Со Чанбін

Їхній світ влаштований трохи по іншому ніж людський….

— Я нікуди не піду, ясно тобі? Чому ти ховаєшся від мене, невже я не вартий твоєї довіри?

— Ні, справа не в цьому… — прозвучало на межі чутності.

Для кожного близкість особлива по-своєму, але чи може людина, відчувши вуста протилежної, не бажати насолоджуватись ними ще раз? Що станеться, якщо це відбудеться? А що, якщо перейти межу? Проте це ніщо, коли це невзаємно.

 Мінхо точно не знав що може лежати ось так, подібно до глиняної ляльки в руках умілого скульптора, який штрих за штрихом викреслює нові грані фігури і його скульптором був Хан який викреслював нові грані його розуму і свідомості.

Він намагається розстібнути ремінь, але Чанбін перехоплює його за зап’ястя та нахиляється, щоб прошепотіти:
- Пригальмуй.

А ви колись забували труси в кабінеті гастроентеролога? Ні? А ось Фелікс забув.

Якби Вам одного дня сказали, що Вам залишилось жити не більше року, Ви би погодились жити в одному домі із незнайомцем та віддати йому свій останній танець? Ви би наважились віддати йому свій перший та останній поцілунок?

почуття самотності краще поєднується перед кінцем світу.

ау, в якому фелікс - доктор, а хьонджин - його супутник.

— Джисоне, перестань фліртувати, ти налякаєш бідного хлопчика — прошипів Чанбін на молодшого.

— Але я нічого не зробив! — крачав Джисон, виправдовуючись.

— Він мій сусід по кімнаті!

Феліксу не розповідали як позбутися почуттів, які змушують його робити абсолютно божевільні речі