Глава 24. Справжній

Еміл навіть не снідав. Фей помітив це, але Еміл нічого йому не пояснив. Просто посміхнувся та пообіцяв, що розбереться зі своїми проблемами сам. Еміл страшенно не хотів нервувати всіх підряд, плакатися і шкодувати себе. Ні. Спочатку треба було взяти ситуацію в свої руки, а потім уже ділитися із друзями.

До того ж, він хотів зберігати спокій перед зустріччю з Семюелом Марлоу, а якби він почав розповідь, то точно зірвався б на лютий крик.

Містер Хеммел свердлив його нищим поглядом з іншого столу. Все стало ясно. Еміл мав підійти до нього, вислухати і дізнатися, хто буде його новим господарем цього тижня.

До біса цього містера Хеммела.

Еміл підвівся.

— Що? Ти куди? — не зрозумів Аріс. — Доїш бодай салат!

— Я ситий, — Еміл усміхнувся досить жорстко. — Наразі я маю одну важливу справу.

— Та що сталося? — Фей напружився. — Ти буваєш таким рідко! Когось сильно образили?

— Так, і я зараз піду і розберуся з цим.

Містер Хеммел теж піднявся, мабуть, правильно розцінивши вчинок Еміла. Еміл йшов уперед і не повертався на грізний поклик. Містер Хеммел ледь не взірвався від гострої неповаги, проте наздогнав Еміла біля самого ліфта.

— Ти що влаштовуєш? — загарчав він. — Негайно розкажи мені все! Як розуміти те, що…

— Містере Хеммеле, я неймовірно зайнятий.

— Я тебе зараз випорю, погань ти невдячна!

Містер Хеммел вчепився у комір Еміла не гірше за шуліка, що спіймав видобуток. Еміл чинив опір, але спроби тривали недовго.

— Містере Хеммеле, а ви втомилися, я подивлюся! — Аріс відштовхнув наглядача у стіну. — Вам би лягти та відпочити!

Містер Хеммел почав задихатися від наростаючого обурення.

— Не варто… — сказав Еміл. — Тепер він злитиметься ще й на тебе…

— І що він мені зробить? — Аріс відмахнувся. — Усі знають, що я цілком можу накинутися і на нього. Як у дитинстві. Я припинив кидатися на вихователів лише тому, що ти так сказав.

— Не можна цього робити, у тебе будуть неприємності.

— Еміле, будь спокійний, — Аріс усміхнувся. — Я не стану нічого з ним робити. Мені не страшні покарання. Іди і розберися зі своїми проблемами. Ти завжди можеш звернутися до мене та Фея.

— Я знаю, але не хочу вас втягувати…

— Досить корчити з себе тата, йди вже.

Еміл був безмежно вдячний Арісу. Він знав, що містер Хеммел відірветься пізніше, але поки що треба було діяти.

Еміл зустрічав на собі дивні погляди, поки йшов прямо до кабінету президента студради. Не всі розуміли, що бета з першого курсу міг забути в такому місці ще й без супроводу.

Він підійшов до кабінету і постукав.

Еміл нервував, але більше сердився від спогадів про вчорашній вечір. Йому надався шанс виправити хоч щось. І не можна його проґавити.

Еммет відчинив йому двері, пропустивши всередину, а сам зачинив кабінет і став за спину Сема. Семюел сидів на своєму кріслі, поклавши лікті на стіл. Погляд його був страшно уважним — він дивився на Еміла, ніби він потривожив його спокій. Але ж так воно й було.

— Що ж, доброго ранку, — сказав Сем рівним тоном. — Я не люблю марнувати свій час. Зрання в мене повно занять. Якщо твоя термінова справа виявиться дрібницею, то будь впевнений, просто так ти не повернешся до навчання.

Еміл сховав руки за спиною, щоб злякано стиснути кулаки. Серце починало відбивати плутаний ритм. Неприємності чекали на нього з усіх боків, а при спробі виправити одну — виникали інші.

— Студрада має представляти інтереси учнів, а не користуватися своїм становищем заради власних інтересів, — почав Еміл.

— І? — Сем легко знизав плечима.

— Якщо один із членів студради робить те, що йому не належить…

— Мені начхати, — категорично перебив той. — Не моє діло, чим там і хто займається.

— Вони під Вашим покровительством…

— Але ж вони мені не діти. Нехай роблять усе, що захочуть. Навіть якщо якийсь ідіот влізе в неприємності, ми просто знайдемо іншого, — Сем відкинувся на кріслі, наче дратується. — Ти прийшов поскаржитися на Фаля, я знаю.

— Поскаржитися? — обурився Еміл. — Він підробив документ!

— І де ж цей підроблений документ?

— Він … — Еміл запнувся.

Він не подумав про це. Вчора Еміл не міг думати. Напевно, підроблену заяву вже прибрав двірник. Єдиний доказ невинності!

Еміл відчув гіркоту в горлі.

Голова знову починала паморочитися.

Стає гірше.

— Я не маю з собою…

— Зрозуміло, — Сем не дослухав, проте він і не хотів. — І я маю просто тобі повірити на слово? Що Фаль Мелоне, мій добрий знайомий, просто так вирішив пограти в поганого хлопця, аби насолити тобі? Навіщо це йому?

— Він зробив це на прохання альфи, Дей…

— Навіщо? — знову різким тоном відрізав Семюел. — У чому конкретно ти звинувачуєш члена студради? Ти ж знаєш, що за безпідставні докази я буду зобов’язаний тебе судити? І не думай, що таке пройде тихо. Неповагу до поради має бути публічно покарано — це прирівнюється до неповаги до влади.

Еміл почав потіти. Голова гуділа.

— Ви не даєте мені сказати…

— Тому що в цьому немає сенсу! Ти думаєш, що я маю втручатися в твої проблеми? Чого б мені…

— Дайте сказати…

— Ні, мовчи, коли з тобою каже альфа!

— Це ти помовчи! — гаркнув Еміл, не витримавши. — Перебивати співрозмовника неввічливо, і начхати, що там у тебе в штанах!

— Як ти … — Сем відсахнувся в кріслі, розплющивши очі.

Еміл не міг цього всього витримати. Він був загнаний у кут. Якщо тонути, то тонути гарно. Якщо його покарають, то нехай будуть причини.

Якщо він повторить долю Альмі, то так, щоб Альмі ним пишався.

— Зараз ти помовчиш, — Еміл почав насуватись, строгим тоном висловлюючи все, що встигло накопичитися. — У мене страшенно поганий день. Якщо ти думаєш, що мене злякає якесь там публічне покарання, то ти мене абсолютно не знаєш. Мені начхати, хто і як говорить зі мною, але мені не начхати, коли якесь створіння втручається в життя моїх близьких і щось там руйнує. Якщо Фаль Мелоне вважає, що може втручатися в життя Ліанна, я не буду слухняно стояти і мовчати. Від тебе взагалі є якийсь толк? Чи ти просто розкидаєшся словами? Хіба альфа не вважається захисником споконвіку? Так дай мені поговорити з альфою. Невихований хлопчик, який боїться громадської думки, анітрохи мене не цікавить.

Сем кілька секунд сидів з роззявленим ротом. Він навіть не одразу прокашлявся. По ньому було видно, що слова дались йому з трудом:

— Твоя поведінка не витримує жодної критики…

Еммет підійшов ближче і з силою приклав Сема головою об стіл. Від такого Еміл підстрибнув, відскочивши на крок.

— Заціпся вже, — Еммет подивився на Еміла зовсім новим хижим і пильним поглядом. — Гаразд, ти мене здивував. Ще й як здивував. Така безневинна овечка, здавалося б…

— Боляче… — тихо заскулив Сем, потираючи лоба та носа. — Ти міг би просто…

— Ти не почув? Я сказав тобі закрити рота.

Еміл тільки зараз зрозумів, що перестав дихати.

— Що відбувається? — сухим голосом прошепотів він.

— Що ж, — Еммет фривольно сів на край столу, посміхаючись із вогником в очах. — Я в тобі не розчарований, Еміле. Ти крутий, нічого не скажеш…

— Ти щойно вдарив…

— А розслабся, це йому подобається. Так, сраний збоченець?

Сем виглядав зовсім інакше. З нього ніби злетіла маска. Тепер великий і жахливий Семюел Марлоу дивився на Еммета як винуватий пес на господаря. Не було більше в ньому надійності та небезпеки. Був ніби хтось інший.

— Розумієш, — Еммет дістав з кишені цигарку з запальничкою, і закурив так, ніби не бачить жодної проблеми, — Сему не можна довіряти вирішення будь-яких питань. Для нього це надто складно.

— Нічого не розумію…

— Присядь.

Еміл сів у крісло, ледь не потонув у ньому. Еммет закурив кинувши запальничку на стіл.

— Я все думав, чи можна тобі сказати, чи ні, — заговорив він. — До останнього сумнівався, що ти маєш яйця. Коли ти вперше натиснув на Сема в цій кімнаті, він нив години дві, не менше.

— Що відбувається?

— Сем невинна безхребетна ганчірка, ось що, — відповів той. — Весь його імідж з’явився та тримається завдяки мені.

Сем зітхнув, проте ніщо з озвученого анітрохи його не збентежило:

— Навіщо ти кажеш йому?

— Я дозволяв тобі подавати голос?

— Вибач.

Еміл помасажував скроні. В голові не вкладалося.

— Хочете сказати, що насправді все вирішує не Сем, а ти, Еммете?

— Типу того, — Еммет закинув ногу на ногу. — Де попільничка?

Сем дістав мармурову сіру попільничку з шухляди робочого столу і поставив біля Еммета. Вражаючий послух здавалося Емілу дикістю. Так не буває.

— Але як… Чому?

— Та чорт його знає. Сем просто народився таким. Нетиповим альфою. Але він єдиний спадкоємець, тому йому категорично не можна зганьбити рід чи типу того. Правду кажу?

Сем схрестив руки на грудях у незатишному жесті. Він виглядав так, ніби просто загубився, але не ображався.

— Так, — погодився він. — Я не знаю, що зі мною було, якби не Еммет…

— Його батько шукав йому няньку з самого дитинства. Бету, який більше взяв від альфи, щоб подавав приклад. Але цьому ідіоту хоч би що. Потім з’явився я і показав, як варто поводитися. Цей ідіот надто нерішучий та м’якотілий, його завжди потрібно спрямовувати.

— Еммет буває жорстоким, але в цьому його краса, — щиро відповів Сем. — І він завжди краще знає, що треба робити. Найчастіше я не втручаюся, щоб уникнути пильної уваги… Тобто… Коли його немає поряд, я гублюсь і можу все зіпсувати…

— Іноді я навмисне кидаю його в людних місцях. Він починає лякатися та шукати мене, — Еммет усміхнувся з часткою самозадоволення. — Люблю дивитись на переляканих людей.

— О боже … — Еміл потряс головою. — Добре… Я більш ніж здивований…

— Це секрет сім’ї Марлоу, — Сем говорив із нотками благання, але загалом зберігав рівний тон. — Ніхто не мусить знати. Ти теж, я гадки не маю, навіщо Еммет розповів тобі…

— Брехня! — Еммет усміхнувся. — Все ти знаєш.

— Благаю… — мляво проскулив той. — Не кажи йому…

— Поки що не скажу. Потім… хто знає?

— Еммете, — він благаюче взявся за край його жилета, але навіть цей жест виглядав невпевнено. — Що ти робиш? Ти обіцяв, що не будеш…

— Еміл нікому не розповість. Навіть якщо ніхто йому й не повірить, все одно не скаже, — Еммет подивився на відчуженого Еміла. — Як ти зрозумів, це найсуворіший секрет, який існує на даний момент. В ідеалі ти взагалі не маєш знати, але мені начхати.

Сем тихо видихнув, а потім доповнив:

— Ми… Мені… Я не був готовий до розкриття…

— Я так вирішив, — Еммет видихнув сигаретний дим. — Якісь претензії?

— Ні.

— Ну, що ти, ми послухаємо.

— Ні, вибач.

Еміл знову помасажував скроні.

У голові заварилася густа каша. Він остаточно втратив зв’язок із реальністю, ніби опинився посеред театрального виступу, не знаючи ні ролі, ні слів. І, напевно, краще було б так, ніж дійсність.

— Добре, — Еміл спробував зібратися. — Гаразд. Я зрозумів, що випадково дізнався про те, що мені не належить. Дякую, Еммете.

— Так, будь ласка, — той спеціально проігнорував іронію. — Я розумію, чому тобі складно змиритися із цим. Альфи мають жорсткі стереотипні рамки, що вже давно переросли в стандарти. Але всі люди різні, незважаючи на стать, і декому краще приховувати свою справжню суть. Особливо тим, хто має підтримувати престиж сім’ї.

— Що ж, у вас двох чудово вдається підтримувати важливий вигляд.

— Скажи, — Еммет знову притиснув сигарету до губ, — чого ти хочеш?

— Про що ти? Я спантеличений, мало що розумію…

— Нарешті ти дізнався, як «круто» бути бетою. Ти до останнього стверджував, що тебе все влаштовує. Але ось настав момент, де тебе занурили в реальність. Неважливо, як добре ти виконуватимеш роботу — тобою скористаються, про тебе витруть ноги і забудуть.

— Це не так.

— Хіба важливо, хто винен у твоїй ситуації? Навіщо взагалі намагатися щось змінити? Доведеш, що не робив нічого поганого, а що далі? Думаєш, твій дорогоцінний Ліанн вибачиться, визнає помилку? Не будь наївним. Він не повірив тобі, а це вже багато про що говорить. Значить, не так вже й хотів.

— Ти його просто не знаєш. Він чутливий та імпульсивний, але варто лише навести аргументи, як він заспокоюється.

— Та що ти? А що з тим, хто влаштував все це? Як там його звати?

— Деймар Фальт.

— І що з ним? Він Істинний Ліанна. Чого б сваритися через якогось там бету?

— Я не бажаю сварки між ними. Мені треба лише довести правоту, більше нічого.

— У правді немає сенсу без уроку на майбутнє. Ну, доведеш ти власну правоту і що далі? Хтось знову намагатиметься насолити тобі просто тому, що ти бета. І так щоразу. Я зрозуміло пояснив? — Еммет видихнув кільця сигаретного диму. — Подобається тобі це чи ні, але твоя тактика вибачення не працює.

— Мені подобається бути бетою, — вперто відрізав Еміл. — Мені подобається прислуговувати. Мені начхати на ту частину населення, яка поспішає доводити, що всі люди рівні. Мені начхати на рівність. Я просто хочу робити те, що мені подобається, а мені подобається бути саме таким бетою.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— І тобі зовсім не хочеться помститися? — Еммет загасив цигарку, залишивши недопалок у попільничці, а потім демонстративно штовхнув підбором Сема в плече. — І не хочеться показати, що ні альфи, ні омеги не височіють ні над ким? Вони просто дуже багато думають про себе. Не хочеться занурити їх у багнюку з головою?

Сем зовсім не противився, хоча мав таку нагоду. Емілу подумалося, що зараз Сем точно розсердиться, проте він обурився зовсім не тому:

— Не треба занурювати в бруд інших, занур тільки мене.

Еміл насупився:

— Це дивно.

— Забудь про нього, — Еммет стрибнув зі столу і обернувся до Еміла. — Краще відповідай, що ти хочеш отримати із цієї ситуації?

— Тільки правду, — Еміл непохитно схрестив руки на грудях. — Мені не потрібні розголос чи помста. Якщо помститися Деймару, це нічого не дасть — він тільки переконається у своїх параноїдальних думках щодо бет. Це тільки наша справа, і вирішувати її будемо ми. Але спершу треба довести мою невинність.

Еммет вимучено зітхнув, не приховуючи розчарування.

Еміл був готовий наполегливо просити про допомогу, навіть якщо Еммет чекав більшого.

— Гаразд, гаразд,— проте, на щастя, той відступив. — Без розголосу, то без розголосу.

— То ви допоможете?

— З умовою, що ти будеш мовчати про те, що Сем ганчірка.

— Мені… — Еміл вдихнув більше повітря. — Мені чесно байдуже. Це не моя справа. Мені потрібно налагодити стосунки з Ліанном, от і все.

У двері наполегливо постукали.

Сем безпорадно дивився на Еммета:

— Я не готовий! Що мені робити?

Еммет з роздратуванням махнув рукою:

— План «нежить».

Поки Еммет підійшов до дверей, Сем встиг дістати хустку. Еміл з часткою інтересу спостерігав за тим, що відбувається, хоча й казав, що йому немає діла.

— Семе! — у кабінет увірвався Фаль. — То це правда!

Фаль пустив Емілу важкий погляд, в якому читалися і подив, і обурення. Наче він зовсім не очікував, що Еміл міг прийти поскаржитися самому президентові студради.

Але погляд його був коротким, оскільки Сем привертав більше уваги:

— Ти як? Виглядаєш якось не в собі.

Еміл тільки зараз згадав, що після удару об стіл у Сема почервонів ніс. Але, варто визнати, Сем умів добре входити в роль — він нібито прикрився носовою хусткою, похмуро подивившись на Фаля.

— Якщо ти не помітив, то я захворів.

— Вибач, я не хотів…

— Облиш всі ці люб’язності.

— Гаразд. Я тут, бо мені сказали про нього! — Фаль показав на Еміла. — Він прийшов на мене скаржитися? Я вгадав?

Еміл насупився. Фаль, схоже, не на жарт злякався такого повороту, якщо вже сам прибіг. Він міг би вдати, ніби не хвилюється і зовсім нічого не чув — так було б куди правдоподібніше.

— Сьогодні я погано почуваюся, — сказав Сем. — Мені ще треба зберегти голос, то ж нехай Еммет повторить усе, що я вже озвучував.

Сем відкинувся на кріслі, ніби йому зовсім не діло до того, що відбувається, а Еммет прочистив горло.

Фаль пустив багатозначний погляд на попільничку, мабуть, відчувши запах цигарок, проте вже не наважився нічого питати.

— Надійшла скарга на підробку документів, — заговорив Еммет із звичною таємничою усмішкою. — Деталі ситуації для Вас, Фаль Мелоне, і без пояснень зрозумілі, чи не так? Звичайно так, інакше чому Ви тут.

— Це якась дурість, — Фаль поклав руки на пояс у впевненій позі. — Чому ви взагалі слухаєте бету-першокурсника?

— Якщо скарга підтвердиться, то Ви будете звинувачені у дискредитації та навмисному заниженні репутації бети. Саме тому, що він першокурсник, який не може ризикувати службовим становищем, відповідальність за Вашу витівку може бути будь-якою.

— Що-що? — Фаль стервозно примружився. — Це якийсь жарт?

— Всього лише…

— Я не хочу слухати звинувачення з вуст чортового бети, я…

Сем ударив кулаком по столу, а Фаль, та й Еміл теж, здригнулися від несподіванки.

— Підбирай слова, коли говориш про мого бету.

Цілком можливо, що Сем розлютився по-справжньому, адже Фаль помітно зіщулився від наростаючого тиску.

— Ти розумієш, про що я, — тихіше заговорив Фаль. — Чому я взагалі маю виправдовуватися? Першокурсник попросив прийняти його у сім’ю, але я відмовив. А що там у нього з іншими людьми – не моя проблема. Він пообіцяв більше, аніж зміг виконати.

Еміл підібгав губи. Йому страшно не подобалося, що Фаль так легко бреше.

— А підробка документів — це зовсім смішно! — продовжив той. — Хочете сказати, що я підробив заяву? Без печатки це навіть не офіційний документ! Навіть якби я й зміг зробити таке, то лишається питання — навіщо? Думаєте, мені більше нема чим займатися, ніж витрачати час на бету?

— Цікаво буде послухати, навіщо Ви це зробили, — з напівусмішкою відповів Еммет. — Для початку, нам потрібна та сама заява. Вона у вас?

— Ні, я викинув її.

— У такому разі Ви не зможете довести, що не підробляли її.

— Так само, як і він, — Фаль махнув головою в бік Еміла, — не зможе довести, що я підробив заяву.

— Насправді Еміл Хезер має один вагомий доказ. Проте, щоб уникнути додаткової неправдивої інформації, нам заборонено говорити Вам про нього.

Фаль витягнувся в обличчі від здивування. Еміл постарався не подавати виду, що здивований не менше.

— Який ще доказ?.. — спитав Фаль. — Ви не можете приховувати таке від мене, я мушу…

— Вам слід знайти ту заяву до кінця тижня, — сказав Еммет, не дослухавши. — Заява буде надіслана на аналіз.

— Ви смієтесь наді мною?

— Якщо Ви невинні, то чому так нервуєте?

Фаль свердлив Еммета нищівним поглядом. Йому не подобалося, що доводиться виправдовуватись перед бетою. Але Еммет насолоджувався чужим переляком.

— Гаразд, — пирхнув він. — Я підніму всіх двірників, що вийшли на чергування цього ранку, і знайду заяву. І тоді ви покараєте бету, що посмів обмовити мене.

— Тоді не барися, — вимогливо сказав Семюел. — Я не люблю галасу, а ти втягуєш мене в це. Не думав, що доведеться підшукувати нового члена ради так скоро.

— Не погрожуй мені! Ще нічого не доведено! Я знайду бісову заяву! — пообіцяв Фаль.

Фаль демонстративно гучно пішов, грюкнувши дверима.

Еміл з обуренням пирхнув собі під ніс.

— Як він бісить, — Еммет картинно махнув рукою. — Скоріше вже вийшов би заміж і пішов народжувати дітей у якійсь глушині.

— Заява! — вигукнув Еміл. — Він, напевно, зробить нову і видасть за ту саму!

— На це я й сподіваюся, — сказав Еммет.

— Тобто?

— Ну, знаєш, — він дістав з шухляди столу мультифтору, в якій просвічувався розірваний на дві частини папірець. — Я вчора підібрав це, коли простежив, куди ти пішов.

— Що?

Еміл вихопив файл, переконуючись, що очі його не обманюють. Та сама злощасна заява, що зруйнувала все, дивилася прямо на нього. Рукописні літери майстерно копіювали почерк Еміла, він і сам не відрізнив би підробку. Хороша робота.

— Виходить, вона весь час був у тебе? А ти не сказав?

— Ну, — Еммет хитро посміхнувся, — так не цікаво.

— Ти страшна людина, ну й добре, — зітхнув той з полегшенням. — Виходить, якщо Фаль Мелоне принесе іншу заяву, то підтвердить свою провину?

— Так.

— Але якщо він вимагатиме зробити аналіз?

— Ти вчора ввечері брав це в руки? — Еммет забрав файл і потряс їм у повітрі.

— Ні. Я навіть не бачив її. Заява була у конверті, який ти бачив.

— Отже, на ньому немає твоїх відбитків пальців. А вже запитати у працівників пошти і перевірити камери не важко.

— Отже…

— Розслабся, — Еммет знизав плечима. — Фаль не сподівався, що ти зайдеш так далеко.

— Отже моя провина буде спростована…

— Залишилось лише дочекатися, коли Фаль принесе нову підробку. Тоді все вирішимо.

— Але чому не зараз? Адже у вас є заява.

— Ти ж не думаєш, що ми справді робитимемо якийсь там аналіз? — Еммет поблажливо хмикнув. — Технічно, Фаль не порушив жодного закону. Хіба що закон честі. Наш запит буде відхилений зі зрозумілих причин. Тож доведеться хитрувати. Просто довірся мені, гаразд? Я все виправлю.

Еміл не відразу повірив, що йому пощастило. Він хотів би зрадіти, але було зарано. Нема чого радіти, поки він не поверне Ліанна.