Глава 9. Кекси

— Ось і все, — Фей запакував кекси у фольговану упаковку і загорнув, щоб мати можливість зберегти почуття свіжої випічки. — Кожному по п’ять смачнючих шоколадних кексів.

Аріс прийняв свою упаковку першим, причому з таким виглядом, ніби йому вручили золоту прикрасу.

— Немає в світі нікого, хто буде кращим за Фея, — прошелестів він.

— Варто дати тобі солодке, як ти готовий душу продати… — жартівливо озвався Фей.

— Не розводьте мені милості, — перебив Еміл, взявши і свою порцію. — Інакше шмат у горло не полізе.

— Тобі точно не вистачає кохання, — посміхнувся Аріс.

— Усього мені вистачає.

— Ну, ні. Потрібно бути м’якшим, а не вічним старостою групи, який навіть сюсюкатися не дозволяє, — Аріс картинно похитав головою. — Може, хочеш, щоби сюсюкалися з тобою?

— Я не хочу псувати апетит, — парирував той. — Якщо почнете сюсюкатися та обійматися, найближча сковорідка полетить у ваші цукрові голови.

Фей зворушливо посміявся, хотів було щось сказати, як здригнувся. Аріс і Еміл повернулися в тому напрямку, куди дивився Фей, що розгубився. Еміл і сам опинився в розгубленості, тому що біля вхідної високої арки виявився похмурий Ліанн.

Кухня – не місце для альф та омег. Господарі, що приходять на територію прислуги, ризикують славитися невіглами. Природно, ніхто б не став видавати Ліанна адміністрації, проте дуже дивним здавався той факт, що він взагалі спустився на кухню.

І Еміл навіть не відразу зрозумів, що треба зробити. Зрештою, субота вважалася вихідним днем! Можливо, щось сталося? На жаль, Еміл не міг згенерувати жодної думки з цього приводу. Він запізно легко вклонився, тим самим подавши знак друзям зробити так само, і тільки тоді Ліанн заговорив:

— Ти не відповідав на повідомлення.

— Що? — Еміл здивувався. — Перепрошую, на вихідних я зазвичай не торкаюся планшета.

— А даремно.

Еміл вибачливо усміхнувся друзям, а потім пішов разом із Ліанном. Йому хотілося провалитися крізь землю. Зрештою, він був надто безтурботний, коли залишив планшет у столі. Однак навіщо він потрібний був у вихідні дні?

Ліанн виглядав незадоволеним. Еміл сподівався, що його безтурботність не зіграє злий жарт — було б прикро втратити потенційного господаря через таку дрібницю.

Ліанн і Еміл пройшли коридором до холу з ліфтом. Ліанн сам натиснув на кнопку ліфта. Він свердлив поглядом панель, поки Еміл нервово стояв поруч у легкому приголомшенні.

— Нічого не хочеш сказати? — холодно запитав Ліанн.

— М? Що?

— Ти ігнорував мене!

— Зовсім ні.

Ліанн пустив йому важкий погляд з часткою обурення. Еміл вже подумки готувався до повного провалу, безпорадно притискаючи до себе пакетик з кексами.

— Чому ти такий спокійний?

Еміл міг би сказати, що насправді збентежений, проте краще зберігати зібраний вигляд, щоб потім змінити поведінку в залежності від побажання.

— Як мені реагувати?

— Ти серйозно?

— Цілком. Якщо Вам не подобається моя реакція, просто скажіть, яким я повинен бути.

Ліанн вже не сердився (якщо він взагалі сердився по-справжньому), але був глибоко здивований.

— Ну… Ти ж не робот, щоб поводитися тільки за заданим протоколом.

Дверцята ліфта відчинилися, Ліанн і Еміл зробили крок всередину. Ліанн так само натиснув на необхідну кнопку. Емілу здалося, що щодо нього уже все вирішено наперед, якщо вже позбавили навіть такої дрібниці, як натискання нещасної кнопки поверху.

— Що ви там робили? — спитав Ліанн, дивлячись перед собою.

— Ми… — Еміл згадав про кекси в руках, які тепер нема куди подіти. — Іноді ми збираємося разом, щоб щось спекти. Найчастіше – шоколадні кекси. Не турбуйтеся з приводу ресурсів, ми узгодили заздалегідь і…

— Та мені все одно на ресурси. У цьому конкретному випадку, — Ліанн підвівся плечем. — Ти там… Ти там що, жартував та веселився?

— Так.

— Чому ти зазвичай навіть не посміхаєшся?

— Ви не наказували…

— Без наказу, — Ліанн повернувся до нього. — Я знаю, що ти поводиться як належить прислузі, правда. Але ж бувають моменти, коли можна… ну… послабити хватку, розумієш?

— Не зовсім.

— Будь м’якше, хоча б поки що ти поряд зі мною. Якось так. Насправді це настільки очевидно, що мені складно пояснити, — Ліанн із спантеличеним виглядом поклав руки на пояс.

Еміл упіймав себе на думці, що йому стає спекотно, коли він стикається з ним поглядом. Але чи буде неповагою різко опустити погляд у підлогу? У кращому разі, Еміл і не мав його піднімати!

Голова паморочилася з незрозумілих причин.

Еміл навіть не відразу зрозумів, що саме від нього хотів Ліанн. Проте конкретності він і не озвучував.

— Скажи чесно, я страшний? — спитав Ліанн.

Еміл мотнув головою:

— Ні.

— Тоді чому ти не жартуєш у моїй присутності?

— У мене не надто вдається жартувати.

— Цікаво, якби я почав сюсюкатися, ти запустив би в мене сковорідку?

— Ні в якому разі.

— Отож!

— Але я й у друзів не запустив би. Мабуть. Залежить від настрою.

Емілу хотілося прикусити собі язика. Чомусь йому було складно зібратися з думками. Ліанн стояв поруч, нехай і не зовсім близько, проте в закритій кабіні — дуже дивно. Ніби в клітці, і втекти нема куди.

— Гаразд, гадаю, це прийде з часом, — зітхнув Ліанн. — Зрештою, ти не безнадійний, і це мене підкуповує.

«Про що йде мова? Я зробив щось не так чи, навпаки, так? Що мені робити?» — думки Еміла нещадно плуталися.

— І до того ж, — Ліанн виглядав уже не таким суворим, як секунду тому, — це я винен у тому, що не попередив тебе заздалегідь. Мені було складно уявити людину, яка у вихідні не залипає у планшеті чи телефоні. До речі, я не знаю свого особистого номера.

Еміл губився все сильніше. Особистий номер знали друзі та парочка наглядачів, але жоден омега чи альфа. Це дивно. У правилах немає нічого, що стосувалося того, чи можна ділитися з господарями особистою інформацією. За логікою речей можна, як тут відмовити?

— Що ти замовк? — Ліанн легко усміхнувся з часткою поблажливості. — Злякався, чи що?

— Зізнаюся, є трохи.

Одкровення здивувало Ліанна, але й повеселіло теж.

— Та годі, я не надсилатиму тобі спам чи вічні вказівки купити пачку цигарок. До речі, було б непогано купити пачку цигарок.

— Тільки якщо Ви дасте мені супровідний лист.

— Навіщо?

— Мені не продають цигарки.

Ліанн залився сміхом, поки Еміл зніяковів. Вони вийшли на потрібний поверх, а Ліанн тільки-но зробив спроби заспокоїтися.

— А ти намагався купити цигарки? — спитав він. — Тобі не личить. Курити треба красиво, інакше який у цьому сенс?

— Ні, не для себе… Мене попросили, але, як виявилось, я не виглядаю на вісімнадцять.

— Є трохи. Напевно, обличчя надто безневинне.

— Могло бути й гірше.

— І як на тебе сердитись? Я хотів зробити сцену!

Еміл насупився від непорозуміння:

— Злитися за що?

— Та просто так, — той знизав плечима. — Мені не подобається, коли мені не приділяють уваги. Напевно, коли я побачив тебе з кимось іншим, таким відкритим, я просто… Ну, ти розумієш.

Еміл не розумів, проте вирішив, що краще погодитись. Не вистачало ще перетворитися на глухий кут в очах Ліанна.

— Ось уже вибач, що смикаю тебе у вихідний, але мені нудно, — Ліанн знизав плечима. — Прогуляємось? Ми жодного разу за цей час не ходили до того лабіринту, що біля гуртожитку.

— Ви впевнені?

— Чому мені бути невпевненим?

— Минулого разу ми заблукали в адміністративному крилі…

— Ну… За карту відповідаєш ти, — Ліанн знизав плечима.

— Але … — Еміл сповільнив крок. — Чому саме зі мною? Можливо, це чудова нагода прогулятися з друзями?

— Стривай… — Ліанн зупинився якраз біля своїх дверей. — Ти хочеш зіскочити?

— Ні…

— Я тобі подобаюсь? Ах, ні, звичайно, я ж сексі, ти тільки глянь на мої повні ноги!

— Я не…

— Тобі не подобається моя фігура?

— Так ні ж…

— Як це ні?

— Ви…

— Ти наляканий?

— Так.

— Чудово, — він хитро посміхнувся. — Будь хорошим хлопчиком, проведи час зі мною.

Стурбований Еміл увійшов до кімнати на ватяних ногах. Він не одразу зрозумів, що його провели. Ліанн взяв сигарети зі скриньки, сховав у кишеню штанів, а потім сказав:

— Залиш свої кекси.

— Але мені треба сходити та переодягнутися…

— І так нормально. Забий, правда.

— Але…

— Еміле, ти надто правильний, тобі про це говорили?

— Так. Багато разів. Але якщо я хочу стати хорошим прислугою, то інакше ніяк, — Еміл спантеличено перевів погляд на упаковку кексів у руках. — Куди мені подіти кекси?

— Та лиши їх тут, ніхто не з’їсть твій скарб.

— Хочете? — Еміл розпакував обгортку. — Кекси треба їсти, поки вони не повністю охолонули, інакше втрачається теплий смак тесту. Особливо смачними здаються шматочки шоколаду.

— Правда?

Еміл поставив кекси на стіл, почуваючи себе дурним. Йому було відверто соромно піднімати погляд на Ліанна:

— Вибачте… Сказав дурість… З чого б Вам їсти домашні кекси, коли можна…

— Дай мені кекс! Ти сам спік? — Ліанн наблизився, виглядаючи зацікавленим. — Як можна відмовитись від частування? Я, звичайно, можу, але ти надто милий, щоб так тебе ображати.

— Я не ображаюсь.

— Просто вже давай.

Еміл обережно передав йому один кекс. На мить сталося щось, що змусило Еміла здригнутися, як від удару струмом — його пальці торкнулися долоні Ліанна. Всього на мить, то розряд теплоти пройшов ніби по м’язах.

«Не на добро це… Що зі мною?..» — схвильовано подумав Еміл, намагаючись не подавати виду.

Ліанн нічого не помітив. Він відкусив частину кексу, поки Еміл старанно заспокоював себе думками про несподіване підвищення тиску від стресу.

— Смачно, — сказав Ліанн. — Дуже калорійно… Мені подобається. Не пошкодували цукру – моя повага.

— Ну так…

— Люблю таке. На жаль, омеги змушені дотримуватися дієти, навіть цукор нам дають в обмеженій кількості.

— Що? — здивувався Еміл. — Я не знав!

— Навіть не думай забирати у мене кекс, — шикнув той. — Дієта вважається необов’язковою, не дивно, що ти не знаєш. Навіть якщо це рекомендації для підтримки здоров’я, байдуже. Вважається, що правильна дієта сприяє легкому зачаттю дітей. Нам переважно дають м’ясо чи овочі. Але іноді хочеться побалувати себе.

— Пам’ятається, Ви їсте дуже багато цукерок.

— Заарештуйте мене за це, — той картинно підняв руку. — Якби не цукерки, то як би я досяг таких апетитних форм?

— Ну… спорт?

— Дістав уже цей спорт. Важкі вправи омегам теж заборонені, проте ніхто не суворо заборонятиме нам качати прес, наприклад. Все ж таки, ми живемо в країні, де право є у всіх, хто… кхем… приносить користь…

— Я розумію. Але все ж таки… Я не хочу зіпсувати Ваше здоров’я…

— Один кекс не зробить мене діабетиком, — відмахнувся той. — Розслабся, ти такий правильний!

— І все ж…

— Еміле, — Ліанн глянув на нього суворим поглядом, — будь хорошим хлопчиком.

— Я намагаюся… — безпорадно промимрив той.

Ліанн зворушливо хмикнув. Він навіть не намагався почати вити мотузки з Еміла — він сам піддався через наївність. І це здавалося Ліаннну неймовірно кумедним.

— Гаразд, сам поїш, бо голодом морити не дуже хочеться, — сказав Ліанн. — А потім у лабіринт!

Еміл швидко з’їв свій кекс, не розрізняючи смаку від хвилювання. Потім вони з Ліанном вирушили на вулицю.

Погода стояла приємна: світило яскраве полуденне сонце, іноді ховаючись за пухнастими хмарами, а вітер розганяв спеку. Еміл не дуже любив гуляти на природі, він не міг назвати себе любителем довкілля, проте Ліанн, схоже, пожвавішав. Ліанн та Еміл пройшли через невеликий сквер, що знаходився біля входу в широкий лабіринт. За стриженою зеленою стіною виявилося трохи прохолодно завдяки тіні.

— Чекайте… — Еміл на ходу налаштовував GPS на планшеті. — Я ще не дивився на карту.

— Дорогою розберемося. Подивися на висоту стін, — Ліанн вже розглядав однакові шляхи лабіринту, ніби щось міг розрізнити. — З вікна вона здавалася більшою. Схоже, що загубитися тут можна, але за бажанням.

— Правильно, — слабко відгукнувся Еміл. — Якщо подивитися на карту, то планування зовсім нескладне… Але було б дивно робити лабіринт, де можуть заблукати студенти.

— Виходить, нічого особливо цікавого…

— Саме так.

Ліанн пройшов уперед, а потім різко зупинився. Еміл ледве встиг загальмувати слідом, щоб не врізатись йому в спину. Ліанн насупився.

— Ми тут не самі. Пізно тікати.

— Навіщо тікати?.. — не зрозумів Еміл.

— Не знаю. У будь-якому разі, — він поставив руку перед Емілом, ніби захищаючи його від чогось, — просто кажи, що я наказав тобі. Що б він не спитав.

Еміл не відразу зрозумів, у чому справа. Швидше за все, Ліанн зміг вловити знайомий запах того, кому складно ховатися парфумом. Було дуже ніяково зіткнутися з Семюелом Марлоу та його бетою в такому місці. Судячи з легкого подиву, Семюел і сам не сподівався зустріти когось у лабіринті.

Еміл запізно коротко вклонився, але тільки тому, що забарився. На думку спала нещодавня розмова з омегою з кола спілкування Семюела.

— Радий, що хоч хтось проводить вихідні дні не в кампусі, — сухо сказав Семюел, ніби з ввічливості.

— А що ви тут робите? — спитав Ліанн з легким викликом, не бажаючи здатися зляканим. — Не схоже на місце зборів студентської ради.

«Чому він це робить? — з хвилюванням подумав Еміл. — Навіщо він такий різкий?..»

— Пройшли чутки, що в лабіринті деякі особливо буйні студенти роблять зайвий шум, — серйозно відповів Семюел. — Якщо скарга виявиться підтверджена, то ви у будь-якому випадку все дізнаєтесь. Якщо я правильно пам’ятаю, твоє ім’я Ліанн?

— Саме так. Нас познайомив Деймар аж учора, не дивно, що ти забув — минуло багато часу…

— Не треба показувати характер, — той на диво спокійно знизав плечима. — Я не маю намірів і часу на все це. Просто не залишай Еміла тут одного, гаразд? Поки що це місце є небезпечним для бет. У будь-якому випадку, без неспростовних доказів, я не можу щось забороняти. Будьте обережні.

Семюел та Еммет пішли далі. Ліанн почекав момент, коли Семюел зникне на увазі, щоб видихнути і повернутися до Еміла.

— Він знає твоє ім’я?

— Я … — Еміл миттю розгубився. — Я поняття не маю…

— Ну, судячи з погляду, він не хотів до тебе прикопуватися, а він може, — Ліанн дістав сигарету, — якби він побачив це в моїх руках, то влаштував би істерику. З цим альфою потрібно бути на рівних, щоб уникнути проблем. На щастя, поки я показую характер, Сем не бачить в мені жертву.

Ліанн закурив. Еміл раптом зрозумів справжню причину, чому Ліанн вибрав саме лабіринт для прогулянки — тут можна покурити без ризику бути спійманим. Еміл нервово поправив пасмо волосся.

Щось йому не подобалося все, що відбувається. Чому їм раптом цікавиться студрада?

— Я зробив щось погане? — запитав Еміл.

— Ні… — Ліанн посміхнувся з часткою поблажливості. — Та розслабся, Сем просто прискіпливий до всіх. Не всі вважають бет порожнім місцем, він цілком може цікавитися вашими успіхами. Я залишаю тобі добрі характеристики, ось він і запам’ятав.

— Але…

— Боже, не плач тільки. Це дуже мило.

Еміл зніяковів. Ліанн махнув рукою, закликаючи йти за собою.

Так вони й прогулювалися половину дня, розмовляючи ні про що.