Глава 22. Фестивальне знайомство

       

— Хвилюєшся? — спитав Фей. — По тобі видно. Але не варто виводити себе, Еміле, ти всім сподобаєшся.

Еміл зітхнув:

— Звичайно.

Парк, розташований між корпусами, був прикрашений ліхтариками та паперовими гірляндами з різнокольорових ромбів. Звідусіль грала приємна весела мелодія, були розставлені кіоски з їжею та напоями — зі сторони могло здатися, ніби в університеті проходить міське свято, не інакше.

Еміл і Фей чекали Аріса біля скриньки з напоями, поки захід тільки-но починався.

Еміл одягнувся просто: у осінній легкий плащ, під яким сховалась звичайна чорна водолазка. Фей здавався набагато милішим: йому шалено йшов довгий в’язаний светр з високим горлом молочного відтінку. Аріс обійшовся звичайним спортивним костюмом.

— Сподіваюся, мені трапиться омега, — сказав Фей. — Не подобаються мені альфи. Після того жаху, що трапився з Елаєм, мені досі не по собі.

— Я вб’ю будь-якого альфу, що посміє простягнути до тебе руки хоча б у думках, — серйозно сказав Аріс, який приніс склянки з коктейлями. — Чесне слово, я можу стерпіти що завгодно, але тільки не зазіхання на Фея.

— Дякую, — той м’яко посміхнувся, взявши свій банановий коктейль. — Але я й сам не терпів би.

Еміл кивнув на знак подяки, коли Аріс передав йому капучино.

Раніше Еміл не думав про це всім до пуття, проте, якщо згадати, то Аріс дійсно з самого дитинства якось по-своєму ставився до Фея. Еміл особисто пам’ятав, як одного разу в притулку Фея поставили в пару з іншим бетою на уроці випікання, на що ще зовсім дурний Аріс влаштував бунт. Еміл тоді настукав йому по голові, і Аріс заспокоївся на щастя вихователям, але…

«Вони такі близькі, що навіть дивно… – подумалося Емілу. — Чому я раніше сприймав це звичайним чином?»

— Скоро оголосять результати, — флегматично сказав Аріс, дивлячись на час, зображений на центральному голографічному екрані серед асфальтованої частини парку. — Як нам шукати своїх господарів на день, якщо ми не знаємо їх у вічі?

— На телефон прийде сповіщення з маршрутом, — відповів Еміл. — Сьогодні вранці говорили на кафедрі. Ми точно не загубимося.

— Шкода, я сподівався пофілонити.

— Ти ще навіть не спробував взяти участь у фестивалі.

— Не відчитуй мене, я ще нічого не зробив.

Еміл закотив очі — ніби він так часто когось відчитує.

— Ми зайняті до восьмої вечора, чи не так? — уточнив Аріс. — Потім ідемо готуватися до вечері?

— Ми тільки снідали, а ти вже думаєш про вечерю, — Фей тихо посміявся. — Але так. До восьмої вечора, якщо не раніше. Поняття не маю, чому так довго, я хотів би зайнятися своїми справами.

— До восьмої… — розчаровано повторив Еміл.

«Я так хотів швидше повернутися до Ліанна… Сподіваюся, що мені не попадеться Фаль. Невже навіть сам Семюел Марлоу не міг змінити результати?»

— Здається, скоро будуть результати, — Фей вказав на головний екран. — Почався відлік.

Еміл підвів погляд. Під урочисту музику та оплески учнів на табло з’явився напис «Починаємо фестиваль!».

Завібрували телефони — майже синхронно, — від повідомлень. Еміл поспішив дістати свій телефон, до останнього сподіваючись на диво, на Ліанна. Однак життя виявилося ще більш передбачуваним, ніж йому хотілося б.

«Фаль О’Мелоне, четвертий курс, координати…»

Еміл підібгав губи. Так, початок уже не тішить.

— Омега, — полегшено видихнув Фей. — І випускник. Що ж, лишилося не впасти в багнюку обличчям.

— У мене теж омега, — сказав Аріс без цікавості. — Чому так швидко? Я не встиг морально підготуватись.

— Розходимося, — Еміл почав їх підганяти. — Я обов’язково перевірю, як ти впорався, Арісе.

— Чому? За що? — слабо обурився той. — Тату, не треба.

Фей посміявся.

Еміл подивився на свій маршрут. Потрібно було пройти до майданчика з їжею, бо сам Фаль не поспішав назустріч.

«Ну так, чого я очікував …»

Еміл і пішов до нового господаря, налаштовуючись на важкий день. По дорозі він викинув стаканчик з-під капучино в урну, оскільки гадки не мав, наскільки строгий до нього буде Фаль.

Він виявився сидячим за круглим столиком. Його оточувала компанія омег, але Еміл прийшов якраз на той час, як вони розійшлися шукати своїх бет. Фаль підвівся, а Еміл напружився, варто тільки підійти ближче.

— Вибач, що не вийшов до тебе, — напрочуд дружелюбно сказав Фаль. — Спершу хотів поїсти морозива, а потім довелося відповідати на запитання. Іноді люди забувають, що я не лише член студради, а й жива людина.

— Вам не варто перепрошувати, — сухо відповів Еміл.

— Якщо ти не проти, я візьму морозиво.

— Яке Вам…

— О, ні, все гаразд, я сам, — він махнув йому на стілець поряд. — Посторожи столик, будь ласка.

Еміл слухняно сів навпроти. Він чекав на гірше, проте не поспішав розслаблятися.

Фаль повернувся дуже швидко, взявши ріжок морозива, политого карамеллю.

— Нарешті можна відпочити, — полегшено сказав він. — Навіть добре, що фестиваль влаштовують у понеділок. Не хотілося б сидіти на парах у такий чудовий сонячний день.

Еміл незатишно зіщулився. Він готувався до іншої манері розмови, було важко перебудуватися морально.

— Я розумію, чому ти так похмуро виглядаєш, — прямо сказав Фаль. — Уявляю, як я виглядаю в твоїх очах. Напевно, дивним зарозумілим омегою чи на кшталт того… Пробач за недавнє, коли втягнув тебе в сварку. Це сталося випадково, на емоціях. Визнаю, у мене погана вдача.

— Це було негарно з вашого боку.

— Так, і мені шкода, — Фаль винувато знизав плечима. — Я не усвідомлював дії. Іноді Сем поводиться дуже дивно, я не можу зрозуміти його. Це виводить із себе. Шалено. Але йому начхати, а що я можу зробити? Тільки намагатися достукатися, навіть якщо спроби марні.

Еміл глибоко вдихнув і випалив:

— Я не знаю, що відбувається за моєю спиною і чому Ви взагалі звернули на мене увагу, але, мабуть, я не хочу втручатися туди, куди не слід.

— Хочеш сказати, тобі не цікаво, що там про тебе говорить Сем?

— Ні.

— Правда?

— Абсолютно.

Фаль підняв брови. Еміл говорив чисту правду.

Ні, він був би не проти дізнатися, в чому проблема, але не втручатися. А Фаль цілком може втягнути його в халепу.

— Гаразд, — Фаль відступив. — Мені залишається тільки пообіцяти тобі більше не робити так, як було в коридорі.

— Я не образився, якщо ви про це.

— Ну й чудово, — він почав їсти морозиво.

Еміл сидів мовчки. Хвилини тяглися довго й болісно.

Поки Фаль був зайнятий тим, що відволікся на повідомлення в телефоні, Еміл почав шукати в натовпі знайоме обличчя. Можливо, Ліанн і його новий бета проходитиме повз? Чи варто написати? А може Ліанн зайнятий? Не варто нав’язуватись, адже так?

Хвилин двадцять минуло, як Фаль захотів пройтися. Так було навіть краще – можна подивитися на прикраси та пошукати Ліанна.

Фаль весь час відволікався на якийсь груповий чат і балакав по телефону. Еміл йшов ліворуч, сховавши руки в кишенях плаща, і почував себе нещасним. Фаль здавався йому нудним. Напевно, тому що він здебільшого ігнорував Еміла. Але так і треба, хіба ні? Це ідеальний сценарій для бети.

Але Еміл звик до іншого.

Кілька разів до Фаля підходили альфи та омеги. Еміл не слухав їхніх коротких розмов. Набагато цікавіше було розглядати строкаті гірлянди вздовж алеї з високими кленовими деревами. Еміл подивився на якийсь час — минула година і не більше.

«З глузду з’їхати, як повільно тягнуться хвилини… — поричав подумки він. — Чому на вихідних події пролітають швидше за швидкість світла?»

— Торік фестиваль був кращим, — несподівано заговорив Фаль. — Ми прикрашали фасад центрального корпусу та запрошували музикантів. Цього року більша частина бюджету йде на День заснування заради нової актової зали, от і доводиться просто ходити парком.

— Мабуть, День заснування буде веселішим, — відповів Еміл із ввічливості.

— Ніяк інакше! Я курирую театральну програму! — з гордою усмішкою озвався він. — Ми вже затвердили сценарій та підібрали головних акторів. Дуже шкода, що Ліанн відмовився виступати. Він чудово грає на фортепіано, а ми маємо вільну роль для персонажа-піаніста.

«Щоб Ліанн погодився витрачати час на це… Він навіть театри не любить…»

— Може, ти спробуєш його вмовити? — Фаль з надією глянув на Еміла. — Ви весь час разом!

— Боюся, це не в моїх силах.

— Дуже шкода. Виступ приніс би йому приріст популярності.

— Його не цікавить популярність.

— Більше популярності — більше зв’язків, — цілком раціонально обізвався Фаль. — Зараз це може здатися дитячою забавою, але після випуску ніколи не знаєш, де краще шукати партнерів для бізнесу.

«Думаю, Ліанн довірить весь бізнес Деймару … Але я не впевнений … Ліанн ніколи не говорив про свої плани на майбутнє…»

— Ви дуже далекоглядні, — трохи спокусив Еміл.

— Чим ближче випуск, тим складніше стає, — поскаржився Фаль напрочуд правдоподібним тоном. — Як би мені не хотілося, але я не отримуватиму диплом магістра. Мені вже визначили Істинного, який повністю візьме кермо влади, так би мовити. Мені магістратура ні до чого, я просто іноді допомагатиму, але не більше того. Від мене потрібно народити як мінімум двох дітей одразу після весілля. Звичайно, двох дітей, які не будуть бетами. Вибач, якщо прозвучало якось прикро.

— Ні, це звичайні правила. Ви тут не до чого.

— Чесно сказати, я навіть не думав, що все буде саме так. Я дізнався про Істинного тільки цього року. І намагався дізнатися краще, що він за людина, але… — Фаль невизначено махнув рукою. — Знаєш, це трохи лякає… Тобто живеш собі, будуєш плани… А потім виявляється, що ти житимеш із альфою, якого навіть не знаєш… Тобто… Ні, зрозуміло, ми знайомі. Але бути знайомими і жити в одному будинку — не те саме, розумієш?

— Мабуть.

— Бети часто вважають, що нам пощастило більше. Я й сам так вважав, навіть смів задирати ніс, уявляєш? — Фаль підштовхнув його ліктем у жартівливій манері, за якою ховалась образа. — Але хто не помилявся? Я був наївною дитиною, що беззастережно вірив батькам. Вони в мене старого загартування, а дідусь і зовсім пам’ятає часи великої кризи. Мене виховували з думкою, що бути омегою — це величезне везіння, потрібно відповідати всім вимогам і відокремлювати від себе бет. Звучить якось не толерантно, тобі не здається?

Еміл знизав плечима:

— Для мене це цілком нормально.

— Для мене теж. Було. Деяких, як мене, виховують із певними поглядами на життя. В університеті мені довелося побачити різних людей, у тому числі бет. Я особисто знаю закохану пару, яка вже випустилася та працює у різних сім’ях.

— Багатьом здається, що бети не вміють любити.

— Це безглуздо. Як каже мій батько: «Який толк від любові, якщо вона не продовжить рід?». Рід… — Фаль сардонічно пирснув. — Боже, та вже мій правнук знати мене не буде, і в чому сенс цього роду, який забуде тебе одразу після твоєї смерті? Народив – виконав призначення, а далі що? Можна й помирати, так?

Він звучав так, наче йому боляче. Еміл не міг просто мовчати.

— Чому? — він насупився, намагаючись вловити думку. — Багато омег займаються роботою. Як куратор нашої групи, Натанель Стайлз. Здається, він має троїх дітей, але він проводить свої дні тут, тому що йому подобається.

— Так, йому пощастило із сім’єю. Мої вважають, що омегам не потрібно працювати. Працювати можуть лише ті, хто закінчує магістратуру, насправді. Для омег це як довідка, що вони придатні не лише на пологи.

— Звучить сумно. Невже у Вас немає вибору? Навіть поговорити із рідними?

— У мене ще два старші брати, вже зі своїми сім’ями — якщо їм не вдалося протистояти волі батьків, то мені що казати.

— Але якщо ваш чоловік буде не проти того, що ви хочете займатися театром?

— У тому й проблема — його підібрали батьки. Він дивний… Я не можу говорити, хто це, щоб не виникло зайвих чуток, але… — Фаль багатозначно подивився на Еміла. — Скажімо так, я намагаюся дізнатися його краще. Щиро намагаюся. Але деякі люди брехливі тварюки, що носять маску до самого весілля. Він може говорити зараз будь-що, але варто мені розписатися, як відразу з’являться заборони.

— Схоже, не всім щастить із Істинними.

— Далеко не всім.

— Мені шкода, що Вам дісталася саме така доля.

— Ох, боже, я все розпатякав, — Фаль помасажував перенісся. — Не те, щоб я приховую… Напевно, ти вважаєш мене дивним балакучим типом…

— Бетам заборонено мати оцінночну думку, — Еміл коротко посміхнувся. — Як я можу так подумати?

— Ой годі, — похмурнів той. — Я вже й відвик від цього… Тобто… Бети на моєму курсі давно так не говорять. Пам’ятаю, спочатку вони теж були мовчазними статуями, як від них і вимагалося. А потім ми якось розбовталися і все…

— Ви все ж таки зі студради, — заперечив Еміл. — Не знаю чому, але всі кажуть, наче це важлива посада.

— Ніби як. Дехто вважає, що у ради дуже багато влади. Поспішаю сказати, що це не так, — Фаль вимучено посміхнувся. — Хоча я не проти вдавати з себе короля… Насолоджуюся моментом, поки можу.

— А хіба не багато влади? — Еміл дуже хотів промовчати, але просто не міг. — Мені здавалося, що студрада могла б вирішити проблему із приставаннями в лабіринті, а не змушувати перепрошувати жертву.

Фаль зупинився і кивнув у бік лави. Вони сіли, спостерігаючи за учнями.

Еміл не міг залишатися спокійним і байдужим при згадці Елая. Елай повернувся до навчання і більше не скаржився на проблеми, проте хіба можна вірити, що це надовго? Проблема не була вирішена, все повернеться на круги своя.

— Так, та й вечір тоді видався… — Фаль тяжко видихнув. — Я відповідаю за свята та театральну діяльність, Олівер — за дисципліну, Пейтон — за фізичну культуру, Харві — наукову діяльність… Ти розумієш, чого я хилю? Ми можемо приймати рішення лише у своїх сферах діяльності. Олівер намагався вклинитися, проте його не послухали.

Еміл задумався, поки не зрозумів:

— То виходить, одноголосне рішення приймав Семюел Марлоу?

— Якщо в когось і є трохи більше влади, ніж у нас, то це в нього, — Фаль закинув ногу на ногу в незадоволеному жесті. — Те, що я взагалі з ним іноді намагаюся сперечатися, вже викликає неспокій у всіх моїх друзів. Я розумію, що не варто цього робити, але чорт! Я її зовсім не розумію його! Бувають моменти, коли мені здається, що він… ну… нормальний, розумієш?.. А потім він так холодно відповідає, так байдуже відмовляє і… Що мені думати? Очевидно, що він бреше всім, а я хочу побачити його справжнього. От і все.

«Отже, звинувачувати потрібно лише одного лише Сема? — Еміл похмуро глянув уперед. — Хочете сказати, адміністрація покірно погодилася з ним просто тому, що він Марлоу? Елай та решта невідомих постраждалих отримали травми, які змушені приховувати, просто тому, що одна людина не захотіла піднімати шум? Так мені й казав Еммет, але я думав… Мені здавалося, що він не один все вирішує…»

Еміл постарався не злитися, адже Фаль може неправильно витлумачити його реакцію. Вдихнувши більше свіжого повітря, Еміл запитав:

— Чому Ви розповідаєте про це мені?

— У тебе немає цієї байдужої маски на обличчі, — Фаль легко посміхнувся. — Та й, до того ж, не хочу, щоб ти вважав мене недоумком. У мене немає намірів псувати бетам життя чи щось типу того. Може, ми ще бачитимемося, адже ти вже фактично зайнятий Ліанном. На чаюванні, наприклад.

— Можливо…

— Кажуть, ти спілкуєшся з Емметом, бетою Сема, — сказав той, а потім поспішив виправдатися: — Не зрозумій мене неправильно, цього разу я зовсім не спеціально дізнавався. Просто коли справа стосується Еммета, то бети починають голосно шепотітися.

— Бідолашний Еммет… — похитав головою Еміл. — А чому ви запитуєте?

— Може, ти знаєш — який насправді Сем? Може, він просто прикидається строгим, а насправді дуже хороша людина?

Еміл не знав, що сказати.

Еммет невтішно відгукувався про свого господаря, і чи був сенс йому брехати? Еміл не хотів наївно думати, що всі ті прояви занепокоєння від Сема справжні. До того ж, Еміл залишався наодинці із Семом. І Фаль знав це, чудово пам’ятав. Саме тому питав. В його очах тлілася надія.

А Еміл не хотів ні брехати, ні намовляти.

Тому він зробив дивний вигляд:

— Звідки мені знати? Ми з Емметом не обговорюємо своїх панів, якщо чесно. Просто спілкуємось на спільні теми.

— Просто я подумав… Навіть просто так нічого не говорив?

— Ні. Еммет дуже досвідчений бета. Він прислужує Сему з дитинства, тому професійно уникає особистих тем.

«Чорт забирай, я буквально вигороджую Еммета … Він зовсім не стежить за язиком, коли відкрито ненавидить Сема!»

— Ну ось, — розчарувався Фаль. — А я сподівався…

«Може тому Сем не хотів, щоб ми з Фалем опинилися разом на фестивалі? Він вважав, що Еммет щось сказав мені, а я передам Фалю? Що ж, не варто було вважати мене пліткарем…»

Залишок дня пройшов спокійно. Фаль більше не питав ні про Сема, ні про Еммета.

Фаль і Еміл гуляли до обіду, а потім зустрілися вже в бібліотеці. Фаль займався підготовкою до заліків, а Еміл іноді приносив потрібні матеріали – і не більше.

Еміл намагався не заснути, поки шукав потрібну книгу серед стелажів, але його врятувало повідомлення.

Ліанн

Гей! Чому ти мені не пишеш? Розважаєшся з новим омегою?

Еміл

Не хочу заважати

Ліанн

Та з чого б!

Ліанн

Як проходить день?

Еміл коротко обернувся на Фаля, що читає, і набрав текст:

Еміл

Нудно. Дуже нудно

Ліанн

Тоді я радий :) Весело має бути тільки зі мною

Фаль відволікся на телефон, прочитав щось і трохи повернувся до Еміла:

— Агов, слухай…

— Що?

— Прозвучить дивно, але маю невелике прохання.

— Звісно, для цього я тут.

— О, ні, це не сьогодні, — Фаль похитав головою. — Я просто не знаю, кому ще можна довіритись. Тобто… Ти точно не розповіси про те, що в мене є істинний, правда?

— Ні, — Еміл здивовано опустив плечі. — Але що Ви хочете, щоб я зробив?

— Нічого такого, просто забрати листа завтра з поштового відділення і принести мені. Але щоб ніхто не знав і не бачив. Якщо я піду туди сам, то хтось обов’язково побачить і запитає, хто це мені пише.

— Скажіть, що брат чи…

— Не будь таким наївним, ніхто в це не повірить, — Фаль коротко поблажливо посміявся. — Усі тільки й чекають на момент, щоб винюхати подробиці мого особистого життя. Я боюся, що хтось піде на пошту, залякає там працівників та дізнається відправника листа. Повір, таке в цих стінах уже траплялося, нехай і не зі мною.

— Але це втручання в особисте життя, хіба можна?..

Еміл упіймав скептичний погляд Фаля, який так і казав, що деяким людям щиро начхати на особисте життя. Напевно, бути популярним не так вже й весело, як здається.

— Що ж, гаразд, — погодився Еміл. — Мені просто взяти листа і принести Вам?

— Так. Щоб ніхто не бачив. Завтра ввечері у мене репетиція, я вийду нібито в туалет, гаразд? Зустрінемось біля другого ліхтаря від входу на вулиці. Там нікого не буде після семи.

— Гаразд.