Глава 3. Необізнаний

Еміл любив проводити дні з друзями, але з початком навчання часу на розваги не залишалось зовсім. Тепер, коли Еміл був зайнятий тим, що прислуговував Ліаннну, він не мав часу на себе. Хіба що вночі, коли дуже хочеться спати, проте доводилося виконувати доручення господаря або робити домашні завдання. На щастя, домашні завдання для бет задавали дуже рідко через графік. Проте Еміл не скаржився.

Він лежав у ліжку, дивлячись у темну від тіней стелю, і чекав. Чекав, коли запищить будильник. Еміл вже давно отримав звичку прокидатися раніше дзвінка, навіть якщо дуже сильно хотів спати. Навіть якщо сама думка про те, що доведеться залишити нагріту постіль, викликає бажання заволати.

Краще не думати про це, а просто сприймати як даність. Зрештою, саме таке життя тих, хто не є корисним для суспільства — забудь про себе, забудь про власну особистість, заперечуй наявність бажань. Однак, як би там не було, Еміл не міг назвати себе нещасним. Йому подобалося саме так, а не інакше.

Еміл дочекався пронизливого гучного дзвінка, що долинав із вбудованої на тумбочці панелі, натиснув на скасування, а потім піднявся.

Незважаючи на легку втому, Еміл не шкодував, як розпорядилася ним доля. Зрештою, йому частково подобалося приносити користь Ліаннну. Можливо, сподобається служити й усім іншим?

На календарі красувалася п’ятниця. Останній день, коли Еміл служив Ліаннну, а далі як карта ляже. Точніше, його може вибрати хтось інший.

Еміл сумно видихнув, закресливши на настінному календарі день. З якоїсь причини йому не хотілося міняти господаря, проте ніхто не питав його думки. Його думки в принципі не має бути.

Сніданок вийшов сумним. Аріс і Фей виглядали млявими. Еміл намагався триматися краще, але, сидячи за спільним столом, раз у раз розумів, що складно вдавати, ніби все гаразд. Якщо інші втомилися через графік, Еміл повісив носа з іншої причини.

— Гей, — постарався увсміхнутися Еміл, — ну і вигляд у вас, хлопці!

— Я вичавлений, як лимон, — похмуро відповів Аріс, притримуючи себе за голову і перебираючи вівсянку виделкою. — Чекаю не дочекаюсь, коли поміняю господаря.

— Он як… — здивувався Еміл. — Він такий нестерпний?

— Сумніваюся, що всі альфи такі, але поки що мені не хочеться мати з ними справу, — Аріс похитав головою. — Нестерпний… Тобто… Я начебто не мав очікувати іншого, але ми цілими днями працюємо на цих невдячних дурнів, а зрештою що? Ні дякую, ні до побачення. Нас поміняють як речі.

— Так, саме до цього нас готували, — кивнув Фей, намагаючись не загострювати ситуацію. — Я розумію… Одна річ, коли ми сиділи за партами чи працювали в парах, але насправді все це виявилося дещо… втомливим…

— Так, але ми втягнемося, — погодився Еміл. — Зізнаюся, я встиг трохи скучити за нашими посиденьками.

— Тепер ми звільняємось у різний час, — зітхнув Аріс. — Мій господар іноді забуває, що мені також треба чимось харчуватися. Кілька разів він не пускав мене на обід, бо бачите, йому треба погладити форму ось саме зараз!

— Не всі такі… — Фей намагався заспокоїти друга. — Може, тобі просто попався такий невдячний альфа. Впевнений, що він також ще не зовсім розуміє, що ми робимо.

— Деякі люди мудаки, і не треба шукати їм виправдання чи чекати, коли вони виправляться, — буркливо кинув Аріс.

Еміл зітхнув, адже це не найприємніша розмова.

— Так тебе виховували батьки? — зрозумів він. — Ми вже говорили про це…

— Мої батьки мали рацію, — категорично відрізав той. — Повірити не можу, що все виходить саме так.

Еміл уткнувся у свою порцію вівсянки, начебто вона несподівано його зацікавила.

Аріс з’явився у притулку бет не з народження, на відміну від Фея та Еміла. Його привели дорослі альфи у суворій уніформі. Всі діти тоді виглядали з вікон притулку, щоб розглянути новенького, і Еміл не був винятком.

Арісу пощастило (хоча, це залежить від того, з якого боку подивитися) пожити з батьками. Подробиць Еміл не знав, а Аріс просто не пам’ятав, але батьки Аріса довгий час вважалися біженцями, що ховалися в безлюдній частині лісу. Якимось чином їх таки вдалося вистежити і схопити. Справа в тому, що тато Аріса народив бету, а значить, повинен був віддати непотрібну дитину, але він вважав за краще втекти зі своїм альфою та ростити сина.

Звісно, це неоднозначний вчинок: з одного боку, це явно прояв любові, з другого — безвідповідальність у чистому вигляді. Світ і без того на межі вимирання, уряд цінує кожного альфу, кожного омегу! А бети так часто народжуються, що якщо допускати їх як норму, то за підсумком все людство просто вимре. За законом, тато Аріса мав віддати новонародженого бету до притулку, а потім спробувати зачати дитину знову.

А що зрештою? Він був покараний своєю сім’єю — відправлений до іншої країни, йому обрали іншого істинного і, ніби-то, змусили завести нову сім’ю. Що ж до батька-альфи, то з ним приблизно схожа ситуація. Принаймні Еміл чув про це все з розмов вихователів та наглядачів. Той скандал був такий гучний, що його обговорювали всі дорослі.

Еміл рідко згадував про той випадок. Минуло дуже багато років, Аріс встиг влитися в нове життя, хоча спочатку був непокірною дитиною. Еміл завжди був лояльний до Аріса, до його думок і поглядів на життя в цілому. Втім, як і Фей. Напевно, саме тому вони потоваришували.

— Цікаво, а що буде далі?.. — несподівано й тихо спитав Фей. — Невже ми можемо потрапити до рук поганих людей?.. І що тоді?

Аріс видихнув, набравшись упевненості в собі, і посміхнувся йому:

— Не можу дивитися, як мій любий Фей сумує. Ти не можеш потрапити до поганої людини! Тебе одразу ж забере якась подружня пара, щоб ти допомагав їм із діточками!

— Ти кажеш так, щоб я не хвилювався?

— Ні, я справді так вважаю. По тобі видно, що твоя особливість — у турботі та догляді.

— Сподіваюсь, так і буде.

Еміл легко всміхнувся.

Особисто його не лякала перспектива опинитися у поганих руках. Було б гірше залишатися марним до кінця свого життя. До того ж є речі гірші, ніж те, про що говорять Аріс і Фей.

Бідолашний Альмі.

***

Еміл зранку постарався зробити все для того, щоб Ліанн не захотів обрати іншого бету. Еміл старанно витер пил буквально в кожному кутку, відмив підлогу, пропилососив килими, зібрав ворсинки та крихти з поверхонь дивана. Більше того, він встиг помити вікна як із внутрішньої, так і зовнішньої сторони. Так, з самого ранку це занадто, але все ж таки…

Як тільки Еміл сховав усі прилади для прибирання назад на полицю комори, подивився на годинник. Час Ліанну вставати, але, судячи з тиші, він навіть не завів будильник. Довелося увійти до кімнати, набираючись рішучості.

Ліанн виглядав чарівно: спав на боці, волосся розтріпалося, рот відкритий. Ліанн був таким безневинним, що Еміл завмер на місці від незрозумілого сорому. Руки спітніли. Не хотілося будити Ліанна, проте інакше він проспить заняття.

Сорочка пастельного м’ятного кольору дуже добре виглядала на світлій шкірі. Еміл невпевнено простягнув руку, щоб потрясти Ліанна за плече, проте відразу себе обсмикнув. Не тільки тому, що не варто торкатися господаря, а й тому, що побачив щось незрозуміле. Червона пляма на шиї, що ховалося за коміром весь цей час. Якби Еміл не нахилився, то так і не помітив би її.

«Що це?.. Він хворий?.. — з хвилюванням подумав Еміл. — Вперше бачу такі плями на шкірі… Мабуть, щось його вкусило? Чи слід поставити сітку на вікна?»

Еміл увімкнув будильник, а Ліанн скривився від настирливої мелодії.

— Дідько… — засичав він, прикриваючись ковдрою. — Вже ранок?..

— Якщо Ви зараз не підніметеся, то не встигнете поснідати, — відповів Еміл.

— Пофіг, — прогудів той з-під ковдри.

— А ще не встигнете сходити в душ.

— Най буде.

— І тим самим не зумієте привести себе до ладу.

— Ох, чорт…

Судячи з того, як закрутилася ковдра, останній аргумент виграв. Сонний і розпатланий Ліанн сів на ліжку з таким важким поглядом, ніби не спав усю ніч. Еміл придивився — ліжко здавалося незвично скуйовдженим, а сусідня подушка пом’ятою. Зазвичай Ліанн спав більш… акуратно, чи що?

— Так, мені треба помитися, — промимрив Ліанн, неприємно обмацуючи себе.

Наче згадав про те, що забруднився. Тільки Еміл так і не зрозумів, де саме.

— Приготуй мені міцну каву, — попросив Ліанн. — Без молока.

Ліанн вирушив в душ, а Еміл накрив сніданок на стіл. Невелика кухня з особистим холодильником була суміжною із зоною, де стояв диван з телевізором. Нещодавно Ліанн замовив через інтернет власну кавоварку. Еміл так і не зрозумів, навіщо вона потрібна, але в одному точно був плюс — чекати на каву з кухні зайняло б більше часу.

Ліанн помітно освіжився після того, як прийняв душ. Він майже не торкався яєчні, зате із задоволенням насолоджувався кавою. Еміл збирав речі, які Ліанн встиг розкидати по всій кімнаті, коли почув несподіване запитання:

— Якщо чесно, то дуже помітно?

Еміл підняв рушник, а потім здивовано запитав:

— Вибачте?

— Ну, запах, — Ліанн знизав плечима, наче й так ясно, про що він говорить. — Я ніби використовую стійкі парфуми, вони приховують природний запах, щоб уникнути проблем. Збоку не сильно відчувається, що я півпляшечки на себе виплеснув?

— Перепрошую, але я не відчуваю запахів.

— Я думав, що бета, який не відчуває запахів — це стереотип, — не зрозумів той.

— Не зовсім, — спокійно пояснив Еміл. — Усе залежить від генетичної схильності. Бети беруть від своїх батьків дуже багато, деяким не вистачає лише кількох відсотків для того, щоб стати альфою чи омегою. У такому разі бети можуть відчувати запахи, але не реагувати на них.

— Виходить, ти стовідсотковий бета?

— Можна і так сказати.

— Що ж, — Ліанн повернувся на барному стільці, все ще притримуючи каву в руках, — а це вже цікаво.

Еміл все ще не розумів, що саме зацікавило Ліаннна, але його увага примушувала стискатися від скутості. Еміл, ігноруючи незручність, склав рушник і поклав його на стіл, щоб пізніше віднести до пральні.

— Якщо ти не відчуваєш запахи, то як збуджуєшся?

— Я відчуваю збудження, коли займаюся тим, для чого мене створили…

— Ні, я не про те збудження, — метнув головою Ліанн. — Я говорю про секс.

Еміл розгубився.

— Я не призначений для…

— Секс і дітонародження — не одне й те саме, — закотив очі Ліанн, як раптом усвідомив. — Ох, хвилину! Ти навіть не розумієш, про що я говорю! Вражаюче!

— Це погано?..

— Вперше з таким стикаюся, — Ліанн похитав головою. — Тобто… Таємні інтрижки бувають навіть серед бет…

Еміл неприємно здригнувся, а потім запевнив:

— Зі мною не виникне таких проблем.

— Проблем?.. — щиро здивувався Ліанн. — Тобто для тебе стосунки це проблема?

— Як і для всіх бет, — ніби очевидно, відповів Еміл.

— Ти навіть не зрозумів, що я робив цієї ночі?

— Ну… — Емілу стало ніяково. — Це не моє діло…

— І справді не зрозумів! — здивувався той у свою чергу. — Це так дивно!

Еміл все ще перебував здивований. Наче Ліанн говорив своєю, особливою мовою. Втім, можливо, так воно й було.

— Гаразд, не буду мучити тебе, — відмахнувся Ліанн. — Може, навіть на краще, що ти нічого не зрозумів…

Еміл мовчки кивнув, а потім продовжив збирання.

«Що саме Ліанн мав на увазі?.. Секс? Вночі він займався сексом? Але ж це його особиста справа, чому це я маю звертати увагу на такі речі? Неправильно думати про це, але все ж таки… Як секс пов’язаний з тією червоною точкою на шиї?»

***

Еміл ледь дочекався кінця дня. Наглядач, містер Хеммел, побудував усіх учнів у рівну низку, щоб провести підсумкові збори. Кожен із бет отримав відгук від своїх перших господарів, тому багато хто хвилювався перед підбиттям підсумків.

Зважаючи на те, як виглядав містер Хеммел — зовсім не вражений, — хвалити нікого не будуть.

— Непоганий результат для першого тижня, — сказав він, іноді поглядаючи на екран планшета, куди вивів усе необхідне. — Зізнаюся, я сподівався на більше.

Емілу хотілося закотити очі і цокнути язиком, не інакше. На що можна розраховувати першого тижня? Для деяких він видався просто пекельним! Незвично присвячувати так багато часу сторонній людині. Еміл, оглядаючи своїх одногрупників, вловлював лише нотки втоми. Напевно всі будуть відходити цілі вихідні безперервно.

— Мені не подобається ситуація з Еллаєм, — містер Хеммел дивився на одного з бет.

Еллай підібгав губи до біла. Він напружився в спині, з останніх сил намагаючись стояти струнко і не горбитися. Еміл не спілкувався з ним тісно, але тільки зараз згадав, що в перші дні Еллай не був таким напруженим.

— Вибачте, містере Хеммеле… — прошепотів Еллай ніби не своїм голосом.

— Скарга на непослух! — засуджував містер Хеммел. — Як це розуміти?

— Це… — Еллай не наважився піднімати погляд. — Справа в тому що…

— Неважливо! Ти не маєш права відмовляти своєму господареві! — суворо гаркнув той. — Зовсім показився? Якщо тебе ніхто не вибере після випуску, то що тоді? Бери себе в руки!

— Я… Я обіцяю, що виправлюсь…

Еміл напружився, адже йому не подобалося, що відбувається. Хотілося б підійти та запитати, що трапилося. Що вдіяти? Еміл дуже не любив бачити, як комусь погано.

— Поки що це єдина значуща скарга, — містер Хеммел знову перевів погляд на екран. — Дехто у відгуку стверджує, що ви повільно працюєте…

Еміл далі не слухав. Він ледве дочекався закінчення зборів, аби мати можливість підійти до Еллаю. Щойно всі учні почали розбредатися по своїх кімнатах, Еміл підскочив до Еллая, що обійняв себе руками.

— Агов! Ти як?

Еллай з побоюванням подивився на містера Хеммела, що робив позначки в робочому блокноті.

— Все гаразд… — зовсім непереконливо сказав він. — Просто… Я був не готовий… Тобто…

— Що сталося?

— Все добре, — відмахнувся той, обійшовши Еміла. — Не турбуйся. Добраніч.

Еміл розгублено дивився йому вслід.

«Навіщо говорити, що все добре, якщо це не так?.. Бети всі рівні, нам не потрібно вдягати маски один перед одним!..»

— Так і думав, що ти почнеш турбуватися про нього, — Аріс схрестив руки на грудях. — Залиш це. Впевнений, що йому теж попався неприємний альфа, от і все.

— Але Еллай виглядає таким пригніченим … — розгублено відповів той.

— Якби йому була потрібна допомога, він би про це сказав. Забудь.

— Ти маєш рацію. Якщо він не попросив допомоги, то немає сенсу нав’язуватись.

— Саме так, — кивнув Аріс, а потім доброзичливо усміхнувся. — То був важкий тиждень, дай йому відіспатися. А ми, мабуть, підемо розважатися!

— Розважатися?

— У нас вихідні! Поїхали до міста!

— А до завтра це не зачекає?

— Ти теж кидаєш мене? — удавано жахнувся Аріс. — Фей пішов, сказавши, що дуже хоче спати, тепер ти!

— Я справді втомився. Давай завтра, — посміхнувся Еміл. — Нам із Фейєм не вистачає твоєї енергії.

— Боже … — Аріс закотив очі. — Так і бути, завтра…