Глава 18. Взявшись за руки

— Ніхто не посміє кривдити Еміла!

— Ми всіх від тебе відженемо!

Еміл вдячно посміхнувся. Аріс і Фей вторглися в його кімнату, а заразом принесли різні смаколики. Вечір вдався: у маленькій компанії Еміл розслабився і дозволив собі не думати про те, що сталося. Аріс відсунув тумбу ближче до ліжка, щоб перетворити її на невеликий обідній стіл, і атмосфера миттю повеселішала.

— Не варто… Ви що, серйозно взяли торт? — здивувався Еміл, діставши з пакета невелику пластикову коробку. — Скажіть, що там цукрозамінник! Інакше я вас битиму за витрату грошей!

— Битимеш? Як того альфу? — хмикнув Аріс, але одразу отримав легкий потиличник від Фея:

— Наступного разу я тебе не шкодуватиму.

— Я ж пожартував! Не гнівайся на мене.

— Звичайно, торт із цукрозамінником, — відповів Фей Емілу. — У нас немає таких фінансів, щоб купувати справжній торт. Я міг би спекти, але, боюся, всі надто зайняті. Як і того разу, готуються до фестивалю.

— Нестрашно, — Еміл дістав ножа і нарізав кожному по шматочку. — Я й так щасливий, що ви принесли стільки всього.

— Тобі треба відпочити цими вихідними, — нарікає Фей. — Цілий день не бачилися! Ти молодець, що врятував Еллая! Я не можу повірити, що таке могло статися!

— Так, Еміл, як завжди, сміливець! — похвалив Аріс. — Я так пишаюся тобою! Не побоявся альф!

— Я й не думав ні про що таке… — Еміл роздав кожному по тарілці. — Давайте не згадувати про це все? Я й так на межі. Думаю, Еллай спить і бачить, як я знову пишу йому повідомлення та дістаю його.

— І справді, але це Аріс почав, — Фей усміхнувся. — Зовсім від рук відбився.

— І не посперечаєшся, — відповів сам Аріс, що поліз обійматися. — Ти повинен приділяти мені більше часу.

— Ти не можеш увесь час тицькати мене! — зніяковів Фей.

— Можу. Це райська насолода.

Еміл взяв шматок торта, спостерігаючи за друзями.

— Знову ваші милості? — спитав Еміл із попередженням. — Мене зараз знудить.

— Он як!  — Аріс неохоче відпустив Фея. — Перепрошую, зовсім забув, що ти культурний.

Аріс розлив усім по давно обіцяній шипучці. І вони провели приємний вечір разом.

***

Еміл сидів у бібліотеці і готувався до пар. У його розкладі було вікно, тому він вирішив витратити час на користь. І хоча він не мав проблем із навчанням, він часом не помічав його за буднями — вчитися йому подобалося.

— Я шукав тебе, — Еммет сів навпроти, зі скреготом відсунувши стілець. — Хотів переконатись, що ти в нормі.

Еміл не очікував на зустріч, але не став грубити. Він відклав підручник та блокнот, щоб не відволікатися від розмови, і постарався виглядати доброзичливим.

— Якщо ти про те, що сталося, то я не дуже хочу знову й знову обговорювати одне й те саме… — сказав він. — Я в порядку. Ніхто не загрожував мені, навпаки.

— Гаразд, не хочу займатися фарсом, — той примирливо підняв руки. — Лише хотів переконатись, що з тобою все добре. Переконався.

— Не про мене варто турбуватися, а про Еллая. Хоча він начебто відходить. Мов у нього є вибір, — Еміл тихо грюкнув долонями по столу, висловивши невдоволення. — Неймовірно, що йому дали лише один день. Один день після пережитого! І навіть не стали шукати інших та допомагати постраждалим.

— Сем закінчений виродок, — Еммет посміхнувся із розумінням. — Чесно кажучи, якби на місці Еллая був альфа чи омега, я не думаю, що він став би поводитися якось інакше.

— В якому сенсі?

— Він не любить справедливість. Ну… тобто… — Еммет байдуже знизав плечима. — Йому просто начхати. Щиро. Найголовніше — якнайкраще створювати враження ефективного керівництва. Немає галасу — немає проблем.

— Але це огидно.

— Думаєш, я маю намір виправдовувати його?

— Ні, але… — Еміл поправив волосся, важко видихнувши. — Він син предсідника, чи не так? Я зовсім нічого не знаю про пана Марлоу, але хіба він не повинен дбати про порядок?

— Якщо він весь у батька, то й не повинен.

— Це так складно…

— Тобі зовсім не цікаво, що за чутки ходять про предсідника?

— Ні. Чутки – це чутки, – Еміл категорично мотнув головою. — Мене таке не цікавить.

— Чутки не виникають із нічого, тільки не навколо такої успішної родини, — Еммет, здавалося, не збирався міняти тему. — Пам’ятаєш, я казав, що Сем втратив тата, коли йому було чотири?

— Так, але…

— Говорять, що це справа рук його батька.

— Це неможливо…

— Данель Марлоу вбив свого чоловіка, Крістіана, — Еммет відкинувся на спинці стільця, уважно дивлячись на Еміла. — У той час всі шепотілися про це. Але з якоїсь причини, незважаючи на шепіт у натовпі, ніхто не проводив розслідування. Не було жодної згадки про це у новинах. Хто наважиться втручатися у справи сім’ї предсідника? Ніхто. Так інформація залишилася неперевіреною, а прізвище Марлоу обросло додатковою похмурою аурою.

— Це нісенітниця, — Еміл і бровою не повів. — Вбивство серед альф та омег трапляється вкрай рідко. І за нього судять усіх без винятку. В історії були приклади, коли судили навіть голів і позбавляли їхньої влади.

— Мабуть, так було раніше, — Еммет не сперечався. — Я мало що знаю про ті часи у сім’ї Марлоу. Було б дивно, якби мені говорили про таке, чи не так?

— Так.

— І не дивись на мене вовком. Я просто щосили намагаюся розкрити тобі очі.

— Не треба, — затявся той. — Я зрозумів, що ти намагаєшся зробити. Тобі хочеться, щоб я зневірився у правильності побудови суспільства. Але навіщо? Що це тобі дасть?

Еммет таємниче посміхнувся.

— Нічого, — відповів він. — Просто цікаво, як довго ти протримаєшся. Пройшло так багато часу, а тобі хоч би хни. Не можу зрозуміти: це сила духу чи рожеві окуляри?

— Це мій вибір, — сказав Еміл. — Мені подобається бути бетою саме за таких умов. Я не хочу кращого життя. Те, чого я прагну — і є «найкращим» для мене. Комусь хочеться жити у вигаданому ідеальному світі, а комусь подобається задовольняти тим, що є. Мені подобається друга позиція.

Еммет хмикнув і кивнув, але в ньому виднілося поблажливість. Спочатку Еміл насторожився, вважаючи, що його вважають ідіотом, але зрозумів — справа не в цьому. Справа зовсім в іншому. В особистому досвіді Еммета, який не дає йому спокою.

— Скажи чесно, — заговорив Еммет, — у притулках досі б’ють за непослух?

Еміл прикрив очі і кивнув:

— Наглядачі так роблять.

— Я погано пам’ятаю життя у притулку, але мені там навіть подобалося, — Еммет склав руки на грудях. — Мене забрали для служби синові предсідника. Мене та ще кількох дітей, які за підсумком не підійшли йому. Уявлення не маю, що з ними зараз.

Еміл розслабив плечі від усвідомлення:

«Адже йому зовсім нема з ким поговорити… Я сприймаю його слова в багнети, але чи так це? Може, він просто хоче виговоритись? У будь-якому випадку, я маю приймати і його життєву позицію теж…»

— Чому врешті-решт обрали тебе? — примирливо спитав Еміл.

— Я витривалий. І вмію добре грати ролі. Інші ж швидко… зламалися… — він незатишно втягнув повітря ротом і продовжив, ніби заспокоївшись: — Те, як карали в притулку — просто дитячі ігри, не інакше. І, напевно, бети, яким більше пощастило, мають право любити свою долю. Просто мені важко поставити себе на ваше місце. Це не заздрість, не подумай. І я не хочу тебе якось ображати. Мені складно підбирати потрібні слова у спілкуванні зі своїми.

— Все гаразд, — запевнив Еміл. — Але якщо тобі так не подобається служити сім’ї Марлоу, то, може, варто написати відмову? Впевнений, у тебе будуть вагомі причини і твою скаргу розглянуть.

— Ти серйозно вважаєш, що я можу дозволити собі таку розкіш? — сардонічно посміхнувся той. — Дехто може сказати, що мені неймовірно пощастило потрапити до сім’ї Марлоу. Я забезпечений роботою та гарною зарплатою, у мене є величезна окрема кімната та можливість подорожувати з господарем. Напевно, вони мають рацію. Напевно, я мушу радіти. Але щось не виходить.

— Навіть не знаю, що сказати…

— Я не хочу викликати в тебе жалість чи типу того, — Еммет махнув рукою. — Сподіваюся, що мої слова якось на тебе вплинуть. Коли справа стосується Сема, можеш забути про захист. Я здивувався, коли ти протистояв йому в кабінеті. Інший на твоєму місці тремтів і підтакував би. А ти відкрито не погоджувався з думкою Марлоу. Ти розумієш, до чого я хилю?

— Мені байдуже, — твердо відрізав Еміл. — Але дякую за попередження.

— Не хотів залякувати тебе.

— Чому цей Сем взагалі звернув на мене увагу?

— Про що ти?

— Ти повинен знати, — вперто наполягав Еміл. — Ти завжди все знаєш. Деякі косо дивляться на мене, бо на мене звернув увагу сам Марлоу. І навіщо це мені потрібно? Я навіть не знаю чому.

— Ну… — Еммет замислився, ніби почав аналізувати всі уривки розмов, що він колись чув. — Хіба справа в тобі?.. Пам’ятається, тебе побачив Фаль Мелоне і тоді все почалося. Але це…

— Що? Про що ти?

— Гадки не маю. Я не всі їхні розмови я чую. Тим більше, коли ці двоє залишаються наодинці, — Еммет розвів руками. — Але я тобі не говорив про них, якщо що, зрозуміло?

— Про них?

— А ти тугодум.

— О… — нарешті зрозумів Еміл. — Ясно…

— Ніби Фаль Мелоне звернув на тебе увагу і попросив придивитися Сема. Але чому і як не знаю.

— Чи варто мені турбуватися?

— Не знаю, чесно. Фаль сам по собі ніби нешкідливий, а Сем… Ну, враховуючи, що ти зараз під наглядом ліберально налаштованих студентів, то не думаю, що він щось зробить. А ось пізніше, коли все вщухне, не виключено.

— Чому кожна розмова з тобою змушує мене напружуватись?

— Тому що ти ще не зіткнувся з тим, наскільки жорстокі люди.

Еміл посміхнувся. Він чудово знав.

***

— Наступного понеділка буде фестиваль, чи ти вже в курсі? — спитав Ліанн, розпаковуючи цукерку. — Напевно, в курсі. Навряд нам так пощастить, що ми опинимося разом.

— Так, навряд, — погодився Еміл, протираючи пил на робочому столі біля вікна. — Але це лише на один день.

— Так, я не погодився б на більше. Ну правда, я так до тебе звик! — Ліанн закинув цукерку в рот і кинув папірець на стіл Емілу.

Незначний жест, який можна розцінити грубістю, але Еміл вже почав розрізняти те, як з ним граються. Ліанн не був грубий або на кшталт того. Він провокував, щоб здобути увагу.

Саме тому Еміл незворушно прибрав папірець у відро для сміття і повернувся до роботи. За кілька секунд новий папірець з-під цукерки прилетів мало не під руки.

— Ви чогось хочете? — спитав Еміл, намагаючись приховати веселощі.

— Так, як ти здогадався? — іронічно хмикнув Ліанн підвівся. — Для початку — ми розмовляємо на «ти», але оскільки ти спеціально мене ігноруєш заради роботи, то гаразд. І потім мені нудно.

— Можеш зробити домашнє завдання.

— Я зробив.

— Правда?

— Можеш перевірити.

— А я перевірю.

— Не треба, — знітився Ліанн. — Але потім зроблю, чесно.

— Я розумію, що тобі сумно, але ж не можна закидати навчання, — з обуренням залагодив Еміл. — Ти ж зробив доповідь на «Свободу слова»? І написав есе про культуру тіла?

— Ну… В процесі… — Ліанн невинно посміхнувся. — У мене багато часу. Я встигну.

— Тобто ти сам не хочеш нічого робити, а потім скаржишся на нудьгу, — Еміл закінчив зі столом, склав все приладдя для прибирання в шафку і пішов мити руки.

Ліанн спостерігав за ним, ніби тільки й чекає моменту. Еміл не витримав:

— Що ти хочеш?

— Ходімо в кіно, — видав він. — Прямо зараз.

— Що?

— Не знаю, на який фільм ми встигнемо, але нумо! — Ліанн нетерпляче заплескав долонями. — Це чудовий шанс чимось зайнятися! Чимось цікавим! Я вже скоро завию в універі!

— Домашнє …

— А-а-а, годі! Заладив тут!

— А що робити в кіно?

— Дивитися фільм.

— Є телевізор.

— Це не одне й те саме, — Ліанн почав шукати телефон серед подушок. — Ми обидва змінимо чотири стіни і трохи розвантажимо мозок. Як тобі ідея?

Еміл зітхнув:

— Ну, якщо тобі так хочеться.

Ліанн підняв телефон і прочитав повідомлення в загальному чаті групи. Еміл побачив, як він закотив очі: отже, там щось пов’язане із громадськими заходами.

— На день заснування планують влаштувати театральний виступ у старому корпусі, — поскаржився Ліанн. — Університет запросить спонсорів для ремонту корпусу, а бажаючі можуть попроситись взяти участь у виставі.

— Відмінний шанс відволіктися для тебе.

— Жартуєш? Ненавиджу подібне, — відмахнувся Ліанн. — Всіма силами уникатиму прослуховування. Тож ідемо в кіно. Які фільми ти любиш?

— Коли я востаннє щось дивився?.. — Еміл витер руки і задумався. — Напевно, мені більше документальні фільми подобаються, ніж художні.

— Фільми про кохання тобі точно не подобаються, так?

— Так.

— Мені теж здебільшого, — той знизав плечима. — Бачив нещодавній фільм про кохання двох бет? Мене розлютило, що йому зробили поганий кінець. Схоже на пропаганду.

— Вперше чую.

— Ну і правильно, а то ти знову почнеш лякатися будь-яких проявів почуттів, — Ліанн беззлобно закотив очі. — Нехай це буде для нас сюрпризом. На який сеанс потрапимо, той і подивимося.

Ліанн і Еміл зібралися швидко і не довелося довго чекати на автобус до міста. Кінотеатри увечері були переповнені людьми, які викупили квитки заздалегідь, тому вибір залишався невеликим. Ліанн і Еміл стояли біля сенсорної вивіски для покупки квитків, де висвітлилися вільні місця.

Еміл поглядав на Ліанна: такого гарного в ніжно-блакитному кашеміровому пальті до колін з легким шарфом. Хотілося б завжди милуватися на його задумливий профіль.

— Негусто… — Ліанн почухав підборіддя. — Отже, у нас є вибір: жахастик чи бойовик?

— Вибирай, що тобі подобається.

— Жахи страшними не бувають, а бойовики не бувають цікавими. Ми у скрутному становищі.

— Жахи найчастіше ненавмисно перетворюються на комедію.

— І то правда. Будь-що краще безглуздого насильства, — Ліанн клікнув на обраний фільм і підтвердив замовлення.

Його телефон запищав від електронного квитка.

Еміл провів Ліанна в потрібний кінозал, оскільки той, очевидно, не сильний в орієнтації у просторі. Кінотеатри в Ленгвері віддавали застарілим антуражем, за яким, проте, добре доглядали. Високі стелі та величезний екран попереду, на який передавалося зображення, виглядало автентично.

— Подивися на цей екран! — вигукнув Ліанн, сідаючи на своє місце. — Він що реально такий старий? Дивись, він не голографічний!

— Мабуть, це частина атмосфери, — сказав Еміл.

— Романтика минулих часів, — погодився Ліанн.

Еміл передав йому наперед куплений попкорн. Ліанн не став чекати початку фільму, а почав їсти його відразу. Емілу здалося це милим. Ліанн запропонував йому теж, але той ввічливо відмовився і подивився на екран з рекламою нового фільму.

Майбутні кадри не говорили про сюжет майбутньої картини, але виглядали захоплююче. У вікні з кадрів з’явився вагітний омега, який читав життєствердний монолог.

— О боже, глянь на це, — скривився Ліанн. — Живіт вагітних виглядає так, ніби вибухне зсередини. Яка гидота.

— Удачі тобі в майбутньому.

— О боже, сам Еміл мене підколює, — Ліанн повернувся до попкорну. — Напевно, якби не ситуація у світі, я взагалі відмовився б від пологів і дітей.

— Ти будеш хорошим татом.

— Дуже сподіваюсь. Так і уявляю, як я разом із сином ховатимемося від Деймара, щоб нормально покурити. Чорта з два я кину це діло.

Еміл коротко посміявся.

— Ти дуже гарно куриш. Ніхто більше не вміє.

— Дякую, я намагаюся.

Фільм розпочався і в залі стало тихо. Світло згасло. Еміл дивився в екран, намагаючись не думати ні про що стороннє. Все-таки він прийшов сюди з Ліанном, а отже, треба буде підтримати розмову після завершення сеансу.

Альфа і омега у фільмі намагалися розгадати таємницю привида, що оселився в їхньому будинку і лякає слугу. Еміл неусвідомлено почав уявляти себе на місці управителя, головного в будинку бети. Він часто допомагав омезі в розслідуванні, тому замість омеги несподівано почав здаватися Ліанн. На місці альфи ж опинився Деймар.

Кіношний Ліанн пройшов уздовж стіни і зупинився на звук. Він притулився до дверей, намагаючись підслухати розмову, але йому це не вдалося. Омега схилився до старої замкової щілини. Кіношні Еміл і Деймар самовіддано цілувалися, торкаючись один одного в різних місцях.

Еміл здригнувся, не відразу відходячи від своєї уяви.

На екрані промайнув скример — око примари, що налякав омегу. І не лише його. Ліанн схопив Еміла за руку.

Той дивився на нього:

— Що таке?

— Я не боюся, але тримай мене міцніше, — напружено відповів той, дивлячись на екран. — Якщо ця примара знову з’явиться, я за себе не ручаюся.

Еміл зніяковів, але взяв Ліанна за руку. Їхні пальці сплелися.

Ліанн був теплим і приємним, незважаючи на липкість рук через попкорн. Втім, у цьому був весь Ліанн. Такий дивний, самобутній та привабливий.

Еміл дивився на екран і посміхався. Він відчував лише Ліанна. Ніяка примара ніколи і нізащо не змогла б його злякати і змусити відпустити руку.

Про що був фільм Еміл не запам’ятав, але кінцівка у нього була гарна для всіх персонажів.