Глава 4. Гольф

Еміл любив згадувати своє дитинство.

Він ріс у притулку з дитинства, тому ніколи не замислювався над тим, чи пощастило йому народитися бетою чи ні. У ті солодкі безтурботні часи було зовсім байдуже.

Еміл дуже любив читати. Те, що він так рано навчився читати, зовсім не робило його розумнішим за інших дітей, справа була в природженій старанності та любові до історій. Напевно, йому не так подобався читання, як сама атмосфера.

Подобалося сидіти на підвіконні, у променях теплого сонця, розглядати книжку з казками та яскравими ілюстраціями, а потім чекати, коли прийде вихователь та допоможе зрозуміти нові слова…

— Ось, — Еміл тицьнув маленьким пальцем у текст. — Як це?

— Це кохання, — відповів вихователь з усмішкою, чия теплота зігрівала анітрохи не гірше за сонце. — У казці омега та альфа закохуються один в одного, тому заклинання злого чаклуна руйнується.

— Альмі, — Еміл підвів на нього здивований погляд, — але як це?

— М? Ти про що?

Альмі був бетою, як і всі у притулку, але він здавався особливим. Хоча чому? Начебто звичайне за кольором темно-русяве волосся, сірі очі і невисокий зріст… Але було в ньому дещо… Наче сяюче зсередини. Всі діти любили Альмі, а він їх. Еміл мріяв стати схожим на нього, хоч і не знав, чому так.

— Як може кохання зруйнувати заклинання? — запитав Еміл.

— Кохання може зруйнувати багато чого, — Альмі ласкаво пригладив його по волоссю. — Це небезпечне почуття. От і все.

— Але тут сказано, що кохання — це добре.

— Так, безперечно. Але не завжди. Все залежить від того, як ти сприймаєш його, — Альмі легко зітхнув. — Чомусь люди вважають, що у кохання лише одне обличчя. Але насправді це не так. Кохання не виявляється лише у турботі чи бажанні оберігати. Часом кохання набуває перекручених і жорстоких форм. Іншими словами, це почуття настільки сильне та незрозуміле, що може зруйнувати не лише заклинання.

— А що ще?

— Життя, — Альмі сумно посміхнувся. — Сподіваюся, що ти ніколи не пізнаєш кохання. Нам, бетам, ніколи нічого не світить.

— Ну… гаразд… — погодився Еміл, оскільки в дитинстві його не цікавили подібні теми. — Мені однаково це не потрібно.

***

Вихідні промчали дуже швидко. Еміл вибрався разом з Арісом та Фейєм у місто. На щастя, біля території університету була автобусна зупинка, якою можна було дістатися міста. Місто Ленгвер вважалося провінційним, тому що знаходилося далеко від столиці, проте було так само і квітучим. А все завдяки університету.

Ленгвер — звичайне місто, що поєднує в собі як скляні хмарочоси, так і невеликі затишні будиночки. Хмарочоси, звичайно, були призначені в основному для альф і омег, частіше — для бізнесу. Еміл особисто бачив кілька притулків для бет — величезні паркани з колючим дротом він би ні з чим не переплутав. Найцікавіші місця на кшталт кінотеатру чи музею сучасного мистецтва не працювали на вихідних, тому Еміл із друзями пройшлися магазинами та торговими центрами.

Учнівська карта надавала їм привілей — знижки на певні товари. На жаль, ці товари стосувалися догляду за будинком (які могли б стати в нагоді не бетам, а їх господарям) та навчальним приладдям. Але це не так прикро, адже їм однаково нічого не хотілося купувати. Тому ніхто не скаржився — нема на що.

Неділя минула ще швидше за суботу. Еміл зайнявся тим, що засів за уроки: зробив кілька доповідей, закінчив конспекти, прочитав параграфи наперед та підготувався до семінарів. У результаті опритомнів він лише ввечері, коли треба було займати чергу в душ та готуватися до завтрашнього дня.

Як же Еміл боявся! У понеділок зранку усі збиралися у лекторному залі для розподілу на наступний тиждень. Альфи та омеги сиділи на своїх місцях амфітеатру, поки бети стояли в ряд і чекали, коли їх виберуть. Всією дією керував куратор курсу, Натанель Стайлз — високий і худий омега в овальних окулярах.

Еміл стояв серед усіх, подумки сподіваючись на диво. Він майже не дослухався того, що кажуть інші. Він чекав, коли куратор назве його ім’я.

І куратор назвав! Серце забилося сильніше!

Але, як часто буває, дива не сталося. Еміл був обраний іншою людиною, не Ліаннном.

І це був найнудніший тиждень. Еміл намагався не зневірятися, адже альфа, який його вибрав, здавався дуже приємною людиною.

Однак це було зовсім не те.

Альфа на ім’я Максвелл жив цілком нормально: у нього було багато друзів і знайомих, з якими він вважав за краще проводити весь свій час. Еміл лише приносив йому сніданок, обід чи вечерю та прибирався в кімнаті, на цьому вся робота закінчувалася. Максвелл весь час з кимось спілкувався і рідко бував у кімнаті. Іноді створювалося враження, ніби він не помічає присутність прислуги.

І, мабуть, так і потрібно.

Еміл намагався не виділятися і не говорити з Максвеллом першим. Він проводжав Максвелла на пари, сподіваючись хоча б миттю побачити Ліаннна. Одного разу це вдалося — Ліанн розмовляв з іншими омегами і не звернув на Еміла жодної уваги.

Але так і має бути.

Ось тільки з якоїсь причини Еміл почував себе незвично.

Щодня, збираючи розкидані речі та туфлі, Еміл повторював про себе:

«Це просто тому, що Ліанн випав першим моїм господарем. От і все. У тузі за ним немає нічого незвичайного. Незабаром я забуду про нього, як і належить. Просто треба почекати трохи.»

Але легше все не ставало. Тиждень минув у болісному темпі: начебто й швидко, але тягнувся надто мляво. Слово честі, більш нелогічних почуттів Еміл ще не відчував.

Коли настала п’ятниця, то Еміл встиг кілька разів проклясти свою сентиментальну натуру. Адже, на його думку, через неї він так причепився до першого господаря.

Він би й забув про цей невдалий тиждень, якби не одна подія. Вона сталася у п’ятницю.

Максвелл збирався для гри в гольф, що проходитиме в обід. Еміл, як належить, допомагав — складав все необхідне в сумку. Він ще не бачив гри в гольф, тому готувався побачити щось нове. Зрештою, він повинен був виступати в ролі кедді для Максвелла. Для таких випадків бети навчалися елементарним правилам популярних ігор у вищому суспільстві, хоча Еміл не був упевнений, що зможе дати хорошу пораду, якщо Максвел його попросить.

Поле для гольфу знаходилося на даху однієї з будівель університету, яка вважалася спортивним крилом. Величезне штучне поле було огороджено високим парканом, тому вітер не вважався перешкодою для ігор. На зеленій території було досить багато старших альф, що зібралися у свої компанії. Спочатку Еміл губився, адже він вперше опинився на такому величезному відкритому просторі.

Як з’ясувалося, Максвелл лише планував вступати до клубу, а тому сьогодні була його посвята. Тим не менш, він уже завів собі добрих друзів, судячи з гучного сміху і дружнього настрою компанії, що зустріла новенького.

— Якщо ти вразиш президента, то зможеш приєднатися до клубу, — сказав альфа-старшокурсник, звертаючись до Максвелла.

— Президенту клубу чи студради? — уточнив той у свою чергу. — Я чув, що президент студради часто буває тут.

— Саме йому! — засміявся другий альфа. — Президент клубу тільки радий новим учасникам, але якщо Семюелу Марлоу щось не сподобається, то проблеми будуть у всіх.

«Марлоу? — пригадав Еміл. — Як Данель Марлоу, предсідник? Схоже, що йдеться про сина предсідника. Ліанн обговорював його з Деймаром… Виходить, я зараз побачу того самого президента студради, якого так побоюються?»

Еміл подивився на інших бет, які також прийшли сюди зі своїми господарями. Оскільки вони були старшими, то явно вже бачили Семюела Марлоу. Еміл став ближче до «колег», щоб тихо запитати пошепки:

— Я мушу щось знати?

Найближчий бета відповів тихо і негайно:

— Стій смирно і не виділяйся. Президент дуже суворий.

Голос відповідав був таким напруженим, що Еміл прийняв пораду з усією серйозністю.

Альфи замовкли, коли через скляні двері вийшов Семюел Марлоу у супроводі свого прислуги.

Семюел був не такий вже й страшний: високий (але як для альфи — мав середній зріст), з рівною поставою, з добре поголеним обличчям і вигладженим до ідеалу одягом для гольфу. Його кучеряве блискуче каштанове волосся було заплетене в низький акуратний хвіст. З таким обличчям — байдуже-строгим, — зачіска виглядала аристократично.

Семюел проігнорував вітання членів клубу, нібито так і мало бути, і Еміл зазначив, як негарно виглядає його поведінка збоку.

Але сам син голови його ніяк не зацікавив. Так, Семюел виглядав незвично, трохи знайомо (але, мабуть, він просто був схожий на свого знаменитого батька), проте увагу привернув зовсім не він. А його слуга.

Бета, що прийшов разом з Марлоу, був чорнявим, цілком високим, лише трохи нижче свого господаря, а тому виглядав надійним і міцним. Він мовчки допомагав Семюелу з інвентарем, ніби подумки читаючи всі його накази, а Еміл все ніяк не міг заспокоїти стукіт серця від переляку.

Великий шрам на обличчі бети виглядав як живе попередження. Шрам, що йде вздовж лівої частини обличчя, зачіпаючи кінчик брови і закінчуючи підборіддям. Начебто хтось спеціально пройшовся лезом, назавжди залишивши глибоку рану, що виділяється.

Але якщо бета настільки понівечений, то хіба його можна допускати до прислужування такій публічній особистості як син предсідника? Тільки якщо сам син предсідника не проти… Але тоді саме собою напрошувалося питання…

Еміл пустив запитуючий погляд своїм колегам, але ті зрозуміло показово уткнулися в підлогу. Вони боялися дивитися у бік понівеченого бети.

«Бути не може… – здивувався Еміл. — Такого не буває! Це непорозуміння! Невже Семюел Марлоу здатний на таке?..»

— Виходить, ти новенький? — спитав Семюел у Максвелла.

Варто віддати належне Максвеллу — він тримався просто чудово! Еміл щиро захоплювався тим, як, незважаючи на важку ауру, що походить від Марлоу, Максвелл продовжував усміхатися. У присутності Семюела атмосфера розпалювалася за лічені секунди: стало незатишно, і Еміл забув, що всі вони знаходяться на свіжому повітрі.

Еміл непомітно підняв погляд на Семюела. Все ж таки, незважаючи на страшне почуття, йому було цікаво дізнатися більше про таку знамениту людину.

— Хотілося б побачити твої навички, — продовжив розмову Семюел. — Не бачу сенсу влаштовувати повноцінний матч. Врешті-решт мені досить побачити, як ти вправляєшся з драйвером**.

Його бета дістав потрібну ключку з бігу, спеціальної сумки.

Поки альфи захопилися грою, бети залишилися стояти на відстані, щоб не заважати. Один тільки бета зі шрамом знаходився праворуч Семюела, ніби в будь-який момент готовий виконати наказ, незалежно від обставин. Наче йому зовсім не дозволялося стояти серед іншої прислуги.

— Його звуть Еммет, — тихо підказав чоловік, що найближче перебував до Еміла. — Він із першого курсу прислуговує лише президентові студентської ради. Він дуже нетовариський.

— Хіба заподіяння шкоди бетам не означає, що бета є недієздатним? — уточнив Еміл. — Зазвичай у таких випадках застосовують чіп…

При думці про це він здригнувся.

— Як бачиш, президент студентської ради — непроста людина. Тому не роби дурниць у його присутності.

Еміл намагався більше не дивитись на альф у принципі. Сам гольф здався йому нудним і не вартим уваги, але ніхто не питав його думки.

Максвелл у результаті потрапив у клуб, із чим його привітно привітали всі учасники. Еміл подумки зрадів теж, адже це означало, що вони скоро підуть звідси.

Семюел передав ключки Еммету, а потім окинув поглядом бет. Його погляд зупинився на Емілі, який ледве встиг уткнутись у підлогу. Він відчував на собі тяжкий погляд так виразно, що стало страшно.

«Він помітив мене, бо я новенький… — подумки заспокоював себе Еміл. — Не можна схибити… Я не хочу, щоб мені зробили боляче!..»

Однак Семюел просто пройшов повз, а Еммет пішов за ним.

Еміл полегшено видихнув, а потім помітив, що інші бети теж розслабилися у плечах. Вони також, як і він сам, не хотіли б потрапити під гарячу руку людині, якій, за фактом, адміністрація пробачить все, що завгодно.

Максвел ще трохи поспілкувався з альфами, а потім вони з Емілом пішли в гуртожиток.

Еміл прийшов до себе в кімнату, намагаючись дихати рівно, щоб не накручувати себе. Побачивши понівеченого Еммета перед очима виринав Альмі. Милий Альмі, що наставляв Еміла більше за всіх інших вихователів притулку.

Однак у результаті…

— Гаразд… — видихнув Еміл. — Це не важливо…

Примітки:

*Кедді — помічник гравця в гольфі, в чиї обов’язки входить перенесення спортивного інвентарю та допомога порадами.

**Драйвер («вуд номер один») — ключка, яка має найменший нахил головки, і в той же час найдовшу ручку, використовується для найдальшого удару.