Глава 21. Напередодні фестивалю

— У понеділок фестиваль. Ми маємо цілі вихідні, щоб спокійно підготуватися, — сказав Ліанн, перебираючи всі шпори на робочому столі. — Я так не люблю чужинців… Гадки не маю, як не злякати іншого бету.

Еміл же протирав обідній стіл і мало думав про майбутній фестиваль.

— Це лише на один день, — сказав він. — Ось побачиш, все пройде швидше, ніж ти думаєш.

— Попереджаю відразу, якщо ти потрапиш до альфи, що розпускає руки, то просто вріж йому, — Ліанн категорично махнув ручкою. — Я тебе відмажу у будь-якому разі.

— Що ж, я навіть і не думав про такий варіант розвитку подій, — Еміл похитав головою. — Але я не дам себе образити, якщо ти про це.

Еміл більше не хвилювався в принципі. Він знав, що повернеться до Ліанна у вівторок. У крайньому випадку ввечері в понеділок. Навіть якщо йому і трапиться огидний альфа, все можна пережити і витримати.

— В холодильнику ще залишилося газировка? — спитав Ліанн.

— Не впевнений. Я ще не встиг сходити на низ, — Еміл залишив ганчірку і зазирнув у холодильник. — Ні, тільки молоко.

— Ой фу, — відразу скривився той.

— Молоко корисне, а ти ще не випив денну порцію. У твоїй рекомендованій дієті прописано…

— Перед сном вип’ю, обіцяю, — Ліанн підвівся. — Сходимо до автомата, гаразд?

— Я саме туди збирався, — Еміл прибрав ганчірку на візок з посудом, що залишився після сніданку. — Дорогою з кухні візьму, не турбуйся.

— Мені неважко самому взяти газовану воду. Ти весь час у клопотах.

— Це моя робота, вона приносить мені задоволення.

— Ти жартуєш?

— Ні, правда.

— Дивно.

Еміл та Ліанн спустилися на ліфті разом поверхом нижче. Еміл покотив візок у приймальню кухонних приладів, щоб одразу замовити обід. Зазвичай це займало хвилин десять з огляду на чергу, але через вихідні в приймальні не виявилося інших учнів. Еміл вийшов навіть раніше, ніж звичайно, тому подумав, що Ліанн ще не встиг взяти газовану воду.

Частково так воно й було.

Еміл завернув за ріг і тут же сховався, щоб у наступну секунду непомітно визирнути.

Ліанн стояв біля автомата з газованою водою зі схрещеними руками, дивлячись на Деймара. Еміл намагався вслухатися в їхню розмову, але вони говорили надто тихо, щоб щось зрозуміти. Деймар був спокійний і зібраний, навіть дещо винуватий на вигляд. Еміл не міг помітити, як на нього дивився Ліанн — він теж був спокійний, але впертий, а разом з тим… Еміл міг би присягнути, що від нього виходило щось тепле, щось приємне.

«Ну і що я роблю? — засудливо подумав Еміл. — Я не хотів би ставати між ними… Якщо особисто мені не подобається Деймар, це нічого не означає. Я не можу нехтувати щастям Ліанна. Альфи та омеги створені один для одного… А я… Я просто піду, як тільки буде потрібно…»

Еміл тихо зітхнув і відійшов до іншого коридору, щоб ніхто випадково не подумав, ніби він шпигує. Еміл вирішив почекати Ліанна біля ліфта, але якщо з ним буде Деймар, то обов’язково чемно вклониться. І ніщо на його обличчі не розчарує.

— Доброго ранку, — почувся голос Еммета.

Еміл повернувся.

— Ти так часто підкрадаєшся, що я вже не лякаюсь.

— Серйозно? — Еммет енергійно поклав руки на пояс. — Чим займаєшся на вихідних?

— У мене робота.

— Я так і думав. Але я розумію тебе. Саме йду до свого господаря.

— Не дуже ти й поспішаєш…

— Ну, довкола такі черги, — той усміхнувся. — Знаєш, що тобі не обов’язково витрачати свої вихідні на це? Ти маєш право відмовитися, поки ти не закріплений офіційно за сім’єю.

— Мені не хочеться відмовлятися. Навпаки, — Еміл знизав плечима. — Треба налаштуватися у понеділок. Хтозна, як мені пощастить.

— Справді…

Телефон Еммета завібрував від повідомлення. Той неквапливо дістав телефон із кишені і приречено видихнув:

— Можна подумати, він без мене не може зав’язати краватку…

— Тоді поспішай.

— Та йду я, — він натиснув кнопку виклику ліфта. — Успіхів у понеділок.

Еміл вдячно посміхнувся. Еммет вирушив на житловий поверх.

І незабаром підійшов Ліанн. Він тримав два газування, а погляд його розгубився.

— Що трапилося? — поцікавився Еміл. — Я бачив вас із Деймаром. Сподіваюся, що ви помирилися?

— Ну… Напевно, — Ліанн непевно знизав плечима. — Слухай, ти ж не кинеш мене?

— Що?

— Ну, заради когось краще. Я знаю, що першокурсник на кшталт мене — це не так престижно, як старшокурсник, який може взяти тебе і без закінчення університету… Але ж ти не погодишся на це?

— Що? — Еміл потряс головою. — Про що ти взагалі? Навіщо мені якийсь старшокурсник?

— Ось і я про те. Якщо раптом ти передумаєш, то я буду дуже злий.

— Що трапилося?

— Нічого. Давай просто закінчимо на сьогодні, гаразд?

***

Еміл йшов у пральню, поки Ліанн залишався в кімнаті. Дорогою йому траплялося чимало бет зі старших курсів, що так само займалися роботою. Потрібно було приготувати форму Ліанна до нового навчального тижня, а потім можна відпочити за переглядом фільму.

Думками Еміл був уже на відпочинку, тому несподівана зустріч змусила його стрепенутися.

Прямо в коридорі, без будь-якого попередження, опинилися Семюел і Фаль. Судячи з того, як усі бети оминали їх, ніхто не очікував побачити їх у цьому крилі. Еммет виявився стоячи біля входу в саму пральню — він сперся спиною об стіну і спостерігав за діалогом із нудьгуючим виглядом.

— …Ти серйозно? — Фаль був вкрай невдоволеним, проте, очевидно, був обережним зі словами. — Чому мені не можна брати участь у фестивалі?

— Ти чудово знаєш, у чому річ, — відрізав Сем.

— Це вже дикість! — Фаль махнув руками. — Все вирішив рандомайзер! Якщо ти маєш претензії, то звертайся до програмного забезпечення, а не до мене!

— Я не маю претензій конкретно до тебе, — те, як холодно відповідав Сем, змусило Фаля напружити спину.

Еміл постарався тихо пройти повз, навіть перестав дихати, але його помітили.

— Ось! — Фаль підхопив Еміла за лікоть, а той ледь утримав запаковані речі. — Це через нього! На фестивалі мені випаде він!

Еміл насупився. Схоже, що студентська рада наперед дізналася про результати фестивалю, однак…

Якого біса відбувається?

— Не має значення, хто тобі випаде, — Сем схрестив руки на грудях. — Я забороняю тобі брати участь у цьому фарсі.

— Кого ти обманюєш? Ти не хочеш, щоб я спілкувався із ним? — хватка Фаля посилилась. — Чому? В чому справа?

Еміл не хотів опинятися в неприємній ситуації, до якої він навіть не причетний! Він ривком звільнився з рук здивованого опором Фаля, а потім відповів так суворо, щоб ніхто не посмів більше відволікати його:

— Перепрошую, проте не обов’язково вплутувати мене у свої розбірки таким грубим чином. Якщо хочете вирішувати особисті справи, це варто робити за зачиненими дверима. А тепер вибачте, у мене ще багато справ.

Сем і Фаль мовчали, ніби подібна поведінка і суворий погляд справді збив їх з пантелику. Еміл вирушив далі, по дорозі помітивши схвальну усмішку Еммета, а парочка, що свариться, поспішила забратися з очей.

«Отже, у понеділок я буду з Фалем Мелоне, — подумав Еміл, закидаючи речі у пральну машину. — І чому маю погане передчуття? Він підозрює, що я маю якесь відношення до Сема, але це не так. Якщо я скажу Ліанну, що буду з Фалем… А чи не почне він нервувати заздалегідь? Він і без того вважає, що я можу піти до когось старшого. Швидше за все, Деймар щось таке сказав. Знати б, що саме він сказав…»

Еміл запустив прання, сів навпочіпки і почав спостерігати за тим, як закрутилися в піні речі. Йому справді подобалося бути слугою. Якби йому дали інший вибір, то він відмовився б — Еміл не вмів нічого, крім того, чому його вчили. Але не сказати, що його змушували бути саме таким — старанним бетою — так просто вийшло само собою.

Альмі б не схвалив те, що відбувається. Мабуть. Але Альмі і сам хотів втекти з альфою, а отже, він не був таким бездоганним та правильним. Чи варто рівнятися на нього? Але хоч би яким він був, Еміл щиро любив згадувати спільні моменти.

«Справа не тільки в мені… – зітхнув Еміл. — Я гадки не маю, чому взагалі виявився поміченим цим Марлоу. Тому що я спілкуюся з Емметом? Малоймовірно. Що цей тип взагалі задумав? Не можу не хвилюватися, коли дивлюся на Сема — навіть Деймар здається мені приємнішим…»

***

Еміл повернувся з уже чистими сухими речами до кімнати Лінна. Той дивився відео на телевізорі з лекцією на якусь дуже важливу тему. Варто було Емілу відійти, щоб скласти речі в шафу, як Ліанн дістав чіпси.

— Ти не вечеряв, — обурився Еміл.

— І помітив… — Ліанн обернувся, щиро сподіваючись, що встигне з’їсти хоч одну чипсину. — У тебе немає настрою? Не дивись на мене так суворо… Я ж не винесу…

— Ні, все в повному порядку, — Еміл знизав плечима, намагаючись зробити простіше обличчя. — Просто всілякі думки в голову лізуть…

— Що трапилось?

— Нічого такого. Лише хвилююся перед фестивалем.

— Це я мушу хвилюватися.

— Чому?

— Якщо тебе заберуть, я присягаюсь, що стану твоїм найлютішим ворогом.

— Та кому я потрібний?

— Чи можна таки з’їсти чипси?

— Так, звісно, після вечері.

Ліанн пустив йому важкий погляд, але пачку відклав. Було видно, що лекція на телевізорі його не цікавила.

Еміл озирнувся: кімната залишалася чистою. Хотілося б зайняти себе чимось ще, щоб не накручувати сильніше…

— Йди до мене! — Ліанн вчасно розвів руки. — Я заспокою тебе!

Еміл піддався — сів на диван і потрапив у міцні м’які обійми. Тривожні думки повільно відступили на другий план, залишивши лише почуття легкої втоми. Еміл зітхнув:

— Напевно, мені варто лягати спати раніше, от і все.

— Ну, так лягай зі мною.

— Це дивно. І так я точно не висплюсь.

— В якому сенсі? Ми будемо обійматися і таке інше, — Ліанн остаточно забув про лекцію, адже Еміл в його руках здався найцікавішим заняттям. — Я подбаю про те, щоб тобі було зручно спати зі мною. Щось мені підказує, що ти не займаєш багато місця.

— Ні, мабуть, я все ж таки… Гей!

Ліанн стягнув з нього гумку для волосся, і пасма тут же впали на обличчя.

— Тобі личить, — пояснив свій вчинок той. — Личить бути гарним.

— Я звичайний бета.

— Наймиліший зайчик.

— Чому це так звучить?..

— Як?

— Огидно.

— Ах ти, ханжа! — Ліанн накинувся вперед, а Еміл не чинив опір, коли його вже підім’яли під себе. — Я привчу тебе до ласкавості та милості!

Ліанн посміхався так сексуально, що Еміл не зміг би опиратися при всьому бажанні.

— Схоже, що вечерю доведеться перенести? — спитав Еміл, коли Ліанн вже почав знімати з себе футболку.

— Або ти будеш моєю вечерею, — відповів він.

На підтвердження своїх слів Ліанн нахилився, лизнув Еміла за шию і легенько прикусив шкіру. Еміл здригнувся від того, як швидко розслабилося його тіло. Хотілося якнайшвидше зняти одяг, щоб насолоджуватися мурашками по шкірі.

— Сьогодні я альфа, — сказав Ліанн з нетерпінням. — Я дуже хотів би вкусити тебе сильніше, але…

— Навіщо кусати мене?

— Щоб залишити запах. Це сексуально, альфи так роблять.

— Але бети не сприйнятливі до запахів такого роду, — Еміл знизав плечима. — Нам від природи це не потрібно.

— Саме тому, містере занудо, я й не робитиму кусь. Хоча хтось мене знає?

Еміл заходився роздягатися. Ліанн раз у раз від нетерпіння смикав його за одяг або легко цілував у губи. Хоча Еміл і не розумів, чого саме він так чекає.

— Я підготувався, правда, — нетерпляче сказав Ліанн. — Спеціально вчора пошукав інформацію в мережі, як бети займаються сексом. Дивно, звичайно, але у вас немає природного мастила.

— І що в цьому дивовижного?

— Справді, — Ліанн потягнувся до столика, де свого часу чекала звичайна картонна коробочка з логотипом фірми-виробника. — Але, на твоє щастя, у мене є все. Іноді хочеться якнайшвидше, а природне мастило — це ще треба довго ласкатися… Ну, тобто, розслабся і довірся мені.

— Після таких подробиць мені здається, що щось тут не так.

— Розслабся.

— Ти не заперечував…

— Ну, подумаєш, трохи поболить… — Ліанн навмисне безневинно розвів руками. — Але ти казав, що не боїшся болю. Це не означає, що я збираюся робити боляче, зрозуміло? Навпаки, — він відкрутив кришку баночки, яку Еміл у звичайний день прийняв би за крем для рук, — ми нікуди не поспішаємо, правда?

Еміл узяв подушку під шию, а потім уже розслабився як міг. Пальці Ліанна, липкі та холодні від мастила, не викликали в ньому нічого приємного. Пам’ятається, Ліанн на один дотик стогнав. Складно бути бетою – тіло явно не створене для ласок.

І хоча Еміл вже встиг подумки засмутитися, вже незабаром він почав відчувати щось зовсім нове. Крім гострого болю, звичайно — однак це не зрівнятися з тим, як б’є батіг наглядача. Еміл не жартував, коли казав, що не лякається болю. Так, довелося стискати пальці до побілілих кісточок, але бувало й гірше.

— Не мовчи, інакше мені не по собі, — попросив Ліанн. — Тобі комфортно?

— Ні.

— Гей…

— Якщо бути омегою так неприємно, то навіщо на таке погоджуватися?

— Ми ще не почали, — Ліанн розуміє посміхнувся. — Ось побачиш, скоро ти заспіваєш по-іншому.

Хто б міг подумати, але Ліанн мав рацію — і тієї ночі Еміл справді заспівав по-іншому.

***

Еміл прокинувся посеред ночі. Незвичайно прокидатися в чиїхось обіймах. Ліанн сопів міцним сном. Він виглядав неймовірно милим і самовдоволеним. Йому дуже сподобалося бути альфою. Швидше за все, наступного разу він захоче того ж.

Еміл закохано посміхнувся, поправивши йому волосся. У той момент не було нічого прекраснішого за сплячого Ліанна. Безтурботного, слухняного та тихого.

Зізнатися, після сексу Еміл швидше засинав, ніж зазвичай. Навіть якщо й боліла очевидна частина тіла, Еміл не звертав на це уваги. Вранці він, швидше за все, візьме знеболювальне. Якщо таблетка допоможе, звичайно, у його випадку.

— М-м, — Ліанн розплющив очі, почувши дотик. — Що таке?

— Просто ти дуже гарний.

— Ні, не бентеж мене, — Ліанн сонно поліз уперед, ховаючи обличчя десь у шиї Еміла. — Я сьогодні був неймовірно крутий, хіба ні?

— Як і завжди, — погодився Еміл, лягаючи зручніше.

— Хвали мене далі, щоб тобі було приємне пробудження.

— О, не варто. Я не маю труднощів з підйомом.

— А казав, що не ідеальний.

— Тобі слід виспатися, — Еміл заплющив очі. — Завтра неділя, відпочинь як слід.

— Завтра ми підемо прогуляємося парком, гаразд?

— Звичайно. Що завгодно.

Еміл провалився в сон, сам того не помітивши.

Ні він, ні Ліанн, ще не знали, що саме відбудеться у понеділок.