Емоційні узи

Іноді ми мовчимо не тому, що нам нема чого сказати. А тому, що хочемо сказати набагато більше, ніж хтось зможе зрозуміти.

Слова… Як багато сенсу криється в одному лише наборі букв, як багато емоцій може викликати, здавалося б, звичайне висловлювання. Ще жодній людині не вдалося втекти від магії слів, ще ніхто не зміг протистояти існуючому порядку речей. Але якщо ми говоримо про слова, то варто згадати і про мовчання. Адже всім давно відомо, що в будь-якій ситуації має існувати протистояння, чи то здорове, чи абсолютно безглузде. Так влаштований світ.

Ви коли-небудь замислювалися над тим, що відчуває людина, у якої вкрали право на голос? Яка не може вимовити елементарного, бо всі слова, готові зірватися з язика, незрозумілим чином застряють десь у гортані, натикаючись на невидимий бар’єр. Хтось вважає це щастям, адже дана особливість дозволяє відгородитися від усього світу, якомога сильніше закутавшись у плед власних емоцій. Інші ж зовсім не розуміють, за що їм таке покарання. Але є і треті – ті, які просто змирилися з усім, приймаючи цю ношу. Ніхто не може змінити те, що переслідувало людство стільки століть. І тут немає нічиєї провини і річ не в чужих помилках минулого. Просто  Всесвіт вирішив встановити свої правила.

На перший погляд здається абсолютно безглуздим те, що ти повністю залежиш від якоїсь спорідненої душі, з якою можеш і не зустрітися, або яка взагалі пройде повз, не звернувши на тебе уваги. Але якщо вдуматися глибше, то починаєш розуміти, що сенс таки є. Любов робить людину щасливою, вона окриляє та надихає на нові звершення. Нерозділене кохання крім щастя завдає ще й болю, але навіть воно має право на існування. Чи можна закохатися в чужу споріднену душу? Можна. Але назвати це почуття любов’ю буде важко. Це швидше чергова спроба втечі від самого себе. Відсутність якихось почуттів притуплює свідомість, робить людину холодною, а часом навіть байдужою. У таких ситуаціях самотність стає єдиним другом, а мовчання – побратимом. Навіщо тоді людині, яка не пізнала любов, право на голос? Воно тільки заважатиме, порушуючи влаштований порядок речей. Тому, якщо тобі скоро стукне тридцять, а ти повністю вільний, то насолоджуйся життям, поки ще можеш. Живи, радій, спілкуйся з іншими, заводь друзів, адже незабаром настане час мовчання та самотності. Звичайно ж вірні друзі залишаються з тобою, незалежно від твоєї можливості розмовляти. Але хіба легко людині, яка втратила все в одну мить, не відгородитися від світу? Хіба так просто продовжити колишні стосунки? Закритися в собі набагато легше, ніж боротися зі всім.

Але, незважаючи на існуючий порядок речей, ніколи не варто відмовлятися від повноцінного життя, не варто забувати про кохання, нехай воно і не прийшло в потрібну мить.  Мовчання не буде вічним, якщо в твоєму серці оселиться той, заради кого ти будеш готовий на все. Важливо тільки не здаватися за жодних умов.

Надія та віра часом творять справжні чудеса.

Темрява. Це було перше, що вона відчула, коли увійшла до цього довгого приміщення на кшталт якогось вестибюлю. Навколо не було жодного джерела світла й здавалося, що навіть біла сукня потьмяніла в такій похмурій обстановці. Очі ніяк не хотіли звикати до такої кількості мороку, а тіло пронизувало нестерпне тремтіння, що явно не обіцяло нічого доброго. Простоявши ще кілька хвилин на одному місці, дівчина вирішила пошукати когось, хто допоможе їй вибратися з цієї страшної місцини, або хоча б скаже їй, де тут вмикається світло. Неквапно пересуваючи ногами вона попрямувала вперед. Рухалася, ніби сліпа, виставляючи перед собою руки, сподіваючись знайти свій порятунок.

З кожною секундою свідомість дівчини все більше переповнювалася страхом і розпачем. Коли їй уже почало здаватися, що це кінець, десь попереду промайнув невеличкий промінчик світла. Зітхнувши з полегшенням, вона побігла за ним, не думаючи в той момент навіть про те, що це може бути чиєюсь пасткою. Як виявилося, промінчик світла линув з-за прочинених дверей. Недовго думаючи вона увійшла в це світле приміщення, що дуже нагадувало готельний номер. Розгублено озирнувшись на всі боки в кутку кімнати вона помітила те, що змусило її тіло знову покритися мурашками. Там стояла велика залізна клітка всередині якої, повернувшись спиною, сидів чоловік. Першою думкою, що промайнула в голові дівчини, було бажання втекти. Але співчуття і невгамовний інтерес виявилися сильнішими за будь-які людські інстинкти. Вона зробила кілька несміливих кроків уперед, в’язень продовжував ігнорувати її.

Вона спробувала запитати, чи все гаразд і чи може чимось допомогти, але не змогла. Якимось незрозумілим чином слова застрягли у горлі, не бажаючи вириватися назовні. Схопившись за шию, вона знову спробувала вимовити хоч щось, але з губ не зірвався навіть хрип, що вже говорити про слова. Отоді їй стало по-справжньому страшно. Вона знаходилася в якомусь незрозумілому місці, у неї зник голос, а попереду сидів чоловік, замкнений у клітці. До істерики залишалося зовсім трохи. Дівчина швидко підбігла до залізних ґрат клітки і почала бити по них з усієї сили, яка в неї залишилася. З її очей текли сльози, на руках з’явилися дрібні подряпини, але вона продовжувала намагатися бути почутою.

Незважаючи на всі її старання, чоловік всередині клітки мовчки сидів там, навіть не повертаючись до неї обличчям. Здавалося, що він мертвий, але плечі, які злегка підіймалися, свідчили про протилежне. Повністю вибившись із сил, вона повільно сповзла вниз, заходячись в мовчазній істериці. І тоді він підвівся зі свого місця, повільно розвертаючись до неї всім корпусом. Перше, що впало їй у вічі – його сумний погляд. Погляд потьмянілої бірюзи… Не витримавши такої кількості емоцій, дівчина голосно закричала, знову занурюючись у морок.

***

Хазан прокинулася в холодному поту на підлозі, збираючи на собі весь пил. Її думки ще були оповиті туманом, а очі ніяк не хотіли розплющуватися після тривалого сну. Ноги тремтіли, а з горла виривався якийсь незрозумілий хрип. Прийшовши до тями через кілька хвилин, вона швидко піднялася на ноги й простягнула руку до телефону, що стояв на тумбі. До дзвінка будильника залишалося лише три хвилини. Погляд ковзнув на порожнє ліжко, що стояло навпроти. «Добре, що Едже зараз у поході, а то я б і її розбудила» – промайнуло в голові Чамкиран. З голови ніяк не хотів виходити недавній сон, як би вона не намагалася переконати себе, що це лише її хвора уява. Перед очима все ще стояв той погляд. Погляд людини, яка втратила все, у тому числі й себе.

  Хазан струснула головою, сподіваючись позбутися видіння, але воно не хотіло її полишати. Вирішивши, що виправити проблему зможе лише холодний душ, дівчина озброїлася рушником і почалапала до ванної. Вода допомогла змити залишки сну і хоч трохи очистити свідомість. Тепер голова не була такою затуманеною, а нещодавня картинка перестала весь час спливати перед очима. Після того, як Хазан натягла на себе старі вицвілі штани та непоказну сіру футболку, вона затягла волосся в кінський хвіст на потилиці і відправилася на кухню, де кипіла робота. Пані Фазілет та за сумісництвом мати дівчини стояла біля плити, готуючи черговий кулінарний шедевр.

– Доброго ранку, – Хазан наважилася першою подати голос.

– Доброго, – відповіла жінка, підставляючи щоку для поцілунку. – Як спалося?

Озвучене запитання було лише ознакою ввічливості, але в світлі останніх подій воно прозвучало якось загрозливо. Не подаючи виду, Хазан спокійно відповіла, мовляв все як завжди в порядку, наполегливо відганяючи з думок погляд потьмянілої бірюзи.

– Хвилюєшся? – спитала через деякий час Фазілет, забираючи в доньки порожню тарілку.

– Ні, – швидко відповіла дівчина, додавши через деякий час, – мабуть.

– Хто б сумнівався, – невдоволено винесла свій вердикт жінка. – Тільки глянь, у що ти знову вбралася! Хіба так одягаються дівчата, у яких на носі весілля?

– Мамо, ні про яке весілля не йдеться, Сінан лише мій хлопець.

– Яка різниця, – розвівши руками в сторони невдоволено промовила Фазілет. – Ти маєш виглядати красиво перед своїм хлопцем.

– Знову почалося, – очі дівчини метнулися до стелі, що викликало в матері черговий напад невдоволення. – Я запізнююся на роботу, тож мені треба бігти.

Не залишивши Фазілет більше можливості побурчати через її стиль, Хазан миттю забрала з кімнати свій рюкзак і кулею вилетіла з рідного будинку. Вона любила матір, але часом та надто сильно дратувала її надмірними розмовами про стиль, гроші та сусідські інтриги. Іноді Хазан навіть шкодувала, що після смерті батька в матері не пропав голос. Тому що це явно позбавило б їх сотні проблем.

Телефонний дзвінок вивів дівчину з роздумів, змусивши на кілька секунд здригнутися від несподіванки. Порившись в рюкзаку, вона вийняла звідти своє біле диво техніки, з цікавістю спостерігаючи за ім’ям, що висвітилося на екрані.

– Слухаю, коханий, – солодко протягнула вона, прикладаючи телефон до вуха.

– Як справи? Готова до вечора?

– Начебто, але трохи хвилююся. Не щодня мене знайомитимуть з сім’єю мого хлопця.

– Все пройде добре, я в цьому певен, – промовив він, посміхаючись.

– Ти забереш мене чи мені самій приїхати? – Хазан нервово смикала за край футболки.

– Я заберу тебе рівно о 7. Побачимося, кохана.

– Бувай.

Розмова викликала на обличчі дівчини мрійливу усмішку. Незважаючи на те, що вони з Сінаном зустрічалися лише два тижні, вона відчувала себе неймовірно щасливою. Якби ще місяць тому Хазан сказали, що вона зустрічатиметься з головним плейбоєм Стамбула, вона б миттю побила цю людину за нахабну брехню. Хазан була не з тих дівчат, які цілими днями безперервно мріяли зустріти свою споріднену душу. Їй було абсолютно начхати на те, чи буде в її житті якийсь чоловік чи ні. І навіть перспектива мовчання зовсім не лякала дівчину, адже вона вважала, що здатна впоратися з будь-якою проблемою.

Сінан виник у її житті зовсім несподівано. Працюючи тренером у спортзалі, вона часто помічала його серед решти відвідувачів. Він приваблював багатьох жінок із колективу, та й що вже гріха таїти, сама Хазан частенько поглядала нього. Але хлопець ніколи не помічав її, вона була сірою мишкою для багатого красунчика. Все змінилося одного дня, коли на Сінана напали грабіжники. Вони б жорстоко побили хлопця, якби Хазан вчасно не прибігла. Тренерка з кікбоксингу швидко змогла вкласти на лопатки хуліганів. З того часу хлопець почав цікавитися нею й наступати на п’яти, дякуючи за порятунок. Спочатку вона скептично ставилася до цього, вважаючи себе лише черговою принадою на гачку досвідченого ловеласа. Але через деякий час йому вдалося переконати її у серйозності своїх намірів. Поруч із ним Хазан буквально літала від щастя, адже нею вперше зацікавився чоловік. Але, незважаючи на наявність коханого, вона не збиралася змінювати своєму хлоп’ячому стилі в одязі. «Якщо він дійсно мене любить, то йому начхати у що я одягнена» – вона частенько заспокоювала мати і саму себе цими словами.

Знов заглибившись у свої роздуми дівчина навіть не помітила, як прийшла до автобусної зупинки. Кілька хвилин пекла і ось вона вже у своєму улюбленому спортзалі. Любов до роботи була невід’ємною частиною кікбоксерки. Інколи, в моменти відчаю та злості, вона проклинала ту мить, коли вирішила пов’язати своє життя зі спортом, але це ставалося дуже рідко.

Братися до роботи зрання завжди складно, особливо якщо маєш справу з фізичними навантаженнями. Але в цей день Хазан як ніколи раніше потрібно було завантажити себе на повну, щоб день швидше промайнув. Досягнути поставленої мети вона таки змогла. На годиннику була 5 година, коли дівчина вийшла з будівлі. Йти на автобус не було сил, тож замовивши собі таксі вона поїхала додому.

У кімнаті на неї чекав сюрприз у вигляді молодшої сестри, яка повернулася зі шкільного походу. З гучними криками Едже повисла на шиї Хазан, ледь не ставши вбивцею.

– Досить, Едже. Можна подумати, що ми рік не бачилися, – відліпивши від себе сестру, промовила Хазан, нервово потираючи постраждалу шию.

– Ну що вдієш, я дуже скучила, – миле личко засвітилося від щастя.

– Я теж сумувала, люба, – сестри знову обнялися, тільки цього разу не завдаючи нікому шкоди.

Дівчата обмінялися кількома фразами, після чого Хазан почала свої приготування до вечері. Ось тоді і почалася справжня буря в будинку сімейства Чамкиран.

– Ти не підеш у цьому лахмітті! – Едже намагалася вихопити нещасну чорну футболку.

– Чому я не можу піти у тому, в чому я хочу? – Хазан у свою чергу трималася з іншого боку за улюблену річ.

– Тому що ти йдеш знайомитись із сім’єю свого хлопця! Ти маєш виглядати красиво!

– Я йтак гарна без усієї цієї непотрібної мішури!

– Не лести собі! Ти схожа в цьому на справжню крокодилицю!

Невідомо, як довго тривала б ця сварка, якби Хазан не вирішила зробити невеликий маневр. Вона послабила хватку всього на кілька секунд, але навіть цього було достатньо для того, щоб Едже з гучними криками впала на підлогу, приземлившись п’ятою точкою прямо на свою валізу. Злякавшись за сестру, Хазан швидко підбігла до неї, відкидаючи нікому непотрібну футболку в куток кімнати. Едже хникала і плакала від образи, як маленька дитина. Розуміючи, що засіб для заспокоєння сестри у неї в руках, дівчина вирішила погодитися на те, що кілька хвилин тому здавалося неможливим.

Як справжня фея-чарівниця з казки про Попелюшку, Едже створила справжнє диво. Хазан дивилася на дівчину в дзеркалі і ніяк не могла впізнати в ній себе. Красуня по той бік скла випромінювала впевненість, навіть її погляд був якимсь іншим. Вона була одягнена в коротку сукню малинового кольору, довге волосся великими локонами спадало на плечі. За спиною у Хазан стояла Едже, яка задоволено потирала руки, розглядаючи цю картину. До кінця насолодитись своїм результатом дівчина так і не змогла, оскільки під вікнами засигналила машина, сповіщаючи про початок довгого вечора. Попрощавшись із сестрою, Хазан побігла до Сінана, що сидів за кермом червоного мерседеса.

– Привіт, – привіталася вона, відчинивши дверцята й застрибнувши на сидіння.

– Привіт. Чудово виглядаєш, – сказав він через кілька хвилин пильних оглядин.

– Дякую. Ми так і стоятимемо, чи ти нарешті рушиш з місця?

– Вибач, задумався.

Решту часу в машині вони провели мовчки. Хазан ніяк не могла вгамувати хвилювання, а Сінан дивився на дорогу, намагаючись не відволікатися на стрункі ніжки дівчини. Декілька годин їзди і ось вони заїжджають у володіння Еґеменів. Хазан ніяково завмерла перед дверима в особняк, не наважуючись переступити поріг цього будинку. Сінан узяв її за руку і наполегливо повів уперед, кинувши заспокійливий погляд.

Глава сімейства – Хазим Еґемен виявився приємною і доброю людиною. Старший брат Ґьокхан на перший погляд міг здатися підкаблучником, адже під час знайомства він тільки й робив, що не відходив від дружини ні на крок. Але у Хазан було стійке відчуття, що ця людина має добре серце. Молодша Селін не викликала в дівчини захоплення, оскільки її гордовитий погляд говорив про завищену самооцінку і надмірну зарозумілість. Загалом знайомство пройшло непогано, тому Хазан нарешті-таки змогла вдихнути на повні груди. Перед тим, як піти з усіма в їдальню, дівчина попросила відлучитися на кілька хвилин до туалету, щоб привести себе до ладу. Сінан вказав на двері і пішов за всіма, залишаючи її на самоті озиратися на всі боки.

Закінчивши всі свої справи, Хазан попрямувала у бік їдальні, але високі підбори вперше за весь вечір дали про себе знати, влаштувавши дівчині пастку. Спіткнувшись об краєчок килима, вона розпласталася на підлозі передпокою, спираючись руками на брудну підлогу. І все було б нормально, якби це падіння залишилося ніким непоміченим. Але, на жаль, доля як завжди приносить нам сюрпризи в найнесподіваніші моменти.

Звук дверей, що зачинилися, застав дівчину зненацька, адже вона хотіла якнайшвидше врятуватися від цієї ганьби. Першим, що впало їй у вічі, були чорні туфлі, очевидно, шалено дорогі. Погляд Хазан перемістився вгору і тіло відразу пронизало нестерпне тремтіння. Груди сперло і на кілька секунд вона перестала дихати від напруги. Серце незрозуміло чому почало шалено стукати, ніби хотіло вирватися у вільне плавання. Намагаючись не звертати уваги на ноги, що тремтіли, вона обережно піднялася з підлоги, випроставшись на весь зріст. Тепер вони стояли на одному рівні.

Темний шоколад зустрівся поглядом із потьмянілою бірюзою і вона відчула, як по тілу пройшов розряд у кілька тисяч вольт.

Перед нею стояв хлопець із її сну.

Тремтіння. Вона ніяк не могла вгамувати тремтіння, що пронизувало все тіло, починаючи від кінчиків пальців і закінчуючи ступнями. Ніяково переступаючи з ноги на ногу, Хазан намагалася більше не дивитися незнайомцю в очі. Дівчина боялася знову відчути те дивне почуття, що розливалося по всьому тілу, народжуючись десь усередині камер серця. Вона не розуміла, як так вийшло, що плід її дурної уяви виявився справжньою людиною, що стояла зараз прямо перед нею.

Вона нерішуче підняла свій погляд на незнайомця, з цікавістю вивчаючи його. Дорогий костюм, королівська постава та пронизливий погляд. Коли цей погляд пройшовся по ній буквально з ніг до голови, тілом пробіг табун мурашок. Чоловіки ніколи так ретельно не оглядали Хазан. Ця витівка якимось чином надала їй сил, тому вона з викликом подивилася на безсовісного негідника. Густі брови хлопця метнулися вгору, а губи зімкнулися в невеликій усмішці. Не відриваючи погляду від здивованих карих очей, він зробив крок уперед. Тепер їх відокремлювало якихось там 10 сантиметрів один від одного.

Невідомо, чим би закінчилися ці полум’яні розглядання, якби до передпокою не завалився Сінан зі словами:

– Хазан, куди ти запропастилася? Ми вже вирішили, що ти втопилась у туалеті.

Посмішка, яка виникла на його обличчі, так і застигла, коли він побачив несподіваного гостя. Відірвавши свій погляд від зеленої синяви, Хазан запитально подивилася на коханого, сподіваючись отримати відповідь на своє запитання.

– Ягиз?! Брате, як я радий, що ти таки зміг прийти, – з гучними вигуками, Сінан кинувся обіймати чоловіка.

Якби Хазан зараз оголосили, що на Землю прилетіли марсіани, це б її значно менше здивувало ніж те, що відбувалося у неї на очах.

– Тато казав, що в тебе зібралося багато справ, тож я навіть не міг сподіватися на твій прихід. Хазан, – з награним інтересом вона глянула на радісного Сінана, – познайомся, це мій старший брат Ягиз.

– Дуже … приємно, – натягнуто посміхнувшись, промовила дівчина.

Відповіді так і не прозвучало, зате вперед простяглася рука у вигляді дружнього привітання. Недовго думаючи Хазан подала руку у відповідь.

Коли з формальностями було покінчено, трійця вирушила до їдальні, щоб нарешті скуштувати результати старань прислуги. Присутність Ягиза позитивно вплинула на інших членів сімейства. Було помітно, що вони дуже люблять та поважають цього хлопця. За веселими розмовами та спогадами Хазан навіть не помітила, як настав час десерту. Здавалося, що місця для нього вже не вистачить, але вигляд у соковитого абрикосового пирога був таким апетитним, що дівчина не змогла стриматися. Вона ніколи не була схиблена на своїй фігурі, та і заняття спортом допомагали тримати себе у формі. А ось Селін відмовилася від десерту, посилаючись на невживання цукру. «Ну й дурепа!» – подумала Хазан перед тим, як відправити в рот ласий шматочок.

Дівчині ніяк не давало спокою те, що за всю вечерю Ягиз не промовив жодного слова. Ніхто до нього навмисно не звертався і він сам намагався не втручатись у розмову. Можливо, він був мовчазним, а може просто сором’язливим, хтозна. Хоча Хазан відчувала, що розгадка криється зовсім в іншому, тільки ось у чому саме поки ніяк не могла зрозуміти. Навколо хлопця ніби витала аура таємничості. Раніше Хазан не до кінця розуміла вираз «загадкова людина» і вважала його якимось занадто пафосним. Тільки тепер вона усвідомила, хто був його прототипом. «Ну нічого, не було ще такої загадки, яку не змогла б розгадати Хазан Чамкиран» – передчувала вона з азартом.

– Кохана, ходімо я покажу тобі свою кімнату, – голос Сінана змусив її зістрибнути з уявної хмари і повернуться до реальності.

Подякувавши за смачну вечерю, вона пішла за своїм бойфрендом на другий поверх. На відміну від решти кімнат особняка, кімната Сінана не вирізнялася якимось вишуканим смаком. Напевно хлопець сам розробляв інтер’єр, внаслідок чого кімната вийшла трохи хаотичною за стилем. Над ліжком, у самому центрі, висіла велика картина із зображенням містера Кучерявості. Хазан знала, що мати сімейства була творчою людиною за життя, тому питань щодо авторства навіть не виникло.

– Ну як тобі? Правда гарно? Я сам виконав роботу дизайнера, – Сінан з гордістю підняв підборіддя, через що кучері на його голові зробили невелике сальто.

– Невже? – Хазан постаралася зобразити щире здивування, подумки похваливши себе за чергове влучання в ціль. – Дуже гарно вийшло!

Губи хлопця розпливлися в широкій усмішці, відкриваючи низку білих зубів. Він нахилився, щоб поцілувати дівчину в щоку, як раптом у кишені задзвонив телефон, сповіщаючи про черговий облом. Вибачившись, він вийшов з кімнати, знову залишаючи Хазан наодинці зі своїми роздумами.

Увагу дівчини привернула невелика статуетка скляного слоника на дубовому комоді. Недовго думаючи, вона схопила до рук дивний витвір мистецтва і розпочала свій ретельний огляд. Вивчення фігурки настільки захопило Хазан, що вона навіть не звернула уваги, як у кімнату увійшов той, хто змушував її тіло вкритися мурашками. Втративши інтерес до тварини, дівчина повернулася, щоб повернути її на законне місце. Ягиз, що стояв позаду, тепер перестав бути непоміченим, тому рука, що стискала до цього фігурку, опустилася вниз. Хазан здалося, що брязкіт розбитого скла почули в самій Африці.

– Вибачте, будь ласка, я вас не помітила, – вона почала виправдовуватися. – Мені дуже шкода, що так сталося. Я зараз все приберу!

Знову впавши навколішки біля хлопця, Хазан метушливо почала збирати уламки. Рука потяглася за черговим шматочком, який колись був слоном, як раптом їй перегородила шлях широка долоня. Піднявшись на ноги, вона обтрусила сукню від пилюки і подивилася на володаря холодних рук. Спершу Хазан мимоволі втупилася на підборіддя, вкрите невеликою щетиною, після чого її погляд перемістився на губи, стиснуті в тонку лінію. По тілу відразу розлився жар від якого стало некомфортно.

– Сінану хтось подзвонив, тому я залишилася тут одна, – Хазан раптом зважилася порушити тишу, що повисла в повітрі. – Я, мабуть, вже піду.

Рушивши зі свого місця, вона попрямувала до виходу, як раптом руки Ягиза схопили її за лікті і з силою відштовхнули назад.

– Що відбувається? Чому ви не даєте мені піти? – ця дія налякала Балабан, але вона спробувала приховати свій страх, видаючи його за невдоволення.

Нічого не сказавши і не пояснивши причин своїх дій, Ягиз почав повільно наступати на дівчину, перекриваючи їй всі шляхи до відступу. Підкоряючись інстинкту, Хазан відступала назад, доки не вперлася в письмовий стіл. Шляху назад більше не було, але хлопець зупинився разом із нею. Потім його рука опустилася в кишеню штанів і він вийняв звідти стодоларову купюру. Нічого не розуміючи Хазан дивилася на валюту з неприхованим переляком. Ягиз підніс купюру до очей Чамкиран, після чого кинув ту в її бік, вказавши при цьому іншою рукою на двері. На обличчі Хазан застигло здивування, яке за кілька хвилин змінилося гнівом, як тільки вона зрозуміла сенс дій цієї дивної особи.

– Та як ти смієш? – крізь зуби процідила вона, намагаючись боротися з гнівом.

Але хлопця це зовсім не потурбувало, навпаки, на його обличчі з’явилася широка усмішка. Це стало останньою краплею для дівчини, тому вона почала озиратися на всі боки в пошуках того, чим можна буде нашкодити цьому нахабнику. Мозок одразу нагадав про уламок скла, який вона так і не викинула, коли намагалася прибрати сліди своєї незграбності. Недовго думаючи Хазан замахнулася рукою у бік Ягиза. Хлопець не очікував на подібну витівку, тому не встиг швидко відскочити. Його рука метнулася до правої щоки, яка не змогла уникнути зустрічі з вістрям скла. Хазан продовжувала стояти в оборонній позі, тримаючи в руках закривавлений уламок.

З губ дівчини вже готові були посипатися образи, як раптом її увагу привернуло дивне сяйво, що долинало прямо з порізу. Буквально на очах рана затяглася сама по собі, не залишаючи навіть сліду від колишнього поранення. Ягиз шоковано завмер. Ніхто з присутніх у кімнаті не розумів того, що відбувається. Егемен зробив кілька кроків назад, після чого розвернувся і пішов геть. Хазан не рухалася з місця ще деякий час, а потім, прийшовши до тями, вона підняла з підлоги злощасну купюру і пішла до виходу з кімнати. Просто біля дверей вона зіткнулася з Сінаном, обличчя якого, як завжди, світилося від щастя.

– Кохана, вибач, що залишив тебе… – почав він, але потім замовк, побачивши розгнівану Хазан. – Щось трапилося?

– Запитай у свого брата! І передай йому, хай подякує своїй родині. Лише вона змогла врятувати його від скандалу.

Фурією вона збігла сходами, на щастя, ніхто так і не зустрівся їй на шляху, бо було б погано. Десь позаду Сінан вигукував її ім’я, але його голос потонув у шумі таксі.

Ніколи ще дорога додому не була такою довгою. Здавалося, що всі машини міста вирішили з’їхатися на її ганьбу. Коли ноги нарешті торкнулися рідної підлоги, з губ дівчини зірвався полегшений видих. Тихенько, навшпиньках, намагаючись не розбудити сплячу в сусідній кімнаті Фазілет, Хазан пробралася до їх з Едже спальні. Дивно, але сестра ще не спала в такий пізній час.

– Хазан! – захоплений крик перервало шикання. – Чому ти так затрималася? Як все пройшло?

– Едже, обіцяю, я відповім на всі твої запитання, але завтра. Будь ласка, я дуже втомилася.

Навіть дурню було зрозуміло, що цей аргумент не зміг справити на молодшеньку гідного враження, але суто через повагу до сестри вона вирішила потерпіти.

– А ти чому не спиш так пізно? – долинув голос Хазан з-під сірої піжами.

– Я читала, – пролунала коротка відповідь.

– Ти? Читала?

– Так.

– Вай бе. Я думала, ти вже забула, як це робиться, – з усмішкою промовила дівчина, не звертаючи уваги на спопеляючий погляд сестри. – Ну і що ти там читала?

Хазан залізла під ковдру, сідаючи в позі лотоса на скрипучому ліжку. За кілька хвилин мовчання Едже придушила в собі образу і почала читати вголос уривок із якоїсь статті в інтернеті.

– Споріднені душі в усьому світі привертають до себе увагу не лише людей, а й учених, що працюють у різних сферах, – пролунав мелодійний голосок. – Вчені з Канади завдяки виснажливим дослідженням змогли виявити цілющу силу цього зв’язку. Як виявилося, рана, що не несе особливої ​​шкоди важливим органам, може зникнути, якщо вона нанесена спорідненою душею.

– Стривай, стривай, – Хазан безцеремонно перервала сестру, – що означає зникнути? Це ж неможливо.

– Чому неможливо? Адже не йдеться про якусь колоту рану або вогнепальне поранення. Це може бути звичайна подряпина. Ось, послухай, – очі забігали у пошуках потрібного рядка. – Було доведено, що невеликий поріз, нанесений спорідненою душею людини, починав відтворювати яскраве світіння, після чого він зовсім зникав.

– Та ну, маячня якась! – серце знову почало шалено стукати, а спина вкрилася мурашками.

– Я планую завтра випробувати це на Ясіні, – в очах Едже затанцювали дивні вогники.

– Навіть не думай калічити хлопця через якусь нісенітницю в інтернеті! Та й взагалі, тобі завтра до школи, спи давай!

Після цих слів Хазан демонстративно лягла на бочок, повернувшись спиною до сестри. Та ще трохи побурчала про себе і зі словами: «Все одно спробую» також пішла спати.

Тільки якщо молодша змогла заснути відразу після того, як її голова торкнулася м’якої подушки, старша ніяк не могла вгамувати потік своїх думок, що заважали розслабитися.

За всю ніч Хазан так і не стулила очей.

Злість. Вона оселилася в кожному органі, в кожній клітині її тіла. Ще ніколи Хазан не відчувала стільки ненависті та зневаги до когось. Душу гнітила образа, а почуття власної гордості було розтоптано. Її принизили без будь-якої вагомої причини на це.

Усю ніч Хазан намагалася знайти відповіді на запитання. Чому той покидьок так з нею вчинив? І чому його рана так швидко зникла? Але скільки б вона не намагалася, ці таємниці все одно залишалися нерозгаданими. Єдине, що не викликало жодного сумніву – вона так просто цього не пробачить. Будь він братом Сінана, або навіть президентом Туреччини, їй все одно. Покарання має бути жорстоким.

Сонячні промені, що пробивалися крізь фіранки, ознаменували початок важкого дня. Без особливого ентузіазму Хазан тихо встала з ліжка. По дорозі до ванної кімнати вона зазирнула в дзеркало. Побачене там було настільки жахливим, що дівчина навіть не впізнала себе. Розпатлане волосся нагадувало гніздо якогось лісового птаха, а кола під очима могли скласти конкуренцію будь-якій панді. Видавши важке зітхання вона почимчикувала приводити себе в порядок.

Коли Хазан повернулася, Едже продовжувала солодко сопіти під ковдрою. Прохання піднятися з ліжка так і не вплинули на запеклу соню, тому настав час для важкої артилерії.

– Час вставати! – без попередження Хазан ривком стягнула з сестри ковдру.

Едже розплющила одне око, продовжуючи лежати, зігнувшись калачиком. Кілька хвилин бурчання і ось вона вже на ногах, та ще й при повному параді. Хазан за цей час встигла застелити ліжка та прибрати розкидані з вечора речі. Почувши бурчання живота дівчина хотіла було піти на кухню щось перекусити, але нестерпна малявка перегородила їй шлях, спираючись руками на прочинені двері.

– Стій! Ти нічого не хочеш мені розповісти? – тепер вона склала руки на грудях, надаючи образу якомога більше войовничості.

–  Едже, ти запізнишся до школи. Давай потім якось.

Закусивши нижню губу від невдоволення, молодша Чамкиран заперечливо похитала головою. Хазан зрозуміла, що цього разу не вдасться обійтися звичайною обіцянкою, тому через півгодини сестри бурхливо обговорювали вчорашній вечір.

Оповідання дівчини вийшло дуже емоційним та барвистим. Але згадувати про зникнення порізу на обличчі Ягиза вона не стала. Мало що надумає собі ця маленька фантазерка, тим більше після тієї безглуздої статті.

– Я все одно не бачу сенсу у його вчинку. Навіщо він тебе образив? Ви навіть не були знайомі до того моменту. Може Сінан йому щось не те розповів про тебе? – великі очі дивилися на неї з цікавістю.

– Та що він міг розповісти? Просто його брат справжній покидьок, ось тобі й відповідь!

– Але ж кожна дія будь-якої людини повинна мати причину, – з розумним виглядом промовила Едже. – Не думаю, що він просто так став би ображати незнайому людину.

– Я не зрозуміла, ти що його захищаєш? – Хазан спалахнула гнівом.

– Ні, я намагаюся знайти причину.

– Не шукай, Едже, – нахабно перервала вона спроби виправдання, – не шукай. Краще йди до школи, а то знову скиглитимеш, що нічого не розумієш у математиці. Вже вкотре пропустила перший урок.

– А ось і піду! – гордо підвелася зі свого місця дівчина, захопивши рюкзак. – До того ж, – додала вона вже біля дверей, – сьогодні в мене нема першого уроку!

Подякувавши Аллаху за те, що він створив школу, Хазан нарешті пішла на кухню, щоб поснідати. На столі стояла записка від матері, в якій повідомлялося, що вона пішла на роботу. «Життя прекрасне» – вирішила Хазан, коли зрозуміла, що більше не буде ранкових допитів.

Сівши за стіл вона почала розрізати ножем свою яєчню, як раптом у її кишені щось загуло, після чого залунала гучна мелодія. Зі словами: «Мені сьогодні взагалі дадуть поїсти?» дівчина невдоволено підняла слухавку, попередньо подивившись на ім’я телефонуючого.

– Алло, кохана? – пролунав тихий голос Сінана. – Ти в порядку? Я так і не зрозумів, що сталося вчора. Брат не хоче нічого мені пояснити, та й ти вибігла, не сказавши ні слова. Я хотів поїхати за тобою, але батько сказав, що тобі треба побути на самоті. Що сталося між вами з Ягизом?

Поки Сінан розпинався на іншому кінці телефону, Хазан з лінивим виглядом жувала яйця, пропускаючи повз вуха весь цей словесний потік.

– Хазан, ти мене чуєш?

– Так, так, – вона таки наважилася подати голос. – Я не хочу говорити про вчорашнє. Вибачся за мене перед батьком, мені справді шкода, що вечеря так закінчилася.

– Добре. Але ми з тобою все одно потім поговоримо про це після того, як я повернуся.

–А ти де зараз?

– Батько вирішив відвезти нас на сімейний пікнік, шкода лише, що не в повному складі.

– Хтось не поїхав?

– Ягиз залишився в особняку, у нього назбиралося багато справ. Гаразд, Хазан, я відключаюся. Бувай.

– Бувай.

Новина про пікнік Еґеменів стала несподіваним сюрпризом для Хазан, щоправда, вона поки не розібралася: приємним, чи поганим. У голові відразу дозріла одна думка, якої явно варто було б позбутися, але коли це дівчина відмовлялася від задуманого? Їй були потрібні відповіді, а їх могла дати лише одна людина.

Нашвидкуруч зібравшись, вона захопила всі необхідні їй атрибути і вирушила до особняка, який ще вчора не хотіла бачити навіть у страшних снах. Над одягом дівчина як завжди не заморочувалася: улюблені чорні штани, спортивна куртка та кепка. Від вчорашнього офіційного вигляду не лишилося й сліду.

Коли таксист висадив Хазан біля будинку Еґеменів, вона вперше по-справжньому змогла оцінити красу цієї будівлі. Адже вчора, через киплячі емоції і неприборкане хвилювання, вона так і не звернула уваги на цей архітектурний витвір. Особняк надзвичайно пасував своїм власникам, такий же дорогий і величний. На якусь секунду Хазан здалося, що вона побачила на балконі чиюсь фігуру, але так як там було порожньо, вона списала це на звичайний обман зору. Охоронець на ім’я Риза спочатку не захотів пустити дівчину, але потім, коли вона знову представилася йому, він впізнав у ній ту красуню з учорашнього вечора, з якої прийшов пан Сінан. Відтепер усі шляхи були відкриті і жодних перешкод більше не передбачалося.

Обережно, з побоюванням, Хазан постукала у двері, намагаючись впоратися з тремтінням у руках.

– Вітаю. Чим можу допомогти? – двері відчинила одна зі служниць.

– Вітаю, мені потрібен пан Ягиз. Він вдома? – Чамкиран намагалася надати своєму голосу якнайбільше впевненості.

– Так, проходьте, будь ласка, – темноволоса запросила гостю всередину, зачиняючи за нею двері. – Він у своїй кімнаті нагорі. Якщо потрібно, то я можу проводити.

Сірі очі примружилися і з недовірою подивилися на Хазан. Впізнати в пацанському образі дівчину Сінана було досить складно.

– Ні, дякую. Я знаю, де вона знаходиться, – усміхнулася Хазан, намагаючись не викликати підозри.

Незважаючи на недовірливу прислугу, дівчина впевненим кроком попрямувала до сходів. Вона не мала навіть найменшого уявлення про те, де саме знаходиться кімната Ягиза, але відступати від задуманого було вже пізно. Вона озирнулася назад на секунду, щоб подивитися куди поділася служниця, як раптом її тіло впечаталося в когось. Чиїсь сильні руки утримали її від фатального падіння зі сходів, притискаючи до себе надто близько. Хазан подивилася на свого рятівника і хвиля ненависті прокотилася її тілом. Перед нею стояв Ягиз Еґемен власною персоною. Його руки по-господарськи тримали її за лікті, а блакитні очі з цікавістю вивчали її обличчя. Він знаходився надто близько, порушуючи всі рамки пристойної поведінки.

– Відпусти мене, покидьку! Що ти собі дозволяєш? – дівчина спробувала вирватися з його рук.

Посміхнувшись Еґемен різко прибрав свої долоні, але Хазан, яка явно не чекала такого вчинку, не змогла втримати рівноваги, знову ризикуючи скотитися по сходах на перший поверх. Вдруге Ягиз надав їй послугу, подавши на допомогу свою руку. Схопивши її маленьку долоньку, він потягнув дівчину за собою, не зважаючи на незадоволені вигуки.

Хазан не встигла навіть помітити, як вони опинилася у невеликій, але просторій кімнаті. Першим, що впало їй у вічі, було односпальне ліжко, на якому розкидано валялися різні листочки з дивними написами. Незважаючи на абсолютний порядок у кімнаті, саме у тому кутку панував невеликий хаос.

Хазан озирнулася на Еґемена, сподіваючись хоч якогось прояву емоцій від нього, але той залишався безпристрасним. Його мовчання стало тим самим вогником, що запалив ґніт величезної бомби під назвою «Хазан Чамкиран».

– Здається, ми з тобою вчора так і не договорили. Ось, ти забув це, покидьку! – вона жбурнула в нього ті самі 100 доларів.

Брови Ягиза піднялися вгору і звична байдужість тепер змінилася на подив.

– Та як ти смієш мене так ображати? Хто тобі дав таке право, га? – зупинити цей потік слів було неможливо. – Ким ти себе уявив? Ти… та ти справжнісінький холодильник!

Прізвисько, яким дівчина нагородила скромну особу пана Еґемена, не змогло не викликати жодної реакції у чоловіка. Вже знайома усмішка з’явилася на його обличчі, а брови поповзли вгору, даючи можливість звернути увагу на зацікавлений погляд. Але такий вчинок викликав у Хазан лише черговий напад гніву. Зі словами: «Ти ще й насміхаєшся з мене!» вона замахнулася, щоб дати хлопцю ляпас.

Гнів поступився місцем подиву, коли Ягиз просто в повітрі схопив її руку, не даючи завдати собі шкоди. Тепер він був розлючений, про що свідчили надуті на лобі вени. Хазан намагалася відірвати погляд від нестерпного нахаби, але якимось чином його очі весь час приковували її до себе. Здавалося, що час застиг для цих двох, навіть годинник на руці хлопця перестав цокати, поглинаючи кімнату в абсолютну тишу. Велика стрілка циферблата зупинилася на цифрі 3. Вони продовжували стояти, пропалюючи один одного поглядами, не звертаючи уваги більше ні на що. Ягиз міцно стискав руку Хазан, але вона не відчувала болю. Лише легке поколювання в області дотику.

– Ти справді такий боягуз, що ховаєшся за постійним мовчанням? – несподівано для них випалила дівчина.

Відразу ж у той момент його рука опустилася, звільняючи її від оков. В очах з’явився якийсь дивний смуток, що навіював на Хазан не найкращі спогади. Ягиз глянув на неї сповненим болю поглядом і вона відчула, як у її серці встромилося тисячі дрібних уламків. Вона була впевнена, що ненавидить цю людину всім серцем, але чому його погляд завдає їй болю? Хіба таке можливо?

Не зважаючи на збентеження дівчини, Ягиз підійшов до ліжка і схопив звідти невеликий блокнот із ручкою. Хазан продовжувала стояти біля дверей, здивовано спостерігаючи, як ручка в руці хлопця забігала по папері. Не минуло й хвилини, як хлопець вручив їй листок, на якому каліграфічним почерком було написано наступне: «Мовчання не з власної волі – найгірше покарання, яке міг придумати цей Всесвіт. Я не боягуз і якби міг, то сказав би тобі це в лице.»

Після прочитання записки Хазан кинула побіжний погляд на Ягиза, але він стояв до неї спиною, прибираючи розкидані на ліжку листки. Вона щиро не розуміла того, як можна було упустити той факт, що хлопцю явно перевалило за 30. Недаремно кажуть, що зовнішність буває оманлива, от і вона повелася на молодий вигляд Еґемена.

– Якщо ти ще раз посмієш мене образити, я більше не буду такою м’якотілою, знай це. І ще, тримайся від мене подалі.

Вона швидко втекла без оглядки, все ще тримаючи в руках клаптик паперу. Хазан прийшла сюди за правдою, але вона виявилася надто важкою та несподіваною, тому втеча була найкращим виходом.

Ягиз так і залишився стояти посеред кімнати, тримаючи в руках листки з новим проектом для фірми. Щось у цій дівчині було не так, щось у ній хвилювало його свідомість.

Щось тягнуло його до неї.

Печаль. Вона заповнила всю свідомість дівчини, осідаючи в горлі важким клубком. Хазан старанно намагалася згадати, коли востаннє їй було так сумно, але на думку спадала тільки втрата батька. Дівчина щиро не розуміла, що зумовило такий стан, адже нічого глобального не сталося. Вона лише дізналася, що хлопець, якого вона ненавидить, не може розмовляти. Ніхто від цього не помер і не постраждав, але чому ж тоді їй так паскудно?

Люди не повинні співчувати тим, хто розтоптав їхню гордість, тому і вона не повинна жаліти того покидька. Але від подібних думок щось не стає легше, а навпаки – тільки гірше. Той погляд потьмянілої бірюзи змусив її мимоволі згадати недавній сон. Чоловік у клітці був розгубленим та розбитим і найгірше те, що цим чоловіком був Ягиз. Чому саме він наснився їй? Звідки свідомість видобула образ того, кого вона ніколи раніше не бачила? У мозку знову відбувалася битва між здоровим глуздом і туманними припущеннями.

Вперше за все життя Хазан захотілося просто полежати на ліжку, ні про що не думаючи.

– Хазан! – долинуло з коридору. – Ти вдома?

Усі мрії про відпочинок миттєво зникли, оскільки прихід Фазілет означав лише одне – час для допиту. Тому треба було одягати броню та готуватися до важкого бою.

– Іду, мамо! – важко зітхнувши й побажавши собі успіху, Хазан пішла назустріч небезпеці.

Коли всі скарги на сусідів та роботодавців закінчилися, в хід пішла важка артилерія. Матері було цікаво все, починаючи з мешканців особняка та закінчуючи столовими приладами. Хазан намагалася розповісти всі деталі, які кинулися їй у вічі, але навіть це не могло утихомирити жагу Фазілет.

– Мамо, я прийшла! – долинув голос Едже.

Ось тут Хазан зрозуміла, хто стане її рятувальною шлюпкою.

– Едже, сестричко, як я рада тебе бачити, – Чамкиран накинулася на здивовану сестру.

– Сестро, годі! Задушиш, – дівчина спробувала звільнитися від міцних обіймів, але всі зусилля були марними. – Щось вранці ти так сильно не сумувала.

– Що за дурниці ти несеш? Я завжди сумую за тобою. Нам треба дуже терміново поговорити про дещо, – Хазан схопила Едже за руку і потягла її в бік кімнати. – Адже ми все обговорили, матусю, чи не так?

– Звичайно, звичайно, – Фазілет примружено спостерігала за виставою, що розігрувалася у неї перед очима. – Ідіть, побалакайте.

Після того, як двері в спальню зачинилися, Хазан відпустила руку сестри й полегшено зітхнувши завалилася на ліжко. Едже продовжувала стояти, нічого не розуміючи.

– Хтось мені пояснить, що це зараз було?

– Мама почала своє фірмове розпитування. Я ледве врятувалася, – у голосі Чамкиран чулося невдоволення.

– Тобто ти використала мене? – Едже примружила очі подібно до Фазілет.

– Ну пробач, – Хазан мляво підвелася з ліжка. – Мені був потрібен рятівник, а ти якраз вчасно прийшла.

– Тобто ти не маєш для мене нічого важливого?

– Ну, – Хазан задумалася про те, чи варто розповідати про її сьогоднішній похід до особняка. – Є дещо.

Недовірливо подивившись на сестру, Едже кинула рюкзак на своє ліжко, сідаючи навпроти Хазан в позі лотоса.

– Я слухаю, – серйозним тоном промовила вона. Хазан швидко почала прокручувати в голові події, думаючи про те, з чого краще почати.

– …і тоді я сказала йому, хай більше не трапляється на моєму шляху. І пішла, – дівчина закінчила свою довгу розповідь.

– Ну ти даєш, сестро, – Едже продовжувала сидіти з відкритим ротом, намагаючись усвідомити почуте. – Я думала, що ти більше не захочеш бачитися з ним, а тут таке.

– Мені треба було зрозуміти причину, через яку він так зі мною вчинив.

– І що, зрозуміла?

– Ні, – пролунала розчарована відповідь. – Зате я дізналася, чому він увесь час мовчав.

Едже подивилася убік, явно задумавшись про щось. У цей момент обидві сестри намагалися собі уявити, як це не мати можливості говорити. Раніше Хазан не лякала подібна перспектива, але, глянувши на Еґемена, вона зрозуміла, що не хоче повторити його долю.

– І все-таки я не можу зрозуміти цього Ягиза, – таємничий шепіт Едже зруйнував повислу тишу. – Якщо він такий шляхетний, як про нього говорять, то чому він так з тобою вчинив?

Хазан ніби облили холодною водою після таких слів. У голові навіть промайнула думка про те, з якого дуба впала Едже.

– Що означає благородний? Хто тобі сказав таке? – у голосі вчувалися істеричні нотки.

– Та це я так, просто, – спробувала виправдатися молодша, але побачивши вираз обличчя Хазан зрозуміла, що все даремно. – Добре, я все тобі розповім, але пообіцяй, що не будеш злитися на мене.

– Едже, не виводь мене з себе! Швидко розказуй усе, що ти знаєш!

– Гаразд. Тоді слухай. Після твоєї розповіді я ніяк не могла перестати думати про всю цю ситуацію. Я не знала, що можу зробити і як мені допомогти, як раптом я згадала про Ґюльшах, – побачивши здивований погляд сестри Едже зрозуміла, що їй потрібно доповнити розповідь деякими уточненнями. – Ґюльшах це моя знайома, ми з нею одного разу зустрілися на кастингу. Її тоді взяли на головну роль. Так вона стала моїм джерелом інформації.

– Стривай, ця Ґюльшах знає Еґеменів?

– Ні, чого ти взяла?

– Ти ж сама сказала, що вона стала твоїм джерелом інформації, – Хазан намагалася якомога детальніше у всьому розібратися, але виходило поки що не дуже вдало.

– Ні! У Ґюльшах є найкраща подруга, а невістка цієї подруги працює в магазині, куди частенько приходить секретарка фірми Еґеменів, – швидко протараторила Едже, остаточно заплутуючи Хазан.

Від потоку слів, що звалився на неї, дівчина навіть схопилася за голову в надії, що це хоч якось допоможе швидше засвоїти почуту інформацію.

– Добре, то що тобі вдалося дізнатися? – Хазан вирішила перейти до справи і не заглиблюватися в подробиці.

– Ця дівчина з великим захопленням відгукується про цю сім’ю, точніше лише про деяких її членів, які працюють на фірмі. Ягиз взагалі є для неї кимось на кшталт зразка. Вона захоплюється цим чоловіком, постійно говорить про те, який він справедливий і чесний. Також вона розповіла, що коли її мати була хвора і вони потребували грошей, Еґемен не роздумуючи запропонував їй свою допомогу. Дівчина каже, що він досі цікавиться здоров’ям її матері.

Почуте змусило Хазан мимоволі скривитися від роздратування, але вона швидко взяла себе в руки і налаштувалася слухати далі.

– Потім дівчина згадала, що за останній рік її бос дуже змінився, замкнувся в собі. Ніби втратив сенс життя, – Едже кинула швидкий погляд на Хазан, але та продовжувала дивитися кудись в одну точку, явно розмірковуючи про щось. – За її словами цього чоловіка ніколи не бачили в присутності жінки, тобто він не мав коханої. Вона стверджує, що Еґемен хороший, але занадто холодний по відношенню до незнайомців, через що може здатися поганою людиною.

Думки Хазан остаточно заплуталися після всього почутого. Вона думала, що Едже зможе пролити хоч трохи світла на всю цю ситуацію, але вона зробила тільки гірше. Тепер Чамкиран ще більше почала цікавити загадкова особа пана Холодильника.

– Сестро, ти тут? – Едже почала розмахувати руками перед обличчям Хазан у спробі привести її до тями.

– Га? Що таке? – дівчина нарешті отямилася від занурення у власні думки.

– Кажу, що ти думаєш про це?

Хазан глянула на перелякану сестру, що явно чекала криків у свій бік, і її губи розпливлися в широкій усмішці. Незважаючи на здивований погляд Едже, дівчина притягнула її до себе, стискаючи в міцних обіймах. Коли миттєвий порив закінчився, вона відсторонилася і не стримуючи усмішки запитала:

– І тобі вдалося дізнатися це все за один день?

– Ображаєш, сестро. За одну годину! – кімната наповнилася гучним сміхом сестер.

Ще деякий час вони продовжували сидіти на ліжку, думаючи про щось своє. Незважаючи на те, що вся ця ситуація з Еґеменом склалася буквально недавно, вона вже встигла втомити обох сестер. І якщо Едже не надто глибоко приймала до серця події, що відбулися, то з Хазан справа була набагато складнішою. Вона не знала, що їй робити і як далі поводитися. І найстрашніше те, що вона перестала бути впевненою у всьому, навіть у власних почуттях та емоціях.

Під час вечері дівчина продовжила літати у хмарах, тому Едже довелося кинути в неї шматок броколі за спиною у матері, щоб привести її до тями. На диво, пані Фазілет поводилася дуже спокійно і більше не ставила зайвих питань. Цей факт повинен був задовольнити дівчат, але вони ще більше напружилися, оскільки занадто добре знали свою матір. Якщо її мовчання тривало довше двох хвилин – це означало, що в голові дозріває якийсь план, що по грандіозності не поступається плану із завоювання світу. По закінченню трапези Хазан відразу пішла в кімнату, сподіваючись хоч трохи відпочити. Але як завжди задуманому не судилося здійснитися, бо  Едже знову вирішила почитати перед сном. І цього разу вона чомусь одразу почала читати вголос.

– Зв’язок, що існує між спорідненими душами, набагато сильніший, ніж можуть уявити звичайні люди, – впевнено процитувала вона. – Двоє людей, призначені одне для одного, пов’язані невидимою ниткою. Якщо одному з них буде боляче в емоційному плані, то цей біль торкнеться й іншого. Таким чином ці люди завжди будуть разом: і в радості, і в горі, відчуваючи один одного на підсвідомому рівні. Такий ступінь розуміння допоможе спорідненим душам не тільки знайти одне одного, а ще й вилікувати всі душевні рани.

Хазан старанно намагалася вдати, ніби її зовсім не хвилює прочитане сестрою, але посилене серцебиття і спітнілі долоні видавали дівчину з головою. Хоч Чамкиран лежала із заплющеними очима, повернувшись спиною до причини свого безсоння, вона прислухалася до кожнісінького слова, вимовленого сестрою. Свідомість постійно намагалася підкинути спогади про емоції, що нахлинули на неї після прочитання записки Еґемена.

Тиша, що запанувала на деякий час у кімнаті, перервалася через тихий сміх Едже. Дівчина тримала в одній руці телефон, а іншою затуляла собі рота, щоб ще сильніше не розсміятися.

– Що ж ти там таке смішне пригадала? – Хазан повернулася до сестри, вирішивши перевірити, чи з нею все в порядку.

– Та цей, – Едже з усіх сил намагалася вгамувати свій сміх. – Пам’ятаєш, як у дев’ятому класі мама повела мене на кастинг для реклами торгового центру? – дочекавшись ствердного кивка, вона продовжила. – Мене тоді не взяли, заявивши, що я занадто молода. Звичайно, я дуже засмутилася і проплакала тоді весь день. Так от, коли я ввечері зустрілася з Ясіном, він був весь у сльозах. Бідолаха весь день відчував себе пригніченим через мене, – Едже знову затрусилася від сміху.

– Уявляю собі обличчя бідолашного хлопця, коли він намагався стримати сльози, – Хазан також заразилася веселощами від сестри.

Десь ближче до півночі в кімнаті запанувала тиша, яку могло порушити лише тихе сопіння дівчат, які солодко спали.

Тієї ночі двоє людей на різних кінцях міста заснули з легкою усмішкою на губах.

Час. Він невпинно летів зі швидкістю світла і все, що залишалося – це спостерігати за тим, як життєві епізоди по черзі змінюють один одного. Хазан часом здавалося, що варто лише моргнути, як мине цілий рік.

За тиждень, що пройшов з моменту останньої зустрічі з містером Холодильником, нічого істотно не змінилося. Хазан продовжувала зустрічатися з Сінаном, всіляко уникаючи будь-яких зустрічей з його старшим братом. Кілька разів дівчина бачила пана Хазима, вони душевно поговорили і вона переконалася, що у цього чоловіка, який так сильно нагадував їй батька, добре серце.

Едже продовжувала свої власні розслідування щодо загадкового Еґемена, тільки цього разу вже потайки від сестри. Хазан заборонила їй згадувати ім’я мерзотника, ніяк не аргументуючи своє рішення. У Едже звичайно були припущення на цей рахунок, але після того, як сестра накричала на неї через слова: «велике кохання починається з ненависті», молодша вирішила тримати рот на замку. Хазан помічала, що в поведінці сестри є щось дивне, але вона була надто зайнята власними проблемами, щоб розібратися з цим. Хоч стосунки з Сінаном тривали, у них з’явилася якась тріщина, що з кожним днем ​​перетворювалася на величезну дірку. Хазан не розуміла, що спричинило це, адже вона поводилася як завжди. Але хлопець чомусь уникав її, постійно кудись тікаючи, вигадавши чергову дурну причину. Вона намагалася себе заспокоїти, переконуючи в тому, мовляв, у всіх пар настає такий період, коли людям треба відпочити один від одного, але це допомагало лише ненадовго зупинити потік поганих думок.

Стрілка годинника вказувала полудень, коли Хазан стрімголов бігла на зупинку. Вона забула сказати домашнім, що сьогодні має підмінити Бетюль, тому ті, думаючи що у неї вихідний, так і не спромоглися перервати солодкий сон дівчини. Чамкиран залишалося сподіватися на те, що начальство не зверне уваги на відсутність їхньої працівниці. Але як завжди, за дурними законами підлості, на вході в зал Хазан чекав адміністратор. Його настрій, судячи з незадоволеного виразу обличчя, був гіршим, ніж у гравця, який втратив в казино всі свої гроші.

– Послухайте, я можу все пояснити, – вона спробувала виправдатися, але її одразу перервали помахом руки.

– Чамкиран, я не хочу нічого чути! Ти запізнилася на 2 години і мені начхати з якої причини! Після закінчення робочого дня візьмеш у прибиральниці швабру з відром і вичистиш увесь зал.

– Але, – Хазан спробувала заперечити, але пан Алі, не звертаючи на дівчину уваги, розвернувся і пішов геть.

«От чорт. Це просто прекрасний початок дня» – промайнуло в голові тренерки перед тим, як вона попрямувала в роздягальню.

За весь день Хазан так і не вдалося жодного разу присісти. Вона була неймовірно стомленою, а думка про майбутнє прибирання висмоктувала останні сили. Ледве пересуваючи ногами, вона пішла до тітки Зехри за потрібним інвентарем. Жінка літнього віку працювала у спортзалі вже дуже давно, вважаючи його своїм другим будинком. Всі любили її за добре серце і ангельську вдачу. Хазан часто дивувалася, як старенькій вдається привести все в порядок за невелику кількість часу.

– Ось, тримай, моя хороша, – їй вручили темно-синю швабру з блакитним відром. – Може краще я приберу все, а ми всім скажемо, що це ти зробила? – сірі очі дивилися на неї зі співчуттям.

– Ні, дякую, тітонько, – Хазан добродушно всміхнулася жінці. – Я маю сама відповісти за запізнення та й тобі треба хоч трохи відпочити.

Ще раз подякувавши за робочі інструменти, Хазан вийшла з комори і попрямувала до місця свого ув’язнення. Роботи було багато, тому треба було працювати без запинки, не влаштовуючи жодних перерв. Відпочити вона зможе вдома. Вичистивши головний зал від бруду, пилу, поту та інших незрозумілих рідин, про природу яких Хазан навіть не хотілося знати, вона взялася за басейн.

Чамкиран помила половину приміщення і зрозуміла, що настав час змінити воду, яка вже набула легкого коричневого забарвлення. Вона вхопилася за ручку від відра і впевнено потягла її вгору, але взуття знову підвело її, по-зрадницьки ковзаючи на мокрій підлозі. З гучним гуркотом відро впало додолу, а сама дівчина, розмахуючи руками, плюхнулася в басейн.

Хазан почала панікувати одразу як тільки-но занурилася з головою в холодну воду. Вона не вміла плавати, а рівень води у басейні був достатнім, щоб потонути. У дитинстві батько намагався навчити її впоратися зі страхом води, але це йому так і не вдалося. Щоразу, коли дівчина опинялася у воді, йому доводилося рятувати її, оскільки вона не могла впоратися з панікою.

Зараз ситуація була гіршою, бо поруч більше не було батька, що міг прийти на допомогу. Хазан борсалася у воді, витрачаючи останні сили на спроби вибратися на поверхню.

– Допоможіть! – Хазан кричала в порожнечу, поки легені не заповнилися водою.

Вона востаннє подивилася на порожню залу, після чого, вибившись із сил, знепритомніла, дозволяючи воді забрати своє тіло. Хазан майже опустилася на дно басейну, як раптом чиїсь руки схопили її і силоміць потягли вгору. Чоловік у темно-сірому костюмі швидко витяг потопаючу і почав приводити її до тями.

Мокре волосся незручно прилипало до чола, а одне пасмо взагалі лізло в очі, закриваючи поле огляду. Але ці дрібниці не цікавили чоловіка, оскільки єдине, про що він міг думати в той момент – це порятунок Хазан. Точними рухами він кілька разів натиснув на її грудну клітку, але це не дало жодного результату. Побоюючись, як би не було пізно, він обережно відкрив рот дівчини і вдихнувши якнайбільше повітря припав до її губ.

Дивне тепло розлилося по його тілу, як тільки він відчув п’янкий смак пухких губ. Голова ніби очистилася від усіх поганих думок, поступившись місцем щасливому блаженству. Завдяки штучному диханню Хазан прийшла до тями, голосно кашляючи і випльовуючи воду. Через деякий час, коли наслідки зіткнення з водою трохи пройшли, вона сіла, обхопивши руками коліна. У горлі все ще неприємно дерло, а все тіло тремтіло від холоду і страху. Очі блищали від сліз, що так і норовили вирватися на волю.

Хазан до останнього намагалася триматися, але зрештою здалася. Вона плакала, впустивши голову на коліна, забувши навіть про свого рятівника. Деякий час чоловік просто дивився на істерику, вирішивши не втручатися і дати їй впоратися самій. Але потім у його серці щось защеміло і руки самі по собі, не питаючи дозволу у господаря, потяглися до тендітних плечей, що тряслися від плачу. Спочатку йому було дуже незручно, коли руки Хазан зімкнулися за його спиною, а її голова опустилася на його плече. Але через кілька хвилин, подолавши невпевненість, він уже гладив її по волоссю, обіймаючи іншою рукою за талію.

У такій позі вони просиділи деякий час, забувши про все на світі. Першою отямилася Хазан, повільно відсунувшись від хлопця. Їхні обличчя опинилися на одному рівні, коли вона нарешті зважилася зазирнути йому в очі. Цей теплий погляд був їй невідомий, але самі очі-хамелеони вона знала надто добре. Погляд перемістився до стулених губ і щетинистого підборіддя. Нервово проковтнувши вона відвернулася, вивільняючись з обіймів Ягиза Еґемена.

– Не знаю, що ти тут робив, – Хазан намагалася надати своєму охриплому голосу якомога більше впевненості, – але дякую тобі за те, що врятував мене. Не хочу навіть думати про те, що було б, якби ти не опинився поруч.

Він зміряв її похмурим поглядом і втомлено кивнув у відповідь, мовляв я завжди до твоїх послуг.  

– Але якщо ти думаєш, що один порятунок може підняти тебе в моїх очах, то краще не сподівайся. Я все ще ненавиджу тебе за те, як ти мене принизив.

Чамкиран підвелася на ноги, намагаючись не звертати уваги на воду, що стікала струменями з її наскрізь промоклого одягу. Дрібними кроками вона попрямувала до виходу із зали, не звертаючи більше уваги на Ягиза, що так і залишився сидіти на холодній підлозі. Якби вона хоч на мить подивилася назад, то змогла б побачити сумний погляд, що супроводжувався тихим зітханням. Але в той момент Хазан хвилював лише шлях до роздягальні, в якій був її запасний і сухий одяг.

Вона старанно намагалася не думати про те, що сталося, бо розуміла, що другого нападу істерики явно буде надто багато для одного дня. Ноги не хотіли слухатись після пережитого стресу, а голова продовжувала гудіти так, ніби її наскрізь заповнили водою, а потім одразу ж викачали звідти. Коли перед очима потемніло на кілька секунд вона зупинилася, щоб перевести дух.

«Чудово, не вистачало ще втратити свідомість для повного щастя» – встигла подумати Хазан перед тим, як її голова звільнилася від думок, а чорна пелена перед очима збільшилася вдвічі.

Зіткнення з підлогою здавалося неминучим і Хазан вже подумки приготувалася до падіння. Але зустріч довелося відкласти, тому що чиїсь сильні зап’ястя перехопили її за талію та притиснули до себе. Перед тим як повністю зануритися в темряву, вона встигла вхопитися руками за шию чоловіка, що тримав її.

Останнім, про що вона встигла подумати, була бірюза.

Кисень. Вона відчувала катастрофічну нестачу кисню у своєму тілі. Здавалося, що легені заповнені свинцем, який важким вантажем осів у кожній клітині життєво важливого органу. В надії захопити хоч трохи повітря вона спробувала відкрити рота, але, як виявилося, той був заклеєний скотчем. Навколо була суцільна темрява, крізь яку Хазан не могла розгледіти навіть власних рук. Вона лежала в якомусь дивному ящику, не маючи жодної можливості вибратися. Спочатку дівчина спробувала заспокоїтися і гарненько обміркувати свій план звільнення, але потім сталося те, що миттю змусило її забути все, повністю піддавшись паніці. Крізь дрібні тріщини в ящик почало щось просочуватися, а нагорі почулися чиїсь важкі кроки. Через темряву вона ніяк не могла розглянути речовину, яка падала на неї зверху. Як тільки очі звикли до мороку і до її руки доторкнулося щось холодне і сире, Чамкиран зрозуміла, що знаходиться в труні і її зараз закопують. Живцем. Здавалося, ніби найстрашніший кошмар втілився в реальність. Її відчайдушний крик заглушило тихе мичання, що змогло прорватися крізь липку перешкоду.

Хазан збивала руки в істериці, намагаючись достукатися до людей нагорі, але всі спроби були марними. Її не чули, а землі в труні ставало дедалі більше. Надія на порятунок згасла, а разом із нею й бажання жити. Очі заплющились самі по собі, а в голові почала звучати одна єдина мелодія. Колискова, яку співав для неї батько, коли вона не могла заснути. Тіло одразу ж охопила розслабленість і легка апатія. У неї не було нікого, хто міг би прийти на допомогу.

Як тільки дівчина налаштувалася на найгірший розвиток подій, простір довколо неї раптово наповнився дивним звуком. Наче хтось дряпав нігтями дерево. Розплющивши очі, вона змогла побачити невеличкий промінчик світла, що пробивався крізь маленьку тріщину на кришці труни. Значить її знайшли, значить її зараз врятують. Вона не помре.

Звук почав посилюватися і вже за кілька секунд вона побачила перед собою схвильоване обличчя. Спритними рухами чоловік витяг її зі страшної пастки. За кілька хвилин легені знову набули здатності дихати на повні груди. Лише тоді, випустивши почуття на волю, Хазан заридала, якомога міцніше притискаючись до свого рятівника.

***

– Ягиз! – відчайдушно закричала Хазан, зриваючись з ліжка. – Ягиз!

Вона не розуміла, де знаходиться і що з нею сталося, але все її нутро кричало про те, що їй потрібно його побачити. Вона має подивитися в очі чоловіку, що постійно приходить до неї у снах, що рятує її і сам же ж втоптує в багнюку.

Не минуло й кілька хвилин, як двері відчинилися і на порозі застигли дві постаті. Якийсь незнайомий блондин у халаті підбіг до Хазан, тоді як Еґемен так і залишився стояти на своєму місці. Якби у Чамкиран хоч трохи варила голова, то вона б зрозуміла, що зараз перебуває в лікарні і цей чоловік, судячи з усього, лікар. Проте її думки були все ще сплутані після сну, тому вона просто дивилася на Ягиза, намагаючись зрозуміти його емоції.

Холодильник був явно занепокоєним, про що свідчили здуті вени і стурбований погляд. Якби Хазан не знала його так добре, вона б подумала, що він хвилювався за неї. Але це було неможливо.

– Пані Хазан, погляньте сюди, будь ласка, – Хазан довелося переключити увагу на лікаря, який розпочав свою перевірку.

– Що…що зі мною сталося? – заїкаючись, запитала вона після ретельного огляду.

– Ви зомліли і пан Ягиз привіз вас сюди, до лікарні. Він розповів мені про нещасний випадок і ваше зіткнення з водою. Організм не зміг впоратися з пережитим стресом і йому знадобилося перезавантаження, що він і зробив. Головне, що немає струсу, але я б все одно порадив вам відпочити кілька днів і не напружувати себе. Здається, ви кричали?

Хазан ніяково опустила погляд, намагаючись порахувати кількість плиточок на підлозі. У голові роїлося лише одне питання: що ж вигадати, як пояснити чому вона кричала на всю лікарню?

– Я, – вона спробувала почати, але в горлі звідкись узялися зрадницькі хрипи, через що вона одразу закашлялася, не в змозі продовжити.

Тієї ж миті перед нею відразу з’явилася склянка з водою. Їй не треба було навіть піднімати голову вгору, щоб побачити того, хто стоїть перед нею. Дорогий годинник та витончені запонки на костюмі говорили за їхнього власника. Вдячно посміхнувшись куточками губ, вона схопила склянку руками, зіщулившись при дотику до холодних рук Еґемена.

– Мені наснився страшний сон і я була дуже налякана. Тому й закричала, покликавши того, хто був зі мною в останні хвилини, які я запам’ятала, – не вигадавши кращого виправдання, Хазан вирішила розповісти все як є, упустивши деякі подробиці.

– Зрозуміло. Думаю, що на цьому ваш візит можна закінчити, – його обличчя осяяла посмішка. – Я прописав вам деякі препарати, вони у пана Ягиза. Інструкція до застосування усередині. Всього доброго і бережіть себе.

У голові роїлося ще багато запитань, які Хазан хотіла поставити лікареві, але вона не встигла навіть відкрити рота, як того вже й слід пропав. Довелося задовольнятися мовчазним Еґеменом, який навіть якби захотів, то не зміг би задовольнити її цікавість.

Деякий час вони провели в тиші, дівчина збиралася з думками, думаючи про свої подальші дії, а хлопець стояв біля входу, як завжди випромінюючи холодний спокій.

– Де мої речі? – Хазан нарешті наважилася подати голос.

Показавши рукою у бік виходу, Ягиз кивнув головою, сподіваючись на те, що його зможуть правильно зрозуміти.

– В машині? – Хазан невпевнено висунула здогад, після якого знову отримала легкий кивок. – Добре, тоді йдемо. Мені треба додому, домашні вже хвилюються.

Незграбно пересуваючи ногами вона вийшла за Еґеменом. «А з вигляду так і не скажеш, що негідник, прямо справжнісінький тобі джентельмен» – у голові промайнули подібні думки після того, як Ягиз галантно пропустив її вперед, притримуючи для неї вхідні двері.

Біля входу їх зустрів сріблястий мерс, який весь цей час терпляче чекав на свого господаря. Машина привітно пискнула, побачивши Ягиза. Відчинивши для Хазан передні дверцята, він сів за кермо, спостерігаючи за тим, як дівчина з занепокоєнням нишпорить у своїй сумці. Як тільки злощасний телефон опинився в її руках, вона відразу почала переглядати журнал викликів, подумки прохаючи Аллаха про те, щоб не довелося ще й перед усіма виправдовуватися. Але, як не дивно, їй ніхто не телефонував. Ні мати, ні навіть Сінан, з яким вони сьогодні взагалі ще не розмовляли. Ягиз продовжував терпляче чекати, поки дівчина вдосталь настоїться біля відчинених дверцят.

Заблокувавши телефон, Хазан полегшено зітхнула, забираючи при цьому свою сумку зі шкіряного сидіння.

– Дякую за все, далі я сама, – кинула вона здивованому Ягизу й, зачинивши дверцята, рушила вперед до стоянки таксистів.

Тільки-но Хазан обійшла багажник машини, як їй одразу ж перегородили шлях. Вона вирішила обійти довгоногу перешкоду в костюмі з правого боку, але куди б вона рухалася, Еґемен слідував за нею. Хазан ступає праворуч – він паралельно з нею робить те саме, Хазан ліворуч – і він туди ж. Ягиз рухався зі швидкістю гепарда, перекриваючи їй усі шляхи до відступу.

– Що ти робиш? – роздратовано вигукнула дівчина. – Я візьму собі таксі і спокійно поїду додому, навіщо ти йдеш за мною, божевільний?

Невдоволена гримаса виникла на обличчі Ягиза, він заперечно захитав головою, показуючи рукою у бік своєї машини.

– Я нікуди з тобою не поїду! – вперто заявила Чамкиран. – Дякую за турботу, але я ще можу самостійно доїхати додому.

Незважаючи на почуті слова, чоловік не рушив ні на сантиметр, продовжуючи свердлити поглядом незадоволену дівчину. Зрозумівши, що від зайвих слів користі буде мало, Хазан вирішила приступити до діла. Щойно Еґемен відвів від неї свій погляд, вона з усієї сили кинулася бігти вперед, до рятувальних чорних шашечок на жовтих машинах. Проте її миттю перехопили за талію, а потім узяли на руки і потягли як якийсь мішок з картоплею.

– Відпусти, покидьку! Що ти робиш? На допомогу! – Хазан звивалася, як змія, на руках у нестерпного нахабника, але в неї було надто мало сил, щоб перешкодити йому.

Ягиз силою посадив її на сидіння, пристебнув пасок безпеки і швидко зачинив дверцята.

– Якби ця витівка сталася до того, як я впала в басейн, ти дуже пошкодував би про свій вчинок. Щоб ти знав, у мене гарний удар зліва, – крізь зуби процідила Хазан, гнівно подивившись у бік водія.

Кутики його губ піднялися в невеликій усмішці, а в очах затанцювали дивні чортики, які дівчина ніколи раніше не помічала. Вона поспішно відвела свій погляд, а Еґемен почав щось друкувати на своєму дорогому смартфоні. Через деякий час він засунув їй у руки телефон, а сам почав заводити машину.

Хазан швидко пробіглася очима по тексту, написаному в нотатках. «Доктор Мехмет узяв з мене обіцянку, що я довезу тебе додому, а також проконтролюю, щоб ти не наробила дурниць і не піддала себе новому стресу. Не хвилюйся, я теж не горю бажанням проводити з тобою свій час, але обіцянка є обіцянка.»

Хазан мовчки віддала телефон і демонстративно відвернулася до вікна, щоб більше не бачити ту мерзенну усмішку та її неприємного власника. Значний відрізок дороги вони проїхали в повній тиші, в машині навіть не звучала музика. Для Ягиза це було звичним способом життя, а ось Хазан тиша дратувала. Їй хотілося вити вовком від цієї напруженої обстановки.

Порятунок прибув звідти, звідки на нього взагалі не чекали. Коли машина зупинилася на світлофорі, до них підійшла жінка в барвистому одязі, вона голосно застукала пальцями по вікну машини. Опустивши скло, Ягиз спантеличено подивився на настирливу тітку, яка одразу ж підняла кошик з квітами, ледь не запихаючи його прямо в очі чоловіка.

– Пане, купіть своїй дівчині квіти, – солодко заспівала та, наче сирена, – подивіться, яка вона у вас красуня.

Хазан ледь не захлинулась у своїй слині після цих слів. Ну що за кричуще нахабство?! Вона вже відкрила було рота, щоб заперечити, але Ягиз знову порушив усі її плани. Він зі спокійним виглядом перебрав квіти в кошику, витягнув звідти велику ромашку і простягнув жінці гроші. Та відразу почала шукати в кишенях дріб’язок для здачі. Еґемен накрив її руку, натякнувши, що йому не потрібна решта.

– Дякую, щедрий пане. Дівчино, бережіть такого хлопця, справжні чоловіки зараз на вагу золота! Дасть Бог у вас будуть гарні діти!

Засвітилося зелене світло і машина відразу рушила вперед, не даючи Хазан можливості влаштувати скандал. На наступному світлофорі Ягиз простягнув набурмосеній дівчині злощасну ромашку, але вона лише невдоволено відмахнулася від неї. Витончені пальці Еґемена знову застукали по екрану, цього разу в простягнутій руці була не лише ромашка, а й чергове послання у нотатках.

Все ще невдоволено зиркаючи на чоловіка, Хазан взяла дарунок і швидко прочитала повідомлення. «Якщо захочеш викинути квітку, то будь ласка. Найкращий спосіб позбавитися таких жінок – це купити у них товар. Вибач, напевно тобі більше подобаються троянди, як і всім іншим дівчатам. Але я не хотів їх купувати , адже це така банальщина. «

Після останньої фрази поганий настрій ніби рукою зняли. Губи самі по собі розтягнулися в слабку усмішку, а очі метнулися до зосередженого профілю, що спостерігав у цей час за дорогою.

– Ромашки – найкращі квіти у світі, – зважилася вимовити Хазан, додавши наприкінці, – банальність не для мене.

Залишок дороги знову пройшов у тиші, але цього разу вона була зовсім іншою. Заглибившись у свої думки, Хазан спочатку навіть не зрозуміла, що вони опинилися в неї на районі. «Цікаво, звідки він дізнався, де я живу?» – подумала вона, коли перед очима з’явився знайомий фасад їхнього старого будинку.

На вулиці вже стемніло, місцеві пліткарки розбіглися по домах, тому оцінити машину, що підвезла Хазан, так ніхто і не зміг. Але це було дівчині на руку, адже виправдовуватися перед матір’ю вона не мала жодного бажання. Хазан хотіла якнайшвидше втекти від цих очей, що постійно вивчали її, наче піддослідну, і нарешті завалитися в тепле ліжечко.

Щоб не дати дівчині так швидко втекти, Ягиз перехопив її за зап’ястя. Чамкиран одразу ж хотілося обуритися подібній поведінці, але як тільки він простягнув їй упаковку пігулок, всі прокляття, готові посипатися на його голову, зникли. Вдячно кивнувши, вона сховала упаковку до себе в сумку і не прощаючись одразу побігла до дверей.

Коридор зустрів Хазан незвичною тишею. Вона вже приготувалася до нотацій матері, але, схоже, її не було вдома, інакше було б погано. Дівчина швидко прокралася в свою кімнату і притулилася чолом до холодного дерева, зачинивши за собою двері.

– Ну і де ти так довго була? – грізно прошипіла Едже.

Дідько, а про наявність молодшої сестри Хазан взагалі забула. Взагалі мізків не залишилося після денного купання.

– Едже, будь ласка, давай я завтра тобі все поясню. У мене справді був дуже складний день.

Зазвичай подібні прохання не діяли на молодшу сестру, адже якщо та хотіла щось дізнатися, то робила все можливе і неможливе для досягнення своєї мети. Але, мабуть, вигляд у Хазан був аж ніяк не найкращий, якщо навіть Едже покірно кивнула і залишила сестру в спокої.

Після душу Хазан переодягнулася в улюблену сіру піжаму і лягла на ліжко, замріяно заплющивши очі. Ідилію порушило пілікання телефона, який сповіщав про надходження нового повідомлення. «Ну нарешті Сінан про мене згадав!» – подумала вона перед тим, як розблокувати гаджет.

Здивуванню Хазан не було меж, коли вона побачила, що повідомлення надіслано з невідомого номера. Але здогадатися про автора цього послання було не так уже й складно.

«Не забудь прийняти таблетки, вони справді потрібні.»

Якби це сталося в якийсь інший день, Хазан би оскаженіла від подібних дій. Мало того, що знайшов її адресу, так ще й дізнався номер телефону. Але зараз, все, що вона змогла зробити – це посміхнутися і піти на кухню за водою.

Вже лежачи в ліжку і вдруге переглядаючи повідомлення, вона раптом подумала про те, що вперше за весь день почуває себе в безпеці.

Тієї ночі їй снилися ромашки.

Музика. Вона лунала всюди, знущаючись з барабанних перетинок дівчини. Хазан спробувала сховатися від неї, накрившись ковдрою, але все було марно, вона просочувалася навіть туди. З неохотою їй довелося розплющити очі і сісти на ліжку, щоб знайти джерело шуму і повільно-повільно прибити його за те, що порушив її спокій.

– Доброго ранку! – не довелося навіть довго шукати винуватця. – Як спалось?

Едже широко посміхнулася, побачивши кислий вираз обличчя Хазан. Сестра була явно не в захваті від імпровізованого будильника.

– О Аллах, за що ти послав мені таке покарання? Дівчинко, ти що божевільна, чи що? Хто вмикає музику так рано?

– Рано? Вже полудень! – вона потяглася до телефону, вимкнула музику і показала сестрі час на екрані.

– Едже, як ти могла не розбудити мене? – очі Хазан стали розміром з великі монети. – Я вже давно мала бути на роботі! Мене точно звільнять такими темпами.

Вона швидко підскочила з ліжка й забігала по кімнаті в пошуках свого одягу. Едже здивовано кліпала очима, спостерігаючи за цією дією.

– То ти репетуєш, що я включила музику і розбудила тебе, то скаржишся, що не розбудила раніше. Звідки мені знати, чи треба тобі на сьогодні не роботу, чи ні, – Едже ображено надула губи.

Хазан, не звернувши навіть уваги на вдавану образу сестри, кулею помчала у ванну. Раз на сніданок, чи то пак вже на обід, не було часу, то треба було хоча б привести себе в порядок.

Едже сиділа на своєму ліжку, втупившись у телефон, коли сестра прибігла до кімнати за сумкою. Тремтячими руками вона набрала номер свого начальника, щоб вибачитися і попросити не звільняти її до чортової матері. У трубці почулися довгі гудки, після яких залунав тихий писк і Хазан почула хрипкий голос Алі.

– Алло, Хазан?!

– Пане Алі, щиро перепрошую за своє запізнення. Виникли деякі обставини, через які я не змогла вчасно прийти на роботу, – дівчина, не соромлячись, брехала. – Але я обіцяю, що все відпрацюю.

– Ееее, не турбуйся, Хазан, сьогодні можеш відпочити.

– Тобто?

– Як би це сказати, – зам’явся він, – цей тиждень можеш взагалі не приходити на роботу. Вважай це невеликою відпусткою. За наш рахунок, звичайно, не турбуйся, – додав Алі.

– Як це розуміти? – вся ця ситуація виглядала якось підозріло.

– Це наказ керівництва, я тут ні до чого. Насолоджуйся відпочинком та якнайшвидшого одужання!

Хазан так і не встигла відповісти, бо той одразу кинув слухавку. Ну і як це все розуміти? І що за фраза в кінці? Що означає «швидшого одужання»? Невже до цього причетний Еґемен? Весь цей потік питань перервала Едже, що, не зводячи очей з екрану, тихо запитала:

– То в тебе сьогодні вихідний?

– Здається. Дивна ситуація вийшла, – Хазан присіла на краєчок ліжка і подивилася у вікно відстороненим поглядом.

– Якщо тобі не треба на роботу і ти нікуди не поспішаєш, то, може, розкажеш нарешті, де ти була вчора ввечері. І звідки ця квітка? – вона вказала рукою на ромашку, що самотньо стояла у вазі.

– Це подарунок, – погляд Хазан помітно потеплів, коли вона глянула на білосніжні пелюстки, що переливались на сонячному промінні.

– Еґемен подарував? – Едже грайливо підморгнула бровами.

– При чому тут він?! Чого б це він дарував мені подарунки?

Хазан нервово сіпнулася на ліжку, намагаючись не звертати уваги на прискорене серцебиття.

– Хіба ж він не твій хлопець? – здивовано спитала сестра.

– Ааа, так ти про Сінана, – вона полегшено зітхнула.

– А ти про кого подумала? – примружені очі Едже вивчали Хазан, наче рентгенівське проміння.

– Ні про кого. Тобто, про Сінана звичайно.

– Ти щось недоговорюєш. І не смій казати, що це не так і мені здалося. Колись! – Едже навіть відклала телефон убік заради такої розмови. – Невже Ягиз таки набрався сміливості і зустрівся з тобою? Упс.

Дівчина закрила рота долонями, але було надто пізно, сказаних слів вже не повернеш. Грізно насупивши брови, Хазан підвелася з ліжка, нависаючи над сестрою.

– Що значить набрався сміливості та зустрівся з тобою? Едже, ти говорила з ним?

– Ні, навіть якби захотіла, то не змогла б, – вона швидко протараторила у відповідь. – Клянуся, сестро, я ні в чому не винна. Він сам написав мені повідомлення. Я не знаю, де він узяв мій номер, чесне слово.

– Едже! – Хазан перейшла на крик. – Як ти могла потай від мене спілкуватися з цим негідником?!

– Я це зробила заради тебе, – Едже невинно закліпала, а потім скривджено захникала.

– Заради мене? Ти серйозно? – груди дівчини підвелися і вона зробила глибокий вдих. – Гаразд, зараз ти мені спокійно все розкажеш, а потім я піду і спущу з Еґемена шкуру.

Наступні 10 хвилин Хазан чула глибоке каяття сестри. За словами тієї Ягиз написав їй повідомлення, представившись і запитавши, чи може вона розповісти йому якусь інформацію, не кажучи про їхню розмову Хазан. Спочатку дівчина сумнівалася в тому, чи варто зв’язуватися з цією людиною без відома сестри, але потім цікавість і бажання розібратися в ситуації взяли своє.

Чоловік повідомив про те, що між ними з Хазан сталося якесь непорозуміння, яке виникло через те, що він мав неправдиву інформацію про неї. Тому він попросив Едже трохи розповісти про Хазан, щоб він зміг зрозуміти, як загладити свою провину. З добрих намірів Едже розказала про те, що дівчина працює у спортзалі і після смерті батька власноруч забезпечує сім’ю. Не шкодуючи епітетів вона розхвалила сестру.

– Отже і квітка була просто способом загладити провину. А ти, дурепа, вирішила, що він з добрих намірів допоміг старенькій, – Хазан пробурмотіла собі під ніс.

– То це він подарував? – Едже радісно посміхнулася, але її посмішка одразу ж згасла, побачивши похмуру сестру.

Розкривши всю інформацію старшому Еґемену, дівчина все ж таки не залишилася в боргу і почала докоряти його за такий грубий вчинок по відношенню до її сестри. Той приніс їй свої вибачення, пообіцявши незабаром здобути прощення Хазан і все пояснити. Едже відписала йому, що це буде неможливо, оскільки Хазан ніколи не пробачить того, хто зачепив її гордість. На що він запевнив, що для неможливого потрібно лише трохи часу. На цьому їхнє спілкування припинилося, більше він не писав.

Ще вчора Хазан була готова хоч трохи змінити свою думку про Ягиза, але тепер вона ще більше розлютилася через його витівки. Вона ніяк не могла зрозуміти, які цілі він переслідує і чому деякі його дії повністю суперечать собі. Єдиним способом розставити всі крапки над «і» була розмова з Холодильником. На цей раз він не буде мовчки посміхатися на її слова, вона змусить його говорити!

З рішучим настроєм Хазан відшукала вчорашнє повідомлення. Едже тихо сиділа, насторожено спостерігаючи за розлюченою сестрою. Пальці Хазан забігали по екрані, тикаючи в потрібні літери.

«Нам треба поговорити. Зараз же!»

Відповідь надійшла миттєво за кілька секунд.

«І тобі добрий день! Як самопочуття?»

«Чудово! Де зустрінемось?»

«Це добре. Приїжджай до мене на фірму, адресу зараз надішлю. Якщо тобі підходить звичайно.»

«Підходить. «

Хазан проїхала кілька зупинок на автобусі і зупинилася біля багатоповерхової будівлі. Кабінет Ягиза знаходився на 5 поверсі, вона швидко дісталася туди ліфтом. У приймальні сиділа світловолоса секретарка, вона захоплено сперечалася про щось по телефоні.

– Перепрошую, я передзвоню вам за кілька секунд, – вона кинула слухавку і витріщилася на Хазан. – Вітаю вас! Ви до кого?

– Еее, добрий день. Я до пана Хол.. е, Ягиза. Він знає про мій прихід.

– Так, він говорив про те, що в нього буде гостя. Пані Хазан, чи не так? – дочекавшись ствердного кивка вона продовжила, – прямо коридором, а потім праворуч.

– Дякую, гарного дня, – вичавивши з себе слабку посмішку, Хазан вирушила у вказаному напрямку.

Перед дверима вона зупинилася на кілька хвилин, щоб перевести подих. Усередині було якесь дивне почуття занепокоєння, внутрішній голос говорив не заходити, ніби попереджаючи про якесь лихо. Але відступати було вже нікуди, тому вона зібралася з силами і впевнено постукала, попутно хапаючись за ручку дверей.

Як виявилось, Ягиз був не один у кабінеті. В кріслі навпроти нього сидів чоловік похилого віку. У нього було сиве волосся, кругле підборіддя, закручені вуса та добрі очі. Обидва чоловіки одразу ж обернулися у бік гості, з цікавістю вивчаючи її. Хазан зіщулилася від цих поглядів, але виду не подала.

– Добрий день, я прийшла до пана Ягиза. Вибачте, я не знала, що у нього відвідувач. Я зайду пізніше.

Вона розвернулася, щоб вийти, але незнайомий чоловік миттю підвівся з крісла і підбіг до неї.

– Ні, ні, що ви, не йдіть. Сідайте, – він підштовхнув її до м’якого сидіння. – Ягиз, якби ти раніше сказав, що в тебе є такі гарні моделі, можливо, я б давним-давно звернувся до вашої фірми.

Хазан здивовано дивилася на дядечка, думаючи про себе, з якими божевільними їй завжди доводиться мати справу. Якщо таким способом чоловік хотів їй потішити, то йому це явно вдалося. Адже у своїй зеленій картатій сорочці і широких чорних штанях Хазан була більше схожа на пацанку, аніж на чарівну даму. Вона подивилася в бік Еґемена, але той як завжди залишався неупередженим, тому їй знову довелося повернутися до дивного незнайомця.

– Вибачте, я не зовсім розумію, про що ви.

– Ох, це моя вина. Я навіть не представився. Мухсін Їґітер – власник мережі спортивних товарів.

– Дуже приємно. Хазан Чамкиран, – вона обмінялася з чоловіком рукостисканням.

– Я вже давно хотів втілити в реальність одну ідею, та весь час щось заважало. Дуже складно самому впоратися із задуманим, благо мені порадили цю чудову фірму. Чутки про професіоналізм Еґеменів вже давно дійшли до мене, але попрацювати з ними ніяк не випадало. І ось у нас нарешті є спільний проект! Я дуже радий, що пан Ягиз не відмовив мені. І я щасливий бачити, що саме ви представлятимете нашу лінію спортивного одягу, пані Хазан.

Роззявивши з подиву рота Хазан спантеличено глянула на Ягиза, який намагався дивитися кудись убік, тільки не в очі Чамкиран.

Здається, ще один день обіцяв бути веселим.

Розгубленість. Саме її відчувала Хазан, перебуваючи під пильним поглядом старого з добрими очима. Хвилиною раніше він сказав про те, ніби вона представлятиме якусь лінію одягу. Але що це означає? Який ще одяг? Що за маячня?

Хазан відкрила рота, щоб сказати незнайомцю, що він помилився і сплутав її з кимось, але тут, ніби у найкращих традиціях турецьких серіалів, у чоловіка задзвонив телефон. Він вибачився і вийшов з кабінету, залишивши Ягиза наодинці з розгніваною Хазан. Чамкиран грізно подивилася на Холодильника і піднялася зі свого крісла, вперши руки в боки.

– Не хочеш пояснити, що це означає? – злісно процідила вона крізь зуби.

У відповідь той якось дивно хмикнув і почав писати щось на аркуші, вирваному з блокнота. Чекати довелося недовго, вже за хвилину Чамкиран тримала в руках листок і ретельно вгризалася в слова, написані на папері.

«Розумію, що в тебе зараз у голові занадто багато запитань. І, на жаль, чи на щастя, у мене немає відповідей на всі з них. Але щодо цієї ситуації, то я хотів зробити це зовсім інакше. Але сама бачиш, пан Мухсін, не знаючи всієї ситуації, трохи поквапив події. Ну так що, ти згодна стати обличчям лінії спортивного одягу Еґеменів-Їґітерів?»

Хазан зробила глибокий вдих, потім ще один. Але це не допомогло їй заспокоїтися, навпаки, всередині неї ще більше заклекотів гнів. Та що він про себе уявив? Спочатку поводиться, як гавнюк, потім рятує, а потім пропонує роботу. Та що це за людина така?

– Ти що знущаєшся з мене? – майже прокричала Хазан, нахилившись над робочим столом і схопивши Еґемена за комір сорочки. – Яка з мене модель? Та й взагалі, про яку роботу з тобою може йти мова?!

Ягиз не чинив опору, спокійно спостерігаючи за діями дівчини. Через те, що Хазан м’яла в руках його сорочку, їхні обличчя розташувалися надто близько один до одного. Він навіть міг порахувати вії на її карих очах. І саме цим Ягиз і зайнявся на деякий час, тому що його погляд посерйознішав і він застиг, не зводячи очей з дівчини. Гнів Хазан потихеньку почав розсіюватися, натомість прийшло якесь дивне збентеження. Вона почувала себе ніяково, перебуваючи під таким пильним поглядом. У такій позі їх застав Мухсін Їґітер, який нарешті закінчив свою телефонну розмову.

– Ягиз, мені дуже жаль, але я змушений… – почав він, але побачивши дивне становище парочки одразу замовк.

Хазан блискавично відпустила злощасний комір сорочки і сіла назад на крісло, опустивши погляд. Вона відчувала, що до її щік прилив жар і вони зачервоніли. «Тільки б не помітили! – промайнуло в її думках. – Червонію, як якась першокласниця перед старшокласником!»

– Еее, про що це я говорив… – відкашлявшись, промовив чоловік. – На жаль, мені потрібно вас покинути, склалися непередбачені обставини. Але ми ще обов’язково зустрінемося та все обговоримо. Пане Ягиз, – він підійшов до Еґемена і потис йому руку, – до наступної зустрічі. Пані Хазан, приємно було познайомитися!

– Мені теж, – пропищала дівчина, подаючи руку у відповідь. – До побачення!

І ось вони знову залишилися самі. Хазан наполегливо намагалася не дивитись у бік хлопця, будь-якими способами ховаючи від нього свій погляд. Ягиз самовдоволено посміхнувся, побачивши спроби Чамкиран залишитися непоміченою. І хто б міг подумати, що це та сама дівчина, яка щойно кричала на нього і готова була накинутися з кулаками? Щоб привернути увагу, Ягиз кашлянув, простягнувши Чамкиран черговий листок, списаний чорнилом. Хазан схопилася за краєчок і швидко пробігла очима по тексту.

«Я розумію, що тобі потрібен час, щоб все переосмислити і ухвалити рішення. Від себе скажу ось що: якщо тобі подобається постійно гнути спину в спортзалі і отримувати за це копійки, то я пообіцяю тобі, що залишу тебе назавжди і більше не з’явлюся в твоєму житті. Але якщо тобі набридло пливти за течією і ти хочеш змінити своє життя, то тобі слід подумати над моєю пропозицією. Я з радістю розповім всі деталі контракту та нашої співпраці, якщо ти захочеш. «

Важко зітхнувши, Хазан подивилася на Ягиза, сподіваючись зрозуміти за виразом його обличчя, чи жартує він, чи його наміри справді такі серйозні і він пропонує їй роботу. На жаль, чи то у сканера Чамкиран відбувся збій, чи то обличчя Еґемена і справді не виражало якихось емоцій, вона так і не змогла знайти відповідь на запитання, що мучило її.

– Мені від тебе нічого не потрібно! – Хазан таки залишилася стояти на своєму. – Сподіваюся, що більше ніколи не побачу тебе!

Вона зім’яла папір і викинула його у відро для сміття перед тим, як вийти з кабінету, голосно грюкнувши дверима. Привітна секретарка побажала Хазан доброго дня, на що та так нічого і не відповіла. Лише на вулиці вона дозволила собі трохи віддихатися і прийти до тями після всього, що сталося.

Голова гула від настирливих думок, які не давали спокою. Ще кілька годин тому вона йшла сюди з чіткою метою дати Еґемену прочуханку за те, що він без її відома спілкувався з Едже і запудрив їй мізки своїм красномовством. Але те, що відбулося всередині будівлі, настільки перекреслило всі плани, що Хазан навіть забула через що сюди прийшла. Багато питань у її голові так і залишилося неозвученими.

Щоб трохи освіжитися, вона вирішила прогулятися вздовж набережної, море завжди додавало їй сил. Близько двадцяти хвилин Хазан просто тинялася туди-сюди без будь-якої мети. Потім, почувши бурчання живота, вона вирішила трохи підкріпитися сімітом і стаканом гарячого чаю. Хазан витягла гаманець аби перерахувати гроші, що залишилися в неї на маршрутку, як раптом у сумці задзвонив телефон. Швидко витягаючи його назовні, вона насамперед глянула на дисплей, дзвонив Сінан.

– Алло! – відповіла Хазан, щосили притискаючи телефон до вуха.

– Алло! Хазан, як ти, люба? – пролунав у слухавці радісний голос хлопця.

– Та все як завжди, – Хазан вирішила обмежитися стандартною фразою, не буде ж вона розповідати йому, як мало не потонула в басейні з якого її врятував його брат. – А ти як? Не хочеш зустрітися?

– У мене також все по-старому. Зустрітися? Навіть не знаю, моя солодка, батько останнім часом сильно завантажив роботою.

– Ммм, справді? – в голосі Хазан чувся сарказм, їй не вірилося, що Сінана можуть залучити до справ на фірмі. Раптом у її голову прийшла геніальна думка і Чамкиран навіть стукнула себе вільною долонею по лобі, подумки картаючи за те, що раніше про це не здогадалася. – Сінан, раз ти заговорив про роботу, я хотіла б дещо тебе спитати. Що це надумав твій брат? Навіщо він запропонував мені стати обличчям вашої лінії спортивного одягу?

Повисла тривала пауза і Хазан навіть піднесла телефон до очей, щоб переконатися, що Сінан все ще на зв’язку.

– Еее, почекай, я щось нічого не зрозумів, – Хазан і сама насилу розуміла останні події. – Тобто ти кажеш, що Ягиз запропонував тобі стати обличчям нашої компанії? Я нічого не знав про це. Він що зовсім з глузду з’їхав?!

– Не зрозуміла?! – невдоволено вигукнула Хазан, цокнувши при цьому язиком.

– Пробач, я просто не розумію, як він міг так безвідповідально до цього поставитися. Ягиз завжди поводився професійно стосовно всього, що стосується роботи, а тут таке… Ми з ним давно не спілкувалися після тієї розмови… –  він одразу запнувся, так і не договоривши до кінця.

– Якої розмови? – поведінка хлопця насторожила Хазан. – Про мене?

– Ні, ні, – дуже швидко відповів він. – Це не стосується тебе, звичайні братні проблеми. Оце Ягиз утнув! Навіть у мене не спитав дозволу, щоб запропонувати тобі таке.

– А з якого дива він мав питати в тебе дозволу? – Хазан уже починала дратувати вся ця ситуація та слова хлопця. – Здається, це пропозиція для мене, а не для тебе. Я можу сама вирішити свою подальшу долю.

– Люба, ти все не так зрозуміла. Я ж лише хотів уберегти тебе, – Сінан почав виправдовуватися, хоч і виходило в нього це вкрай паскудно. – Ти все одно нізащо б не впоралася з цією роботою. Моделінг – це не для тебе. Тобі далеко до всіх тих красунь.

Шкода, що їхня розмова відбувалася по телефону, тому що Хазан дуже сильно хотілося подивитися Сінану прямо в очі і можливо навіть плюнути в його зухвалу фізіономію. Що він несе? Тобто, їй далеко до красунь моделей? Тоді хто вона? Крокодилиця?! Він же сам сотню разів хвалив її зовнішність і говорив про те, що моделі всього світу не зможуть зрівнятися за красою з Хазан. Тьху на нього, а ще хлопець називається!

– Тобто, я хотів сказати, що вони вчаться цій справі дуже довго, роблять портфоліо і таке інше, – він спробував загладити свою непоправну помилку, але було вже надто пізно, лічильник на бомбі почав свій відлік.

– Дякую за турботу, любий! – Чамкиран спеціально наголосила на останньому слові. – Я тут згадала, що мені ще треба зробити деякі справи. Давай потім якось здзвонимося?

– Ти ж не образилася на мене?

– Ні, що ти, коханий! До зустрічі!

– До зустрічі! Цілу… – голос хлопця перервався, Хазан кинула слухавку.

Вже вкотре за день всередині неї оселився страшний гнів, вона була сильно вражена словами хлопця та його ставленням до неї. В голові знову почали крутитися шестерні, механізм запрацював. Не розбираючи дороги, Хазан рушила вперед, занурившись у власні думки. У мозку відбувався справжній консиліум, на кону стояло найважливіше.

Вона отямилася лише тоді, коли побачила перед собою багатоповерхову будівлю. Прикривши очі і востаннє все зваживши, Чамкиран розпрямила плечі і впевненою ходою рушила вперед.

Перший, другий, третій, четвертий… На панелі ліфта зі швидкістю світла пролітали поверхи. Ось і той самий п’ятий поверх зустрічає її звичним холодком. На цей раз Хазан навіть не звертала уваги на розпитування секретарки, вона вихором мчала вперед до знайомого кабінету. Дівчина боялася, що якщо пригальмує хоч на один крок, то вся її впевненість зникне і вона більше не зважиться на задумане.

Наплювавши на правила пристойної поведінки, Хазан з розмаху відчинила двері, вриваючись усередину кабінету.

– Я згодна! – випалила вона здивованому Ягизу, який застиг у кріслі з якоюсь папкою в руці. – Я згодна стати обличчям вашої лінії одягу!

Після другої фрази Ягиз вже трохи прийшов до тями і відклав убік папку, вказуючи Чамкиран рукою на крісло навпроти. Вона завалилася в нього, важко дихаючи, швидка ходьба давалася взнаки. У кабінет зайшла та сама секретарка, її очі метали блискавки. Помахом руки Еґемен наказав їй піти, давши таким чином зрозуміти, що все гаразд.

«Чи можу я дізнатися, що змінило твоє рішення?»

Хазан прочитала листок, вручений їй Холодильником.

– Ні! – відповідь була короткою. – Якщо можна, я хотіла б одразу підписати контракт і залагодити юридичну частину справи. Моя родина чекає на мене на вечерю.

Ягиз хмикнув, смішно схиливши голову на бік. Деякий час його очі вивчали Хазан, потім рука потяглася до шухляди в робочому столі і він вийняв звідти якісь папери, закріплені скріпками.

Це виявився контракт. Хазан кілька разів перечитала всі його пункти, щоб у разі чого не вирити собі яму. Положення були звичайні, Хазан зобов’язувалася закінчити зйомки до кінця, інакше на неї чекав би штраф за невиконання роботи. Коли дівчина переконалася в тому, що ніяких каверз начебто немає, вона відразу ж поставила свій розгонистий підпис і віддала підписаний контракт до рук свого нового начальника.

Кинувши побіжний погляд на підпис, Ягиз відставив все убік. Його увага була прикута до цієї дивної дівчини, рішення якої змінювалися через кожні кілька годин. Він простягнув Хазан свою руку, пропонуючи таким чином остаточно скріпити їхній договір.

Хазан довго думала над тим, чи варто відповідати на рукостискання, чи слід його проігнорувати. Зрештою вона стиснула його руку своєю маленькою долонею.

Ягиз весь час не зводив з неї очей, на його обличчі заграла слабка посмішка. Побачивши це, Хазан одразу вивільнила руку і кинувши голосне «до побачення» пішла геть. Досить на неї сьогодні пригод.

Тоді Чамкиран ще не знала, що найцікавіше чекає на неї попереду.

Клацання. Вони звучали з усіх боків, супроводжуючись яскравими спалахами. Чорні об’єктиви були спрямовані на дівчину, одягнену в спортивний костюм фіолетового відтінку, в її руці лежав баскетбольний м’яч. З того часу, як Хазан розпочала свою нову роботу моделі, пройшов один тиждень. Спочатку їй було дуже важко – то не туди стала, то не так подивилася, то криво посміхнулася. Фотографи з останніх сил стримували себе, щоб не зірватися на недосвідченій моделі. Кожного разу, коли хтось із них хотів щось ляпнути, перед ними виникав Ягиз і всі скарги відразу ж випаровувалися.

Одяг, який Хазан презентувала, спочатку теж не викликав особливого захоплення. Незвичні топи замість футболок оверсайз. Лосини, що обтягують усі пристойні та непристойні місця, замість широких штанів. У своєму звичайному одязі Хазан почувала себе більш захищеною. Як тільки вона вперше з’явилася в новому вбранні на фотосесії, то одразу зібрала на собі хтиві погляди багатьох працівників. Вона знала, що їй нічого не загрожує, але все одно було незручно. Єдиним чоловіком, який зі звичайною байдужістю в очах дивився на Хазан, був Ягиз. Він жодного разу не глянув на неї здивованим, чи то захопленим поглядом. Цей факт мав заспокоїти дівчину, але вона навпаки ще більше злилася через це. Якби Хазан тільки знала, як містер Холодильник повільно згоряв від її зовнішнього вигляду, як нервово ковтав кожного разу, дивлячись на її постать, як стискав кулаки, побачивши вражених співробітників. Але вона бачила тільки те, що хотіла, не помічаючи багатьох очевидних речей.

Сьогодні темою їхньої фотосесії був баскетбол. Хазан вже змінила два вбрання, а третій чекав її в роздягальні. Спочатку вони зробили кілька кадрів із м’ячем у студії, після чого перейшли до баскетбольного поля. Хазан вдавала, ніби закидає м’яч у кільце, коли до них завітав Ягиз Еґемен власною персоною. Він постійно був присутнім на зйомках від початку і до кінця, мовчки спостерігаючи за процесом і часом занотовуючи зауваження у своєму блокноті. Цього разу замість офіційного костюма на ньому красувалася проста чорна сорочка та джинси, очевидно, до цього він вирішував свої особисті справи. Побачивши начальство Хазан скривилася, закотивши очі до стелі.

– Хазан, люба, припини дивитися так, ніби тебе змусили з’їсти тарганів у шоколаді, – один із фотографів зробив дівчині зауваження, після чого їй знову довелося повернути на обличчя вже звичну задоволену гримасу.

– Добре, думаю з цим уже достатньо кадрів, – прокричала світловолоса Іпек, що була правою рукою їхнього начальника. – Хазан, ще одне вбрання, люба.

Дівчина кивнула і розвернувшись пішла в роздягальню. М’язи зводило від неприродної усмішки, а в очах постійно блимали яскраві відблиски. Навіть робота у спортзалі так не виснажувала, як злощасні зйомки. Втомлено пересуваючи ногами, вона повернулася на баскетбольне поле. Дівчина одягнула яскраво-рожевий топ та чорні лосини із сірими вставками. Фотографи зробили кілька кадрів, після чого пролунав голос асистентки Ягиза:

– Дякую всім за роботу. Ви сьогодні чудово попрацювали. Хазан, ти ростеш на очах, – у її голосі чулася гордість.

Хазан щиро посміхнулася у відповідь на похвалу, їй було приємно, що її старання гідно оцінили. Потихеньку робітники розійшлися хто куди. Чамкиран попрямувала до роздягальні разом з Іпек.

– Ти не бачила мої речі? – Хазан копалася в одязі, намагаючись знайти свою червону сорочку в горошок.

– Ні, може, ми забули їх на студії? – висунула припущення дівчина.

– Може бути. І в чому мені тепер іти додому?

– Можеш залишити собі цей комплект, – Іпек махнула головою у бік одягу Хазан. – Мені треба йти, мій хлопець чекає на мене біля виходу. До завтра, люба.

– До завтра.

Дівчина послала Хазан повітряний поцілунок після чого зникла у темному коридорі. При думці про хлопця Хазан мимоволі скривилася. Її коханий вже 2 дні не дзвонив і не писав. Чи вважала вона такі стосунки нормальними? Звісно, що ні. Дівчина колись читала про те, що після цукерково-букетного періоду у стосунках може з’явитися невелика прогалина, але в їхньому з Сінаном випадку прогалина вже стала прірвою. Хазан всерйоз почала замислюватися над тим, а чи потрібні взагалі їй такі стосунки? Коли хлопцеві абсолютно начхати на те, що з нею, як вона себе почуває і чи взагалі жива-здорова. Але поривати першою Хазан не наважувалася, це були її перші стосунки і вона не знала, як це зробити, не завдавши нікому шкоди, у тому числі й собі.

Не помітивши, як усі встигли розійтися, Хазан на самоті покинула кімнату і вийшла у напрямку до виходу. Якась невідома сила тягнула її назад на баскетбольний майданчик. Сьоме чуття рідко підводило Чамкиран, тому вона крадькома зазирнула одним оком на своє робоче місце.

Баскетбольний майданчик повернув собі звичайний колишній вигляд, не залишилося і сліду від фотоапаратів та працівників. Тишу навколо порушував тільки звук м’яча, який спритно підстрибував у руках Ягиза. Його рухи були спритними і точними, в очі одразу кидався професіоналізм гравця. Значить Егемен свого часу займався баскетболом, причому не тільки аматорським.

Хазан застигла на місці, цмокнувши язиком від здивування. Вона б ніколи не подумала, що колись побачить таку картину. Спершись на металеву огорожу, вона спостерігала за грою єдиного гравця, захоплено відзначаючи особливості його рухів. Дівчина настільки занурилася в спостереження, що навіть не помітила, як помаранчевий м’яч підлетів до неї і з усієї сили врізався прямо в лоб.

– Ауч! – прокричала вона, хапаючись рукою за забій.

Тієї ж секунди до неї підбіг захеканий Ягиз. Він був розгублений, бо явно не очікував побачити тут когось, крім себе.

– Я в порядку! – Хазан запевнила хлопця, рука якого застигла на півдорозі до її лоба. – Я деякий час спостерігала за тобою, – зізналася вона, опустивши погляд. – У тебе цікава техніка. Ти раніше професійно займався?

Ягиз моргнув у відповідь. Схопивши м’яч, він розвернувся у бік майданчика і пішов. Хазан покосилася в бік виходу, а потім вирушила за Еґеменом.

– Я теж грала у школі, але після незначної травми довелося закинути це заняття.

Еґемен здивовано дивився на неї, піднявши брови. Без попередження він раптом кинув м’яч у бік Хазан. Цього разу дівчина зловила його, подумки похваливши себе за реакцію.

– Пропонуєш зіграти? У тебе немає шансів проти мене, дорогенький, – у ній прокинувся ігровий азарт.

Брови Ягиза вигнулися дугою, виражаючи скепсис. Він ніби говорив поглядом: «Та невже?»

– Не віриш? Тоді давай домовимося: той, хто програє, виконає одне бажання переможця. Тільки цур, – вона підняла вгору вказівний палець, – бажання мають бути в розумних межах, інакше його можна буде не виконувати. Домовились?

Ягиз моментально простягнув їй свою руку і вони скріпили договір рукостисканням.

– Тільки ти не думай, що я перестала тебе ненавидіти. Це всього лише одна гра.

У відповідь Ягиз лише закотив очі, а його тонкі губи зімкнулись у легкій усмішці. Хазан відвернулася і відійшла убік, вона не хотіла, щоб він побачив, як сяє її обличчя.

Якби комусь із перехожих сказали, що двоє людей, які грали в баскетбол, насправді ненавидять один одного, то вони у відповідь покрутили б пальцем біля скроні і пішли геть. Зі сторони Ягиз і Хазан виглядали досить гармонійно, його холоднокровний спокій ідеально поєднувався з її запальним характером. Вони настільки захопилися грою, що навіть не помічали нічого довкола. Існувало лише поле, м’яч та вони. Одного разу Хазан навіть мимоволі задивилася на Еґемена, який виглядав досить привабливо зі своїм чубчиком, що постійно спадав на лоба під час гри, закриваючи поле огляду. За свою помилку Хазан поплатилася втратою м’яча, але дівчині швидко вдалося вирівняти рахунок.

Спочатку Еґемен перемагав, рухи Хазан були досить млявими від незвички та втоми. Але невдовзі вона втяглася і вже грала на одному рівні з чоловіком. Зрештою, завдяки вдалому маневру та неуважності Еґемена, дівчині таки вдалося перемогти. Зі щасливими криками вона бігала по полю, піднявши руки вгору в переможному жесті. Незважаючи на програш, Ягиз зовсім не виглядав скривдженим, навпаки, він також щасливо посміхався і плескав у долоні, забувши про втому та своє мізерне становище. Їхні погляди зустрілися і Хазан підбігла до нього, простягнувши свою руку.

– Це була хороша гра, ти гідний суперник, – його рука як завжди була крижаною. – Але перемагає найсильніший, такий закон. Моє бажання я…

– Сестро! – Хазан запнулася на півслові і подивилася на Едже, що підбігла до неї. З червоними від сліз очима, розмазаною по всьому обличчі тушшю та тремтячими губами, вона виглядала жалюгідно.

– Едже?! – Хазан відсторонилася від Ягиза і підійшла до молодшої сестри. – Щось трапилося? Чому ти у такому вигляді?

– Хазан, мама, вона… Її забрали до лікарні. Мені так страшно, сестро.

Вже не стримуючи ридань, Едже кинулася в обійми Хазан. Від посмішки на обличчі Чамкиран не залишилося й сліду.

Дівчина зіткнулася поглядом з Ягизом і відвернулася, змахнувши з щоки самотню сльозу.

В його очах читався жаль.

Втрати. Мов грозові хмари, вони висять у нас над головою, порушують всі плани і назавжди змінюють життя. Якось Хазан вже довелося пережити страшну звістку – смерть батька. Той день досі стоїть в неї перед очима. Ось він цілує її на прощання і йде на роботу, а ввечері надходить звістка про нещасний випадок. Тоді всередині щось надломилося, ніби назавжди зникла якась важлива деталь раніше злагодженого механізму.

Зараз, сидячи в машині Ягиза дорогою до лікарні, Хазан почала усвідомлювати, що не готова вдруге втратити ще одну частину себе. Вона не знала, що сталося і наскільки все серйозно, оскільки Едже сама не була в курсі всіх подробиць. Їй лише зателефонували і повідомили, що їхню матір відвезли до лікарні за такою-то адресою. Дівчина злякалася і відразу ж кинулася шукати сестру. Можливо, ситуація не настільки погана і в Фазілет просто впав тиск, але Хазан все одно боялася, накручуючи себе. Останнім часом у них з матір’ю були не найкращі стосунки. Після того, як та дізналася про нову роботу Хазан, вона постійно намагалася впросити дочку взяти її з собою на зйомки. Але дівчина твердо стояла на своєму рішенні, вона надто добре знала характер матері та її звички. З того часу Фазілет образилася і вони обидві стали уникати одне одного.

Машина загальмувала і Хазан довелося виплутатися з павутиння власних думок. Чамкиран подивилася через вікно і побачила величезний напис «Hastane», вони приїхали. Вечірнє повітря зустріло її пронизливим холодом, що впивався в шкіру, на дівчині досі був спортивний топ. Хазан зіщулилася від холоду, як раптом на її плечі лягло щось тепле і важке. Дівчина озирнулася, Еґемен залишився в одній сорочці. Вона вдячно кивнула, поправила піджак, щоб він не сповз і швидко пішла до входу в лікарню. Біля дверей на неї чекала заплакана Едже, що трималася за руку з Ясіном. Сестри обійняли одна одну на кілька секунд, а потім разом забігли в приміщення.

В реєстратурі їх обрадували, з пані Фазилет не сталося нічого страшного, вона просто зомліла і трохи вдарилася головою об асфальт. На щастя, жінка не забилася, відбулася кількома шишками на голові та й усе. Коли Хазан з Едже прибігли до палати, Фазілет сиділа на лікарняному ліжку і голосно розмовляла зі своїми сусідками.

– Мамо! – прокричали дівчата в унісон і кинулися до неї з обіймами.

– Доні мої, де ви були так довго, я вже тут занудьгувала?! – Фазілет по черзі розцілувала кожну з них. – Дякую дамам, що не залишили мене без товариства.

Вона широко всміхнулася двом жінкам поважного віку. Хазан з Едже переглянулися одна з одною, така поведінка була якраз у стилі їхньої матері.

– Мамо, ти нас так налякала. Як твоє самопочуття?

– Нічого серйозного, Едже. Я просто не помітила каменя під ногами, спіткнулася об нього і впала.

– У тебе забігали очі, здається, ти чогось недомовляєш, – від Хазан було складно щось приховати.

– Аллах-Аллах, що я можу від вас приховувати? Навіть у лікарні не перестаєш звинувачувати мене в чомусь! – Фазілет розіграла награну образу.

– Ауч! – пропищала Хазан, коли Едже боляче штовхнула її в бік. – Ну, пробач, мамо, ти ж знаєш, що в мене твій характер. Не докопавшись до правди, я не заспокоюся,  до того ж ти справді нас дуже налякала. Напевно, я досі не прийшла до тями від шоку, вибач.

Хазан взяла руку матері і піднесла її до губ. Та трохи пом’якшала і ласкаво поплескала дочку по щоці.

– Як там самопочуття моєї пацієнтки? – лікар, що увійшов до палати, порушив ідилію.

Хазан озирнулася назад, на її обличчі застигла гримаса здивування. Перед нею стояв лікар Мехмет, до якого її привіз Ягиз після невдалого купання в басейні спортзалу. І чому ж у всьому Стамбулі її мати мала потрапити саме до нього? Побачивши Хазан, чоловік одразу посміхнувся і хотів уже було привітати її, але дівчина почала відчайдушно мотати головою, очима кажучи про те, що не треба. Пощастило, що Фазілет у цей час не дивилася на дочку і не бачила її жалісливого виразу обличчя. А ось Едже вловила зміну настрою сестри і подумки пообіцяла собі вибити з Хазан всю інформацію.

– Хіба я можу погано почуватися поруч із таким професіоналом? – з вуст пані Фазілет полилися лестощі.

– Ну що ви, пані! Бачу, ви в повному порядку. Думаю, що можу спокійно відпустити вас додому. З такою підтримкою, – він показав головою на сестер, – ви точно видужаєте. Документи для виписки вже підготовлені, бережіть себе!

– Дякую вам, лікарю!

Після цього були зворушливі прощання Фазілет з її новоспеченими подругами. Вона пообіцяла, що обов’язково відвідає їх, а потім в оточенні дочок вийшла з палати. Коли вони опинилися в лікарняному коридорі, Хазан здалося, ніби біля повороту вона побачила знайому постать. Невже він не пішов?

– Ох, і він тут, –— невдоволено прошипіла Фазілет, побачивши Ясіна, що стояв біля палати, переступаючи з ноги на ногу.

– Мамо! – невдоволено шикнула на неї Едже.

– Гаразд, мовчу. Хазан, доню, а що це на тобі таке? Чиї це речі? –  погляд пані Фазілет просканував старшу доньку.

– Це речі, які я рекламую. Мій одяг залишився на студії, туди було далеко їхати, ось мені і запропонували залишити собі цей комплект.

– А піджак теж звідти?

– Еее, він…

– Фазілет Чамкиран?! – сімейство дружно повернулося в бік двох поліцейських, що наближалися до них. 

– Так, це я, – тремтячим голосом підтвердила жінка.

– Ви маєте поїхати з нами до відділку! – в руці одного з них задзвеніли наручники.

– Що означає поїхати з вами? На якій підставі?! – Хазан почала обстоювати права матері.

– Пані Фазілет здійснила незаконне проникнення в чужий будинок, – не звертаючи уваги на здивовані вигуки дівчат, він продовжив. – Власники написали заяву, тому ми маємо забрати її для надання свідчень та подальшого вирішення справи.

Тієї миті Хазан здалося, наче земля під ногами почала провалюватися. На її очах заарештовували матір, а вона нічого не могла з цим вдіяти. Фазілет кричала на всю лікарню про несправедливість і свою невинність, Едже тихо плакала на плечі у Ясіна, а Хазан так і залишалася стояти на тому ж самому місці. Ступор швидко пройшов і дівчина з гучними криками кинулася слідом за матір’ю, але користі було мало. Вона лише встигла добігти до стійки реєстрації, як раптом уперлася в знайомий силует.

– Відійди, мені треба піти за мамою! – вона спробувала обійти Ягиза, але він знову з’явився перед нею. – Куди вони її відвозять? Відпусти мене, байдужий роботе! – у хід пішли кулаки.

Не шкодуючи сил, Хазан виплескувала весь свій гнів і всі емоції, що накопичилися за цілий день і які вона приховувала під твердою бронею. Ягиз терпів, не опираючись, він розумів її стан. Врешті-решт у Хазан більше не залишилося сил і вона просто розплакалася, кинувшись в обійми того самого ненависного холодильника. Він обійняв її у відповідь, ласкаво погладжуючи по плечу.

Минали хвилини, а вони так і залишалися в обіймах один одного: вона – зі сльозами на очах і він – зі смутком у погляді. Трохи заспокоївшись, Хазан відразу відсторонилася від чоловіка, сором’язливо ховаючи від нього свої очі. Вказівний палець Ягиза потягнувся до її обличчя і він ніжно, майже невагомо, торкнувся щоки, якою стікала сльоза. Хазан приголомшено дивилася на нього в повному непорозумінні. Він акуратно протер обидва її ока, а потім міцно схопив за руку і потягнув уперед до виходу з лікарні.

– Куди ми йдемо? – Хазан ледве встигала бігти за ним. – Ти відвезеш мене до поліцейської дільниці?

Він подивився їй у вічі і як завжди кивнув, серце Хазан затріпотіло.

– Стривай, моя сестра, вона залишилася в лікарні зі своїм хлопцем, – вже біля машини дівчина згадала про Едже. – Я їй зараз напишу і вона прийде.

Пальці не хотіли слухатися від хвилювання, вона ледве змогла надрукувати коротке повідомлення. Едже прибігла миттєво, розтираючи червоні очі від здивування, побачивши Ягиза. Сестри домовилися зустрітися у поліції.

Хазан з Ягизом їхали попереду, за ними навздогін на мотоциклі гналися Ясін з Едже. Усю дорогу Хазан гризла від хвилювання нігті, часом поглядаючи у вікно. Але найчастіше вона дивилася на Еґемена, спокій якого в один і той самий час і дратував, і захоплював. У ті хвилини, коли вони мовчки їхали в машині, Хазан раптом шалено захотілося, щоб Ягиз заговорив. Щоб заспокоїв її, щоб сказав, що все буде гаразд і маму випустять, щоб пообіцяв, що всі проблеми вирішаться і вони знову будуть щасливо жити своїм нудним життям. Вона не знала, що для неможливого потрібен час, його підтримка була потрібна їй тут і зараз.

Перед очима з’явився телефон і вона недовго думаючи схопилася за нього обома руками, як за мотузку, готову витягнути її з прірви.

«Я вже повідомив свого адвоката, він майже приїхав до відділку. Не хвилюйся, він професіонал своєї справи, швидко все дізнається і витягне твою маму. Ти навіть не встигнеш скучити за нею, повір мені. Ти головне не переймайся і не плач, я не люблю, коли жінки плачуть. Інакше мені знову доведеться застосувати свої пальці-серветки. «

І Хазан повірила. Сама до кінця не розуміючи, як вона змогла довіритися людині, яку нещодавно була готова втопити у ложці води. Прочитавши останнє речення, Чамкиран не змогла стриматися від посмішки. Поруч з цим чоловіком вона просто не могла бути слабкою, адже джерело її сили знаходилося в його привабливих очах.

Справи в поліцейському відділку надовго не затяглися. Як Ягиз і обіцяв, адвокат виконав все і навіть більше, щоб якнайшвидше вирішити цю справу.

– Пані Фазілет намагалася проникнути в будинок якоїсь Керіме Їлдиз, – пояснював він Ягизу з Хазан і Едже з Ясіном. – Вона не встигла увійти всередину, бо на порозі з’явилася господиня. Пані Фазілет відразу кинулася бігти, по дорозі вона спіткнулася і зомліла через сильний удар в голову. Оскільки з будинку нічого не пропало і як такого факту злому не було, я потурбувався про те, щоб на перший раз все обійшлося попередженням. Тому вашу матір скоро мають випустити.

– Дякую вам, пане Хальдуне, – з вдячністю сказала Хазан. – Якби не ви…

– Ну що ви, пані Хазан. Це моя робота. Пане Ягизе, можна вас на хвилину.

Чоловіки відійшли в кінець коридору, ховаючись від цікавих поглядів Хазан.

– Сестро, я відійду в туалет, добре?

– Добре.

Озираючись на всі боки, Едже тихенько підкралася до чоловіків, які тихо говорили про щось. Точніше, говорив лише адвокат, Ягиз мовчки слухав.

– Пане Ягиз, я не хотів говорити дівчатам, тож покликав вас. Однією з умов, за якою їхню матір відпустили, була застава. Не думаю, що вона їм під силу, тому я спершу хотів, щоб про це дізналися ви.

Едже ледве змогла втримати здивований писк, прикривши рота долонею. Вона не бачила, що Ягиз передав адвокатові, бо він стояв до неї спиною. Але побачивши в руках пана Хальдуна якийсь білий папірець, вона зіставила всі факти і дійшла висновку, що Ягиз віддав тому чек, таким чином сплативши заставу за їхню матір. Дізнавшись усе, що було їй потрібно, вона навшпиньки пішла назад до сестри. Отримана інформація так і норовила вирватися назовні, Едже хотілося поділитися з сестрою шляхетним жестом чоловіка, але вона вирішила мовчати доти, доки не настане потрібний час. Хто ж знає, як сестра відреагує на це.

Коли Фазілет випустили, Едже з Хазан сиділи в обіймах на лавці, поруч стояв Ясіин. Ягиза ніде не було, він прийшов через деякий час в оточенні адвоката та одного з поліцейських.

– Мамо, це мій начальник і старший брат Сінана – пан Ягиз. Він сьогодні дуже допоміг нам.

Фазілет невдоволено зімкнула губи і з підозрою глянула на Хазан, яка захоплено дивилася на Еґемена. Едже простежила за поглядом матері і кутики її губ піднялися в легкій посмішці: отже вибір обох дочок жінку не влаштував.

– Приємно познайомитися. Дякую за допомогу, – її голос звучав не зовсім щиро. – Ходімо Хазан, нам уже час, – Фазілет схопила старшу дочку за лікоть і потягла вперед, уже пошепки додавши, – а про піджак на твоїх плечах ми ще поговоримо.

– Звичайно поговоримо, заразом і розповіси мені про свої пригоди, – не залишилася в боргу дівчина. – До того ж Ягиз нас відвезе, тож не поспішай.

Коли Чамкирани вийшли надвір, там була глибока ніч. Ясін з Ягизом йшли за ними позаду, вперши погляди в спини своїх жінок. Вже біля сріблястої Марії Едже вирвала свою руку з хватки матері й попрямувала до чорної залізяки Ясіна.

– Едже! Ти куди?! Ану пішла назад! Ти поїдеш з нами!

– Ну мамо! – оленячі очі дивилися з образою. – Я тобі потім напишу, добре? – вона стиснула долоню коханого на прощання і повернулася назад під суворим поглядом Фазілет.

Знову схопивши свою молодшу дочку за лікоть, жінка потягла її на заднє сидіння машини. Хазан тим часом уже сідала на своє звичне переднє сидіння біля Ягиза. У дзеркалі вона побачила спопеляючий погляд матері, але проігнорувала його, не загострюючи на цьому уваги.

У повітрі витала напруга: Фазілет мовчала, не зводячи очей зі своєї старшої дочки, Едже спостерігала за реакцією матері, а Хазан, не помічаючи нікого з них, думала про щось своє. Дівчина намагалася придумати, яке ж бажання їй загадати Ягизу, адже вона перемогла в їхньому баскетбольному матчі. На думку спадали лише всілякі знущання, але вона швидко намагалася відкинути їх. Почуття подяки Холодильнику було вище за бажання посміятися з нього.

Їхній рідний район привітав дівчат мовчанням та парою-трійкою жовтих вогників у зашторених вікнах. Хазан відправила сестру з матір’ю в будинок, незважаючи на всі суперечки останньої, а сама залишилася стояти поряд з Еґеменом біля машини.

– Я хотіла подякувати тобі за те, що ти сьогодні так нам допоміг. Без жодної скарги ти пожертвував своїм вечором заради нас та наших проблем. Дякую. Це справді дуже гідний вчинок.

Місяць висвітлив його втомлене, але радісне обличчя, і Хазан, до кінця не усвідомлюючи своїх дій, потягнулася вперед, приставши на носочки. Коли її губи торкнулися щетинистої щоки, вона почула, як Ягиз тихо здригнувся, затримавши подих.

– На добраніч, – пропищала вона відсторонившись і зникла за темними дверима.

Повільно сповзаючи по дверях, вона голосно видихнула, зминаючи в руках довгі рукави піджака. Хазан забула віддати його, але повертатися на вулицю не було бажання, якось іншим разом. Дівчина спробувала вирівняти дихання, але серце ніяк не хотіло вгамувати свій скажений ритм.

Вона знову важко вдихнула і в ніс їй вдарив терпкий запах чоловічого парфуму.

Він оточував її скрізь.

Незручність. Тепер Хазан відчувала її щоразу під час зустрічей з Ягизом. У той момент, коли вони стояли під міріадою зірок, вона навіть не замислилася про те, що робить. Але тепер, зустрічаючись із ним поглядом під час зйомок, вона зрозуміла, що не треба було піддаватися тому миттєвому пориву. Хтозна, що чоловік собі про неї подумав: дівчина рідного брата, а кидається йому на шию. Тому тепер, якщо була така змога, Хазан намагалася уникати зустрічей зі своїм начальником, втікаючи в нього з-під носа кожного разу, коли він хотів до неї підійти.

Так само, як Хазан уникала Ягиза, пані Фазілет намагалася вислизнути від дочки. Скільки б дівчина не намагалася дізнатися про події того дня і причину дій матері, та була неприступна, як скеля. Єдине, чого вона добилася від неї – це фрази: «Не пхай свого носа у мої справи». Тому коли Фазілет запитала про стосунки з Сінаном і висловилася з приводу того, що негоже розгулювати ночами з його братом, Хазан відповіла їй тією ж фразою.

Якби у дівчини був вільний час, вона б усе пронюхала, простежила б за матір’ю і дізналася, які ж таргани оселилися в неї в голові. Але часу майже не було, оскільки зйомки тривали повним ходом. Цього разу Хазан змушували позувати у сукнях, хоч дівчина й не розуміла, яке вони мають відношення до спорту. Але як їй пояснили, ця зйомка була потрібна для її портфоліо.

Хазан навіть не пам’ятала, коли востаннє одягала сукню, якщо не рахувати знайомства з батьками Сінана. В дитинстві, будучи татовою донечкою, вона часто любила наряджатися, але після смерті рідної людини дівчина змінилася. Проміняла сукні на мішкуваті штани та широкі футболки. Чамкиран більше не бачила сенсу в тому, щоб гарно виглядати.

– Хазан, можеш розплющувати очі, – Іпек закінчила чепурити дівчину.

Хазан несміливо підійшла до дзеркала і довго дивилася крізь нього, намагаючись зрозуміти, що за дівчина стоїть перед нею. Вона була одягнена в довгу сукню темно-малинового кольору. Волосся Чамкиран накрутили і закололи ззаду шпилькою. На грудях красувалася підвіска з медальйоном.

– Вау, нічого собі! – захоплено свиснув Фірат – їхній головний фотограф.

Хазан зніяковіло посміхнулася на втішний комплімент, у натовпі працівників її очі шукали когось іншого, когось високого і з блакитними очима. Здоровий глузд нагадував їй про те, що вона все одно його уникає, але банальне жіноче самолюбство мало зовсім іншу думку.

Пошуки так і не дали результату, тому Хазан сумно зітхнула та пішла робити свою роботу. Десь на 7 кадрі вона таки його побачила, він стояв у компанії якоїсь незнайомої брюнетки. Дівчина щось захоплено розповідала, іноді поправляючи своє довге волосся і закидаючи голову від сміху. Хазан було важко позувати і спостерігати за цією парочкою, але вона з усіх сил намагалася робити дві справи одночасно. Коли незнайомка схопила Еґемена за руку, дівчина помітно напружилася, стискаючи руки в кулаки.

– Хазан, ти втомилася! – звернулася до неї Іпек. – Оголошую 10 хвилин перерви!

Хазан послала дівчині вдячну посмішку і взяла курс на двох голубків, зараз вона зруйнує їхню ідилію!

– Добрий день! – непомітно підкралася Чамкиран, перервавши тираду незнайомки. Ягиз зміряв дівчину з голови до ніг, вона виглядала приголомшливо. – Я – Хазан Чамкиран – обличчя цього проекту!

– Добрий день! – дівчина приємно посміхнулася, намагаючись не зважати на гордий вигляд моделі. – Айше Їґітер, приємно познайомитися.

– То ви дочка пана Мухсіна? – Хазан одразу зажурилася, з такою суперницею в неї не було жодних шансів.

– Не зовсім, але він для мене, як батько. Я одружена з його сином – Керемом, – Айше підняла вгору безіменний палець, на якому красувалося невелике колечко з великим каменем посередині.

Хороший настрій знову повернувся до Хазан, вона відразу посміхнулася, погляд помітно потеплішав. Подібна зміна не вислизнула від уважного погляду Ягиза, прикривши рота рукою, він непомітно для всіх посміхнувся.

– Як добре, що ви приїхали. Я дуже рада зустрічі!

– Я теж. З самого початку цього проекту мені було цікаво подивитися на те, як тут все відбувається. Батько Мухсін дуже схвильований, він покладає великі надії на цю колекцію.

– Ми зробимо все можливе, щоби його не підвести. Хочете трохи прогулятися, я вас познайомлю з усіма?

– Звісно, ​​буду дуже рада.

До кінця робочого дня Хазан з Айше стали ледь не найкращими подругами. На прощання дівчата обмінялися номерами телефонів, Айше пообіцяла, що неодмінно прийде на презентацію зі своїм чоловіком.

З легкою душею Хазан попрямувала до роздягальні, щоб змінити свою чорну сукню з плетінням в області декольте. У маленькій кімнатці її як завжди чекала Іпек, у руці вона тримала червону сорочку та білі штани.

– Іпек, де ти це знайшла? – Хазан вихопила з рук дівчини свої речі, ретельно оглядаючи їх.

– Вони валялися серед решти костюмів, – пояснила дівчина. – Севда з Асли прибирали там і знайшли їх, вони згадали, що це твоє і віддали мені, щоб я передала тобі.

– Велике спасибі. І тобі та їм. Я вже думала, що втратила їх.

– Нема за що, Хазан. До завтра.

– До завтра.

Хазан переодягнулася в знайдені речі, а ті, в яких прийшла сьогодні на роботу, запхала у сумку. Часу, щоб змити макіяж у неї не було, як і бажання. У коридорі дівчина зіткнулася з Ягизом, не звертаючи на нього уваги, вона намагалася обійти чоловіка збоку. Він схопив її за руку, повертаючи до себе обличчям. Хазан сердито подивилася на нього, вихоплюючи свою руку з його хватки.

Ягиз посміхнувся і простягнув їй зім’ятий папірець з важким конвертом.

«Це твій аванс. Вітаю з першою зарплатою!»

Хазан розкрила конверт і мало не ахнула від подиву, кількість банкнот, що лежала там, вразила її. За рік роботи у спортзалі вона не змогла б заробити такі гроші, які отримала за ці два тижні. Мабуть, професія моделі не така вже й погана, якщо дивитися з точки зору прибутку. Хазан мала деякі плани щодо цих грошей, але їх було так багато, що для вирішення своїх проблем вистачило б і половини. Що робити з іншою частиною вона не знала.

Геніальна думка відвідала її світлу голову трохи згодом. Хазан тоді вже була на вулиці, на півдорозі до автобусної зупинки. Для здійснення задуманого міський транспорт не підходив, та й таксі теж не дуже вписувалося в намальовану картинку. Рішення прийшло з паркувального майданчика їх студії, точніше, воно приїхало до ніг Хазан, привітно зустрічаючи її гучним сигналом.

Дівчина спритно застрибнула на комфортне сидіння Марії (саме так Чамкиран вирішила називати про себе сріблястий мерседес) і пристебнувши ремінь безпеки звернулася до її господаря:

– Дорогою додому мені треба декуди заїхати, відвезеш?

Ягиз ствердно кивнув, розвівши руками в жесті: «Та без проблем». Все-таки добре з одного боку, що він не ніколи не ставить зайвих питань, роблячи все, що вона забажає. Чамкиран мимоволі замислилася про те, що ж Еґемен думає про неї та її дивні дії. Адже поруч із цим чоловіком вона ставала іншою версією себе і Хазан не знала, добре це, чи погано.

Дорогою до наміченого місця дівчина заїхала в магазин іграшок, побачивши асортимент, її очі розбіглися. Заповнивши багажник Марії, Хазан почала пояснювати Ягизу дорогу, не помічаючи його хитрого погляду та самовдоволеної усмішки.

Вони досить швидко подолали шлях до місця призначення, Хазан нервово потирала долоні, передчуваючи майбутню зустріч. Вона взяла до рук кілька м’яких іграшок і не чекаючи на Ягиза з іншими коробками, зайшла до приміщення дитячого будинку. Ніякі слова не здатні описати те захоплення і радість, які діти відчули під час її візиту. Зі щасливою усмішкою Хазан роздавала їм подарунки, радіючи такій вдалій ідеї.

– Не хвилюйтеся, подарунків вистачить усім! – запевняла вона малечу, яка розчаровано дивилася на її порожні руки. – Ось вони йдуть!

У приміщення ввалився Ягиз, завалений під горою пакетів та м’яких іграшок.

– Брат Ягиз! – почулося з усіх боків і діти, залишивши Хазан, кинулися до прибулого. – Ми так за тобою скучили!

Розкривши рота від подиву, Хазан спантеличено дивилася на Ягиза, який кинув покупки на підлогу і почав обіймати дітлахів, що оточили його. Одну з дівчаток він узяв руки і та смачно поцілувала його в праву щоку.

Між ними не було жодних перешкод у вигляді мовчання Еґемена, діти розуміли його і без слів. Вони щебетали біля нього, розповідаючи про свої справи, а хлопчик на ім’я Оґуз узагалі попросив у чоловіка телефон, щоб побити свій минулий рекорд у грі.

Коли Ягиз підійшов до Хазан, вона все ж таки не стрималася від вигуку:

– Вай бе! Чому ти не сказав мені, що знаєш цих дітей?

Хлопець знизав плечима, його обличчя все ще сяяло від радості.

– Хоча я й не питала про це, чи не так? – вона просто не могла не посміхнутися, побачивши його в такому стані.

Час, проведений у дитячому будинку, блискавично промайнув. Хазан з Ягизом по черзі грали з дітьми, а одного разу навіть разом зіграли з ними у хованки. Дівчина випадково спіймала чоловіка і йому довелося вдягати пов’язку на свої очі, важко зітхаючи. Хазан весь час усміхалася, думаючи про те, що навіть у найдивнішому сні не могла собі уявити, що завжди серйозний Ягиз може бути таким кумедним в оточенні дітей. Коли настав час іти, засмутилися не тільки діти, Хазан також була пригнічена. Вона всіх розцілувала і пообіцяла обов’язково ще раз до них прийти.

Дорогою додому дівчина попросила Еґемена зупинитися біля вуличної кафешки, живіт зводило з голоду. Підживившись калорійними вуглеводами, Хазан взялася за чай, але той був ще занадто гарячим, тому вона відставила чашку. Ягиз сидів навпроти неї, із захопленим поглядом гортаючи щось у своєму телефоні. Через деякий час Хазан почула пілікання, їй надійшло нове повідомлення.

«А ти незвичайна дівчина.»

Хазан перевела свій погляд на Ягиза, схиливши голову на бік, він дивився на неї, слабо посміхаючись.

– Ти теж досить незвичайний чоловік. Я не чекала від тебе такого, – щиро зізналася дівчина. – Діти так люблять тебе, видно, що ти про них добре дбав уже багато років.

Він знову взяв у руки телефон і Хазан почала чекати на його відповідь. Вона надійшла через кілька секунд і дівчина, зробивши великий ковток, натиснула пальцем на екран.

«Здається, ти була не в курсі, що навіть холодильники можуть змінити свій антифриз.»

Хазан поперхнулася чаєм від сміху і почала голосно кашляти, випльовуючи гарячу рідину. Чоловік миттю підвівся на ноги, щоб допомогти їй, але вона замахала руками, намагаючись пояснити йому, що все гаразд. Впоравшись з одним лихом, Хазан створила інше. Дівчина випадково штовхнула іншу чашку з чаєм і та приземлилася на штани Ягиза в області тазу.

– Ой, згорів! – прокричала вона, підводячись зі свого місця й підбігаючи до Ягиза, принагідно захопивши зі столу кілька серветок.

Хлопець не встиг навіть до ладу зреагувати, як дівчина почала витирати йому штани. Ягиз намагався зупинити її, але Хазан лише відмахувалася зі словами: «Я зараз все виправлю, хвилинку!» і продовжувала далі терти мокрі плями. Врешті-решт хлопець не витримав і з силою хапаючи її за зап’ястки, змусив зупинитися. Хазан підняла на нього свій винуватий погляд, його очі виражали сум’яття. Лише тоді дівчина зрозуміла, в яке неоднозначне становище поставила його. Адже навколо них снували люди, от же ж ганьба!

Весь час Хазан мовчала, думаючи про свій ганебний вчинок. Лише виходячи з машини вона кинула Ягизу тихе «дякую» і втекла геть у свій будинок. Коли в двері постукали, вона вже встигла переодягнутися і зав’язати довге волосся у рятувальний хвостик. Засунувши ноги в улюблені капці, Хазан пішла відчиняти двері, по дорозі прикидаючи в голові, хто б це міг бути, якщо до приходу мами з Едже залишилася одна година.

– Сюрприз!

– Сінан? – від шоку Хазан ледве змогла видавити із себе хоч слово.

– Нам треба поговорити про тебе та Ягиза.

«От чорт, а проблеми то ніяк не закінчуються» – подумала вона перед тим, як пропустити свого хлопця всередину будинку.

Байдужість. Найстрашніше почуття, яке людина може до когось відчувати. Кохання чи ненависть – вони обоє мають хоч якесь забарвлення, байдужість же безбарвна.

Хазан ніколи б раніше не подумала, що сидітиме поруч із Сінаном у вітальні і зовсім нічого не відчуватиме. Спітнілі долоні, прискорене серцебиття – все це було в такому далекому минулому. Між двома людьми, які вважалися парою, виникла висока стіна з непорозуміння та зруйнованих надій.

– І про що ти хотів поговорити? – Хазан першою порушила мовчанку. Сінан сидів навпроти неї на дивані, його очі дивилися кудись у далечінь.

– Я бачив вас з Ягизом сьогодні! – випалив він, у голосі чулася образа. – Ви були разом у дитбудинку, а потім ще сиділи в кафе біля набережної. З якого часу ви стали такими близькими?

Хазан ледь придушила нервовий смішок. Руки мимоволі стиснулися в кулаки, весь гнів, що накопичився за кілька тижнів, ладен був вирватися назовні.

– Де ти був, Сінан? – незважаючи на всі емоції, її голос залишався спокійним і безпристрасним. – Коли я тонула в басейні, коли мою матір відвезли до лікарні, а потім у поліцейський відділок, де ти був, Сінан? Чому тебе не було поряд? Чому весь цей час мені допомагав Ягиз, а не ти?

– Вибач.

– Вибач? І це все, що ти можеш мені сказати?

– Ти маєш рацію, – Хазан ущипнула собі руку від злості. – Я винен у тому, що не був поряд, не дзвонив, уникав тебе. Але я прийшов сюди не для того, щоб сваритися. Мені треба дещо тобі розповісти, дві речі: перша про мене та наші стосунки, а друга про Ягиза. Після цього можеш злитися скільки завгодно, можеш навіть побити мене, але спершу вислухай. Тож з чого мені почати?

Хазан вагалася з відповіддю, вона й сама не знала, що хоче почути першим.

– Давай спочатку поговоримо про нас, – все ж таки вона вирішила, що краще відразу розставити всі крапки над і, вони й так надто довго зволікали з цим.

– Добре. Ти пам’ятаєш Ніль?

– Звичайно.

Ще б Хазан не пам’ятала цю ненормальну! Кілька разів, коли Сінан займався у них в спортзалі, туди приходила його дівчина та влаштовувала гучні скандали. Від колег Хазан вдалося дізнатися про те, що батьки цієї солодкої парочки давні друзі, тому союз молодих людей був їм на руку. Тільки ось Ніль була зайвим баластом для хлопця, розгульний спосіб життя якого забороняв йому мати кохану. Вони часто сварилися, а одного разу Ніль навіть спробувала накласти на себе руки після чергової п’янки Сінана. Після цього її відвезли на лікування закордон, хлопець про неї більше не згадував.

– Вона повернулася, – він вимовляє два слова і Хазан хмикає, закушуючи губу, щоб не розплакатися. Результат цієї історії вже зрозумілий, її гордість вкотре розбита. – Ми зустрілися в клубі, я був дуже п’яний і ми з нею…

Він не домовляє, боїться її реакції. Хазан робить це за нього:

– Переспали.

На душі гидко, зрада випалює нутрощі.

– Так. Це вийшло спонтанно, я навіть сам нічого не зрозумів, – Хазан голосно реготнула, подібні виправдання були якраз в стилі Сінана. – Коли я прокинувся вранці, Ніль… Загалом вона заговорила.

– Що ти маєш на увазі?

– Місяць тому Ніль виповнилося 30 років, відтоді вона перестала розмовляти. Після нашої зустрічі, поцілунків і… вона заговорила і це означає… ну ти сама розумієш, що це означає.

Хазан голосно сміється до хрипоти в голосі. І який біс смикнув її почати стосунки з Сінаном? Адже вона нічого не отримала від цього. Хіба що слинявий перший поцілунок, який, на її думку, мав відбутися зовсім за інших обставин. Якою ж наївною дурепою вона була! Мріяла про гарненького ловеласа, думаючи, що зможе змінити його і вони житимуть разом довго і щасливо. А виявилося, що його споріднена душа – Ніль. Наївна Хазан! Хоча, хай живуть у злагоді та любові.

– Хазан, ти в порядку? – вперше за весь час Сінан виглядає стурбованим. – Мені справді дуже жаль, я знаю, що ти любиш мене і моя зрада розбиває тобі серце.

Хазан не витримує, сміх стає ще голоснішим, ще лютішим.

– Сінан, ти досі так і не зрозумів? Мені начхати на те, що ти зрадив мені, але мені не начхати на те, що це зробив мій хлопець. Усвідомлюєш різницю?

Спостерігати за його виразом обличчя цікаво. Це як казати злодієві, який заліз до тебе в кишеню, що там немає грошей. Сінан явно здається розчарованим, напевно, він чекав, що вона рватиме на собі волосся. А може все-таки краще не розбивати його очікування і заїхати хлопцеві кулаком у ніс, хоча б разок?

– Яку ж другу новину ти хотів мені розповісти? – Хазан таки вирішує не чіпати його, навіщо бруднити руки? – Давай, розповідай швидше і провалюй звідси.

Сінан мовчить, намагається зібратися з духом. Хазан кидає погляд на годинник, через 40 хвилин мають прийти домашні.

– Я повинен був розповісти тобі це давно, – хлопець прочищає горло і починає розповідь, – але я злякався. Йтиметься про те, чому в той день, коли я знайомив тебе з батьками, Ягиз кинув у тебе 100 доларів.

І тоді Хазан напружується, витягає спину дугою і прислухається кожною клітиною свого тіла. Ця загадка мучила її протягом усього цього часу. Саме вона стала тією причиною, через яку Чамкиран почала ненавидіти Холодильника і через яку з’явилося це прізвисько. Загадка, через яку вона так і не змогла пробачити собі те, що так швидко розтанула по відношенню до того, хто зачепив її гордість.

– Я тебе уважно слухаю.

*Флешбек*

 – Сьогодні батько заявив мені, що якщо я не стану розсудливим і не знайду собі нормальну дівчину, то він заблокує всі мої кредитні картки, забере машину і викине на вулицю.

Роздратований голос хлопця лунав крізь прочинені двері у ванній кімнаті. Однією рукою Сінан тримав біля вуха телефон, а іншою – рушник на своїх стегнах.

– Ну нічого, я йому ще покажу. Найму за гроші якусь повію і примушу її представитися моєю дівчиною. Потім познайомлю з батьком, він розімліє і пом’якшиться. Веселощі триватимуть. 

Сінан задоволено вишкірився, думаючи про свій геніальний план. А батько ще дорікав, що в нього немає мізків. Попрощавшись зі своїм другом, він кинув слухавку і пішов одягатися, сьогодні хлопець мав багато справ. Він так і не почув приглушеного звуку від слабкого удару в стіну. Так і не побачив постать Ягиза, який зайшов до кімнати 5 хвилин тому, щоб попросити молодшого брата нарешті набратися розуму.

***

– Тобто ти хочеш сказати, що скористався вдалою нагодою і замість дівчини легкої поведінки представив батьку мене? – обурено процідила Хазан крізь зуби. Руки так і свербіли вирвати з тупої головешки Сінана всі кучерики. – І весь цей час ти дозволяв своєму братові вважати мене однією з тих жінок?

Чамкиран піднялася зі свого місця і почала міряти кроками кімнату, заламуючи при цьому руки.

– Присягаюся тобі, все було не так. Ця телефонна розмова відбулася якраз того дня, коли ти врятувала мене від бандитів. Побачивши тебе, я зрозумів, що мені підвернувся вдалий шанс, – під час розповіді від постійно поглядав на дівчину, мабуть, боявся, що вона може запустити в його голову настільну лампу, або ще щось важче. – Але ти була зовсім іншою, не схожою на тих дівчат, що готові були кинутись мені на шию, варто мені тільки поманити пальцем. Ти справді здалася мені цікавою і я подумав, що, можливо, це мій шанс, щоб змінити своє життя. Я справді не хотів тебе використовувати заради своїх цілей, просто так співпало. Ну а щодо Ягиза, я навіть спочатку не знав, що він чув ту розмову. Брат розповів мені про це пізніше, вже після того випадку. Він збирався розповісти тобі, навіть запитав у мене адресу спортзалу, в якому ти працюєш.

Хазан згадала жахливе зіткнення з водою та міцні руки, що витягли її на поверхню. Так ось чому він тоді прийшов до неї на роботу. Потихеньку всі шматочки пазла складалися воєдино в одну картинку. – Чому він цього не зробив? – частково Хазан розуміла, що виною був її стан, але після цього вони проводили багато часу на зйомках. Невже він не міг розповісти?

– Він передумав, бо не захотів псувати наші з тобою стосунки. Сказав мені, що я сам повинен тобі розповісти.

– А ти, звичайно, цього не зробив. Добре, розкажи мені ще дещо і тоді можеш котитися на всі чотири сторони.

– Добре. Що ти хочеш дізнатися?

– Розкажи мені про свого брата, – Хазан пішла ва-банк, їй більше не було що втрачати. –  Розкажи мені про Ягиза.

Сінан здивовано витріщився на неї, широко відкривши рот від подиву. У цей момент він нагадував їй викинуту на берег рибу, навіть очі такі ж вибалушені. Очевидно, подібне запитання застало хлопця зненацька, він навіть не думав, що його зрада викличе у Хазан менше інтересу, ніж пояснення вчинку його брата. Вдихнувши якнайбільше повітря, Сінан все ж таки дав відповідь.

– Ягиз, він… він дуже хороший брат. Скільки себе пам’ятаю, він завжди допомагав мені, завжди прикривав перед батьками, замітав сліди моїх походеньок. Проте ніколи не потурав, навпаки намагався напоумити. Я… – він запнувся, – я не зовсім розумію, що саме ти хочеш дізнатися.

– Він і в дитинстві був таким замкнутим і таким, – Хазан замовкла на кілька секунд, намагаючись підібрати правильне слово, – таким холодним?

– Я не зовсім пам’ятаю його дитинство, якщо чесно. Коли він був малим, то мене ще не було, а потім у 12 років його відправили вчитися до Америки. Не можу точно стверджувати, але, по-моєму, після того як він звідти приїхав, він змінився. Ягиз ніколи не був товариською людиною, але після приїзду взагалі замкнувся в собі.

– Як давно він не розмовляє?

– Два роки.

– У нього так ніколи й не було дівчини? – голос затремтів, але вона одразу спробувала надати йому якомога більше впевненості.

– Ні. Принаймні, я ніколи його ні з ким не бачив. Була в нього одна подруга з Америки, яка точно любила його, але він… Ягиз ніколи ні до кого не виявляв таких почуттів, до жодної жінки.

– Зрозуміло, – поки Хазан і сама не знала, чи задовольнила її ця відповідь чи ні. – А тепер напиши мені адресу його квартири, я знаю, що він не живе з вами.  

Сінан помітно напружився, прохання видалося йому підозрілим.

– Навіщо тобі його адреса?

– Запитаю його, як пройти до бібліотеки! – Сінан скривився, раніше Хазан ніколи не розмовляла з ним у такому тоні, а навпаки – була ніжною та лагідною. Але це було до того часу, як їх стосунки полетіли в прірву. – Мені треба з ним поговорити, наодинці.

– Гаразд.

– А тепер можеш провалювати! – рішуче промовила Чакмиран після того, як отримала бажане.

Сінан неохоче підвівся з дивана, йому не хотілося розлучатися на такій ноті. Але судячи з вигляду Хазан, яка навіть не дивилася в його бік, йому нічого іншого й не залишалося. Кинувши їй тихе «прощай», він пішов, залишивши дівчину наодинці з бурхливими емоціями.

Побачивши через вікно постать свого колишнього, Хазан нарешті  змогла полегшено зітхнути, розмова її добряче втомила. Але попереду була ще одна, куди більш важлива і значуща. Погляд знову впав на годинник, здається, таки доведеться виправдовуватися перед матір’ю.

Сидячи в таксі, Хазан намагалася ще раз поміркувати над правильністю своїх дій. Але голова була настільки порожня, що вона не знайшла там жодного аргументу на свою користь.

 »Ну й нехай, – подумала Хазан, – хтось же повинен покінчити з цією ситуацією. А якщо один з нас не здатний пожертвувати щастям брата, доведеться брати справу в свої руки».

Перед тим, як постукати у білі двері з номером 150, Хазан зупинилася. Здоровий глузд намагався напоумити дівчину, натякаючи їй на те, що краще вибрати інший день для з’ясування стосунків. Але впертість взяла гору.

Хазан рішуче підняла руку і кілька разів вдарила кулаком по твердій поверхні. Спочатку було тихо, а потім за дверима почулися кроки. Двері відчинилися і на порозі з’явився Ягиз Еґемен власною персоною.

Від несподіванки Хазан відкрила рота, щоки зрадницьки зашарілися.

На хлопцеві був лише банний халат.

Жар. Він народжувався в області живота і палаючим вогнем розносився по всьому тілу, завдаючи масу незручностей. Хазан буквально відчувала, як від її обличчя пашить теплом. Від господаря квартири, що стояв навпроти, навпаки, віяло звичним холодком. Він продовжував мовчки стояти, запитально витріщившись на дівчину. Його синьо-зелені очі намагалися проникнути в найпотаємніші куточки свідомості.

Подібна рішучість розлютила Чамкиран, жар повільно підібрався до верхньої частини тіла, в очах спалахнули недобрі вогники і вона обрушила на його мокру голову гнівну тираду.

– Я все знаю! Всю правду, – з кожним словом Хазан робила один крок уперед, доки не вперлася в Ягиза, очі якого видавали його внутрішнє занепокоєння. – Сінан розповів мені всю правду! Як ти міг приховувати це від мене? Як ти міг про все мовчати, перебуваючи поруч зі мною 24/7? – вона міцною хваткою вчепилася за комір його халата, зминаючи в руках м’яку тканину. – Весь цей час я ненавиділа тебе за ту ніч, за те, що ти змусив мене пережити те приниження! Потім я почала ненавидіти саму себе за слабкість, яку виявила стосовно цієї теми. Я… ти знаєш, як відчайдушно я намагалася придумати виправдання твоєму вчинку щоразу після того, як ти допомагав мені? З якою надією я дивилася в твої очі, не перестаючи думати про те, що все що тоді сталося – просто одна велика помилка? Ти знав усе це, га? Коли покривав свого брата, ти хоч раз задумався про те, що я відчуваю?

Останні слова Хазан сказала тихо, майже пошепки, але Ягизу навіть не треба було прислухатися, щоб почути її. Вони знаходилися так близько одне до одного, що Хазан навіть відчувала правою рукою биття його серця. Його погляд пройшовся по її обличчю і зупинився на маленькій родимці, що прикрашала ямочку на її лівій щоці. Він затримав подих, намагаючись таким чином впоратися зі своїми емоціями. Ніколи раніше йому не хотілося так сильно відчути смак цих пухких губ. Ніколи раніше його так не лякала подібна близькість.

Ягиз нервово проковтнув і порахував до п’яти. Він схопив Хазан за зап’ястки і відштовхнув її від себе. Так було правильно, так було легше дихати. Він розвернувся і відступив до вітальні, залишивши Хазан на самоті стояти на порозі квартири. Але дівчина не мала наміру здаватися. Хоч він не може говорити, вона все одно спробує добитися відповіді! Хазан зачинила вхідні двері і почвалала слідом за Холодильником.

– Ми ще не договорили! Ти куди?! Ану стояти! – вона перехопила його біля сходів.

Ягиз якось дивно посміхнувся і підняв одну брову. Його погляд перемістився вниз, на біле вбрання, яке він так і не змінив, відколи вийшов з душу.

– Даю тобі 10 хвилин! – Хазан все ж таки зрозуміла натяк і змилостивилася. Зрештою, їй самій було легше розмовляти з одягненим Еґеменом, аніж весь час натикатися на відкриту ділянку шкіри на грудях з дивним татуюванням у вигляді незрозумілого кільця. – Якщо ти не прийдеш за цей час, я сама піднімуся нагору і примушу тебе зійти сюди!

Відповіддю Хазан послужило звичне закочування очей і ледь помітна посмішка. Вона простежила за тим, як Ягиз зник, а потім озирнулася на всі боки, оцінюючи помешкання. Спочатку її погляд пробігся по білому дивані, скляному столику зі стосом паперів та дивних вазочках, присутність яких була абсолютно марною, проте добре вписувалася в задуманий інтер’єр. Потім, не в змозі стриматися, ноги Хазан привели її до великих панорамних вікон. Вони манили її до себе з того моменту, як вона зайшла в квартиру.

Хазан глянула вниз і на мить її голова запаморочилася від дійства, що розгорталося внизу. Повсюди снували машини, поспішаючи кудись у шаленому темпі, були там і люди мурашиного зросту, багато людей. Хазан перевела свій погляд вгору – на яскраво-червоне коло, від якого розходилися світлі відблиски. Сонце вже майже сідало, навколо нього розлилися різнобарвні фарби – жовті, помаранчеві, ніжно-рожеві. Захід сонця завжди здавався Хазан по-особливому чарівним. Вже не важкий день, заповнений турботами, і ще довга ніч, повна страхів.

Хазан насилу відірвалася від вікна, її увагу привернула постать, що нечутно спустилася зі сходів і стала поряд. Ягиз дивився вперед з незворушним виглядом, за цей час він встиг перевдягнутися в спортивні штани та чорну футболку. В руці хлопець стискав свій маленький блокнот та кулькову ручку.

– Ну і? – Еґемен неохоче перевів свій погляд на Чамкиран, що вичікувально дивилася на нього, схрестивши руки на грудях. – Я чекаю на твої пояснення.

Ягиз голосно зітхнув і передав їй списаний білий листок. Поки вона дивилася на захід сонця, він уже встиг підготувати відповідь.

«Я хотів розповісти тобі, як тільки сам усе дізнався, але в той день не вийшло. Твій стан був не найкращим, а розповівши тобі всю правду, я б все тільки погіршив. Потім я трохи подумав і вирішив, що не можу нічого тобі розповісти, бо це мала зробити інша людина. Я помилився, коли поклався на Сінана, визнаю це.»

– А навіщо ти запропонував мені роботу? Це теж входило у твій план нерозголошення таємниці? – Хазан зім’яла папір і віддала його назад.

Новий листок відправився до неї за кілька хвилин. Цього разу почерк був більш розгонистим і великим, Ягиз поспішав.

«Це був мій, не зовсім вдалий, спосіб загладити провину. Також я хотів, щоб ти ближче мене пізнала і зрозуміла, що я не такий вже негідник, як тобі здалося на перший погляд.»

Хазан скривилася, голова досі була переповнена запитаннями, на які Еґемен, на жаль, не міг дати відповіді. Адже більшість із цих питань призначалися їй самій. Ягиз вичікувально дивився на дівчину, але вона мовчала, лише важко зітхаючи. Розмова більше не клеїлася.

Хазан відвернулася від вікна і неквапом підійшла до дивана. Ягиз покірно вирушив за нею, сідаючи поруч на відстані витягнутої руки. Чамкиран придивилася до розкиданих на столику паперів і помітила щось цікаве. Декілька секунд вона продовжувала кліпати, вдивляючись у власну фотографію, а потім з радісними вигуками схопила її, скинувши решту макулатури на підлогу.

– Це знімок із останньої фотосесії у сукнях? – Ягиз підтвердив її здогади легким кивком. – А де решта?

Ягиз підняв з підлоги зелену папку і витяг звідти стопку фотографій. Хазан вирвала їх з рук ще до того, як він встиг їх вручити. Тепер вся увага дівчини переключилася на результат власної роботи.

Вираз її обличчя весь час змінювався: вона то посміхалася, то невдоволено мружилася, то роздратовано фиркала, насупивши брови. Ягиз не зводив з дівчини очей, спостерігаючи за тим, як вона з непідробною щирістю насолоджується кінцевим продуктом. Бачити її такою захопленою було приголомшливо.

– А це що? – Хазан не стрималася коментаря. – Подивися, яка я тут коса!

Вона підняла фотографію і розгорнула її, показуючи Ягизу. Він нахилився ближче, щоб розглянути якісь дефекти на папері, але так нічого й не виявив.

– Хіба я коса? – Хазан нахилилася вперед і подивилася йому прямо у вічі. В її погляді було стільки дитячої безпосередності, що Ягиз спочатку сильно здивувався. Начебто між ними не було тієї недомовленості, ніби це не вона зовсім недавно тримала його за комір біля порога.

Він вдивився в її розширені зіниці і шоколадну райдужку, але крім переляку нічого більше не побачив. І тут, як на замовлення, ліве око дівчини чомусь засмикалося, чи то від напруги, чи то від нервів. Але цього було достатньо для уважних очей Ягиза. Вказівний палець хлопця піднявся вгору, вказуючи на ліву сторону.

– Що? Ліве око? Воно косить? – нервовий тік став ще сильнішим. – Звичайно, з такою то роботою! Постійно треба дивитися на всі боки, вишукуючи ці об’єктиви!

Ягиз таки не зміг стриматися від сміху, вона була дуже кумедною в цей момент. Хазан обдарувала його нищівним поглядом, але від цього він ще більше розвеселився. З його губ не зірвалося й звуку, але очі… У них було стільки танцюючих іскринок.

– Це не смішно, – Хазан взяла в руку інше фото, розташувавши його на рівні своїх очей. У такий спосіб вона хотіла сховати власну посмішку.

В цей момент на думку спала шалена думка, ніби все так і має бути. Ніби вона все життя повинна сидіти ось так поряд з ним на дивані, потай сміючись з його жартів. Начебто вони повинні бути разом, начебто вони призначені одне для одного.

Дурні роздуми перервав телефонний дзвінок, на екрані висвітлилося «мама». Хазан піднялася з дивана, на ходу приймаючи дзвінок.

– Слухаю, мамо! – вона вже налаштувалася вислуховувати претензії щодо своєї відсутності.

– Едже втекла, Хазан! Поки ти ходиш незрозуміло де, твоя сестра зібрала речі та пішла!

– Що?! Як це втекла? Ти впевнена? – Хазан не могла повірити в те, що почула. Її Едже просто не могла втекти. – Ти говорила з Ясіном, може вона в нього?

– Дурненька, вони втекли разом!

– Що?! Але… але як так? Ти щось наговорила їй, мамо? Едже б ніколи не вчинила так.

– Вона вчора заявила мені, що вони збираються побратися! Ось я й остудила трохи її запал, цей хлопець їй не пара!

– Мамо, як ти не розумієш, що Ясін та Едже споріднені душі?! Що значить не пара? Це не тобі вирішувати!

– Хазан, поверни мені мою дівчинку! – Фазілет заридала. – Нехай одружуються, тільки хай повернеться!

– Добре, я спробую її знайти, не хвилюйся, – Хазан натиснула на відбій і сховала телефон у кишеню.

Серце шалено стукало, в горлі утворилася грудка. І що їй тепер робити? Як знайти сестру, якщо мати в розпачі, а сама вона навіть не знає, де шукати? Хазан намагалася триматися до останнього, вона давилася солоними слізьми, що поступово скочувалися з почервонілих очей. Але коли вона наткнулася на здивований погляд холодної синяви, коли його руки зависли у повітрі за кілька сантиметрів від її плечей, вона здалася.

Цілий день емоційний стан Хазан був на межі, вона намагалася придушити в собі безглузді сльози, які так ненавиділа, вважаючи ознакою власної слабкості. Адже вона сильна, а сильні не плачуть. Чи це просто міф такий, вигаданий для власного заспокоєння? Хазан не знала, тепер вона ні в чому не була певна. Її світ похитнувся з того моменту, як вона дізналася про зраду свого хлопця, але втеча сестри його взагалі зруйнувала. Вона й сама розвалювалася на очах і нічого не могла з цим вдіяти. З кожною сльозою, з кожним схлипом вона гаснула.

Отямитися допомогло холодне дихання, що обдало її шкіру. Хазан притулилася до Ягиза, потопаючи в його обіймах. З ним завжди було спокійно. Він ніжно гладив її по волоссю, поки вона мовчки плакала, заливаючи сльозами його футболку. Його підтримка допомогла їй заспокоїтися і прийти до тями. Хазан вивільнилася з теплих обіймів і тихо прошепотіла:

– Мені треба йти. Я маю знайти сестру.

Ягиз уважно подивився їй у вічі й схопив зі столу блокнот. Часу було мало, але Хазан терпляче стояла, чекаючи на його відповідь.

«Я поїду з тобою. І ніяких заперечень! Сама ти не знайдеш сестру. Спочатку з’їздимо на район, попитаємо, а раптом хтось їх бачив. Потім поговоримо з друзями цього Ясіна, можливо, ті знають, куди вони могли поїхати. Ми знайдемо Едже, обіцяю тобі, головне не хвилюйся!»

Вже сидячи на сидінні Марії Мерседес Хазан помітила, що продовжує стискати в руках ту саму записку. Вони виходили в такому поспіху, що вона навіть забула залишити відповідь Еґемена. Хоча, можливо, це й на краще, слова на папері надавали їй сил і впевненості. Хазан подивилася у бік водія, він, як завжди, спокійно тримався за кермо, спостерігаючи за дорогою.

Здається, вона помилилася.

Здається, не слова, а вигляд зосередженого Ягиза надає їй упевненість в тому, що все буде гаразд.

Тому що він пообіцяв, а вона більше не може йому не вірити.

Занепокоєння. Воно огорнуло всі думки й віддавалося глухим стукотом у серці. Руки тремтіли, ноги підкошувалися, але Хазан продовжувала питати сусідів, чи не бачили вони її сестри з Ясіном. З кожним новим будинком і з кожною негативною відповіддю вона відчувала, як її потрохи накриває розпач. Але Чамкиран намагалася триматися до останнього. Стиснувши руки в кулаки, Хазан йшла далі, в серці все ще горів слабкий вогник надії і вона була готова зробити все можливе, щоб не дати йому згаснути.

Розмова з матір’ю не допомогла справі, а тільки погіршила ситуацію. Фазілет весь час плакала й голосила, що її дочка надто мала для цього жорстокого світу. Хазан не погоджувалася з її думкою, але доводилося мовчати, щоб не засмучувати жінку ще більше. Може, Едже й була надто юною, але аж ніяк не слабкою.

Хазан опитувала тітку Бінназ, давню подругу її матері, як до неї раптом підбіг захеканий Ягиз. Хлопець залишив її одну, як тільки дізнався адресу автомайстерні, де працював Ясін. Він сподівався знайти там хоч якісь зачіпки й судячи з розпатланого вигляду та радісного блиску в очах, йому це вдалося.

– Ти щось дізнався? – замість відповіді Ягиз схопив її за руку і потягнув до машини. Хазан мовчки корилася, за цей час вона вже навчилася розуміти його без слів.

Перед тим як завести машину, чоловік надрукував у нотатках кілька речень і простягнув Чамкиран свій смарфтон.

«Здається, я знаю, де вони. Друг Ясіна – Огуз розповів мені про те, що має старий будиночок на околиці міста, в якому ніхто не живе. Нещодавно Ясін попросив у нього ключі, нібито його знайомому знадобилося житло на кілька днів. Думаю, що вже скоро ти побачишся з сестрою. «

Хазан підвела очі від екрану і подивилася на Ягиза, що спостерігав за нею весь цей час, доки вона читала послання. У свій погляд вона спробувала вкласти всю подяку, яку відчувала до цього хлопця, що вже вкотре допомагав упоратися з божевіллям членів її сім’ї. Здається, її порив був оцінений, Ягиз посміхнувся кутиками губ і з неохотою відвернувся, щоб завести машину.

Кісточки його пальців палали яскраво-червоним кольором, у деяких місцях шкіра здерлася і рука кровила. Хазан здригнулася від жаху, коли побачила подібне видовище. Будучи тренером у спортзалі, вона часто спостерігала чужі забої, та і сама не раз травмувалася через власну неуважність. Але чомусь вигляд крові Ягиза викликав у грудях якесь тягуче відчуття занепокоєння та безпричинного страху.

– Це ще що таке? – вона перехопила його долоню, яку він намагався сховати, як тільки помітив напрям її погляду. – Хто це тебе так? Огуз?

Ягиз спробував відмахнутися звичним жестом «та все гаразд», але цього разу не вийшло. Салон огорнув специфічний запах медичного спирту, Чамкиран обробляла рану, акуратно торкаючись промоклою ваткою до кожної кісточки. Іноді вона робила перерву, тоді Хазан стискала губи трубочкою і дула на рану. Якби вона тільки знала, що біль, який відчував Ягиз, не можна було так просто вилікувати. Покінчивши з роботою, Хазан задоволено посміхнулася проробленому результату, права рука чоловіка була обмотана бинтом. Ягиз дозволив собі вдихнути трохи повітря – весь цей час він майже не дихав. Машина рушила з місця і вони поїхали назустріч темряві.

Будинок, про який говорив Огуз, виявився занедбаною хатиною. Будівля була дуже старою, повсюди пахло вогкістю і мокрою травою. Позаду простягався величезний ліс, на тлі загальної картини він виглядав доволі зловісно. В одному з вікон горів слабкий вогник від свічки. Побачивши його, Хазан відразу напружилася, ноги знову затремтіли. Ягиз кивнув їй і вони разом підійшли до дверей. Хазан постукала і відійшла вбік, зробивши глибокий вдих.

– Сестро? – двері відчинилися й на порозі з’явилася заплакана Едже. Недовго думаючи, Хазан кинулася до сестри, стискаючи її в міцних обіймах. Ягиз стояв осторонь і з легкою усмішкою на губах спостерігав за цим маленьким возз’єднанням.

– Едже, що ж ви наробили? Навіщо? – Хазан обхопила руками обличчя сестри, великим пальцем правої руки спробувала витерти потоки сліз.

– Не знаю, слово честі, не знаю. Мама знову натиснула на мене і я була в такому розпачі, не знала, що робити. І тут Ясіну спала на думку ця шалена ідея – втекти від усіх.

– Чому ти мені не сказала? Я б поговорила з мамою. Ти ж знаєш, що вона запальна, іноді не думає, що каже, а потім шкодує.

– Ти останнім часом була така зайнята, що я не хотіла тебе турбувати і навантажувати своїми проблемами.

– Ага, тобто зараз ти мене зовсім не потурбувала? – Хазан кивнула у бік будинку, в її голосі чулася іронія. – Гаразд, проїхали. Наступного разу, як тільки щось станеться – одразу біжиш до мене і я тобі допомагаю. Домовились?

– Домовились, – Едже посміхнулася.

– Ну то що, можемо їхати додому? – Хазан подивилася за спину Едже, шукаючи когось у темряві. – А де, до речі, Ясін?

– Сестро, я так хвилююся, він пішов у ліс по дрова десь півгодини тому. Ми хотіли розтопити камін, бо тут дуже холодно, та ще й електрики немає через якусь поломку.

– Та що вам на місці не сидиться? – Хазан роздратовано цокнула язиком. – І де нам тепер його шукати?

Поки Хазан обмірковувала подальший план дій, за її спиною почувся якийсь рух. Ягиз смикнув дівчину за плече, показуючи чергове послання на своєму телефоні.

«Я піду в ліс, пошукаю хлопця. Ви заходьте в будинок і чекайте, поки ми не прийдемо.»

– Ягиз, там дуже темно! Я не пущу тебе одного! – вигляд у Хазан був досить грізний.

Ягиз увімкнув на телефоні ліхтарик і продемонстрував це дівчині. Вона невдоволено пирхнула, закотивши очі, й повернулася до Едже, щоб попросити ту посидіти в будинку, поки вони не знайдуть Ясіна. Але Еґемен навіть не мав наміру чекати відповіді, він скористався зручним моментом і тихенько втік у непроглядну темряву. Коли Хазан обернулася, його вже не було поряд.

– Будь обережний, – крикнула вона, сподіваючись, що чоловік почув її прохання.

– Будь обережним, Ягизе. Я не пущу тебе одного! – Едже перекривила сестру, її брова піднялася вгору. – Коли це ти встигла так зблизитися з ним?

– Ану бігцем пішла до хати! – вона силою заштовхала Едже всередину їхнього притулку. – І більше ні слова! Ти ще не відповіла за свою втечу, тож не випробовуй моє терпіння!

Кімната, в якій сиділа Едже, виявилася дуже маленькою, але доволі затишною. Односпальне ліжко, дерев’яний столик, маленька шафа та камін – от і всі меблі. Хазан присіла на ліжко біля сестри, на душі було неспокійно.

– Ну і? – Едже не зводила з сестри очей. – Ти так і не розповіси мені про ваші стосунки з Ягизом?

– Які такі стосунки? Він просто брат… – вона мало не сказала «мого хлопця», але потім відразу одумалася. –… Сінана та мій начальник. От і все.

– От і все? Тобто ось вони які – робочі відносини.

Дівчина широко посміхнулася, грайливо підморгуючи бровами. Хазан подумки побажала собі терпіння. Ну і як тепер заспокоїти цю невгамовну?

– Цікаво, – Едже вдала, ніби задумалася, – а твій хлопець знає, що ти так дбаєш про свого начальника?

– У мене немає хлопця! – слова вирвалися раніше, ніж Хазан встигла припнути собі язика.

– Що?! – крик Едже було чути за кілометр. – Ви розійшлися? Чому я про це не знаю?

– Тому що дехто не прийшов додому, – вигукнула Хазан, не залишившись у боргу.

– Гаразд, гаразд, моя вина. – Едже вирішила змінити свою тактику. – Але я все одно хочу все дізнатися. Давай, розповідай!

Чамкиран повідала сестрі про Ніль, а також пояснила той дивний вчинок Ягиза. Едже уважно слухала, часом видаючи гнівні коментарі на кшталт: «Оце так козел цей патлатий» і «Я ж казала, що Ягиз непоганий хлопець».

– І що ти тепер робитимеш? – запитала вона після закінчення розповіді.

– Не знаю. А що я повинна робити?

– Ну, – Едже зам’ялася, підбираючи потрібні слова, – ти ж думала, що Сінан твоя споріднена душа. І що тепер?

– Нічого. У мене ще 3 роки у запасі. Не бійся, когось знайду, – Хазан усміхнулася і легенько вдарила сестру кулаком по нозі. – Зрештою, нічого страшного не станеться, якщо я замовчу. Подивися на Ягиза, здається, він вдало справляється з цим.

– А якщо ти вже знайшла свою споріднену душу? – натяк Едже був кришталево чистим, тож не зрозуміти його було просто неможливо. Цього Хазан уже не змогла витримати. Вона озирнулася в пошуках підтримки і побачивши подушку, вкриту пилом, схопила ту і кинула в нахабу.

Подушка припечаталась прямо в задоволене обличчя Едже. Але дівчину це зовсім не засмутило, навпаки, вона голосно засміялася і кинула її назад Хазан. Остання зі словами «Аллах, Аллах» теж усміхнулася, пригортаючи сестру однією рукою.

Гучний звук дверей, що відчинилися, поклав кінець веселощам, Чамкиран з переляку озирнулися одна на одну. В дверному отворі з’явилася світло-русява маківка і Едже з радісними вигуками кинулася на шию прибулого.

– Ясіне, де ти так довго був? Я так хвилювалася! – вигукнула вона, продовжуючи стискати хлопця у своїх руках.

– Едже, заспокойся, ти зараз мене задушиш! – Він спробував відліпити її від себе, але це було дуже складно. – Я заблукав у цьому чортовому лісі, щойно знайшов дорогу назад!

– Добре, що з тобою все гаразд, – Едже трохи заспокоїлася і перестала обвивати шию нещасного.

– Сестро Хазан? – Ясіну нарешті відкрився вигляд позаду Едже.

– Ми з тобою ще потім поговоримо! – пообіцяла вона, пригрозивши вказівним пальцем. – А де Ягиз? – Хазан нахилилася убік, щоб побачити довгоочікуваний профіль, але там було пусто.

– Ягиз? А це хто? – Ясін насупився, явно не розуміючи, про кого йдеться.

– Пам’ятаєш того хлопця, що відвозив нас у день, коли заарештували маму? – Едже спробувала підказати йому. – Він ще допоміг нам звільнити її та найняв адвоката.

Ясін насупився, на обличчі проступив вираз глибокої задуми. Трохи подумавши він все ж таки позитивно кивнув.

– Здається, згадав. Та я нікого не бачив.

– Він пішов у ліс за тобою. Де ж він подівся? – у голосі Хазан чулися панічні нотки.

– Сестро, заспокойся. Ягиз розумний хлопець, він знайде дорогу.

– Едже, він навіть не зможе попросити про допомогу, якщо з ним щось станеться! – очі округлилися від переляку, вона почала ходити туди-сюди по кімнаті. – Зв’язок тут не ловить, зателефонувати він теж не зможе. Едже, я маю його знайти!

– Сестро Хазан, я б не радив тобі виходити назовні. Надворі збирається гроза, коли я зайшов до будинку, там уже накрапало.

– Ще краще!

– Сестро, сядь і заспокойся. Зачекаємо кілька хвилин. Якщо він не прийде, вирушимо всі разом на пошуки, – Едже намагалася бути неупередженою, все-таки її хлопець був поруч з нею, їй було нічого хвилюватися.

Хазан неохоче піддалася вмовлянням і дозволила сестрі посадити себе. Її пальці вистукували по колінах дріб. Уява почала підкидати жахливі зображення знесиленого Ягиза, що застряг у яру і не може крикнути про допомогу. У серці оселилася тривога, що вона більше не зможе побачити фірмовий похмурий погляд з-під брів. Хазан прикрила голову руками і більше не витримуючи потоку власних думок голосно вигукнула:

– Я так не можу! Я мушу його знайти!

Едже з Ясіном розуміюче переглянулися, обидва думали про те, як їм знайомі ці почуття. Хазан вислизнула з кімнати і вибігла у двір, де бушувала стихія. Дощ застилав очі, через нього було важко щось побачити. Зірки зникли – їх заступили чорні хмари, що згустилися на небі. Вона зупинилася, не розуміючи, в який бік краще бігти. Одяг уже намок і неприємно липнув до тіла, створюючи масу незручностей.

Десь вдалині почувся шерех, Хазан кинулася туди. Ретельно мружачи очі, вона намагалася хоч щось побачити в густій темряві. Дівчина швидше відчула його присутність, аніж побачила. З розбігу вона кинулася в його обійми, обхопивши руками мокру шию.

– Ягиз! О Боже, я так хвилювалася. Невже ти зі мною?

Ягиз видав якийсь незрозумілий чи то хрип, чи то стогін і ще сильніше притис її до себе. Він зарився носом у її довге волосся і Хазан наслідувала його приклад – пригладила рукою розпатлану шевелюру Еґемена. Між їхніми тілами не було жодної відстані, вони притискалися один до одного з усією силою, на яку були здатні.

Ягиз був мокрий, навіть занадто. На ньому не залишилося сухого місця. Але Хазан все одно не хотіла його відпускати, хоч по тілу вже бігли мурашки від холоду. Їй було приємно стояти разом з ним під дощем і слухати стукіт двох сердець, що билися в унісон.

– Ти впевнена, що вони не зустрічаються? – прошепотів Ясін на вухо Едже. Вони підкралися ззаду, над головою хлопець тримав невеликий брезент, що допомагав сховатися від дощу.

– Поки що ні. Але в них усе ще попереду, – засяяла вона.

Дощ не припинявся, краплі ставали все більшими і більшими. Ягиз з неохотою відсторонився, зустрічаючись поглядом з темними очима Хазан. Він не сказав жодного слова і не зробив жодного руху, але вона відразу зрозуміла те, що він намагався донести. «Пора їхати» – говорили його очі і вона була з ними згодна.

Зрозумівши, що більше немає сенсу ховатися, Едже з Ясіном вибігли вперед. Ягиз вказав їм рукою на машину і вся четвірка побігла у бік сріблястого мерседеса. Опинившись у салоні, Ягиз насамперед увімкнув пічку, тіло охопив страшний озноб. Хазан теж потирала червоні руки, намагаючись хоч трохи зігрітися.

Шлях додому вони провели в мовчанні, лише зрідка тишу порушувало чхання Ягиза і шморгання носом. Ясін з Едже сиділи позаду, тихо посміюючись над чимось і кидаючи в бік водія косі погляди. Хазан подивилася на парочку і вони, побачивши її гнівний вираз обличчя, відразу затихли.

– Ти застудився, хай Мехмет тебе обов’язково огляне! – вони стояли біля машини на їхньому районі, Ясін уже поплентався додому, кидаючи жалісні погляди на Едже. – Пообіцяй мені!

Ягиз кивнув на знак згоди. Сперечатись із Хазан було марно, тим паче в його становищі, коли говорити могла лише вона.

– Дякую тобі за те, що не покинув сестру і допоміг нам, – заговорила Едже. – Нам дуже пощастило, що ти був поряд.

Ягиз тепло посміхнувся їй у відповідь. Хазан упіймала себе на думці, що відчуває жахливе відчуття дежавю. Знову вони стоять біля їхнього будинку після того, як він їм допоміг і вона знову не знає, що ще зробити, щоб висловити свою подяку.

Цього разу Хазан тримала себе в руках, тож поцілунку в щоку так і не сталося. Натомість вона просто міцно стиснула його долоню і вхопивши під руку Едже зникла в будинку.

Все одно волосся зберегло його запах.

Холод. Він впивався у шкіру, наче сотні крихітних голок. Хазан натягла на себе другий светр і залізла під ковдру, на вулиці була друга година дня, а вона все ще лежала в ліжку. Вчорашні пригоди не пройшли безслідно – у Чамкиран піднялася температура і заклало носа.

На відміну від старшої сестри Едже почувала себе чудово. Зрештою, це ж не вона стояла в обіймах з Еґеменом під дощем. Поки Хазан знемагала від морозу, який охопив її тіло, сестра зі спокійним виглядом вибирала собі сукню для походу в кіно. Пані Фазілет вирішила загладити свою провину перед дочкою і дозволила тій піти прогулятися зі своїм хлопцем. Спочатку Едже не хотіла нікуди йти, бо її непокоїв стан сестри. Але після того, як Хазан накричала на неї і заявила, що такого шансу більше не буде, вона здалася. Хоч і взяла з матері обіцянку наглядати за впертою дочкою.

Минуло вже пів години після того, як Едже пішла, а до Хазан так ніхто і не зайшов. Глава сімейства не поспішала відвідати дочку і перевірити, чи вона хоча б жива. Хазан навіть не знала, чи варто їй плакати чи, навпаки, радіти. Все ж у роті відчувався гіркий присмак образи від того, що мати навіть не спромоглася запитати про її стан. Коли дівчина зневірилася чекати і вирішила трохи поспати, двері кімнати зі скрипом відчинилися. На порозі з’явилася Фазілет, в руках у неї була біла таця.

– Як там моя чорна кізочка? – солодко защебетала вона, заходячи всередину.

– Нормально, – прохрипіла Хазан у відповідь. – Лише трохи знобить.

– Давай, піднімайся, я приготувала тобі бульйон, – Фазілет присіла біля дочки, подаючи їй тацю. – Він мертвого на ноги підніме!

– Та я в порядку, не треба було, – Хазан хотіла відмовитися, але побачивши вираз обличчя матері одразу принишкла. Сперечатися було марно. – Дякую.

Гаряча рідина обпалювала горло, але бульйон справді був дуже смачним. Хазан навіть не встигла схаменутися, як її тарілка миттєво спорожніла. Фазілет дивилася на доньку, не приховуючи захоплення.

– Молодець, моя хороша. Ось ще випий чаю з малини. Через деякий час тобі покращає.

Хазан покірно спустошила повну чашку.

– Дякую, мамо.

– Немає за що. Відпочивай, – Фазілет поцілувала дочку в чоло, забрала тацю і вийшла з кімнати.

Хазан тепло всміхнулася, подумавши про те, як все-таки добре, що вона має маму й Едже. Якби не вони, про неї навіть не було б кому подбати у скрутну хвилину. Вона раптом згадала про Ягиза та його самотнє житло й радість на її обличчі миттєво випарувалася. Адже про нього не було кому подбати. І якщо вона так погано почувається, то як зараз йому? Адже він провів під дощем набагато більше часу, йому ще в машині було погано. Хазан відразу почала обмірковувати план своїх дій, але на думку нічого не спадало. Вона все ще хворіла, вирушати до Еґемена було б безглуздо і безрозсудно. Єдине, що вона могла зараз зробити, так це дізнатися про його самопочуття.

Хазан намацала телефон на тумбочці і сіла на ліжку, спираючись на подушку. Надрукувала повідомлення і почала чекати відповіді.

«Привіт. Ти як там взагалі? Тому що я вмираю від холоду.»

Довго чекати не довелося, мабуть, Ягиз також проводив свої вихідні в ліжку.

«Досить терпимо. Щойно впала температура і вже полегшало. Ти викликала лікаря? Тобі слід перевіритися, щоб не було ускладнень.»

Він хвилювався про її самопочуття, Хазан це здалося дуже милим. Сінану завжди було начхати на те, в якому вона стані, головне, що дихає, а отже все добре.

«Та ні, я в порядку. Мама напоїла мене своїм фірмовим бульйоном і чаєм з малини. Я трохи зігрілася, здається вже краще почуваюся. Не хвилюйся.»

«Як там Едже? Мати не вбила її після вчорашнього?»

Хазан прикрила рота рукою, щоб не засміятися, в її голові проскакували подібні думки, коли вона вчора вночі прийшла з сестрою додому. Але пережите настільки вразило матір, що вона змінила свій гнів на милість і навіть пішла на радикальні міри.

«Хахаха. Ні, з нею все добре. Пішла на побачення з Ясіном. Мама їй сама дозволила, уявляєш? Ми пішли їх рятувати, а самі тепер залишилися в ліжку. Страшна несправедливість, чи не так?»

«Ого, несподівано. Але я радий за неї, вони з хлопцем заслужили трохи спокою. Хоча ти маєш рацію, що це цілком несправедливо. Ми залишилися крайніми. Як добре, що сьогодні вихідний, а то я б не зміг відпроситися з роботи. Підготовка до презентації йде повним ходом.»

Хазан порахувала в голові, яке сьогодні число. Треба ж таке, вона зовсім забула, що презентація має відбутися вже наступного тижня. Скоро її роботі моделі настане кінець. Ця новина шалено засмутила дівчину.

«Час так швидко пролетів. Начебто ще зовсім недавно я починала працювати у вас. Ніколи не думала, що скажу це, але я сумуватиму.»

«За роботою, чи за мною?»

Хазан дивилася на екран, не знаючи, що їй відповісти. Невже Ягиз фліртував з нею? Чи то їй просто здалося?

«За костюмами звичайно ж. А ще за зарплатою!»

«Так і знав, що тебе турбують лише гроші!»

Хазан згадала 100 доларів у його руках, тілом прокотилося тремтіння. Телефон запікав, сповіщаючи про надходження ще одного повідомлення.

«Невдалий жарт, вибач.»

І як він зрозумів, що їй стало неприємно? Невже він міг читати її думки? Чи, можливо, за нею стежили? Хазан озирнулася на всі боки, але навколо була суцільна тиша. Вона посміхнулася своїм дурним думкам і почала писати відповідь.

«Все в порядку, не вибачайся. Я дійсно сумуватиму за зйомками. Раніше це здавалося мені тортурами, але зараз я розумію, що дуже добре провела час і набула хорошого досвіду.»

Він відповідав набагато швидше, ніж вона. Роки практики давали про себе знати.

«Приємно чути, що ми змогли змінити твою думку. А щодо роботи не переймайся, хтозна, може у нас є до тебе нова пропозиція?»

Хазан навмисно не звернула увагу на прискорене серцебиття, долоні вкрилися потом.

«Ти хочеш запропонувати мені ще один проект? У тебе вже є щось на думці?»

«Можливо.»

Хазан закусила до крові губу й почала облизувати рану кінчиком язика. Ставало жарко, їй довелося стягнути з себе светри, залишаючись в одному топі.

«Мені не подобається твоя загадковість, але нічого не поробиш. Як взагалі справи? Чим зараз займаєшся?»

«Та нічого особливого, вже 3 години валяюся в ліжку. Сил немає ні на що, та й не хочеться нічого робити. А ти чим зайнята, окрім поїдання бульйону?»

«Роблю те саме, що і ти. Здається, я знайшла свою споріднену душу.»

Вже після того, як було пізно скасовувати повідомлення, вона зрозуміла, що зробила величезну помилку. Хазан легенько вдарила себе долонею по лобі і швидко надрукувала вибачення.

«Пробач. Я не це мала на увазі.»

«Все в порядку.»

Їй варто було б зупинитися та закрити цю тему, але вона не могла. Цікавість взяла гору над здоровим глуздом і вона надрукувала питання, яке давно хотіла поставити, але ніяк не наважувалася це зробити.

«Можливо, це не моя справа, але мені дуже цікаво. Ти справді ніколи не зустрічав свою споріднену душу?»

На кілька хвилин запанувала тиша, відповіді так і не було. Хазан вже подумала, що він образився на її відверті питання, тому заблокувала телефон і поставила його на живіт. Як тільки зазвучала знайома мелодія, вона відразу кинулася читати відповідь.

«Ні. Хіба це обов’язково – бачити свою споріднену душу? Та й як би я дізнався, що саме ця дівчина призначена мені долею?»

У його словах була частка здорового глузду, але у Хазан все ж таки знайшлася гідна відповідь на його запитання.

«Наскільки я знаю, людина хоч раз у житті повинна побачити свою споріднену душу. Такий закон Всесвіту. Він робить усе можливе, щоб допомогти двом людям знайти одне одного. Але він лише допомагає їм зустрітися – решта залежить від самих людей.»

«Едже часто читає на ніч статті на цю тему. Звідти я все знаю.»

Ну не буде ж Хазан йому говорити, що кілька днів тому вона до ночі шукала в інтернеті інформацію про споріднені душі, починаючи від наукових досліджень і закінчуючи статтями в стилі «10 способів як знайти свою споріднену душу.»

«Напевно, я входжу до категорії тих людей, які настільки дурні, що не бачать далі свого носа. Мене ніколи не цікавили любовні стосунки.»

«Кохання – це лише ілюзія. Реальність – ми самі.»

Пальці Хазан завмерли над екраном, вона не знала, що відповісти.

«Тобто тобі ніколи не хотілося знайти свою людину? Ти ніколи не шкодував про те, що через це втратив голос?»

«Що за дурниці? Я лютував у перші дні свого мовчання, але згодом звикаєш до всього. Мені довелося змиритися, у мене не було вибору. Знаєш, як це жахливо бачити жалісливі погляди, звернені в мій бік, і навіть не мати змоги щось відповісти?»

«Ти маєш рацію. Це паскудно. Життя сповнене несправедливості. Не знаю, що робитиму, якщо через 3 роки не знайду нікого. Проведеш мені в такому разі майстер-клас з приводу життя без голосу?»

Хазан довго роздумувала над тим, чи варто відправляти останній рядок і чи він його не образить, але все ж таки вирішила ризикнути.

«Тобто? А як же Сінан?»

«Ти не знав, що ми розійшлися?»

Хазан здивувало те, що він не в курсі. Невже вони з Сінаном не розмовляли на цю тему?

«Ні. Ми з Сінаном останні дні не дуже спілкувалися. Я все ще трохи злий на нього за той вчинок. Мені шкода, що ви розійшлися.»

«А мені ні. Вони з Ніль добре виглядають разом. Наші відносини з самого початку були приречені.»

«Чому це?»

Хазан кілька хвилин обмірковувала, чи варто говорити Ягизу всю правду. Але якщо вже в них зайшла така відверта розмова, то чому б і не відкритися?

«Я дивилася на світ через рожеві окуляри, не бачила очевидного. Йому було начхати на мене, він просто хотів нових відчуттів. А я повірила йому, як дурепа, набудувала собі повітряних замків з піску і уявила себе заморською красунею, за якою приїде принц на білому коні. «

«Ти і є справжня красуня.»

Хазан здивовано відкрила рота, і що їй слід було відповісти на таке? Дякую? Це вона і написала.

«Дякую. Мені дуже приємно. Але ти зрозумів, що саме я маю на увазі.»

«До речі, Ягиз, у тебе немає запису свого голосу?»

«Ні, звідки?»

«Ти що ніколи не записував свій голос на диктофон і не слухав потім, кажучи собі, як жахливо звучиш?»

«Хахах, звичайно що ні. Це так безглуздо звучить.»

«А навіщо тобі знадобився такий запис?»

«Хотіла оновити рингтон на будильнику.»

«Просто цікаво було почути твій голос. Вибач, якщо що.»

«Та нічого, я розумію. Мені б теж було цікаво. Але в мене немає жодного запису і жодного відео. Я раніше не любив подібні речі, та й зараз не в захваті від такого»

«Зрозуміло. Слухай, давай я тобі потім напишу, здається, Едже прийшла.»

«Добре.»

Хазан відклала телефон убік і полегшено зітхнула. Едже й близько не було, але вона боялася, що їхня розмова може зайти надто далеко. Іноді Хазан боялася саму себе, коли справа стосувалася Ягиза. Вона ставала такою рішучою і сміливою, хтозна, куди б це її завело.

Не знаючи, що зробити, щоб трохи заспокоїтися, Хазан пішла на кухню, щоб подивитися чи не залишилося ще того смачного бульйону. Перед тим, як вийти з кімнати, вона переодягнулася в улюблену піжаму, взула пухнасті капці й зашаркала по підлозі, прямуючи в бік кухні. Бульйон залишився, а от матері не було. Залишена на столі записка говорила про те, що пані Фазілет пішла в магазин за продуктами, аби поповнити запаси.

Хазан доїдала останню ложку бульйону, як раптом їй в голову стукнула божевільна думка. Насправді вона була не стільки божевільною, скільки дивною, але дівчина вирішила не відмовлятися від неї. Здійснити задумане було нелегко, але вона мала спробувати. Заради всього хорошого, що зробили заради її сім’ї.

Дівчина повернулася до своєї кімнати лише за годину, щасливо потираючи руки. Вона була задоволена виконаною роботою. Як тільки Хазан присіла на ліжко, телефон запілікав, вона, не зволікаючи, провела пальцем по екрану, на ходу читаючи нове повідомлення.

«Дякую. Усіх слів у світі не вистачить, щоб я зміг висловити тобі своє захоплення та подяку. Як ти це влаштувала? До речі, бульйон твоєї мами справді чудовий. Хвала її рукам. «

«Приємного апетиту. Я просто подумала, що було б непогано віддячити тобі за вчорашнє. А оскільки ти через нас захворів і в мене під рукою був такий цілющий бульйон, то я подумала, чому б і ні? До того ж наш сусід Беяз працює у службі доставки. Він мав переді мною борг, от і повернув його. «

«Ще раз дякую.»

«Немає за що.»

«Хазан?»

«Що?»

«Пробач за те, що став поганим хлопцем у твоїй історії»

Хазан висунула кінчик язика і облизала пересохлі губи. Вона знала, що її відповідь все змінить й нічого вже не буде, як раніше. Але вона більше не збиралася брехати, тим більше самій собі. Настав час жити реальністю, не озираючись назад на минуле.

Вона швидко пробіглася пальцями по клавіатурі і відправила повідомлення адресату.

«Перестань, це зовсім не так. Ти найкраща людина з усіх, кого я знаю.»

Хазан зробила багато дурних вчинків, піддавшись хибним почуттям.

Але цей безперечно до них не належав.

***

Коли Хазан виходила з дому, надворі було темно. Сонце на той час ще не заявило про свої права на день, тому довкола мерехтіли яскраві вогники потьмянілих зірок. Дівчинка з побоюванням озирнулася на всі боки і застебнувши свій светр пішла вперед, треба було поспішити, щоб зайняти своє робоче місце. Людей на вулицях практично не було, але Хазан все одно було трохи лячно. Щоб трохи полегшити шлях і приборкати безпричинне хвилювання, вона тихенько заспівала собі під ніс. Батько завжди казав, що найкращим засобом боротьби із кошмарами є голос. Коли він з’являється –  решта відходить на задній план. Навіть найсильніший страх можна знищити за допомогою легкої мелодії.

Коли батько помер, Хазан заспівала Едже колискову. Як не дивно, але це допомогло – малеча заспокоїлася, перестала плакати і піддалася чарам Морфея. Ідучи щодня на роботу, Хазан продовжувала співати, так було легше. Пісні нагадували їй про батька і вона відчувала його присутність, коли з рота лилася невигадлива мелодія.

Цей ранок не стало винятком, Хазан прийшла до набережної саме тоді, коли пісня закінчилася. Вона витягла з сумки величезну пачку серветок і пішла вздовж протоки з захопленням спостерігаючи за тим, як обрій повільно заповнюється світлом. Чамкиран ще трохи поспостерігала за світанком, після чого попрямувала у бік дороги – попереду був важкий робочий день.

До 10 ранку Хазан продала лише 3 пачки серветок. Товар хоч і був універсальним, але приносив дуже мало прибутку. У неї ще були з собою лимони, але ті й зовсім не хотіли розбирати. Та здаватися Хазан не мала наміру, оскільки Едже були потрібні нові туфлі, а зарплати матері ледь вистачало для оплати комунальних послуг та продуктів.

Хазан перераховувала товар, що залишився, коли біля неї зупинилася чорна машина з затемненими вікнами. Дівчинка присвиснула, побачивши засіб пересування. Вона погано зналася на цьому, але було видно, що машина дорога, а за мірками Хазан навіть дуже.

– Гарна дівчинко, підійди-но сюди, – скло опустилося і Хазан побачила світловолосу жінку з коротким волоссям до плечей. У неї були пронизливі світло-блакитні очі і ця особливість насамперед запам’яталася Чамкиран. – Ти продаєш серветки?

– Так, пані, – впевнено відповіла Хазан, вдивляючись у салон машини. На задньому сидінні сидів темноволосий хлопчик, він нахилився вперед і з цікавістю розглядав юну продавчиню. Хазан знітилася перед його поглядом і почала розглядати свої ноги. Хлопець був старший за неї на кілька років.

– Скільки в тебе лишилося пачок?

–  15, – відповіла, не підводячи очей.

– Це твій єдиний товар? – поцікавилася незнайомка.

– Ні, ще є 3 кілограми лимонів.

– І ти така маленька сама їх носиш? – у голосі почулися жалісні нотки.

– Я вже не дитина, пані! – Хазан наважилася подивитися жінці прямо у вічі. – Я мушу допомагати сім’ї і це найменше, що я поки можу зробити.

– Молодець! – біля блакитних очей з’явилися маленькі зморшки, губи розплилися в посмішці. – Я візьму весь твій товар.

– Ви серйозно? – Хазан не до кінця усвідомлювала те, що відбувалося, їй ніколи ще так не щастило. Іноді доводилося продавати цілий день і наприкінці залишалася половина товару.

– Звичайно. Хамді, – вона обернулася до водія, – забери все у дівчинки і розплатися будь ласка.

Сивий чоловік вийшов з машини і забрав всю ношу Хазан, в її руках залишилися тільки заповітні банкноти.

– Велике спасибі! – Хазан усміхнулася щедрій покупниці.

Отримавши у відповідь легкий кивок головою, Хазан відійшла від машини і попрямувала додому, на сьогодні робочий день був закінчений. Вона вже була досить далеко, щоб почути розмову, що відбулася в машині.

– Мамо, навіщо нам стільки серветок? – обізвався хлопчик, що сидів на задньому сидінні. У його блакитних очах читалося непорозуміння.

– Насправді вони нам не потрібні.

– Тоді чому ти їх купила? – його брови насупилися.

– Тому що її сім’я потребує грошей. Якщо така маленька дівчинка з самого ранку продає лимони та серветки, значить все справді дуже погано. До того ж вона мені сподобалася, така смілива та добра, ще й дуже відповідальна. У такому віці, а вже допомагає батькам, – жінка замовкла на кілька секунд, обмірковуючи щось. Коли вона продовжила, в її очах з’явився завзятий блиск. – Ягизе, синку, у майбутньому, коли вибиратимеш мені невістку, звертай увагу саме на таких дівчат, добре? Тільки сильна духом може бути твоєю долею.

Хлопчик ошелешено витріщився на матір, так нічого і не відповівши. Жінка розсміялася і відвернулася, наказавши водієві їхати. Ягиз теж відвернувся до вікна, спостерігаючи за потоком машин і дерев по той бік скла. З голови ніяк не виходила кинута матір’ю фраза.

***

– Хазан, чому ти стоїш? Ану поправ сестрі зачіску! – Фазілет кивнула в бік Едже, що невпевнено переступала з ноги на ногу. Кучерики на голові жінки підстрибнули вгору, повторюючи рух голови.

Хазан поправила рукою свою чорну кепку і підійшла до сестри, що мало не тремтіла від хвилювання. Не знаючи, що їй варто зробити, вона просто трохи підправила локони і акуратно пригладила пасма, що злегка стирчали.

– Не хвилюйся, – Хазан взяла в руки обличчя Едже та накрила долоні сестри. – Цей кастинг не такий важливий для тебе. Ти маєш вчитися, ось що має значення.

Едже постаралася кивнути, але мати схопила її за плече і відштовхнула від сестри.

– Замість того, щоб забивати сестрі голову нісенітницею, краще дала б грошей на проїзд, – Фазилет підняла вгору праву руку і потерла між собою вказівний та великий пальці.

Хазан важко зітхнула і полізла в кишеню своїх широких штанів. Витягнувши звідти всі купюри, вона простягла їх матері і та, не роздумуючи ні секунди, вхопилася за гроші, ховаючи їх у сумку. Хазан відвернулася від Фазілет і якраз у той момент машина, що виїжджала з-за повороту, щедро облила її з найближчої калюжі. Оскільки дівчина стояла найближче до дороги, то саме її одяг найбільше постраждав. Фазілет пробурмотіла якесь прокляття і почала швидко витирати краплі, що потрапили на нову сукню Едже.

– Обережніше! – Хазан прокричала вслід, махнувши рукою. – Тут люди стоять!

Її крик розчинився у вуличному гулі, пасажири машини так нічого й не почули. Блакитні очі дивилися тільки вперед, не звертаючи уваги ні на які відволікаючі фактори. Хазан підібгала губи і попросила Аллаха більше не стикатися з такими покидьками.

***

Хазан намагалася стерти з лиця дурну усмішку, що з’явилася після розмови із Сінаном, але ніяк не виходило. Це була їхня перша довга розмова за весь час відвідування хлопцем спортзалу. Вона мрійливо прикрила очі, смакуючи в голові нещодавню подію. Ноги понесли Хазан уперед і вона, не розбираючи дороги, рушила назустріч інстинктам. Дівчина зробила кілька кроків, а потім наштовхнулася на перепону у вигляді чийогось тіла.

– Перепрошую, – її швидко відсунули вбік.

Чамкиран розплющила очі, але побачити обличчя людини, в яку вона врізалася, їй так і не вдалося. Чоловік обійшов її і пішов вперед, кудись поспішаючи. Хазан подивилася йому вслід, затримавши погляд на пригладженому темному волоссі та синьому костюмі, що ідеально сидів на рельєфній фігурі. У серці щось боляче кольнуло і вона вмить підняла руку вгору, погладжуючи верх футболки. З голови вилетіли всі думки, свідомість ніби стерли гумкою. Дивне марення пройшло через деякий час, але шкіра на передпліччі все ще горіла. Слабкий вогник, що проник після секундного контакту, назавжди оселився десь усередині.

Будні. Вони завжди наступали так швидко, що Хазан навіть не встигала насолодитися відпочинком. Єдине, що їй залишалося – проклинати всіх роботодавців у світі і плестись у ванну кімнату.

Сьогоднішній понеділок разюче відрізнявся від інших. Хазан встала за 2 години до початку робочого дня і ще пів години провела біля шафи, роздумуючи, що їй одягнути. Едже потяглася, присідаючи на ліжку, її рот відкрився в німому здивуванні. Вона протерла очі, але дивна картина попереду так і не змінилася.

– Сестро? – гукнула Едже. – Ти в порядку?

З криками «О, Аллах!» Хазан відкинула убік пензлик для макіяжу і обернулася до Едже.

– Ні! Я не в порядку! Не тоді, коли у мене руки ростуть не з того місця!

Едже пирснула в ковдру, намагаючись придушити смішок, що норовив вирватися з рота. Бачити сестру такою було надто дивно.

– Ти хотіла нанести макіяж? – вона проігнорувала незадоволений погляд Хазан, який так і казав: «А що не видно?» та швидко продовжила. – Давай я допоможу. У тебе сьогодні якась зустріч?

Едже в один мах зістрибнула з ліжка і опинилася біля Хазан.

– Ні. Просто йду на роботу.

– Тобто ти хотіла нафарбуватися просто для роботи? – брови Едже поповзли вгору, губи піднялися в задоволеній усмішці. – Цікаво. Ти навіть на зустрічі з Сінаном ніколи не робила макіяж.

– А чи можна не згадувати більше кожного разу цього ідіота? – Хазан скривилася так, ніби проковтнула цілий лимон. – Не хочеш, не допомагай. Мені не потрібні твої зайві коментарі.

– Ні ні. Обіцяю, мовчатиму, як риба, – Едже вдала, ніби закрила рот на замок. – Щось ефектне чи звичайний повсякденний макіяж?

– Звичайний.

– Як забажаєш.

Коли Хазан глянула на своє оновлене відображення, то ледве змогла втриматися від радісного вигуку. Іноді їй здавалося, що сестра вміє читати думки або просто вгадувати чужі бажання. Макіяж вийшов непомітним, з легким акцентом на очах та губах. Хазан подивилася на Едже вдячним поглядом, та усміхнулася їй у відповідь.

– Якщо ти сьогодні вирішила зіграти роль матері Терези, може, допоможеш мені визначитися з вибором одягу?

Едже присвиснула від несподіваної пропозиції сестри. Невже кінець світу так близько?

– Відколи ти почала так ретельно ставитися до свого гардеробу? У тебе випадково немає температури? – вона театрально піднесла долоню до чола Хазан. – Ні, дивно. Яка кішка перебігла тобі дорогу? Хоча ні, стривай, здається, я здогадуюся. У цієї кішки випадково не блакитні очі та сріблястий мерседес? Точніше, у кота, перепрошую.

Хазан подивилася на сестру своїм найгрізнішим поглядом, але остання від цього ще більше розвеселилася, грайливо підморгуючи бровами.

– Я передумала, мені не потрібна твоя допомога! – процідила крізь зуби Хазан, підійшовши до шафи.

– Гаразд, не гнівайся. Більше ні слова не скажу. Дозволиш завершити твій прекрасний образ?

Хазан зволікала, але згодом все ж погодилася. Едже мала ширший вибір одягу і вроджене почуття стилю.

– Але все ж таки скажи по секрету, це ж для Ягиза, так? Жартую, жартую.

Чорні завужені штани прямого крою та помаранчева блуза надзвичайно пасували дівчині. Едже радісно сплеснула руками, оглядаючи результат своєї роботи. Розпустити волосся Хазан все-таки відмовилася, його зібрали у високий хвіст на потилиці.

– Дуже дякую, – Хазан стиснула Едже в обіймах.

– Звертайся. Бачити тебе такою гарною – справжнє щастя. Стривай, а в тебе сьогодні хіба немає фотосесії? Ми що даремно тебе чепурили?

– Ні, ні, не турбуйся, – Хазан засміялася, побачивши розчарований вигляд сестри. – Із фотосесіями покінчено. У суботу буде презентація, весь тиждень проходитиме у підготовці.

– Чудово. Успіхів!

– Дякую!

Коли Хазан заходила до студії, що стала рідною за цей короткий час, у неї підкошувалися коліна. В руках нервово поколювало, а серце тремтіло від хвилювання. Вона навіть не пам’ятала, коли востаннє так сильно хвилювалася перед зустріччю з кимось. Натягнувши на обличчя звичайний привітний вираз, вона привіталася по черзі з кожним із працівників.

– Хазан, дорогенька, та ти сяєш! – Іпек як завжди була щедрою на компліменти.

– Дякую, – збентежилася Чамкиран. Зазвичай її хвалили лише тоді, коли вона була в нарядах для фотосесій.

У кабінеті було порожньо, біля працівників його також не було. Хазан продовжувала виглядати довгоочікуваний профіль у дверях, їй так нетерпілося його побачити. Ягиз прийшов лише за півгодини, коли його погляд натрапив на Хазан, він здивовано завмер у проході. Захоплення, що промайнуло в його очах, було видно за кілометр. Хазан відчула, як її щоки покриваються рум’янцем.

Через деякий час Ягиз все ж таки зумів подолати короткий ступор і його обличчя осяяла посмішка. Він кивнув Хазан головою і вона, посміхнувшись у відповідь, попрямувала йому назустріч. Дівчина настільки захопилася зануренням у вир чарівних еґеменівських очей, що навіть не помітила маленьку фігурку, що чимчикувала позаду його спини.

– Привіт, – видихнула Хазан, опинившись за метр від Ягиза.

Він хотів відповісти їй звичним кивком, але увагу Чамкиран відвернула дівчина невисокого зросту, яка виникла біля її начальника, вхопивши його під лікоть. Хазан насупилася від подібної дії, примружилася й оглянула дивну незнайомку з голови до ніг. У неї було коротке хвилясте волосся солом’яного кольору, на дівчині була чорна сукня до колін з квітковим принтом. Щось у ній насторожувало Чамкиран, але поки що вона не могла зрозуміти, що саме.

– Вітаю! – незнайомка простягла вперед руку. – Я Фарах – найкраща подруга Ягиза. Нещодавно приїхала з Америки.

Брови Хазан відразу піднялися вгору. Подруга, Америка, подруга з Америки – у мозку відбувався справжній штурм. Засяяла червона лампочка і Хазан відразу згадала слова Сінана про те, що під час навчання в Америці у Ягиза була подруга, яка була закохана в нього. О Боже, невже це вона? Тільки цього не вистачало!

– Вітаю! – кінчиками пальців Хазан доторкнулася до простягнутої руки. – Я – Хазан.

– Просто Хазан?

– Хазан Чамкиран – обличчя нової лінії спортивного одягу, а також за сумісництвом тренер з кікбоксингу. Ну і подруга Ягиза, звичайно! Приємно познайомитися, Ферах.

– Фарах!

– Ой, вибач. Фарах.

Ягиз почухав рукою підборіддя, спостерігаючи за словесним поєдинком. Йому так хотілося розсміятися в голос через реакцію Хазан на його подругу, але він був змушений стримувати себе.

– Ягизе, як твоє самопочуття? – Хазан припинила нищити поглядом Фарах і звернулася до чоловіка.

– Ягизе, ти що хворів? – Фарах злякано округлила очі і смикнула Еґемена за руку.

Хазан ледь утрималася, щоби не закотити очі.Ягиз подивився на Фарах, що вичікувально гіпнотизувала його поглядом, потім він перевів погляд на Хазан, яка кусала собі губи, гнівно виблискуючи очима у бік дівчини. Ситуація ставала несмішною, він залишився між двома вогнями.

– Пане Ягиз, чи можна вас на хвилинку? – асистентка вперше прийшла у потрібний час та у потрібне місце.

Він вирвав свою руку з міцної хватки Фарах, вичавив для Хазан легку посмішку і пішов слідом за крихітною білявкою. Хазан востаннє подивилася на дівчину і пішла в той бік, куди подався Еґемен. Коли вона наздогнала його, він був один, Іпек кудись пішла.

– Ягиз! – гукнула вона. – Ти справді в порядку?

В її очах було стільки занепокоєння і незрозумілого йому досі тепла, що він не зумів стримати себе і підняв руку. Цей жест привернув увагу Хазан, вона затримала подих в очікуванні наступного кроку. Ягиз лише поправив пасмо волосся на її голові і вона розчаровано видихнула. Він зробив крок назад і кивнув, підтверджуючи своє гарне самопочуття. Під рукою не було блокноту та й писати смски було б дивно, тож він просто продовжував мовчки стояти, не знаючи, що ще можна вдіяти. Йому так багато хотілося їй сказати, але він не міг і це його засмучувало.

Хазан підтримувала його мовчання, опустивши погляд, вона не знала, як далі розпочати розмову. Ягиз невпевнено підійшов ближче і взявши дівчину за руку, покрутив її навколо своєї осі. Хазан покірно рухалася, не до кінця розуміючи, що зараз відбувається. Ягиз відпустив її і сплеснувши руками, підняв угору великий палець. До обличчя Хазан прилив жар, вона присоромлено посміхнулася і пробурмотіла тихе «дякую».

– Вони дуже підходять одне одному, чи не так? – прошепотіла на вухо Фарах одна з візажисток.

Вона кидала захоплені погляди на Ягиза з Хазан, що стояли осторонь від усіх працівників.

– Дурниці. Вони лише друзі! – роздратовано буркнула Фарах, не відриваючи погляду від парочки.

– Пф, це ненадовго, – впевнено промовила працівниця. — Подивіться на мову їхніх тіл, вони скоро будуть разом, якщо не вже!

Фарах роздратовано пирхнула і демонстративно пішла від дівчини, цокаючи підборами. Вона взяла курс на Ягиза, порушуючи їх особистий з Хазан простір. У той же час повернулася Іпек, в руках вона тримала білий аркуш розміру А4.

– Пане Ягиз, я принесла вам адреси придатних для презентації місць, – дівчина передала дані начальникові.

– Ти вже розпочав підготовку місця для презентації? – Хазан одразу пожвавішала.

– Як це круто! – Фарах обов’язково хотілося вставити свої 5 копійок. – Чи можна поїхати з тобою і подивитися їх?

Хазан здивувалася подібному нахабству і вже збиралася належно відповісти дівчині, але вона не встигла. Іпек виявилося спритнішою.

– Пані Хазан обов’язково має супроводити пана Ягиза. Вона, як головне обличчя проекту, має право вибору у цій справі, – Хазан не втримала переможну усмішку, в цей момент вона любила Іпек усією душею. – А щодо вас, пані Фарах, у мене є особливе доручення. Я заборгувала вам екскурсію по фірмі та похід до пана Хазима. Він буде дуже радий вас бачити.

Якби людські очі могли фотографувати, то Хазан обов’язково зняла б Фарах, яка стояла з виглядом прибитого оленя. Сум, злість, розчарування – всі ці емоції змішалося на її обличчі.

– Добре, – навіть у її голосі чулося розчарування. – До зустрічі дорогий!

Вона підійшла впритул до Ягиза і поцілувавши його в щоку пішла разом з помічницею. Хазан неприємно скривилася, але промовчала, провівши поглядом ненависну подружку.

– Ну що, йдемо? – вона обернулася до Ягиза і застала на його обличчі грайливу усмішку.

Марія Мерседес чекала їх на вулиці, яскраво виблискуючи на сонечку чистим капотом. Хазан затримала погляд на машині, задумавшись про те, як вона звикла до постійної присутності цієї пані. Срібляста машина стала невід’ємною частиною кожної їхньої спільної поїздки.

Стамбульські дороги зустріли їх звичними пробками, тому вони застрягли посеред дороги. Хазан вирішила, що це натяк згори і почала допит.

– Де зупинилася твоя подруга? – ніби ненароком запитала вона.

Ягиз здивовано підняв брови вгору, пальці намацували телефон.

«У мене.»

Хазан ніби вдарили під дих, такого повороту вона не чекала. Чомусь у голові одразу виникли картинки напівголої Фарах, що босоніж ходить по квартирі Ягиза та дивиться у вікно так само, як це робила Хазан. З роздумів дівчину вивів звук повідомлення.

«Вона приїхала тільки вчора ввечері і було вже надто пізно шукати готель. Я вже знайшов їй непоганий номер, так що незабаром вона забере свої речі.»

Хазан відвернулася до вікна, не зумівши стримати задоволеної посмішки. Ягиз спостерігав за нею, смішно схиливши голову на один бік. Коли вона повернулася назад він відразу посерйознішав, хоча в очах досі виблискували грайливі вогники.

– А де її хлопець?

«У неї немає хлопця»

Хазан стиснула губи в тонку лінію, їй це все дуже не подобалося.

– Хіба ви з нею не вчилися разом? Тобто, чому вона розмовляє, а ти… Ну сам розумієш.

Вона нервово затремтіла по кришці телефону в очікуванні відповіді.

«З чого ти вирішила, що ми вчилися на одному курсі? Фарах молодша за мене на 3 роки. Нас познайомив спільний друг і з тих пір ми не припиняли нашого спілкування.»

– Аааа, значить так, – пробурмотіла Хазан. – Вона просто не виглядає на свій вік, от я й подумала, що ви ровесники.

Ягиз зміряв її поглядом і відвернувся, дорога потихеньку розчищалася від потоку машин. Шлях, що залишився, вони провели в тиші. Думки Хазан були повністю поглинені новою знайомою. Ягиз думав лише про закінчення проекту і про те, що їх з Чамкиран дороги скоро розійдуться. Він з усіх сил сподівався, що вона прийме його нову пропозицію, але страх невдачі сильно йому дошкуляв.

Перше приміщення, яке вони оглянули, було сірим та непоказним, до того ж йому не завадив би ремонт. Хазан з Ягизом лише мовчки перезирнулися і пішли геть, вирушаючи на пошуки кращого варіанту. Стрілка на улюбленому годиннику Еґемена невблаганно рухалася вперед з шаленою швидкістю, але вони самі застрягли на тому ж самому завданні. Коли починало здаватися, що ось воно – ідеальне рішення, як раптом на поверхню випливав якийсь недолік і вони знову поверталися до того, з чого почали. Остання адреса у списку, складеному Іпек, була їхньою останньою надією.

Удача все-таки не підвела їх, приміщення виявилося чудовим. Воно було досить просторим, але й не надміру великим. Кремові стіни надавали йому ніжності та витонченості, яку так жадала побачити Хазан. Біля однієї зі стін було невеличке підвищення, Ягиз уже подумки поставив туди мікрофон і уявив собі, як стоятиме там, стискаючи руку Мухсіна Їґітера.

Перший етап ознайомлення було пройдено, залишалося лише домовитися з власниками і справа закінчена, принаймні найважливіша його частина. Спочатку вони познайомилися з дочкою пана Халіта, вона власне показала їм все і докладно розповіла про всі аспекти. Говорила з дівчиною Хазан, вона ставила запитання та коментувала побачене, тобто була голосом Ягиза. Після того, як орендарів все влаштувало, Мелек пішла за батьком, щоб за його допомогою остаточно скріпити договір.

– Вітаю! Дуже рада з вами познайомитися, пане Халіт, – Хазан одразу взяла до рук ініціативу, як тільки перед ними з’явився власник. Він був ще не надто старим, як їй чомусь здавалося, звичайний чоловік середнього віку. – Мабуть, Мелек уже розповіла вам про те, що ми хочемо зняти у вас це приміщення на кілька днів. У нас має відбутися презентація лінії спортивного одягу. Ми з паном Ягизом хотіли б обговорити деякі деталі та у разі вашої згоди підписати договір.

Чоловік усміхнувся і радісно почав махати руками, показуючи якісь незрозумілі рухи пальцями. Хазан насупила брови, вона ніяк не могла зрозуміти, що зараз відбувається. І тільки коли знову відповіла Мелек, дівчина усвідомила у чому ж справа.

– Мій батько хотів сказати, що йому теж дуже приємно познайомитися з вами. Він багато чув про Еґеменів і тому дуже щасливий, що може попрацювати з такими відомими людьми.

Хазан насилу кивнула, проковтнувши важку грудку в горлі. З того часу, як вона познайомилася з Ягизом, їй було складно зустрічати людей, що мали ту саму проблему, що й він. Які також були обділені волею долі. Вона зі співчуттям глянула на Еґемена, очікуючи побачити в його очах той звичний смуток, але натомість там було тільки щире здивування і… радість?

Руки Ягиза піднялися вгору, довгі пальці складалися в якісь дивні фігури. Хазан здивовано спостерігала за спілкуванням двох чоловіків, які пристрасно про щось перемовлялися. Вона переводила погляд з однієї постаті на іншу, намагаючись усвідомити, що зараз відбувається і про що вони говорять, але всі спроби були марними.

– Що… про що вони говорять? – не витримала дівчина, її очі звернулися до усміхненої Мелек.

– Вони обговорюють той факт, що зараз в епоху технологій спілкування людей без голосу зводиться лише до електронних пристроїв. Раніше практично кожна людина, що втратила голос, знала мову жестів, зараз же нею володіють одиниці. Люди більше звикли спілкуватися завдяки телефонам, аніж використовуючи свої руки, – привітно озвалася Мелек і одразу додала з якимсь захопленням у голосі. – Я дуже здивована, що пан Ягиз знає мову жестів.

– Я теж, – буркнула у відповідь Хазан.

У серці неприємно кольнуло: а що вона взагалі знає про Ягиза, крім того, що він Еґемен? Від тужливих думок її відвернула Мелек, що підійшла ближче і вхопила під руку, відтягуючи від захоплених співрозмовників.

– Дамо їм трохи часу, щоб поспілкуватися, – промовила вона на вухо Хазан. – А я за цей час влаштую тобі екскурсію на другий поверх. Там теж дуже гарно.

– Звичайно, – кивнула Хазан і озирнулася через плече, кидаючи погляд на Ягиза.

Здається, він навіть і не помітив відсутності двох дам. «Ну й добре, врешті-решт він дуже рідко виглядає таким щасливим. Напевно, йому дуже приємно зустріти людину, яка найкраще зможе його зрозуміти» – Чамкиран заспокоїла саму себе і піднялася вгору сходами, прислухаючись до чергової розповіді Мелек. Їй дуже сподобалася ця дівчина, яка мала не тільки гарну зовнішність, а й приємний характер. Вона була татовою донею, це було помітно з того, з яким захопленням дівчина розповідала про роботу, яку проробив її батько, щоб привести приміщення в порядок. Хазан мимоволі згадала теплий погляд з-під темно-карих очей і приємний, трохи грубуватий голос, який співав колискову. Їй так не вистачало батька.

Щоб відволіктися від приємних, але трохи болючих спогадів, вона вирішила перевести тему.

– Твоя мама, напевно, дуже пишалася таким цілеспрямованим чоловіком.

– Не думаю. Вона навіть не знає про все це, – у голосі дівчини промайнув смуток. – До того ж не варто говорити про неї в минулому, вона жива.

– Пробач, будь ласка, я така нечема, – Хазан хотілося провалитися крізь землю. – Я просто подумала, що якщо твій батько не розмовляє, значить мама померла. Хоча в мене теж помер батько, але мама досі розмовляє, та й випадки коли людина, яка втратила споріднену душу, втрачає голос, дуже рідкісні. Вибач, я роблю все тільки гірше.

Хазан знітилася, на душі було гидко через власну неповагу до чужого життя. Їй не варто було лізти зі своїми дурними розпитуваннями.

– Та нічого страшного, ти ж не знала. Будь-хто на твоєму місці так би подумав. Мої батьки випадково переспали в якомусь клубі, вони тоді були п’яні, після цього мама завагітніла. Перші 2 роки я жила з нею, тато приходив тільки іноді, щоб мене відвідати, а потім… Потім мама зустріла свою споріднену душу і кинула мене на порозі батьківського будинку з вибаченнями та проханням виростити мене доброю людиною. Він так дбав про мене, став і батьком, і матір’ю одночасно. Після ситуації з мамою він скоротив своє спілкування з жінками до мінімуму. Я благала його кудись сходити, познайомитися з кимось, щоб зустріти свою людину. Я шалено боялася не почути його голосу в один день, але він продовжував твердити мені, що єдине кохання в його житті – це я. І що нікому іншому в його серці більше немає місця.

Мелек шмигнула носом і Хазан побачила, що в її очах блищать сльозинки. Не витримавши, вона підійшла ближче до дівчини і обхопила її за плечі.

– Зазвичай, я нікому це не розповідаю, але ти здалася мені хорошою людиною, – прошепотіла вона їй на вухо і Хазан ще міцніше стиснула нову знайому в обіймах.

Коли вона відсторонилася, Мелек одразу витерла сльози рукавом і щиро посміхнулася.

– Ти дуже сильна дівчина, – впевнено зауважила Хазан.

– Ні, це не так, – Мелек захитала головою. – Знаєш, хто по-справжньому сильний? Усі ті люди, які живуть із проблемою мовчання. Мій батько, твій хлопець і решта – вони справді сильні духом.

– Мій хлопець? – Хазан незрозуміло перезирнулася на всі боки, ніби сподіваючись побачити того самого хлопця про якого йшлося. – Але ж у мене його немає.

– Стривай, то ви з паном Ягизом не разом? – прийшла черга Мелек бентежитися. – Я просто подумала… Вибач, це здавалося таким очевидним, що я вирішила… Вибач.

– Та дрібниці. Але чому тобі це здалося очевидним? – Хазан навмисно не звернула увагу на прискорене серцебиття.

– Просто, – Мелек запнулася, думаючи про те, чи варто відповідати на це запитання. Хазан вичікувально дивилася на неї з погано прихованим благанням в очах. Мелек здалася і чесно продовжила: – Він дивиться на тебе так… ніби ти єдина людина у всьому Всесвіті.

Хазан сперло подих від сказаних слів, серце голосно стукало в грудях, намагаючись вирватися на волю.

– Ми… ми лише друзі, – насилу промовила вона, відчуваючи присмак брехні на своїх губах.

– Сподіваюся ми з тобою теж зможемо потоваришувати, – на обличчі Мелек з’явилася винувата усмішка.

Хазан не втрималася і кинулася обіймати щиру знайому.

– Ми вже друзі, – відповіла вона, відсторонившись. – Чекаю на тебе з батьком у суботу на презентації!

– Добре, – дівчата знову посміхнулася одна одній, кожна з них відчувала, що це початок нової дружби.

З новими знайомими вони розпрощалися дуже тепло, Хазан обмінялася з Мелек номерами телефонів, а Ягиз написав свою адресу на аркуші паперу і віддав його в руки пана Халіта. Незважаючи на те, що на пошуки приміщення було витрачено цілий день, час не пройшов марно. Нові знайомства та вигідний договір служили тому доказом.

Вже в машині Хазан зрозуміла, що практично нічого не їла цілий день. Почуття голоду накотило на неї невгамовною хвилею і живіт забурчав, прохаючи про підкріплення. Ягиз посміхнувся і повернув кермо праворуч, повертаючи у бік набережної.

Обстановка була дуже знайомою, Хазан присіла на біле крісло і озирнулася на всі боки. Спогади обвалилися на неї і в думках відразу промайнув образ збентеженого Еґемена і її – з серветками в руках, що витирає йому штани. Хазан одразу опустила погляд, розглядаючи камінці на землі аж до того моменту, коли принесли їжу. Побачивши апетитну булочку, вона проковтнула слину і недовго думаючи схопила ту в руки, вгризаючись зубами в хрустку скоринку. Вона якраз доїдала останній шматок, коли телефон заявив про нове повідомлення. Подумавши, що це нова знайома, Хазан швидко витерла руки та розблокувала телефон.

«Ти сьогодні якась дуже мовчазна. Нічого не сталося?»

Хазан підняла очі на Ягиза, що сидів навпроти, він пильно дивився на неї з занепокоєнням.

– Все гаразд, – запевнила вона. – Просто щось не хочеться розмовляти.

Він схилив голову набік, хотів зрозуміти, чи вона каже правду. Хазан спробувала посміхнутися, але натомість лише неприємно скривила губи. Та що з нею таке? Хотілося розгніватися на себе.

Еґемен схопив у руки смартфон і почав стукати пальцями по екрану. Писав він набагато довше звичайного, тому Хазан у передчутті дивилася на телефон, чекаючи чогось дійсно важливого.

«Я хотів повідомити про це трохи пізніше, але так як ти сьогодні не в настрої, може, це тобі його покращить. Або ж, навпаки, ти ще більше розсердишся. Але в такому випадку буде нічого втрачати, так що краще я спробую зараз. Пам’ятаєш, ти казала, що нудьгуватимеш за роботою на фірмі? Так ось, я вже кілька років працюю над одним проектом з виготовлення косметики. Я особисто спостерігав за виробництвом, радився з кращими фахівцями з приводу складу. Зовсім скоро вийде перша партія продукції і нам потрібно буде гідно її представити. Ми давно вже шукали модель і ось недавно мені спала така думка… Чи не хотіла б ти ще попрацювати з Еґеменами? «

– Ти серйозно? – палко вигукнула Хазан після прочитання. У грудях розливалося приємне тепло.

«Звичайно. Умови контракту все ті ж, але зарплата може бути трохи меншою. Все ж таки інша продукція і таке інше.»

Останні речення Хазан так і не дочитала, їй було достатньо першого.

– Я згодна! Звісно я згодна! – вигукнула вона, привертаючи увагу інших відвідувачів.

Вже звичні зморшки залягли біля бездонних очей, їхній володар яскраво посміхнувся і простягнув уперед свою велику руку. Хазан затримала погляд на довгих пальцях, а потім простягла вперед свою мокру від поту долоню. Весь цей час Ягиз не відривав від неї свого погляду. Весь цей час він дивився тільки на неї одну, ніби вони були єдиними людьми в цьому пропащому світі.

Начебто вона була єдиною дівчиною в усьому Всесвіті.

Хазан облизала губи і забрала свою долоню із хватки Еґемена. Вона відвела очі і обернулася до моря. Ноги трусилися і вона затиснула їх долонями, намагаючись приборкати дурне хвилювання.

Коли їй набридло спостерігати за хвилями, вона повернулася назад до Еґемена, він продовжував дивитися на неї впритул. Ніби за весь цей час він зовсім не відводив свого погляду. Хазан зніяковіло посміхнулася куточками губ і поправила рукою пасмо волосся, що вибилося з зачіски.

Ягиз затримав подих.

Здається, вперше за всі свої роки він по-справжньому відчув точку неповернення.

Блискавично. Довгий час Хазан не могла підібрати правильного епітету для опису проведеного тижня. І ось, в останній вечір перед презентацією, слово таки знайшлося. Навіщо воно взагалі їй було потрібне невідомо навіть самому Аллаху, але ж треба було чимось себе зайняти, щоб відволіктися від хвилювання.

Коли Хазан починала думати про показ, усередині все стискалося. Їй шалено хотілося перетворитися на якусь комашку і якнайшвидше сховатися від усіх. Вона навіть не могла подумати, що так зненавидить компанію матері й сестри, та й взагалі всіх інших людей у ​​цьому світі, які вживали словосполучення на кшталт: «ти впораєшся» і «я в тебе вірю» в одному реченні. Чому кожен, хто бачив її, вважав своїм обов’язком побажати удачі, досі залишалося для дівчини загадкою. Вона ні в кого не просила підтримки, але люди як завжди вирішили, що знають краще за неї. Хазан передчувала, що її хвилювання пройде разом зі злістю до всіх, хто бажав їй успіху, але для цього треба було трохи почекати.

Дівчина перекрутилася на інший бік, збила подушку і мрійливо прикрила очі. Погані думки лише забивали голову, а їй треба гарненько виспатися, попереду був тяжкий і продуктивний день. На жаль, здійснити задумане так і не вдалося. Чи то хвилювання так зіграло, чи ще щось, але замість того, щоб бачити десятий сон, Хазан півночі крутилася на ліжку. Заснути вдалося лише під ранок, та й то не зовсім вдало. Хазан прокинулася в липкому поті, важко здригаючись і схлипуючи від страху. Хоч як вона намагалася, але згадати сон так і не вдалося. Якесь неприємне почуття занепокоєння засіло біля грудей і позбутися його було дуже важко. Дівчина відчувала нутром, що сьогодні станеться щось погане.

З невеселими думками Хазан поплелася у ванну кімнату, сподіваючись, що вода допоможе змити всю тривогу. Після ранкових процедур стало трохи краще, але дивне відчуття все одно нікуди не зникло. З кімнати почувся тихий бренькіт, Хазан одразу напружилася, вигнувши спину дугою. Хто міг написати їй так рано? Адже якщо їй не зраджує пам’ять, то на годиннику була 6 ранку, коли її нога тільки вислизнула з-під ковдри. Навшпиньки вона прослизнула в кімнату, попередньо глянувши на ліжко Едже, сестра голосно сопіла, підіткнувши ковдру до самого підборіддя. Хазан схопила з тумби телефон і сіла на ліжко, повернувшись обличчям до стіни. Кнопка блокування ніби спеціально не хотіла піддаватися, але дівчині все ж таки вдалося її здолати.

Як тільки очі пробігли по екрану з горла вирвалося полегшене зітхання.

«Доброго ранку! Як ти там? Не сильно переживаєш? Хотів тебе попросити, щоб ти приїхала трохи раніше, треба залагодити ще деякі питання перед початком.»

«Доброго ранку! Звичайно приїду, тільки не лякайся, будь ласка, якщо обличчя твого показу буде сильно нагадувати панду і тремтітиме перед виходом на сцену.»

«Пхахаха. Розумію. Я теж так хвилювався, коли вперше проводив нараду на фірмі. Увечері, перед сном, я кілька разів вголос повторював про себе текст, який говоритиму. І що ти думаєш? На ранок я так охрип, що мій голос більше нагадував Ґолума, аніж директора компанії. «

Не зумівши стриматися, Хазан голосно пирснула від сміху. Перед очима майнула картинка маленького чудовиська з головою Еґемена.

«Пхахаха. Я б на це із задоволенням поглянула. Можливо, голос Ґолума додав би мені трохи впевненості.»

«Послухай, не варто так хвилюватися, ти впораєшся, я знаю.»

«Будь ласка, тільки не починай ще й ти. Мені з учорашнього дня тільки й твердять, що я все зможу, бажають удачі і таке інше. Це дратує, а не допомагає.»

«Удача? А навіщо вона тобі, коли в тебе є я?»

Серце сильніше забилося, дихання сперло. Хазан ще раз вчиталася в цю фразу, потім ще і ще. Ранкове занепокоєння ніби стерли гумкою. Замість нього з’явилася якась легкість та впевненість у тому, що все буде добре. Адже справді, чого їй боятися з такою удачею? Точніше з її заміною?

– Ммм, хтось уже перейшов на стадію флірту? – почулося позаду і Хазан підстрибнула від несподіванки, випустивши телефон із рук.

– Едже! Ти збожеволіла, навіщо так підкрадатися? Та й взагалі, чому ти ще не спиш? Ще ж так рано.

– Та заснеш тут із вами – закоханими голубками, – вона смачно позіхнула, прикривши рота рукою.

– Припини нести всяку нісенітницю! Іди досипай, мені треба збиратися, – Хазан встала з ліжка і обминаючи сестру попрямувала до шафи.

– Хіба презентація не повинна розпочатися о першій годині дня?

– Так і є. Просто треба дещо владнати, допомогти з реквізитом і не завадило б підготуватися, – Хазан схопила з полиці джинсову спідницю та кофту малинового кольору.

За останній тиждень стиль Чамкиран зазнав кардинальних змін. Було прийнято рішення викинути старий одяг і оновити гардероб. Фазілет не могла натішитися такій зміні, нарешті її доня стала схожою на жінку! Якби вона тільки знала, що причиною перетворення гидкого каченя в прекрасного лебедя стала постійна присутність на фірмі Еґеменів настирливої ​​гості з Америки. Фарах весь час крутилася біля Ягиза, постійно пропонуючи свою непотрібну допомогу у підготовці до презентації. Вона завжди одягала відкрите вбрання і фарбувалася так, ніби востаннє. Хазан аж ніяк не могла впасти обличчям у багнюку перед цією нахабницею, тому один з вільних вечорів було присвячено походу по магазинах. Звичайно ж, без допомоги Едже не обійшлося, куди ж без особистого стиліста.

– Вам з мамою теж треба підготуватися, сходіть у салон, зробіть зачіску і таке інше, – кинула Хазан сестрі перед тим, як вийти з кімнати.

– Звичайно. Хазан, удачі тобі! – Едже надіслала їй повітряний поцілунок.

Хазан закотила очі, проте не змогла стриматися від посмішки. Перед тим, як вийти з дому, вона швидко надрукувала повідомлення і відправила його адресату.

«Справді, з таким замінником удачі мені нічого не страшно. Я вже виїжджаю, буду через пів години. Незабаром побачимося!»

Хазан не змогла втримати вражених вигуків, коли побачила оформлення зали. Все було виконано в пастельних тонах, посередині приміщення постелили доріжку ніжно-рожевого кольору, по ній мали йти моделі. З обох боків від неї, на невеликій відстані один від одного, стояли круглі, білі столики для гостей. Наприкінці приміщення на невеликому підвищенні стояла апаратура, біля неї з обох боків були величезні букети з квітами.

– Доброго ранку, Хазан, – залишитися непоміченою не вийшло, поява обличчя компанії не вислизнула від пильних очей Іпек.

– Доброго ранку, люба. Що ви зробили? – Хазан знову обвела зал своїм поглядом, на її обличчі з’явилася посмішка.

– Гарно вийшло, правда? – Іпек усміхнулася у відповідь, задоволена результатом своїх старань.

– Вийшло просто чудово! – вигукнула дівчина. – Тут так гарно! Я в захваті! Ви такі молодці.

– Велике спасибі.

– Ти не знаєш, Ягиз уже приїхав? – поцікавилася Чамкиран, озираючись на всі боки, сподіваючись побачити знайомий профіль.

– Ні, його поки що немає, – відповіла дівчина, хитро посміхнувшись. – Якщо вже ти прийшла, може, допоможеш нам залагодити деякі дрібні деталі?

– Звичайно. Адже я заради цього і приїхала раніше. Показуй, ​​що треба робити.

За виконанням останніх штрихів час непомітно пролетів, Хазан не встигла схаменутися, як її покликали наводити марафет. Ягиз прислав до неї візажиста та перукаря, але сам так і досі не з’явився.

Поки Хазан була зайнята справою, думки про майбутній показ і її промову ненадовго стихли. Але як тільки вона залишилася наодинці з собою, хвилювання знову далося взнаки. Вона завжди насторожено ставилася до публічних виступів. Зазвичай, у світлі софітів виблискувала Едже, Хазан швидше завжди була за лаштунками. Цього разу настав час сестрам помінятися місцями.

Заглибившись у свої роздуми, Хазан не помітила, як еґеменівські майстрині припинили чаклувати над її образом. Їй зробили дуже легкий макіяж, волосся вклали в елегантний пучок. Навколо голови Хазан обвивався тонкий обруч, що нагадував своєю формою виноградну гілку. Іпек тим часом принесла їй довгу кремову сукню, на тканині якої по всій довжині кріпилися маленькі намистинки. Коли Хазан одяглася, всі навколо затамували подих. Вона була схожа на грецьку богиню – диявольськи привабливу і ангельськи невинну. Зніяковіло опустивши голову під зверненими до неї поглядами, дівчина повернулася до дзеркала, щоб самій подивитися на повноцінну картину. З-за скла на неї дивилася чарівна незнайомка, Хазан нізащо в житті не впізнала б у ній себе, якби не була впевнена в цьому. Куди ж поділася та дівчина, яка відчайдушно не визнавала косметику та сукні? Вона б і далі продовжувала розглядати своє відображення, якби не почула оклик Іпек.

– Пане Ягиз, добрий день! Як добре, що ви приїхали. Мені треба уточнити з вами деякі питання щодо преси.

Серце відразу почало відбивати якийсь дивний марш. Хазан відчула, як у неї спітніли долоні і їй довелося швиденько витерти їх одна об одну. Гордо піднявши підборіддя, вона розвернулася на підборах і пішла в сторону залу. Їй навіть не довелося довго шукати, її очі одразу ж натрапили на харизматичного чоловіка в чорному смокінгу, поряд з яким, як завжди, дріботіла Фарах. Остання, побачивши потенційну суперницю, ледве стрималася, щоб не відкрити рота від подиву. Але Хазан цього так і не помітила, її очі були прикуті лише до однієї людини.

Коли він оглянув її з ніг до голови, вона відчула дежавю. Тільки цього разу погляд, який по ній пройшовся, був зовсім інший. У ньому можна було прочитати захоплення з домішкою здивування та жаги. Ягиз нервово ковтнув, з приміщення ніби викачали повітря. Його рука потяглася до краватки, намагаючись послабити її, повітря, як і раніше, було малувато.

Хазан збентежено опустила очі в підлогу, але потім швидко підняла погляд, дивлячись на Еґемена з-під опущених вій. У горлі чомусь пересохло і вона облизала верхню губу. Від побаченого Ягиз проковтнув, унизу живота стало надто спекотно. У цій компанії Фарах було ніяково, ці двоє дивилися тільки один на одного, на неї ніхто не звертав уваги. Щоб розрядити ситуацію дівчина вирішила пожартувати на рахунок того, що настав час нести вогнегасники, оскільки Хазан вся палає. Але її жарт проігнорували.

Вогнегасник був потрібен аж ніяк не Хазан.

Хвилювання. Воно відчувалося у кожному зітханні, в кожному русі, в кожному сказаному тремтячим голосом слові. Хазан здавалося, ніби все вже пройшло і вона більш-менш заспокоїлася, але це було просто тимчасове затишшя перед другою хвилею паніки.

Презентація розпочалася відносно недавно, якихось там пів години тому. Першими гостями було звичайно ж подружжя Еґеменів. Ґьокхан йшов попереду під ручку з Ясемін, він першим привітав Хазан з таким чудовим початком нової кар’єри. Ясемін, на відміну від чоловіка, була цього разу досить мовчазною, вона лише оцінююче подивилася на дівчину і вичавила з себе легку усмішку. Позаду солодкої парочки, розглядаючи все довкола, йшли Хазим та Селін. Дівчина як завжди була чимось незадоволена, але з наближенням до брата і Хазан її настрій змінився, вона відразу почала солодко щебетати про те, як тут красиво і як вона рада, що саме Хазан стала обличчям їхньої компанії. Чамкиран злегка посміхалася, постійно промовляючи їдке «дякую», брехня в словах Селін була надто помітною. А ось на слова Хазима Хазан відповіла вже більш щиро. Він був єдиною людиною з цієї родини, крім Ягиза, який був радий її присутності в компанії.

Після приходу головних гостей зал потихеньку почав заповнюватися. Сімейство Чамкиран теж не забарилося, побачивши рідні обличчя, Хазан одразу побігла вперед, не звертаючи уваги на високі підбори та довгу сукню.

– Хазан, моя доню, – прощебетала Фазілет, – яка ж ти гарна!

Останню фразу жінка вимовила з такою гучністю, що люди, які стояли неподалік, одразу почали шепотітися і розглядати джерело шуму. Хазан зніяковіло озирнулася на всі боки, поведінка матері як завжди бажала кращого. Але часу на сварки не було, як і, власне, бажання. Вона по черзі обійняла дорогих серцю гостей і вказавши їм на іменний столик вирушила на пошуки Ягиза, який десь загубився в натовпі. Побачивши знайому постать, вона без долі сумнівів підбігла до нього, вхопила за рукав і голосно вигукнула:

– Ягиз, ну де ти запропастився?! Скоро нам треба зустрічати пана Мухсіна з сім’єю, а я навіть не знаю, як виглядає його син та дружина!

На превеликий подив дівчини чоловік, якого вона спочатку прийняла за Еґемена, виявився не ним, а якимось незнайомцем. Вона зніяковіла і розчаровано відпустила його рукав.

– Вибачте, здається, я сплутала вас з паном Еґеменом, – голосно промовила вона.

– Та нічого страшного! Мені приємно, що мене сплутали з таким красенем, – чоловік оголив зуби у привітній усмішці.

Хазан не залишалося нічого іншого окрім як усміхнутися йому у відповідь. Здалеку чоловік і справді був дуже схожим на Ягиза: величний профіль, густі брови, очі ніжно-блакитного відтінку і горда постава. Зовні вони були майже близнюками, хіба що щетина у незнайомця була густішою. Але придивившись зблизька Хазан таки помітила одну дуже важливу відмінність.

Цей хлопець мав зовсім інший погляд. В його очах не було тієї туги, яка майже ніколи не покидала райдужку очей-хамелеонів. Він буквально іскрився від щастя і Хазан від цього факту стало чомусь дуже сумно. Чи зможе Ягиз коли-небудь бути таким щасливим?

– Хазан, люба, я дуже радий тебе бачити, – позаду пролунав знайомий голос і вона одразу обернулася, щоб відповісти на обійми добродушного старого, що колись погодився взяти її в моделі.

– Пане Мухсіне, вітаю вас! Я теж дуже рада вас бачити! Сподіваюся, ви всім задоволені?

– Звичайно задоволений, хіба може бути інакше? – він добродушно поплескав її по плечу. – Хочу познайомити тебе зі своєю дружиною – Єльдою.

Хазан відразу привіталася з красивою жінкою, що стояла праворуч від Мухсіна. Вона була молодшою за чоловіка, але це не заважало їм гармонійно виглядати разом. Поки Хазан вела невимушену бесіду з подружжям Їґітерів, до столика підійшла ще одна гостя, з якою Хазан вже була знайома.

Побачивши подругу, Айше відразу кинулася її обіймати і засипати компліментами. Обидві дівчині сяяли від щастя, радіючи зустрічі.

– Ти вже познайомилася з моїм чоловіком Керемом? – ненароком запитала Айше у Хазан.

Тільки після цих слів до дівчини нарешті дійшло, кого саме вона сплутала з Ягизом. Яка ганьба, а вона ще ж щось там ляпнула про пана Мухсіна. «Браво, Хазан, ти не можеш провести жодної секунди, щоб не зганьбити себе!» – встигла подумати перед тим, як до неї підійшов Керем Їґітер.

– Ми не встигли познайомитися, бо пані Хазан сплутала мене з кимось, – він грайливо підморгнув їй правим оком, Хазан миттєво зніяковіла. – Я дуже багато чув про вас, приємно нарешті побачити вас вживу.

У відповідь Хазан звично посміхнулася і простягла свою долоню для рукостискання, але замість того, щоб потиснути її, чоловік підніс руку до губ і поцілував її. Хазан швидко відсмикнула руку, подивившись на Айше, що злісно блимала очима. Ситуація ставала вкрай незручною, Ягиз, який безшумно підібрався до компанії, врятував дівчину. Він кивнув усім присутнім, а потім галантно взяв Хазан під руку і зник разом з нею в натовпі. У той момент вона була шалено вдячна йому за порятунок.

– Ну і навіщо ти це зробив? – Айше грізно вперла руки в боки, підходячи до свого чоловіка. – Щоб збентежити дівчину? Чи щоб змусити мене ревнувати?

– Навіщо мені змушувати тебе ревнувати, я й без цього знаю, як сильно ти мене любиш, – він широко всміхнувся від вуха до вуха. – Я зробив це, щоб подивитися на його реакцію. Цікаво, коли вони самі все зрозуміють?

– Ти і сам не так швидко усвідомив свої почуття, – Айше також широко посміхнулася. – Без моєї допомоги нічого б не було. Сподіваюся, що вони зрозуміють все доти, доки не стане надто пізно.

Веселощі тривали, презентація була в самому розпалі. Після того, як винесли закуски і гості змогли трохи підкріпитися, зазвучала приємна, динамічна музика і по доріжці одна за одною пройшлися моделі. На кожній з них був спортивний комплект, ретельно розроблений Їґітерами під керівництвом Еґеменів. Якщо гостям хотілося детальніше розглянути ту чи іншу частину одягу, вони з легкістю могли відкрити каталог, що стояв на кожному столику, і вдосталь надивитися на Хазан, що позувала на фото. Після презентації мали надати слово головам компаній, а також Хазан. Усі четверо стояли біля підвищення, яке виконувало роль сцени, кожен чекав на свою чергу.

Першим на сцену викликали Мухсіна Їґітера, він багато говорив про виконану роботу та про те, як ця ідея спала на думку його невістці Айше і вони з молодшим сином взялися за її виконання. Потім він подякував Еґеменам і зокрема Ягизу за виконану роботу і професійний підхід до виконання такого складного завдання.

Коли всі подяки закінчилися, до мікрофона підступив Хазим. Він був менш багатослівним, адже справи на фірмі були прерогативою його синів, особливо Ягиза. Але через мовчання останнього, віддуватися доводилося батькові, іншого виходу не було. Коли оголосили її ім’я, для Хазан ніби все застигло. Вона почувалася, як у тих фантастичних фільмах, коли надлюдина одним помахом руки могла зупинити час. Як у сповільненій зйомці вона попрямувала у бік сцени, стиснувши руки в кулаки. На сходинці вона мало не спіткнулася об поділ своєї сукні, але чиясь рука втримала її від ганьби. Їй навіть не довелося обертатися, щоб зрозуміти хто саме прийшов їй на допомогу.

– Будь ласка, не йди, бо я зараз упаду, – прошепотіла Хазан кудись убік.

Навіть крізь спину вона могла відчути його кивок, надто добре за цей час вивчила його звички. Ягиз зійшов разом із нею на сцену, після чого галантно запропонував свою руку та підвів модель до мікрофона. Хазан чула, як її серце відбиває дивний марш і намагається вирватися з грудної клітки. Незважаючи на всю підготовку, незважаючи на підтримку з боку близьких, вона все одно страшенно боялася зробити щось не так, сказати щось не те. Адже це не вона та дівчина, що з упевненістю позувала перед камерами, вона лише простий тренер з кікбоксингу Хазан-абі. Може, ще не пізно розвернутися і втекти?

Ніби почувши її думки, Ягиз, непомітно для інших, підбадьорливо стиснув її долоню. З особливою ніжністю чоловік провів великим пальцем по кісточках її руки, по тілу Хазан одразу пробігли мурашки. Але крім них усередині зародилося ще й стійке відчуття, що все буде добре. Кров’яні клітини разом із киснем розносили впевненість у тому, що у неї все вийде. «Ну що ж, поїхали!» – зробивши ще кілька вдихів Хазан підійшла до мікрофона.

– Коли мені вперше запропонували цю роботу, я подумала, що це жорстокий жарт. Скільки себе пам’ятаю, я завжди була пов’язана зі спортом, але не любила зйомки. Одного разу мені сказали, що я ніколи не зможу стати моделлю, – її очі з легкістю знайшли в залі Сінана, що разом з Ніль стояв біля Селін, – але, як бачите, я це зробила. І хоч до цього в мене не було подібного досвіду, хоч спочатку я відчувала себе невпевнено, все ж таки я гідно змогла виконати цю роботу. Я дуже вдячна пану Мухсіну, який на свій страх та ризик погодився зробити недосвідчену модель обличчям свого проекту. Світу потрібні такі добрі люди! Але найбільше я вдячна іншій людині, – Хазан обернулася назад, її очі одразу знайшли рідне обличчя. – Ягизе, дякую за те, що примирив мене з дівчинкою, яка була всередині мене і про яку я забула. Дякую, що дозволив мені зустрітися з фарбами, які жили у мені! – зізнання було щирим, Хазан спробувала вкласти в нього всю ту ніжність і подяку, яку вона відчувала по відношенню до Еґемена. Судячи зі щасливого і здивованого погляду Ягиза, їй це вдалося. – Я б могла ще багато сказати, насправді, слова – це єдина річ, яка з легкістю мені дається, – вона знову повернулася до зали. – Але за цей час я зрозуміла, що ніщо не може краще передати емоції за мовчання. На відміну від слів, воно завжди щире та багатообіцяюче. У мовчанні немає лукавства, воно справжнє. Тому дозвольте мені показати вам справжню себе!

На кілька хвилин у залі справді запанувала мовчанка, як тільки Хазан перервала свою промову, музиканти стихли, відставивши вбік інструменти. Чамкиран спробувала обдарувати кожного з присутніх своїм щасливим і натхненним поглядом. Коли черга дійшла до Мелек та її батька, Хазан одразу посміхнулася. Чоловік підняв великий палець вгору на знак схвалення і від цього на душі одразу потеплішало.

 Атмосфера довкола не була напруженою, навпаки – таїнство загального мовчання заворожувало. Хазан відчувала, як між нею та глядачами натягується струна розуміння. І цей факт робив її щасливою.

– Браво тобі, сестро Хазан, – прокричав Ясін із зали, за ним почулися гучні оплески.

Хазан дивилася на радісні обличчя гостей і не могла стримати себе від чеширської посмішки. Всі ті первісні переживання, усі ті дурні страхи і думки розчинилися в довколишньому галасі. Недарма кажуть, що найбільша перешкода на шляху до мети – це ми самі. Щойно Хазан злетіла над своєю перепоною і та розщепилася на тисячі звуків та літер.

– Хазан, ти була чудова. Нам з татом шалено сподобалася твоя промова, – задоволено прощебетала Мелек своїй подрузі, яка тільки-но спустилася зі сцени. У відповідь Хазан лише посміхнулася і обняла дівчину.

Презентація повільно перетворилася на вечірку, гості перейшли на другий поверх, де було більше місця для танців. Після промови Хазан ще трохи поспілкувалася з рідними, треба було хоч ненадовго відволікти матір, а то вона геть замучила гостей постійними розмовами про те, яка в неї прекрасна дочка і як вона нею пишається.

Після цього дівчина пішла трохи підкріпитися, в животі було порожньо від самого ранку. Біля столика з фуршетом вона побачила знайомого чоловіка, його ім’я так і крутилося у неї на язику, але вона ніяк не могла згадати. Тільки підійшовши ближче Хазан зрозуміла, ким був цей любитель солодкого.

– Пане Самет, вітаю! – замість того, щоб у відповідь привітатися з дівчиною, чоловік підстрибнув на місці від переляку і округлив очі. – Ой, вибачте, здається, я вас налякала. Ви в порядку?

– Та ні, нічого страшного, все добре – промовив він в ту ж секунду, відійшовши від переляку. – Просто я тут ховаюся від своєї дружини Хуль’ї. Вона нещодавно підсіла на якусь дієту і щоб не страждати самій від нестачі калорій, вирішила підсадити і мене на неї. Я вмираю від голоду, тому ненадовго втік від неї сюди, поки вона розмовляє там з подругами!

Самет запхав у рот кілька шоколадних тарталеток і блаженно посміхнувся, заплющивши очі. Весь вигляд чоловіка відображав почуття крайнього задоволення, навіть вуса піднялися вгору. Хазан пирснула від сміху і зворушливо посміхнулася, старший син був копією свого батька.

– Пригощайся! – він простяг їй полуничну тарталетку.

– Дякую, – Хазан радо прийняла ласий шматок і відправила його до рота. Вони б ще із задоволенням побалакали, якби здалеку не почулися гучні вигуки його дружини. Хуль’я шукала свого чоловіка.

– Здається мені час. Якщо султана побачить мене тут, буде погано! – прошепотів він, потихеньку відступаючи. – Було приємно поспілкуватися з тобою, Хазан!

– Навзаєм! – вигукнула вона вслід.

Трохи підкріпившись, дівчина зібралася було знайти Ягиза і ще раз подякувати йому за надану підтримку, але гостя, що проходила повз, зовсім випадково вилила на неї келих червоного вина. Насмішка долі стала ще іронічнішою, коли в тій самій винуватиці Хазан впізнала Ніль. Дівчата завмерли на деякий час одна перед одною, обидві не знали, як варто поводитися в такій ситуації. Першою опам’яталася Ніль, у якій прокинулася совість, вона одразу почала вибачатися за завдану шкоду. Хазан у відповідь лише махнула рукою, сукня звичайно була дуже красивою, але вона ще не дійшла до тієї стадії, коли можна починати ридати через зіпсовану річ.

Ситуацію як завжди врятувала Іпек – фея-чарівника та чіп-і-дейл в одному флаконі. Вона десь знайшла ту саму малинову сукню, в якій Хазан колись позувала перед камерами. Чамкиран швиденько перевдяглася і знову вийшла до гостей. Ніль перегородила їй шлях і спробувала ще раз перепросити, говорила дівчина і справді досить щиро. При погляді на неї Хазан більше не бачила ту колишню психопатку, яка влаштовувала істерики в спортзалі через косі погляди Сінана в бік красунь, що тренувалися. Здається, вона і справді змінилася. Вибачалася Ніль довго, розмахуючи руками і доповнюючи все це живою жестикуляцією. Однак Хазан до кінця бесіди так і не зрозуміла причину вибачень: чи то вино, чи то Сінан? Хоча, яка різниця? Головне, що щиро! Дівчина не знала, що їй варто зробити в такій ситуації, тому вона просто посміхнулася, прошепотіла Ніль «все добре, це вже в минулому» і помчала геть на пошуки свого начальника.

Хто тільки не зустрівся їй по дорозі: і Їґітери знову покликали на пару слів, і Недім Карачай з дружиною Джемре висловили своє захоплення, навіть небагатослівний Серкан Болат з нареченою Едою не проґавили моменту, щоб похвалити успішну роботу моделі. В такі моменти Хазан подумки дякувала Едже за просвітництво в області світської тусовки, якби не вона і її одержимість знаменитостями, Хазан поняття б не мала, хто такі ці люди, що так її розхвалювали. Відчепившись від настирливих гостей, дівчина помчала в інший бік танцполу. Саме тоді пролунали перші акорди повільної мелодії, люди почали запрошувати одне одного на танець.

Чамкиран вже розвернулася, щоб піти і не заважати танцюристам, як тут її схопили за зап’ястя і розвернули назад. Її тіло впечаталося в партнера. Хазан глянула вгору з-під опущених вій, Ягиз свердлив її уважним поглядом. Він дивився на неї ніби вперше, його очі ретельно вивчали кожну родимку, кожну вію, кожну клітинку її обличчя. На губах його погляд зупинився, кадик нервово смикнувся. Хазан і сама проковтнула за компанію, в горлі стало надто сухо, а всередині надто спекотно.

Ягиз відсунувся і взяв її праву руку у свою велику долоню, інша рука чоловіка лягла на талію дівчини. Вони почали повільно розгойдуватися в такт музики, роблячи кілька несміливих кроків то в один, то в інший бік.

– Я шукала тебе весь цей час. Де ти був? – пошепки спитала Хазан.

У відповідь Ягиз лише повів плечима, де тільки сьогодні не ступала його нога.

– Я не вмію танцювати, якщо чесно, – прошепотіла Хазан, трохи закусивши верхню губу.

Після її одкровення Ягиз якось дивно хмикнув, у його очах затанцювали недобрі вогники. Від Хазан не сховалася зміна настрою хлопця, вона вся напружилася, вигнувши спину дугою. Що він щойно задумав?

Не встигла Чамкиран поставити Еґемену це питання, як він зовсім несподівано притягнув її ближче до себе. Їхні тіла доторкалися одне до одного і від цього контакту всередині обох щось заіскрило.

Обережно, розтягуючи майже інтимний момент, Ягиз повільно почав переплітати їх з Хазан долоні. Її тендітні пальчики ідеально підійшли до його довгих фаланг. Вона вся горіла, від нього ж віяло холодом. Як дві частинки одного пазла вони склалися в єдину картинку, відновивши зруйновану колись рівновагу. Інша рука Ягиза також повільно піднімалася вгору, подушечками пальців він злегка торкався розпаленої шкіри на спині Хазан. Від його дотиків у неї аж паморочилося в голові, але, здається, вона була не проти провести все своє життя на такій каруселі.

«Not really sure how to feel about it

Something in the way you move

Makes me feel like I can’t live without you»

Хазан втратила лік часу, він більше не вимірювався для неї хвилинами та секундами. Тепер за одиницю вимірів були дотики. Його дотики.

Їй навіть здалося, що вона осліпла на кілька хвилин. Бо крім Ягиза в її полі зору не було більше жодної душі. Начебто на цьому танцполі і в цьому Всесвіті існували тільки вони. Його очі дивилися тільки на неї і Хазан більш за все хотіла, щоб він не припиняв це робити.

Кожна частинка її шкіри горіла від тактильних контактів, але це було ніщо в порівнянні з тією пожежею, яка вирувала всередині дівчини. Ягиз постійно дивився їй у вічі, намагався зафіксувати кожну емоцію, кожну реакцію на його дії. Дивно, але в його очах більше не було того звичного смутку. Зараз там правив зовсім інший букет емоцій, серед якого почесне місце займало замилування цією дивною дівчиною.

Він схилив голову ближче до Хазан, таким чином їхні очі були за кілька сантиметрів один від одного. Хазан заплющила очі і відпустила своє тіло, тепер нею керувала музика і чоловік, якого вона спочатку так намагалася ненавидіти. Ягиз наслідував приклад дівчини і також прикрив очі, притуливши свою щоку до її скроні. Ту саму щоку, яку вона порізала осколком від нещасної фігурки два місяці тому. В ніс ударив терпкий аромат квітів і Ягиз затримав подих, щоб довше насолодитися цим запахом. Її запахом.

«And I want you to stay

Ooh, the reason I hold on

Ooh, „cause I need this hole gone»

Хазан повністю розчинилася в цьому моменті і їй зовсім не хотілося, щоб він закінчувався. Вічність – стільки часу вона була готова провести разом із цим чоловіком.

«Well, funny you’re the broken one

But I’m the only one who needed saving

„Cause when you never see the light

It’s hard to know which one of us is caving»

Немов на замовлення, вони одночасно розплющили очі і подивилися один на одного. Йому хотілося багато про що їй сказати, а вона хотіла багато про що помовчати разом з ним.

Ягиз стиснув її у своїх обіймах, різко нахиляючи вниз. Вона вчепилася йому в плечі, знаючи, що потім там залишаться сліди. Його погляд пройшовся від шиї до очей, зупинившись на губах. Вона й сама застигла, незвичне поколювання в серці починало трохи турбувати.

Тільки я та вона.

Він підняв її назад, так і не випустивши зі своїх рук. Хтозна, чим би все закінчилося, якби цю розжарену атмосферу не перервав гучний шквал оплесків. Хазан одразу оговталася від мари. У цьому Всесвіті крім них двох було ще стільки людей…

Ягиз відпустив її зі своїх рук і відійшов убік, натягнувши на губи фальшиву вдячну посмішку. Хазан розвернулася на підборах у бік оплесків. Побачене змусило її мало не свиснути від подиву. Крім них з Ягизом на танцполі більше не було ні душі, всі пари стояли осторонь, спостерігаючи за їхнім танцем. У натовпі вона зустрілася очима з Едже, сестра нагадувала їй зірку, що тільки-но вибухнула і готова висвітлити своїм щастям ледь не пів світу. Мелек, що стояла поруч разом з батьком, також радісно підморгувала їй. Пощастило, що хоч матері поблизу не було, вона точно зіпсувала б цю картину своєю кислою міною.

Під пильним поглядом чужих очей Хазан стало ніяково і вона, скориставшись вдалим моментом, швидко зникла в напрямку туалету. «Ну і від чого ти біжиш, дурненька? Від сорому чи від власних почуттів?» – промовив у її голові неприємний голос.

– Заткнися! – гаркнула Хазан сама собі. – Аллах Аллах, що це зі мною відбувається? Я вже лаюся сама з собою! – вона потерла перенісся і стомлено заплющила очі. – Заспокойся, Хазан. Піди вмийся, прийди до тями і змусь свою голову працювати.

Вода трохи остудила її запал, але, незважаючи на холод, шкіра все ще продовжувала палати в області дотиків його рук. Хазан сперлася на раковину, розглядаючи власне відображення у дзеркалі. Погано це, чи добре, але вона не впізнавала саму себе. Наче перед нею стояла інша Хазан: впевненіша в собі, красивіша і закохана.

Від усвідомлення останньої думки спочатку стало якось страшно. Невже вона справді закохалася? Та ні, дурня якась. Вона не могла закохатися у брата свого колишнього хлопця. Вона не могла закохатися в людину, яка так і не знайшла своєї спорідненої душі. Вона просто не могла.

Чи все ж таки могла?

Скільки б Хазан не вдивлялася в дзеркальну версію себе, вона не могла добитися від неї відповідей на всі питання, що заповнювали черепну коробку. Та Хазан мовчала, постійно кусаючи губи до крові. І в тієї Хазан досі горіли щоки після танцю.

Хвилини йшли, а вона продовжувала стояти в туалеті, витріщившись на власне відображення. Коли це вже стало надто дивним, Хазан прийняла рішення повернутися в зал, її відсутність явно не залишиться непоміченою серед гостей. Трохи обтрусивши зім’яту сукню і заправивши за вуха неслухняні локони, Хазан вийшла з кімнати і направилася в сторону основної зали. До місця перебування гостей залишалося зовсім трохи, але слова, що долетіли до вух дівчини звідкись праворуч, змусили її зупинитися. Вона повернулася в бік звуку, попереду були двері в запасну вбиральню для персоналу. Проклинаючи власну цікавість, Хазан обережно підійшла вперед до кімнати, зупинившись біля отвору.

– Ти обіцяла познайомити мене з сином! Ти казала, що розповіси йому всю правду про мене – його рідну матір.

Говорила якась жінка, Хазан не впізнала її за голосом і це означало, що  швидше за все там якась незнайомка. Усвідомивши, що не варто лізти в чужі справи, Чамкиран хотіла було повернутися назад. Але наступна фраза приклеїла її до місця, ноги почали тремтіти.

– Так, я обіцяла! Але я казала тобі, що треба ще трохи зачекати! – Фазілет пошепки кричала. – Керіме, я знаю, що ти хочеш возз’єднатися з сином, але мені потрібен час, щоб сказати йому правду.

Мама? Що вона тут робить? Хіба Керіме – це не ім’я тієї жінки, в чий будинок вона пролізла? Що тут взагалі відбувається? Хазан притулила вухо до дверей, вона повинна була почути продовження розмови.

– Я чекала 31 рік, я втомилася чекати! Ти обіцяла возз’єднати мене з моїм Мехметом! – судячи зі схлипувань, жінка ще й почала плакати.

– Скільки разів я тобі казала, його звати не Мехмет. Його ім’я Ягиз! Якщо ти стільки років терпіла розлуку з ним, якщо сама віддала свого сина Еґеменам, то ти просто змушена ще трохи потерпіти! Я втомилася чути твоє скиглення!

Хтось з силою смикнув дверну ручку з того боку і та відчинилася на повну силу. Хазан і Фазілет зіткнулися одна з одною.

На дівчині не було лиця, вона вся зблідла і нагадувала трупа, хоча навіть той виглядав більш живим.  

– Хазан, дитинко що ти тут робиш? Ти в порядку?

Ні, вона безперечно не в порядку.

Щойно вона стала свідком страшної таємниці, пов’язаної з близькою їй людиною.

Щойно її щасливий світ розсипався на уламки.