Холод. Він впивався у шкіру, наче сотні крихітних голок. Хазан натягла на себе другий светр і залізла під ковдру, на вулиці була друга година дня, а вона все ще лежала в ліжку. Вчорашні пригоди не пройшли безслідно – у Чамкиран піднялася температура і заклало носа.
На відміну від старшої сестри Едже почувала себе чудово. Зрештою, це ж не вона стояла в обіймах з Еґеменом під дощем. Поки Хазан знемагала від морозу, який охопив її тіло, сестра зі спокійним виглядом вибирала собі сукню для походу в кіно. Пані Фазілет вирішила загладити свою провину перед дочкою і дозволила тій піти прогулятися зі своїм хлопцем. Спочатку Едже не хотіла нікуди йти, бо її непокоїв стан сестри. Але після того, як Хазан накричала на неї і заявила, що такого шансу більше не буде, вона здалася. Хоч і взяла з матері обіцянку наглядати за впертою дочкою.
Минуло вже пів години після того, як Едже пішла, а до Хазан так ніхто і не зайшов. Глава сімейства не поспішала відвідати дочку і перевірити, чи вона хоча б жива. Хазан навіть не знала, чи варто їй плакати чи, навпаки, радіти. Все ж у роті відчувався гіркий присмак образи від того, що мати навіть не спромоглася запитати про її стан. Коли дівчина зневірилася чекати і вирішила трохи поспати, двері кімнати зі скрипом відчинилися. На порозі з’явилася Фазілет, в руках у неї була біла таця.
– Як там моя чорна кізочка? – солодко защебетала вона, заходячи всередину.
– Нормально, – прохрипіла Хазан у відповідь. – Лише трохи знобить.
– Давай, піднімайся, я приготувала тобі бульйон, – Фазілет присіла біля дочки, подаючи їй тацю. – Він мертвого на ноги підніме!
– Та я в порядку, не треба було, – Хазан хотіла відмовитися, але побачивши вираз обличчя матері одразу принишкла. Сперечатися було марно. – Дякую.
Гаряча рідина обпалювала горло, але бульйон справді був дуже смачним. Хазан навіть не встигла схаменутися, як її тарілка миттєво спорожніла. Фазілет дивилася на доньку, не приховуючи захоплення.
– Молодець, моя хороша. Ось ще випий чаю з малини. Через деякий час тобі покращає.
Хазан покірно спустошила повну чашку.
– Дякую, мамо.
– Немає за що. Відпочивай, – Фазілет поцілувала дочку в чоло, забрала тацю і вийшла з кімнати.
Хазан тепло всміхнулася, подумавши про те, як все-таки добре, що вона має маму й Едже. Якби не вони, про неї навіть не було б кому подбати у скрутну хвилину. Вона раптом згадала про Ягиза та його самотнє житло й радість на її обличчі миттєво випарувалася. Адже про нього не було кому подбати. І якщо вона так погано почувається, то як зараз йому? Адже він провів під дощем набагато більше часу, йому ще в машині було погано. Хазан відразу почала обмірковувати план своїх дій, але на думку нічого не спадало. Вона все ще хворіла, вирушати до Еґемена було б безглуздо і безрозсудно. Єдине, що вона могла зараз зробити, так це дізнатися про його самопочуття.
Хазан намацала телефон на тумбочці і сіла на ліжку, спираючись на подушку. Надрукувала повідомлення і почала чекати відповіді.
«Привіт. Ти як там взагалі? Тому що я вмираю від холоду.»
Довго чекати не довелося, мабуть, Ягиз також проводив свої вихідні в ліжку.
«Досить терпимо. Щойно впала температура і вже полегшало. Ти викликала лікаря? Тобі слід перевіритися, щоб не було ускладнень.»
Він хвилювався про її самопочуття, Хазан це здалося дуже милим. Сінану завжди було начхати на те, в якому вона стані, головне, що дихає, а отже все добре.
«Та ні, я в порядку. Мама напоїла мене своїм фірмовим бульйоном і чаєм з малини. Я трохи зігрілася, здається вже краще почуваюся. Не хвилюйся.»
«Як там Едже? Мати не вбила її після вчорашнього?»
Хазан прикрила рота рукою, щоб не засміятися, в її голові проскакували подібні думки, коли вона вчора вночі прийшла з сестрою додому. Але пережите настільки вразило матір, що вона змінила свій гнів на милість і навіть пішла на радикальні міри.
«Хахаха. Ні, з нею все добре. Пішла на побачення з Ясіном. Мама їй сама дозволила, уявляєш? Ми пішли їх рятувати, а самі тепер залишилися в ліжку. Страшна несправедливість, чи не так?»
«Ого, несподівано. Але я радий за неї, вони з хлопцем заслужили трохи спокою. Хоча ти маєш рацію, що це цілком несправедливо. Ми залишилися крайніми. Як добре, що сьогодні вихідний, а то я б не зміг відпроситися з роботи. Підготовка до презентації йде повним ходом.»
Хазан порахувала в голові, яке сьогодні число. Треба ж таке, вона зовсім забула, що презентація має відбутися вже наступного тижня. Скоро її роботі моделі настане кінець. Ця новина шалено засмутила дівчину.
«Час так швидко пролетів. Начебто ще зовсім недавно я починала працювати у вас. Ніколи не думала, що скажу це, але я сумуватиму.»
«За роботою, чи за мною?»
Хазан дивилася на екран, не знаючи, що їй відповісти. Невже Ягиз фліртував з нею? Чи то їй просто здалося?
«За костюмами звичайно ж. А ще за зарплатою!»
«Так і знав, що тебе турбують лише гроші!»
Хазан згадала 100 доларів у його руках, тілом прокотилося тремтіння. Телефон запікав, сповіщаючи про надходження ще одного повідомлення.
«Невдалий жарт, вибач.»
І як він зрозумів, що їй стало неприємно? Невже він міг читати її думки? Чи, можливо, за нею стежили? Хазан озирнулася на всі боки, але навколо була суцільна тиша. Вона посміхнулася своїм дурним думкам і почала писати відповідь.
«Все в порядку, не вибачайся. Я дійсно сумуватиму за зйомками. Раніше це здавалося мені тортурами, але зараз я розумію, що дуже добре провела час і набула хорошого досвіду.»
Він відповідав набагато швидше, ніж вона. Роки практики давали про себе знати.
«Приємно чути, що ми змогли змінити твою думку. А щодо роботи не переймайся, хтозна, може у нас є до тебе нова пропозиція?»
Хазан навмисно не звернула увагу на прискорене серцебиття, долоні вкрилися потом.
«Ти хочеш запропонувати мені ще один проект? У тебе вже є щось на думці?»
«Можливо.»
Хазан закусила до крові губу й почала облизувати рану кінчиком язика. Ставало жарко, їй довелося стягнути з себе светри, залишаючись в одному топі.
«Мені не подобається твоя загадковість, але нічого не поробиш. Як взагалі справи? Чим зараз займаєшся?»
«Та нічого особливого, вже 3 години валяюся в ліжку. Сил немає ні на що, та й не хочеться нічого робити. А ти чим зайнята, окрім поїдання бульйону?»
«Роблю те саме, що і ти. Здається, я знайшла свою споріднену душу.»
Вже після того, як було пізно скасовувати повідомлення, вона зрозуміла, що зробила величезну помилку. Хазан легенько вдарила себе долонею по лобі і швидко надрукувала вибачення.
«Пробач. Я не це мала на увазі.»
«Все в порядку.»
Їй варто було б зупинитися та закрити цю тему, але вона не могла. Цікавість взяла гору над здоровим глуздом і вона надрукувала питання, яке давно хотіла поставити, але ніяк не наважувалася це зробити.
«Можливо, це не моя справа, але мені дуже цікаво. Ти справді ніколи не зустрічав свою споріднену душу?»
На кілька хвилин запанувала тиша, відповіді так і не було. Хазан вже подумала, що він образився на її відверті питання, тому заблокувала телефон і поставила його на живіт. Як тільки зазвучала знайома мелодія, вона відразу кинулася читати відповідь.
«Ні. Хіба це обов’язково – бачити свою споріднену душу? Та й як би я дізнався, що саме ця дівчина призначена мені долею?»
У його словах була частка здорового глузду, але у Хазан все ж таки знайшлася гідна відповідь на його запитання.
«Наскільки я знаю, людина хоч раз у житті повинна побачити свою споріднену душу. Такий закон Всесвіту. Він робить усе можливе, щоб допомогти двом людям знайти одне одного. Але він лише допомагає їм зустрітися – решта залежить від самих людей.»
«Едже часто читає на ніч статті на цю тему. Звідти я все знаю.»
Ну не буде ж Хазан йому говорити, що кілька днів тому вона до ночі шукала в інтернеті інформацію про споріднені душі, починаючи від наукових досліджень і закінчуючи статтями в стилі «10 способів як знайти свою споріднену душу.»
«Напевно, я входжу до категорії тих людей, які настільки дурні, що не бачать далі свого носа. Мене ніколи не цікавили любовні стосунки.»
«Кохання – це лише ілюзія. Реальність – ми самі.»
Пальці Хазан завмерли над екраном, вона не знала, що відповісти.
«Тобто тобі ніколи не хотілося знайти свою людину? Ти ніколи не шкодував про те, що через це втратив голос?»
«Що за дурниці? Я лютував у перші дні свого мовчання, але згодом звикаєш до всього. Мені довелося змиритися, у мене не було вибору. Знаєш, як це жахливо бачити жалісливі погляди, звернені в мій бік, і навіть не мати змоги щось відповісти?»
«Ти маєш рацію. Це паскудно. Життя сповнене несправедливості. Не знаю, що робитиму, якщо через 3 роки не знайду нікого. Проведеш мені в такому разі майстер-клас з приводу життя без голосу?»
Хазан довго роздумувала над тим, чи варто відправляти останній рядок і чи він його не образить, але все ж таки вирішила ризикнути.
«Тобто? А як же Сінан?»
«Ти не знав, що ми розійшлися?»
Хазан здивувало те, що він не в курсі. Невже вони з Сінаном не розмовляли на цю тему?
«Ні. Ми з Сінаном останні дні не дуже спілкувалися. Я все ще трохи злий на нього за той вчинок. Мені шкода, що ви розійшлися.»
«А мені ні. Вони з Ніль добре виглядають разом. Наші відносини з самого початку були приречені.»
«Чому це?»
Хазан кілька хвилин обмірковувала, чи варто говорити Ягизу всю правду. Але якщо вже в них зайшла така відверта розмова, то чому б і не відкритися?
«Я дивилася на світ через рожеві окуляри, не бачила очевидного. Йому було начхати на мене, він просто хотів нових відчуттів. А я повірила йому, як дурепа, набудувала собі повітряних замків з піску і уявила себе заморською красунею, за якою приїде принц на білому коні. «
«Ти і є справжня красуня.»
Хазан здивовано відкрила рота, і що їй слід було відповісти на таке? Дякую? Це вона і написала.
«Дякую. Мені дуже приємно. Але ти зрозумів, що саме я маю на увазі.»
«До речі, Ягиз, у тебе немає запису свого голосу?»
«Ні, звідки?»
«Ти що ніколи не записував свій голос на диктофон і не слухав потім, кажучи собі, як жахливо звучиш?»
«Хахах, звичайно що ні. Це так безглуздо звучить.»
«А навіщо тобі знадобився такий запис?»
«Хотіла оновити рингтон на будильнику.»
«Просто цікаво було почути твій голос. Вибач, якщо що.»
«Та нічого, я розумію. Мені б теж було цікаво. Але в мене немає жодного запису і жодного відео. Я раніше не любив подібні речі, та й зараз не в захваті від такого»
«Зрозуміло. Слухай, давай я тобі потім напишу, здається, Едже прийшла.»
«Добре.»
Хазан відклала телефон убік і полегшено зітхнула. Едже й близько не було, але вона боялася, що їхня розмова може зайти надто далеко. Іноді Хазан боялася саму себе, коли справа стосувалася Ягиза. Вона ставала такою рішучою і сміливою, хтозна, куди б це її завело.
Не знаючи, що зробити, щоб трохи заспокоїтися, Хазан пішла на кухню, щоб подивитися чи не залишилося ще того смачного бульйону. Перед тим, як вийти з кімнати, вона переодягнулася в улюблену піжаму, взула пухнасті капці й зашаркала по підлозі, прямуючи в бік кухні. Бульйон залишився, а от матері не було. Залишена на столі записка говорила про те, що пані Фазілет пішла в магазин за продуктами, аби поповнити запаси.
Хазан доїдала останню ложку бульйону, як раптом їй в голову стукнула божевільна думка. Насправді вона була не стільки божевільною, скільки дивною, але дівчина вирішила не відмовлятися від неї. Здійснити задумане було нелегко, але вона мала спробувати. Заради всього хорошого, що зробили заради її сім’ї.
Дівчина повернулася до своєї кімнати лише за годину, щасливо потираючи руки. Вона була задоволена виконаною роботою. Як тільки Хазан присіла на ліжко, телефон запілікав, вона, не зволікаючи, провела пальцем по екрану, на ходу читаючи нове повідомлення.
«Дякую. Усіх слів у світі не вистачить, щоб я зміг висловити тобі своє захоплення та подяку. Як ти це влаштувала? До речі, бульйон твоєї мами справді чудовий. Хвала її рукам. «
«Приємного апетиту. Я просто подумала, що було б непогано віддячити тобі за вчорашнє. А оскільки ти через нас захворів і в мене під рукою був такий цілющий бульйон, то я подумала, чому б і ні? До того ж наш сусід Беяз працює у службі доставки. Він мав переді мною борг, от і повернув його. «
«Ще раз дякую.»
«Немає за що.»
«Хазан?»
«Що?»
«Пробач за те, що став поганим хлопцем у твоїй історії»
Хазан висунула кінчик язика і облизала пересохлі губи. Вона знала, що її відповідь все змінить й нічого вже не буде, як раніше. Але вона більше не збиралася брехати, тим більше самій собі. Настав час жити реальністю, не озираючись назад на минуле.
Вона швидко пробіглася пальцями по клавіатурі і відправила повідомлення адресату.
«Перестань, це зовсім не так. Ти найкраща людина з усіх, кого я знаю.»
Хазан зробила багато дурних вчинків, піддавшись хибним почуттям.
Але цей безперечно до них не належав.
***
Коли Хазан виходила з дому, надворі було темно. Сонце на той час ще не заявило про свої права на день, тому довкола мерехтіли яскраві вогники потьмянілих зірок. Дівчинка з побоюванням озирнулася на всі боки і застебнувши свій светр пішла вперед, треба було поспішити, щоб зайняти своє робоче місце. Людей на вулицях практично не було, але Хазан все одно було трохи лячно. Щоб трохи полегшити шлях і приборкати безпричинне хвилювання, вона тихенько заспівала собі під ніс. Батько завжди казав, що найкращим засобом боротьби із кошмарами є голос. Коли він з’являється – решта відходить на задній план. Навіть найсильніший страх можна знищити за допомогою легкої мелодії.
Коли батько помер, Хазан заспівала Едже колискову. Як не дивно, але це допомогло – малеча заспокоїлася, перестала плакати і піддалася чарам Морфея. Ідучи щодня на роботу, Хазан продовжувала співати, так було легше. Пісні нагадували їй про батька і вона відчувала його присутність, коли з рота лилася невигадлива мелодія.
Цей ранок не стало винятком, Хазан прийшла до набережної саме тоді, коли пісня закінчилася. Вона витягла з сумки величезну пачку серветок і пішла вздовж протоки з захопленням спостерігаючи за тим, як обрій повільно заповнюється світлом. Чамкиран ще трохи поспостерігала за світанком, після чого попрямувала у бік дороги – попереду був важкий робочий день.
До 10 ранку Хазан продала лише 3 пачки серветок. Товар хоч і був універсальним, але приносив дуже мало прибутку. У неї ще були з собою лимони, але ті й зовсім не хотіли розбирати. Та здаватися Хазан не мала наміру, оскільки Едже були потрібні нові туфлі, а зарплати матері ледь вистачало для оплати комунальних послуг та продуктів.
Хазан перераховувала товар, що залишився, коли біля неї зупинилася чорна машина з затемненими вікнами. Дівчинка присвиснула, побачивши засіб пересування. Вона погано зналася на цьому, але було видно, що машина дорога, а за мірками Хазан навіть дуже.
– Гарна дівчинко, підійди-но сюди, – скло опустилося і Хазан побачила світловолосу жінку з коротким волоссям до плечей. У неї були пронизливі світло-блакитні очі і ця особливість насамперед запам’яталася Чамкиран. – Ти продаєш серветки?
– Так, пані, – впевнено відповіла Хазан, вдивляючись у салон машини. На задньому сидінні сидів темноволосий хлопчик, він нахилився вперед і з цікавістю розглядав юну продавчиню. Хазан знітилася перед його поглядом і почала розглядати свої ноги. Хлопець був старший за неї на кілька років.
– Скільки в тебе лишилося пачок?
– 15, – відповіла, не підводячи очей.
– Це твій єдиний товар? – поцікавилася незнайомка.
– Ні, ще є 3 кілограми лимонів.
– І ти така маленька сама їх носиш? – у голосі почулися жалісні нотки.
– Я вже не дитина, пані! – Хазан наважилася подивитися жінці прямо у вічі. – Я мушу допомагати сім’ї і це найменше, що я поки можу зробити.
– Молодець! – біля блакитних очей з’явилися маленькі зморшки, губи розплилися в посмішці. – Я візьму весь твій товар.
– Ви серйозно? – Хазан не до кінця усвідомлювала те, що відбувалося, їй ніколи ще так не щастило. Іноді доводилося продавати цілий день і наприкінці залишалася половина товару.
– Звичайно. Хамді, – вона обернулася до водія, – забери все у дівчинки і розплатися будь ласка.
Сивий чоловік вийшов з машини і забрав всю ношу Хазан, в її руках залишилися тільки заповітні банкноти.
– Велике спасибі! – Хазан усміхнулася щедрій покупниці.
Отримавши у відповідь легкий кивок головою, Хазан відійшла від машини і попрямувала додому, на сьогодні робочий день був закінчений. Вона вже була досить далеко, щоб почути розмову, що відбулася в машині.
– Мамо, навіщо нам стільки серветок? – обізвався хлопчик, що сидів на задньому сидінні. У його блакитних очах читалося непорозуміння.
– Насправді вони нам не потрібні.
– Тоді чому ти їх купила? – його брови насупилися.
– Тому що її сім’я потребує грошей. Якщо така маленька дівчинка з самого ранку продає лимони та серветки, значить все справді дуже погано. До того ж вона мені сподобалася, така смілива та добра, ще й дуже відповідальна. У такому віці, а вже допомагає батькам, – жінка замовкла на кілька секунд, обмірковуючи щось. Коли вона продовжила, в її очах з’явився завзятий блиск. – Ягизе, синку, у майбутньому, коли вибиратимеш мені невістку, звертай увагу саме на таких дівчат, добре? Тільки сильна духом може бути твоєю долею.
Хлопчик ошелешено витріщився на матір, так нічого і не відповівши. Жінка розсміялася і відвернулася, наказавши водієві їхати. Ягиз теж відвернувся до вікна, спостерігаючи за потоком машин і дерев по той бік скла. З голови ніяк не виходила кинута матір’ю фраза.
***
– Хазан, чому ти стоїш? Ану поправ сестрі зачіску! – Фазілет кивнула в бік Едже, що невпевнено переступала з ноги на ногу. Кучерики на голові жінки підстрибнули вгору, повторюючи рух голови.
Хазан поправила рукою свою чорну кепку і підійшла до сестри, що мало не тремтіла від хвилювання. Не знаючи, що їй варто зробити, вона просто трохи підправила локони і акуратно пригладила пасма, що злегка стирчали.
– Не хвилюйся, – Хазан взяла в руки обличчя Едже та накрила долоні сестри. – Цей кастинг не такий важливий для тебе. Ти маєш вчитися, ось що має значення.
Едже постаралася кивнути, але мати схопила її за плече і відштовхнула від сестри.
– Замість того, щоб забивати сестрі голову нісенітницею, краще дала б грошей на проїзд, – Фазилет підняла вгору праву руку і потерла між собою вказівний та великий пальці.
Хазан важко зітхнула і полізла в кишеню своїх широких штанів. Витягнувши звідти всі купюри, вона простягла їх матері і та, не роздумуючи ні секунди, вхопилася за гроші, ховаючи їх у сумку. Хазан відвернулася від Фазілет і якраз у той момент машина, що виїжджала з-за повороту, щедро облила її з найближчої калюжі. Оскільки дівчина стояла найближче до дороги, то саме її одяг найбільше постраждав. Фазілет пробурмотіла якесь прокляття і почала швидко витирати краплі, що потрапили на нову сукню Едже.
– Обережніше! – Хазан прокричала вслід, махнувши рукою. – Тут люди стоять!
Її крик розчинився у вуличному гулі, пасажири машини так нічого й не почули. Блакитні очі дивилися тільки вперед, не звертаючи уваги ні на які відволікаючі фактори. Хазан підібгала губи і попросила Аллаха більше не стикатися з такими покидьками.
***
Хазан намагалася стерти з лиця дурну усмішку, що з’явилася після розмови із Сінаном, але ніяк не виходило. Це була їхня перша довга розмова за весь час відвідування хлопцем спортзалу. Вона мрійливо прикрила очі, смакуючи в голові нещодавню подію. Ноги понесли Хазан уперед і вона, не розбираючи дороги, рушила назустріч інстинктам. Дівчина зробила кілька кроків, а потім наштовхнулася на перепону у вигляді чийогось тіла.
– Перепрошую, – її швидко відсунули вбік.
Чамкиран розплющила очі, але побачити обличчя людини, в яку вона врізалася, їй так і не вдалося. Чоловік обійшов її і пішов вперед, кудись поспішаючи. Хазан подивилася йому вслід, затримавши погляд на пригладженому темному волоссі та синьому костюмі, що ідеально сидів на рельєфній фігурі. У серці щось боляче кольнуло і вона вмить підняла руку вгору, погладжуючи верх футболки. З голови вилетіли всі думки, свідомість ніби стерли гумкою. Дивне марення пройшло через деякий час, але шкіра на передпліччі все ще горіла. Слабкий вогник, що проник після секундного контакту, назавжди оселився десь усередині.