Клацання. Вони звучали з усіх боків, супроводжуючись яскравими спалахами. Чорні об’єктиви були спрямовані на дівчину, одягнену в спортивний костюм фіолетового відтінку, в її руці лежав баскетбольний м’яч. З того часу, як Хазан розпочала свою нову роботу моделі, пройшов один тиждень. Спочатку їй було дуже важко – то не туди стала, то не так подивилася, то криво посміхнулася. Фотографи з останніх сил стримували себе, щоб не зірватися на недосвідченій моделі. Кожного разу, коли хтось із них хотів щось ляпнути, перед ними виникав Ягиз і всі скарги відразу ж випаровувалися.
Одяг, який Хазан презентувала, спочатку теж не викликав особливого захоплення. Незвичні топи замість футболок оверсайз. Лосини, що обтягують усі пристойні та непристойні місця, замість широких штанів. У своєму звичайному одязі Хазан почувала себе більш захищеною. Як тільки вона вперше з’явилася в новому вбранні на фотосесії, то одразу зібрала на собі хтиві погляди багатьох працівників. Вона знала, що їй нічого не загрожує, але все одно було незручно. Єдиним чоловіком, який зі звичайною байдужістю в очах дивився на Хазан, був Ягиз. Він жодного разу не глянув на неї здивованим, чи то захопленим поглядом. Цей факт мав заспокоїти дівчину, але вона навпаки ще більше злилася через це. Якби Хазан тільки знала, як містер Холодильник повільно згоряв від її зовнішнього вигляду, як нервово ковтав кожного разу, дивлячись на її постать, як стискав кулаки, побачивши вражених співробітників. Але вона бачила тільки те, що хотіла, не помічаючи багатьох очевидних речей.
Сьогодні темою їхньої фотосесії був баскетбол. Хазан вже змінила два вбрання, а третій чекав її в роздягальні. Спочатку вони зробили кілька кадрів із м’ячем у студії, після чого перейшли до баскетбольного поля. Хазан вдавала, ніби закидає м’яч у кільце, коли до них завітав Ягиз Еґемен власною персоною. Він постійно був присутнім на зйомках від початку і до кінця, мовчки спостерігаючи за процесом і часом занотовуючи зауваження у своєму блокноті. Цього разу замість офіційного костюма на ньому красувалася проста чорна сорочка та джинси, очевидно, до цього він вирішував свої особисті справи. Побачивши начальство Хазан скривилася, закотивши очі до стелі.
– Хазан, люба, припини дивитися так, ніби тебе змусили з’їсти тарганів у шоколаді, – один із фотографів зробив дівчині зауваження, після чого їй знову довелося повернути на обличчя вже звичну задоволену гримасу.
– Добре, думаю з цим уже достатньо кадрів, – прокричала світловолоса Іпек, що була правою рукою їхнього начальника. – Хазан, ще одне вбрання, люба.
Дівчина кивнула і розвернувшись пішла в роздягальню. М’язи зводило від неприродної усмішки, а в очах постійно блимали яскраві відблиски. Навіть робота у спортзалі так не виснажувала, як злощасні зйомки. Втомлено пересуваючи ногами, вона повернулася на баскетбольне поле. Дівчина одягнула яскраво-рожевий топ та чорні лосини із сірими вставками. Фотографи зробили кілька кадрів, після чого пролунав голос асистентки Ягиза:
– Дякую всім за роботу. Ви сьогодні чудово попрацювали. Хазан, ти ростеш на очах, – у її голосі чулася гордість.
Хазан щиро посміхнулася у відповідь на похвалу, їй було приємно, що її старання гідно оцінили. Потихеньку робітники розійшлися хто куди. Чамкиран попрямувала до роздягальні разом з Іпек.
– Ти не бачила мої речі? – Хазан копалася в одязі, намагаючись знайти свою червону сорочку в горошок.
– Ні, може, ми забули їх на студії? – висунула припущення дівчина.
– Може бути. І в чому мені тепер іти додому?
– Можеш залишити собі цей комплект, – Іпек махнула головою у бік одягу Хазан. – Мені треба йти, мій хлопець чекає на мене біля виходу. До завтра, люба.
– До завтра.
Дівчина послала Хазан повітряний поцілунок після чого зникла у темному коридорі. При думці про хлопця Хазан мимоволі скривилася. Її коханий вже 2 дні не дзвонив і не писав. Чи вважала вона такі стосунки нормальними? Звісно, що ні. Дівчина колись читала про те, що після цукерково-букетного періоду у стосунках може з’явитися невелика прогалина, але в їхньому з Сінаном випадку прогалина вже стала прірвою. Хазан всерйоз почала замислюватися над тим, а чи потрібні взагалі їй такі стосунки? Коли хлопцеві абсолютно начхати на те, що з нею, як вона себе почуває і чи взагалі жива-здорова. Але поривати першою Хазан не наважувалася, це були її перші стосунки і вона не знала, як це зробити, не завдавши нікому шкоди, у тому числі й собі.
Не помітивши, як усі встигли розійтися, Хазан на самоті покинула кімнату і вийшла у напрямку до виходу. Якась невідома сила тягнула її назад на баскетбольний майданчик. Сьоме чуття рідко підводило Чамкиран, тому вона крадькома зазирнула одним оком на своє робоче місце.
Баскетбольний майданчик повернув собі звичайний колишній вигляд, не залишилося і сліду від фотоапаратів та працівників. Тишу навколо порушував тільки звук м’яча, який спритно підстрибував у руках Ягиза. Його рухи були спритними і точними, в очі одразу кидався професіоналізм гравця. Значить Егемен свого часу займався баскетболом, причому не тільки аматорським.
Хазан застигла на місці, цмокнувши язиком від здивування. Вона б ніколи не подумала, що колись побачить таку картину. Спершись на металеву огорожу, вона спостерігала за грою єдиного гравця, захоплено відзначаючи особливості його рухів. Дівчина настільки занурилася в спостереження, що навіть не помітила, як помаранчевий м’яч підлетів до неї і з усієї сили врізався прямо в лоб.
– Ауч! – прокричала вона, хапаючись рукою за забій.
Тієї ж секунди до неї підбіг захеканий Ягиз. Він був розгублений, бо явно не очікував побачити тут когось, крім себе.
– Я в порядку! – Хазан запевнила хлопця, рука якого застигла на півдорозі до її лоба. – Я деякий час спостерігала за тобою, – зізналася вона, опустивши погляд. – У тебе цікава техніка. Ти раніше професійно займався?
Ягиз моргнув у відповідь. Схопивши м’яч, він розвернувся у бік майданчика і пішов. Хазан покосилася в бік виходу, а потім вирушила за Еґеменом.
– Я теж грала у школі, але після незначної травми довелося закинути це заняття.
Еґемен здивовано дивився на неї, піднявши брови. Без попередження він раптом кинув м’яч у бік Хазан. Цього разу дівчина зловила його, подумки похваливши себе за реакцію.
– Пропонуєш зіграти? У тебе немає шансів проти мене, дорогенький, – у ній прокинувся ігровий азарт.
Брови Ягиза вигнулися дугою, виражаючи скепсис. Він ніби говорив поглядом: «Та невже?»
– Не віриш? Тоді давай домовимося: той, хто програє, виконає одне бажання переможця. Тільки цур, – вона підняла вгору вказівний палець, – бажання мають бути в розумних межах, інакше його можна буде не виконувати. Домовились?
Ягиз моментально простягнув їй свою руку і вони скріпили договір рукостисканням.
– Тільки ти не думай, що я перестала тебе ненавидіти. Це всього лише одна гра.
У відповідь Ягиз лише закотив очі, а його тонкі губи зімкнулись у легкій усмішці. Хазан відвернулася і відійшла убік, вона не хотіла, щоб він побачив, як сяє її обличчя.
Якби комусь із перехожих сказали, що двоє людей, які грали в баскетбол, насправді ненавидять один одного, то вони у відповідь покрутили б пальцем біля скроні і пішли геть. Зі сторони Ягиз і Хазан виглядали досить гармонійно, його холоднокровний спокій ідеально поєднувався з її запальним характером. Вони настільки захопилися грою, що навіть не помічали нічого довкола. Існувало лише поле, м’яч та вони. Одного разу Хазан навіть мимоволі задивилася на Еґемена, який виглядав досить привабливо зі своїм чубчиком, що постійно спадав на лоба під час гри, закриваючи поле огляду. За свою помилку Хазан поплатилася втратою м’яча, але дівчині швидко вдалося вирівняти рахунок.
Спочатку Еґемен перемагав, рухи Хазан були досить млявими від незвички та втоми. Але невдовзі вона втяглася і вже грала на одному рівні з чоловіком. Зрештою, завдяки вдалому маневру та неуважності Еґемена, дівчині таки вдалося перемогти. Зі щасливими криками вона бігала по полю, піднявши руки вгору в переможному жесті. Незважаючи на програш, Ягиз зовсім не виглядав скривдженим, навпаки, він також щасливо посміхався і плескав у долоні, забувши про втому та своє мізерне становище. Їхні погляди зустрілися і Хазан підбігла до нього, простягнувши свою руку.
– Це була хороша гра, ти гідний суперник, – його рука як завжди була крижаною. – Але перемагає найсильніший, такий закон. Моє бажання я…
– Сестро! – Хазан запнулася на півслові і подивилася на Едже, що підбігла до неї. З червоними від сліз очима, розмазаною по всьому обличчі тушшю та тремтячими губами, вона виглядала жалюгідно.
– Едже?! – Хазан відсторонилася від Ягиза і підійшла до молодшої сестри. – Щось трапилося? Чому ти у такому вигляді?
– Хазан, мама, вона… Її забрали до лікарні. Мені так страшно, сестро.
Вже не стримуючи ридань, Едже кинулася в обійми Хазан. Від посмішки на обличчі Чамкиран не залишилося й сліду.
Дівчина зіткнулася поглядом з Ягизом і відвернулася, змахнувши з щоки самотню сльозу.
В його очах читався жаль.