Темрява. Це було перше, що вона відчула, коли увійшла до цього довгого приміщення на кшталт якогось вестибюлю. Навколо не було жодного джерела світла й здавалося, що навіть біла сукня потьмяніла в такій похмурій обстановці. Очі ніяк не хотіли звикати до такої кількості мороку, а тіло пронизувало нестерпне тремтіння, що явно не обіцяло нічого доброго. Простоявши ще кілька хвилин на одному місці, дівчина вирішила пошукати когось, хто допоможе їй вибратися з цієї страшної місцини, або хоча б скаже їй, де тут вмикається світло. Неквапно пересуваючи ногами вона попрямувала вперед. Рухалася, ніби сліпа, виставляючи перед собою руки, сподіваючись знайти свій порятунок.
З кожною секундою свідомість дівчини все більше переповнювалася страхом і розпачем. Коли їй уже почало здаватися, що це кінець, десь попереду промайнув невеличкий промінчик світла. Зітхнувши з полегшенням, вона побігла за ним, не думаючи в той момент навіть про те, що це може бути чиєюсь пасткою. Як виявилося, промінчик світла линув з-за прочинених дверей. Недовго думаючи вона увійшла в це світле приміщення, що дуже нагадувало готельний номер. Розгублено озирнувшись на всі боки в кутку кімнати вона помітила те, що змусило її тіло знову покритися мурашками. Там стояла велика залізна клітка всередині якої, повернувшись спиною, сидів чоловік. Першою думкою, що промайнула в голові дівчини, було бажання втекти. Але співчуття і невгамовний інтерес виявилися сильнішими за будь-які людські інстинкти. Вона зробила кілька несміливих кроків уперед, в’язень продовжував ігнорувати її.
Вона спробувала запитати, чи все гаразд і чи може чимось допомогти, але не змогла. Якимось незрозумілим чином слова застрягли у горлі, не бажаючи вириватися назовні. Схопившись за шию, вона знову спробувала вимовити хоч щось, але з губ не зірвався навіть хрип, що вже говорити про слова. Отоді їй стало по-справжньому страшно. Вона знаходилася в якомусь незрозумілому місці, у неї зник голос, а попереду сидів чоловік, замкнений у клітці. До істерики залишалося зовсім трохи. Дівчина швидко підбігла до залізних ґрат клітки і почала бити по них з усієї сили, яка в неї залишилася. З її очей текли сльози, на руках з’явилися дрібні подряпини, але вона продовжувала намагатися бути почутою.
Незважаючи на всі її старання, чоловік всередині клітки мовчки сидів там, навіть не повертаючись до неї обличчям. Здавалося, що він мертвий, але плечі, які злегка підіймалися, свідчили про протилежне. Повністю вибившись із сил, вона повільно сповзла вниз, заходячись в мовчазній істериці. І тоді він підвівся зі свого місця, повільно розвертаючись до неї всім корпусом. Перше, що впало їй у вічі – його сумний погляд. Погляд потьмянілої бірюзи… Не витримавши такої кількості емоцій, дівчина голосно закричала, знову занурюючись у морок.
***
Хазан прокинулася в холодному поту на підлозі, збираючи на собі весь пил. Її думки ще були оповиті туманом, а очі ніяк не хотіли розплющуватися після тривалого сну. Ноги тремтіли, а з горла виривався якийсь незрозумілий хрип. Прийшовши до тями через кілька хвилин, вона швидко піднялася на ноги й простягнула руку до телефону, що стояв на тумбі. До дзвінка будильника залишалося лише три хвилини. Погляд ковзнув на порожнє ліжко, що стояло навпроти. «Добре, що Едже зараз у поході, а то я б і її розбудила» – промайнуло в голові Чамкиран. З голови ніяк не хотів виходити недавній сон, як би вона не намагалася переконати себе, що це лише її хвора уява. Перед очима все ще стояв той погляд. Погляд людини, яка втратила все, у тому числі й себе.
Хазан струснула головою, сподіваючись позбутися видіння, але воно не хотіло її полишати. Вирішивши, що виправити проблему зможе лише холодний душ, дівчина озброїлася рушником і почалапала до ванної. Вода допомогла змити залишки сну і хоч трохи очистити свідомість. Тепер голова не була такою затуманеною, а нещодавня картинка перестала весь час спливати перед очима. Після того, як Хазан натягла на себе старі вицвілі штани та непоказну сіру футболку, вона затягла волосся в кінський хвіст на потилиці і відправилася на кухню, де кипіла робота. Пані Фазілет та за сумісництвом мати дівчини стояла біля плити, готуючи черговий кулінарний шедевр.
– Доброго ранку, – Хазан наважилася першою подати голос.
– Доброго, – відповіла жінка, підставляючи щоку для поцілунку. – Як спалося?
Озвучене запитання було лише ознакою ввічливості, але в світлі останніх подій воно прозвучало якось загрозливо. Не подаючи виду, Хазан спокійно відповіла, мовляв все як завжди в порядку, наполегливо відганяючи з думок погляд потьмянілої бірюзи.
– Хвилюєшся? – спитала через деякий час Фазілет, забираючи в доньки порожню тарілку.
– Ні, – швидко відповіла дівчина, додавши через деякий час, – мабуть.
– Хто б сумнівався, – невдоволено винесла свій вердикт жінка. – Тільки глянь, у що ти знову вбралася! Хіба так одягаються дівчата, у яких на носі весілля?
– Мамо, ні про яке весілля не йдеться, Сінан лише мій хлопець.
– Яка різниця, – розвівши руками в сторони невдоволено промовила Фазілет. – Ти маєш виглядати красиво перед своїм хлопцем.
– Знову почалося, – очі дівчини метнулися до стелі, що викликало в матері черговий напад невдоволення. – Я запізнююся на роботу, тож мені треба бігти.
Не залишивши Фазілет більше можливості побурчати через її стиль, Хазан миттю забрала з кімнати свій рюкзак і кулею вилетіла з рідного будинку. Вона любила матір, але часом та надто сильно дратувала її надмірними розмовами про стиль, гроші та сусідські інтриги. Іноді Хазан навіть шкодувала, що після смерті батька в матері не пропав голос. Тому що це явно позбавило б їх сотні проблем.
Телефонний дзвінок вивів дівчину з роздумів, змусивши на кілька секунд здригнутися від несподіванки. Порившись в рюкзаку, вона вийняла звідти своє біле диво техніки, з цікавістю спостерігаючи за ім’ям, що висвітилося на екрані.
– Слухаю, коханий, – солодко протягнула вона, прикладаючи телефон до вуха.
– Як справи? Готова до вечора?
– Начебто, але трохи хвилююся. Не щодня мене знайомитимуть з сім’єю мого хлопця.
– Все пройде добре, я в цьому певен, – промовив він, посміхаючись.
– Ти забереш мене чи мені самій приїхати? – Хазан нервово смикала за край футболки.
– Я заберу тебе рівно о 7. Побачимося, кохана.
– Бувай.
Розмова викликала на обличчі дівчини мрійливу усмішку. Незважаючи на те, що вони з Сінаном зустрічалися лише два тижні, вона відчувала себе неймовірно щасливою. Якби ще місяць тому Хазан сказали, що вона зустрічатиметься з головним плейбоєм Стамбула, вона б миттю побила цю людину за нахабну брехню. Хазан була не з тих дівчат, які цілими днями безперервно мріяли зустріти свою споріднену душу. Їй було абсолютно начхати на те, чи буде в її житті якийсь чоловік чи ні. І навіть перспектива мовчання зовсім не лякала дівчину, адже вона вважала, що здатна впоратися з будь-якою проблемою.
Сінан виник у її житті зовсім несподівано. Працюючи тренером у спортзалі, вона часто помічала його серед решти відвідувачів. Він приваблював багатьох жінок із колективу, та й що вже гріха таїти, сама Хазан частенько поглядала нього. Але хлопець ніколи не помічав її, вона була сірою мишкою для багатого красунчика. Все змінилося одного дня, коли на Сінана напали грабіжники. Вони б жорстоко побили хлопця, якби Хазан вчасно не прибігла. Тренерка з кікбоксингу швидко змогла вкласти на лопатки хуліганів. З того часу хлопець почав цікавитися нею й наступати на п’яти, дякуючи за порятунок. Спочатку вона скептично ставилася до цього, вважаючи себе лише черговою принадою на гачку досвідченого ловеласа. Але через деякий час йому вдалося переконати її у серйозності своїх намірів. Поруч із ним Хазан буквально літала від щастя, адже нею вперше зацікавився чоловік. Але, незважаючи на наявність коханого, вона не збиралася змінювати своєму хлоп’ячому стилі в одязі. «Якщо він дійсно мене любить, то йому начхати у що я одягнена» – вона частенько заспокоювала мати і саму себе цими словами.
Знов заглибившись у свої роздуми дівчина навіть не помітила, як прийшла до автобусної зупинки. Кілька хвилин пекла і ось вона вже у своєму улюбленому спортзалі. Любов до роботи була невід’ємною частиною кікбоксерки. Інколи, в моменти відчаю та злості, вона проклинала ту мить, коли вирішила пов’язати своє життя зі спортом, але це ставалося дуже рідко.
Братися до роботи зрання завжди складно, особливо якщо маєш справу з фізичними навантаженнями. Але в цей день Хазан як ніколи раніше потрібно було завантажити себе на повну, щоб день швидше промайнув. Досягнути поставленої мети вона таки змогла. На годиннику була 5 година, коли дівчина вийшла з будівлі. Йти на автобус не було сил, тож замовивши собі таксі вона поїхала додому.
У кімнаті на неї чекав сюрприз у вигляді молодшої сестри, яка повернулася зі шкільного походу. З гучними криками Едже повисла на шиї Хазан, ледь не ставши вбивцею.
– Досить, Едже. Можна подумати, що ми рік не бачилися, – відліпивши від себе сестру, промовила Хазан, нервово потираючи постраждалу шию.
– Ну що вдієш, я дуже скучила, – миле личко засвітилося від щастя.
– Я теж сумувала, люба, – сестри знову обнялися, тільки цього разу не завдаючи нікому шкоди.
Дівчата обмінялися кількома фразами, після чого Хазан почала свої приготування до вечері. Ось тоді і почалася справжня буря в будинку сімейства Чамкиран.
– Ти не підеш у цьому лахмітті! – Едже намагалася вихопити нещасну чорну футболку.
– Чому я не можу піти у тому, в чому я хочу? – Хазан у свою чергу трималася з іншого боку за улюблену річ.
– Тому що ти йдеш знайомитись із сім’єю свого хлопця! Ти маєш виглядати красиво!
– Я йтак гарна без усієї цієї непотрібної мішури!
– Не лести собі! Ти схожа в цьому на справжню крокодилицю!
Невідомо, як довго тривала б ця сварка, якби Хазан не вирішила зробити невеликий маневр. Вона послабила хватку всього на кілька секунд, але навіть цього було достатньо для того, щоб Едже з гучними криками впала на підлогу, приземлившись п’ятою точкою прямо на свою валізу. Злякавшись за сестру, Хазан швидко підбігла до неї, відкидаючи нікому непотрібну футболку в куток кімнати. Едже хникала і плакала від образи, як маленька дитина. Розуміючи, що засіб для заспокоєння сестри у неї в руках, дівчина вирішила погодитися на те, що кілька хвилин тому здавалося неможливим.
Як справжня фея-чарівниця з казки про Попелюшку, Едже створила справжнє диво. Хазан дивилася на дівчину в дзеркалі і ніяк не могла впізнати в ній себе. Красуня по той бік скла випромінювала впевненість, навіть її погляд був якимсь іншим. Вона була одягнена в коротку сукню малинового кольору, довге волосся великими локонами спадало на плечі. За спиною у Хазан стояла Едже, яка задоволено потирала руки, розглядаючи цю картину. До кінця насолодитись своїм результатом дівчина так і не змогла, оскільки під вікнами засигналила машина, сповіщаючи про початок довгого вечора. Попрощавшись із сестрою, Хазан побігла до Сінана, що сидів за кермом червоного мерседеса.
– Привіт, – привіталася вона, відчинивши дверцята й застрибнувши на сидіння.
– Привіт. Чудово виглядаєш, – сказав він через кілька хвилин пильних оглядин.
– Дякую. Ми так і стоятимемо, чи ти нарешті рушиш з місця?
– Вибач, задумався.
Решту часу в машині вони провели мовчки. Хазан ніяк не могла вгамувати хвилювання, а Сінан дивився на дорогу, намагаючись не відволікатися на стрункі ніжки дівчини. Декілька годин їзди і ось вони заїжджають у володіння Еґеменів. Хазан ніяково завмерла перед дверима в особняк, не наважуючись переступити поріг цього будинку. Сінан узяв її за руку і наполегливо повів уперед, кинувши заспокійливий погляд.
Глава сімейства – Хазим Еґемен виявився приємною і доброю людиною. Старший брат Ґьокхан на перший погляд міг здатися підкаблучником, адже під час знайомства він тільки й робив, що не відходив від дружини ні на крок. Але у Хазан було стійке відчуття, що ця людина має добре серце. Молодша Селін не викликала в дівчини захоплення, оскільки її гордовитий погляд говорив про завищену самооцінку і надмірну зарозумілість. Загалом знайомство пройшло непогано, тому Хазан нарешті-таки змогла вдихнути на повні груди. Перед тим, як піти з усіма в їдальню, дівчина попросила відлучитися на кілька хвилин до туалету, щоб привести себе до ладу. Сінан вказав на двері і пішов за всіма, залишаючи її на самоті озиратися на всі боки.
Закінчивши всі свої справи, Хазан попрямувала у бік їдальні, але високі підбори вперше за весь вечір дали про себе знати, влаштувавши дівчині пастку. Спіткнувшись об краєчок килима, вона розпласталася на підлозі передпокою, спираючись руками на брудну підлогу. І все було б нормально, якби це падіння залишилося ніким непоміченим. Але, на жаль, доля як завжди приносить нам сюрпризи в найнесподіваніші моменти.
Звук дверей, що зачинилися, застав дівчину зненацька, адже вона хотіла якнайшвидше врятуватися від цієї ганьби. Першим, що впало їй у вічі, були чорні туфлі, очевидно, шалено дорогі. Погляд Хазан перемістився вгору і тіло відразу пронизало нестерпне тремтіння. Груди сперло і на кілька секунд вона перестала дихати від напруги. Серце незрозуміло чому почало шалено стукати, ніби хотіло вирватися у вільне плавання. Намагаючись не звертати уваги на ноги, що тремтіли, вона обережно піднялася з підлоги, випроставшись на весь зріст. Тепер вони стояли на одному рівні.
Темний шоколад зустрівся поглядом із потьмянілою бірюзою і вона відчула, як по тілу пройшов розряд у кілька тисяч вольт.
Перед нею стояв хлопець із її сну.