Жар. Він народжувався в області живота і палаючим вогнем розносився по всьому тілу, завдаючи масу незручностей. Хазан буквально відчувала, як від її обличчя пашить теплом. Від господаря квартири, що стояв навпроти, навпаки, віяло звичним холодком. Він продовжував мовчки стояти, запитально витріщившись на дівчину. Його синьо-зелені очі намагалися проникнути в найпотаємніші куточки свідомості.
Подібна рішучість розлютила Чамкиран, жар повільно підібрався до верхньої частини тіла, в очах спалахнули недобрі вогники і вона обрушила на його мокру голову гнівну тираду.
– Я все знаю! Всю правду, – з кожним словом Хазан робила один крок уперед, доки не вперлася в Ягиза, очі якого видавали його внутрішнє занепокоєння. – Сінан розповів мені всю правду! Як ти міг приховувати це від мене? Як ти міг про все мовчати, перебуваючи поруч зі мною 24/7? – вона міцною хваткою вчепилася за комір його халата, зминаючи в руках м’яку тканину. – Весь цей час я ненавиділа тебе за ту ніч, за те, що ти змусив мене пережити те приниження! Потім я почала ненавидіти саму себе за слабкість, яку виявила стосовно цієї теми. Я… ти знаєш, як відчайдушно я намагалася придумати виправдання твоєму вчинку щоразу після того, як ти допомагав мені? З якою надією я дивилася в твої очі, не перестаючи думати про те, що все що тоді сталося – просто одна велика помилка? Ти знав усе це, га? Коли покривав свого брата, ти хоч раз задумався про те, що я відчуваю?
Останні слова Хазан сказала тихо, майже пошепки, але Ягизу навіть не треба було прислухатися, щоб почути її. Вони знаходилися так близько одне до одного, що Хазан навіть відчувала правою рукою биття його серця. Його погляд пройшовся по її обличчю і зупинився на маленькій родимці, що прикрашала ямочку на її лівій щоці. Він затримав подих, намагаючись таким чином впоратися зі своїми емоціями. Ніколи раніше йому не хотілося так сильно відчути смак цих пухких губ. Ніколи раніше його так не лякала подібна близькість.
Ягиз нервово проковтнув і порахував до п’яти. Він схопив Хазан за зап’ястки і відштовхнув її від себе. Так було правильно, так було легше дихати. Він розвернувся і відступив до вітальні, залишивши Хазан на самоті стояти на порозі квартири. Але дівчина не мала наміру здаватися. Хоч він не може говорити, вона все одно спробує добитися відповіді! Хазан зачинила вхідні двері і почвалала слідом за Холодильником.
– Ми ще не договорили! Ти куди?! Ану стояти! – вона перехопила його біля сходів.
Ягиз якось дивно посміхнувся і підняв одну брову. Його погляд перемістився вниз, на біле вбрання, яке він так і не змінив, відколи вийшов з душу.
– Даю тобі 10 хвилин! – Хазан все ж таки зрозуміла натяк і змилостивилася. Зрештою, їй самій було легше розмовляти з одягненим Еґеменом, аніж весь час натикатися на відкриту ділянку шкіри на грудях з дивним татуюванням у вигляді незрозумілого кільця. – Якщо ти не прийдеш за цей час, я сама піднімуся нагору і примушу тебе зійти сюди!
Відповіддю Хазан послужило звичне закочування очей і ледь помітна посмішка. Вона простежила за тим, як Ягиз зник, а потім озирнулася на всі боки, оцінюючи помешкання. Спочатку її погляд пробігся по білому дивані, скляному столику зі стосом паперів та дивних вазочках, присутність яких була абсолютно марною, проте добре вписувалася в задуманий інтер’єр. Потім, не в змозі стриматися, ноги Хазан привели її до великих панорамних вікон. Вони манили її до себе з того моменту, як вона зайшла в квартиру.
Хазан глянула вниз і на мить її голова запаморочилася від дійства, що розгорталося внизу. Повсюди снували машини, поспішаючи кудись у шаленому темпі, були там і люди мурашиного зросту, багато людей. Хазан перевела свій погляд вгору – на яскраво-червоне коло, від якого розходилися світлі відблиски. Сонце вже майже сідало, навколо нього розлилися різнобарвні фарби – жовті, помаранчеві, ніжно-рожеві. Захід сонця завжди здавався Хазан по-особливому чарівним. Вже не важкий день, заповнений турботами, і ще довга ніч, повна страхів.
Хазан насилу відірвалася від вікна, її увагу привернула постать, що нечутно спустилася зі сходів і стала поряд. Ягиз дивився вперед з незворушним виглядом, за цей час він встиг перевдягнутися в спортивні штани та чорну футболку. В руці хлопець стискав свій маленький блокнот та кулькову ручку.
– Ну і? – Еґемен неохоче перевів свій погляд на Чамкиран, що вичікувально дивилася на нього, схрестивши руки на грудях. – Я чекаю на твої пояснення.
Ягиз голосно зітхнув і передав їй списаний білий листок. Поки вона дивилася на захід сонця, він уже встиг підготувати відповідь.
«Я хотів розповісти тобі, як тільки сам усе дізнався, але в той день не вийшло. Твій стан був не найкращим, а розповівши тобі всю правду, я б все тільки погіршив. Потім я трохи подумав і вирішив, що не можу нічого тобі розповісти, бо це мала зробити інша людина. Я помилився, коли поклався на Сінана, визнаю це.»
– А навіщо ти запропонував мені роботу? Це теж входило у твій план нерозголошення таємниці? – Хазан зім’яла папір і віддала його назад.
Новий листок відправився до неї за кілька хвилин. Цього разу почерк був більш розгонистим і великим, Ягиз поспішав.
«Це був мій, не зовсім вдалий, спосіб загладити провину. Також я хотів, щоб ти ближче мене пізнала і зрозуміла, що я не такий вже негідник, як тобі здалося на перший погляд.»
Хазан скривилася, голова досі була переповнена запитаннями, на які Еґемен, на жаль, не міг дати відповіді. Адже більшість із цих питань призначалися їй самій. Ягиз вичікувально дивився на дівчину, але вона мовчала, лише важко зітхаючи. Розмова більше не клеїлася.
Хазан відвернулася від вікна і неквапом підійшла до дивана. Ягиз покірно вирушив за нею, сідаючи поруч на відстані витягнутої руки. Чамкиран придивилася до розкиданих на столику паперів і помітила щось цікаве. Декілька секунд вона продовжувала кліпати, вдивляючись у власну фотографію, а потім з радісними вигуками схопила її, скинувши решту макулатури на підлогу.
– Це знімок із останньої фотосесії у сукнях? – Ягиз підтвердив її здогади легким кивком. – А де решта?
Ягиз підняв з підлоги зелену папку і витяг звідти стопку фотографій. Хазан вирвала їх з рук ще до того, як він встиг їх вручити. Тепер вся увага дівчини переключилася на результат власної роботи.
Вираз її обличчя весь час змінювався: вона то посміхалася, то невдоволено мружилася, то роздратовано фиркала, насупивши брови. Ягиз не зводив з дівчини очей, спостерігаючи за тим, як вона з непідробною щирістю насолоджується кінцевим продуктом. Бачити її такою захопленою було приголомшливо.
– А це що? – Хазан не стрималася коментаря. – Подивися, яка я тут коса!
Вона підняла фотографію і розгорнула її, показуючи Ягизу. Він нахилився ближче, щоб розглянути якісь дефекти на папері, але так нічого й не виявив.
– Хіба я коса? – Хазан нахилилася вперед і подивилася йому прямо у вічі. В її погляді було стільки дитячої безпосередності, що Ягиз спочатку сильно здивувався. Начебто між ними не було тієї недомовленості, ніби це не вона зовсім недавно тримала його за комір біля порога.
Він вдивився в її розширені зіниці і шоколадну райдужку, але крім переляку нічого більше не побачив. І тут, як на замовлення, ліве око дівчини чомусь засмикалося, чи то від напруги, чи то від нервів. Але цього було достатньо для уважних очей Ягиза. Вказівний палець хлопця піднявся вгору, вказуючи на ліву сторону.
– Що? Ліве око? Воно косить? – нервовий тік став ще сильнішим. – Звичайно, з такою то роботою! Постійно треба дивитися на всі боки, вишукуючи ці об’єктиви!
Ягиз таки не зміг стриматися від сміху, вона була дуже кумедною в цей момент. Хазан обдарувала його нищівним поглядом, але від цього він ще більше розвеселився. З його губ не зірвалося й звуку, але очі… У них було стільки танцюючих іскринок.
– Це не смішно, – Хазан взяла в руку інше фото, розташувавши його на рівні своїх очей. У такий спосіб вона хотіла сховати власну посмішку.
В цей момент на думку спала шалена думка, ніби все так і має бути. Ніби вона все життя повинна сидіти ось так поряд з ним на дивані, потай сміючись з його жартів. Начебто вони повинні бути разом, начебто вони призначені одне для одного.
Дурні роздуми перервав телефонний дзвінок, на екрані висвітлилося «мама». Хазан піднялася з дивана, на ходу приймаючи дзвінок.
– Слухаю, мамо! – вона вже налаштувалася вислуховувати претензії щодо своєї відсутності.
– Едже втекла, Хазан! Поки ти ходиш незрозуміло де, твоя сестра зібрала речі та пішла!
– Що?! Як це втекла? Ти впевнена? – Хазан не могла повірити в те, що почула. Її Едже просто не могла втекти. – Ти говорила з Ясіном, може вона в нього?
– Дурненька, вони втекли разом!
– Що?! Але… але як так? Ти щось наговорила їй, мамо? Едже б ніколи не вчинила так.
– Вона вчора заявила мені, що вони збираються побратися! Ось я й остудила трохи її запал, цей хлопець їй не пара!
– Мамо, як ти не розумієш, що Ясін та Едже споріднені душі?! Що значить не пара? Це не тобі вирішувати!
– Хазан, поверни мені мою дівчинку! – Фазілет заридала. – Нехай одружуються, тільки хай повернеться!
– Добре, я спробую її знайти, не хвилюйся, – Хазан натиснула на відбій і сховала телефон у кишеню.
Серце шалено стукало, в горлі утворилася грудка. І що їй тепер робити? Як знайти сестру, якщо мати в розпачі, а сама вона навіть не знає, де шукати? Хазан намагалася триматися до останнього, вона давилася солоними слізьми, що поступово скочувалися з почервонілих очей. Але коли вона наткнулася на здивований погляд холодної синяви, коли його руки зависли у повітрі за кілька сантиметрів від її плечей, вона здалася.
Цілий день емоційний стан Хазан був на межі, вона намагалася придушити в собі безглузді сльози, які так ненавиділа, вважаючи ознакою власної слабкості. Адже вона сильна, а сильні не плачуть. Чи це просто міф такий, вигаданий для власного заспокоєння? Хазан не знала, тепер вона ні в чому не була певна. Її світ похитнувся з того моменту, як вона дізналася про зраду свого хлопця, але втеча сестри його взагалі зруйнувала. Вона й сама розвалювалася на очах і нічого не могла з цим вдіяти. З кожною сльозою, з кожним схлипом вона гаснула.
Отямитися допомогло холодне дихання, що обдало її шкіру. Хазан притулилася до Ягиза, потопаючи в його обіймах. З ним завжди було спокійно. Він ніжно гладив її по волоссю, поки вона мовчки плакала, заливаючи сльозами його футболку. Його підтримка допомогла їй заспокоїтися і прийти до тями. Хазан вивільнилася з теплих обіймів і тихо прошепотіла:
– Мені треба йти. Я маю знайти сестру.
Ягиз уважно подивився їй у вічі й схопив зі столу блокнот. Часу було мало, але Хазан терпляче стояла, чекаючи на його відповідь.
«Я поїду з тобою. І ніяких заперечень! Сама ти не знайдеш сестру. Спочатку з’їздимо на район, попитаємо, а раптом хтось їх бачив. Потім поговоримо з друзями цього Ясіна, можливо, ті знають, куди вони могли поїхати. Ми знайдемо Едже, обіцяю тобі, головне не хвилюйся!»
Вже сидячи на сидінні Марії Мерседес Хазан помітила, що продовжує стискати в руках ту саму записку. Вони виходили в такому поспіху, що вона навіть забула залишити відповідь Еґемена. Хоча, можливо, це й на краще, слова на папері надавали їй сил і впевненості. Хазан подивилася у бік водія, він, як завжди, спокійно тримався за кермо, спостерігаючи за дорогою.
Здається, вона помилилася.
Здається, не слова, а вигляд зосередженого Ягиза надає їй упевненість в тому, що все буде гаразд.
Тому що він пообіцяв, а вона більше не може йому не вірити.