Будні. Вони завжди наступали так швидко, що Хазан навіть не встигала насолодитися відпочинком. Єдине, що їй залишалося – проклинати всіх роботодавців у світі і плестись у ванну кімнату.
Сьогоднішній понеділок разюче відрізнявся від інших. Хазан встала за 2 години до початку робочого дня і ще пів години провела біля шафи, роздумуючи, що їй одягнути. Едже потяглася, присідаючи на ліжку, її рот відкрився в німому здивуванні. Вона протерла очі, але дивна картина попереду так і не змінилася.
– Сестро? – гукнула Едже. – Ти в порядку?
З криками «О, Аллах!» Хазан відкинула убік пензлик для макіяжу і обернулася до Едже.
– Ні! Я не в порядку! Не тоді, коли у мене руки ростуть не з того місця!
Едже пирснула в ковдру, намагаючись придушити смішок, що норовив вирватися з рота. Бачити сестру такою було надто дивно.
– Ти хотіла нанести макіяж? – вона проігнорувала незадоволений погляд Хазан, який так і казав: «А що не видно?» та швидко продовжила. – Давай я допоможу. У тебе сьогодні якась зустріч?
Едже в один мах зістрибнула з ліжка і опинилася біля Хазан.
– Ні. Просто йду на роботу.
– Тобто ти хотіла нафарбуватися просто для роботи? – брови Едже поповзли вгору, губи піднялися в задоволеній усмішці. – Цікаво. Ти навіть на зустрічі з Сінаном ніколи не робила макіяж.
– А чи можна не згадувати більше кожного разу цього ідіота? – Хазан скривилася так, ніби проковтнула цілий лимон. – Не хочеш, не допомагай. Мені не потрібні твої зайві коментарі.
– Ні ні. Обіцяю, мовчатиму, як риба, – Едже вдала, ніби закрила рот на замок. – Щось ефектне чи звичайний повсякденний макіяж?
– Звичайний.
– Як забажаєш.
Коли Хазан глянула на своє оновлене відображення, то ледве змогла втриматися від радісного вигуку. Іноді їй здавалося, що сестра вміє читати думки або просто вгадувати чужі бажання. Макіяж вийшов непомітним, з легким акцентом на очах та губах. Хазан подивилася на Едже вдячним поглядом, та усміхнулася їй у відповідь.
– Якщо ти сьогодні вирішила зіграти роль матері Терези, може, допоможеш мені визначитися з вибором одягу?
Едже присвиснула від несподіваної пропозиції сестри. Невже кінець світу так близько?
– Відколи ти почала так ретельно ставитися до свого гардеробу? У тебе випадково немає температури? – вона театрально піднесла долоню до чола Хазан. – Ні, дивно. Яка кішка перебігла тобі дорогу? Хоча ні, стривай, здається, я здогадуюся. У цієї кішки випадково не блакитні очі та сріблястий мерседес? Точніше, у кота, перепрошую.
Хазан подивилася на сестру своїм найгрізнішим поглядом, але остання від цього ще більше розвеселилася, грайливо підморгуючи бровами.
– Я передумала, мені не потрібна твоя допомога! – процідила крізь зуби Хазан, підійшовши до шафи.
– Гаразд, не гнівайся. Більше ні слова не скажу. Дозволиш завершити твій прекрасний образ?
Хазан зволікала, але згодом все ж погодилася. Едже мала ширший вибір одягу і вроджене почуття стилю.
– Але все ж таки скажи по секрету, це ж для Ягиза, так? Жартую, жартую.
Чорні завужені штани прямого крою та помаранчева блуза надзвичайно пасували дівчині. Едже радісно сплеснула руками, оглядаючи результат своєї роботи. Розпустити волосся Хазан все-таки відмовилася, його зібрали у високий хвіст на потилиці.
– Дуже дякую, – Хазан стиснула Едже в обіймах.
– Звертайся. Бачити тебе такою гарною – справжнє щастя. Стривай, а в тебе сьогодні хіба немає фотосесії? Ми що даремно тебе чепурили?
– Ні, ні, не турбуйся, – Хазан засміялася, побачивши розчарований вигляд сестри. – Із фотосесіями покінчено. У суботу буде презентація, весь тиждень проходитиме у підготовці.
– Чудово. Успіхів!
– Дякую!
Коли Хазан заходила до студії, що стала рідною за цей короткий час, у неї підкошувалися коліна. В руках нервово поколювало, а серце тремтіло від хвилювання. Вона навіть не пам’ятала, коли востаннє так сильно хвилювалася перед зустріччю з кимось. Натягнувши на обличчя звичайний привітний вираз, вона привіталася по черзі з кожним із працівників.
– Хазан, дорогенька, та ти сяєш! – Іпек як завжди була щедрою на компліменти.
– Дякую, – збентежилася Чамкиран. Зазвичай її хвалили лише тоді, коли вона була в нарядах для фотосесій.
У кабінеті було порожньо, біля працівників його також не було. Хазан продовжувала виглядати довгоочікуваний профіль у дверях, їй так нетерпілося його побачити. Ягиз прийшов лише за півгодини, коли його погляд натрапив на Хазан, він здивовано завмер у проході. Захоплення, що промайнуло в його очах, було видно за кілометр. Хазан відчула, як її щоки покриваються рум’янцем.
Через деякий час Ягиз все ж таки зумів подолати короткий ступор і його обличчя осяяла посмішка. Він кивнув Хазан головою і вона, посміхнувшись у відповідь, попрямувала йому назустріч. Дівчина настільки захопилася зануренням у вир чарівних еґеменівських очей, що навіть не помітила маленьку фігурку, що чимчикувала позаду його спини.
– Привіт, – видихнула Хазан, опинившись за метр від Ягиза.
Він хотів відповісти їй звичним кивком, але увагу Чамкиран відвернула дівчина невисокого зросту, яка виникла біля її начальника, вхопивши його під лікоть. Хазан насупилася від подібної дії, примружилася й оглянула дивну незнайомку з голови до ніг. У неї було коротке хвилясте волосся солом’яного кольору, на дівчині була чорна сукня до колін з квітковим принтом. Щось у ній насторожувало Чамкиран, але поки що вона не могла зрозуміти, що саме.
– Вітаю! – незнайомка простягла вперед руку. – Я Фарах – найкраща подруга Ягиза. Нещодавно приїхала з Америки.
Брови Хазан відразу піднялися вгору. Подруга, Америка, подруга з Америки – у мозку відбувався справжній штурм. Засяяла червона лампочка і Хазан відразу згадала слова Сінана про те, що під час навчання в Америці у Ягиза була подруга, яка була закохана в нього. О Боже, невже це вона? Тільки цього не вистачало!
– Вітаю! – кінчиками пальців Хазан доторкнулася до простягнутої руки. – Я – Хазан.
– Просто Хазан?
– Хазан Чамкиран – обличчя нової лінії спортивного одягу, а також за сумісництвом тренер з кікбоксингу. Ну і подруга Ягиза, звичайно! Приємно познайомитися, Ферах.
– Фарах!
– Ой, вибач. Фарах.
Ягиз почухав рукою підборіддя, спостерігаючи за словесним поєдинком. Йому так хотілося розсміятися в голос через реакцію Хазан на його подругу, але він був змушений стримувати себе.
– Ягизе, як твоє самопочуття? – Хазан припинила нищити поглядом Фарах і звернулася до чоловіка.
– Ягизе, ти що хворів? – Фарах злякано округлила очі і смикнула Еґемена за руку.
Хазан ледь утрималася, щоби не закотити очі.Ягиз подивився на Фарах, що вичікувально гіпнотизувала його поглядом, потім він перевів погляд на Хазан, яка кусала собі губи, гнівно виблискуючи очима у бік дівчини. Ситуація ставала несмішною, він залишився між двома вогнями.
– Пане Ягиз, чи можна вас на хвилинку? – асистентка вперше прийшла у потрібний час та у потрібне місце.
Він вирвав свою руку з міцної хватки Фарах, вичавив для Хазан легку посмішку і пішов слідом за крихітною білявкою. Хазан востаннє подивилася на дівчину і пішла в той бік, куди подався Еґемен. Коли вона наздогнала його, він був один, Іпек кудись пішла.
– Ягиз! – гукнула вона. – Ти справді в порядку?
В її очах було стільки занепокоєння і незрозумілого йому досі тепла, що він не зумів стримати себе і підняв руку. Цей жест привернув увагу Хазан, вона затримала подих в очікуванні наступного кроку. Ягиз лише поправив пасмо волосся на її голові і вона розчаровано видихнула. Він зробив крок назад і кивнув, підтверджуючи своє гарне самопочуття. Під рукою не було блокноту та й писати смски було б дивно, тож він просто продовжував мовчки стояти, не знаючи, що ще можна вдіяти. Йому так багато хотілося їй сказати, але він не міг і це його засмучувало.
Хазан підтримувала його мовчання, опустивши погляд, вона не знала, як далі розпочати розмову. Ягиз невпевнено підійшов ближче і взявши дівчину за руку, покрутив її навколо своєї осі. Хазан покірно рухалася, не до кінця розуміючи, що зараз відбувається. Ягиз відпустив її і сплеснувши руками, підняв угору великий палець. До обличчя Хазан прилив жар, вона присоромлено посміхнулася і пробурмотіла тихе «дякую».
– Вони дуже підходять одне одному, чи не так? – прошепотіла на вухо Фарах одна з візажисток.
Вона кидала захоплені погляди на Ягиза з Хазан, що стояли осторонь від усіх працівників.
– Дурниці. Вони лише друзі! – роздратовано буркнула Фарах, не відриваючи погляду від парочки.
– Пф, це ненадовго, – впевнено промовила працівниця. — Подивіться на мову їхніх тіл, вони скоро будуть разом, якщо не вже!
Фарах роздратовано пирхнула і демонстративно пішла від дівчини, цокаючи підборами. Вона взяла курс на Ягиза, порушуючи їх особистий з Хазан простір. У той же час повернулася Іпек, в руках вона тримала білий аркуш розміру А4.
– Пане Ягиз, я принесла вам адреси придатних для презентації місць, – дівчина передала дані начальникові.
– Ти вже розпочав підготовку місця для презентації? – Хазан одразу пожвавішала.
– Як це круто! – Фарах обов’язково хотілося вставити свої 5 копійок. – Чи можна поїхати з тобою і подивитися їх?
Хазан здивувалася подібному нахабству і вже збиралася належно відповісти дівчині, але вона не встигла. Іпек виявилося спритнішою.
– Пані Хазан обов’язково має супроводити пана Ягиза. Вона, як головне обличчя проекту, має право вибору у цій справі, – Хазан не втримала переможну усмішку, в цей момент вона любила Іпек усією душею. – А щодо вас, пані Фарах, у мене є особливе доручення. Я заборгувала вам екскурсію по фірмі та похід до пана Хазима. Він буде дуже радий вас бачити.
Якби людські очі могли фотографувати, то Хазан обов’язково зняла б Фарах, яка стояла з виглядом прибитого оленя. Сум, злість, розчарування – всі ці емоції змішалося на її обличчі.
– Добре, – навіть у її голосі чулося розчарування. – До зустрічі дорогий!
Вона підійшла впритул до Ягиза і поцілувавши його в щоку пішла разом з помічницею. Хазан неприємно скривилася, але промовчала, провівши поглядом ненависну подружку.
– Ну що, йдемо? – вона обернулася до Ягиза і застала на його обличчі грайливу усмішку.
Марія Мерседес чекала їх на вулиці, яскраво виблискуючи на сонечку чистим капотом. Хазан затримала погляд на машині, задумавшись про те, як вона звикла до постійної присутності цієї пані. Срібляста машина стала невід’ємною частиною кожної їхньої спільної поїздки.
Стамбульські дороги зустріли їх звичними пробками, тому вони застрягли посеред дороги. Хазан вирішила, що це натяк згори і почала допит.
– Де зупинилася твоя подруга? – ніби ненароком запитала вона.
Ягиз здивовано підняв брови вгору, пальці намацували телефон.
«У мене.»
Хазан ніби вдарили під дих, такого повороту вона не чекала. Чомусь у голові одразу виникли картинки напівголої Фарах, що босоніж ходить по квартирі Ягиза та дивиться у вікно так само, як це робила Хазан. З роздумів дівчину вивів звук повідомлення.
«Вона приїхала тільки вчора ввечері і було вже надто пізно шукати готель. Я вже знайшов їй непоганий номер, так що незабаром вона забере свої речі.»
Хазан відвернулася до вікна, не зумівши стримати задоволеної посмішки. Ягиз спостерігав за нею, смішно схиливши голову на один бік. Коли вона повернулася назад він відразу посерйознішав, хоча в очах досі виблискували грайливі вогники.
– А де її хлопець?
«У неї немає хлопця»
Хазан стиснула губи в тонку лінію, їй це все дуже не подобалося.
– Хіба ви з нею не вчилися разом? Тобто, чому вона розмовляє, а ти… Ну сам розумієш.
Вона нервово затремтіла по кришці телефону в очікуванні відповіді.
«З чого ти вирішила, що ми вчилися на одному курсі? Фарах молодша за мене на 3 роки. Нас познайомив спільний друг і з тих пір ми не припиняли нашого спілкування.»
– Аааа, значить так, – пробурмотіла Хазан. – Вона просто не виглядає на свій вік, от я й подумала, що ви ровесники.
Ягиз зміряв її поглядом і відвернувся, дорога потихеньку розчищалася від потоку машин. Шлях, що залишився, вони провели в тиші. Думки Хазан були повністю поглинені новою знайомою. Ягиз думав лише про закінчення проекту і про те, що їх з Чамкиран дороги скоро розійдуться. Він з усіх сил сподівався, що вона прийме його нову пропозицію, але страх невдачі сильно йому дошкуляв.
Перше приміщення, яке вони оглянули, було сірим та непоказним, до того ж йому не завадив би ремонт. Хазан з Ягизом лише мовчки перезирнулися і пішли геть, вирушаючи на пошуки кращого варіанту. Стрілка на улюбленому годиннику Еґемена невблаганно рухалася вперед з шаленою швидкістю, але вони самі застрягли на тому ж самому завданні. Коли починало здаватися, що ось воно – ідеальне рішення, як раптом на поверхню випливав якийсь недолік і вони знову поверталися до того, з чого почали. Остання адреса у списку, складеному Іпек, була їхньою останньою надією.
Удача все-таки не підвела їх, приміщення виявилося чудовим. Воно було досить просторим, але й не надміру великим. Кремові стіни надавали йому ніжності та витонченості, яку так жадала побачити Хазан. Біля однієї зі стін було невеличке підвищення, Ягиз уже подумки поставив туди мікрофон і уявив собі, як стоятиме там, стискаючи руку Мухсіна Їґітера.
Перший етап ознайомлення було пройдено, залишалося лише домовитися з власниками і справа закінчена, принаймні найважливіша його частина. Спочатку вони познайомилися з дочкою пана Халіта, вона власне показала їм все і докладно розповіла про всі аспекти. Говорила з дівчиною Хазан, вона ставила запитання та коментувала побачене, тобто була голосом Ягиза. Після того, як орендарів все влаштувало, Мелек пішла за батьком, щоб за його допомогою остаточно скріпити договір.
– Вітаю! Дуже рада з вами познайомитися, пане Халіт, – Хазан одразу взяла до рук ініціативу, як тільки перед ними з’явився власник. Він був ще не надто старим, як їй чомусь здавалося, звичайний чоловік середнього віку. – Мабуть, Мелек уже розповіла вам про те, що ми хочемо зняти у вас це приміщення на кілька днів. У нас має відбутися презентація лінії спортивного одягу. Ми з паном Ягизом хотіли б обговорити деякі деталі та у разі вашої згоди підписати договір.
Чоловік усміхнувся і радісно почав махати руками, показуючи якісь незрозумілі рухи пальцями. Хазан насупила брови, вона ніяк не могла зрозуміти, що зараз відбувається. І тільки коли знову відповіла Мелек, дівчина усвідомила у чому ж справа.
– Мій батько хотів сказати, що йому теж дуже приємно познайомитися з вами. Він багато чув про Еґеменів і тому дуже щасливий, що може попрацювати з такими відомими людьми.
Хазан насилу кивнула, проковтнувши важку грудку в горлі. З того часу, як вона познайомилася з Ягизом, їй було складно зустрічати людей, що мали ту саму проблему, що й він. Які також були обділені волею долі. Вона зі співчуттям глянула на Еґемена, очікуючи побачити в його очах той звичний смуток, але натомість там було тільки щире здивування і… радість?
Руки Ягиза піднялися вгору, довгі пальці складалися в якісь дивні фігури. Хазан здивовано спостерігала за спілкуванням двох чоловіків, які пристрасно про щось перемовлялися. Вона переводила погляд з однієї постаті на іншу, намагаючись усвідомити, що зараз відбувається і про що вони говорять, але всі спроби були марними.
– Що… про що вони говорять? – не витримала дівчина, її очі звернулися до усміхненої Мелек.
– Вони обговорюють той факт, що зараз в епоху технологій спілкування людей без голосу зводиться лише до електронних пристроїв. Раніше практично кожна людина, що втратила голос, знала мову жестів, зараз же нею володіють одиниці. Люди більше звикли спілкуватися завдяки телефонам, аніж використовуючи свої руки, – привітно озвалася Мелек і одразу додала з якимсь захопленням у голосі. – Я дуже здивована, що пан Ягиз знає мову жестів.
– Я теж, – буркнула у відповідь Хазан.
У серці неприємно кольнуло: а що вона взагалі знає про Ягиза, крім того, що він Еґемен? Від тужливих думок її відвернула Мелек, що підійшла ближче і вхопила під руку, відтягуючи від захоплених співрозмовників.
– Дамо їм трохи часу, щоб поспілкуватися, – промовила вона на вухо Хазан. – А я за цей час влаштую тобі екскурсію на другий поверх. Там теж дуже гарно.
– Звичайно, – кивнула Хазан і озирнулася через плече, кидаючи погляд на Ягиза.
Здається, він навіть і не помітив відсутності двох дам. «Ну й добре, врешті-решт він дуже рідко виглядає таким щасливим. Напевно, йому дуже приємно зустріти людину, яка найкраще зможе його зрозуміти» – Чамкиран заспокоїла саму себе і піднялася вгору сходами, прислухаючись до чергової розповіді Мелек. Їй дуже сподобалася ця дівчина, яка мала не тільки гарну зовнішність, а й приємний характер. Вона була татовою донею, це було помітно з того, з яким захопленням дівчина розповідала про роботу, яку проробив її батько, щоб привести приміщення в порядок. Хазан мимоволі згадала теплий погляд з-під темно-карих очей і приємний, трохи грубуватий голос, який співав колискову. Їй так не вистачало батька.
Щоб відволіктися від приємних, але трохи болючих спогадів, вона вирішила перевести тему.
– Твоя мама, напевно, дуже пишалася таким цілеспрямованим чоловіком.
– Не думаю. Вона навіть не знає про все це, – у голосі дівчини промайнув смуток. – До того ж не варто говорити про неї в минулому, вона жива.
– Пробач, будь ласка, я така нечема, – Хазан хотілося провалитися крізь землю. – Я просто подумала, що якщо твій батько не розмовляє, значить мама померла. Хоча в мене теж помер батько, але мама досі розмовляє, та й випадки коли людина, яка втратила споріднену душу, втрачає голос, дуже рідкісні. Вибач, я роблю все тільки гірше.
Хазан знітилася, на душі було гидко через власну неповагу до чужого життя. Їй не варто було лізти зі своїми дурними розпитуваннями.
– Та нічого страшного, ти ж не знала. Будь-хто на твоєму місці так би подумав. Мої батьки випадково переспали в якомусь клубі, вони тоді були п’яні, після цього мама завагітніла. Перші 2 роки я жила з нею, тато приходив тільки іноді, щоб мене відвідати, а потім… Потім мама зустріла свою споріднену душу і кинула мене на порозі батьківського будинку з вибаченнями та проханням виростити мене доброю людиною. Він так дбав про мене, став і батьком, і матір’ю одночасно. Після ситуації з мамою він скоротив своє спілкування з жінками до мінімуму. Я благала його кудись сходити, познайомитися з кимось, щоб зустріти свою людину. Я шалено боялася не почути його голосу в один день, але він продовжував твердити мені, що єдине кохання в його житті – це я. І що нікому іншому в його серці більше немає місця.
Мелек шмигнула носом і Хазан побачила, що в її очах блищать сльозинки. Не витримавши, вона підійшла ближче до дівчини і обхопила її за плечі.
– Зазвичай, я нікому це не розповідаю, але ти здалася мені хорошою людиною, – прошепотіла вона їй на вухо і Хазан ще міцніше стиснула нову знайому в обіймах.
Коли вона відсторонилася, Мелек одразу витерла сльози рукавом і щиро посміхнулася.
– Ти дуже сильна дівчина, – впевнено зауважила Хазан.
– Ні, це не так, – Мелек захитала головою. – Знаєш, хто по-справжньому сильний? Усі ті люди, які живуть із проблемою мовчання. Мій батько, твій хлопець і решта – вони справді сильні духом.
– Мій хлопець? – Хазан незрозуміло перезирнулася на всі боки, ніби сподіваючись побачити того самого хлопця про якого йшлося. – Але ж у мене його немає.
– Стривай, то ви з паном Ягизом не разом? – прийшла черга Мелек бентежитися. – Я просто подумала… Вибач, це здавалося таким очевидним, що я вирішила… Вибач.
– Та дрібниці. Але чому тобі це здалося очевидним? – Хазан навмисно не звернула увагу на прискорене серцебиття.
– Просто, – Мелек запнулася, думаючи про те, чи варто відповідати на це запитання. Хазан вичікувально дивилася на неї з погано прихованим благанням в очах. Мелек здалася і чесно продовжила: – Він дивиться на тебе так… ніби ти єдина людина у всьому Всесвіті.
Хазан сперло подих від сказаних слів, серце голосно стукало в грудях, намагаючись вирватися на волю.
– Ми… ми лише друзі, – насилу промовила вона, відчуваючи присмак брехні на своїх губах.
– Сподіваюся ми з тобою теж зможемо потоваришувати, – на обличчі Мелек з’явилася винувата усмішка.
Хазан не втрималася і кинулася обіймати щиру знайому.
– Ми вже друзі, – відповіла вона, відсторонившись. – Чекаю на тебе з батьком у суботу на презентації!
– Добре, – дівчата знову посміхнулася одна одній, кожна з них відчувала, що це початок нової дружби.
З новими знайомими вони розпрощалися дуже тепло, Хазан обмінялася з Мелек номерами телефонів, а Ягиз написав свою адресу на аркуші паперу і віддав його в руки пана Халіта. Незважаючи на те, що на пошуки приміщення було витрачено цілий день, час не пройшов марно. Нові знайомства та вигідний договір служили тому доказом.
Вже в машині Хазан зрозуміла, що практично нічого не їла цілий день. Почуття голоду накотило на неї невгамовною хвилею і живіт забурчав, прохаючи про підкріплення. Ягиз посміхнувся і повернув кермо праворуч, повертаючи у бік набережної.
Обстановка була дуже знайомою, Хазан присіла на біле крісло і озирнулася на всі боки. Спогади обвалилися на неї і в думках відразу промайнув образ збентеженого Еґемена і її – з серветками в руках, що витирає йому штани. Хазан одразу опустила погляд, розглядаючи камінці на землі аж до того моменту, коли принесли їжу. Побачивши апетитну булочку, вона проковтнула слину і недовго думаючи схопила ту в руки, вгризаючись зубами в хрустку скоринку. Вона якраз доїдала останній шматок, коли телефон заявив про нове повідомлення. Подумавши, що це нова знайома, Хазан швидко витерла руки та розблокувала телефон.
«Ти сьогодні якась дуже мовчазна. Нічого не сталося?»
Хазан підняла очі на Ягиза, що сидів навпроти, він пильно дивився на неї з занепокоєнням.
– Все гаразд, – запевнила вона. – Просто щось не хочеться розмовляти.
Він схилив голову набік, хотів зрозуміти, чи вона каже правду. Хазан спробувала посміхнутися, але натомість лише неприємно скривила губи. Та що з нею таке? Хотілося розгніватися на себе.
Еґемен схопив у руки смартфон і почав стукати пальцями по екрану. Писав він набагато довше звичайного, тому Хазан у передчутті дивилася на телефон, чекаючи чогось дійсно важливого.
«Я хотів повідомити про це трохи пізніше, але так як ти сьогодні не в настрої, може, це тобі його покращить. Або ж, навпаки, ти ще більше розсердишся. Але в такому випадку буде нічого втрачати, так що краще я спробую зараз. Пам’ятаєш, ти казала, що нудьгуватимеш за роботою на фірмі? Так ось, я вже кілька років працюю над одним проектом з виготовлення косметики. Я особисто спостерігав за виробництвом, радився з кращими фахівцями з приводу складу. Зовсім скоро вийде перша партія продукції і нам потрібно буде гідно її представити. Ми давно вже шукали модель і ось недавно мені спала така думка… Чи не хотіла б ти ще попрацювати з Еґеменами? «
– Ти серйозно? – палко вигукнула Хазан після прочитання. У грудях розливалося приємне тепло.
«Звичайно. Умови контракту все ті ж, але зарплата може бути трохи меншою. Все ж таки інша продукція і таке інше.»
Останні речення Хазан так і не дочитала, їй було достатньо першого.
– Я згодна! Звісно я згодна! – вигукнула вона, привертаючи увагу інших відвідувачів.
Вже звичні зморшки залягли біля бездонних очей, їхній володар яскраво посміхнувся і простягнув уперед свою велику руку. Хазан затримала погляд на довгих пальцях, а потім простягла вперед свою мокру від поту долоню. Весь цей час Ягиз не відривав від неї свого погляду. Весь цей час він дивився тільки на неї одну, ніби вони були єдиними людьми в цьому пропащому світі.
Начебто вона була єдиною дівчиною в усьому Всесвіті.
Хазан облизала губи і забрала свою долоню із хватки Еґемена. Вона відвела очі і обернулася до моря. Ноги трусилися і вона затиснула їх долонями, намагаючись приборкати дурне хвилювання.
Коли їй набридло спостерігати за хвилями, вона повернулася назад до Еґемена, він продовжував дивитися на неї впритул. Ніби за весь цей час він зовсім не відводив свого погляду. Хазан зніяковіло посміхнулася куточками губ і поправила рукою пасмо волосся, що вибилося з зачіски.
Ягиз затримав подих.
Здається, вперше за всі свої роки він по-справжньому відчув точку неповернення.