Занепокоєння. Воно огорнуло всі думки й віддавалося глухим стукотом у серці. Руки тремтіли, ноги підкошувалися, але Хазан продовжувала питати сусідів, чи не бачили вони її сестри з Ясіном. З кожним новим будинком і з кожною негативною відповіддю вона відчувала, як її потрохи накриває розпач. Але Чамкиран намагалася триматися до останнього. Стиснувши руки в кулаки, Хазан йшла далі, в серці все ще горів слабкий вогник надії і вона була готова зробити все можливе, щоб не дати йому згаснути.
Розмова з матір’ю не допомогла справі, а тільки погіршила ситуацію. Фазілет весь час плакала й голосила, що її дочка надто мала для цього жорстокого світу. Хазан не погоджувалася з її думкою, але доводилося мовчати, щоб не засмучувати жінку ще більше. Може, Едже й була надто юною, але аж ніяк не слабкою.
Хазан опитувала тітку Бінназ, давню подругу її матері, як до неї раптом підбіг захеканий Ягиз. Хлопець залишив її одну, як тільки дізнався адресу автомайстерні, де працював Ясін. Він сподівався знайти там хоч якісь зачіпки й судячи з розпатланого вигляду та радісного блиску в очах, йому це вдалося.
– Ти щось дізнався? – замість відповіді Ягиз схопив її за руку і потягнув до машини. Хазан мовчки корилася, за цей час вона вже навчилася розуміти його без слів.
Перед тим як завести машину, чоловік надрукував у нотатках кілька речень і простягнув Чамкиран свій смарфтон.
«Здається, я знаю, де вони. Друг Ясіна – Огуз розповів мені про те, що має старий будиночок на околиці міста, в якому ніхто не живе. Нещодавно Ясін попросив у нього ключі, нібито його знайомому знадобилося житло на кілька днів. Думаю, що вже скоро ти побачишся з сестрою. «
Хазан підвела очі від екрану і подивилася на Ягиза, що спостерігав за нею весь цей час, доки вона читала послання. У свій погляд вона спробувала вкласти всю подяку, яку відчувала до цього хлопця, що вже вкотре допомагав упоратися з божевіллям членів її сім’ї. Здається, її порив був оцінений, Ягиз посміхнувся кутиками губ і з неохотою відвернувся, щоб завести машину.
Кісточки його пальців палали яскраво-червоним кольором, у деяких місцях шкіра здерлася і рука кровила. Хазан здригнулася від жаху, коли побачила подібне видовище. Будучи тренером у спортзалі, вона часто спостерігала чужі забої, та і сама не раз травмувалася через власну неуважність. Але чомусь вигляд крові Ягиза викликав у грудях якесь тягуче відчуття занепокоєння та безпричинного страху.
– Це ще що таке? – вона перехопила його долоню, яку він намагався сховати, як тільки помітив напрям її погляду. – Хто це тебе так? Огуз?
Ягиз спробував відмахнутися звичним жестом «та все гаразд», але цього разу не вийшло. Салон огорнув специфічний запах медичного спирту, Чамкиран обробляла рану, акуратно торкаючись промоклою ваткою до кожної кісточки. Іноді вона робила перерву, тоді Хазан стискала губи трубочкою і дула на рану. Якби вона тільки знала, що біль, який відчував Ягиз, не можна було так просто вилікувати. Покінчивши з роботою, Хазан задоволено посміхнулася проробленому результату, права рука чоловіка була обмотана бинтом. Ягиз дозволив собі вдихнути трохи повітря – весь цей час він майже не дихав. Машина рушила з місця і вони поїхали назустріч темряві.
Будинок, про який говорив Огуз, виявився занедбаною хатиною. Будівля була дуже старою, повсюди пахло вогкістю і мокрою травою. Позаду простягався величезний ліс, на тлі загальної картини він виглядав доволі зловісно. В одному з вікон горів слабкий вогник від свічки. Побачивши його, Хазан відразу напружилася, ноги знову затремтіли. Ягиз кивнув їй і вони разом підійшли до дверей. Хазан постукала і відійшла вбік, зробивши глибокий вдих.
– Сестро? – двері відчинилися й на порозі з’явилася заплакана Едже. Недовго думаючи, Хазан кинулася до сестри, стискаючи її в міцних обіймах. Ягиз стояв осторонь і з легкою усмішкою на губах спостерігав за цим маленьким возз’єднанням.
– Едже, що ж ви наробили? Навіщо? – Хазан обхопила руками обличчя сестри, великим пальцем правої руки спробувала витерти потоки сліз.
– Не знаю, слово честі, не знаю. Мама знову натиснула на мене і я була в такому розпачі, не знала, що робити. І тут Ясіну спала на думку ця шалена ідея – втекти від усіх.
– Чому ти мені не сказала? Я б поговорила з мамою. Ти ж знаєш, що вона запальна, іноді не думає, що каже, а потім шкодує.
– Ти останнім часом була така зайнята, що я не хотіла тебе турбувати і навантажувати своїми проблемами.
– Ага, тобто зараз ти мене зовсім не потурбувала? – Хазан кивнула у бік будинку, в її голосі чулася іронія. – Гаразд, проїхали. Наступного разу, як тільки щось станеться – одразу біжиш до мене і я тобі допомагаю. Домовились?
– Домовились, – Едже посміхнулася.
– Ну то що, можемо їхати додому? – Хазан подивилася за спину Едже, шукаючи когось у темряві. – А де, до речі, Ясін?
– Сестро, я так хвилююся, він пішов у ліс по дрова десь півгодини тому. Ми хотіли розтопити камін, бо тут дуже холодно, та ще й електрики немає через якусь поломку.
– Та що вам на місці не сидиться? – Хазан роздратовано цокнула язиком. – І де нам тепер його шукати?
Поки Хазан обмірковувала подальший план дій, за її спиною почувся якийсь рух. Ягиз смикнув дівчину за плече, показуючи чергове послання на своєму телефоні.
«Я піду в ліс, пошукаю хлопця. Ви заходьте в будинок і чекайте, поки ми не прийдемо.»
– Ягиз, там дуже темно! Я не пущу тебе одного! – вигляд у Хазан був досить грізний.
Ягиз увімкнув на телефоні ліхтарик і продемонстрував це дівчині. Вона невдоволено пирхнула, закотивши очі, й повернулася до Едже, щоб попросити ту посидіти в будинку, поки вони не знайдуть Ясіна. Але Еґемен навіть не мав наміру чекати відповіді, він скористався зручним моментом і тихенько втік у непроглядну темряву. Коли Хазан обернулася, його вже не було поряд.
– Будь обережний, – крикнула вона, сподіваючись, що чоловік почув її прохання.
– Будь обережним, Ягизе. Я не пущу тебе одного! – Едже перекривила сестру, її брова піднялася вгору. – Коли це ти встигла так зблизитися з ним?
– Ану бігцем пішла до хати! – вона силою заштовхала Едже всередину їхнього притулку. – І більше ні слова! Ти ще не відповіла за свою втечу, тож не випробовуй моє терпіння!
Кімната, в якій сиділа Едже, виявилася дуже маленькою, але доволі затишною. Односпальне ліжко, дерев’яний столик, маленька шафа та камін – от і всі меблі. Хазан присіла на ліжко біля сестри, на душі було неспокійно.
– Ну і? – Едже не зводила з сестри очей. – Ти так і не розповіси мені про ваші стосунки з Ягизом?
– Які такі стосунки? Він просто брат… – вона мало не сказала «мого хлопця», але потім відразу одумалася. –… Сінана та мій начальник. От і все.
– От і все? Тобто ось вони які – робочі відносини.
Дівчина широко посміхнулася, грайливо підморгуючи бровами. Хазан подумки побажала собі терпіння. Ну і як тепер заспокоїти цю невгамовну?
– Цікаво, – Едже вдала, ніби задумалася, – а твій хлопець знає, що ти так дбаєш про свого начальника?
– У мене немає хлопця! – слова вирвалися раніше, ніж Хазан встигла припнути собі язика.
– Що?! – крик Едже було чути за кілометр. – Ви розійшлися? Чому я про це не знаю?
– Тому що дехто не прийшов додому, – вигукнула Хазан, не залишившись у боргу.
– Гаразд, гаразд, моя вина. – Едже вирішила змінити свою тактику. – Але я все одно хочу все дізнатися. Давай, розповідай!
Чамкиран повідала сестрі про Ніль, а також пояснила той дивний вчинок Ягиза. Едже уважно слухала, часом видаючи гнівні коментарі на кшталт: «Оце так козел цей патлатий» і «Я ж казала, що Ягиз непоганий хлопець».
– І що ти тепер робитимеш? – запитала вона після закінчення розповіді.
– Не знаю. А що я повинна робити?
– Ну, – Едже зам’ялася, підбираючи потрібні слова, – ти ж думала, що Сінан твоя споріднена душа. І що тепер?
– Нічого. У мене ще 3 роки у запасі. Не бійся, когось знайду, – Хазан усміхнулася і легенько вдарила сестру кулаком по нозі. – Зрештою, нічого страшного не станеться, якщо я замовчу. Подивися на Ягиза, здається, він вдало справляється з цим.
– А якщо ти вже знайшла свою споріднену душу? – натяк Едже був кришталево чистим, тож не зрозуміти його було просто неможливо. Цього Хазан уже не змогла витримати. Вона озирнулася в пошуках підтримки і побачивши подушку, вкриту пилом, схопила ту і кинула в нахабу.
Подушка припечаталась прямо в задоволене обличчя Едже. Але дівчину це зовсім не засмутило, навпаки, вона голосно засміялася і кинула її назад Хазан. Остання зі словами «Аллах, Аллах» теж усміхнулася, пригортаючи сестру однією рукою.
Гучний звук дверей, що відчинилися, поклав кінець веселощам, Чамкиран з переляку озирнулися одна на одну. В дверному отворі з’явилася світло-русява маківка і Едже з радісними вигуками кинулася на шию прибулого.
– Ясіне, де ти так довго був? Я так хвилювалася! – вигукнула вона, продовжуючи стискати хлопця у своїх руках.
– Едже, заспокойся, ти зараз мене задушиш! – Він спробував відліпити її від себе, але це було дуже складно. – Я заблукав у цьому чортовому лісі, щойно знайшов дорогу назад!
– Добре, що з тобою все гаразд, – Едже трохи заспокоїлася і перестала обвивати шию нещасного.
– Сестро Хазан? – Ясіну нарешті відкрився вигляд позаду Едже.
– Ми з тобою ще потім поговоримо! – пообіцяла вона, пригрозивши вказівним пальцем. – А де Ягиз? – Хазан нахилилася убік, щоб побачити довгоочікуваний профіль, але там було пусто.
– Ягиз? А це хто? – Ясін насупився, явно не розуміючи, про кого йдеться.
– Пам’ятаєш того хлопця, що відвозив нас у день, коли заарештували маму? – Едже спробувала підказати йому. – Він ще допоміг нам звільнити її та найняв адвоката.
Ясін насупився, на обличчі проступив вираз глибокої задуми. Трохи подумавши він все ж таки позитивно кивнув.
– Здається, згадав. Та я нікого не бачив.
– Він пішов у ліс за тобою. Де ж він подівся? – у голосі Хазан чулися панічні нотки.
– Сестро, заспокойся. Ягиз розумний хлопець, він знайде дорогу.
– Едже, він навіть не зможе попросити про допомогу, якщо з ним щось станеться! – очі округлилися від переляку, вона почала ходити туди-сюди по кімнаті. – Зв’язок тут не ловить, зателефонувати він теж не зможе. Едже, я маю його знайти!
– Сестро Хазан, я б не радив тобі виходити назовні. Надворі збирається гроза, коли я зайшов до будинку, там уже накрапало.
– Ще краще!
– Сестро, сядь і заспокойся. Зачекаємо кілька хвилин. Якщо він не прийде, вирушимо всі разом на пошуки, – Едже намагалася бути неупередженою, все-таки її хлопець був поруч з нею, їй було нічого хвилюватися.
Хазан неохоче піддалася вмовлянням і дозволила сестрі посадити себе. Її пальці вистукували по колінах дріб. Уява почала підкидати жахливі зображення знесиленого Ягиза, що застряг у яру і не може крикнути про допомогу. У серці оселилася тривога, що вона більше не зможе побачити фірмовий похмурий погляд з-під брів. Хазан прикрила голову руками і більше не витримуючи потоку власних думок голосно вигукнула:
– Я так не можу! Я мушу його знайти!
Едже з Ясіном розуміюче переглянулися, обидва думали про те, як їм знайомі ці почуття. Хазан вислизнула з кімнати і вибігла у двір, де бушувала стихія. Дощ застилав очі, через нього було важко щось побачити. Зірки зникли – їх заступили чорні хмари, що згустилися на небі. Вона зупинилася, не розуміючи, в який бік краще бігти. Одяг уже намок і неприємно липнув до тіла, створюючи масу незручностей.
Десь вдалині почувся шерех, Хазан кинулася туди. Ретельно мружачи очі, вона намагалася хоч щось побачити в густій темряві. Дівчина швидше відчула його присутність, аніж побачила. З розбігу вона кинулася в його обійми, обхопивши руками мокру шию.
– Ягиз! О Боже, я так хвилювалася. Невже ти зі мною?
Ягиз видав якийсь незрозумілий чи то хрип, чи то стогін і ще сильніше притис її до себе. Він зарився носом у її довге волосся і Хазан наслідувала його приклад – пригладила рукою розпатлану шевелюру Еґемена. Між їхніми тілами не було жодної відстані, вони притискалися один до одного з усією силою, на яку були здатні.
Ягиз був мокрий, навіть занадто. На ньому не залишилося сухого місця. Але Хазан все одно не хотіла його відпускати, хоч по тілу вже бігли мурашки від холоду. Їй було приємно стояти разом з ним під дощем і слухати стукіт двох сердець, що билися в унісон.
– Ти впевнена, що вони не зустрічаються? – прошепотів Ясін на вухо Едже. Вони підкралися ззаду, над головою хлопець тримав невеликий брезент, що допомагав сховатися від дощу.
– Поки що ні. Але в них усе ще попереду, – засяяла вона.
Дощ не припинявся, краплі ставали все більшими і більшими. Ягиз з неохотою відсторонився, зустрічаючись поглядом з темними очима Хазан. Він не сказав жодного слова і не зробив жодного руху, але вона відразу зрозуміла те, що він намагався донести. «Пора їхати» – говорили його очі і вона була з ними згодна.
Зрозумівши, що більше немає сенсу ховатися, Едже з Ясіном вибігли вперед. Ягиз вказав їм рукою на машину і вся четвірка побігла у бік сріблястого мерседеса. Опинившись у салоні, Ягиз насамперед увімкнув пічку, тіло охопив страшний озноб. Хазан теж потирала червоні руки, намагаючись хоч трохи зігрітися.
Шлях додому вони провели в мовчанні, лише зрідка тишу порушувало чхання Ягиза і шморгання носом. Ясін з Едже сиділи позаду, тихо посміюючись над чимось і кидаючи в бік водія косі погляди. Хазан подивилася на парочку і вони, побачивши її гнівний вираз обличчя, відразу затихли.
– Ти застудився, хай Мехмет тебе обов’язково огляне! – вони стояли біля машини на їхньому районі, Ясін уже поплентався додому, кидаючи жалісні погляди на Едже. – Пообіцяй мені!
Ягиз кивнув на знак згоди. Сперечатись із Хазан було марно, тим паче в його становищі, коли говорити могла лише вона.
– Дякую тобі за те, що не покинув сестру і допоміг нам, – заговорила Едже. – Нам дуже пощастило, що ти був поряд.
Ягиз тепло посміхнувся їй у відповідь. Хазан упіймала себе на думці, що відчуває жахливе відчуття дежавю. Знову вони стоять біля їхнього будинку після того, як він їм допоміг і вона знову не знає, що ще зробити, щоб висловити свою подяку.
Цього разу Хазан тримала себе в руках, тож поцілунку в щоку так і не сталося. Натомість вона просто міцно стиснула його долоню і вхопивши під руку Едже зникла в будинку.
Все одно волосся зберегло його запах.