Злість. Вона оселилася в кожному органі, в кожній клітині її тіла. Ще ніколи Хазан не відчувала стільки ненависті та зневаги до когось. Душу гнітила образа, а почуття власної гордості було розтоптано. Її принизили без будь-якої вагомої причини на це.
Усю ніч Хазан намагалася знайти відповіді на запитання. Чому той покидьок так з нею вчинив? І чому його рана так швидко зникла? Але скільки б вона не намагалася, ці таємниці все одно залишалися нерозгаданими. Єдине, що не викликало жодного сумніву – вона так просто цього не пробачить. Будь він братом Сінана, або навіть президентом Туреччини, їй все одно. Покарання має бути жорстоким.
Сонячні промені, що пробивалися крізь фіранки, ознаменували початок важкого дня. Без особливого ентузіазму Хазан тихо встала з ліжка. По дорозі до ванної кімнати вона зазирнула в дзеркало. Побачене там було настільки жахливим, що дівчина навіть не впізнала себе. Розпатлане волосся нагадувало гніздо якогось лісового птаха, а кола під очима могли скласти конкуренцію будь-якій панді. Видавши важке зітхання вона почимчикувала приводити себе в порядок.
Коли Хазан повернулася, Едже продовжувала солодко сопіти під ковдрою. Прохання піднятися з ліжка так і не вплинули на запеклу соню, тому настав час для важкої артилерії.
– Час вставати! – без попередження Хазан ривком стягнула з сестри ковдру.
Едже розплющила одне око, продовжуючи лежати, зігнувшись калачиком. Кілька хвилин бурчання і ось вона вже на ногах, та ще й при повному параді. Хазан за цей час встигла застелити ліжка та прибрати розкидані з вечора речі. Почувши бурчання живота дівчина хотіла було піти на кухню щось перекусити, але нестерпна малявка перегородила їй шлях, спираючись руками на прочинені двері.
– Стій! Ти нічого не хочеш мені розповісти? – тепер вона склала руки на грудях, надаючи образу якомога більше войовничості.
– Едже, ти запізнишся до школи. Давай потім якось.
Закусивши нижню губу від невдоволення, молодша Чамкиран заперечливо похитала головою. Хазан зрозуміла, що цього разу не вдасться обійтися звичайною обіцянкою, тому через півгодини сестри бурхливо обговорювали вчорашній вечір.
Оповідання дівчини вийшло дуже емоційним та барвистим. Але згадувати про зникнення порізу на обличчі Ягиза вона не стала. Мало що надумає собі ця маленька фантазерка, тим більше після тієї безглуздої статті.
– Я все одно не бачу сенсу у його вчинку. Навіщо він тебе образив? Ви навіть не були знайомі до того моменту. Може Сінан йому щось не те розповів про тебе? – великі очі дивилися на неї з цікавістю.
– Та що він міг розповісти? Просто його брат справжній покидьок, ось тобі й відповідь!
– Але ж кожна дія будь-якої людини повинна мати причину, – з розумним виглядом промовила Едже. – Не думаю, що він просто так став би ображати незнайому людину.
– Я не зрозуміла, ти що його захищаєш? – Хазан спалахнула гнівом.
– Ні, я намагаюся знайти причину.
– Не шукай, Едже, – нахабно перервала вона спроби виправдання, – не шукай. Краще йди до школи, а то знову скиглитимеш, що нічого не розумієш у математиці. Вже вкотре пропустила перший урок.
– А ось і піду! – гордо підвелася зі свого місця дівчина, захопивши рюкзак. – До того ж, – додала вона вже біля дверей, – сьогодні в мене нема першого уроку!
Подякувавши Аллаху за те, що він створив школу, Хазан нарешті пішла на кухню, щоб поснідати. На столі стояла записка від матері, в якій повідомлялося, що вона пішла на роботу. «Життя прекрасне» – вирішила Хазан, коли зрозуміла, що більше не буде ранкових допитів.
Сівши за стіл вона почала розрізати ножем свою яєчню, як раптом у її кишені щось загуло, після чого залунала гучна мелодія. Зі словами: «Мені сьогодні взагалі дадуть поїсти?» дівчина невдоволено підняла слухавку, попередньо подивившись на ім’я телефонуючого.
– Алло, кохана? – пролунав тихий голос Сінана. – Ти в порядку? Я так і не зрозумів, що сталося вчора. Брат не хоче нічого мені пояснити, та й ти вибігла, не сказавши ні слова. Я хотів поїхати за тобою, але батько сказав, що тобі треба побути на самоті. Що сталося між вами з Ягизом?
Поки Сінан розпинався на іншому кінці телефону, Хазан з лінивим виглядом жувала яйця, пропускаючи повз вуха весь цей словесний потік.
– Хазан, ти мене чуєш?
– Так, так, – вона таки наважилася подати голос. – Я не хочу говорити про вчорашнє. Вибачся за мене перед батьком, мені справді шкода, що вечеря так закінчилася.
– Добре. Але ми з тобою все одно потім поговоримо про це після того, як я повернуся.
–А ти де зараз?
– Батько вирішив відвезти нас на сімейний пікнік, шкода лише, що не в повному складі.
– Хтось не поїхав?
– Ягиз залишився в особняку, у нього назбиралося багато справ. Гаразд, Хазан, я відключаюся. Бувай.
– Бувай.
Новина про пікнік Еґеменів стала несподіваним сюрпризом для Хазан, щоправда, вона поки не розібралася: приємним, чи поганим. У голові відразу дозріла одна думка, якої явно варто було б позбутися, але коли це дівчина відмовлялася від задуманого? Їй були потрібні відповіді, а їх могла дати лише одна людина.
Нашвидкуруч зібравшись, вона захопила всі необхідні їй атрибути і вирушила до особняка, який ще вчора не хотіла бачити навіть у страшних снах. Над одягом дівчина як завжди не заморочувалася: улюблені чорні штани, спортивна куртка та кепка. Від вчорашнього офіційного вигляду не лишилося й сліду.
Коли таксист висадив Хазан біля будинку Еґеменів, вона вперше по-справжньому змогла оцінити красу цієї будівлі. Адже вчора, через киплячі емоції і неприборкане хвилювання, вона так і не звернула уваги на цей архітектурний витвір. Особняк надзвичайно пасував своїм власникам, такий же дорогий і величний. На якусь секунду Хазан здалося, що вона побачила на балконі чиюсь фігуру, але так як там було порожньо, вона списала це на звичайний обман зору. Охоронець на ім’я Риза спочатку не захотів пустити дівчину, але потім, коли вона знову представилася йому, він впізнав у ній ту красуню з учорашнього вечора, з якої прийшов пан Сінан. Відтепер усі шляхи були відкриті і жодних перешкод більше не передбачалося.
Обережно, з побоюванням, Хазан постукала у двері, намагаючись впоратися з тремтінням у руках.
– Вітаю. Чим можу допомогти? – двері відчинила одна зі служниць.
– Вітаю, мені потрібен пан Ягиз. Він вдома? – Чамкиран намагалася надати своєму голосу якнайбільше впевненості.
– Так, проходьте, будь ласка, – темноволоса запросила гостю всередину, зачиняючи за нею двері. – Він у своїй кімнаті нагорі. Якщо потрібно, то я можу проводити.
Сірі очі примружилися і з недовірою подивилися на Хазан. Впізнати в пацанському образі дівчину Сінана було досить складно.
– Ні, дякую. Я знаю, де вона знаходиться, – усміхнулася Хазан, намагаючись не викликати підозри.
Незважаючи на недовірливу прислугу, дівчина впевненим кроком попрямувала до сходів. Вона не мала навіть найменшого уявлення про те, де саме знаходиться кімната Ягиза, але відступати від задуманого було вже пізно. Вона озирнулася назад на секунду, щоб подивитися куди поділася служниця, як раптом її тіло впечаталося в когось. Чиїсь сильні руки утримали її від фатального падіння зі сходів, притискаючи до себе надто близько. Хазан подивилася на свого рятівника і хвиля ненависті прокотилася її тілом. Перед нею стояв Ягиз Еґемен власною персоною. Його руки по-господарськи тримали її за лікті, а блакитні очі з цікавістю вивчали її обличчя. Він знаходився надто близько, порушуючи всі рамки пристойної поведінки.
– Відпусти мене, покидьку! Що ти собі дозволяєш? – дівчина спробувала вирватися з його рук.
Посміхнувшись Еґемен різко прибрав свої долоні, але Хазан, яка явно не чекала такого вчинку, не змогла втримати рівноваги, знову ризикуючи скотитися по сходах на перший поверх. Вдруге Ягиз надав їй послугу, подавши на допомогу свою руку. Схопивши її маленьку долоньку, він потягнув дівчину за собою, не зважаючи на незадоволені вигуки.
Хазан не встигла навіть помітити, як вони опинилася у невеликій, але просторій кімнаті. Першим, що впало їй у вічі, було односпальне ліжко, на якому розкидано валялися різні листочки з дивними написами. Незважаючи на абсолютний порядок у кімнаті, саме у тому кутку панував невеликий хаос.
Хазан озирнулася на Еґемена, сподіваючись хоч якогось прояву емоцій від нього, але той залишався безпристрасним. Його мовчання стало тим самим вогником, що запалив ґніт величезної бомби під назвою «Хазан Чамкиран».
– Здається, ми з тобою вчора так і не договорили. Ось, ти забув це, покидьку! – вона жбурнула в нього ті самі 100 доларів.
Брови Ягиза піднялися вгору і звична байдужість тепер змінилася на подив.
– Та як ти смієш мене так ображати? Хто тобі дав таке право, га? – зупинити цей потік слів було неможливо. – Ким ти себе уявив? Ти… та ти справжнісінький холодильник!
Прізвисько, яким дівчина нагородила скромну особу пана Еґемена, не змогло не викликати жодної реакції у чоловіка. Вже знайома усмішка з’явилася на його обличчі, а брови поповзли вгору, даючи можливість звернути увагу на зацікавлений погляд. Але такий вчинок викликав у Хазан лише черговий напад гніву. Зі словами: «Ти ще й насміхаєшся з мене!» вона замахнулася, щоб дати хлопцю ляпас.
Гнів поступився місцем подиву, коли Ягиз просто в повітрі схопив її руку, не даючи завдати собі шкоди. Тепер він був розлючений, про що свідчили надуті на лобі вени. Хазан намагалася відірвати погляд від нестерпного нахаби, але якимось чином його очі весь час приковували її до себе. Здавалося, що час застиг для цих двох, навіть годинник на руці хлопця перестав цокати, поглинаючи кімнату в абсолютну тишу. Велика стрілка циферблата зупинилася на цифрі 3. Вони продовжували стояти, пропалюючи один одного поглядами, не звертаючи уваги більше ні на що. Ягиз міцно стискав руку Хазан, але вона не відчувала болю. Лише легке поколювання в області дотику.
– Ти справді такий боягуз, що ховаєшся за постійним мовчанням? – несподівано для них випалила дівчина.
Відразу ж у той момент його рука опустилася, звільняючи її від оков. В очах з’явився якийсь дивний смуток, що навіював на Хазан не найкращі спогади. Ягиз глянув на неї сповненим болю поглядом і вона відчула, як у її серці встромилося тисячі дрібних уламків. Вона була впевнена, що ненавидить цю людину всім серцем, але чому його погляд завдає їй болю? Хіба таке можливо?
Не зважаючи на збентеження дівчини, Ягиз підійшов до ліжка і схопив звідти невеликий блокнот із ручкою. Хазан продовжувала стояти біля дверей, здивовано спостерігаючи, як ручка в руці хлопця забігала по папері. Не минуло й хвилини, як хлопець вручив їй листок, на якому каліграфічним почерком було написано наступне: «Мовчання не з власної волі – найгірше покарання, яке міг придумати цей Всесвіт. Я не боягуз і якби міг, то сказав би тобі це в лице.»
Після прочитання записки Хазан кинула побіжний погляд на Ягиза, але він стояв до неї спиною, прибираючи розкидані на ліжку листки. Вона щиро не розуміла того, як можна було упустити той факт, що хлопцю явно перевалило за 30. Недаремно кажуть, що зовнішність буває оманлива, от і вона повелася на молодий вигляд Еґемена.
– Якщо ти ще раз посмієш мене образити, я більше не буду такою м’якотілою, знай це. І ще, тримайся від мене подалі.
Вона швидко втекла без оглядки, все ще тримаючи в руках клаптик паперу. Хазан прийшла сюди за правдою, але вона виявилася надто важкою та несподіваною, тому втеча була найкращим виходом.
Ягиз так і залишився стояти посеред кімнати, тримаючи в руках листки з новим проектом для фірми. Щось у цій дівчині було не так, щось у ній хвилювало його свідомість.
Щось тягнуло його до неї.