Втрати. Мов грозові хмари, вони висять у нас над головою, порушують всі плани і назавжди змінюють життя. Якось Хазан вже довелося пережити страшну звістку – смерть батька. Той день досі стоїть в неї перед очима. Ось він цілує її на прощання і йде на роботу, а ввечері надходить звістка про нещасний випадок. Тоді всередині щось надломилося, ніби назавжди зникла якась важлива деталь раніше злагодженого механізму.
Зараз, сидячи в машині Ягиза дорогою до лікарні, Хазан почала усвідомлювати, що не готова вдруге втратити ще одну частину себе. Вона не знала, що сталося і наскільки все серйозно, оскільки Едже сама не була в курсі всіх подробиць. Їй лише зателефонували і повідомили, що їхню матір відвезли до лікарні за такою-то адресою. Дівчина злякалася і відразу ж кинулася шукати сестру. Можливо, ситуація не настільки погана і в Фазілет просто впав тиск, але Хазан все одно боялася, накручуючи себе. Останнім часом у них з матір’ю були не найкращі стосунки. Після того, як та дізналася про нову роботу Хазан, вона постійно намагалася впросити дочку взяти її з собою на зйомки. Але дівчина твердо стояла на своєму рішенні, вона надто добре знала характер матері та її звички. З того часу Фазілет образилася і вони обидві стали уникати одне одного.
Машина загальмувала і Хазан довелося виплутатися з павутиння власних думок. Чамкиран подивилася через вікно і побачила величезний напис «Hastane», вони приїхали. Вечірнє повітря зустріло її пронизливим холодом, що впивався в шкіру, на дівчині досі був спортивний топ. Хазан зіщулилася від холоду, як раптом на її плечі лягло щось тепле і важке. Дівчина озирнулася, Еґемен залишився в одній сорочці. Вона вдячно кивнула, поправила піджак, щоб він не сповз і швидко пішла до входу в лікарню. Біля дверей на неї чекала заплакана Едже, що трималася за руку з Ясіном. Сестри обійняли одна одну на кілька секунд, а потім разом забігли в приміщення.
В реєстратурі їх обрадували, з пані Фазилет не сталося нічого страшного, вона просто зомліла і трохи вдарилася головою об асфальт. На щастя, жінка не забилася, відбулася кількома шишками на голові та й усе. Коли Хазан з Едже прибігли до палати, Фазілет сиділа на лікарняному ліжку і голосно розмовляла зі своїми сусідками.
– Мамо! – прокричали дівчата в унісон і кинулися до неї з обіймами.
– Доні мої, де ви були так довго, я вже тут занудьгувала?! – Фазілет по черзі розцілувала кожну з них. – Дякую дамам, що не залишили мене без товариства.
Вона широко всміхнулася двом жінкам поважного віку. Хазан з Едже переглянулися одна з одною, така поведінка була якраз у стилі їхньої матері.
– Мамо, ти нас так налякала. Як твоє самопочуття?
– Нічого серйозного, Едже. Я просто не помітила каменя під ногами, спіткнулася об нього і впала.
– У тебе забігали очі, здається, ти чогось недомовляєш, – від Хазан було складно щось приховати.
– Аллах-Аллах, що я можу від вас приховувати? Навіть у лікарні не перестаєш звинувачувати мене в чомусь! – Фазілет розіграла награну образу.
– Ауч! – пропищала Хазан, коли Едже боляче штовхнула її в бік. – Ну, пробач, мамо, ти ж знаєш, що в мене твій характер. Не докопавшись до правди, я не заспокоюся, до того ж ти справді нас дуже налякала. Напевно, я досі не прийшла до тями від шоку, вибач.
Хазан взяла руку матері і піднесла її до губ. Та трохи пом’якшала і ласкаво поплескала дочку по щоці.
– Як там самопочуття моєї пацієнтки? – лікар, що увійшов до палати, порушив ідилію.
Хазан озирнулася назад, на її обличчі застигла гримаса здивування. Перед нею стояв лікар Мехмет, до якого її привіз Ягиз після невдалого купання в басейні спортзалу. І чому ж у всьому Стамбулі її мати мала потрапити саме до нього? Побачивши Хазан, чоловік одразу посміхнувся і хотів уже було привітати її, але дівчина почала відчайдушно мотати головою, очима кажучи про те, що не треба. Пощастило, що Фазілет у цей час не дивилася на дочку і не бачила її жалісливого виразу обличчя. А ось Едже вловила зміну настрою сестри і подумки пообіцяла собі вибити з Хазан всю інформацію.
– Хіба я можу погано почуватися поруч із таким професіоналом? – з вуст пані Фазілет полилися лестощі.
– Ну що ви, пані! Бачу, ви в повному порядку. Думаю, що можу спокійно відпустити вас додому. З такою підтримкою, – він показав головою на сестер, – ви точно видужаєте. Документи для виписки вже підготовлені, бережіть себе!
– Дякую вам, лікарю!
Після цього були зворушливі прощання Фазілет з її новоспеченими подругами. Вона пообіцяла, що обов’язково відвідає їх, а потім в оточенні дочок вийшла з палати. Коли вони опинилися в лікарняному коридорі, Хазан здалося, ніби біля повороту вона побачила знайому постать. Невже він не пішов?
– Ох, і він тут, –— невдоволено прошипіла Фазілет, побачивши Ясіна, що стояв біля палати, переступаючи з ноги на ногу.
– Мамо! – невдоволено шикнула на неї Едже.
– Гаразд, мовчу. Хазан, доню, а що це на тобі таке? Чиї це речі? – погляд пані Фазілет просканував старшу доньку.
– Це речі, які я рекламую. Мій одяг залишився на студії, туди було далеко їхати, ось мені і запропонували залишити собі цей комплект.
– А піджак теж звідти?
– Еее, він…
– Фазілет Чамкиран?! – сімейство дружно повернулося в бік двох поліцейських, що наближалися до них.
– Так, це я, – тремтячим голосом підтвердила жінка.
– Ви маєте поїхати з нами до відділку! – в руці одного з них задзвеніли наручники.
– Що означає поїхати з вами? На якій підставі?! – Хазан почала обстоювати права матері.
– Пані Фазілет здійснила незаконне проникнення в чужий будинок, – не звертаючи уваги на здивовані вигуки дівчат, він продовжив. – Власники написали заяву, тому ми маємо забрати її для надання свідчень та подальшого вирішення справи.
Тієї миті Хазан здалося, наче земля під ногами почала провалюватися. На її очах заарештовували матір, а вона нічого не могла з цим вдіяти. Фазілет кричала на всю лікарню про несправедливість і свою невинність, Едже тихо плакала на плечі у Ясіна, а Хазан так і залишалася стояти на тому ж самому місці. Ступор швидко пройшов і дівчина з гучними криками кинулася слідом за матір’ю, але користі було мало. Вона лише встигла добігти до стійки реєстрації, як раптом уперлася в знайомий силует.
– Відійди, мені треба піти за мамою! – вона спробувала обійти Ягиза, але він знову з’явився перед нею. – Куди вони її відвозять? Відпусти мене, байдужий роботе! – у хід пішли кулаки.
Не шкодуючи сил, Хазан виплескувала весь свій гнів і всі емоції, що накопичилися за цілий день і які вона приховувала під твердою бронею. Ягиз терпів, не опираючись, він розумів її стан. Врешті-решт у Хазан більше не залишилося сил і вона просто розплакалася, кинувшись в обійми того самого ненависного холодильника. Він обійняв її у відповідь, ласкаво погладжуючи по плечу.
Минали хвилини, а вони так і залишалися в обіймах один одного: вона – зі сльозами на очах і він – зі смутком у погляді. Трохи заспокоївшись, Хазан відразу відсторонилася від чоловіка, сором’язливо ховаючи від нього свої очі. Вказівний палець Ягиза потягнувся до її обличчя і він ніжно, майже невагомо, торкнувся щоки, якою стікала сльоза. Хазан приголомшено дивилася на нього в повному непорозумінні. Він акуратно протер обидва її ока, а потім міцно схопив за руку і потягнув уперед до виходу з лікарні.
– Куди ми йдемо? – Хазан ледве встигала бігти за ним. – Ти відвезеш мене до поліцейської дільниці?
Він подивився їй у вічі і як завжди кивнув, серце Хазан затріпотіло.
– Стривай, моя сестра, вона залишилася в лікарні зі своїм хлопцем, – вже біля машини дівчина згадала про Едже. – Я їй зараз напишу і вона прийде.
Пальці не хотіли слухатися від хвилювання, вона ледве змогла надрукувати коротке повідомлення. Едже прибігла миттєво, розтираючи червоні очі від здивування, побачивши Ягиза. Сестри домовилися зустрітися у поліції.
Хазан з Ягизом їхали попереду, за ними навздогін на мотоциклі гналися Ясін з Едже. Усю дорогу Хазан гризла від хвилювання нігті, часом поглядаючи у вікно. Але найчастіше вона дивилася на Еґемена, спокій якого в один і той самий час і дратував, і захоплював. У ті хвилини, коли вони мовчки їхали в машині, Хазан раптом шалено захотілося, щоб Ягиз заговорив. Щоб заспокоїв її, щоб сказав, що все буде гаразд і маму випустять, щоб пообіцяв, що всі проблеми вирішаться і вони знову будуть щасливо жити своїм нудним життям. Вона не знала, що для неможливого потрібен час, його підтримка була потрібна їй тут і зараз.
Перед очима з’явився телефон і вона недовго думаючи схопилася за нього обома руками, як за мотузку, готову витягнути її з прірви.
«Я вже повідомив свого адвоката, він майже приїхав до відділку. Не хвилюйся, він професіонал своєї справи, швидко все дізнається і витягне твою маму. Ти навіть не встигнеш скучити за нею, повір мені. Ти головне не переймайся і не плач, я не люблю, коли жінки плачуть. Інакше мені знову доведеться застосувати свої пальці-серветки. «
І Хазан повірила. Сама до кінця не розуміючи, як вона змогла довіритися людині, яку нещодавно була готова втопити у ложці води. Прочитавши останнє речення, Чамкиран не змогла стриматися від посмішки. Поруч з цим чоловіком вона просто не могла бути слабкою, адже джерело її сили знаходилося в його привабливих очах.
Справи в поліцейському відділку надовго не затяглися. Як Ягиз і обіцяв, адвокат виконав все і навіть більше, щоб якнайшвидше вирішити цю справу.
– Пані Фазілет намагалася проникнути в будинок якоїсь Керіме Їлдиз, – пояснював він Ягизу з Хазан і Едже з Ясіном. – Вона не встигла увійти всередину, бо на порозі з’явилася господиня. Пані Фазілет відразу кинулася бігти, по дорозі вона спіткнулася і зомліла через сильний удар в голову. Оскільки з будинку нічого не пропало і як такого факту злому не було, я потурбувався про те, щоб на перший раз все обійшлося попередженням. Тому вашу матір скоро мають випустити.
– Дякую вам, пане Хальдуне, – з вдячністю сказала Хазан. – Якби не ви…
– Ну що ви, пані Хазан. Це моя робота. Пане Ягизе, можна вас на хвилину.
Чоловіки відійшли в кінець коридору, ховаючись від цікавих поглядів Хазан.
– Сестро, я відійду в туалет, добре?
– Добре.
Озираючись на всі боки, Едже тихенько підкралася до чоловіків, які тихо говорили про щось. Точніше, говорив лише адвокат, Ягиз мовчки слухав.
– Пане Ягиз, я не хотів говорити дівчатам, тож покликав вас. Однією з умов, за якою їхню матір відпустили, була застава. Не думаю, що вона їм під силу, тому я спершу хотів, щоб про це дізналися ви.
Едже ледве змогла втримати здивований писк, прикривши рота долонею. Вона не бачила, що Ягиз передав адвокатові, бо він стояв до неї спиною. Але побачивши в руках пана Хальдуна якийсь білий папірець, вона зіставила всі факти і дійшла висновку, що Ягиз віддав тому чек, таким чином сплативши заставу за їхню матір. Дізнавшись усе, що було їй потрібно, вона навшпиньки пішла назад до сестри. Отримана інформація так і норовила вирватися назовні, Едже хотілося поділитися з сестрою шляхетним жестом чоловіка, але вона вирішила мовчати доти, доки не настане потрібний час. Хто ж знає, як сестра відреагує на це.
Коли Фазілет випустили, Едже з Хазан сиділи в обіймах на лавці, поруч стояв Ясіин. Ягиза ніде не було, він прийшов через деякий час в оточенні адвоката та одного з поліцейських.
– Мамо, це мій начальник і старший брат Сінана – пан Ягиз. Він сьогодні дуже допоміг нам.
Фазілет невдоволено зімкнула губи і з підозрою глянула на Хазан, яка захоплено дивилася на Еґемена. Едже простежила за поглядом матері і кутики її губ піднялися в легкій посмішці: отже вибір обох дочок жінку не влаштував.
– Приємно познайомитися. Дякую за допомогу, – її голос звучав не зовсім щиро. – Ходімо Хазан, нам уже час, – Фазілет схопила старшу дочку за лікоть і потягла вперед, уже пошепки додавши, – а про піджак на твоїх плечах ми ще поговоримо.
– Звичайно поговоримо, заразом і розповіси мені про свої пригоди, – не залишилася в боргу дівчина. – До того ж Ягиз нас відвезе, тож не поспішай.
Коли Чамкирани вийшли надвір, там була глибока ніч. Ясін з Ягизом йшли за ними позаду, вперши погляди в спини своїх жінок. Вже біля сріблястої Марії Едже вирвала свою руку з хватки матері й попрямувала до чорної залізяки Ясіна.
– Едже! Ти куди?! Ану пішла назад! Ти поїдеш з нами!
– Ну мамо! – оленячі очі дивилися з образою. – Я тобі потім напишу, добре? – вона стиснула долоню коханого на прощання і повернулася назад під суворим поглядом Фазілет.
Знову схопивши свою молодшу дочку за лікоть, жінка потягла її на заднє сидіння машини. Хазан тим часом уже сідала на своє звичне переднє сидіння біля Ягиза. У дзеркалі вона побачила спопеляючий погляд матері, але проігнорувала його, не загострюючи на цьому уваги.
У повітрі витала напруга: Фазілет мовчала, не зводячи очей зі своєї старшої дочки, Едже спостерігала за реакцією матері, а Хазан, не помічаючи нікого з них, думала про щось своє. Дівчина намагалася придумати, яке ж бажання їй загадати Ягизу, адже вона перемогла в їхньому баскетбольному матчі. На думку спадали лише всілякі знущання, але вона швидко намагалася відкинути їх. Почуття подяки Холодильнику було вище за бажання посміятися з нього.
Їхній рідний район привітав дівчат мовчанням та парою-трійкою жовтих вогників у зашторених вікнах. Хазан відправила сестру з матір’ю в будинок, незважаючи на всі суперечки останньої, а сама залишилася стояти поряд з Еґеменом біля машини.
– Я хотіла подякувати тобі за те, що ти сьогодні так нам допоміг. Без жодної скарги ти пожертвував своїм вечором заради нас та наших проблем. Дякую. Це справді дуже гідний вчинок.
Місяць висвітлив його втомлене, але радісне обличчя, і Хазан, до кінця не усвідомлюючи своїх дій, потягнулася вперед, приставши на носочки. Коли її губи торкнулися щетинистої щоки, вона почула, як Ягиз тихо здригнувся, затримавши подих.
– На добраніч, – пропищала вона відсторонившись і зникла за темними дверима.
Повільно сповзаючи по дверях, вона голосно видихнула, зминаючи в руках довгі рукави піджака. Хазан забула віддати його, але повертатися на вулицю не було бажання, якось іншим разом. Дівчина спробувала вирівняти дихання, але серце ніяк не хотіло вгамувати свій скажений ритм.
Вона знову важко вдихнула і в ніс їй вдарив терпкий запах чоловічого парфуму.
Він оточував її скрізь.