Кисень. Вона відчувала катастрофічну нестачу кисню у своєму тілі. Здавалося, що легені заповнені свинцем, який важким вантажем осів у кожній клітині життєво важливого органу. В надії захопити хоч трохи повітря вона спробувала відкрити рота, але, як виявилося, той був заклеєний скотчем. Навколо була суцільна темрява, крізь яку Хазан не могла розгледіти навіть власних рук. Вона лежала в якомусь дивному ящику, не маючи жодної можливості вибратися. Спочатку дівчина спробувала заспокоїтися і гарненько обміркувати свій план звільнення, але потім сталося те, що миттю змусило її забути все, повністю піддавшись паніці. Крізь дрібні тріщини в ящик почало щось просочуватися, а нагорі почулися чиїсь важкі кроки. Через темряву вона ніяк не могла розглянути речовину, яка падала на неї зверху. Як тільки очі звикли до мороку і до її руки доторкнулося щось холодне і сире, Чамкиран зрозуміла, що знаходиться в труні і її зараз закопують. Живцем. Здавалося, ніби найстрашніший кошмар втілився в реальність. Її відчайдушний крик заглушило тихе мичання, що змогло прорватися крізь липку перешкоду.
Хазан збивала руки в істериці, намагаючись достукатися до людей нагорі, але всі спроби були марними. Її не чули, а землі в труні ставало дедалі більше. Надія на порятунок згасла, а разом із нею й бажання жити. Очі заплющились самі по собі, а в голові почала звучати одна єдина мелодія. Колискова, яку співав для неї батько, коли вона не могла заснути. Тіло одразу ж охопила розслабленість і легка апатія. У неї не було нікого, хто міг би прийти на допомогу.
Як тільки дівчина налаштувалася на найгірший розвиток подій, простір довколо неї раптово наповнився дивним звуком. Наче хтось дряпав нігтями дерево. Розплющивши очі, вона змогла побачити невеличкий промінчик світла, що пробивався крізь маленьку тріщину на кришці труни. Значить її знайшли, значить її зараз врятують. Вона не помре.
Звук почав посилюватися і вже за кілька секунд вона побачила перед собою схвильоване обличчя. Спритними рухами чоловік витяг її зі страшної пастки. За кілька хвилин легені знову набули здатності дихати на повні груди. Лише тоді, випустивши почуття на волю, Хазан заридала, якомога міцніше притискаючись до свого рятівника.
***
– Ягиз! – відчайдушно закричала Хазан, зриваючись з ліжка. – Ягиз!
Вона не розуміла, де знаходиться і що з нею сталося, але все її нутро кричало про те, що їй потрібно його побачити. Вона має подивитися в очі чоловіку, що постійно приходить до неї у снах, що рятує її і сам же ж втоптує в багнюку.
Не минуло й кілька хвилин, як двері відчинилися і на порозі застигли дві постаті. Якийсь незнайомий блондин у халаті підбіг до Хазан, тоді як Еґемен так і залишився стояти на своєму місці. Якби у Чамкиран хоч трохи варила голова, то вона б зрозуміла, що зараз перебуває в лікарні і цей чоловік, судячи з усього, лікар. Проте її думки були все ще сплутані після сну, тому вона просто дивилася на Ягиза, намагаючись зрозуміти його емоції.
Холодильник був явно занепокоєним, про що свідчили здуті вени і стурбований погляд. Якби Хазан не знала його так добре, вона б подумала, що він хвилювався за неї. Але це було неможливо.
– Пані Хазан, погляньте сюди, будь ласка, – Хазан довелося переключити увагу на лікаря, який розпочав свою перевірку.
– Що…що зі мною сталося? – заїкаючись, запитала вона після ретельного огляду.
– Ви зомліли і пан Ягиз привіз вас сюди, до лікарні. Він розповів мені про нещасний випадок і ваше зіткнення з водою. Організм не зміг впоратися з пережитим стресом і йому знадобилося перезавантаження, що він і зробив. Головне, що немає струсу, але я б все одно порадив вам відпочити кілька днів і не напружувати себе. Здається, ви кричали?
Хазан ніяково опустила погляд, намагаючись порахувати кількість плиточок на підлозі. У голові роїлося лише одне питання: що ж вигадати, як пояснити чому вона кричала на всю лікарню?
– Я, – вона спробувала почати, але в горлі звідкись узялися зрадницькі хрипи, через що вона одразу закашлялася, не в змозі продовжити.
Тієї ж миті перед нею відразу з’явилася склянка з водою. Їй не треба було навіть піднімати голову вгору, щоб побачити того, хто стоїть перед нею. Дорогий годинник та витончені запонки на костюмі говорили за їхнього власника. Вдячно посміхнувшись куточками губ, вона схопила склянку руками, зіщулившись при дотику до холодних рук Еґемена.
– Мені наснився страшний сон і я була дуже налякана. Тому й закричала, покликавши того, хто був зі мною в останні хвилини, які я запам’ятала, – не вигадавши кращого виправдання, Хазан вирішила розповісти все як є, упустивши деякі подробиці.
– Зрозуміло. Думаю, що на цьому ваш візит можна закінчити, – його обличчя осяяла посмішка. – Я прописав вам деякі препарати, вони у пана Ягиза. Інструкція до застосування усередині. Всього доброго і бережіть себе.
У голові роїлося ще багато запитань, які Хазан хотіла поставити лікареві, але вона не встигла навіть відкрити рота, як того вже й слід пропав. Довелося задовольнятися мовчазним Еґеменом, який навіть якби захотів, то не зміг би задовольнити її цікавість.
Деякий час вони провели в тиші, дівчина збиралася з думками, думаючи про свої подальші дії, а хлопець стояв біля входу, як завжди випромінюючи холодний спокій.
– Де мої речі? – Хазан нарешті наважилася подати голос.
Показавши рукою у бік виходу, Ягиз кивнув головою, сподіваючись на те, що його зможуть правильно зрозуміти.
– В машині? – Хазан невпевнено висунула здогад, після якого знову отримала легкий кивок. – Добре, тоді йдемо. Мені треба додому, домашні вже хвилюються.
Незграбно пересуваючи ногами вона вийшла за Еґеменом. «А з вигляду так і не скажеш, що негідник, прямо справжнісінький тобі джентельмен» – у голові промайнули подібні думки після того, як Ягиз галантно пропустив її вперед, притримуючи для неї вхідні двері.
Біля входу їх зустрів сріблястий мерс, який весь цей час терпляче чекав на свого господаря. Машина привітно пискнула, побачивши Ягиза. Відчинивши для Хазан передні дверцята, він сів за кермо, спостерігаючи за тим, як дівчина з занепокоєнням нишпорить у своїй сумці. Як тільки злощасний телефон опинився в її руках, вона відразу почала переглядати журнал викликів, подумки прохаючи Аллаха про те, щоб не довелося ще й перед усіма виправдовуватися. Але, як не дивно, їй ніхто не телефонував. Ні мати, ні навіть Сінан, з яким вони сьогодні взагалі ще не розмовляли. Ягиз продовжував терпляче чекати, поки дівчина вдосталь настоїться біля відчинених дверцят.
Заблокувавши телефон, Хазан полегшено зітхнула, забираючи при цьому свою сумку зі шкіряного сидіння.
– Дякую за все, далі я сама, – кинула вона здивованому Ягизу й, зачинивши дверцята, рушила вперед до стоянки таксистів.
Тільки-но Хазан обійшла багажник машини, як їй одразу ж перегородили шлях. Вона вирішила обійти довгоногу перешкоду в костюмі з правого боку, але куди б вона рухалася, Еґемен слідував за нею. Хазан ступає праворуч – він паралельно з нею робить те саме, Хазан ліворуч – і він туди ж. Ягиз рухався зі швидкістю гепарда, перекриваючи їй усі шляхи до відступу.
– Що ти робиш? – роздратовано вигукнула дівчина. – Я візьму собі таксі і спокійно поїду додому, навіщо ти йдеш за мною, божевільний?
Невдоволена гримаса виникла на обличчі Ягиза, він заперечно захитав головою, показуючи рукою у бік своєї машини.
– Я нікуди з тобою не поїду! – вперто заявила Чамкиран. – Дякую за турботу, але я ще можу самостійно доїхати додому.
Незважаючи на почуті слова, чоловік не рушив ні на сантиметр, продовжуючи свердлити поглядом незадоволену дівчину. Зрозумівши, що від зайвих слів користі буде мало, Хазан вирішила приступити до діла. Щойно Еґемен відвів від неї свій погляд, вона з усієї сили кинулася бігти вперед, до рятувальних чорних шашечок на жовтих машинах. Проте її миттю перехопили за талію, а потім узяли на руки і потягли як якийсь мішок з картоплею.
– Відпусти, покидьку! Що ти робиш? На допомогу! – Хазан звивалася, як змія, на руках у нестерпного нахабника, але в неї було надто мало сил, щоб перешкодити йому.
Ягиз силою посадив її на сидіння, пристебнув пасок безпеки і швидко зачинив дверцята.
– Якби ця витівка сталася до того, як я впала в басейн, ти дуже пошкодував би про свій вчинок. Щоб ти знав, у мене гарний удар зліва, – крізь зуби процідила Хазан, гнівно подивившись у бік водія.
Кутики його губ піднялися в невеликій усмішці, а в очах затанцювали дивні чортики, які дівчина ніколи раніше не помічала. Вона поспішно відвела свій погляд, а Еґемен почав щось друкувати на своєму дорогому смартфоні. Через деякий час він засунув їй у руки телефон, а сам почав заводити машину.
Хазан швидко пробіглася очима по тексту, написаному в нотатках. «Доктор Мехмет узяв з мене обіцянку, що я довезу тебе додому, а також проконтролюю, щоб ти не наробила дурниць і не піддала себе новому стресу. Не хвилюйся, я теж не горю бажанням проводити з тобою свій час, але обіцянка є обіцянка.»
Хазан мовчки віддала телефон і демонстративно відвернулася до вікна, щоб більше не бачити ту мерзенну усмішку та її неприємного власника. Значний відрізок дороги вони проїхали в повній тиші, в машині навіть не звучала музика. Для Ягиза це було звичним способом життя, а ось Хазан тиша дратувала. Їй хотілося вити вовком від цієї напруженої обстановки.
Порятунок прибув звідти, звідки на нього взагалі не чекали. Коли машина зупинилася на світлофорі, до них підійшла жінка в барвистому одязі, вона голосно застукала пальцями по вікну машини. Опустивши скло, Ягиз спантеличено подивився на настирливу тітку, яка одразу ж підняла кошик з квітами, ледь не запихаючи його прямо в очі чоловіка.
– Пане, купіть своїй дівчині квіти, – солодко заспівала та, наче сирена, – подивіться, яка вона у вас красуня.
Хазан ледь не захлинулась у своїй слині після цих слів. Ну що за кричуще нахабство?! Вона вже відкрила було рота, щоб заперечити, але Ягиз знову порушив усі її плани. Він зі спокійним виглядом перебрав квіти в кошику, витягнув звідти велику ромашку і простягнув жінці гроші. Та відразу почала шукати в кишенях дріб’язок для здачі. Еґемен накрив її руку, натякнувши, що йому не потрібна решта.
– Дякую, щедрий пане. Дівчино, бережіть такого хлопця, справжні чоловіки зараз на вагу золота! Дасть Бог у вас будуть гарні діти!
Засвітилося зелене світло і машина відразу рушила вперед, не даючи Хазан можливості влаштувати скандал. На наступному світлофорі Ягиз простягнув набурмосеній дівчині злощасну ромашку, але вона лише невдоволено відмахнулася від неї. Витончені пальці Еґемена знову застукали по екрану, цього разу в простягнутій руці була не лише ромашка, а й чергове послання у нотатках.
Все ще невдоволено зиркаючи на чоловіка, Хазан взяла дарунок і швидко прочитала повідомлення. «Якщо захочеш викинути квітку, то будь ласка. Найкращий спосіб позбавитися таких жінок – це купити у них товар. Вибач, напевно тобі більше подобаються троянди, як і всім іншим дівчатам. Але я не хотів їх купувати , адже це така банальщина. «
Після останньої фрази поганий настрій ніби рукою зняли. Губи самі по собі розтягнулися в слабку усмішку, а очі метнулися до зосередженого профілю, що спостерігав у цей час за дорогою.
– Ромашки – найкращі квіти у світі, – зважилася вимовити Хазан, додавши наприкінці, – банальність не для мене.
Залишок дороги знову пройшов у тиші, але цього разу вона була зовсім іншою. Заглибившись у свої думки, Хазан спочатку навіть не зрозуміла, що вони опинилися в неї на районі. «Цікаво, звідки він дізнався, де я живу?» – подумала вона, коли перед очима з’явився знайомий фасад їхнього старого будинку.
На вулиці вже стемніло, місцеві пліткарки розбіглися по домах, тому оцінити машину, що підвезла Хазан, так ніхто і не зміг. Але це було дівчині на руку, адже виправдовуватися перед матір’ю вона не мала жодного бажання. Хазан хотіла якнайшвидше втекти від цих очей, що постійно вивчали її, наче піддослідну, і нарешті завалитися в тепле ліжечко.
Щоб не дати дівчині так швидко втекти, Ягиз перехопив її за зап’ястя. Чамкиран одразу ж хотілося обуритися подібній поведінці, але як тільки він простягнув їй упаковку пігулок, всі прокляття, готові посипатися на його голову, зникли. Вдячно кивнувши, вона сховала упаковку до себе в сумку і не прощаючись одразу побігла до дверей.
Коридор зустрів Хазан незвичною тишею. Вона вже приготувалася до нотацій матері, але, схоже, її не було вдома, інакше було б погано. Дівчина швидко прокралася в свою кімнату і притулилася чолом до холодного дерева, зачинивши за собою двері.
– Ну і де ти так довго була? – грізно прошипіла Едже.
Дідько, а про наявність молодшої сестри Хазан взагалі забула. Взагалі мізків не залишилося після денного купання.
– Едже, будь ласка, давай я завтра тобі все поясню. У мене справді був дуже складний день.
Зазвичай подібні прохання не діяли на молодшу сестру, адже якщо та хотіла щось дізнатися, то робила все можливе і неможливе для досягнення своєї мети. Але, мабуть, вигляд у Хазан був аж ніяк не найкращий, якщо навіть Едже покірно кивнула і залишила сестру в спокої.
Після душу Хазан переодягнулася в улюблену сіру піжаму і лягла на ліжко, замріяно заплющивши очі. Ідилію порушило пілікання телефона, який сповіщав про надходження нового повідомлення. «Ну нарешті Сінан про мене згадав!» – подумала вона перед тим, як розблокувати гаджет.
Здивуванню Хазан не було меж, коли вона побачила, що повідомлення надіслано з невідомого номера. Але здогадатися про автора цього послання було не так уже й складно.
«Не забудь прийняти таблетки, вони справді потрібні.»
Якби це сталося в якийсь інший день, Хазан би оскаженіла від подібних дій. Мало того, що знайшов її адресу, так ще й дізнався номер телефону. Але зараз, все, що вона змогла зробити – це посміхнутися і піти на кухню за водою.
Вже лежачи в ліжку і вдруге переглядаючи повідомлення, вона раптом подумала про те, що вперше за весь день почуває себе в безпеці.
Тієї ночі їй снилися ромашки.