Сяо (Алатус)

Такі набридлі стіни, набридлі звички, набридлі думки…  Сяо втомився від цього всього, тож в один із чергових теплих вечорів пішов прогулятися до нудоти знайомим районом, знаючи, що нікому ніколи потрібним не був. Та хто ж знав, що один легенький вітерець так все змінить тієї ночі? 

— Вони виглядають щасливими, чи не так?

Аякс обожнював розповіді батька про легендарних героїв. Міцно стискаючи вудку в руках, він із захопленням слухав і намагався не пропустити жодної деталі про їх небезпечні подвиги.

— Тебе щось турбує? - питає хлопець. 

— Ні, нічого такого, - шепотить Сяо та відвертається. Прикриває повіки й спостерігає за заходом. - Сьогодні тихо. 

Сяо знову й знову приходить до моря. Безкрайнього моря. Та він його боїться, залишаючись поодаль.

– Дозволь мені врятувати тебе, – чужі слова торкаються чогось, що було давно поховано під товщею води.

Кінець має бути скоро. Адепт вже не очікує побачити омріяне світло. 

Буденність вбиває. Вбиває настільки, що не дає дихати. 

Але чомусь різько почулось полегшення, ніби хтось або щось розвіяло цю «смертельну» буденність.. 

І якийсь шкед в шортах врізався, кращих подій не придумаєш. 

В душі його музика все грала, грала й грала

А вітер має свій смак. Коли ти відчуваєш спокій на душі, тобі стає вільно і затишно, з цим і приходить нове почуття. Тобі не відомо хто чи що це. Та твоє серце робить важкі удари, неначе перед чимось важливим, неначе перед тією зустріччю, про яку ви так довго мріяли,хоча і бачитесь кожного дня.

Останнім часом Сяо занадто багато думає.