lastivka
12+
Слеш
Драбл
Війна
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
чт, 09/01/2022 - 21:27
пт, 09/02/2022 - 11:28
12 хвилин, 13 секунд
1
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
Навіґація

— Тебе щось турбує? - питає хлопець. 

— Ні, нічого такого, - шепотить Сяо та відвертається. Прикриває повіки й спостерігає за заходом. - Сьогодні тихо. 

Сплетені руки, долоня до долоні, а попереду літній пейзаж. Вони сидять на берегу річки, сонце повільно заходить за обрій, пускаючи на землі тиху ніч. Кожен насолоджувався такою бажаною присутністю іншого. 

Тепло хлопця поруч ніжно зігріває Венті. Він так скучив за такими моментами. Раніше вони мали їх частіше, чи не кожного вечора прогулюючись разом вуличками міста. Пліч о пліч вони вивчили кожен закуток, упиваючись кожною секундою разом. Доки одної ночі не скінчилося мирне життя. Зараз ці дні здавалися такими далекими, ніби минули роки, чи навіть ціла вічність. Крижана реальність занурювала їх все глибше й глибше від колишнього спокою. 

Згадки про це змушують серце стискатися. Венті тулиться ближче до хлопця. В голову все лізуть спогади про перші почуті вибухи. Про те як майже одразу Сяо заявив про свої наміри. Думати про важкі події не хочеться, тим паче в нього ще буде час, коли він знов поїде. 

Попереду - широкі простори річки та незліченна кількість дерев на її берегах. Але Венті переводить погляд на таке кохане обличчя. Хочеться зафільмувати кожну рису в пам‘яті, незважаючи на незліченну кількість фотографій. Цей спогад він зберігатиме вічно в глибинах душі з безліччю інших. Їх знайомство, перше побачення, поцілунок, пропозиція стосунків… всі вони надійно заховані від чужих очей в його серці. Як і спогад про від‘їзд Сяо. Тоді Венті відчував таке захоплення його відважністю, але з ним спліталися гіркі спустошення та зневіра, тому все що він міг - стримуватися аби не заплакати при коханому.

Відчувши чужий погляд, Сяо повертається до нього та ледь помітно всміхається. Хоча на вустах посмішка - погляд лишається непорушним. Очі сповнені тугою та смутком, спрямовані неначе й не до нього. Напочатку це не помітно, та Венті вже давно навчився розпізнавати його. 

— Тебе щось турбує? - питає хлопець. 

— Ні, нічого такого, - шепотить Сяо та відвертається. Прикриває повіки й спостерігає за заходом. - Сьогодні тихо. 

Серце знов стискається. Вони далеко від лінії фронту, незважаючи на повітряні тривоги, вибухи чутно не часто. Венті теж відвертається. Йому страшно про це говорити, а ще страшніше - думати. Раз по разу в голову приходять образи Сяо, його Сяо, у формі під вогнем. Рука невільно стискається. Йому страшно, що одного разу Сяо не повернеться. Хлопець зітхає. Начіпляє одну зі звичних посмішок. 

— Звісно тихо! Знаєш куди я їм ту штуку засуну, якщо вони потривожать наше побачення? - намагається піднесено проговорити Венті. 

Сяо споглядає на нього. Лице теплішає, та в очах все той самий сум. 

— Ти на маєш грати, коли зі мною, - каже він й опускає іншу руку на обличчя коханого. Він дивиться дбайливо, трохи стурбовано. 

Венті закриває очі та пригортається щокою до долоні. Тяжкі думки розвіються. В цей момент існують лише вони, шум води та легкі потоки літнього вітру. 

— Пробач, - шепоче Венті. Тепер вже на вустах розквітає щира усмішка. Венті навмання нахиляється вперед і знаходить кохані вуста. Знайомі дотики дарують спокій і він заривається пальцями у волосся Сяо, притягуючи ближче. А потім тягнеться за ще одним цілунком. І ще одним, знову і знову, поки їм не стає дихання. 

Венті відхиляється і зустрічає погляд Сяо. Тепер він відчуває ще щось - надію. На мирне щасливе майбутнє разом. 

— Я кохаю тебе, - видихає Венті йому в губи і притягує в обійми. Сяо опускає голову на його плече, охоплюючи руками за талію. Венті відчуває, як поволі кожен м‘яз тіла Сяо розслабляється в теплі його рук. 

— Я теж тебе кохаю, - бурмоче він. 

Венті знов посміхається, пестячи потилицю хлопця. 

А вітер все нашіптує приємну мелодію, колисаючи коханців в своїх потоках. Після всього вони точно матимуть своє довго та щасливо. Обов’язково матимуть. 

Теґи
    Вподобайка
    6
    Ставлення автора до критики

    Відгуки