проковтни моє серце

Сонце от-от має зайти за небокрай. Промені підсвічують голі дерева приємним помаранчевим сяйвом. Субін стоїть навпроти «Феї зерен» – кафе, у якому він так часто бував, коли ще жив тут.

Середа. Пік ранкової метушні. Люди нетерпляче попивають свою каву, перед тим як поспіхом відправитись на роботу, до школи чи ще куди-небудь. Тільки Субін мав увесь час світу. З цієї причини він опиняється у «Феї зерен» у таку ранню годину. Що ж, так, є й інші причини, чому він тут. 

Те, що їм вдалося зробили з цим місцем, дійсно неймовірно. «Фея зерен» має блискучий та урочистий вигляд, Субін ніколи не бачив кав’ярню настільки повною життям. Зі старих дерев’яних балок звисають вогники - дещо незграбні, але затишні.

Мозок Субіна пульсує в ритм пісні. Він відчуває натовп, людей, які гойдають своїми тілами в безпосередній близькості один він одного, відчуває задуху.

Усе наче зовсім близько, але далеко. Відгороджене. Зміщене. Його вуха наче  наповнені водою.

Нічого не готувало Субіна до дорослого життя. Безумновно, ми всі росли зі знанням того, що це чекає на нас у майбутньому. Одного дня ти вже не будеш дитиною, матимеш обов‘язки, прийматимеш власні рішення. Одного дня ти більше не зможеш назвати себе дитиною. Але коли настає цей день?

Йонджун поринає у свої думки. Це повністю оволодіває його розумом, що він абсолютно ненавидить. Йому хочеться забути.

Гучність музики стає такою ж неконтрольованою, як і споживання алкоголю, тож проходить як мінімум година, перш ніж хлопці зовсім втрачають відлік часу й віддаються насолоді перекрикування один одного під чергову слащаву, а-ля «вибух з минулого», пісню. 

Весна настає раптово. У один день гнітючий холод зникає. Сонце вирішує визирнути з-під хмар, благословляючи землю своїми теплими та втішними променями. 

Кожна людина має свою історію. Кожна людина має історію, написану для неї, створену для неї, якій вона залишається вірною. Це те, у що, зростаючи, Субін наївно вірив.

повідомлення для хуні <3

субін:

привіт привіт ти спиш

напевно так

чи можу я почути твій голос коли ти прокинешся

надіслано о 4:57

тв: згадка про гомофобію

Коли дамба проривається, ти почуваєшся так, ніби от-от потонеш.

Принаймні, так почувається Субін, коли безжальні хвилі одна за одною безупинно валять його з ніг, не даючи йому ані секунди, щоб перевести дух.

Це була до біса хороша середа. Візьміть до уваги минулий час.

На лавці в парку метушливе довкілля приглушується.

Окрім жіночки літнього віку в синьому спортивному костюмі, яка займається на тренажерах у парку, вони тут одні, далеко від невпинного шуму жвавих вулиць.

кв: згадки про смерть, ПТСР

На стелі є тріщина. У місцях, де був приклеєний скотч, відлущилась фарба. Сусідські діти безтурботно кричать, так що звук проникає крізь тонкі стіни.

Тут багато недоліків.

Осінь точно не була улюбленою порою року Субіна. 

Осінь написана в мінорній тональності. Кожна мелодія, що розквітає на перевантажених вулицях міста, тужливо прощається зі жвавістю літа й пробуджує у слухачів сентиментальність.