розділ 2. скільки горняток кави знадобиться?

Середа. Пік ранкової метушні. Люди нетерпляче попивають свою каву, перед тим як поспіхом відправитись на роботу, до школи чи ще куди-небудь. Тільки Субін мав увесь час світу. З цієї причини він опиняється у «Феї зерен» у таку ранню годину. Що ж, так, є й інші причини, чому він тут. 

Рожеволосий хлопець за стійкою бере замовлення у доволі похмурого відвідувача. Час від часу юнак повертається до колег, аби пошепки сказати їм щось. Одна з них - дівчина, яку Субін впізнає зі свого попереднього візиту. Вони обмінюються миттєвими усмішками, перед тим як повернутися до роботи. Субін не знає, що робити з тим, як Йонджун усміхається. Пройшло надто багато часу. Надто багато. Він долає свою сором’язливість і підходить до стійки, прочищаючи горло. Як тільки очі Йонджуна зустрічаються з Субіновими, його усмішка згасає. 

Кілька секунд Субін просто вдивляється в Йонджунові очі кольору шоколаду. Молодшого все більше непокоїть тиша, що тільки наростає між ними, тому він випрямляється й наважується заговорити.

– Можна айс-американо, будь ласка? – каже він з ввічливою усмішкою. – Без цукру, тепер я п’ю несолодкий, – додає він майже пошепки, наче це секрет, який має знати тільки Йонджун.

– Гм, щось іще?

Субін дметься від того, як байдуже відповідає старший. Він хитає головою.

Трохи зніяковілий, Субін збирається зайняти один з порожніх столиків. Йому не вдається з’ясувати, що криється за стриманою поведінкою Йонджуна. Вона свідчить про те, що він не пам‘ятає молодшого, чи про те, що не хоче пам‘ятати його? Субін сподівається на перший варіант, оскільки від думки про другий він відчуває щемливий біль у грудях. Він волів би, щоб Йонджун дійсно забув його, аніж навмисно ігнорував, бо це ще більше затьмарило б його розум, переповнений питаннями, відповіді на які він і гадки не має, як відшукати. Субін розмірковує про те, чи зміг би забути свого найкращого друга дитинства, коли сам він все ще пам‘ятає те, як очі Йонджуна перетворюються на півмісяці від задоволення, і як він відкидає голову назад у нападі заразного сміху після того, як Субін видає щось хоч трохи кумедне. Це все пригадується йому, коли він дивиться на рожеволосого баристу: спогади, які зберігались окремо в його пам’яті, зненацька купою звалились на його голову, ледь не зносячи з ніг. Він двічі блимає від зневір’я, коли ловить на собі пильний погляд Йонджуна. У його очах читається питання, яке Субін не може розшифрувати. 

Тож це тепер їхня спільна гра? 

Субін за своєю природою хороший гравець, йому властива здорова конкурентоздатність. Саме тому в цей момент він робить своєю місією достукатись до Йонджуна. 

Отож наступного дня приблизно в той самий час Субін знову з’являється у «Феї зерен». Цього разу він просить звичайну чорну каву. Йонджун навіть не дивиться на нього вдруге й переходить до приготування його замовлення.  

На третій день старший не працює, і Субін вирішує випити каву вдома. Не те щоб йому взагалі подобалась кава у «Феї зерен». Він приходив туди не заради напою. 

На четвертий день він бачить знайоме рожеве волосся Йонджуна, коли той знову обслуговує клієнтів. З непередбаченим трепетом, що розтікається по його жилах, він підходить до старшого і замовляє флет-вайт.

– Завжди різні замовлення, га? – тихо бурмоче Йонджун.

Субін прикушує губу у спробі стримати усмішку. Вони ведуть бесіду?

– Я люблю різноманіття, – каже він сором‘язливо. Уся колишня самовпевненість випарувалась. 

Субін воліє сприймати це, як прогрес. Він незначний, але йому принаймні сказали щось окрім стандартних фраз для обслуговування клієнтів. 

Флет-вайт на смак нестерпно гіркий, і він намагається не кривитись надто помітно. Але перед тим, як допити напій і залишити тепло кав‘ярні, він чує знайомий голос.

– Субіне хьонe?

Хлопець здригається від питання і кілька секунд намагається впізнати власника голосу.

– Оце так, привіт!

Сказати, що Кай змінився, буде применшенням. Юнака майже неможливо впізнати, його плечі стали ширшими, а риси обличчя більш рельєфними, його статура тепер майже величава. Він зовсім не схожий на сором’язливого хлопчика, який зізнався Субіну в почуттях у старшій школі. У ті часи їм треба було об‘єднатися в групу для проєкту з фізики. Вони стали чудовою командою: Кай слідував вказівкам Субіна та щиро дослухався до його пропозицій. Після отримання заслуженого максимального балу, молодший почав ходити всюди за Субіном, як цуценя. Відверто кажучи, Чхве відчував нутром, що зізнання від іншого хлопця слід було очікувати. Він перебирав у голові всі можливі варіанти того, як краще відмовити молодшому. Субін боявся, що як би він не вчинив, все одно завдав би болю хлопцю, а він нізащо не хотів цього для милого й доброго Кая. 

– Я не очікував побачити тебе тут! – вигукує щиро здивований Кай. – Багато часу минуло.

Субін помічає з якою впевненістю говорить і подає себе молодший. Він вдягнений у фісташкове худі, яке має вигляд абсолютно нового. Кай приймає пропозицію Субіна присісти, останнього підкорює комфортна компанія молодшого.

– То що привело тебе сюди? – цікавиться Кай.

– Втомився від міста, – він випускає нервовий смішок.

Це неправда. Він не втомився від Сеула. Була інша причина, чому він повернувся додому, але йому було надто соромно  обговорювати це в невимушеній розмові з другом (?), якого він не бачив п‘ять років. 

– А що ти тут робиш? – Субін намагається перевести фокус уваги на Кая.

– О, ну, мені просто потрібно залишити це тут до завтра, – він вказує на стопку листівок у своїй руці.

– Вони про гурт, який гратиме на завтрашній вечірці. Ну, знаєш, самореклама, тим паче, вони запропонували виступ за зниженою ціною.

– Завтра буде вечірка?

– Вечірка-сюрприз на честь дня народження Бомгю хьона, – Кай променисто всміхається, на його обличчі читається ентузіазм.

– Зачекай, тут? У «Феї зерен»?

– Саме так! Ми хороші друзі з власником, – Кай підморгує.

– І ви самі це організовуєте? Живу музику та все інше? – питає Субін, зненацька зацікавлений тим, що відбувається в його маленькому містечку.

 – Ну, взагалі, цим переважно займається Техьон, – молодший з розумінням усміхається Субіну. – Він наполягав на тому, щоб запросити софт-рок гурт, оскільки це улюблений жанр Бомгю. Серйозно, він перетворився на якогось паті-мейкера, бо хотів переконатись, що все буде ідеально. Він надере мені дупу, якщо я не виконаю те, що мені доручили.

Субін невимушено сміється. Він радий чути, що Техьон теж у місті. Вони доволі рідко спілкувалися в останні роки, але він завжди буде вдячний Техьону за його допомогу і підтримку в шкільні роки. І Бомгю теж, гіперактивному хлопцю, якому Субін ніяк не очікував відкрити свою задумливу сторону після кількох на подив глибоких розмов у старшій школі.

– Тобі теж слід прийти! Можеш бути моєю парою.

Субін помітно клякне і здіймає брови. Кай сміється від його реакції.

– Не в романтичному плані! Просто щоб закріпити запрошення. Ви з Бомгю були друзями, так?

Так. Були. Тепер він на іншій планеті. Субін швидко зважує свої варіанти. Піти на вечірку означає подолати труднощі із соціалізацією. Не піти означає провести ще одну ніч вдома за переглядом старомодних дорам матері, а він і так вже перетворюється на домосіда. 

– Я залюбки прийшов би.

Кай радісно піднімає кулачки в повітря. Субін не може не усміхнутись йому, на щоках з’являються ямочки. Він знову крадькома дивиться на стійку і розуміє, що погляд Йонджуна вже спрямований на них двох. Як довго він спостерігав за їхньою взаємодією? Кай слідує за поглядом Субіна, а коли очі фіксуються на Йонджуні, він підводиться зі стільця й підбігає до старшого, розмахуючи в повітрі листівками.

– Йонджуне хьонe, дивись, що в мене є! Ми вже з усім розібрались!

Субін спостерігає за їхньою розмовою, проте вже не чує її. Він бачить, як Йонджун слухає Кая і відповідає йому, як він усміхається і ширше розкриває очі, коли концентрується на тому, що говорить молодший. Він відчуває, наче зерно ревності проростає під його серцем. Він опиняється в стороні, виключений з розмови Йонджуна, з його взаємодій, його життя. Ніхто не винен у цьому. Або, можливо, Субіну слів звинувачувати самого себе. Вони ділились усім, починаючи з одягу, закінчуючи секретами. Вони разом проживали свої дні. Вони були безпечним місцем один для одного. Вони були однією планетою.

Це жалюгідно і безглуздо, але він не може побороти заздрість, яка закипала всередині, коли він бачив, що Кая не залишили в стороні. Впустили у світ Йонджуна, у той час як його з ним розділяють світлові роки. 

 

 

———

 

 

Наступний день настає швидше, ніж Субін очікував, і над ним нависає важке рішення. Вміст його валізи розкиданий по підлозі.

Що вдягнути?

Тепер це дійсно важливе питання. Субін проклав свій шлях до Сеула й пишається цим. Важко пояснити, але йому хочеться демонструвати це, мати певний імідж. Він хоче, щоб його зовнішній вигляд відображав стиль життя мегаполіса, який він перейняв за ці роки. Життя в Сеулі прищепило йому інтерес до моди. Метушливі вулиці, переповнені стильними людьми - це те, що стимулювало його знайти власний стиль. Після численних походів за покупками з Сонхуном Субін з’ясував, що краще за все почуває себе в ошатному вбранні. Ошатному, але не занадто. Він також не уникає більш яскравих кольорів та візерунків.

Субін пихтить від невдоволення. Це не має бути таким важливим, але якщо хлопець підбере влучний аутфіт, він слугуватиме маскою впевненості. Субін буде мати поважний та зібраний вигляд, який приховає той факт, що насправді він відчуває тривогу у великому натовпі.

Але наскільки великий натовп йому слід очікувати? Чи буде там Йонджун? Чи буде він на зміні, оскільки працює в кафе? Імовірніше, він все ж візьме вихідний на день народження свого друга. Субін глибоко вдихає, аби вгамувати знервованість.

Він нарешті обирає вбрання: просторі чорні брюки, біла водолазка, в’язаний жилет і оверсайзне твідове пальто. Його наряд доповнює витончена срібна біжутерія та вінтажний наручний годинник «Сейко» (подарунок від Сонхуна). Субін дивиться у дзеркало і вирішує, що він задоволений результатом: вишукано і не надто просто, має нашарування. Багатошаровість є ключовою, як казав Йонджун. Субіна спантеличує неочікуване вторгнення спогаду. Хлопеці ігнорує його, аби ненароком не надумати зайвого. Кай, певно, вже чекає на нього.

 

 

———

 

 

– Багатошаровість є ключовою, – пояснює Йонджун.

15-річний хлопець уважно роздивляється результат своєго пурхання над Субіном, який стоїть перед ним у гавайській сорочці свого дядька й у пильній, дуже старій шкіряній курточці: усі речі були підібрані Йонджуном. 

Субін ледь стримує сміх, у його очах ця комбінація має абсолютно безглуздий вигляд. Але він відчуває, наскільки серйозно налаштований Йонджун, який не упускає жодного шансу провести другові ще одну лекцію щодо стильних «так» і «ні».

– Але ти схожий на збентеженого туриста, якого висадили не на тому острові, – додає Йонджун і нарешті гучно сміється, його голова закидується назад від сили сміху.

У той момент Субін також вибухає сміхом. Хлопці регочуть до болю в легенях, майже зносячи один одного з ніг у процесі.

Південна Корея потерпає від спеки й горище будинку Субіна - це єдиний сховок хлопців від палаючого сонця. Багато коробок зі старим одягом слугують для друзів розвагою, і Йонджун пропонує обирати наряди один для одного з того, що вони зможуть знайти.

Субін підмічає, що його найкращого друга завжди цікавив одяг. Він спостерігає за тим, як світяться очі старшого, коли він знаходить пристойний на вигляд плащ, який навіть не здається зношеним. Він перлинно-білий і доволі стильний, навіть дещо футуристичний.

– Ми дійсно могли б щось придумати з ним, Субіні! – він дивиться замріяно, очі захоплено іскряться. Він піднімає плащ і демонструє його Субіну.

Але очі Субіна прикуті не до плаща.