18. Теревені за круглим столом

Я багато думав про своє становище про дворі та моїх слуг та рабів. Їх назбиралося дев’ять та двоє дітей. За кам’яним столом було дванадцять місць та моє, отже, я повинен знайти ще одну людину чи нелюдя.

Такі думки займали мене весь ранок. Під час сніданку я дивився на вогонь у каміні. Вночі мені снилася старенька, яка рахувала дні до моєї смерті. Коли вона з’являлася, в грудях все стискалося, а біль паралізовував рухи. Відпивши трав’яного настою, прояснив думки, підвів очі до слуги. Сатору викладав на тарілку теплі булочки з яблуками та поглядав на мене.

- Що не так? – спитав я.

- Ваше волосся… червоне… - підозріло відводив погляд Сатору.

 Я нахмурився, бо нічого хорошого не віщало поява червоних пасмів у чорній шевелюрі. Я погано контролював вогняну стихію, тоді проявлялися признаки магічного передозування. Стряхнув волосся з обличчя та перев’язав їх шнурком.

- Так помітно?

Сатору кивнув. Я видихнув з невдоволенням. Чим ближче до дня ймовірної смерті, тим яскравіше проявляються ознаки нелюдя в мені.

- Що на сьогодні?

- Великий Турнір продовжується, у вас боїв немає, - повідомив слуга.

- Тоді збери усіх в залі з круглим столом. Оулін закінчив роботу.

Сатору знову кивнув та вийшов виконувати доручення. Я розглядав карту над каміном та поглядав на мовчазного Калеба.

- Не вистачає одного… - мовив я до себе.

Вовк задумливо розглядав мою нову зачіску. Через годину увійшов Сатору, який запросив усіх до криштальної зали з круглим столом. Я не поспішав на зустріч з тими, кому зіпсував життя. Не хотілося бачити ненависть чи злість в їх очах. За моїм наказом Оулін зробив вихід на зовні. Увійшовши відчув на собі дев’ять пар очей. Два ельфи стояли коло стіни, мовчали. Баратіон враз замовк коло Редіан, яка знову хмурила красивий носик. Маркус відтягував нашийник, застивши похмурою статуєю коло Оуліна, я знав, що маг йому допомагає. Юкаріка змірила мене зневажливим поглядом та посміхнулася до вовка. У душі я радів за їх сімейне щастя. Вона сиділа на кам’яному кріслі коло столу. З неї не варто спускати погляду, вона з радість встромить мені ножа в сердце.

- Усі зібралися, - мовив Сатору.

Калеб присів коло дружини та обійняв за талію, а Сатору розливав вино. Я слідкував за емоціями на обличчях слуг та рабів. Цей момент я запам’ятаю надовго. Їх відкриті погляди, хоч з негативними емоціями, стали дорогі для мене. Я чекав поки всі розсядуться, їх було десять зі мною.

- Редіан, як мій син? – спитав я, відпивши з кубка.

Барт подавився, а всі дивилися на капрала. Жінка й бровою не повела.

- Добре, ваша високість: їсть за двох, росте швидко.

- Хороша новина, - допив я вино.

Лише Калеб та Оулін пили зі мною, інші тримали кубки у руках, а малому Варіелю дали сік. Не споювати ж дитину!

- Можна запитання? Навіщо ми тут? – спитав маг.

- Оулін, хіба не тобі знати?! – провів я рукою по кам’яному столі.

Погляд Маркуса застиг, а інші – завмерли від очікування. Я посміхнувся та відставив кубок, взявши до рук  артефакт переміщення.

- Я скоро повернуся.

***

Дев’ять істот пялилися один на одного, поки Маркус не подав голос:

- Що нам робити?

- Нічого, - склала руки на бюст Редіан.

- Ти народила принцу дитину? – розвернув до себе капрала Баратіон, в очах якого спалахнули ревниві вогні.

- Яка дитина? – штовхнула воїна жінка.

- Він про Таурона говорить, - подав голос Сатору, який сидів на одному з кам’яних крісел.

- Малюк-наг, йому вже чотири місяці. Принц дай мені його на виховання після рейду, - сказала Редіан.

- Наг? – перепитав Маркус, глянувши на друга.

Оулін кивнув, підтверджуючи слова капрала.

- Таурон народився, впитавши магію принца, тому фактично він його батько, - пояснив маг, коли висушив кубок з чудовим вином.

- Як тебе потянуло служити принцу? – не розумів Маркус, який свого кубка не торкнувся.

- Так вийшло, - не збирався виправдовуватися Оулін.

- А магічну клятву ти йому добровільно приніс? – встряв у розмову Барт.

Редіан заліпила воїну смачного ляпаса, він не розумів за що.

- Я теж давав клятву, - сказав Калеб, вставши з місця.

- Ти пам’ятаєш свою ініціацію, Калеб? – в лоб спитав Оулін, вовк відвів погляд. – Не пам’ятаєш, а клятва врятувала мене від двох монстрів.

- Принц Ноель провів твою ініціацію? – здивувалася Юкаріка, беручи чоловіка за руку.

- Двох монстрів? – перепитав хтось.

- Так, - кивнув Оулін, проігнорувавши одне з запитань.

- Думали, що принц слабкий? – заговорив Сатору.

Всі повернули голову до слуги, який весь час мовчав. Маркус нахмурився, вірячи, що з легкістю зміг би перемогти принца у чесному бою.

- Перемогти перевертня у другій іпостасі, по зубам? – розвернувся до друга Оулін. – Ти не знаєш принца…

- Поясни? – подав голос старший ельф. – Достатньо намучив він нас!

- Принц не такий… - нахмурився горгон, склавши руки перед собою.

- Шрами на спині перерахуй! – буркнув ельф.

Мовчання затягнулося, ніхто не хотів говорити в голос та згадувати нещастя, які прийшли у їх життя з появою принца. Лише деякі могли пригадати більше хорошого ніж поганого. Барт взагалі з принцом лише двійчи бачився, по чутках знав його. Фаріель, який просидів у клітці майже місяць, а потім в конюшні ніяк не хотів погодитися з горгоном чи перевертнем. Вони зрадили нелюдей та примкнули на бік найгіршої людини, так він думав.

***

Я ненадовго лишив їх на одинці, не думаю, що вони повбивають один одного. Їм треба триматися разом, хоч не одразу знайдуть спільну мову. Я переніс себе до кімнати та забрав кілька указів-подарунків. Я збирався розіслати їх якнайдалі. Якщо мені судилося помирати, не хочу, щоб король Тиранус когось з них дістав. З важкими думами я повернувся до зали, де застав повну тишу. Невже вони весь час мовчали?

Моя поява їх ніби розбудила їх від роздумів, хоч вони не дивувалися. Видихнувши, я сів у крісло, а вони розташувалися поряд півколом, чекали.

- Редіан, - почав я, - ти знаєш наказ короля?

- Про південь та орків? Знаю,  ми почали збори, - повідомила жінка.

- Тебе підвищено до лейтенанта, - подав їй указ, продовживши, - одного з десятки сама назначиш на місце капрала.

- Лейтенант? – присвиснув Барт, за що Редіан турнула його в бік ліктем.

- А король не пожалкує про призначення? – спитала вона, читаючи указ.

- Якщо повернишся з перемогою, то – ні.

Редіан схилила голову, а потім запитала:

- Хто придивиться за Тауроном за мою відсутність?

Я подивився на Сатору, він все зрозумів та кивнув без зайвих запитань. Добре, що хоч хтось мене розумів без слів. Другий указ передав Оуліну, який трийчи перечитав його перше ніж підняти на мене очі.

- Я…

- Не обговорюється! – сказав я, стукнувши кулаком по столі. – У тебе три години на збори, бо навчання в академії давно почалося.

- Ви хочете, щоб я повернувся в академію? – не вірив Оулін.

- Імперії потрібен новий Архимаг. Мені потрібен надійний тил.

Калеб відвів очі, мабуть, згадав ту кроваву сцену з вбивством колишнього архимага або замах на моє життя. Маркус по-товариському плеснув друга по плечу. Редіан посміхнулася колишньому підлеглому. Сам маг з полегшенням видихнув, а в очах засяяла радість.

- Ваша високість, тепер у десятці не вистачає одного, - далі говорила Редіан.

Я нахмурився, зовсім забув про десятого, тим паче ним повинен бути маг. Якщо Барта назначити капралом, то необхідний ще один маг. Мій погляд затримався на мовчазному Фаріелі.

- Візьмеш ельфа, - махнув до нього рукою.

Фаріель випрямився від несподіванки та зиркав на мене незадоволеним поглядом. Барт покосився на нового члена команди та кивнув, хоч Редіан не назначила його капралом. Між ними були незрозумілі на перший погляд стосунки, хоч для мене вони виглядали як закохана парочка. Правда не факт, що Редіан відповідає взаємністю, знаючи її важкий характер. Якщо мій сон віщій, вони будуть разом.

- Маркус, як тобі конюшні? – єхидно спитав я.

- Коні хороші, - прошипів він.

Оулін збирався вже заступитися за друга, але я зупинив його жестом.

- Хочеш залишитися?

Маркус мовчав, по очам бачив, що – не хоче, але не зізнається.

- Переходиш під нагляд командира охорони. Як раб ти надто втертий, а в мене немає часу тебе ламати. Ось пізніше…

Від моїх слів холод побіг по спині Маркуса і не тільки. Виславши потім збиратися Оуліна та Редіан з ельфом і новим капралом. Барт хмурився на Фаріеля, який не знімав застиглої холодної маски з обличчя.

- А я ваша високість? – нерішуче підійшов малий ельф, про якого я чесно забув.

Я присів до Варіеля та темного торкнувся волосся.

- Обіцяю, коли повернуся відправлю тебе в Академію, вчитися, поки у тебе не прокинеться дар.

- Чесно? – не вірив Варіель.

- Так, - взяв теплу руку ельфа у свою та одягнув йому на руку перстень, який втягнувся до його розміру. – Будеш мені служити?

Варіель закивав головою і посміхнувся. Маркус закашлявся від подиву.

- Ти ще тут? – гримнув на нього.

Маркус мимоволі поплентався назад, поклонився та вискочив з зали. Я вирівнявся та відпустив Варіеля, якого пішов проводжати Сатору. Лишилися Калеб з дружиною, яка щось питала його. Я сидів у кріслі та дивився мимо них. Думки про власну ймовірну смерть та прокляття займали голову все більше.

- Ваша високість, - покликав жіночий голос.

Я виринув з глибин власний важких думок та поглянув на неї. Юкаріка відшатнулася та схопила за руку свого вовка. Калеб підтримував її без слів як і мене.

- Дозвольте мені побачитися з родиною, вони ще не покинули Турнір, - просила Юкаріка.

- Чому ти питаєш у мене?

- Якщо я вийшла заміж за раба, то теж стала вашою власністю.

- Власність… Ні тебе, ні тим паче Калеба, я не ототожнюю з предметами. У тебе є чоловік, ти його пара, тож питай не в мене.

Юкаріка розгубилася, все тримаючи за руку вовка. Я встав та направився на вихід. Озирнувся до них, Калеб обіймав дружину за талію, та щось шепотів на вухо. Враз мене вкутав аромат ромашок, запах пари і нареченої. Мотнув головою, я знаю, що вона мертва. Я покинув пару з відчуттям самотності.