13. Новий раб

Після сніданку я, у супроводі Оуліна та Калеба, направився у сторону ристалища та почув гучний сміх. Мене потягнуло в той бік, щоб задовольнити власну допитливість. Пройшовши серед яскравих шатрів з різними гербами, я вийшов до людей, які реготали над слугою в темно-зеленому одязі. Я скипів та гаркнув:

- Розійшлись!

Люди розступилися, спадкоємець Перлинного дому тримав за волосся лежачого Сатору. Він не одразу помітив мене, а потім нахмурився. Калеб штовхнув його та підняв з землі Сатору.

-  Ах, ти нелюдь! – гаркнув він та замахнувся над моїм охоронцем.

Калеб перехопив його руку та заломив за спину. Я підійшов до Сатору, який не піднімав очей.

- Що сталося?

- Я випадково…

- Оулін принеси мені кнут!

У мага все похололо, він знав про моє застереження всім гостям. Синець на обличчі Сатору не міг виникнути просто, його вдарили. Заступитися за себе мій слуга не міг, бо як раб не мав права перечити людям. Калеб міцно тримав спадкоємця Перлинного дому, який лаяв його на чому світ стоїть та погрожував розправою.

- Прив’язуй!

Підоспіли воїни Редіан та прив’язали спадкоємця до стовпа та стягнули з його верхній одяг, оголивши спину. Редіан перелякано слідкувала за моїми діями. Воїни, які служили у замку прості тікали, щоб не потрапити мені під гарячу руку. Всі знали, що у гніві я себе не контролюю.

- За псування королівського майна, сер Даркус з Перлинного дому, ти заслужив покарання. Я попереджав, хто торкнеться моїх рабів – займе їх місце.

Я смачно сипав удари по спині. Ніхто не став його захищати, охорона замку кинулася в розсипну, а гості не підходили до мене. Кінчивши покарання, я помітив главу Перлинного дому, який впав переді мною на коліна, просячи помилування. Молодший брат постраждалого відв’язував Даркуса від стовпа.

- Ваша високість, - мямлив глава Дому.

- Я почекаю до вечора…

***

Оулін нехотя повернувся до шатра Перлинного дому, йому принц наказав привести нового раба. Він хмурився, але нічого не міг сказати проти. Маг часто не розумів Ноеля, особливо коли його слова та дії відрізнялися. Він пройшов повз охорону, коли його кликнув командир.

- До принца тут один явився, - говорив він.

- Хто? – не зрозумів Оулін.

- Вухастий… Ельф.

Один з воїнів привів горе ельфа, який підняв меч на принца під час їх рейду.

- Невже місяць пройшов? – перепитав Оулін, який з початком турніру загубився у днях.

Ельф лише кивнув, не піднімаючи пустих очей. Імені цього сміливця маг не знав, наказав йти за ним. Обійшовши площу, маг помітив, що кількох шатрів не вистачає, а поряд з кількома воїнами стояв його давній друг.

- Маркус! – кликнув Оулін.

Він повернув голову до мага та сумно посміхнувся. Вони підійшли ближче та потисли руки. У них не було часу поговорити, але вони давно не бачилися і хотілося хоч хвилину пооворити.

- Я щось не бачу ваших шатрів, - сказав Оулін.

- Мій батько покинув столицю по обіді, - говорив Маркус.

- Як? А наказ принца?

- Я лишився на службі принца Ноеля за провину брата.

- Ти!? – Оулін стримував гнів, але скоро вгамувався.

Принц не уточнював, що рабом має стати саме старший син, і про що він домовився з главою Перлинного дому, він теж не знав. Маркус видно змирився з тим, що буде рабом і лише з сумом в очах дивився за горизонт.

- Ходімо, - розвернувся Оулін, якому важко було назвати рабом свого друга.

Маркус та ельф йшли позаду мага. Люди у замку розступалися перед ними та намагалися обійти. Редіан крокувала на зустріч магу та схопила його за вухо.

- Де тебе носить, чудо? Тренування проґавив?

- Капрал, люди ж дивляться! – схопив її за руку Оулін.

- Думаєш, його високість тебе врятує від мого гніву? – тянула його Редіан. – Я не відпускала тебе, поки не кінчиться тренування!

- Пусти! – гнівався Оулін, капрал відпустила. – Я відпрацюю всі пропущені тренування, клянусь!

- Я тебе за язик не тянула!

Редіан заглянула за плече свого підопічного та віддвинула його в бік.

- Трофей принца, - кивнула вона не ельфа-шатена. – Сам прийшов?

- Так, - відповів ельф, глянувши на неї синіми очима.

- Нічого на мене так дивитися! – нахмурилася Редіан. - Звати тебе як?

- Як хочете так і називайте.

- Не чув, що тебе питали? – в очах капрала блиснули блискавки.

Всі знали, що у такому вигляді до неї краще не підходити. Ельф підійшов на крок назад та вимовив:

- Фаріель.

- От так би зразу, - поплескала ельфа по плечу Редіан, який був вище її на голову. – А ти…

- Другий син з Перлинного дому - Маркус, - представився він, - новий раб принца.

Редіан нічого не вимовила, лише насторожено глянула на хмурого Оуліна. Вони розійшлися, маг видав обом рабам темно-зелені туніки та нашийники, які блокували їх магію. Оулін привів їх до покоїв принца та завмер на мить.

- Наш принц… - почав Оулін. – Не звичайна людина, думаю, ви звикнете.

***

Я сидів у кріслі, закинувши ногу на ногу та читав. Навпроти сидів Калеб та чистив меч. Сатору пив чай та листав підручник по водній магії. Ми часто відпочивали отак втрьох.

- Принце Ноель, - почав Сатору, - навіщо вам той аристократ?

- Не він, а його брат, - сказав я, відклавши книгу.

- В рабах залишиться старший, - говорив Калеб.

- Не обов’язково,  - відвів я погляд, - я порадив главі Дому поміняти синів, якщо йому так важливий спадкоємець. Він все одно довго не проживе.

- Чому? – спитали обоє рабів.

- Хтось труїть старшого, - пояснив я. – Його кров на моїй рапірі отруйна. Якщо Даркус помре, то наступним на місце глави буде претендувати його молодший брат.

- Ваш раб, - уточнив Калеб.

- Ви його так рятуєте від можливої смерті, - здогадався Сатору.

- Я можу помилятися, але впевнений, що він має лишитися у столиці. У майбутньому Перлинний дім буде відданим короні, якщо цей воїн стане главою.

- Жорстокий план, - повідомив Калеб.

- Знаю, але кращого я не придумав. Страх буде стримувати всі їх від необдуманих вчинків та бунтів.

Сатору погодився, Калеб напрягся, озирнувшись до дверей.

- Оулін скоро прийде.

Сатору швидко прибрав зі столу, склав книги та сів на коліна переді мною. Калеб завмер статуєю за моєю спиною та пустим поглядом уставився на двері. Вони знали, що робити і не видати наших дружніх стосунків. Для усіх я мав лишатися безжальним монстром, і лише ці двоє знали, який я насправді можу бути. Я надягнув холодну маску на обличчя, коли увійшов маг з двома рабами. Я розглядував ельфа та людину.

- Ваша високість, - поклонився Оулін.

Ельф одразу впав на коліна, а Маркус все стояв. Він не швидко звикне до статусу раба. Калебу довелося його нагнути та поставити на коліна. Оулін відвів погляд. Я пізно дізнався, що вони були друзями. Я дійсно  жорстокий принц.

- Я оце думаю з кого першого шкуру зняти? – холодно заговорив я.

Всі мовчали. Я ліниво встав на підійшов до ельфа, підняв за підборіддя.

- Все не такий сміливий?

Ельф мовчав, не відводячи колючого погляду. Чесалися руки вдарити його, я перевід погляд на Маркуса. Не збирався ламати цього воїна, але його гордість не давала схилити голову.

- Сатору, - слуга приповз до мене на колінах, - відішли обох на конюшні, поясни всі подробиці їх нового життя.

Я плюхнувся на м’яке крісло, Сатору вивів рабів за двері, Калеб видихнув. Оулін стояв білим як статуя.

- Чому? – вирвалося у нього.

- Він повинен лишитися у столиці, - пояснив я. – Сядь.

Маг покірно опустився та з-під лоба зиркав на мене.

- Я не збираюся його ламати, трохи подресирую та поставлю главою Перлинного дому.

Оулін обдумував мої слова, потім поклонився.

- Я довіряю вам, принц Ноель.

- Нічого іншого від тебе не очікував.

Вигляд мага потеплів, він поклонився та покинув мої покої.