12. Початок турніру

Тиждень пройшов швидко, я багато тренувався з десяткою Редіан, вивчав правила турніру та влаштовував спаринги з Калебом. До столиці спішили гості з усіх кінців Імперії. Всі знали, що принц буде приймати участь у турнірі. Я ж неохотою приймав поздоровлення від майбутніх конкурентів, ловлячи їх зацікавлені та зневажливі погляди. Всі п’ять Домів приїхали зі своїми ескортами та слугами. Серед них нелюдей не було. Проте всі дивувалися присутність вовка за моєю спиною. Я одразу попередив усіх гостей, щоб до моїх слуг у темно-зеленому ніхто не підходив.

- Хто позариться на мою власність, стане моїм рабом.

Мені не хотілося, щоб Сатору чи Калеб постраждали, а ще маленький ельф, який став допомагати цілителям. Ще я переживав за Таурона, який досі знаходився під наглядом Редіан. Жінка носилася з малюком як з рідним, не зважаючи на те, що він не належав до людської раси. Кожен з моїх рабів-нелюдей та людей отримав темно-зелені обновки, щоб зайвий раз не дратувати мій перемінний характер. Мій звір сидів тихо, але я чекав на його пробудження у будь-який момент, тому тримав Калеба поряд.

На вечірньому святі я весь час хмурився. Мені довелося сидіти в незручному одязі, у якому й дихати важко. Багато гостей копошилися під ногами, дратуючи мене. Тиранус посадив мене коло себе та велів готуватися. До чого саме не пояснив. Калеб стояв позаду мене, як охоронець, світла голова Сатору виглядала серед слуг. Коли почалося застілля, вельмишановні гості стали приносити дари королю та його спадкоємцю, тобто мені. Я знайомився з аристократами та мріяв по-скоріше зникнути зі свята. Стільки фальшивих посмішок та лицемірства за я все життя не бачив. Невже так проходять усі свята у замку? Я хмурився та поглядав на короля, який не видавав ні тіні емоції. Зайвий раз впевнився, що Тиранус нікому не довіряє та не підпускає до себе. Його ненавидять і бояться, а в страху очі великі…

Кілька чоловіків з гербами, на яких зображена скеля, навколо якої розташувалися хмари та блискавки - Гранітний дім. Найстарший серед них кланявся королю та розкошелився на хвалу. Я пропустив його довгу тираду та розглядав найменшого серед них. Він був високого зросту та мав добротний одяг темних кольорів. На мить наші погляди зустрілися, він поспішив прибрати очі та почав нервувати, сховавши руки за спину. Я підпер рукою голову та жестом кликнув Оуліна. Маг нахилився до мене.

- Хто він?

Оулін зрозумів про кого я та відповів:

- Сер Закарі з Гранітного дому, бастард покійного глави.

Я вскинув погляд на хмурого воїна, який став дихати через раз, відчуваючи на собі мій зацікавлений погляд. Бастард перед королем – Гранітний дім сподівається відсторонити його від спадкування?

- Як він тобі?

- Маг металу, кінчив Академію, не одружений. Він єдиний прямий нащадок глави дому. Що ви хочете знати конкретно?

Я не знав, що відповісти, але був впевнений, що ми скоро зустрінемося знову. Під поглядом короля стушувалися інші родичі бастарда. Він більше боявся мене, а не короля. Тиранус не удосужив його й поглядом, проте я вивчав аж надто прискіпливо.

- Наприкінці турніру, Гранітний дім отримає нового главу, - прокоментував король та відіслав гостей.

Герб з хвилями та блискавками, серед яких красується величезний корабель з білими вітрилами – Перлинний дім мені сподобався більше ніж інші гості. Глава дому привітав короля, зробив кілька подарунків його Величності та мені. Я повернувся у реальність, коли король повернувся до мене.

- Принц Ноель, прийміть дар, - холодно сказав Тиранус.

Я встав з місця та підійшов до глави дому та його двох синів. Старший був копією батька і не сподобався мені, а інший – протянув мені клітку з соколом.

- Я приймаю дар, - видавив ввічливу посмішку.

Старший скривився, менший не піднімав очей ні на кого, а глава дому все кланявся мені. Передавши клітку Калебу, я помітив злий погляд старшого, який дивився на перевертня. Знову нахмурився, невже він не розчув про моє застереження? Якщо Калеб вб’є цього придурка, то лише похвалю його. Менший більш приємний і зовнішньо, і сподіваюсь, внутрішньо. Оулін довго дивився їм у слід.

Залізний дім привіз нові мечі та обладунки для мене. Я не уявляв як буду з цим металоломом приймати участь у турнірі, для мого зросту та ваги вони були занадто важкими. Глава дому – приємний невисокий чоловічок з довгою бородою, а його син постійно посміхався, як клоун. Я радий, що хоч хтось не жахається мого вигляду та сімейки.

Гості зі Смарагдового дому всі були зеленоокими та закутані у довгий одяг від шиї до п’ят. Їх територія розташовувалася коло пустелі. Через жаркий клімат усі загорілі та темноволосі. Глава дому та кілька старійшин вітали короля, принесли дари. Свого потенційного противника я не побачив, Калеб занервував. Я повернувся до нього, він лише похитав головою. Після клятви ми відчували частково емоції один одного, особливо коли знаходилися поряд. Менший брат…

При появі гостей Малого дому Оулін стискав кулаки. Глава дому гнівно зиркав у бік мого мага, а в інших десяти емоції були аж занадто яскраві. Одне я зрозумів, усі вони знають мага.

- Що я пропустив? – спитав в нього.

- Це моя родина, - важко виговорив Оулін.

- Чому ти не з ними?

- Зайвий рот годувати ніхто не хотів, я був дуже слабкий в дитинстві, - пояснював Оулін. – Вже більше п’яти років нікого з них не бачив. Мабуть, живим мене ніхто не думав побачити.

- Ти аристократ?

- Від глави дому у мене зосталося лише ім’я.

 Я не став більше розпитувати мага а зосередився на гостях. Якщо Оулін не хоче говорити про минуле, я не стану його примушувати.

Наступного дня, коли гості та глядачі займали свої місця, герольди з Малого дому проголошували імена учасників і аристократів, суддів і маршала, зачитували правила і список призів, я сидів поряд з королем. Довга промова була нудною, я нічого не запам’ятав. Деякі глядачі після цих слів кидали герольдам гроші, висловлюючи радість з приводу початку турніру.

Після промови всі учасники турніру, крім мене вистроїлися на ристалищі. Їх всього п’ять – спадкоємці глав домів та близько сотні інших воїнів. Я мав прийняти участь у п’яти обов’язкових боях зі спадкоємцями, інші – групові – необов’язкові. Ніхто не мав права кинути мені виклик, і я міг замінити себе кимось з десятки Редіан. Першого дня я не збирався виходити на ристалищі, просто спостерігав за першим груповим боєм, де з’явилися перші поранені. Зазвичай бої тривали до першої крові або поки один не визнає поразку.

Першим моїм противником мав бути син глави Перлинного дому. Я вивчав його рухи та відмітив його хороший захист, спробував розгадати його манеру бою. Він вийшов переможцем у третьому груповому турі. Далі турнір проходив нудно й я поплентався досипати.

***

Я, взвив, рвонувся вперед, наткнувшись, як і передбачалося, на бездоганний захист спадкоємця Перлинного дому. Ми знову кружляли, ніби-то танцюючи, задіваючи один одного зброєю. Атака змінювалася захистом і переходила в контратаку. Сер Даркус обсипав ударами відразу з усіх боків, з кожним разом все успішніше відбивав мій град ударів. І ось уже я не мав розумної можливості закінчити нову контратаку, що не відкрившись для нападу з його боку. Моя рапіра враз поважчала, руки німіли, а воїн зло прищурився.

- Гадина! – оскалився я.

Даркус  все наступав і наступав, незважаючи на те, що бився вже однією рукою (я встиг поранити його), а мені з кожною хвилиною було все важче втримати його атаку. Він попросив бій не до першої крові. Цікаво, на що він розраховував, вийшовши проти мене? Я можу вбити його.

- Здавайтесь, принце, - зло посміхнувся він.

- Ще чого!

Я різко викрутив руку та вибив меч з рук воїна, розвернувся та вмазав йому в ніс з ліктя. Він не втримав рівновагу та рухнув, а кров заливала його обличчя.

- Принц Ноель переміг! – кричав маршал на все ристалищі.

Я плюнув в ноги супернику та передав рапіру Калебу. Даркус пошатнувся під ношею та повернувся до Оуліна. Маг зняв порчу, поки я стримував гнів.

- Я його вб’ю!

- Вас признають слабшим! – повідомив Оулін. – Не прийнято добивати суперника після завершення бою.

Калеб мовчки протирав меч.

- Нечесний бій! – я готувався трощити все довкола.

- Але ж ви перемогли, - зауважив охоронець.

- Я покараю його…

Наступного дня мені представився шанс покарати наглого спадкоємця.