4. Переверетень

Нарешті кінчилися два дні мого покарання, і я покинув кімнату. Ходив по замку, лякав слуг та нелюдей. Мене боялися, чому я зовсім не радів. З такими темпами я з глузду з’їду від самотності. Сатору ходив за мною та не говорив без дозволу. Я обійшов увесь замок та вийшов на широкий двір, де з радістю потренерувався. Воїни короля були здивовані моєю появою, бо раніше принц нехтував фехтуванням.

Рапіра легко лягла в руку, а тіло пригадувала все вивчене. Я не був сильним раніше, Ноель звик до хлиста, а не меча. Тепер я став надолужувати пропущене принцем, чим несказанно порадував короля. Тиранус кілька разів приходив подивитися на свого сина, який взявся за розум, коли у нього прокинулася вогняна магія. Я не збирався розчаровувати старого, що я не зовсім його син. Хоч старим короля ніхто не називав. Тиранус виглядав років на сорок з хвостиком, брюнет з темними очима, думаю, у його віці я виглядатиму так же.

Після тренування я обідав, займався магією, а останній час валяв дурня. Я вчив Сатору читати, та думав що робити з перевертнем. Ця думка застрягла у моїй голові, хотілося побачити вовка у людському вигляді. Скоріше за все він буде блондином. У книзі я вичитав як зняти з нього нашийник та одразу заказав звичайний як у Сатору. Слугу я завжди називав на ім’я, але він все одно мене лякався та застигав у покірній позі на колінах.

Я зайшов до покоїв та зустрівся з печальний поглядом вовка. Він завжди так мене зустрічав. Я присів до нього та прикусів палець з якого капнула кров на нашийник. За мить важке залізо, яке сковувало рух вовка впало на мою руку. Вовк підняв до мене здивований погляд.

- Перетворись у людину! – наказав я.

Вовк сів, рикнув на мене. Я зло посміхнувся, він опустив очі та стряхнув з себе шкуру. Кілька хвилин зникала шерсть, лапи перетворилися у руки та ноги, обличчя втянулося, клики стали меншими. На підлозі перед каміном сидів худий блондин з блакитними очима. Він був голим і злими очима дивився на мене. Я підняв його за підборіддя та оглядав.

- Ім’я в тебе є?

- Калеб, - не відводив погляду він.

Я пустив його та накинув на плечі свою сорочку, одягнув тонкий нашийник і подав штани. Сил у Калеба одягнутися не було, він рухнув на підлогу. Перетворення з однієї іпостасі в іншу займає купу сил.

- Сатору!

Слуга вмить з’явився та уставився на лежачого блондина. Він допетрав, що це мій полонений вовк.

- Підніми його.

Як слуга не старався, нічого не вийшло. Я взяв перевертня під руку, допоміг натягнути сорочку і разом зі слугою притянув його на диван. Калеб дійсно був важчим ніж здавався. Вклавши його на диван, сів напроти в крісло. Сатору одягнув його та підклав подушку під голову.

- Приведи лікаря, - велів я, -  не вздумай пускати на поріг ельфа, бо вб’ю обох.

Сатору кивнув та навшпиньках покинув кімнату. Я налив вина і дивився на злого юнака. На вигляд йому років сімнадцять, худий.

- Навіщо? – заговорив перевертень.

- Я так хочу.

- Мало ви мене мучили?

- Скільки років ти не перетворювався в людину? – проігнорував його я.

- Майже п’ять, - важко дихав Калеб.

- Через тиждень я відправляюсь на полювання, мені треба сильний раб. Сатору не підходить його вітром здуває, - спокійно мовив я. – Менше говори і більше їж, щоб до завтра встав на ноги.

Він мовчав, дивлячись у сіру стелю. Увійшов лікар та кланявся мені. Я махнув рукою до лежачого Калеба і сказав:

- Підніміть його до завтра на ноги.

- Перевертень? – здивувався лікар, але зустрівшись з моїм поглядом завмер. – Я виконаю ваш наказ.

- Я не сумнівався.

Вечірнє тренування привело думки у спокій, ванна і вечеря розслабили. Вперше за час перебування в тілі Ноеля я спокійно заснув.

Прокинувся у чудовому настрої, прийняв швидко ванну та сів снідати. Сатору стояв поруч, а от вовка не було. Я нахмурився та відставив тарілку.

- Де Калеб?

- Збирався на кухню снідати, але я не бачив його там, коли ходив за вашим сніданком, - говорив слуга.

- Втекти він не міг… Де його носить?

Я встав, Сатору напрягся – раби не могли покидати хазяїна без дозволу. Так були налаштовані нашийники. Я нервово постукав по стегні та повернув голову до дверей. Калеб зайшов зі скляним поглядом та синцем на скроні. Він не рухався, коли я підійшов.

- Що це? – оглянув я синець.

Калеб мовчав. Сатору занервував, бо руки з перепонками затряслися. Я повертів за підборіддя перевертня й взяв за руку. На зап’ястях теж були синьці, підняв сорочку – на білій шкірі проступали плями.

- Хто? – я здавив його підборіддя.

Він мовчав, хоч і так було зрозуміло, що з ним трапилось. Я ближче підтянув його обличчя з розбитим поглядом і прошепотів:

- Відтрахаю, ще тиждень сидіти не зможеш! – а потім голосніше. – Говори, хто?

- Охорона…

Я пустив його та посадив у крісло. Калеб не міг сфокусувати погляд від трагедії. Я налив йому вина і заставив випити.

- Сатору, поклич лікаря.

Поки Калеба приводити до тями, а знайшов винуватців. Четверо здоровил, всі вищі за мене, з задоволеними ухмилками предстали переді мною. Я весь кипів. Нікому не дозволю чіпати мою власність!

- За псування королівського майна – п’ять хлистів кожному. Вирок я негайно приведу у виконання!

Їх обличчя враз посуворішали, від ухмилок не лишилося й сліду. Один хотів щось сказати, я вдарив його під дих. Він зігнувся, я схопив його за волосся і проричав на вухо:

- На мою власність рот роззявив…

Кров кипіла у грудях, я перестав себе контролювати. Сипав удари кожному по черзі, розум відключився, я звуки хлиста стали як музика. Прийшов у себе, коли хтось обіймав мені ноги. Це був Сатору.

- Ваша високість, ви заб’єте їх до смерті…

Я штовхнув його ногою та оглядівся. Слуга витер розбиту губу і став на коліна. Весь двір зашуганої охорони не міг до мене підійти. Чотирьох насильників я покарав, але легше мені не стало. Звір у грудях рвався на зовні.

- Змилуйтесь над моїми людьми, - поклонився командир охорони.

Він стояв на одне коліно.

- Такого більше не повториться.

Я кипів, але осилив себе за віддав йому хлист. Всі з полегшенням видихнули. Такого принца вони не хотіли ще колись побачити.