8. Ініціація

Оулін здався через два дні, розповів усе що знав. Я тепер думав як поговорити з Калебом, бо повний місяць буде наступної ночі. Маг досі відмовляв мене від ризикованої затії. Будучи звичайною людиною я б погодився з його думкою, але мій звір напролом йшов до поставленої цілі. Я не зміг домовитися з собою і пішов шляхом найменшого супротиву.

Капрал зі своїми воїнами розставляли пастки з джеманітом, я не знайшов часу поговорити з Калебом наодинці. Нарешті наступив спокійний вечір, коли всі, повечерявши, розбрелися відпочивати. Я кликнув Калеба, потім до мене нехотя підійшов Оулін.

- Йдемо, - скомандував я, переламавши кристал-портал.

П’ять кристалів-порталів мені видав архимаг перед полюванням. Він пояснив, що кристал перенесе мене у місце, яке я чітко уявлю в голові. Обов’язково це має бути місце, де я вже був у минулому. На жаль, кристал був лише для разового користування. Оулін та Калеб перемістилися за мною, за мить ми стояли на широкій галявині з кам’яними істуканами. Я повністю розвернувся і подивився на кам’яні витвори. Ці древні велетні ховалися у тінях за могутніми деревами, тому це місце важко помітити. Калеб озирався, Оулін хмурився, я ж рішуче ступив до кола з істуканів. Мій звір задоволено ворочався, готовий зірватися з місця.

- Калеб, сьогодні твоя ініціація, - розвернувся я до перевертня.

- Я думав, ви жартуєте, - серйозно сказав він.

- Краще це був жарт, - Оулін не підходив ближче до перевертня, щоб по можливості встигнути проговорити заклинання для атаки.

- Не варто підслуховувати! – хитро мовив я. – Місяць у повні…

Світло заливало істукани на плоский камінь серед них. Калеб нервово поглянув на мене, а потім на такого ж неспокійного мага. Його очі блиснули холодом, як заворожений він ліг на середину каменя. Я дістав з ножен кинджал. Оулін схопив мене за руку.

- Не треба! Прошу вас, принце, одумайтесь!

- Оулін, повір так треба.

Я звільнив переверетня від нашийника, який стримував його вовка, а потім порізав руку вовка. Гаряча кров стала капати на древній камінь. Калеб перекинувся у вовка та завив на місяць. Його тіло вкутало сяйво, здалося, що він збільшився розміром. Кості ломило, злий рик перелякав усіх нічних птахів. Я торкнувся каменя, посилаючи імпульс магії до нього. Оулін відштовхнув мене, коли зуби перевертня були в сантиметрі від мого обличчя. Під час ініціації перевертень не міг себе контролювати, його направляли старші родичі. Маг повторив за мною, послав магію в камінь. Зазвичай ініціація проходить одразу у кількох перевертнів, яких підтримують їх родини та старійшини. В самотності вовк не зможе пережити ініціацію, бо не зможе прийняти потоки магії. Оулін пояснив все, тепер разом зі мною підпитував Калеба.

Через годину наших мук вовк-Калеб перестав світитися і скалив на нас гострими зуби. Він заспокоївся, а в його очах став горіти вовчий інстинкт боротися за місце вожака.

- Я ж говорив, що нічого не вийде! Він кидає вам виклик – це друга частина ініціації! – відступав Оулін.

Я скинув жилет до плаща на траву та закрив на мить очі. Мій звір рвався у бій, я спустив його на скаженого вовка. Ми ходили по колу та рикали, Оулін нервував. Немов уві сні бій з Калебом, тільки під серцем болить: капає, ллється гаряча кров. Мій звір рве шкуру вовка, той скавчить, відкидаю його в бік. Звір назавжди втратив біль і страх. Мене трусить, не можу контролювати себе, падаю на четвереньки та стискаю до болю зуби. На язиці присмак металевої крові. З горла рветься рик. Хтось кладе холодну руку на плече, я вгризаюсь у руку зубами… Солона кров…

Мене огорнув приємний гул, що складався з різних голосів. Я не міг розібрати, хто говорив, і слова що прозвучали. Просто розумів, що ця людина говорить і від цього мені ставало легше. Приємних шум був насолодою для моїх вух і свідомості, звір жався у темні кутки. Металевий смак крові лишався на язиці. Я підняв голову та сплюнув на землю кров. Не мою кров. Я з жахом вскочив на ноги та помітив лежачого Калеба та покусаного Оуліна. Маг дивився на мене відстороненим поглядом, тримався за окривавлену руку та відходив назад. Я торкнувся голови, спробувавши пригадати що трапилося. Я випустив звіра, який переміг Калеба. Далі кров і темрява…

- Калеб!

Я кинувся до лежачого голого тіло перевертня. Ран на ньому не було, лише місцями змазана кров. Після ініціації його регенерація пришвидшилася у кілька разів. Одразу завернув Калеба  у свій плащ та прислухався, серце билося, отже, я його не вбив. Завмер, тримаючи вовка в обіймах, повернув голову до мага.

- Що я накоїв?

- Вибили дух супротиву з вовка, - говорив Оулін. – Потім каталися по траві та ричали, у вас очі змінили колір та волосся, а  ще символ на грудях з’явився.

Я торкнув рукою круглої червоної печаті, яка вже зникала. Вдруге її бачив – нічого хорошого вона не обіцяла. В пам’яті виникали розмиті силуети та незнайомі слова, що різали слух.

- А рука?

- Ви вкусили, коли я влив у вас сили, - видихнув Оулін, потираючи руку, - проте ви повернулися.

- Нічого не хочеш спитати?

Маг відвів погляд. Я впевнений, що у нього багато запитань, але він ніколи їх не озвучить, щоб не померти. Страх у його очах задівав мене, а звір приємно урчав. Я не знав, що відповісти Оуліну. Усвідомлення своїх проблем принесло важкий тягар на серце та душу. Найгірше було те, що ніхто не може зі мною розділити цю ношу.

- Я проклятий, - виговорив я.

Не міг пояснити як це зрозумів, але маг подивився на мене по-іншому.

- Ніколи не міг контролювати монстра в середині себе; коли з’явилася магія, я сам ніби прокинувся. Бабуся була права – я повернувся.

Оулін змив кров з руки та перев’язав смужкою, яку відірвав від сорочки. Я підняв непритомного вовка та шагнув до мага, активувавши артефакт. Ми повернулися до нашого загону. Редіан змінила часових, коли помітила нас. Вона кивнула та лягла відпочивати. Я поклав Калеба під дерево та одягнув на нього штани, потім примостився поряд. Оулін сидів недалеко, а потім заговорив:

- Я зрозумів навіщо вам перевертень: зупиняти вашого звіра.

- Ти розумний, - я закинув руки за голову. – Допоможеш мені зняти прокляття?

- Сумніваюсь, що мені вистачить сил, - чесно зізнався маг. – Я навіть навчання не закінчив, одразу вступив на службу.

- Не переживай, ти будеш не один.

- Клянусь берегти вашу таємницю,- проговорив Оулін.

 Я закрив очі, усміхаючись до себе. У мене з’явився друг.

Знову сон. Кам’яний стіл та десять істот, серед яких тільки Калеб стояв без плаща. Коло перевертня місця було вільне. Я знову говорив з ними, вони кивали, сміялися, жестикулювали. Я відчував себе спокійним, мій звір приємно порикував під вухо. Скоро до столу підійшов маг середнього зросту без плаща. Брюнет повернув до мене серйозне обличчя з яскравими карими очима. Він мовчки поклонився та сів поряд з Калебом. Оулін підняв до мене голову та промовив:

- Пробачте за запізнення, король Ноель…