2. Покарання

Худого слуги не було, мабуть, сильно рано я прокинувся. Відкрив важкі портьєри та поглянув у вікно. Перед мною був міський пейзаж схожий на середньовіччя з кам’яними високими стінами замку та будинками з грубих булижників. Я став оглядати свої покої. Приміщення було світлім та затишним. У спальні, де я знаходився, було величезне ліжко, поряд стояв столик, кілька високих підсвічників, величезна, на усю протилежну від вікна стіну, шафа. Я заглянув у неї та перебирав одяг. Ну хоч не рюшики…

Вийшов у іншу кімнату – це була вітальня. Спершу я помітив величезний камін, поряд дрова та пса, прикутого ланцюгом. Ні, не пес, більш на вовка схоже. Тварина не зреагувала на мою присутність. Світла морда лежала на передніх лапах очі були закрити, але я впевнений, що він відчув мою присутність. Серед кімнати стояв круглий столик з диваном та м’якими кріслами, вкриті темно-зеленими покривалами. Стіни у кімнаті в сірих тонах, величезні вікна на півстіни та важкі портьєри. Я увійшов у третю кімнату та застив на порозі. Тортурна. 

- Принц-садист, - вирвалось у мене.

Стіл з металевими кріпленнями, арсенал з хлистів, ременів і багато іншого, від чого мурашки бігли по шкірі. Скільки потрібно фантазії, щоб таким користуватися? Від цієї кімнати треба в перше чергу позбавитися. Але поки не можна. Таку різку зміну у характері та звичках одразу помітять. Я зрозумів, що Ноель – садист і нічого хорошого від нього оточуючі не чекають. Особливо слуги…

Я повернувся до вітальні і присів коло вовка. Протягнув руку, тварина повела вухами та дивилася на мене злими жовтими очима. Я оскалився та мимоволі смикнув його за вухо. Він глухо рикнув і лишився лежати непорушно. Бити тварину не хотілося, хоч я помітив на його сірій шкурі залишки крові. Значить, в першу чергу Ноель зривався на вовові.

Скрипнули двері і з’явився блідий слуга, який караулив мене вночі. Він впав на коліна, помітивши мене. Запізнився. Я, увійшовши в роль, підняв його за волосся до себе, хоч  старався зробити це менш болісно.

- Де моя ванна?

Очі слуги були жовто-зелені, у людей таких не буває. Я відпустив його, він плюхнувся на підлогу і знову став на коліна. Брезгливо витер свою руку об його одяг та підштовхнув його. Сидіння на колінах не приведе мене до ванни. Виявляється коло шафи були непомітні двері, які вели у велику купальню. Мармуровий басейн, щось схоже на душ поруч та велике дзеркало, у якому я вперше розглядував нове тіло. Я був вищім, ніж у минулому, темноволосий, риси обличчя приємні, не грубі. Я схожий сам на себе, але очі сильно вирізнялися своєю глибиною та червоними вкрапленнями. Атлетичний, в міру накачаний, спортом я й раніше займався. Думаю, принц до звичайних бійок не опускався.

І не таке витворяв – підказувала пам’ять попередника. Я зняв сіру сорочку та штани і плюхнувся в басейн. Тепла вода допомогла розслабитися та заспокоїти думки. Слуга мив голову, приємно масажував. На душі було спокійно, але розслаблятися не треба. Я різко напрягся, чим перелякав слугу, який змивав піну з мого волосся. Я тряхнув головою та виліз, мене витерли рушником та висушили волосся. Слуга опустив голову до моїх ніг майже торкаючись їх носом, його трясло від страху. Мабуть, принц бив його після кожного купання, але на таку дитину у мене рука не підіймалася. До речі руки… Я пересилив себе і наступив слузі на руку, між пальцями були прозорі перепонки.

- Що ти за нелюдь? – спитав я, за волосся підіймаючи до себе його бліде обличчя.

Слуга стримував сльози від болю, закусивши губу.

- Я горгон, - вимовив він.

- А де змії на голові? – поцікавився я, відпускаючи його світле волосся.

На землі горгонами були жінки, які від погляду перетворювали все на камінь.

- Це бойова іпостась, - відповів слуга.

Я помітив як блиснув нашийник на слузі, він поморщився від болю чи від моїх слів. Видно нашийники слуги реагували на голос господаря.

- Давно ти мені служиш нелюдь?

- Без тижня рік, - мовив він, опустивши очі.

Цікаво як його звати? Може мені й далі звати його нелюдь? Я фиркнув, не заморочуючись над цим. Повернувся до спальні, де слуга вже розклав для мене одяг. Я швидко звикну до такого обслуговування. Одягнув білизну, білу сорочку, чорні штани, високі шкіряні чоботи зеленкуватого кольору. Зміїна шкіра! Зверху сорочки одягнув темно-зелений жилет, який перев’язав шкіряним поясом. До нього ж кріпилася рапіра, ефес якої прикрашав срібний дракон. Сподіваюсь пам’ять тіла не підведе, бо ніколи в житті не тримав у руках холодної зброї, тим паче історичної.

Я скрупульозно оглянув одяг, коли до кімнати увійшло кілька людей. Я хмуро підвів на них очі, здається це лікарі, які намагалися лікувати принца.

- Ваша високість, - вони попадали на коліна.

Три людини і ельф в нашийнику, погляд якого мені не сподобався. Думаю, він не один з присутніх мріяв про мою смерть. Принц Ноель дійсно помер, а я опинився у його тілі, тільки це не обов’язково знати комусь. Якось виживу.

- Мало вас покарали, - пнув одного я ногою, не можна враз стати добрим. – Чого приперлись? Хочете смерті від моєї руки?

Вони жалися один до одного, не знаючи як реагувати. Нарешті найстарший цілитель підняв до мене очі.

- Ваша високість, ми раді бачити вас у доброму здоров’ї, - лепетав він. – Ми зробили все, щоб ви зараз стояли живим.

От підкаблучник! Ельф підняв на мене хмурий погляд, я вдав, що не помітив. Вигнав лікарів-цілителів з покоїв, наказав принести сніданок. Звалився на диван перед каміном та поклав ноги на низький стілець. Ніколи раніше так не робив, але тіло само відреагувало. Видно, принц завжди нехтував правилами етикету. Підперши голову рукою, обдумував свої дії, і все дивився на вовка. На тварині був широкий нашийник з шипами, він теж нелюдь? Перевертень? Посміхнувся до себе… Треба ж таке: посадити вовка на ланцюг як собаку. Ноель той ще покидьок. Я став співставляти факти: нелюді були рабами, носили нашийники та підкорялися людям. Мої чоботи, мабуть, шкура якого агресивного нелюдя.

Увійшов слуга, поставив на стіл тарілки. На першій якісь водорості, на іншій шматок м’яса з зеленню, яка нагадувала петрушку. Я незадоволено покорявся у водоростях з жахливим запахом та відвернувся від тарілки. А от м’ясо з’їв швидко, слуга стояв поруч, підливав вино та подавав білий рушник для рук. Сервіс чудовий… я вже звик. І нічого, що він раб. Треба все ж таки його ім’я дізнатися.

- Нелюдь, - слуга перелякано впав на коліна, - як тебе звати?

- Сатору, ваша високість, - пролепетав він.

Він швидко прибрав все, я помітив як він доїдав водорості після мене. Худий як скелет, треба його відгодувати. Повернувся Сатору через кілька хвилин, я ж листав товсту книгу. Читати я міг, писати теж. Хоч щось потрібне від попередника.

Слуга стояв позаду та ледве дихав від страху. Я задивився на вовкодава.

- Ей, Сатору, погодуй вовка.

- Кого? – не зрозумів горгон, а потім з жахом в очах впав на коліна.

- Його! – вскочив я. - Глухий!

Сатору стояв на колінах, чекаючи покарання. Тварина підняла голову на мене. Видно принц не годував перевертня. Ну, тепер звикайте до нових закидонів принца! Стук у двері відволік мені. Увійшов слуга-людина в зеленому одязі.

- Чого? – буркнув я, переступивши через слугу.

- Його величність король Тиранус…

- Коротше…

- Вас негайно кличе король, - не піднімав голови слуга.

Я пішов за ним, заодно вивчав палац. Помітив бібліотеку, багато пустих кімнат, кабінет короля. Але слуга не повів мене туди, ми спустилися на перший поверх у велику пусту кімнату, де на м’якому кріслі сидів король, батько принца і тепер мій теж. Високий брюнет з карими очима, у синьому жилеті на білу сорочку. Я був схожий на нього, може навіть його молодша копія.

- Живий? – голос був грубим та байдужим, не думаю, що ми в хороших стосунках.

Я кивнув, краще поки не говорить. Він піднявся з крісла, руки склав за спину та повільно підходив до мене. Я був вищим, але під його жорстким поглядом, відчував себе беззахисним дитям.

- Навіщо ти вбив мій подарунок? Ельфійка погано старалась?

- Ні.

- Егоїст! – вдарив мене по обличчю король. – Роздягайся!

Я не став його нервувати, зняв пояс, жилет, сорочку, передав все слузі в зеленому.

- До стіни! – гаркнув Тиранус, взявши до рук хлист. - За шкоду королівської власності ти, принц Ноель Родерік,  будеш покараний згідно закону. П’ять ударів!

У них вся родина садисти? Король б’є сина, а принц – усіх інших. Я забив ельфійку до смерті? Король бив з насолодою як мені здалося. Я прикусив язик, коли він поклав шершаву руку на моє плече.

- Наступного разу отримаєш вдвоє більше. Я не жартую.

- Зрозумів, - просичав я.

- Два дні не отримаєш нікого!

Воно мені треба? Я накинув жилет, щоб не тривожити рани від покарання. Я повернувся до кімнати, де був готовий громити усе і всіх.