14. Покарання за обман

Калеб стояв коло маленької лавки та кутався у темно-зелений плащ. Він насторожено озирався по сторонах, бо дуже давно не виходив у місто, а тут принц його потянув до якогось артефактора. Поки його величність принц Ноель розбився з старим недомагом, Калеб інтуїтивно відчув небезпеку, а ще родича. Він крутив головою по сторонам та вдихав повітря, відчуваючи приємний аромат з нотками страху.

Перевертень поклав руку на меч, коли на вуличку забігла фігурка у темному плащі. Вони зустрілися поглядами, фігура відступила та стала нервувати. Калеб схопив родича за руку та заштовхнув в тінь дому.

- Сиди тихо.

Калеб загородив собою родича, коли побачив з десяток воїнів, які висипалися на вузьку вуличку та шукали когось. Вони помітили перевертня та сверлили поглядами. Один ринувся на нього зі зброєю, але його зупинили. За кілька кроків до нервового вовка воїна зупинив його товариш.

- Кольори принца, не варто нападати.

Калеб хмикнув до себе та ще раз подякував принцу Ноелю, що заставив його одягти плащ з відзнаками. Воїн підійшов ближче.

- Бачив когось?

Калеб мовчав.

- Язик проковтнув, нелюдь! – викрикнув хтось.

- Я не зобов’язаний відповідати комусь без дозволу принца, - ледь стримував гнів Калеб, стискаючи в руках ефес меча.

- Ах ти! – замахнувся воїн, але зупинився.

Калеб навіть не моргнув, він зло крикнув:

- Обшукайте цю глуш!

Воїни кинулися в розсипну, але ще довго озиралися до вовка. Калеб лише рикнув та випусти родича з укриття.

- Жива?

- Раб принца? – рикнув жіночий голос.

Калеб зрозумів, що перед ним пантера, яка не пройшла ініціацію. Але як вона опинилася у столиці? Чиясь бігла рабиня?

- А подякувати? – спитав Калеб.

- Мені нічого не треба від зрадника! – прошипіла вона.

Калеб усміхнувся, бо її реакція насмішила перевертня. Пантера насторожено відступила назад, їй не по зубах ініційований вовк.

- Дівчинка, старших треба поважати чи хіба б не хамити.

- Я тобі не дівчинка, вовче! - вона поспішила сховатися у тіні. – Дякую…

Тільки-но пантера зникла як вийшов принц. Ноель прив’язав до поясу маленький мішечок та підійшов до Калеба.

- Спокійно?

- Так.

Раптово принц зблід та став озиратися, відчуваючи запах ромашок. Він пригадав свою покійну наречену з першого життя, яка так любила ці квіти. Вовк торкнувся плеча принца.

- Що з вами?

- Я подумав… - запнувся Ноель та опустив очі. – Я дурень…вона давно померла.

Він видихнув та дістав артефакт для перенесення у замок.

***

З самого початку, вийшовши на ристалищі, я помітив маленький зріст свого суперника. Спадкоємець Смарагдового дому був закутаний у лати, лише зелені очі блищали. Вже знав, що переді мною дівчина, яка виявилася парою Калеба. Я наказав слідкувати за ними з самого початку турніру і виявилося, що на бій глава Дому привіз доньку. У нього було сім доньок та малолітній син. Вони не зізналися, що збиралися обманути короля та мене. Добре, що мої проворні раби та слуги швидко розставили все на місця. Лише Калеб ходив зажуреним. Я довго випитував його, але вовк наполегливо мовчав до цього дня.

Знаючи, що я йду на бій з спадкоємцем Смарагдового дому, він попросив мене програти бій.

- Ще чого! – видавив я. – На тебе не схоже. Що не так, Калеб?

- Вона моя пара, - ледь чутно мовив вовк.

Знайти пару було неймовірним щастям серед перевертнів, особливо для вовків. У них пара одна на все життя. Я поглянув у засмучені очі «меншого брата» та торкнувся його плеча.

- Хочеш я видам її за тебе?

- Як? – розгубився Калеб. – Я раб, а ще вовк…

- Калеб, клянусь, якщо стану королем – ти будеш вільним!

Ніхто за язик мене не тягнув, на мізинці з’явилося тату магічної клятви. Калеб помітив клятву й таращівся на мене, ніби я зробив найбільшу помилку у житті. Ти ще не таке дізнаєшся про мене, вовче! 

- Я поставлю главу Смарагдового дому у таке складне положення від якого його врятує лише шлюб доньки.

Калеб нахмурився – він не хотів, щоб його пара постраждала. Це у перевертнів у крові захищати дітей та жінок. Я запевнив його, що бій буде до першої крові, якщо вона одразу не визнає поразку. Знову дивився на суперницю, яка ринулася в атаку першою. Я відбив та став кружляти навколо неї.

- Дурити здумала королівську родину? – питав я, відбиваючи її парну атаку своєю рапірою.

Жінки не мали права приймати участь у турнірі. За розкритий обман учасницю могли вбити або продати в рабство.

- Не час для розмов, ваша високість! - голос видавав її хвилювання.

- Я можу одразу тебе вбити за обман та відмовитися від поєдинку.

Суперниця, імені якої я не знав, сверлила мене зеленими очима. Розумію Калеба – ці очі заворожують. Випад. Я ледь не попався на її швидкий маневр. Хоч вона була дівчиною, навики заставили поважати її.

- Якщо мені програєш, станеш моєю наложницею, - заговорював зуби я дівчині.

- Ні за що!

Хто першим припуститься помилки, програє спір. Бій затягується. Вирішила брати змором? Проти мене не спрацює. Йду в сторону від гострого леза, крок вперед, випад, в сторону. А вона відмінно тримає зброю. Ох і пощастить Калебу! Ну нічого, і не таких обламував. Випад, блок, ухилиться, атака, невдача, піти в оборону і чекати слушного моменту.

- Тоді я видам тебе заміж за свого раба!

- Не мрійте, ваша високість! – прошипіла суперниця.

Ось він, мій шанс, вона розізлилася. Роблю випад вправо, в останній момент міняю траєкторію руху і йду вниз. Розраховував розпороти їй руку, а в підсумку тільки злегка подряпав. Вона зупинилася. Спостерігаємо. Ці дивні очі дивляться на мене здивовано, немов не вірять. Не чекала, що я тебе дістану? Наївна.

- Принц Ноель Родерік отримав перемогу у двобої! – проголосив маршал.

- Тепер ти моя, - зло оскалився я.

Король був не у захваті від мого виступу на ристалищі. Я розкрив обман Смарагдового дому та забрав суперницю (її звали Юкаріка), чим спантеличив не лише знать, а й короля. Виграний спір та турнір, отже, правда на моєму боці. Тиранус махнув рукою, бо життя суперниці тепер належить мені. Ніхто не осудить мене за цю кров. Хоч Юкаріка була не в захваті від викриття, вона не могла відмовитися. Я одразу дав їй шанс визнати поразку, а тепер у неї не було вибору.

- Що будеш робити? – поцікавився король.

- Видам її заміж за вовка, - сказав я.

- Це ганьба для неї, накладе на себе руки.

- Я дав їй шанс – вона не використала його, тепер мене не хвилює її майбутнє. Я й так занадто милосердний, міг просто відрубати їй голову на місці.

Тиранус кивнув, йому подобалася моя кровожадність. Добре, що він не помітив фальшу у моєму голосі. Я не хотів ще раз потрапити до нього на «килим».

Я затянув Калеба до храму, куди вже доставили Юкаріку. Поставив обох перед служителем, який підтвердив їх союз, коли вони повторили клятви. Обоє таращілися один на одного, особливо коли служитель назвав їх чоловіком та дружиною, мабуть, це найдивніша пара, яку він вінчав. Калеб розглядав шлюбний браслет на руці, а його дружина з жахом зрозуміла своє покарання. Сатору, Оулін та Редіан були здивовані не менше новобранців. Я усміхнувся до вовка та дав йому один артефакт переміщення.

- Це весільний подарунок, один день на усі сімейні проблеми.

- Дякую, ваша високість, - схилив голову Калеб.

Він взяв за руку Юкаріку та зник, затиснувши артефакт.

- Що ви задумали? – спитав Оулін, відійшовши від мене на кілька кроків.

- Нічого, - усміхнувся я. Від цієї посмішки у них підкосилися ноги. – Хочу, щоб він був щасливий.

Вони шоковано кліпали очима. Що ж я вмію дивувати?

***

Юкаріка оглядала невеличкий деревяний будиночок на ромашковому полі. Якби їй сказали, що вона стане дружиною перевертня-раба, ніколи б не повірила. Її виховували як аристократку і спадкоємицю, яка у всьому повинна підкорятися чоловіку. Дівчина подивилася на браслет та потянулася за ножем, який сховала у чобіт. Вона не хотіла помирати, але до смерті боялася вовка. Вона уявити не могла, що доведеться стати власністю нелюдя. Чому вона не здалася принцу одразу? Краще померти, ніж жити з таким монстром.

Калеб вийшов з купальні в одних штанах та кинувся до своєї пари, яка тримала ніж коло горла. Юкаріка дряпалася, викручуючи руки, не відпускала ніж.

- Не треба! – кинувся до неї вовк, заламуючи їй руки.

Юкаріка відбивалася, кусалася і кричала. Калеб вибив ніж з її руки та міцно обійняв, щоб дівчина не постраждала.

- Пусти! Я не хочу жити!

Вона довго брикалася у його обіймах, а потім різко затихла. Гарячі сльози обпалили шкіру Калеба. Він погладив дівчину по волоссю та через силу розімкнув обійми.

- Відпусти!

- Ти моя пара, у перевертнів - одна на все життя. Я ніколи не завдам тобі шкоди. Повір…

Юкаріка шмигнула носом та підняла зелені очі до свого чоловіка. Вона різко почервоніла, зрозумівши, що досі знаходиться у його обіймах.

- Ніяких ножів, добре? – заглядав їй в очі Калеб, заставивши її сильніше почервоніти. – До речі, мене звати Калеб з роду Вовків.

- Юкаріка зі Смарагдового дому, - подала голос дівчина.

Перевертень нахилився до дружини та підійшов до неї на крок вперед. Легкий поцілунок, майже не вагомий, ніжний дотик до губ дружини, вона трохи повертає голову. Калеб піднімає її підборіддя пальцями і тисне на нього, змушуючи відкритий рот. Мить, і його язик легким дотиком торкається нижньої губи дівчини. Ще мить, і він ковзає ним по зубах, зачіпає її язик і все - вибух емоцій. Руки Юкаріки мимоволі  піднімаються на шию вовка, а той обіймає її за талію і притискає до свого тіла. Калеб заривається рукою у темному волоссі пари та важко дихає від бажання оволодіти нею. Тепло тіла дружини кружляло голову, а поклик пари не давав можливості зупинитися. Через силу Калеб відпустив губи дружини, які припухли від довгого поцілунку.

- Юкаріка, - прошепотів він, відриваючи від неї погляд, - ти згодна на продовження?

Її мутний погляд враз посвітлішав, вона повернула обличчя чоловіка назад до своїх губ, видихнувши:

- Пожалкуєш, якщо зупинишся.

Калеб підхопив дружину на руки та поніс до спальні…