sing for me

Нотатка: початок буде трошки довгим, але мені так хотілося розказати більше про Альфарда та Блеків загалом, то ж я не втрималася. Реґулуса тут не буде, але його буде БАГАТО далі <3.

Вальбурґа Блек ніколи не хотіла бути матір’ю. Вона навряд чи признається комусь, що єдине, чого їй хотілося — це просто жити так, як вона це робила до заміжжя.

POV: Ассель

Уві сні було гарно. Принаймні поки ніхто не верещав над вухом — але крики матері крутилися навколо його мозку увесь цей довбаний сон. І коли Реґулус нарешті прокинувся, то його серце гупало, як божевільне, а долоні було нестерпно мокрими та холодними.

Коли дихання Реґулуса вирівнялося, Ассель встала з ліжка та потягнулася. Спина неймовірно затікала від довгого сидіння в одній позі, але вона майже годину вперто сиділа поряд з хлопцем, поки той остаточно заснув.

Обережно перегортаючи листочки та деякі суцвіття на полицях для подальшого сушіння, Ассель робила помітки на пергаменті. Шкільний проєкт з гербології, взятий на літо, з самого початку здався їй не дуже складним.

Вона була впевнена, що буде готова до того, як це спіткає її першого разу.

Якщо взимку та по весні Реґулусу здавалося, що дім дядька — це найтихіше та найзатишніше місце, то зараз він трохи змінив свою думку.

Реґулус сумлінно вкручував гайки так, як дядько показав йому декілька хвилин тому. Альфард же продовжував копирсатися на одній з полиць гаражу.

Реґулус поспіхом перечитував одну і ту ж сторінку в книжці.

Ассель не знає, яке відчуття сильніше — хвилювання від думок, чим вони щойно займалися, або смішне роздратування від одного погляду на задоволеного Реґулуса, який підступно залупився віддавати її білизну.

Взагалі, це можна було б проігнорувати.

Реґулус все ще відчував неприємний осад після зустрічі з Орденом, хоч пройшло вже декілька днів. Втім, ці почуття були викликані не тою ненависною провиною, що періодично під’їдала хлопця зсередини, а розчаруванням.

Не зволікаючи на метушню, Сіріус сонно спостерігав за всіма здалека і намагався не заважати зборам. Вчорашня нічна зміна на чергуванні далася важко, але сьогоднішній вихідний мав все виправити.

Низка спекотних днів промайнула швидко. Час завжди летить, коли проживаєш його аж занадто в задоволення.

Альфарду Блеку здавалося, що поїздка була його заслуженим відпочинком від купи роботи, яка спіткала його в червні та липні цього літа. Від його легковажних студентів,  прискіпливих аспірантів та деяких нудних колег.

півроку потому