Частина 10: Бажання коритися

Реґулус поспіхом перечитував одну і ту ж сторінку в книжці.

Нещодавня розмова з Ассель наштовхнула його на певні думки і змусила згадати дещо з цього бісового «Коханця Леді Чатерлей», але він не хотів, щоб дівчина бачила, як він перечитує. Він би помер з сорому, якщо б Ассель запитала, яка це глава його так зацікавила.

Та й тоді б йому було ще складніше набратися сміливості зробити в реальності те ж саме, що й вигаданий Олівер для вигаданої Конні.

Тож, поки Ассель була зайнята своїми справами й збиралася на їх чергову прогулянку — цього разу аж до кінотеатру в Бастії  — Реґулус копирсався в тексті, вчитуючись в кожну важливу строчку.

Двері тишком скрипнули.

Реґулус перелякано запхнув книгу за подушку софи, вхопив зі стола іншу, яку дістав заздалегідь, та розгорнув на випадковій сторінці.

— Я вже зібралася, — Ассель не помітила нічого, бо диван стояв подалі від входу до мансарди, — йдемо?

Реґулус неспішно всунув закладку та полишив книгу.

— Так, вже зачекався на тебе, — він посміхнувся, як ні в чому не бувало, та задовільно глянув на Ассель.

Сьогодні знов у платті.

«Не може й бути краще», — подумалось хлопцю.

Він відчував себе злодюжкою, що планує чергову справу, серце трохи калатало, але він змусив себе глибоко вдихнути і заспокоїтися. Хоча це було важкувато, враховуючи, як сильно його хвилювали їх стосунки. В приємному, звісно, сенсі.

Коли вони вже виходили з будинку, Альфард на секунду висунувся з зали.

— Не затримуйтесь сильно, добре? Сьогодні зайде Сіріус, — попередив він.

— О, є привід чи просто в гості? — зацікавилася Ассель.

— І те, і інше, — промовив батько, — думаю, що він буде близько восьмої.

Вони нарешті полишили маєток і почапали звичною дорогою. До міста було зовсім недалеко, може з пів години пішки.

Реґулусу подобалося в Бастії. Маленьке, затишне місто, з гарними старовинними будівлями, що перемежаються з сучасною архітектурою. Ассель часто водила його закутками, що здавалися їй найгарнішими.

Кожен з них був просто чудовим, порівняно з сірим Лондоном.

Ось наприклад арка з ліпниною в будівлі справа, що веде в тихе подвір’я з фонтанчиком. Можливо Ассель любила це місце через прохолоду від води, що бризкала з ротів мармурових риб, і відсутність людей.

Але Реґулусу особисто було воно до вподоби через невеличку статую русалоньки посередині всієї фонтанної споруди та спогадів, як вони цілувалися там на минулих вихідних.

Або ж площа попереду. Хлопцю згадалося, як на днях вони сиділи тут на веранді одного з місцевих кафе, їли морозиво, ліниво розглядали туристів посеред міста та розмовляли-розмовляли-розмовляли. 

Він тоді питав, чого вона хоче в майбутньому.

— Ненавиджу такі питання, бо лише після них я усвідомлюю, що гадки не маю, чого б хотіла в цьому житті, — зітхнула його кузина, — типу так, потрібно обрати якусь спеціалізацію, потрібно відвідувати стажування… Бісить.

— Розумію, — він відгорнув ще ложечку апельсинового щербету, — я відчуваю те ж саме. Більшість моїх однокурсників не дуже переживають через подібне, бо планують просто продовжувати справу своїх батьків чи звично бити байдики. В більшості їх випадків, це одне й те ж саме. Але, — він тяжко зітхнув, — я не хочу для себе такого життя.

— Якісь ідеї? — з надією запитала дівчина.

— Я раніше думав податися на стажування в Чарверсуд, бо в мене високий середній бал і професора у школі легко можуть надати рекомендації. Але твій тато запропонував дещо краще, — він витримав паузу, вже помітивши цікавість в очах Ассель, — сімейний бізнес, пов’язаний з маґлівською технікою.

Вона підняла брові.

— У сенсі?

— Закупати техніку у виробників, перепрограмувати та обробляти «начинку», щоб вона працювала в магічних маєтках та надавати послуги встановлення всіх цих приблуд, — швидко пояснив він, — в великих масштабах, — додав через секунду, — через цілу мережу магазинів.

— Звучить… Доволі інтригуюче. І, я б сказала, перспективно. Мої подружки з Бобатону жалілися, що їх батькам доводилось обирати між магічною нерухомістю з домашнім ельфом та сучасною технікою, і вибір завжди падав на перше, бо без телевізора чи радіо прожити можна, а ось без ельфа — ні. Їх магія просто глушить будь-що маґлівське.

Реґулус кивнув.

— То, в нас є всі шанси бути успішними, — він розібрався з морозивом і  зручно розтягнувся у кріслі.

— Значить так, якщо мен і осточортіє ботаніка і світ академічних досягнень, то пообіцяй, що візьмете мене в долю, — тон Ассель був серйозним, хоч Реґ і бачив, що вона ладна засміятися.

— О, обіцяю. Я думаю, ми знайдемо, чим ти б могла займатися. Як мінімум, ти точно можеш змушувати людей замовляти наші послуги та техніку. Твої чари не будуть пропадати даремно, — реготнув він.

— Це негуманно!

— Але ефективно.

Після того вечора з морозивом Реґ відчував себе більш впевненим в майбутньому. Йому було приємно обговорювати це з Ассель і знати, що вона розділяє його погляди. Але цікавило дещо ще.

— Слухай, а ти хочеш залишитись тут? — раптом запитав він.

Вони прогулювалися вуличкою біля кінотеатру, бо до сеансу ще вистачало часу.

— Тут, типу на Корсиці? — Ассель перепитала. — Я не знаю… Тут затишно, по-домашньому, але мені так хочеться змінити обстановку. З іншого боку, я частенько була в Ницці з татом та мамою, в Парижі, в Римі, і зрозуміла, що дуже великі міста швидко починають діяти мені на нерви голосністю та поспіхом.

— Тобто ти хотіла б жити в іншому місці, але все одно щоб було тихо і спокійно?

— Можна було б спробувати, — посміхнулась дівчина, — а ти?

— Я і сам хотів би спокою та затишку. Місяці тому думав, що повернувся б у Лондон, але зараз розумію, що мене відвертає від думки про це. Та й там конфлікт магічного суспільства відчувається найгостріше, тож нам просто не буде спокою, — він зморщив носа. — Хоча я, напевно, не маю казати про це настільки байдуже.

— З тебе досить негативу, Реджі, — Ассель переплела їх пальці, як любила це робити, — і ти не повинен рвати на собі волосся, витрачаючи кожну хвилину на думки про війну. Це нормально, що ти хочеш абстрагуватися.

— Це було б нормально, якщо б я був її жертвою, а не співучасником.

Дівчина уважно подивилась на нього.

— Ти нікого не вбив та не скалічів, а крім того, вмив руки при першій же можливості.

— Так, — Реґулус зітхнув, — але я приєднався до них за власним бажанням і не зробив нічого на захист людей, що страждали через Смертежерів та їх дії.

— Це прозвучить очевидно хуйово, але ти зовсім не мав думати, як би захистити усіх на світі, коли допомога потрібна була тобі самому. Звісно, є люди, яким легко кидатися в полум’я за дітьми або рятувати сліпих бабусь з-під колес автомобілів, але, як на мене, вони скоріш диваки, ніж герої. Знаєш, банальне прагнення жити та вберегти себе від проблем — це бажання адекватної людини. Я ще б зрозуміла геройство, якщо страждає хтось дійсно дорогий тобі, а в іншому випадку…

— Але чому мені соромно? — він втомлено кліпнув.

— Припускаю, що ти вважаєш правильною моделлю поведінки щось, що не збігається з тим, що ти зробив фактично.

Реґулус стомлено глянув на дівчину, переварюючи сенс почутих слів.

— Класно. І що ж мені тепер робити?

— Зрозуміти, що люди не ідеальні і можуть припускатися помилок. Не варто картати себе за них, просто прийми старі косяки, як факт, і придумай, що можна зробити, щоб відчуття провини зникло.

— Ну, я міг би вступити в Орден після школи, — раптом Реґулус загадав, чим займається Сіріус у вільний від стажування в Аврораті час. 

— Ти цілеспрямовано шукаєш шляхи, як не просто спокутати вину, а ще швидко та ефективно вкоротити собі віку, чи не так?

Хлопець розсміявся.

— Ну а що ще? Це єдиний вихід, як би я міг нівелювати свій грішок.

— Взагалі, варто просто надати Ордену всі відомі тобі дані щодо Смертежерів, причому зробити це зараз, поки ти неповнолітній, і хай вони розбираються з цим самі. Ну а потім допомагати по можливості, але ж не падати на вівтар спокути.

— Тобто ти проти, щоб я кидався в полум’я за дітьми або рятував сліпих бабусь з-під колес автомобілів?

— Категорично, — запевнила його Ассель.

— А якщо це буде років через сімдесят і цією сліпою бабкою будеш ти?

— Давай переглянемо це питання як раз років через сімдесят, — пирхнула вона.

Реґулусу полегшало. Принаймні, зараз він відчував себе не стопроцентним гівном, а лише десь на четвертинку.

— Ми, здається, трохи з’їхали з теми, — він згадав про обговорення майбутнього. — То що, може колись переберемся на південь Великобританії, подалі від Лондону, де тепліше і майже не дощить, і будемо жити відлюдниками десь глибоко у лісі?

— Південь Великобританії звучить чудово, — вона погодилась, — але щодо глибини ліса… Там, на півдні, здається, купа невеличких гарних містечок поблизу з мальовничою природою, тому не обов’язково зовсім ставати відлюдниками, та?

Реґулус кивнув.

— Я просто хочу бути поряд з тобою, от і все, — промовив він. — А чи буде це на Корсиці, на півдні Великобританії чи в глухому лісі, вже не так важливо.

Стиснувши його долоню, Ассель відчувала як її серце в котрий раз прискорилось від його теплих слів.

— Я хочу цього так же сильно, — вона зазирнула в його очі, — і мені сумно лише від думки, що в кінці літа ти поїдеш майже на цілий рік.

— Є ж вакації! — нагадав Реґулус. — Та і це останній рік, а потім… Потім в нас буде ще більше часу разом. Я тобі обіцяю.

— Я знаю, — їй все одно стало гірко-гірко від думок про наступний навчальний рік, але Ассель відштовхнула їх якнайдалі, — я впевнена в цьому.

Сеанс повинен починався вже через пару хвилин.

 

 

 

***

 

 

 

— І навигадують же ці маґли! — перше, що каже Реґ, виходячи з кінозалу. 

Перед початком фільму Ассель щиро думала, що сидячі на останніх рядах вони будуть робити саме те, чим зазвичай займаються люди, що цілеспрямовано купують білети на останні ряди.

Втім, Реґулус настільки захопився «Зоряними війнами», великим екраном, темними окулярами, які робили зображення об’ємним, що їй було навіть соромно відволікати хлопця від перегляду якимись там поцілунками.

Його захват був по-дитячому щирим, тому Ассель лише зраділа, що змогла ще ближче познайомити його з досі незнайомим для нього шматочком маґлівського світу. Звісно, вони раніше дивилися разом щось по телевізору, але на великому екрані та ще й у 3Д-ефекті — ще ніколи.

— Добре, що ми пішли саме на «Зоряні війни», — дівчина милувалася містом, що ставало лише гарнішим, коли сонце заходило.

— Думаєш інші фільми були б гіршими?

— Та ні, інші фільми просто не можна було дивитись в окулярах.

Реґулус погодився. Раніше він не думав, що маґли могли б зробити щось настільки класне, а потім познайомився з їх технічними прибамбасами і був готовий до нових потрясінь. Але 3Д-фільми стали черговим здивуванням.

До восьмої ще було трохи часу, і Ассель думала, що вони погуляють ще трішки, але Реґ несподівано сказав, що втомився і потягнув її додому.

— Втомився? Від протирання дупи в кінотеатрі? — пожартувала дівчина.

Намагаючись дійсно виглядати стомленим, Реґ промовив:

— В мене голова болить, — скривився він, — от чого ти така жорстока і не віриш?

Ассель не обов’язково було знати про його план.

Він ще гадки не мав, як саме втілить його в життя, але вирішив, що точно має щось таке утнути.

Прямуючи додому звичною стежкою, вони знов базікали про все, що заманеться, і обговорювали нагальні темі, поки не дібралися до маєтку.

Реґ раптом потягнув її до фігурної хвіртки, увитої виноградною лозою, що вела до чорного входу до подвір’я. Він же, в свою чергу, вів через густий фруктовий сад, який тягнувся не менше ста ярдів, і лише потім виходив у внутрішній дворик маєтку.

— І що це ти придумав? — Ассель здивувалася, бо майже завжди вони обходили територію навколо і потрапляли у двір через великі парадні ворота.

— Зовсім нічого такого, захотілось лише урізноманітнити наш з тобою шлях, — Реґ посміхнувся, відчиняючи хвіртку та пропускаючи її вперед.

Персики вже вистигли, а до яблук та груш ще було далеко, тож шанси на те, що хтось зазирне сюди (ще й пізно ввечері) були зовсім мізерними.

Реґ тихенько зачинив хвіртку і повернувся до дівчини.

Вже помітивши його задоволену пику, Ассель припустила, що урізноманітнення шляху було лише прелюдією до чогось більш цікавого.

— О ні, що ж ти будеш робити зі мною в темному та безлюдному садку? — награно побідкалася дівчина, поки крокувала вглиб заростів, де тінь була аж занадто густою.

Подолавши всього ярд відстані між ними, Реґ обігнав її та зайшов вперед, щоб торкнутися рукою її обличчя та пестливо провести пальцями по щоці.

— Навіть не знаю… А чого б ти хотіла?

Типу, він звісно мав плани, але якщо вона захоче чогось конкретного, то Реґ буде лише радий задовільнити всі її забаганки.

— Та може чогось би і хотіла.

Мило посміхнувшись, Ассель звично стала навпочіпки та приторкнулася губами до його вуст.

Натякати ще сильніше точно було не потрібно, бо Реґулусу й самому кортіло бути якнайближче. Він одразу ж відповів на поцілунок та притиснув дівчину до себе.

Те, як вона обережно пестила його кучері чи збито дихала, впливало на нього аж занадто гарно.

Відірвавшись від дівчини, Реґ обережно підштовхнув її на декілька кроків вперед, змусивши Ассель впертися спиною в стовбур найближчого дерева.

— То що, голова більше не болить? — іронічно запитала Ассель, дивлячись на Реґулуса знизу вверх.

Той закотив очі.

— Екстрено пройшла, — посміюючись видав він, — все твій чудотворний голос. Я ж казав, що він на мене добре діє.

— Я його не використовувала взагалі-то.

— Тобі не потрібно знімати своє платинове намисто, щоб змушувати мене думати про неправедні речі, заслухуватися на кожне твоє слово чи хотіти тобі коритися, якщо чесно, — останнє Реґулус бовкнув імпульсивно, але це було правдою.

Зачепившись якраз за цю фразу, Ассель уважно зазирнула йому в очі.

— Коритися? — перепитала вона, піднімаючи брови.

Реґулус зашарівся, але кивнув.

— Так, — він втягнув повітря носом, — складно пояснити, але коли ти просиш про щось, то я… Заводжусь, і… Майже розум втрачаю від цього.

Дівчина продовжувала розглядати його, наче відкривши для себе щось нове.

— Тобто ти хотів би, щоб я тобою командувала?

Реґулус облизав губи.

— Ну не завжди, звісно, — швидко здвинув плечима, — але іноді це було б гаряче. Особливо, що стосується наших з тобою… Розваг.

Тут вона вже тихенько фиркнула.

Ассель здавалося, що Реґулус навіть під страхом смерті не буде називати речі своїми іменами і продовжить вигадувати дурнуваті евфемізми.

— Що ж, сьогодні гарна нагода спробувати, — її думки швидко повернулися в потрібне русло.

— Не можу не погодитись, — прошепотів Реґ.

Її руки власницькі пройшлися по його грудях і зупинились на плечах.

— Тоді поцілуй мене, — впевнено почала вона.

Реґ миттю склонився, збираючись дійсно поцілувати її, але Ассель зупинила його:

— Та ні, не так, — дівчина підступно посміхнулася, — сядь на коліна.

Реґулус завмер на секунду, але потім кинув задоволений погляд на Ассель і виконав те, що вона просила.

Від думки, що вона згодилась пограти по його правилам і наче підсвідомо робила так, як йому було потрібно, задоволення вже розповзалося по його тілу, а збудження потроху зносило дах.  

Ассель витратила декілька моментів, щоб насолодитися виглядом її коханого Реджі, такого гарного та покірного саме для неї, а потім стряхнула з себе босоніжки та грайливо поставила ніжку на його коліно.

Її рука легко пройшлася по власному стегну.

— Цілуй отут, — наказала вона.

Взагалі-то вона не чекала чогось «занадто», а думала, що вони просто пограються в ці накази, пообіймаються та підуть додому. Врешті решт, їй подобалося, коли під час поцілунків він стискає її стегна, тому Ассель припустила, що пестощі губами також будуть приємними, раз вже шкіра тут така чутлива.

Реґулус захоплено вдихнув, а потім торкнувся рукою шкіри на її нозі, кінчиками пальців проводячи від литки до коліна.

— Як забажаєш, — прошепотів він перед тим, як поцілувати внутрішню сторону стегна трохи вище коліна.

Краєм вуха він почув задоволене зітхання Ассель, але вирішив не відволікатися.

Поцілував ще вище, а другою долонею стиснув стегно іншої її ніжки. До наступного поцілунку від додав ще й язик, дражнячись і продовжуючи повільно підніматись вверх.

Ассель ледве стримувалась, намагаючись не видавати звуків. Кожна секунда їх нової гри подобалась їй все більше і більше.

Після чергового поцілунку, коли її мозок просто відмовлявся нормально функціонувати від таких пестощів, Реґулус потерся носом об її шкіру і глибоко вдихнув.

— Як же ти чудово пахнеш, — пробурмотів хлопець.

Ассель не встигла відповісти, бо його язик раптово пройшовся по місцю, де він тільки-но потерся носом, а потім притиснувся губами аж занадто високо — там, де до тканини її трусиків залишалось лише пара дюймів.

— А-х-х, — Ассель голосно втягнула повітря крізь зуби, — Реджі, що ти взагалі робиш?

Він безвинно глянув на неї знизу.

— Роблю тобі приємно, звісно ж, — хлопець продовжував погладжувати її стегна руками, то лоскочачи кінчиками пальців, то стискаючи міцніше, так, як їй подобалося більше всього, — але якщо тобі не подобається…

— Подобається! — випалила вона миттєво. — Дуже подобається.

— То… Дозволиш мені продовжити?

Облизувати та цілувати її м’якенькі стегна здавалося Реґулусу найкращим зайняттям у світі.

Втім, сьогодні в нього був настрій та сміливість цим не обмежитись. 

Ассель відчула підступ в його намірах. Не те, щоб вона була проти, але думки про подібне були дуже хвилюючими.

— А що ти збираєшся робити далі? — обережно перепитала дівчина.

— Просто цілувати тебе. Проте, я б спробував дещо ще, — він і сам хвилювався, — може, ти дозволиш мені…

Обидві його руки ковзнули по її ніжкам вверх, майнули під край короткого плаття та обережно торкнулися резинки її білизни.

— Реджі! — Ассель задихнулася від абсолютної безсоромності його пропозиції.

Вона зовсім не вважала такі пестощі брудними, просто… Це ж Реґулус! Сором’язливий і не дуже обізнаний Реґулус, котрий що, прямо зараз збирається стягнути з неї трусики у довбаному садку її батьків?

— Будь ласка, — лагідно попрохав хлопець, — я просто хочу зробити тобі ще приємніше.

Ассель мовчала і збиралася з думками. Погоджуватись чогось було трохи лячно.

— Якщо тобі не сподобається, то лише скажи, і я одразу зупинюсь, — продовжив Реґулус, — будь ласка, дозволь…

Вона глибоко вдихнула.

— Добре, — випалила Ассель, відчуваючи, як калатає серце, — добре.

— Точно? — Реґ знов лагідно потерся об її ніжку щокою. — Ти ж мені довіряєш?  

— Ну звісно, — її пальці приторкнулися до його обличчя.

— Чудово, — пробурмотів він.

Миттєво Реґулус повернувся до того, чим займався хвилину тому — його губи продовжували вимальовувати якісь невідомі візерунки на стегнах Ассель, поки пальці все ж таки підчепили резинку трусиків і повільно стягнули їх вниз.

Дівчина хотіла було зазначити, що білизні не варто валятися на траві поряд з її босоніжками, але Реґ просто запхнув її в задній карман своїх шортів.

Ассель здалося це смішним.

Втім, посміятись не вдалося, бо його цілунки знов були зависоко і змусили дівчину напружуватися, лише б не видавати, як в неї дрижать ноги.

Кожного разу, коли його язик чи губи проходились по-злодійські близько згину де стегно переходить в промежину, вона тамувала подих, але Реґулус, здається, не дуже кудись поспішав.

Чергового разу, коли хвиля збудження знову накрила її, а внизу живота все приємно стислося від пестощів, Ассель не витримала.

— Ти що, знущаєшся? — прошепотіла вона, сильніше стискаючи пальці на його кучерях.

— Я? — він кліпнув очима, зображуючи святу невинність.

— Та блін, ну а хто, — Ассель забула про хвилювання і зараз їй просто хотілося, щоб Реґ якось їй допоміг з цим усім впоратися, — мені аж погано від того, як добре…

Хлопець посміхнувся.

— Я думав, ми домовились, що сьогодні ти будеш мені казати, що робити, — надув він губи, — ти ж попрохала цілувати тут, ось я і цілую там, де ти показала…

Реґулус як ні в чому не бувало повернувся до свого зайняття.

— Так нечесно, — буркнула вона, а наступний момент похлипнулася своїм же стогоном, коли він, цілуючи, втягнув трохи шкіри, а потім вкусив там же. 

— Все чесно, ми ж домовились.

Ассель відчувала його подих на тому місці, де, напевно, згодом буде засос.

— І як… Як я взагалі тобі це скажу? — обурилась вона.

Він перекочував на іншу ніжку, повторюючи ці грайливі тортури.

Дівчина знов тихенько застогнала.

— Ох, як же так, а що сталося з «словами через рот»? — сміючись, хмикнув він.

Думки заплутались ще сильніше.

Ассель знов змусила себе зібратися до купи.

— Коли ми з цим усім закінчимо, я ще не знаю, що з тобою зроблю, але краще готуйся вже зараз, — вичавила вона.

— Добре-добре, — Реґ точно з неї знущався, — то шо?

Глибокий вдих і глибокий видих.

— Відлижи мені.

Реґулус був радий, що в садку так темно, як у чорта в дупі, бо червонючі щоки б точно зіпсували його надуто-впевнений образ сьогодні.

— З задоволенням, — він каже це і точно потім буде пишатися своїм непохитним тоном, хоч і в голові зараз повний безлад і йому лячно утнути щось не так.

Лячно, але так хочеться зробити Ассель приємно.  

Він задирає поділ сукні ще вище і нетерпляче втискається губами в її промежину, безсоромно проводить язиком зверху вниз, потім повертає його на дюйм вверх і мокро цілує її, втягуючи чутливу шкіру.

— Господи боже, — Ассель кусає себе за тильну сторону долоні, щоб не заскиглити вголос, а потім все ж таки нестримано стогне, коли хлопець повторює цей трюк ще раз.

Реґулус кидає на неї короткий погляд.

— Все нормально?

— Так, — вона судомно вдихає, — більше, ніж нормально.

Продовжуючи проводити язиком по її клітору зі сторони в сторону, хлопець зриває ще декілька чергових стогонів. Потім Реґулус стискає рукою її стегно, спускається до коліна і змушує її підняти ніжку.

— Закинь мені на плече, — тихо просить він, — так зручніше буде.

Через збудження забути про сором було не складно, тому вона навіть не сперечалася.

Ці ледве відчутні поверхневі пестощі самі по собі були неймовірними, але Ассель пам’ятала ті декілька старанних поцілунків на початку.

— Реґулусе-е-е, — неголосно протягнула вона.

— М-м-м? — він, здається, не хотів відриватися від справи.

— Поцілуй мене там ще, — сказала Ассель, — але з язиком. Так, як ти зробив в перший раз. Мені надзвичайно сподобалося. 

Він усміхнувся, на мить піднявши очі і побачивши, як дівчина кусає себе за губи.

«Все що забажаєш, люба» — подумав Реґ, плавлячись від цих владних ноток у її наказі.

Наступний поцілунок знов був мокрим та інтенсивним. Він намагався то втягувати клітор, то пестити його, ритмічно рухаючи язиком по колу — від цього, здається, у Ассель безбожно починали тремтіти ноги, і ніяке напруження не допомагало.

Всі ті минулі рази, коли вона гралася сама, потираючи себе пальцями, і в рахунок не йшли в порівнянні з його язиком.

Внизу живота занадто приємно потягнуло.

Ще трохи і вона закінчить.

— Реджі, — поміж збитими вдихами прошепотіла Ассель, — я хочу сильніше.

Він прискорив рухи, але дівчина через декілька секунд пробурмотіла:

— Ні, сонечко, не швидше, а сильніше, — вона ледве могла розмовляти від запаморочення, — просто трохи сильніше дави язиком.

 

Якщо платою за всі небезінтересні речі, якими вони потенційно могли б зайнятись кожного разу, будуть такі її солодкі стогони та тремтячі ніжки, то Реґулус готовий був забути про будь які власні упередження та страх напартачити.

Він відчував, як в нього затекла щелепа, але намагався не збиватись з ритму, бо Ассель, здається, була в захваті.

Якщо хвилин зо п’ять тому вона ще бережно погладжувала його волосся чи пропускала кучері крізь пальці, то зараз вона стиснула пасма та наче трохи керувала його рухами.

І це було чудово.

Чудово чути, як вона відчайдушно стримує сторони, як намагається не корчитися від задоволення.

І, звісно, йому жахливо подобалося, яка вона на смак.

Реґулус знов відчував себе тою самою збоченою паскудою, але в цей раз це зовсім не було пов’язано з соромом чи засудженням самого себе — о ні, він просто отримував кайф від того, як самій Ассель гарно.

— Я… майже, — прошепотіла вона, зриваючись на стогін, — будь ласка, не зупиняйся…

О, та він по правді й не збирався! Реґулус твердо вирішив, що просто не має права відпустити її без гарного закінчення.

Ще один поцілунок, це трохи старанних пестощів язиком, і ніжками Ассель прокатується настільки сильне тремтіння, що Реґу прийшлося міцно схопити її за стегна та приткнути до стовбура дерева.

На секунду вона ще сильніше втискає його обличчя собі між ніг, поки останній стогін змішується з дрижачим вдихом. Хлопцю на секунду здається, що вона плаче.

Відхилившись від неї, Реґ запитує:

— Ти як? — він все ще заспокійливо погладжує її ніжки та поправляє сукню.

Не промовивши ні слова, Ассель сповзає по стовбуру вниз, опиняючись лицем до лиця.

Декілька секунду намагається вирівняти дихання, облизує покусані губи і тяжко ковтає, а потім кволими руками тягнеться до обличчя Реґа.

Попри темряву, вона все одно бачить його схвильованість та турботу. 

Схилившись вперед, дівчина притягує його до себе і жадібно цілує, складуючи в цей цілунок всю свою любов, всю ту вдячність та заспокійливе умиротворення, що вона відчувала прямо зараз.

Ассель здається, що вона відчуває свій власний смак на його губах та язиці, і це змушувало низ її живота знов стискатися від збудження.

Нарешті вона відкидається на стовбур знов і закриває очі, переварюючи те, що тільки-но сталося. Втім, находить небагато сили, щоб відповісти Реґулусу.

— Я просто чудово, — вона милується ним з-під напівприкритих повік, — не знаю, як жила без цього раніше.

Реґулус заспокоюється.

«Я не облажався» — думає він, настільки задоволений собою, що пика мало не лускається від посмішки.

 Реґулус перебирається до Ассель та сідає поряд, витягуючи ноги та притискаючи дівчину до себе.

Вона безвольно тулиться, все ще збираючи думки до купи.

— А як це ти виявив, що так можна зробити приємно? — раптом запитала Ассель, вмостивши голову на його плечі.

Питання змушує хлопця тихо засміятись.

— Багато книжок читав, — хмикає він.

— Який же ти розумничок, — вона думає, що потрібно знайти в домашній бібліотеці ще щось на кшталт «Коханця Леді Чатерлей», якщо це так чудово діє на Реґулуса.

Ассель відчуває, як тепло повільно розповзається по всьому її тілу, і нікуди вставати не хочеться, але згадує про вечерю.

— А котра година взагалі? —  питає вона.

Глянувши на свій годинник, Реґулус шепоче «от блять» і швидко піднімається.

— Година «нам потрібно біжати додому», — він протягує руку Ассель.

Дівчина підводиться.

— Я серйозно, — обтрушує ноги від трави і швидко взувається, — все настільки погано?

— О пів на дев’яту, — тяжко зітхає Реґулус.

Ассель думає, що відмазку потрібно придумувати вже зараз.

Дякувати богу, до дому буквально декілька хвилин — лише пробратися через садок та непомітно проковзнути у внутрішній двір.

І вже стоячи на порозі, правдоподібно брешучи про невеличкий святковий ярмарок на честь Національного Дня Франції, де вони й «затримались», та радісно вітаючись з Сіріусом, дівчина згадує ще про дещо.

— Реджі, а ти нічого не забув мені віддати? — злісно шепоче вона через хвилину, коли і батьки, і Сіріус на щось відволіклись.

Реґулус усміхається свою найчарівнішою посмішкою.

— Та ні, я все чудово пам’ятаю.

Він безтурботно минає повз Ассель та неспішно прямує в залу, а потім, насолоджуючись її смішним роздратуванням, тихо додає:

— Але я впевнений, що на сьогоднішній вечері ти чудово обійдешся без того, що я залишив у себе в кармані.