Частина 8: Чарівна необізнаність

Якщо взимку та по весні Реґулусу здавалося, що дім дядька — це найтихіше та найзатишніше місце, то зараз він трохи змінив свою думку.

Точніше, маєток все ще був затишним та привітним, і хлопець волів би прожити своє дитинство саме тут, а не на Ґримо, а от щодо тиші… Альфардові студенти, Сіріус, якісь дядькові друзі, знову Альфардові студенти, знову Сіріус — це здавалося якимось нескінченним колом.

Втім, щодо Сіріуса він не мав нічого проти. Зрештою, він сумував за братом, а зараз в Реґа з’явилася можливість спілкуватися з ним скільки завгодно. Тому коли він навідувався на вихідних — хай навіть провести декілька годин разом — то Реґулус був радий.

Ассель також сподобався Сіріус. Він смішний, має історії на будь який випадок, а ще вона не могла стримувати жахливе бажання пригадувати йому той чудовий подарунок кожної зустрічі.

Особливо гарно було, коли Реґулус підігрував їй, щоб подратувати Сіріуса ще більше. 

— Як чудово, що ти зайшов до мене в гості! Що ми будемо сьогодні робити? — Ассель навмисно зробила свій голос тоненьким та приторним.

— Така сонячна погода! Можливо ми будемо засмагати на краечку твого рожевого басейну? — Реґулусу було занадто смішно, але він намагався грати свою роль, передвигаючи ляльки по територію будиночка.

Ассель ледве стримувалася, бо напружене обличчя Сіріуса та його червоні вуха змушували її гидко сміятися.

— Ви зібралися згадувати мені ці ляльки до смерті? — вичавив хлопець.

А це він приїхав у гості лише вдруге.

— Сіріусе, нам взагалі-то реально цікаво. Чи ти не бачиш? — тут Реґулус випадково зачепив ліктем іграшковий лежак з чорним песиком на ньому, зіштовхнувши це у басейн. — О ні, Барбі, здається, твій собака тоне! Нам потрібно його врятувати!

— Не варто, Кен! Тепер в нас є можливість просто зробити шашлика на вечерю!

Реґулус розсміявся, але потім швидко взяв себе в руки.

— Я чув, що собаче м’ясо дуже поживне! А з хутра можемо зробити тоді собачий пояс.

— Сподіваюсь, чорне хутро викраситься у рожевий, бо навіть моя Барбі-старість повинна бути достатньо гламурною!

Сіріус тяжко зітхнув та гукнув з веранди:

— Дядьку, кого ти виростив? Вони мене булять!

Відповідь Альфарда не змусила себе чекати.

— Дуже прикро це чути, Сіріусе, але не можу нічим тобі допомогти, — він зареготав, — в дитбудинок в такому віці вже не беруть. 

Але в цілому всі ці зустрічі були приємними. Ассель була у захваті, що їх родина стала трошки більшою, Реґулус радів примиренню з братом, а Сіріус нарешті позбавився відчуття провини за те, що кинув малого з батьками.

Альфард був задоволений тим, що його любі племінники живуть краще життя, ніж мали б, залишись вдома, а Неріс просто подобалося про них усіх піклуватися.

В якісь моменти їй здавалося, що вона хотіла б більше дітей. Потім вона згадувала свою вагітність і здригалася. В людей все було занадто складно і жахливо в плані продовження свого роду.

Страждай дев’ять місяців, страждай під час пологів — лише страждай! У того народу, донькою якого вона була сама, все було набагато простіше.

Але вона не шкодувала про своє рішення.

Вона дуже кохала Альфарда і обожнювала їх спільну доньку.

А діти… Чорт з ними, їй вистачить Ассель, та і вона так звикла до Реґулуса, що ладна була вважати і його своєю дитиною.

Реґулус же звик до турботи Неріс, хоча періодично все ще ловив дереалізацію з того, що ця жінка вочевидь ставиться до нього ніжніше, ніж власна матір.

І він як раз думав про це, коли дружина дядька, проходячи повз, обережно погладила його по голові, та попрохала допомогти винести садові меблі.

Вона знову чекали гостей.

Реґулусу це не подобалося лише через те, що іноді в них Ассель просто не було часу побути разом. Хоча вони все одно знаходили причини втекти на прогулянку чи на пляж, коли вдома хтось був. 

Втім, цього разу Альфард попрохав їх посидіти з гостями. Це був якийсь поважний науковець, з яким дядько займався не одним проєктом, та й він знав Ассель з самого малечку. До того ж, він мав приїхати зі своєю жінкою та сином.

Реґ притяг усі садові крісла до стола, поки Ассель розправляла скатертину, а Неріс переносила страви з кухні.

Потайки дівчина розглядувала кузена. Він натягнув нову сорочку, яка була аж занадто маґлівська — Реґулус таке раніше ніколи не носив. Біла в тоненьку червону смужку, з закоченими рукавами, вона, безперечно, йому дуже пасувала.

Як тільки матір знову пішла в дім ще за чимось, дівчина підійшла до Реґулуса та обережно торкнулася його руки.

— Що, не дуже хочеться тут сидіти? — вона посміхнулася, читаючи його думки.

— З мого боку було б дуже неввічливо крутити носом і відмовлятися від вечері з гостями, — посміхнувся Реґ у відповідь.

— Якщо ти думаєш, що тепер маєш коритися будь якій забаганці батька в якості подяки, то це не так, — дівчина подивилася йому в очі, — він, звісно, сто раз казав тобі «почувайся, як вдома», але напевно трохи забув, як саме ти почувався вдома. Тато мав на увазі, що ти можеш казати про свої бажання і думки, і всі будуть сприймати це адекватно.

Він оглянувся, перевіряючи, чи немає поряд Неріс чи Альфарда.

— Я розумію, — він крадькома поцілував Ассель, бо цього йому зараз хотілося більш за все, — але я все ще в процесі звикання до можливості говорити словами через рот.

Дівчина задоволено примружилася від поцілунку.

— Та і якщо б я відмовився, то тобі прийшлося б тут сидіти все одно, — чи питаючи, чи стверджуючи, промовив Реґулус.

— Ну звісно, бо «дядько Гектор образиться», — передражнила Ассель батька, — він ще й з родиною буде… 

— Тому я складу тобі компанію, щоб не було так нудно. А з його родиною щось не так?

Ассель стиснула губи.

— Все нормально. В цілому. Просто в дитинстві в мене не було друзів тут, тому приходилося спілкуватися лише дітьми татових колег, в тому числі з сином месьє Леґрана, — вона скривилася, — терпіти його не можу.

Реґулус не вспів запитати чому, бо вже почув шум від явлення через камінну мережу та незнайомі голоси у домі.

Ассель кинула погляд на стіл, поправила крайню серветочку, а потім швидко-швидко чмокнула Реґа у щоку, поки ще був час.

— Сподіваюсь, вони заберуться поскоріше, — прошепотіла вона, пильнуючи вихід з будинку.

— З тебе виросте дуже привітна хазяйка, — тихо примітив Реґулус за секунду до того, як отримати тичок у бік від Ассель, а потім одразу націпити ввічливу посмішку, помітивши, як двері відчиняються.

Через півгодини вітань та шаблонних фраз на кшталт «Манюню, як ти виросла!», «Так давно не бачилися!» і так далі, вони нарешті вмостилися за стіл.

Мадам Філомена не затикалася, розказуючи Неріс про свою оранжерею (оранжерею, про яку Неріс навіть не питала) і про те, які ж успіхи на першому році в вищій магічній академії робить її син (про що також ніхто не питав).

Гектор іноді перебивав дружину, починаючи з Альфардом звичні наукові дискусії. Ассель цей дядько не подобався. Старший за її батька років на десять, той наче був його провідником у світ науки.

Але вона чудово пам’ятала сракогоріння тата, коли той розповідав старі історії, як месьє Леґран не давав йому дозвіл на публікації перших його робіт, як аспіранта, поки Альфард не зазначить його як співавтора.

Цей старий гівнюк паразитував на татових працях — він може й мав величезний досвід, але не мав таких фінансів, як Блек, то й не міг розгортати такі масштабні дослідження самотужки.

А, і це дівчина навіть не згадувала постійні жарти його дружини про те, що коли вони з Лоуренсом виростуть, то будуть чудовою парою.

Не згадувала, бо знала, що рано чи пізно месьє Гектор чи мадам Філомена точно зроблять це самі. І вони зробили — приблизно через годину після початку вечері.

Ассель ледве стрималася, щоб не видати звуки блювання.

Лоуренс Леґран був таким же, як і останнього разу, як вони бачилися — років зо п’ять тому. Пихатий, самозакоханий і вічно сяючий, наче новенький галеон.

А ще Ассель відчувала, як некомфортно Реґулусу. Він не проронив ні слова за останню годину, не враховуючи привітання та знайомства.

Але, здається, трохи розвеселився на початку, коли Лоуренс відсунув крісло для Ассель поряд з собою, але та зробила вигляд, що не помітила, пройшла повз і просто сіла біля Реґулуса з іншого боку столу.

Втім, молодший з їх гостей не відчув прохолоди від своєї старої знайомої. Спочатку він активно приймав участь у розмові свого батька та Альфард, а потім знову переключився на Ассель, засипаючи її питаннями.

Тупими питаннями, відповіді на які його абсолютно не стосувалися.

— Як ти можеш стирчати тут ціле літо? — він ковтнув прохолодного мохіто і, як здалося Реґулусу, трохи зневажливо скривив пику. — До ближчого міста півгодини пішки, та і я не впевнений, що там взагалі є щось варте. Глушина, та і годі.

Реґулуса він наче не помічав, розмовляючи лише з Ассель.

Це було десь п’яте питання, яке супроводжувалося слабко прихованими шпиньками.

Він завжди був таким.

Ні слова без нагадування, що все навколо себе він вважає не вартими своєї королівської уваги.

Спочатку в Ассель були «тупі іграшки», потім в неї були «нецікаві книжки», тепер вона живе в «глушині». 

В дівчини здавало терпіння.

Їй було скучно, а Лоуренс ставав все безтактнішим.

Потрібно було невідкладно відволіктися, щоб не наговорити йому грубостей. Придумуючи нейтральну відповідь, вона знову краєм ока помітила Реґулуса, який просто втикав в одну точку останні десять хвилин справа від неї.

В її голові з’явилася жахливо приваблива ідея.

— Я б не сказала, що тут нічим зайнятися, Лорі, — він ввічливо посміхнулася та присунулася ближче до стола, щоб її рук не було видно.

Дівчина оперлася на лікоть лівої руки, поки права залишалася поза полем зору будь кого за столом.

— О, ну і чим ти… ви, — він кинув погляд на Реґулуса, — займаєтеся тут цілими днями?

Вона обережно торкається долонею ноги Реґа — дяка, що він сидів дуже близько.

Він ледве помітно здригнувся, але більше нічим не видав себе.

— В тата велика бібліотека, — почала перечислювати Ассель, рухаючись рукою по стегну хлопця вниз та вверх, — в нас в обидвох є декілька шкільних проєктів на літо, якими потрібно час від часу займатися, — вона легенько провела рукою вище, ніж раніше заходила раніше, — і не забувай, що це острів. Море та пляж майже кожного дня ніхто не відміняв.

Реґулус тяжко зітхає, коли долоня Ассель піднімається на дюйм вище, а потім ковзає правіше.

— Так, Реджі? — раптово перепитує дівчина, тримаючи незворушний вираз обличчя.

— Ага, — легко погоджується він, роблячи якесь надзусилля, щоб його голос звучав рівно, — тут просто чудово проводити літо порівняно з Лондоном.  

Її рука, що гладить його так близько, зводила з розуму. П’ять хвилин тому він навряд чи придумав би щось, що змусило б його хоч трошки завестися, поки навколо була ця сумнівна компанія.

Але Ассель вирішила не давати йому шансів.

Вона ніколи не робила такого раніше — навіть коли вони палко цілувалися десь в богом забутому місці, де б їх ніхто не побачив.

І це було неперевершено добре.

— О, то ти вмієш розмовляти, — реготнув Лоуренс до Реґулуса.

Хлопець кинув на нього вбивчо холодний погляд, відчуваючи, як лють становиться сильніше, ніж збудження.

Рука Ассель раптово накриває його стояк.

Реґулус миттю забуває все гидке, що лише-но збирався сказати Лоуренсу.

— Як на мене, то кращі ті люди, що вміють хоч трохи помовчати, — промовляє Ассель тихо, але так щоб гість її почув, на відміну від їх батьків.

Здається, це було грубувато. Проте, Лоуренс кидає на неї дивний погляд і нарешті припиняє задавати питання.

І поки він знову піддакує батьку, Ассель може зосередитися на Реґулусі.

Вона гадки не має, як робити йому приємно, але в цей момент це було не головне — головне те, що дівчина то стискує його через тканину штанів, то легенько погладжує, а навколо купа людей.

Всередині грає адреналін, а її очі чіпляються за руки Реґулуса, сильно зжаті на стакані з напоєм, який він давно допив.

«І довго будеш триматися?» — подумки сміється Ассель.

Реґулусу ж здавалося, що він зараз помре. Не через калатання серця, не через запаморочення голови, не через літню задуху, і навіть не через злість на цього пихатого довбня навпроти.

Ні, єдина причина, чому він ладний померти просто зараз — це долоня Ассель, що пестить його прутень через штани.

Реґулусу здавалося, що це просто невимовно непристойно.

Це жахливо.

Вона не має так робити взагалі.

«Але ж так добре…» — він ледве втримався, щоб не застогнати, і лише шумно втягнув повітря.

Вона точно не має так робити.

Не має стискати його стояк, не має гладити його.

Не тільки тому, що вони сидять за столом з купою людей.  

Не тільки тому, що вони, блять, родичі.

В його  нерозбещеному мозку люди взагалі не повинні таким займатися до того, як вирішать офіційно пов’язати своє життя шлюбом.

Але це вже було зовсім інше питання.

Ассель, вочевидь, не бентежила ні одна з цих думок, бо вона продовжувала потихеньку вбивати його своїми обережними рухами, продовжуючи мило посміхатись та навіть вставляти якісь репліки в розмову батьків з гостями.

Черговий хрипкий вдих Реґа не був пропущений. Ассель обережно посміхнулася, сподіваючись, що йому подобається її забавка, а потім почала гладити його член трошки швидше.

В якийсь момент Реґулус відчув, що його думки перемішалися. Так, йому було приємно відчувати її руку на стояку, але голова, здається, паморочилася ще гірше, ніж хвилину тому.

Щось було не так.  

В очах затанцювали білі плями.

Він прийшов в себе через декілька секунд, відчувши вологу на своїй руці. Реґ повільно опустив голову, намагаючись сфокусувати зір і якось ігнорувати долоню Ассель там, де вона взагалі-то не повинна бути.

Червоні плями на його руці.

Червоні плями на скатертині.

Ще секунду він витратив на усвідомлення, а потім різко підніс тильну сторону долоні до носа — кров розмазалася по руці.

— Ох , Реджі, — тихо зойкнула Ассель, помітивши це. 

Її рука під столом миттю відсмикнулася.

Все раптом звернули увагу до нього.

— Любий, тобі погано? — схвильовано запитала Неріс.

— Начаклувати льоду? — Альфард готовий був вже доставати паличку.

— Ні-ні, — він затиснув носа, — пробачте, — а потім вибрався з-за стола, — я сам достану з морозильної камери, — Реґулус чкурнув в дім, молячись, щоб ніхто не дивився на його довбані штани.

Точніше на стояк у цих штанах.

— Тут дуже задушливо, — зітхнув Альфард, таки витягуючи паличку, — не дивно, що Реджі стало погано. Мені й самому здається, що в мене тиск піднявся від сьогоднішньої спеки.

Він ще раз наложив охолоджуючи чари навколо стола. Ті, що чоловік начаклував годину тому, вже явно розсіялися.

Ассель посиділа з гостями ще може п’ять хвилин, але всі її думки були не тут.

— Я перевірю, як там Реджі, — тихенько вставила вона, коли Гектор зробив паузу у свойому черговому спічі, а Лоуренс вже відкривав рота, щоб ще щось в неї запитати.

Дівчина вже піднялася, та не вспіла зробити й шагу без коментарів.

— Та годі, залишайся, — Лоуренс закотив очі, — я впевнений, що він в силах знайти трохи льоду та прикласти до обличчя самостійно.

Ассель знову відчула роздратування.

«Не твоє їбуче діло, Лорі»

— Краще я запевнюся в цьому, — вона розвернулася і пішла в дім, сподіваючись, що хлопець стулиться.

Нащастя, вона втекла доволі швидко, тому Лоуренс не продовжив свої вмовляння.

Ассель заскочила не веранду, пропускаючи сходинки, а потім проминула двері.

На кухні горіло світло.

Зробивши ще пару тихих кроків, вона побачила Реґулуса — хлопець сидів на полу с запрокинутою головою та закритими очима, тримаючи шматок льоду біля носа. Вона чомусь згадала минулий раз, коли він ось так сидів на кухні.

Коли він майже зомлів від болю та втрати крові. 

Коли вона вперше його обіймала.

Коли вони обидва перший раз відчули щось дивне по відношенню один до одного.

Почувши кроки, Реґ відкрив очі та повернув голову.

— Ассель, — пробурмотів він, — добре, що це ти.

Вона сповзла на підлогу поряд і притулилася до нього.

— Пробач, — їй стало соромно, що це через неї йому стало погано, — я не хотіла, щоб вечір скінчився для тебе так. Я лише хотіла зробити тобі приємно.

Вона поклала підборіддя йому на плече, а сама легенько гладила його руку.

Реґулус трохи зашарівся, все ще не віднімаючи лід від обличчя.

— Це… Це було цікаво… — промовив він, — Але ми, напевно, не повинні нічого такого робити…

Ассель підняла голову, заглядаючи хлопцю в очі.

— Чому? — її серце закалатало через хвилювання. — Я щось робила не так?

— Ні! Мені подобалось все, що ти робила, — швидко запевнив її Реґулус.

Кров з носа більше не текла, але він відчув як розжарілися його щоки.

Йому стало так соромно при згадці про її руку на його члені, але він би багато чого віддав, лише б відчути все це ще раз. Але це було неправильно!

— Тебе засмутили люди навколо? — тихо домагалася відповіді Ассель. — Нас ніхто не помітив, клянуся, вони були занадто зайняті…

— Та ні! Я… Не через це, — він втягнув повітря і швидко випалив, — ми просто не повинні таким займатися, поки не одружені. Так не можна!

Ассель вилуплялася на нього секунди три, поки не пирхнула.

— Хто тобі таке сказав? — вона стримувала сміх, бо чомусь подумала, що може образити його своїми веселощами зараз.

Реґулус задумався.

Йому ніхто і не казав. Але в його минулому світі, у світі вищого суспільства в Лондона, у світі шлюбів по розрахунку і у світі чистоти крові це просто було і так зрозуміло.

Але питання Ассель застало його зненацька.  

— Ну… Ніхто, але це ж і так відомо, — протягнув Реґ, вже трохи сумніваючись в своїй правоті.

Він подивився на Ассель, в очах якої танцювали бісенята. 

— Хочеш відкрию тобі страшну таємницю? — вона шепотіла так, наче підбивала його на зговір.

Дівчина вичекала секунду.

— Не знаю, з чого ти вбив собі в голову таке, але ми можемо робити все, що нам заманеться, — Ассель чмокнула його в щоку, — і не обов’язково чогось чекати.

— Але… — Реґулус хотів щось запитати, потім зрозумів, що кожне його питання зараз прозвучить дуже всрато, втім продовжив, — я думав, що люди мають бути настільки близькі лише тоді, коли одружаться. Старша з наших з тобою кузин… Вона й чоловіка свого не бачила до весілля, напевно, не думаю, що в них був час на… Подібні речі… До шлюбу…

Реґулуса стало ще соромніше розмовляти про це вголос.

Ассель ставало все веселіше.

— О, то як про героїв книжки жартувати, то все у тебе добре, а як обговорювати ці речі на реальному прикладі, то «нам такого не можна»? — вона усміхалася, забираючи шмат льоду в нього з рук.

— Це виявилось складніше, ніж читати в голос, — признався Реґулус, не дивлячись на Ассель.

Вона стерла залишки крові з його щоки, а потім приклала лід ще раз.

— Не все, що тобі вбивали в голову з дитинства — це єдина та правильна істина, — почала дівчина. — Може раніше люди й були більш консервативними і займалися деякими приємними речима лише після весілля, але зараз все не так. Принаймні в сучасному маґлівському суспільстві чи навіть поміж багатьох чарівників, що не в захваті від пуристських замашок.

— Але, якщо займатися цим до весілля, то чи не втрачається весь сенс шлюбу? Типу ви ж повинні бути єдиними один для одного, щоб все було серйозно, і все таке… — Реґулус відчував себе дуже тупим зараз.

Ассель втрималася від жартів і продовжила доволі серйозно.

— Не сказала б, що серйозність стосунків можна виявити тим, скільки ти готовий терпіти до весілля, — вона облизала губи. — В стосунках повинно бути не тільки кохання, а і пристрасть. Тому уяви, а що як вже після весілля ти виявиш, що людина тобі просто не підходить в плані «подружнього обов’язку»? Що далі, одразу розводитися?

— Як це може бути, щоб не підходило? — перепитав хлопець.

— Ну… Наприклад, чоловік хоче кожного дня, а його новоспечена дружина — раз на місяць. Або його заводить лише якийсь певний вид сексу, який дружина на дух не переносить?

Реґулус насупився.

— Я про це якось не думав, — він помовчав трохи, — добре, ну як же, — театрально закотив очі, — сучасні люди вирішують цю проблему?

— Все просто. Вони зустрічаються до весілля, — вони посміхнулася, — це як пробна версія подружніх стосунків. Оці прогуляночки, поцілунки, обійми, купа часу разом…

— О, то ми займаємось чимось подібним? — посміхнувся хлопець у відповідь.

— Ага, — вона зловила його погляд і продовжила, — потім люди починають жити разом. А, і в оце зустрічання , взагалі-то, входить і секс.

«Та як вона про це так просто каже і не червоніє…» — Реґулус би помер, якщо б йому прийшлося вголос сказати слово «секс».

— Що, прям одразу? — перелякано уточнив він.

Ассель нарешті дозволила собі розсміятися.

Він був жахливо необізнаним, але це чомусь здавалося їй милим.

Чарівно милим.

— Та звісно, що ні! — вона пожбурила лід у раковину, витерла мокрі руки об плаття, а потім взяла його обличчя у долоні, — Все відбувається поступово… Так, як цього хочеться обидвом у стосунках. Спочатку ви можете обійматися та пестити один одного, а потім…

— Стій-стій-стій, не продовжуй так детально, — у Реґа почервоніли не тільки щоки, а ще й вуха та кінчик носу, — звідки ти це все знаєш?

— В дитинстві в мене були різні книжки, де дуже примітивно, але зрозуміло розповідалося звідки беруться діти. А потім у маґлівській школі я відвідувала зайняття з сексуальної просвіти… О, і одного разу про це зі мною розмовляла мама, — вона згадала ніяковість «тієї самої» розмови.

Реґулус раптово реготнув.

— Чого ти? — Ассель не очікувала різкого переходу від шаріння до веселощів.

— Уявив, якщо б моя матір вирішила щось таке мені б розказати, — він захихотів, — це було б жахливо… Ні, гірше було б, якщо вона вирішила таке утнути з Сіріусом. Знаючи його почуття гумору…

— Без образ, але судячи з замашок тієї частини нашої родини, Сіріус вірогідно зміг би просвітити ваших з ним батьків більше, ніж вони його.

Реґ кивнув, все ще веселячись.

Раптом, він знову став серйозним.

— Тобто, якщо ми спробуємо, то тоді ти зможеш вирішиш, чи хочеш зі мною чогось більшого? — якось розгублено перепитав він.

— Що? — Ассель здивувалась його питанню. — Я вже і так хочу з тобою більшого. Я хочу з тобою всього, якщо чесно.

— А ти… Ти б хотіла… Ну, чисто теоретично… Колись вийти за мене заміж? — Реґулус запитав це неочікувано навіть для самого себе, а потім чуть не задихнувся від того, як серце почало гупатися об ребра.

Тобто, він думав про це.

Про те, що Ассель так сильно подобається йому, що він міркує про неї днями й ночами.

Що хоче завжди бути поряд.

Що хоче обіймати і цілувати її, не ховаючись.

Але він ніколи не очікував, що насмілиться раптово поцікавитися про це напряму. Звісно, Реґулус знав, що подобається їй, бо вона сама ж казала це йому — але наскільки? Чи мріє вона про сумісне майбутнє, як і він сам? 

Тепер був час шарітися Ассель. Втім, її мозок заполонила якась солодка радість від того, що він сказав.

— Так… — вона коротко глянула на хлопця, — колись… Коли ми будемо повнолітніми.

— А якщо тобі зі мною не сподобається? Якщо ми спробуємо щось до весілля і тобі не сподобається? 

Реґулус подумав про те, що гадки не має, як кохатися. Він був впевнений, що розчарує її одразу. І потім всі його дурні мрії залишаться мріями.

— Я не маю ніякого, зовсім ніякого досвіду в цій справі, — Ассель похитала головою, — то я і сама поки не знаю, що мені може сподобатися. Але, це ж і для тебе вперше?

Хлопець кивнув.

— Тоді ми можемо вдвох перевірити, що нам подобається, — дівчина перепліла пальці з його пальцями, — і я впевнена, що в нас вийде знайти компроміси у всіх питаннях. І я так сильно закохана в тебе, Реджі, що не думаю, що мені може не сподобатися з тобою хоч щось.

Йому захотілося закричати від тих емоцій, що викликали її слова.

Якась ідіотська ейфорія.

— Добре, — Реґулус нарешті видихнув, — добре, — він підніс їх переплетені руки до обличчя та поцілував тильну сторону її долоні. — Тоді, коли ми будемо повнолітніми, коли спробуємо все, що захочеться, і коли розкажемо твоїм батькам, то я точно запитаю тебе ще раз. Не теоретично.

— Це попередження? — вона була така щаслива зараз.

— Ага, — Реґулус потерся носом об її щоку, — стережись.

— То ти не проти робити разом щось схоже на те, що я утнула сьогодні під столом? — Ассель вирішила перепитати ще разок. 

— Навіть якщо в мене буде йти кров з носа кожного разу, коли ти мене торкаєшся, то я все одно не проти, — тепер Реґ був впевнений на всі сто відсотків.

Вона повернулася до нього і притягла для поцілунку.

Палкого, солодкого та трохи шаленого.

Їм обидвом здавалося, що ця розмова дозволила відчути якісь нові рівні довіри один до одного та дала повне право будувати мрії, які точно заслуговують на те, щоб стати реальністю.

Тому не дивно, що вони не почули чужих кроків.

— Якого біса?! — Лоуренс Леґран витріщався на них з дверного отвору.  

Реґулус та Ассель миттю відсунулися один від одного.

Погляд на Леґрана.

Погляд один на одного.

Блять.

— Оце й діла, — промовив хлопець, все ще кривлячи пику, — не знав, що в тебе такий збочений смак, Ассі. Довбитися в ясна з кузеном…

— Що ти тут забув? — огризнулася дівчина.

Реґулус помітив, як її рука на секунду стиснулася в кулак перед тим, як потягнутися до шиї.

Він ледве помітно посміхнувся.

— Вирішив поцікавитися, куди ти так надовго пропала. Чи може вам потрібно допомогти пошукати льоду для бідосі Реджі, — Лоуренс, здається, як раз зрозумів, чому його власне так бісив Реґулус з самої першої хвилини знайомства.

— Та якось без тебе краще виходило шукати, — в’їдливо посміхаючись, помітив Реґулус та зібрався встати.

Він якраз почув тихенький звук клацання застібки на прикрасі, що Ассель знімала при ньому лише раз.

— О, ні, посидиш тут, — хлопець раптом придумав як відігратися за динамо від Ассель і вихопив свою паличку, а потім повернувся до дівчини, — з твоїми батьками пошуки просунуться ще швидке, Ассі. Може привести їх сюди? — запропонував він.

Ассель мило посміхнулася.

— Я б побажала тобі піти нахуй просто зараз, але трохи боюся неочікуваних наслідків, — вона почула як Реґулус тихо приснув через мить після її слів, вочевидь згадавши хлопчика з флаконом клею у горлі.

—  Не дуже ввічливо так себе вести, коли я можу покликати твоїх батьків прямо зараз, — він стиснув паличку, роздумуючи, що варто знерухоміти їх, щоб не просто розказати, а ще й продемонструвати, як близько вони тут сиділи поряд.

Зухвалість дівчини бісила.

Вона була гарненькою, а її тато — багатим, то Лоуренс доволі серйозно сприйняв слова власного батька про користь потенційно можливих стосунків з дочкою свого колеги.

Більше грошей для його родини, більше можливостей для нього самого, ще й приваблива дівчина поряд.

Але зараз вона дуже бісила.

Спочатку своїм ігноруванням, зараз — своєю зухвалістю.

І цей її сраний Реджі також бісив.

— Опусти паличку, Лорі, — її голос трохи прозвучав незвично для Лоуренса.

Він вже збирався накласти чари, але зрозумів, що ні рука, ні голос його не слухаються.

Ассель дивилася йому прямо в очі.

Його рука дійсно опустилася.

— Розвернися, — це прозвучало як наказ, — забудь все, що ти тут побачив.

Всі думки вивітрилися, і він тупо розвернувся на місці.

Все, чого хотілося — почути голос дівчини ще раз.

Він забув, що збирався робити мить тому.

— Йди на вулицю до наших батьків і скажи, що все добре. Скажи, що ми з Реґулусом зараз прийдемо, — кожне слово звучало піснею для його розуму.

Звісно, він зараз вийде на вулицю і скаже, що все добре. Запевнить, що Ассель та Реґулус зараз повернуться. Врешті, він так і збирався зробити з самого початку. Чи не так?

— І прибери свою паличку, — почулося на задвірках його свідомості ще через секунду.

Паличка?

Він відчув гладеньку дерев’яну поверхню під пальцями.

Точно, паличка. Вона повинна бути у кармані.

Рука хлопця слухняно пхає її в спеціальний карман.

Як тільки Ассель замовкла, а Леґран зник за дверима, Реґулус й сам оговтався. Вона хоч і говорила не до нього, але цей чаруючий голос все одно мав на нього певний вплив. Голова трохи гуділа і паморочилася.

— Все добре? — дівчина вже застібала прикрасу.

— Так, — Реґулус потер очі, — просто твій голос діяв і на мене. Не міг поворухнутися чи думати про щось, окрім нього.

— Чорт… Я забула, що на чоловіків він діє не дуже вибірково.

— Нічого. Це було приємно, — він нарешті підвівся і простягнув їй руку.

Ассель також піднялася і відчула, як затекли ноги.

— Приємно?

— Ага, — він згадав дещо, — і знаєш… Після того разу, коли ти чарувала для мене вперше, твій голос в цілому почав мені зносити кришу. Тому, ну просто на майбутнє, не дивуйся, якщо цей Лоуренс також почне неадекватно на тебе реагувати.

Вона посміхнулася.

— По-перше, він і так неадекватно себе поводить. А по-друге, я б воліла взагалі мовчати в його присутності.

Їм правда було час повертатися.

І бажано придумати правдоподібну причину затримки — на це залишалася хвилинка-дві.

— Як вважаєш, а якщо б ти все-таки послала його нахуй голосом, то що конкретно б він зробив? — Реґулус потяг її до виходу.

Це філософське питання дійсно збентежило його розум.  

— Якщо припреться у гості ще хоч раз, то ми обов’язково це перевіримо, я тобі обіцяю.

Реґ посміхнувся.

Як же було приємно знати, що така дівчина не просто обрала його, а ще й готова була пробувати з ним все, що завгодно.