Частина 15: Життя підкладає Альфарду Блеку чергову свиню

Альфарду Блеку здавалося, що поїздка була його заслуженим відпочинком від купи роботи, яка спіткала його в червні та липні цього літа. Від його легковажних студентів,  прискіпливих аспірантів та деяких нудних колег.

Майже третину експедиції довелося провести в морі, курсуючи між потрібними локаціями, а інший час він займався дослідженнями. І хоч в команді, окрім них з Неріс, було ще декілька асистентів, в подружжя було достатньо особистого простору та часу, щоб відпочивати разом.

Робоча поїздка все нагадувала невеличку відпустку, і це було чудово.

Панікувати через те, що Реґулус та Ассель влізуть в якусь халепу не прийшлося, бо листи надходили мало не кожного дня. І не тільки від них самих — Сіріус також не забував час від часу накидати пару строчок про те, як в них справи. Але це не заважало їм з дружиною сумувати як за донькою, так і за племінником.

Тож, коли всі локації були відвідані, інформація зібрана, а документи прискіпливо заповнені, ні Альфард, ні Неріс не відчували якогось сильного суму від закінчення поїздки.

Домівка зустріла їх звичним затишком.

— Ви навіть не уявляєте, що нам прийшлося пережити! — Ассель почала згадувати ніч зі штормом майже одразу після того, як батьки приїхали та всі отримали свою порцію привітань та обіймів.

— Сумно пожувати печиво замість звичайної вечері і зачекати, поки я повернусь з роботи та начарую вам світла? — іронічно поцікавився Сіріус. — Який жах!

Він виглядав пом’ятим, тож слухаючи детальний звіт про всі пригоди та неґаразди, Альфард навіть задався думкою, чи то старший з племінників перепрацьовує на роботі та в Ордені, чи то це так на нього вплинула роль няньки.

— Але було дійсно стрьомно, — заперечив Реґ, — принаймні, поки ми не увімкнули радіо.

— Жах, я ж кажу, який жах, — продовжував Сіріус.

— Ой, та завали вже, — молодший з братів зітхнув.  

Не домовляючись між собою, всі вирішили не згадувати при батьках, що Сіріус тієї ночі влаштував собі вихідний від брата та кузини. Потім, звісно, навідався перевірити, чи живі вони, але все одно. 

Наступний день після того шторму вони провели, доречі, на більш позитивній ноті.

— Я й забув, що це все потрібно рахувати самому, — простогнав Сіріус, розкладаючи картки на полі та дивлячись на купу уточнень на кожній з них.

— Ну, це ж Монополія, — Ремус не розумів страждань свого хлопця, але задумався про покращення гри, — хоча, можна було б зачарувати картки і вони б показували витрати гравця при попаданні на певне поле…

Вранці Ремус гадки не мав, чим вони будуть займатися в гостях, але Сіріус запевнив, що їм точно буде весело. А потім, вже на шляху до каміну, згріб з собою декілька настільних ігор, що їм колись дарувала Лілі.

Але Ремус даремно переймався щодо проведення часу. Блеки показали Ремусу всі місцеві краєвиди, провели декілька годин на узбережжі за теревенями, перекусили смачним ланчем, а потім вирішили відпочити в садку.

Раптом Сіріус згадав про взяті ігри, і вибір одноголосно пав на Монополію.

— Та що там рахувати взагалі? — а от Реґулусу все сподобалась, і він старанно читав правила з клаптиків папіру, але потім все ж таки перепитав: — А що з нею стало? — він помахав ледве живою інструкцією.

— Наче собака пожував, — додала Ассель.

На папері дійсно можна було помітити сліди зубів.

Ремус обережно зазначив, що найперший досвід з Монополією був не на користь його хлопця.

Втім, через півтори години ризик залишитись пожованими та розтрощеними з’явився ще й для коробки, фігурок та карток у додачу до інструкції.

— Ви не можете просто взяти і обміняти потяг на ресторан, — бубонів Сіріус.

— Чому ні? — Реґ схилив голову. — Це просто бартер.

— Хуяртер! Це нечесно, Ассель може й потрібен останній з трьох з ресторанів, але тобі потяг точно не всрався, — Сіріус бісився, бо збір його власної монополії ще тривав, — і ти міняєшся з нею лише з дружніх почуттів! От скажи, мені б ти просто так щось поміняв, якщо б мені було вигідно, а тобі ні?

— Пошукай кращу пропозицію, — Реґулус задоволено розглядав свої поля з декількома фігурками, що збільшували орендну плату.

— Ти навіть не приховуєш свою підлість!

— То поміняйся з Ремусом, — зареготала Ассель, — він точно тобі не відмовить. Правда, Ремусе?

—  Що завгодно в ім’я дружніх почуттів, — він миттю підтвердив.

— Але потрібні мені картки у Реґулуса! — зарепетував Сіріус, в десятий раз роздумуючи, чим можна підкупити молодшого брата.

Врешті решт, Ремусу довелося побути третьою стороною і мінятися з Реґулусом за баснословні гроші, щоб не допустити чергової драми. І хоча брати продовжували сваритися через якісь дурні дрібниці, йому було очевидно, що це лише жартівлива звичка.

Вони точно стали щасливіші через своє примирення.

Реґулус потім згадував той день з превеликим задоволенням, бо відчувати певне зближення з братом після декількох років мовчанки — це саме те, чого йому хотілося. Та і компанія була чудова; спокійний Ремус здався їм з Ассель ідеальною противагою запальному Сіріусу.

Тож, тижнем пізніше, вже в день свого народження* Реґ навіть трохи здивувався, що Сіріус навідався в гості без нього.

— А чого ти сам? — тихенько запитав Реґ в той день. — Міг би і Ремуса захопити з собою, чого йому вдома стирчати без тебе.

— Я… Не був певний, якщо чесно, що дядька та тітка сприймуть це нормально, — Сіріус пригладив волосся, — ну, що я прийду з хлопцем.

— О, — промовив молодший з братів, — я про це й не подумав.

— Хотів навіть поговорити з дядьком про це, але все щось… Не на часі.

Врешті, Сіріус пообіцяв промацати ґрунт щодо цієї теми. В глибині душі він знав, що дядько має відреагувати спокійно — Альфард завжди був таким відкритим до цього світу, що уявити його гомофобом було навіть складно. Але хлопець все одно трохи хвилювався.

Тим часом, літо добігало свого кінця.

Ассель відсвяткувала своє повноліття ще через тиждень після дня народження Реґа.

Він думав, що коли вони обидва зможуть чарувати за межами своїх шкіл, це принесе полегшення і радість. Втім, як тільки він отримав доступ до магії, то зрозумів, що, здається, переоцінив її значимість.  

Раніше йому вважалося, що магія — це єдине, що дозволяє комфортно існувати, єдине, що має значення. І опинись він без неї, то не протягне й доби.

Зараз він отримував задоволення від того, що міг сам заварити собі кави, запхати речі в пральну машинку чи власноруч полагодити якусь річ, замість того, щоб чекати, коли все це зробить Крічер, старий ельф його батьків.

Може це смішно, але відсутність постійної магії навколо дозволила йому нарешті відчути контроль над своїм життям.

Він знав, що повернеться на останній курс трохи іншою людиною.

Черговим серпневим ранком прийшли й листи зі шкіл.

Жуючи свій сніданок, Реґулус не побачив на пергаменті нічого нового — лише звичне попередження про початок курсу, рекомендації щодо придбання літератури та інгредієнтів, а також нагадування про час відбуття шкільного потягу.

Ассель також читала свій лист з нудним лицем, аж поки її зіниці раптово не розширились.

Вона швидко проглянула останні рядки, а потім перевела очі на Реґулуса.

— Дай-но сюди, — вона вихопила його лист і пробіглась очами по тексту, — дивно, в тебе нічого про це не написали…

— А що мали написати в мойому листі? — хлопець підпер підборіддя рукою.

— Ваша школа цього року проводить Тричаклунський Турнір, — випалила Ассель на одному подиху. — А Бобатон приймає участь.

— Що? — Реґулус ще раз переглянув лист.

Ні слова про турнір.

Як завжди, все в кращих традиціях Гоґвортсу — без знаття краще життя.

Але наймізерніший шанс, що Ассель приїде до його школи, підняв хвилю радості всередині. 

  — Кращі чаклуни та відьми шостого та сьомого курсу можуть поїхати в якості студентів за обміном, — вкрадливо продовжила вона, дістаючи ще якийсь папірець з конверту.

Альфард потер очі.

Ну і свиню ж йому підклало життя.

— Здався тобі той Турнір, — зітхнув батько, — стільки людей калічилось від тих випробувань.

Ассель розгорнула додаток до листа і побачила дозвіл на виїзд до іншої країни на навчання, який мав підписати хтось з батьків, навіть попри її повноліття за магічними мірками.  

— Ви маєте мене відпустити! — вона підсунула папірець до батьків.

Неріс вдивилася в дозвіл.

— Альфарде, не будемо нудити в цей раз, — сказала вона, — в цьому Турнірі ж необов’язково приймати участь, тут так і написано.

— Саме так, — зазначив Реґулус, — що поганого в році навчання закордоном?

— Зовсім нічого, — невинно додала Ассель.

— Про тебе з матір’ю і так вже знають на три людини більше, ніж я того хотів! — Альфард згадав, як вони з Реґулусом зустрічались з Орденом.

Не вистачало ще пліток в школі, де всі знають Блеків.

—  Так ніхто і не зрозуміє, що ми родичи! — Реґулус намагався звучати впевнено. — Ми не дуже схожі між собою, а прізвище… Чи мало на світі людей з однаковими прізвищами?

— От хочеш, ми навіть прикинемося, що один одного вперше бачимо? — запропонувала Ассель тату.  

Альфард все ще роздумував.  

З одного боку, він все ще боявся, що це може нашкодити Ассель.

З іншого боку, вона повнолітня і забороняти їй щось — собі гірше робити.

Це він чудово засвоїв через стосунки з власними батьками.

Він не зможе опікати та ховати її вічно.

Ще трохи помовчавши, Альфард призвав паличкою перо та чорнильницю з кабінету.

— Присягніть мені обоє, що не будете брати участь в Турнірі, — зрештою попрохав він.

 — Присягаюся, — Ассель була готова згодитись на все що завгодно, лиш би тато підписав дозвіл.

В тому, що мама її б відпустила, вона не сумнівалася.

— Та не потрібен мені цей Турнір. Я що, схожий на самогубця? — Реґулус байдуже пирхнув, але наступної миті помітив багатозначні погляди від всіх за столом. — Добре, це хрінове риторичне питання в мойому випадку. Але я все ще не збираюся приймати участь.

Вони з Ассель як заворожені дивилися, як Альфард підсунув папірець та вчитувався в рядки ще раз перед тим, як залишити доленосну закорючку знизу.

Реґулус подав голос, як тільки дядько полишив перо.

— То що, робити нам вигляд, що ми не знайомі?

Вже змирившись з тим, що свою паранойю нарешті прийдеться запхати в сраку, Альфард зареготав.  

— Можете спробувати. Хотів би я побачити цю виставу. 

— Доречі, в дозволі прописано, що всі іноземні студенти пройдуть традиційну церемонію розподілення, — Неріс краєм ока продовжувала продивлятись рядки. — І якщо Ассель відправлять на Слизерин, як і більшість Блеків, то в цьому всьому не буде сенсу. Чи не забагато співпадінь? 

— А дійсно, — проте Альфард розумів, що дороги назад немає. — Ну, в нашому гуртожитку непогано, лише завжди холодно. Але за тридцять років, мабуть, вони давно зробили там якесь опалення. Зробили ж, Реджі? — буденно перепитав дядько.

Реґулус ніяково провів по своїм кучерям та кашлянув.

— Ну як тобі сказати…

Ні одного вечора, навіть восени та весною, не проходило без того, щоб він не накладав зігріваючи чари — і це попри те, що в залах невпинно горіли каміни.   

Але, якщо чесно, хлопця це вже не хвилювало. 

Їм не прийдеться чекати листи один від одного, сумуючи за розмовами. 

Не прийдеться жити мріями про коротенькі зустрічі на вакаціях.

Не прийдеться страждати від бажання хоча б просто доторкнутися та побути разом.

Реґулус відчув, як Ассель обережно стиснула його долоню під столом.

Все найпотрібніше буде поряд.

І все одно, наскільки холодно буде цього року в підземеллях Гоґвортсу.

(Це ще не кінець, гортаємо далі до Епілогу!) 

 

 

Примітка:

*Гедканоню, що в Реґулуса день народження десь в середині серпня, щоб він втесався в зодіак Леву і якраз виправдав своє ім’я🦁.