Частина 12: Зізнання

Реґулус все ще відчував неприємний осад після зустрічі з Орденом, хоч пройшло вже декілька днів. Втім, ці почуття були викликані не тою ненависною провиною, що періодично під’їдала хлопця зсередини, а розчаруванням.

Після того, як він позбувся спочатку своїх дурних поглядів, а згодом — і мітки, йому чомусь вперто вважалося, що Орденівці білі й пухнасті, мало не воїни добра, що попри складні умови, так гідно захищають магічне суспільство від впливу Темного Лорду. Принаймні, намагаються захищати.

Можливо, він думав так виключно через Сіріуса.

Попри якісь старі образи, Сіріус завжди залишався його улюбленим старшим братом, на якого іноді хотілося бути схожим. Сіріус взагалі сумнівався, а одразу зробив правильний вибір. Сіріус впевнено йшов до того, щоб стати аврором.

І якщо вже Сіріус вступив до Ордена, то цей Орден та його члени точно мали бути надійними та доброчесними.

Вони мали бути вартими Сіріуса.

Але Реґулус досі здригався від жорсткості розмови з Радою та досі прокручував в голові слова Грюма та директора.

«З вашої пуристської родини причитається і так багато».

Тоді він був настільки виснажений розмовою, що не мав сил реагувати на ці виштрики від Грюма. Але зараз, коли Реґ трохи обдумав все, то палав від єдиного згадування і дивувався, як це дядько не набив йому писок тоді. 

«Ваша донька й дружина могли б бути дуже корисними Ордену».

Напевно, тітка Неріс та Ассель, які в житті не бували в Великобританії та не мають ніякого відношення до того, що там відбувається зараз, просто горять бажанням брати участь в небезпечних місіях та ризикувати своїми життями заради людей, яких вони, бляха, в житті не бачили.

Реґулус був розчарований Орденом аж занадто. Згадувати свої пориви приєднатися до них і присвятити життя боротьбі проти Темного Лорда було смішно.

Ассель, зрештою, була права.

Ніхто не має думати, як захистити всіх на світі та жертвувати собою, якщо на карб поставлено не життя дійсно дорогих людей.   

Очевидно, робити щось з Темним Лордом потрібно. І було б добре, якщо б на стороні Ордена були чистокровні родини з репутацією поганців, щоб показувати, що суспільство не лише чорно-біле.

Але ставати на їх сторону, знаючи, що поза очі ти все одно залишишся для них зажратим та пихатим чистокровцем?

Знаючи, що вони будуть вважати, що ти їм щось винен?

Знаючи, що вони продовжать шукати шляхи, як використати тебе чи твою родину?

О, ні, дякую. Як то кажуть: «Їжте самі, не обляпайтесь».

На цих думках він і зупинився. Він не буде нічого від них очікувати та не буде на них сподіватися, як радив дядько, і тоді, в майбутньому, точно не розчарується ще більше.

Цей висновок приніс йому певний спокій.

Розмірковувати про Орден, його протистояння з Темним Лордом та власну репутацію в суспільстві вже не хотілося.

Особливо, коли поряд була Ассель, що майстерно відволікала від будь-яких непотрібних думок.

Невеличкий басейн в дворику, де вони обидва зараз відмокали, був ідеальним рішенням, коли на Корсиці починався туристичний сезон і на пляжах було не протовктися.

Вони могли б пройтися на десять хвилин довше і дібратися до невеличкого кам’янистого пляжу, куди рідко заходили туристи. Але в таку спеку навіть ця дорога здавалася нездійсненною місією.

Ассель намагалася зв’язати вологе волосся, запрокинувши голову назад, а Реґулус все не міг відірвати очей від її купальника.

На хвилину думки заполонили згадки того, як вони купалися в озері вночі і він позорно витріщався на неї.

Ну, він і зараз витріщався.

Але вже з впевненістю, що йому це офіційно дозволено.

— Реґулусе?

Його очі повільно спускалися з загорілих плечей Ассель до стегон, по яким ковзали кольорові зав’язки від низу купальника.

Її стегна чесно здавалися хлопцю настільки ідеальними, що були варті з’явитися на картинах відомих художників. Рубенс напевно сказав би, що вона заструнка для його полотен, але Реґулусу було все одно.

Він би, може, й сам вивчився на художника, якщо б Ассель згодилася потім цілими днями тільки й робити, що позувати йому.

— Реджі! — голос Ассель нарешті долинув до нього. — Ти оглух?

Він невинно підняв очі.

— Що? — він кліпнув. — А, то я трохи задумався.

Не приховуючи сміх, Ассель підпливла до нього і обперлася об борт басейну.

— Задумався, — протягнула вона, — звісно. 

—  Якщо тобі цікаво, то як раз розмірковував про наші улюблені речі.

— Які це?

— Лише добрі та християнські, — здвинув він плечима.

— А я от задумалась про те, що недовго ми сиділи тут без гостей кожного тижня, — вона здалека поглянула на веранду, де Альфард з трьома колегами втомлено розбирали папери, дружньо посьорбуючи сангрію з бокалів.  

Двох з них Реґ та Ассель бачили вперше, а от месьє Леґран, можна сказати, був їх старим знайомим.

Неріс відпочивала з чоловіком та його колегами просто за компанію.

— Просто цікаво, чому вони збираються тут, — зітхнув Реґулус.

— Не знаю. Можливо, займатись цими бумажками без сліз можливо лише тоді, коли спочатку хильнеш винця, — пирхнула дівчина, — а спокійно хильнути винця на робочому місці не вийде.

— Саме тому я не піду в науку, — повчально підсумував хлопець, — не хочу потерпати від бюрократії і заливати горе сангрією. 

— Наука плаче і страждає, — Ассель скривила смішну пику, — буде загибатися без тебе і помирати, Реджі.

— Нічого страшного, я в цей час буду будувати бізнес та накопичувати капітал, — він діловито поправив захисні окуляри, — і купувати дружині золоті прикраси з діамантами кожного тижня.

Ассель поправила волосся.

— Я люблю срібло.

— Срібні прикраси з діамантами, — виправився Реґулус, — я ж так і сказав спочатку.

Вона тихенько засміялась.

— Я тобі це пригадаю колись, — жартівливо попередила Ассель.

На вулиці ставало ще спекотніше, тож вода в басейні теж поступово прогрівалася попри накладені Альфардом чари. 

Плавати було ліньки, та й просити знову зачаровувати басейн не хотілося.

Ассель могла б занудьгувати, якщо б не погляди, які на неї кидав Реґулус. Вона простежила за батьками та гостями декілька моментів — ті здавалися цілком поглинули в тиху розмову і не звертали на них уваги.

— Хочеш піти в дім? — вона повернулася до Реґа. — Скоро на дворі стане зовсім нестерпно. 

— Та годі, вода ще не зовсім гаряча.

Вона нарешті так-сяк закріпила кучері на маківці.

— Як забажаєш, — Ассель хмикнула, — а я вже думала, ми знайдем якесь більш веселе зайняття…

Миттю унюхавши її пустотливий тон, Реґулус передумав.

— О, знаєш, тоді до біса цей басейн.

Він швидко вибрався з води на бортик і тепер позирав на неї звисока.

— Нічого собі, в тебе так швидко міняються бажання, — іронічно зазначила Ассель, також вибираючись наверх.

— Ти просто пропонуєш занадто манливі речі, і в мене не залишається ніяких шансів втриматись, — проходячи повз садових крісел, він забрав їх рушники. — Приходиться перевзуватися в польоті і робити вигляд, що так і було задумано. 

Відчувати подих вітерця на ще мокрому після басейну тілі було неймовірно. А ось розпечене дерево підлоги на веранді наче пропалювало ноги.  

— Ми в дім, — коротко попередила Ассель, кивнувши батькам.

Величезний глечик з сангрією на столику був пустим лише наполовину.

Реґулус заздрісно зковтнув. Він, звісно, давно почував себе як вдома, але цього було недостатньо щоб нахабно віджати в дядька алкогольну мішанину з льодом при гостях.

Він причинив за ними з Ассель двері, та завернув на кухню.

— Давай зробимо чогось попити, — запропонував Реґулус, — бо я зараз розплавлюсь.

— Там є содова та лимони, — дівчина потягнулася за ножицями в тумбі, щоб обкорнати материні кущики з м’ятою та мелісою в вазонах.

Дві склянки імпровізованого мохіто мали хоча б трохи покращити ситуацію.

— Знаєш що, —   Ассель задумалась, дивлячись як Реґ додає лід в склянки, — а це ми візьмемо з собою.

В неї раптово виникла цікава ідея.

Форма з рештою кубиків опинилась в її руках.

— Навіщо? Ми поки вип’ємо, воно все розтане, навіть додати ще не встигнемо. 

Ассель розсміялася.

— Встигнемо, не переймайся.

В її кімнаті на тіньовій стороні було трохи прохолодніше, ніж на першому поверсі.

Реґулус задоволено сьорбав мохіто, спостерігаючи за дивними маніпуляціями Ассель. Спочатку відчиняє вікно настіж, а потім обережно прикриває двері, щоб залишилась щілина близько фута.

— Що ти робиш взагалі?

— Якщо внизу хтось захоче зайти у дім і відкриє двері, то ці через протяг одразу захлопнуться.

— І шо?

— Що «і шо»? Ми маємо точно знати, якщо хтось раптом зайде.

Він відірвався від мохіто.

— А, тобто зайняття, яке ти придумала, аж настільки веселе…

Ассель забрала в нього склянку та поставила на стіл.

— Уяви собі.

Вона потягнула Реґулуса за руку вглиб кімнати та змусила спертися спиною на підвіконня. Кинувши погляд через плече, він помітив, що дорослі сидять під цим же вікном.

Занадто близько до них.

— А може вікно…? — перепитав Реґулус.

Ассель стала на носочки та притиснулась губами до його губ, не дозволивши договорити.  

— Не галасуй, добре? — владно прошепотіла вона. — Я впевнена, що ти зможеш помовчати.

Він спромігся лише кволо кивнути, відчуваючи як долоня Ассель ніжно проводить по його шиї та плечам.

Ці її доторки завжди змушували спину та руки вкриватися сиротами. 

На секунду вона відволіклася, щоб вхопити форму з льодом зі столу та виколупати один кубик.

— Навіщо це тобі? — Реґулус не здогадувався.

— Ляпнеш ще щось, і я запхаю це тобі в дупу.

Реґ стримав сміх і вирішив просто розслабитися, віддавшись ситуації.

Але як тільки кубик торкається його ключиці, він смикається від несподіванки і шумно втягує повітря. Язик Ассель ковзає по його шиї, а лід все продовжує наче обпікати холодом то плечі, то груди, поки не розтає до кінця. 

Він притягує її для поцілунку, але той був не довгим. Ассель відсторонюється, бере ще один кубик льоду і відправляє його до рота. Її короткі холодні поцілунки проходяться вниз від грудей до пупка.

Вона проводить язиком ще нижче, і Реґулус раптово розуміє, що його мовчання буде випробуванням.

Хочеться скиглити кожного разу, коли язик Ассель пестить низ його живота.

Від цього холодно, серйозно, страшенно холодно, але це чомусь не заважає йому відчувати, як член твердіє, а ноги підкошуються.

Ассель стає на коліна, заглядає йому в очі і проводить долонями по купальним шортам, щоб ледве чутно запитати «Можна?». Вгамовуючи внутрішню нетерплячку та пам’ятаючи про батьків, що сидять на вулиці під вікном, Реґ знову мовчки киває.

Вона залишає мокрий поцілунок прямо під пупком і стягує резинку шортів вниз. Язик ковзає і дражниться, а струмки льодяної води стікають з рота Ассель по його шкірі вниз.

Реґулус вчіплюється пальцями в підвіконня, коли відчуває спочатку приголомшливий холод, а потім його член накриває її долоня.

Повільні рухи вниз та вверх вперемішку з поцілунками живота, які не припинялися ні на мить, змушували судомно вдихати і затримувати повітря десь глибоко всередині, лише б не застогнати.

Його тремтячі губи та тяжке зітхання підказали Ассель що, мабуть, вона на правильному шляху. Зсунувши шорти ще нижче, вона водила кінчиками пальців по стегну Реґулуса, продовжуючи пестити його іншою рукою.

Раптом вона вловила його погляд і ледве не захихотіла, таким одночасно нещасним і задоволеним він виглядав зараз. Все ще не перериваючи зоровий контракт, Ассель нахилилась ближче та мокро провела язиком від головки вниз по члену.

Його пальці знов вп’ялися в підвіконня та побіліли.

Реґулус закрив очі та примружився, не в силах спостерігати за цією картиною.

Темні блискучі очі, що наче гіпнотизують; волосся, що знову розсипалося локонами по плечам та спині; ніжна долоня, яка рухається на його члені тепер так вправно, що й підказувати не потрібно; те, як вона сидіть перед ним на колінах, але все одно командує.

І коритися було приємно.

Все це було так лякаюче привабливо і так гаряче, навіть попри її холодний язик.

Ще декілька дражнячих торкань язиком по всій довжині, і Ассель обережно обхоплює губами головку, щоб почути черговий прихований схлип від Реґулуса.

Його рука нарешті полишила підвіконня і легко зачепила кучері дівчини, щоб якось їх зібрати.

Ассель бере член трохи глибше, повертається назад і вдавлює вуздечку язиком.

(Вона раптом згадала, як чула від своєї шкільної подружки минулого року, що хлопцям це подобається і вирішила, що зараз гарна нагода спробувати).

Пальці Реґа на мить сіпаються на кучерях, і він втримується, щоб не штовнутись стегнами вперед.

Він міг би зараз багато чого сказати, але вперто змушує себе мовчати.

Бо хоче бути слухняним.

Бо хоче зробити все, чого бажає Ассель. 

Але, можливо, благальний погляд Реґулуса занадто помітний, тому вона зупиняє ці тортури з тиском на вуздечку вперемішку з легкими облизуваннями.

Головка члену ковзає глибше по язику.

Всередині її рота так мокро та гаряче, що Реґ швидко забуває про попередні пестощі з льодом. Ассель втягує повітря, і становиться так тісно, що він ще сильніше провалюється в хвилі задоволення.

Хочеться кінчити прямо зараз, бо її язик та губи в десять раз кращі за все, що він пробував раніше.

Але її рухи неспішні та ритмічні, занадто повільні, щоб так легко завершити.

Ассель намагається бути владною та керувати, але все ще боїться зробити щось не так. Вона старанно ховає зуби і продовжує смоктати, іноді перериваючись на те, щоб малювати язиком довгі смуги від головки вниз.

Вона бачить, як Реґулус кусає губи кожного разу, коли язик проходиться повз товстої вени. Відчуває, як його пальці ледве помітно стискають її кучері у коренів та смакує солоність його змазки на язиці.

Ассель знову обхоплює основу члена рукою і починає нею рухати одночасно з своїм ротом, старанно втягуючи щоки. Раптом вона помічає, як тепер вже він до болю закусює свою долоню.

На мить її заполоняє жартівлива злорадість зі згадкою про ту ніч в садку.

Зі згадкою про те, як вона сама кусала долоню, лише б не застогнати непристойно голосно.

Все всередині стискається лише від спогадів про його язик між її стегон.  

Шкода, що йому зараз не можна галасувати взагалі, бо Ассель й рада була б знов почути його жалюгідне, але таке солодке для її вух скиглення.  

Дівчина поступово пришвидшувалась, стараючись над кожним рухом та ігноруючи власну слину вперемішку з його змазкою, що рясно текла по підборіддю та крапала їй на груди.

Ассель бачить сильне тремтіння його ніг, а раптова спроба Реґулуса відтягнути її за волосся від себе виявилась марною. Вона так відчайдушно хотіла знову бути причиною його задоволення, що зупинилась лише через декілька секунд, коли відчула надривний вдих хлопця, а її рот заполонила солона та в’язка сперма.

Вони зустрілись поглядами.

Помітивши шаріння на його обличчі, Ассель швидко ковтнула, а тильною частиною долоні провела по губам, витираючись.   

Реґулус чи то недбало, чи то безсило натягнув шорти.

— Тобі не обов’язково було так робити, — прошепотів він хрипко, нарешті спускаючись до неї на підлогу.

Дівчина поглянула на нього ще.

— Чому це? — вона зухвало посміхнулася. — Я хотіла знати, який ти на смак.

— Один-один, — з усмішкою тихо відповів Реґулус.

Очі хлопця з насолодою блукали її обличчям.

Раптом Реґ торкнувся її підборіддя і обережно стер залишену доріжку вологи біля кутика рота, а потім палко припав до її вуст.

Притискатись було так спекотно через жару, але вони не могли від цього втриматись.

Хотілося торкатися.

Хотілося кусати чужі губи.

Хотілося розчинись один в одному.

Він відсторонився лише щоб знову безпорадно зловити її погляд і спромогтися на шепіт. 

— Я кохаю тебе.

Реґулус взагалі не планував щось таке ляпати, хоча й думав про їх почуття чи не кожний день. Збирався сказати це якось більш урочисто, чи хоч підготувати гарне зізнання.

Більш серйозне; таке, що було б варте її. 

Але в той момент ця думка просто заполонила його голову.

Слова вирвалися наче самі, і тепер він перелякано чекав суворого вироку.

Його не послідувало.

Лише такі ж прості слова у відповідь.

— І я тебе кохаю, Реджі, — Ассель притиснулась лобом до його лоба.

Вони завжди робили так, коли базікали про щось відверте.

Реґулус з полегшенням видихнув.