Частина 14: Три бажання

Низка спекотних днів промайнула швидко. Час завжди летить, коли проживаєш його аж занадто в задоволення.

Жартівливі склоки вранці, де жертвою неодмінно залишався Сіріус; цілий день разом, без нікого, хто заважав би робити все, що заманеться; затишні вечори за теревенями, на яких всі благополучно забували про ранкові підколи.

Все йшло по черзі.

Але одного разу Сіріусу довелося розірвати цю плинну вервечку.

— Сьогодні, звісно, п’ятниця, але в мене буде дуже завантажений день на роботі. Не продихнути. Керівник скинув на мене і денний патруль, і заповнення звітів, — ненароком промовив він за столом.

Реґулус не відірвав очей від колонки в «Le Figaro».

— Бідося. Вже подав рапорт в спілку трудящих?  

Так, телевізор Реґу безперечно подобався (і, звісно, іноді він зловживав цією маґлівською розвагою). Але діловито шурхотіти газетою під каву та відпускати саркастичні коментарі, не відволікаючись від новин, подобалось не менше.

Сіріус пирхнув з слів брата одночасно з Ассель.

Спілка трудящих… Це навіть звучить смішно в контексті магічної Британії. Їй ще рости і рости, щоб наздогнати прогресивність маґлівського суспільства.

В іншу секунду Сіріус знов глянув на малого, і посмішка трохи сповзла з обличчя від усвідомлення.

Такі знайомі риси. Така знайома інтонація.

Вони з братом дійсно були схожі. Але чим старший ставав Реґулус, тим сильніше було видно, що він точно вдався в Блеків з бічної гілки, на відміну від Сіріуса.   

Раптом йому чомусь згадався той самий раз, коли ворожнеча їх дідусів поновилася знову за майже десяток років спокою.   

На урочистій вечері Поллукс жартівливо назвав молодшого з онуків «бракованим», через те, що в Реґулусі було так мало від нього і так багато від батька. Про жарт він звісно згодом дуже пошкодував, бо свекор та зять очікувано визвірилася на нього при гостях.

Але щодо Реґулуса — то була правда.

Ніяких тобі холодно-сірих очей, лише зеленкуваті.

Ніякого чорнявого гладкого волосся, лише темно-каштанові кучері.

Реґ завжди був схожий на діда Арктуруса та, що важливіше, на батька.

І навіть зараз Реґулус тримав чашку з кавою, як їх батько; читав газету, як їх батько, і навіть коментарі в нього були такі ж батьківські.

Але Сіріусу відчайдушно хотілося сподіватись, що попри таку разючу схожість, його брат буде кращою людиною, ніж Оріон Блек. Принаймні, в нього набагато більше шансів не вирости мудаком.

— А ще в мене є деякі плани після роботи та чергування в Ордені, — Сіріус продовжив, відірвавшись від думок, — тому є вірогідність, що я прийду дуже пізно. А може навіть повернусь вранці.

Реґулус таки поглянув на брата поверх газети.  

— Нічого собі, які заяви, — протягнув він. — Ти така безвідповідальна нянька. Залишаєш двох дітей, на цілу добу, самих у домі, і все це, лише щоб загуляти в п’ятничний вечір.

— І взагалі, — Ассель відкинулася на дивані, — що це ти плануєш робити аж цілу ніч?

Сіріус невдоволено кліпнув.

Він що, зараз буде виправдовуватись перед двома підлітками, де буде вночі?

Як для людини, яка за весь тиждень бачила свого хлопця лише двічі, і то мельком — по півгодинки після роботи — він був ще аж занадто терплячим до питань.

— Займатися своїми дуже важливими справами, — він з насолодою зробив ще один ковток кави, — може я як раз планую просувати рапорт до спілки трудящих.  

Реґулус придумав черговий дотепний коментар.

— Знаю я що і куди ти будеш засову… вибачаюсь, просувати, — він перегорнув сторінку з найвідмороженішим обличчям, на яке був здатен. — Передавай привіт спілці.

Ассель зиркнула на Реґа, не пригадуючи, щоб той колись щось розповідав про особисте життя свого брата.

— Он які справи, — вона раптом згадала незручну бесіду на початку тижня, — чи варто мені нагадати тобі бути обережним у просуванні рапорту? Я не готова стати тіткою в шістнадцять, знаєш.

 Сіріус реготнув.

— Повір, от хто-хто, а він точно мимо в цьому питанні, — Реґулус і сам погигикав.

— Стовідсотково, — підтримав Сіріус. 

— Неможливо бути стовідсотково впевненим, — Ассель не погодилась. — Чи ти настільки боїшся незапланованих зальотів, що обрав целібат?

— Ні, я настільки боюся незапланованих зальотів, що обрав не зустрічатися з жінками.  

Дівчина розсміялася разом з Реґулусом і Сіріусом.

— Це ж був жарт? Чи ні? — вточнила вона через мить. 

— Не жарт. Хоч і було смішно, — здвинув плечима старший з братів.

— То… В тебе є хлопець?

— Саме так.

— І до нього Сіріус саме збирається втекти від нас сьогодні вночі, — Реґулус подумав, що з усієї братової компанії Ремус Люпин подобався йому найбільше. 

— Ти міг би якось запросити його сюди, — раптом запропонувала Ассель.

Питання захопило Сіріуса зненацька.

Провести день на Корсиці з Ремусом. 

І з малими звісно, вони нікуди не дінуться.  

Але і з Ремусом.

— А ви… Ви часом не проти?

— Чого б нам бути проти? — сказав Реґулус.

— Та звісно ні. Реджі його, напевно, і так знає, а я буду рада познайомитись, — Ассель щиро посміхнулася.

Пропозиція була відверто привабливою.

— Добре, — промовив Сіріус, — може і правда завітаємо сюди разом.

Мовчки жуючи тости, він черговий раз замислився. Жарт Ассель про «тітку в шістнадцять» неодмінно змусив подумати про дітей, а потім знову про їх склочне сімейство в цілому.  

Дід Поллукс міг ворогувати зі свекром через риси своїх онуків та верховенство певної родинної гілки скільки завгодно, але зараз переможець все одно очевидний.

Бо в собі Сіріус був певний.

Ніяких дітей. Ніяких, бляха, дітей. Принаймні, біологічних. 

Якщо хтось і продовжить їх рід, то це буде Реґулус.

«Бракований» Реґулус з його зеленими очима та каштановими кучерями.

Тому Поллукс може підшукувати собі вмиральну яму для розчарованих дідусів вже зараз.

Арктурусу ж залишиться лише відкоркувати пляшечку дуже гарного вина, щоб відсвяткувати свій тріумф.

Поллукс програв.

І від цієї думки Сіріусу стало приємно на душі.

Дід в нього був на другому місці в рейтингу найжахливіших родичів, одразу після матері.

Вони ще трохи посиділи за сніданком, аж поки у вікно не постукала поштова сова. Ассель забрала лист та дістала трохи печива, щоб пригостити птаху.

— Від батьків? — поцікавився Реґулус.

— Та ні, — вона вже помітила знайому печатку на конверті, — це з Парижу. Напевно, від Шарлотти, моєї однокурсниці.

Вона розгорнула папір та швидко пробіглась очима по рядкам.

— Минулого і позаминулого літа дівчата приїздили до мене на пару днів у серпні. Лотта питає, чи будемо ми збиратися в мене цього року перед початком навчання, — вона роздратовано зітхнула.

— Благаю, ні, — Реґулус з жахом глянув на Ассель.

— Та звісно, що ні. Я не збираюся витрачати дорогоцінний час без батьків на дівочу вечірку. Але прийдеться придумати якесь притомну відмазку.

— Яка ти підступна, кинула подружок. І все заради оцього, — Сіріус жартівливо кивнув в сторону Реґулуса.

— Сіріусе, братву на циці не міняють, — той відреагував миттєво, — ти ж наче амбасадор цієї аксіоми, маєш знати.

Ассель засміялась.

— Я своїх подружок буду бачити в школі цілий рік поспіль. Повір, мені вистачить з головою.

— Дякувати богу, — видихнув Реґулус. — Я тільки почав відходити від купи студентів або інших гостей твого тата. Великі компанії так вимотують. Та і люди в цілому теж здебільшого напрягають… Тебе це, звісно, не стосується, — швидко додав хлопець у відповідь на недоволене хмикання Ассель.  

— І мене теж це не стосується, правда? — Сіріус перепитав.

— Ти на випробувальному терміні, — Реґ сказав після паузи. — Я розгляну твій запит в обмежене коло осіб, які мене не бісять, згодом.

— В мене просто має бути зелений квиток, зважаючи на те, хто ми один одному.  

— Не думав, що у чотириюрідних братів є якісь привілеї.

Сіріус реготнув, вже забувши про бажання ще трохи пообурюватися.

Колись давно він волів би, щоб ніхто навколо не знав про жахливі родинні зв’язки в їх сім’ї. З віком він прийняв той факт, що принаймні про це можна дотепно жартувати.  

 

 

 

***

 

 

 

Реґулус задоволено розтягнувся на великому дивані у вітальні, вмостивши голову на колінах Ассель. Поки вона читала і легенько погладжувала його волосся, хлопець з усіх сил боровся зі сном.

Але погода в тому зовсім не допомагала.

Дощ почався зненацька, ще дві години тому, і дріботіння крапель об дах та листя на деревах лише присипляли Реґулуса.

Втім, він не збирався йти спати без Ассель — о ні, точно не сьогодні.

Не сьогодні, коли Сіріус настільки зайнятий роботою, чергуваннями та своїм Ремусом, що додому навряд чи прийде до ранку.

Не сьогодні, коли Реґулус може так просто прошмигнути до спальні Ассель на ніч і ніхто не буде бубніти на вухо про «кордони».

Вони з Ассель хоч і були дуже близькі у багатьох сенсах, але Реґ щиро вважав, що спати разом — просто спати поряд, в одному ліжку — це настільки ж захоплююче інтимно, як і їх інші розваги.

Хлопець дрімав під шурхіт сторінок, аж поки Ассель не здригнулася від чергового розкату грому.

— Давно не було такої зливи, — вона заклала пальцем потрібну сторінку в книзі та поглянула в сторону вікна.

Темним вечірнім небом майнула чергова блискавка.

Вітер завивав все сильніше. 

— Чи не затопить нас до ранку? — сонно пожартував Реґулус. — Бо якщо почне затоплювати, то нам прийдеться викликати Сіріуса на порятунок. 

— Сподіваюсь, не прийдеться псувати йому побачення. Досі смішно, що мій батько змусив його няньчити нас.

— Нічого його жаліти. Хай відробляє боржок старшої дитини в родині за роки своєї відсутності, — Реґ засміявся, — та і не сильно він тут страждає.

На вулиці гримнуло ще раз.

Вітер безжально трусив дерева, додаючи до дріботіння крапель ще більше шуму.

Ассель відклала книгу, втомлено потерши очі та вже роздумуючи над будь-яким гарячим напоєм.

— Якщо я зараз не вип’ю міцного чаю, то засну прямо у вітальні, — вона кинула лагідний погляд на Реґулуса, — може також хочеш чого-небудь? 

— З задоволенням, — він зітхнув та піднявся. 

Дрімати в неї під боком було надто затишно, але від чаю Реґ би точно не відмовився. Вже на кухні він таки підійшов до вікна, щоб оцінити масштаби зливи.

Чекаючи, поки закипить вода, Ассель підійшла до хлопця ззаду та обійняла його. Щока зручно вперлась в спину. Хотілося розслабитися і стояти так вічність.

— Сподіваюсь, це скоро закінчиться, — пробурмотів Реґулус.

— Не любиш таку погоду?

— Та ні, — він посміхнувся собі під носа, — просто думав, що завтра ми могли б сходити на ставок, поки на пляжах багато людей, якщо дощ скінчиться. Туди, де ми збирали квіти.

Вона посміхнулась кудись в тканину його сорочки.

— Могли б, — вона згадала ту ніч, коли порпалися в траві, а потім купалися під зоряним небом, — там було так затишно.

В один момент світло в домі згасло.

Чайник вимкнувся, майже закип’ятивши воду.

— Що в біса сталося? — спантеличено прошепотів Реґулус, прислухаючись.

В його голові зрадницьки зароїлися вже забуті думки.

Про Смертежерів, про стеження, про небезпеку.

Про паличку, яку він залишив нагорі, в своїй кімнаті.

— Не знаю, — Ассель нащупала його долоню в темряві.

Потім зробила крок до вікна і виглянула.

— Звідси не видно будинок сусідів. Хотіла перевірити, чи є в них світло, — пробурмотіла дівчина, — але має бути видно з веранди. Подивимся?

Реґулус раптом згадав про електричні мережі, від яких працюють прибори та світло в домі. З тих пір, як він взагалі задумався про бізнес з технікою, йому довелося перелопатити багато літератури, щоб глибше поринути в тему, поки є час. Він не збирався чекати, поки дядько принесе йому все на тарілочці.

Усвідомлення, що проблема може бути взагалі не пов’язаною з магією, його заспокоїло.

— Ходімо, — за паличкою йти він передумав.  

Вибиратися на вулицю дуже не хотілося, але вони мали. Тож, пройшовшись верандою до рогу будинка та здригаючись від вологи, вони не побачили ні одного вогника там, де жили найближчі сусіди.

— Що ж, світла немає не тільки в нас, — підсумувала дівчина вже в домі.

— І що тепер?

— Та нічого, залишається лише чекати, поки це полагодять, — Ассель струснула волоссям, яке встигло змокнути за декілька хвилин на вулиці.

— Напевно, вже завтра, — продовжив Реґ, — вже занадто пізно, щоб хтось працював.

— Можемо хоча б зробити чай, поки вода достатньо гаряча.

Повернувшись на кухню, Реґ спробував навпомацки знайти горнятка та чай.

— Я забула про свічки. В нас точно десь були, — дівчина відкрила одну з шухляд та нишпорила поміж усякими пакуночками та згортками, поки не натрапила на потрібне.

Витягнувши декілька свічок, підставки та сірники, Ассель вивалила це на стіл та швидко запалила першу.

— Стало краще, — Реґ посміхнувся.

Він допоміг їх принадити всі свічки до підставок, а потім взявся робити чай.

Очі Ассель раптово натрапили на старе радіо на підвіконні, що тато брав з собою на риболовлю. Вона миттю підійшла до нього та клацнула вмикачем.

— «… французька поліція затримала щонайменше сорок осіб в Парижі під час заворушень дванадцятого серпня. Вчора, в день похорону відомого активіста…», — бадьоро защебетав голос ведучої радіо марафону, що змусило Реґулуса мало не розхлюпати воду з переляку. 

— Вибач! — Ассель швидко зменшила гучність. — Не думала, що буде так голосно.

— Все в порядку. Дійсно, може в новинах щось скажуть, — він полишив чай заварюватися та підійшов до Ассель.

Дівчина перемкнула канал. Музика їх не зацікавила. Як і наступне перемикання з вечірнім ефіром Ce soir. Наступною нарешті втрапилася місцева радіохвиля.  

— «… почути першими як і завжди, на Аяччо 107.2 FM. Метеорологічні служби зазначають, що висота хвиль на північному побережжі вже досягла семи балів, поки східно-північна та східна частина острову потерпають від аномальних шквалів вітру. Нагадуємо жителям залишатись вдома, оскільки пориви вітру можуть досягати 200 кілометрів на годину, і є ризик отримати травму предметами, підхопленими шквалом…», — голос механічно перераховував важливі деталі.

— Як жителі східної частини острову, не те, щоб ми дуже хотіли виходити з дому ще раз, — зазначив Реґулус, здригаючись від згадки про пронизуючий вітер на дворі.  

Радіоведучий продовжував.

— «… наразі, Бастія постраждала від шторму найсильніше: більше тридцяти жителів отримали легкі травми, семеро знаходяться в лікарні під наглядом спеціалістів, троє загинули. Частина районів залишилась без електроживлення внаслідок розриву дротів. Сюерта та Фуріано знеструмлені повністю. Наслідки шторму будуть ліквідовані в перші ж години після закінчення зливи, як зазначають місцеві комунальні служби…» .

Почувши назву власного району, Ассель цокнула язиком.

— Ось ми і в сраці, — вона полишила радіо та дістала з полиці трохи печива, а потім нарешті взялася за свій чай.  

— Та чого так критично, — Реґулус і сам підняв гаряче горнятко. — трохи побудемо зі свічками, поспимо ніч, а завтра може й злива припиниться. Та і вранці повернеться Сіріус, тож нещасними, голодними і в темряві нам сидіти не прийдеться.

Коли імпровізований перекус була закінчений, вони заходилися переносити свічки наверх. Після чаю спати хотілося вже менше, втім вони досі не дійшли до згоди, чим займуться.

— Не варто читати при свічках, — вперто бубнів Реґ, — ти ж сама жалілася, що очі болять, коли забагато сидиш з книжкою під штучним освітленням.

— А що нам ще залишається? — Ассель залишила свічку на столі.

Реґулус загадково посміхнувся і вмостив останній з підсвічників на шухлядці біля ліжка.

— У вас вдома є карти?

— Реджі, серйозно? — вона підняла брови.

— А що? — хлопець реготнув. — Якщо є, то можемо пограти на бажання.

Добре, це дійсно було веселіше ніж читати чи просто лягти спати прямо зараз. Колода знайшлася швидко.

Реґулус трохи насупився, спостерігаючи, як вона перемішує карти.

— Вони якісь дивні, — зазначив він.

Вона зупинилась і глянула на карти.

— Та ні, звичайні, — простягнула їх хлопцю, — подивись.

— Дивні, я ж кажу. Без картинок.

— А чого б гральним картам бути з картинками?

— Гральним? — Реґулус ще раз роздивився картки. — Існують спеціальні карти, які створені лише для того, щоб ними грати?

Ассель вирячилася на нього на долю секунди.

— Ну… Так? А ти що, грав якимись іншими?

Реґулус згадав нудні зайняття з Віщувань, нескінченну кількість раундів в дурня під партою з Барті та Еваном, а також злісні крики Пандори про те, що не можна просто викидувати третину гадальної колоди задля ігор.

— Нічого, я розберусь і в цих.

— Ти що, раніше грав в дурня колодою таро? — раптом збагнула Ассель.

«Карти з картинками, точно».

— Просто роздавай, добре? — присоромлено засмівся Реґ.

Карти швидко лягли в руки.  

— Бажання будемо одразу виконувати? — Ассель задумливо переглядала те, що їй дісталося.

Реґулус збагнув, що навіть не знає, що міг би загадати, якщо б виграв в цьому ж раунді.

— Може зіграємо тричі для початку? А потім кожен виконає бажання по кількості програшів.

— Кожен? — дівчина хмикнула. — Я взагалі не хотіла б тобі програвати.

І вона довела це в першому раунді.

В якийсь момент Реґулус зібрався трохи схитрувати, щоб не продути в першій же грі, але схаменувся. Ну не буде ж вона загадувати якісь жахливі бажання?

Забравши з колоди козирний туз, він вже було подумав, що як не виграє, то хоча б буде нічия. Вже через хвилину Ассель виклала перед ним дві останні карти.

— Вітаю.

Червова та козирна дами дивилися на нього наче з насмішкою. І яка користь з того туза, якщо звичайну карту в нього побити нічим?

— Це було жорстоко, — сказав він, а потім з сумом показав козирного туза та трефову десятку.

Реґулус згріб карти та почав їх перемішувати.

— В тебе ще є два шанси, — Ассель пожаліла його, але не збиралась піддаватися.

Своє бажання для Реґа вона вже придумала. 

Коли він грав у дурня з друзями, то вважав себе генієм, бо єдиний запарювався і запам’ятовував, що йде у відбій. Зараз це було не дуже корисно. Його суперниця з  успіхом робила те ж саме — з нею було складніше.

Втім, йому вдалося виграти не тільки другий, а й третій раунди.

Ассель відсунула карти.

— Два-один, — печально підсумувала вона. — То, що там з бажаннями?

— Ти перша виграла. То і загадуй перша.

Насправді, Реґ досі не придумав нічого путнього.

Тим часом, Ассель вже півгодини розглядала, як м’яке світло від свічок танцює по його волоссю та шкірі короткими відблисками. Що буде її першим бажанням, дівчина вирішила ще до того, як перемогла.

— Вставай з ліжка, — скомандувала вона.

Реґулус слухняно сповз на підлогу.

— Що ти там надумала?

— Я хочу, щоб ти роздягнувся.

Він вирівнявся і зловив її погляд.

— Просто роздягнувся? — руки потяглися до ґудзиків біля коміру. Проханню Реґ здивувався, бо відсутність одежі вже давно не була б чимось новим для когось з них. — Як скажеш.

— Ні-ні-ні, — Ассель зручніше вмостилася на ліжку, готуючись до приватного виступу, — роби все повільно і гарно. Роздягайся так, наче хочеш мене спокусити.

Реґулус відчув, як до щок прилила кров.

Йому подобалося швидко стягати один з одного одежу. Подобалося й коли Ассель, наче дражнячись, повільно стягає з себе плаття перед тим, як потягнути його з собою в душ.

Але він сам?

Він ще так ніколи не робив.

Втім, Ассель дивилася на нього з очікуванням та ніжністю, тож Реґулус вирішив хоча б спробувати. Він глибоко вдихнув і знову потягнувся руками до ґудзиків.

Дівчина уважно слідкувала за кожним його рухом і ледве чутно зітхнула, коли останній ґудзик був подоланий. Його руки проходяться вздовж власних грудей і живота, а потім повертаються наверх, до плечей.

Реґулус повільно проводить по своїй ключиці кільчиками пальців і тягне тканину, щоб та сповзла по плечу.

— Чудово виходить, — промовляє Ассель, облизуючи губи, — ти дуже гарний.

Підбадьорений її коментарем, він продовжує. Сорочка сповзає і з іншого плеча, а потім опиняється на підлозі.

Ассель жадібно розглядала його, все ще вважаючи, що світло від свічок робить картину перед нею в рази краще.

Їй ніколи не подобалися хлопці з шкільної квідичної команди з горою м’язів. І попри те, що Реґ також грав в квідич, його тіло вважалося дівчині набагато привабливішим.

Вона з насолодою ковзала очима по його широким плечам та стрункому животу с лініями м’язів пресу, коли Реґулус потягнувся до ґудзика на штанях. Піднявши погляд, він побачив її вираз обличчя.

— Тобі подобається? — запитав він з усмішкою.

Досі спираючись на узголів’я ліжка, Ассель мовчки кивнула, а потім усвідомила, шо стискає стегна.

Збудження не заставило себе довго чекати. Особливо після того, як вона помітила, що Реґулусу явно і самому подобається справляти на неї таке враження.

Рукою він неспішно провів від животі вниз, наче гладячи себе, а потім вхопився за блискавку, розстібаючи її. Почувши чергове тихе зітхання від Ассель, він зачепив край штанів і потягнув вниз.

Затримавшись на кісточках худих стегон лише на мить, штани опинились на підлозі разом з сорочкою.

— Ваше бажання виконано, — наївно заявив він.

Ассель нарешті відволіклася від споглядання його стояка, який було чудово помітно через білизну.

— Коли я попросила тебе роздягтися, то мала на увазі, щоб ти зняв з себе все, — вточнила дівчина.

— Яка ж ти вибаглива, — Реґулус обурився, але лише жартома.

— Давай-давай, шоу має продовжуватися.

Вона нетерпляче завовтузилася на ліжку, слідкуючи за його діями далі.

Може Реґ роздягався трохи й незграбно, але для Ассель це було чарівно. Те, як його долоні невпевнено торкаються власної шкіри, як він кусає губи, як кидає на неї зацікавлені погляди, наче мовчки перепитуючи, чи досі їй подобається.

Звісно подобається.  

Реґулус же збирався стягнути білизну одним елегантним рухом, в кращих традиціях стриптизу, але згадав про перепону. Прийшлося відтягувати резинку, і лише потім знімати білизну одним елегантним рухом.

— Неймовірний виступ, браво, — вона задоволено засміялась.

Реґ вирішив повернутися до Ассель, тож ступив вперед і ногою жбурнув одежу кудись вбік. Він занадто різко сперся коліном на ліжко, змусивши шухлядку, що стояла впритул, шатнутися разом з їх імпровізованим освітленням.

— Обережно, свічка! — дівчина підскочила, але Реґулус вхопився за підсвічник швидше.

Патьоки червоного воску потекли по його руці, не потрапивши на підлогу.

— Ауч, — він відчув пекучий біль лиш не секунду.

— Ти не обпікся?

Ассель схвильовано взяла його руку і провела пальцями по підсихаючому воску.

— Ні, — Реґулус розглядав патьоки, притримуючи свічку.

Біль дійсно минув миттєво, залишаючи після лише себе дивне поколювання на шкірі. І, що дивно, він навіть міг би назвати його приємним. 

— Я злякалася, що ти знов пошкодив руку, — дівчина обережно відколупала віск з його руки, — було б смішно, якщо батьки повернуться, а ти знов в бинтах.

Реґ мугикнув, все ще переварюючи власні відчуття.

А потім підняв свічку і трохи перехилив її над тильною стороною іншої долоні.

Просто щоб перевірити. 

— Реджі, бляха, що ти робиш? — зойкнула Ассель.

Віск знову залишив по собі той самий пекучий слід, що зник через секунду, а поколювання розлилося по шкірі задоволенням.

Трохи болючим, але все ще задоволенням.

— Це приємно, здається, — тихо промовив Реґулус.

— Опіки? — Ассель перепитала з недовірою.

— Воно не настільки гаряче, щоб залишати опіки, — він поставив свічку на місце, — трохи боляче, але більше приємно. Навіть…  Збуджуюче приємно.

Вмостившись на край ліжка, він поглянув на Ассель. Вона раптом згадала про те, що Реґ все ще роздітий і ковзнула поглядом по його тілу.

Потім повільно перевела очі на шухлядку зі свічкою.

— Хочеш, я… — почала вона невпевнено.

Це було дивно, але якщо він захоче, то Ассель була не проти.

Спробувати щось таке, хай навіть збочене. 

Їх стосунки і так можна було назвати збоченими, що вже там. 

— Так! — Реґулус випалив одразу.

Він тільки збирався попрохати про щось подібне, але Ассель запропонувала сама. Дівчина все ще не була певна, що саме їй варто робити, але вирішила імпровізувати. Вона дістала свічку з підставки.

— Що ж…, — вона вирівнялася, — ти ж будеш мені підказувати, так?

— Звісно! Ще б я сам знав, чого саме хочу, — Реджі провів долонею по волоссю, роздумуючи, з чого почати.

Ассель обережно потягнулася до нього, спочатку торкнувшись руками плечей, а потім коротко притиснувшись губами до його губ.

— Пообіцяй не мовчати, добре? — попрохала вона, встаючи з ліжка. — Просто кажи, подобається чи ні. І якщо щось не так, то також кажи. Одразу. Домовились?

— Домовились, — губи Реґулуса розпливлися в посмішці від спогаду.

Нещодавно він брав з неї таку ж саму обіцянку.

Тоді все закінчилось добре.

Навіть краще, ніж просто «добре».

Саме тому в нього не було причин сумніватися, що в цей раз буде по-іншому.

Вогник свічки танцює, коли Ассель дістає її з підставки.

— То що, почнемо? — її питання звучить запалисто. 

— Так, — він також вже більш впевнений в свойому бажанні.

Вільною рукою Ассель тягнеться до його плеча і легко штовхає його на ліжко. Реґулус покірно лягає, відкриваючи перед нею великий простір для мистецтва.

Від однієї думки про те, як розбризк гарячих крапель опиниться десь на грудях чи животі, в нього всередині щось лоскочеться.  

Дівчина обережно нависає над ним і вмощується на стегнах так, щоб мати змогу дотягнутись куди завгодно. А потім підносить світло ближче до його грудей. Декілька крапель переливаються через край, варто їй лиш трохи нахилити свічку.

Реґулус голосно втягує повітря, коли гострі спалахи вкривають шкіру.

— Боляче? — перепитує Ассель, завмерши.

— Гаряче, — задоволено шепоче він у відповідь.

Задивившись на блиск перших крапель, Ассель нахиляє руку сильніше, ніж збиралася. Реґ аж прогинається, коли пунктирна доріжка розписує його груди вдруге.

— Д-дуже добре, — сичить хлопець крізь зуби.

Ассель і сама глибоко вдихає, спостерігаючи за хлопцем.

Такий чуттєвий, такий піддатливий.

Такий її. 

Наступного разу краплі воску падають на його праву ключицю, потім трохи нижче, а потім зупиняються десь на ребрах.

Реґулус не стримує стогону.

Краплі падають ще нижче, на живіт.

Вона старанно малює доріжки, намагаючись не лити багато воску за раз, та робить невеличкі паузи, щоб дати свічці плавитись поступово.

Кожна ця пауза — витончені тортури для Реґулуса, бо очікування запалює ще солодше, ніж секундний біль та м’яке поколювання від гарячого воску. Ігнорувати те, як стегна Ассель час від часу торкаються його члена, коли вона нахиляється вперед, стає складно.

Дівчина раптово проводить нігтями по його животу, вздовж слідів від воску та ще нижче, і він смикається, бажаючи лише того, щоб вона погладила його, попестила, торкнулася хоча б на мить.

— Ще трохи, добре? — вона сміється, помічаючи його благальний погляд.

Хочеться подражнити його ще.

Реґулус киває, і в наступну мить гарячий віск обпікає низ його живота.

— Та-а-ак, — йому здається, що він кінчить просто від цього божевільного відчуття, коли біль та задоволення змішуються разом.

Дівчина відсувається далі і веде свічку вбік та вниз. 

Краплі поступово вкривають шкіру його стегна, змушуючи Реґулуса похлипнутися стогоном.

Це нестерпно.

Нестерпно і чудово водночас.

— Будь ласка…, — він видихає і ледве піднімається на ліктях.

— Будь ласка, що? — Ассель перепитує, все ще дражнячись.

— Допоможи мені, — просить Реґулус.

— І як же мені тобі допомогти? — вона навмисно нахиляється вперед і притискається до його члена на секунду, а потім повертається назад.

Пара крапель зривається зі свічки і падає на живіт. Коли він відчуває чергові спалахи гарячого на шкірі, то готовий вже не просити, а благати.

— Бляха…, — очі закочуються самі, він відкидається на ліжку і, не в змозі більше терпіти, скиглить,  — погладь мене, будь ласка…

Свічка швидко опиняється в підставці.

Пальці Ассель невагомо мандрують його животом і лоскотно ковзають вниз. Коли вона торкається його члена та стикає його в долоні, Реґу здається, що в нього вибухає мозок. 

Головка достатньо мокра від власної змазки, тож їй достатньо пройтися рукою вверх та вниз лише декілька разів, щоб змусити його кінчити.

Реґулус вчепляється пальцями в покривало на ліжку та не стримує голосного стогона, коли розрядка приносить довгоочікуване полегшення.

В голові досі гудить, коли хлопець відкриває очі.

Ассель мовчки посміхається, милуючись його розслабленим обличчям.

— Ти досі торчиш мені два бажання, — знесилено видавлює з себе Реґулус. 

Дівчина піднімає брови.

— З якого це переляку? Я думала, ось це, — вона ткнула пальцем у свічку на шухлядці, — було першим з них.  

— Нічого подібного, — він проводить рукою по її ніжці, — я тебе не просив. Ти ж сама запропонувала.

— Реґулусе! — Ассель намагається знайти аргумент проти, але марно.

Вона дійсно запропонувала це сама.

Реґу ж було трохи смішно з її обуреності. Він міг би зарахувати цей перфоманс, але нарешті придумав дещо цікаве. І для цього йому потрібні були обидва бажання.

— І що ти хочеш? — бурмоче дівчина.

— По-перше, роздягайся, — Реґ не спішив підніматися з ліжка і спостерігав за нею лежачі.

— Ти хочеш, щоб я також станцювала для тебе стриптиз? — Ассель, вагаючись, злізла на підлогу.

— Ні-ні, просто роздягайся, — він жадібно окинув її поглядом. — Швидко.

Ассель трохи забула про своє власне збудження, поки була зайнята Реґулусом, але його владний тон змусив її згадати.

Майже не відриваючи очей від його власних, вона стягнула шорти, а потім футболку, під якою так доречно нічого не було.

Трусики ковзнули по її стегнам вниз останніми.

— Готово, — відзвітувала вона. — Чого забажаєте далі, пане?

Реґулус хитро посміхається.

— Сідай мені на обличчя.

В Ассель на мить перехоплює дихання від такої зухвалості.

— Ти впевнений…?

Вона крокує до нього, відчуваючи, як лише тільки думка про подібне змушує червоніти.

— Нічого соромитись. І взагалі, я твоє бажання виконав без зайвого бубніння, тому… — командує Реґулус, — бігом.

Ассель повернулася на ліжко.  

Руки трохи тремтіли, а серце колотилося.

Чомусь було так соромно робити це, але вона всілася біля його плечей, а потім швидко перекинула ногу на іншу сторону, поки сама не передумала.

Реґ, мабуть, відчув її вагання, тому що одразу вхопився долонями за стегна, поки великі пальці прокреслили декілька кіл по ніжній шкірі.

Він підтягнув її до обличчя, а потім втиснувся губами до її промежини. Не гаючи ні секунди,  Реґ почав виводити язиком доріжки зі сторону в сторону, а потім втягнув клітор.

Ассель задоволено скрикнула, а потім її думки зупинилися. 

Кожного разу, коли він це робив, ефект був однаково чудовим — мозок відключався і все, на що вона була здатна, це жалюгідні задоволені стогони.

— Ти така смачна, — раптом промуркотів Реґулус, — їв би тебе на вечерю кожного дня.

Вона вчепилася руками в узголів’я ліжка, бо відчувала, що сповзла б вниз не тільки через приголомшливе задоволення, а ще й через його слова.

Стиснувши її стегна, він штовхнув вперед та назад, допомагаючи їй рухатися на його обличчі. Ассель ковзає, чіпляючи чутливою шкірою його губи та язик.

Напруга пробігла її хребтом і накопичувалась в животі.

Їй потрібно було ще трошки.

Власне ковзання та його язик чудово працювали разом.

І коли Реґулус притягнув її до обличчя, щоб в черговий раз втягнути в себе шкіру, вона відчула, як її нарешті накрив оргазм. Знайомі солодкі судоми вибухнули десь внизу живота, а потім розлилися всім тілом.

Ассель сповзла вбік і згорнулася калачиком поряд з Реґом.

— Класне бажання, — промимрила вона, збираючи себе до купи.

Хлопець задоволено розсміявся.

— А ти ще вагалася.

Через декілька хвилин Ассель нарешті спромоглася піднятися на ліжку. Реґулус сонно гладив її ніжки, все ще валяючись поряд.

Вона лише збиралася розповісти, що б загадала, якщо б виграла більше раундів, як почула хлопок дверей на першому поверсі.

— Ти теж це чула? — Реґулус підхопився миттю.

Не кажучи ні слова, Ассель кинулася за своєю одежею.

— Це, мабуть, Сіріус, — гарячково прошепотіла вона, натягаючи шорти, — чорт, він же сказав, що скоріше за все не повернеться.

Вона кинула погляд на Реґа, який з жахом дивився на свій живіт та стегна.

Вздовж і впоперек вкриті яскравим воском.

— Піздець, — панічно констатував він, намагаючись струсити хоч частину червоних плямок.

Ассель вже натягала футболку.

— Здирай давай, — вона пригладила волосся і кинула погляд в дзеркало, намагаючись оцінити, наскільки очевидно по її вигляду, чим вони тільки що займались, — а я пішла зустріну його.

За дверима вона опинилась швидко, молячись, щоб Реґулус впорався і спустився до того, як Сіріус поцікавиться, де він.

— Гей! — знайомий голос донісся з першого поверху, як тільки вона затупотіла сходами. — Не спите ще? Я не кликав, бо думав, що ви вже відпочиваєте.

Світло від люмосу осяяло вітальню.

Ассель хотіла відповісти, але раптом побачила, що Сіріус не один.

— Привіт, — хлопець поряд з ним поквапився привітатися, — я Ремус.

 — О, — видавила з себе дівчина, — привіт.

Вона на секунду зависла, бо коли вони з Реґом запропонували Сіріусу прийти якось зі своїм бойфрендом, то не думала, що це відбудеться в той же день.

Вночі, бляха, під час шторму.

— Я Ассель, — швиденько додала вона.

За секунду запанувала мовчанка.

— Я казав тобі, що це хрінова ідея — апарувати сюди зі мною прямо вночі, без попередження, — тихо буркнув Ремус до Сіріуса, — якось… Неввічливо з мого боку.

— Ні-ні-ні, все добре! — дівчина поспішила запевнити їх гостя. — Ми ще не лягали спати. Та і лише вранці казали Сіріусу, що будемо раді, якщо ти завітаєш в гості.

— Ми просто закінчили чергування і зайшли в Орден, щоб відзвітувати, та почули по радіо про шторм на Корсиці з жертвами, — Сіріус швидко начарував декілька бульбашок зі світлом, які заполонили вітальню, — тож, ми вирішили зазирнути до вас, мало що могло трапитись.  

Він кинув погляд у вікно, де все ще вирував вітер, але дощ майже затих.  

— Світло вимкнулося, — Ассель хитнула плечима, — але ми запалили свічки. Ви ж залишитесь? — вона люб’язно посміхнулася.

Хлопець Сіріуса здався їй доволі милим.

— Взагалі, ми планували перевірити, чи все у вас добре, а потім…, — Ремус запнувся, обираючи слова.

— Піти по своїх справах, — стримано закінчив Сіріус. 

Реготнувши, Ассель сперлася спиною на дверний косяк.

— А я думала, ви вирішили як раз скористатися запрошенням провести вихідні разом.

— І це також! — Сіріус швидко відповів, — Але це планувалося на завтра.

— А де Реґулус? — раптом запитав Ремус.

Дівчина подумки вилаялася, вже збираючись щось збрехати, але почула, як відкрилися двері кімнаті наверху. Вона висунулася за ріг.

— Ось і він.

Ассель з полегшенням зітхнула, коли хлопець швидко скотився поверхами вниз із самим невимушеним виглядом. 

— Привіт, — Реґ потиснув руку брату, а потім його хлопцю, — вибачаюсь, я в душі був, тож не одразу почув, що хтось прийшов.

— Тож, якщо всі живі і ніхто не вмер, — почав Ремус, — то ми можемо піти. Ну а вранці…

Сіріус раптом ступив крок ближче до брата.

— А що це в тебе в волоссі?

— Га? — Реґулус не одразу зрозумів.

— Червоне щось, — Сіріус лише потягнувся, щоб дістати, як той відсахнувся.

— Нічого в мене там немає, — Реґ панічно зкуйовдив кучері, щоб витрухнути, що б то не було.

— Там точно було щось червоне, — протягнув Сіріус, — я бачив.

— Давно у лікаря зір перевіряв?

— А ти давно заспокійливе пив?

Ассель і Ремус зітхнули.

«Починається…», — ця думка майнула у них обох одночасно.