Частина 1: Кохання всього життя Альфарда Блека

Нотатка: початок буде трошки довгим, але мені так хотілося розказати більше про Альфарда та Блеків загалом, то ж я не втрималася. Реґулуса тут не буде, але його буде БАГАТО далі <3.

Сімейні вечері не були частою подією в маєтку, бо кожна з них зазвичай завершалася сваркою та образами на довгі місяці, аж поки комусь знову не захочеться випробувати своє терпіння. Зазвичай це була Вальбурґа або Сиґнус, і ніколи — Альфард.

Взагалі-то, колись дуже давно Альфард лише тільки мріяв, щоб сестра звернула на нього увагу, пограла з ним у щось, або хоча б почитала йому книжку. Згодом, коли вони подорослішали, йому хотілося лише одного — щоб вона відвалила від нього на пару з батьком та матір’ю.

«Альфард, як ти можеш? Батько витратив стільки часу, щоб Роз’є відмінили заручини їх доньки з Ноттом на твою користь, а все, що ти робиш, це їдеш?»

Спочатку вони зробили все, щоб він не зміг працювати в дослідницькому центрі, як йому того хотілося ще з четвертого курсу, а потім чомусь вирішили, що той покірно буде виконувати їх забаганки. Чорта з два! І він поїхав.

Батько гнівався не менше року, але питання вилучення його спадку навіть не підіймалося. По-перше, Альфард завжди був материним улюбленцем, по-друге, він старший син, від якого родина очікувала дітей, то ж він все ще залишався їх головним спадкоємцем.

Хоча Поллукса Блека вся ця ситуація неймовірно дратувала, і він змусив одружитися з дівчиною Роз’є свого молодшого сина — йому було шкода своїх зусиль, а також чхати на те, що Сиґнус фактично не був повнолітнім та навіть не закінчив школу¹.

Повернемося до Альфарда. Молодому та заможному, йому було не так-то й складно влаштуватися самому в іншій країні — але займатися метою свого життя, то зовсім інша справа! Дякуючи впертому батьку, дорога в науці в Британії була для нього під великим питанням, і нічого не залишалося, як починати все в чужій країні.

Оселившись в Ницці, де був розташований один з Блеківських маєтків, Альфард почав довгий шлях — навчання у декількох видатних магічних спеціалістів, роки аспірантури і, нарешті, експедиції.

О, експедиції! Молодого чарівника хвилювали всі ті можливості, заховані у віддалених від людства місцях та ті знання, які досі були недоступні людству.

Перші роки, як тільки емоції від сварки з батьком трохи втихли, він навідувався додому регулярно. Побачити матір, поспілкуватися з братом та сестрою, але час йшов, і їх погляди ставали радикальнішими.

Альфард і сам любив красиве життя, комфорт, гроші та високий соціальний статус, але фашистські замашки того чаклуна напівкровки, який став частим гостем в його домі, йому зовсім не подобалися. Не подобалося йому й всебічне захоплення ним серед круга його спілкування у Лондоні.

До того ж, батько не полишав спроб змусити старшого з спадкоємців також взяти собі якусь чистокровну відьму за дружину. В Сиґнуса, як на зло, на той момент було вже дві доньки — і ні одного сина. І ці дві речі були головними причинами, чому Альф став з’являтися вдома трохи рідше.

Про одруження в ті роки він поки не думав. Його виховання та соціум під час дорослішання якимось дивом не перетворили хлопця в раціоналіста, і сама ідея шлюбів за розрахунком здавалася йому огидною. Якщо хтось дійсно западе в його серце — хай так і буде, а спеціально шукати когось… Ні, це не входило в плани Альфарда Блека.

Його цікавила робота, дослідження, експедиції. Догляд за магічними істотами подобався йому з першого ж уроку у школі, але пізніше Альфа зацікавила трохи інша, хоч і близька спеціалізація.

Людиноподібні магічні істоти, їх різноманіття, їх цивілізаційні та культурні аспекти — ось що бентежило його розум. Його бісило, що британські професори були трохи відсталими у цьому плані і майже прирівнювали ці народи до магічних створінь на кшталт грифонів або садових гномів. Дослідження на цю тему навіть не користувалися попитом.

Як можна порівнювати садового гнома і велетня? Або грифона та перевертня? Чи піксі та вампіра? На десятий рік проживання в Франції він мав досвід спілкування з більшістю людиноподібних істот, але все ще залишалася одна ніша, якої не вистачало для завершення його наукової праці.

І відправляючись у останню експедицію, яка мала б дати йому залишки необхідної інформації, він не думав, що зустріне своє кохання саме в таких обставинах.

Зазвичай, перед відправленням він прораховував все до деталей. Важливо було не просто дібратися ареала проживання істот, а й знизити ризики їх розлютити або повести себе якось неприйнятно. Добре було б ще й оволодіти мовою потрібного народу хоча б на базовому рівні, що б не лише спостерігати, а й мати змогу поспілкуватися з їх представниками.

То ж, Альфард планував дібратися до потрібної місцини з кораблем чарівників-контрабандистів (того часу ніхто з його знайомих науковців не міг скласти йому компанію для створення повноцінної магічної місії), а потім полишити їх на березі і займатися вивченням потрібної йому цивілізації. 

Але, вже пливучи повз Корсики, Блек не врахував один нюанс — він не міг знати, що декілька годин назад у цих же водах вже був дуже схожий корабель. І на відміну від того, на якому плив Альфард, він не просто перевозив деякі грузи забороненими шляхами, а полював на сирен.

Їх кістки та волосся мали потужну силу та цінувалися на чорному магічному ринку, то ж охочих підстрелити цих істот було немало, попри їх сильну схожість на людину. Тому не дивно, що їх невеличкий корабель був атакований в перші ж хвилини входження у води, куди й прямував Альфард.

Згодом молодий чарівник мало що пам’ятав з того дня через стрес та нерви, але факт залишається фактом — саме тоді він вперше зустрів свою Неріс.

Альфард свято вірив, що вона також закохалася з першого погляду, але згодом сирена призналася, що в ту ніч думала, що він укокошить її при першій зручній можливості, то ж просто намагалася бути милою, чарівною, такою нещасною та потребуючою його допомоги. Але з часом вона покохала його так же палко.

То ж, сирени атакували корабель контрабандистів, думаючи, що це той самий або такий же, який полював на представників їх народу годинами раніше. І це б швидко спрацювало, якщо б на судні були маґли — але все це було марно проти чарівників.

Зав’язалася запекла бійка, контрабандисти намагалися відігнати розлючених сирен різними закляттями. Альфарду це не подобалося, бо він завжди був за гуманне поводження з будь якими істотами, але в тому випадку це скоріше було питанням їх виживання.

Зрештою-решт, команда корабля змогла створити навколо судна захисне поле, яке просто не пропускало будь яких істот. І, нажаль, одна з сирен опинилися не на тому боці — упливти геть вона просто не могла через поле.

Не дуже задоволені тяжкістю мандрівки контрабандисти вирішили, що полишати таку здобич безглуздо. Принаймні, на кошти, виручені з продажу волосся та кісток істоти вони не лише полагодять корабель, а ще й отримають непоганий прибуток.

Альфард на таке не погоджувався. Чорт забирай, він спеціально шукав команду, яка б не була зацікавлена в такого роду промислах. Часу на роздуми в нього було не так багато, а дозволити контрабандистам вбити невинну істоту — ні, так він вчинити не міг.

Ну як невинну, взагалі-то вона та її любі друзі мали за ціль знищити їх корабель, хоча й просто у якості помсти.

Але Альфард не думав про це, коли накладав Імперіус на членів команди корабля та змушував їх якнайшвидше покинути ті води та завершити їх шлях біля Корсики. Знімати захисне поле протягом декілька годин було загрозливо, інакше сирени таки б завершили свою справу.

Тому поки корабель йшов якнайдалі від того місця, Альфард чемно заговорив з чарівною сиреною і спитав, чи не пошкоджена вона. Дяка Мерліну, він опанував трохи їх мови перед тим, як вирушати.

Неріс могла б використати свій голос, але хлопець здався їх настільки причмеленим, що було аж трохи шкода його зачаровувати. Врешті, зазвичай на її народ просто полювали задля наживи та винищення — але Альфард був першим, хто повів себе так чемно. Ще й спитав на її рідній мові, чи все з нею ґаразд.

Не те що б в неї був великий досвід спілкування з людьми — їй було не так багато років, попри те, що сирени живуть дуже довго. Але члени її родини розказували багато чого про людей. Особливо про тих, що володіють певними силами, і от саме їх потрібно було стерегтися сильніше за все. 

Його ввічливість та зачарування тих людей, все це було підозріло, на думку Неріс. Він міг підступно затесатися до неї в довіру, а потім якось використати в своїх цілях. Але все таки вона не поспішала зачаровувати його.

Люди, зрештою решт, були цікавими. Жили на суші, мали дві ноги, а не хвоста. Хоча дівчина знала, що також може — але за це потрібно буде назавжди розпрощатися зі своїм плавнем. Неріс чула про тих, хто так робив, але не мала змоги поспілкуватися, бо після ритуалу їх зазвичай більше ніхто не бачив.

Вона провела декілька годин на побитому Хвилерізі, спілкуючись з тим дивним хлопцем, кожної хвилини очікуючи якоїсь підстави, але її не трапилося.

Він був милим та чемним, а коли корабель повинен був скоро дістатися берегу, зняв захисне поле та запропонував їй попливти додому. Ще й вибачався, що не зробив це раніше через ризик повторної атаки від її народу.

Ніхто не тягнув Неріс за язика, але вона все-таки спитала, чи хотів би він чогось взамін у подяку за її врятоване життя. Хлопець вагався лише декілька секунд, а потім сказав «Так».

«Ага! Ось зараз і буде підстава!» — подумала Неріс.

«Я не хотів би, щоб це була наша остання зустріч» — промовив він.

Сирена майже закотила очі. Матір казала, що людські чоловіки божеволіють від них, то ж вона мала здогадатися, чого цей телепень від неї захоче. Неріс майже кивнула з наміром мило посміхнутися, наобіцяти з три короба та обдурити його, ніколи більше не втрапляючи на очі, але він продовжив.

«Я вивчаю ваш народ, то я був би тобі безмежно вдячний, якщо б ти розказала мені про вашу культуру, традиції. Все, що вважаєш важливим»

Неочікувано для себе вона погодилася.

Альфард залишився на Корсиці на наступні півроку, зустрічаючись з Неріс на березі, подалі від людських очей. Вони бачились часто — спочатку більше говорили на її мові, але згодом вона навчилася розуміти і його власну.

І чим ближче був час повернення Блека до Ніцци, тим сильніше Неріс хотілося втопитися, якщо б вона лише могла таке зробити. Цей хлопець розказував їй про неймовірні речі, які були чимось звичним і повсякденним на суші. Вона хотіла б побачити все це своїми очима.

В їх останню зустріч дівчина була темніше грозової хмари. Сирена не хотіла признавати, що не бажає, щоб хлопець полишав її. Але все, що він хотів від неї, на скромну думку Неріс, — це знання про її народ та культуру. Вона не сміла прохати його б про більше.

Тим не менше, Альфард був іншої думки. Він вагався, але все таки в той останній день запропонував їй поїхати з ним.

«Як ти це собі уявляєш? Ти казав, що живеш у місті біля моря, але загалом…Ти будеш займатися своїми справами, а мені залишається весело пірнати у прибережних водах, кожного дня чекаючи на тебе?» — трохи капризно вигукнула сирена у відповідь на його пропозицію.

«Я не вправі забирати в тебе те, що для тебе звичне й рідне, Неріс. Але якщо ти погодишся, то обіцяю тобі, що ти не будеш самотньою ні хвилини свого життя»

Вона гадки не мала, що останні два місяці, поміж написанням своєї наукової праці, він корпів на тим самим зіллям, про яке ходили чутки серед її народу. Лише три ковтки з рук людини, і вона може попрощатися зі своїм плавнем.

І ніякого шляху назад. Її голос може й залишиться, але глибоке рідне море буде закрите для неї назавжди.

Але Неріс погоджується, міркуючи, що якщо скаже «ні», то ніколи не побачить світ, як мріяла будучи дитиною, ще задовго до зустрічі з Альфардом. І згодом вона про це ніколи не шкодує, навіть іноді сумуючи за рідною домівкою.

Вона п’є те зілля з його рук та спостерігає як її перламутровий хвіст, яким Неріс пишалася все життя, перетворюється на звичайні ноги. Але потім Альфард цілує її так палко, що дівчині приходиться забути про весь сум втрати.

Наступного ранку вони вирушають до Ніцци разом — не пройде й місяця, як вони одружаться у невеличкий каплиці. Через пару років Альфард придбає великий та гарний маєток на Корсиці, неподалік від місця їх першої зустрічі, бо Неріс хотілося бути хоч трошки ближче до рідної місцини.

І все це, звісно, буде великої таємницею, яку Альфард буде берегти від родини. Йому плювати на репутацію, спадок та інші подібні речі — чоловік просто не хоче, щоб батьки нашкодили його коханій та їх майбутній дитині.

А так неодмінно станеться, якщо хоча б одна жива душа взнає, що нащадок давнього чистокровного роду одружився на колишній сирені, яка навіть не має магічних здібностей.

 

1) доречі, щодо віку одруження Сиґнуса — звучить бредово, але завдяки уважним м’ючалкам з Твіттера, ми помітили, що в офіційних джерелах інформації, та й на самому гобелені Блеків вказано, що у Сиґнуса (1938 р. народження) лише 13 років різниці з його старшою дочкою, Белатрікс. Можна було б вважати, що це помилка Роулінг, яка періодично помиляється з датами і роками, але знаючи Блеків, ми не дуже здивувались би, якщо б це виявилося правдою… В будь якому разі, батьківство у 13 — це трешово, я таке не підтримую, тому давайте вважати, що Сиґнус хоча б на три роки старшим 😊

2) трансформація сирени в людину, інфа за їх кістки та волосся — моя видумка, не канонна інформація