Як кажуть, Sam Smith нарешті оприлюднив “Unholy”, а Автор нарешті оприлюднив «Терновий вінок»
В свої двадцять сім років Ніколь Терещук була однією з найуспішніших спеціалістів у галузі юриспруденції та адвокатської діяльності для свого віку. І не тільки диплом Оксфордського університету був тому беззаперечним доказом. Чи курси перекладацької діяльності та лінгвістики, які вона взяла просто так, задля розваги, щоб підучити декілька мов. Бо юрист повинен знати хоча б дві міжнародні мови, тоді він буде класним спеціалістом. Чи, в кінці-кінців, півторарічний курс психології у тому ж університеті, що закінчився успішним захистом дисертації. Бо гарний юрист – гарний психолог. Ясно як білий день, як двічі по два – чотири. Практикувати вона почала з першого курсу, на всій швидкості врізаючись у світ судових засідань, законів, поправок, скарг та оскаржень. Це було її стихією, її пристрастю. За п’ять років навчання, досвіду назбиралось досить, щоб декілька вельми серйозних юридичних установ хотіли заполучити її з руками та ногами і пообіцяти контракт з п’ятьма нулями, медичною страховкою та гарантією працевлаштування років так на двадцять.
Але це зараз, у 2020-му, вона не жаліла себе, своїх сил, щоб побудувати кар’єру і затвердитись у своєму житті. Нині вона була сильною, неприступною та невідступною, досягаючи свого усіма можливими і неможливими шляхами. Це зараз вона озиралась на минуле з легкою посмішкою.
Сиротою Ніка стала рано, їй було лише вісім. Вона майже не пам’ятала батьків, засновників адвокатської компанії «Justice», найдорожчої в Києві, які в офісі проживали основну частину свого життя. Та вона назавжди запам’ятала той жовтневий день, холодний дощ, пробираючий до кісток і сльози бабусі. Закарбувала в пам’яті жалісливі погляди дорослих, якихось знайомих, колег, що тримали в руках червоні троянди і всі, як один, були одягнуті в чорне. Здавалось, безтурботне дитинство закінчилось назавжди.
Компанію переоформили спочатку на бабусю, а потім і на одного з найближчих друзів сім’ї. Ніка отримувала свій відсоток в якості гарних грошей, бізнес розширювався і дохід збільшувався з кожним роком. Та сама, ніяк не хотіла себе пов’язувати з цим місцем. Окрім самої суті. Закінчивши школу в Києві, беззаперечно обрала юридичну сферу, як метод заробітку на все подальше життя. Подавала документи у різні університети Європи, накопичена сума дозволяла розійтись не на жарт. Хотілось замахнутись на США, вона знала, що скажені та найкращі юристи виховуються у американських містах, на вулицях типу Уолл-Стріт, та бабуся прохала не їхати так далеко. Хотілось бачити онуку хоча б двічі на рік і мати можливість приїхати самій на відвідини не витрачаючи на один лише політ по дванадцять годин мінімум. Вибір пав на Британію, трохи чопорну, трохи холодну та сповнену університетами, коледжами і новими можливостями.
В Оксфорді їх не жаліли. Починаючи з жорсткого відбору на початку, коли Ніколь провела майже місяць в дикому стресі, кожного разу нервово клікаючи на іконку електронної пошти, в очікуванні листа з підтвердженням і закінчуючи величезним тиском з боку викладачів, що мали за мету виховати стальний характер професіоналізму у своїх учнів. В кінці другого року навчання взяла додатковий курс з вивчення двох мов та культури: французьку та італійську. І коли французьку вона вивчала ще в школі в Україні, то італійську почала вивчати повністю з нуля. Це дало змогу стажуватися не лише в англомовних країнах, за плечима був досвід практики у французькому Марселі та італійській Флоренції. Це були два літа, коли вона не змогла повернутись в Україну на літні канікули і бабусі, найближчій для неї людини, її єдиному опікуну, довелось провідувати її самій. Роботи було багато, багато зустрічей, багато корисних знайомств, і Ніка намагалась не впустити жодну з таких можливостей. Вона брала вихідні, щоб показати бабусі і споглянути самій, архітектуру та мистецтво Франції, насолодитись морем та начастуватись досхочу місцевих страв в Італії. А потім, подібно до власних батьків, пропадала на засіданнях і в прохолодних офісах юридичних установ, поглинаючи інформацію 24/7 наче губка.
Доля любила Ніколь. Вона наділила її впертістю, сильним характером, гнучким інтелектом і справжньою українською красою. І чоловіки велись на довге каштанове волосся, на глибокі, відьомські зелені очі, на ніжний, худорлявий стан. Притягувались до її обізнаності в багатьох сферах, до легкого почуття гумору, до м’якої та, водночас, пристрасної вдачі. Романи не затягувались надовго, бо вона по своїй суті, була перелітною пташкою, та були яскравими і не схожими один на одний. Ніка закохувалась легко, та коли надзвичайно швидко пізнавала людину, ставало більше нецікаво і вона розривала стосунки. Хотілось зустріти такого чоловіка, в якого б вона пірнула, наче в море, з головою і на саме дно, якого б вона вивчала днями і місяцями та всеодно до кінця так би і не пізнала. Так, іноді, чоловіки робили їй боляче, та це не було трагедіями, вартими шекспірівських п’єс, оклигувала вона за пару вечорів, під якийсь ненав’язливий сітком в поєднанні з фастфудом. Сім’ю вона не планувала і поки не хотіла, хоча обожнювала дітей і приділяла багато уваги малюкам своїх подруг, які вже встигли обзавестись домашнім вогнищем. Все ж, жертвувати кар’єрою, яку розвивати виявилось набагато легше, ніж стосунки, вона аж ніяк не збиралась.
Розгадати глибини людських душ хотілось на професійному рівні, в книжках та на парах, як і все, до чого вона приходила у своєму житті. Курс психології було обрано з цією метою, у поєднанні з необхідністю краще орієнтуватися в майбутніх партнерах та клієнтах. Півтора роки вивчення установок та особливостей поведінки людей промайнули непомітно, Ніколь все ще поєднувала основне навчання з додатковим, і ознаменувалось захистом дисертації: «Психологічні дисгармонії особистості в особливих умовах професійної діяльності», де за основу вона взяла свою власну, юридичну спеціальність. За активної підтримки свого наукового керівника, вона переклала роботу на три мови (французьку, італійську та українську) і надрукувалась у декількох виданнях. З оригіналом довелось виступати тричі: на захисті, а також на щорічних студентських з’їздах-конференціях – у рідному Оксфорді та сусідньому Кембриджі.
На момент випускного, Ніколь Терещук була успішною та освіченою особою, за плечами якої був великий багаж знань, досвіду та широка дорога можливостей.
Та сам чорт потягнув її повернутись у Київ.