Надія.
Кажуть, що паління заспокоює. Ви вірите в це? Стискаючи фільтр пальцями, відчуваючи його структуру шкірою, трохи здавлюючи, насолоджуючись його гнучкістю. А потім затягування – і навіть серце – пропускає удар від насолоди. В мить, коли легені наповнюються отрутою, людина задоволена. Вона щаслива. Вона спокійна. Ви палите? Я думав, що кинув. Всесвітня організація охорони здоров’я і наукові дослідження констатують, що паління тютюну вбиває до половини людей, які його вживають.
Шанс того, що сигарета мене вб’є, вище, ніж смерть в російській рулетці. Компоненти тютюну (смоли, нікотин, дим і так далі) не розслабляють, а просто «гальмують» найважливіші ділянки центральної нервової системи. Я думав, що кинув палити. Але це виявилося не так. У ящику стола на кухні завжди лежить запечатана пачка і сірники. Ніколи не любив запальнички. Точніше буде сказати – лежала. Зараз від пачки залишилася половина, а моя нервова система максимально загальмована. Дві години я намагаюся розгадати пароль Анни на ноутбуці.
Я впевнений, що там має бути хоч якась інформація. Треба зрозуміти, як Звір вийшов на неї, що послужило причиною нападу, викрадення. Головне, щоб не вбивства. Я не готовий. Звір не грає зі своїми жертвами, не мучить, не відрізує по шматочку. Він прямолінійний. Він вбиває, не церемонячись. Ніж, зашморг, молоток. Він не гидує нічим. Дата наротження, прізвище матері, ім’я подруги з дитинства. Нічого не підходить. Поки я розгадую її загадки, вона може бути вже мертва.
Але Звір не вбиває одинаків, йому треба, щоб партнери бачили, як вбивають коханця або коханку. Вони повинні знати, що їх чекає та ж доля. Але хто може бути цією «парою» для Анни? У мене немає ідей. Перший раз я не знаю, де шукати. Він може бути де завгодно, навіть у сусідньому будинку. Поліція не оголосила пошуки зниклої практикантки, порахувавши, що вона поїхала. Хоч це і було нелогічним вчинком, але в цих обставинах мені це на руку, вони можуть тільки заважати.
Весь залишок вечора і ночі аж до цього моменту мене не покидає почуття – навіть не знаю, як його описати. Переживання, можливо. Немов кишки накрутили на кулак і засипали лід замість органів. Якийсь холод всередині. Відчуття неминучості і порожнечі. Не пам’ятаю, чи переживав я ці почуття раніше. Де шукати? Їздити по усіх покинутих будинках, обшукувати паркінги і готелі? Але я розумію, що немає часу на удачу. Тут треба знати напевно, де шукати. Тому що спроба буде лише одна.
І якщо я помилюся – ні, я не можу собі дозволити навіть думки про програш. Ціна занадто велика. Немає такої статистики, яка розрахує шанс бути викраденим серійним вбивцею двічі. Як і немає статистики, який відсоток виживає після таких викрадень. Нульовий? Яку удачу треба мати, щоб історія повторилася?
– Няв. – Кіт не прокидався відколи я прийшов. Дві години, сорок шість хвилин і п’ятнадцять секунд. Стільки часу я не приношу користі. Десять випалених сигарет. Поки я витрачаю час на пошуки голки в стозі сіна, ця голка може бути вже знищена. Я втягнув її в це, я розкрив себе, хоч і ненавмисно. Я вклав вогонь в її руки в тому парку. Я помилився. Хоч пітьма і плескалася в її зіницях, але це я підштовхнув її в прірву. Я. В тому, що вона зараз зникла, тільки моя провина. Підпустив занадто близько.
Запустив її під шкіру, дозволив їй залишитися і в таємниці від самого себе насолоджувався присутністю.
– Няв. – Кіт стоїть навпроти мене і нявчить. Я бачив у нього їжу, там точно була і миска з водою. Не розумію його претензії. Я не спробував один варіант. Занадто банальний і простий. «Батон». Пальці швидко забивають кличку домашньої тварини і екран ноутбука оживає.
– Може ти не такий вже і даремний. – Нічим не примітна заставка на робочому столі, декілька тек з дивними назвами, браузер і значок пошти.
Пробуючи удачу в теках, я зрозумів, що і вони приховані паролем і це точно не «Батон». Залишається пошта: пара кликів, і вона розкривається. Без додаткового введення паролів. Ніякого спаму або інтернет-розсилок, як у більшості. Усі листи з однієї адреси. Думаю, треба шукати від останнього, рухаючись в початок. Я повинен випробовувати задоволення у цей момент або захват. Але нічого з цього немає. Тільки холод, здається, з кожною хвилиною його стає все більше всередині.
Кожна хвилина, що йде на пошуки, зменшує шанс знайти Анну живою. Перший лист відкривається швидко. Графіки з датами і відсотками. Ніяких підписів або розпізнавальних знаків. Але судячи з чисел, цей напад на її подругу, викрадення вагітної, вчорашній день і вечір і ще невідомі мені дати. У ці суботні дні графік найбільш активний. Закриваю перший лист. Швидко відкриваю другий. Карта, червоними лініями відмічені маршрути.
Центральна кав’ярня, готель, де був напад, мій будинок, лікарня, де знаходиться її брат. Декілька невідомих мені місць на карті за межами міста. Але все ще ніяких даних, які допоможуть вичислити особу Звіра. Ніби Анна шукала інформацію по певних місцях і шукала там збігу. Усі ті дні, що вона куталася в плед з котом на дивані, де зараз сиджу я, вона шукала зачіпки. У перервах між пошуками сукні і благодійним вечором. Якби я не запросив її, можливо зараз вона була б тут, жива.
Відганяю ці думки. Зараз вони не допоможуть знайти, а тільки відволікають від мого завдання. Третій лист. Усі вони датовані сьогоднішнім числом і пришли менше п’яти годин тому. Якраз під час вистави Дарини. У третьому листі відео. А конкретно – вулиця біля мого будинку. Невідома мені камера знімала з протилежного торця будівлі давно не працюючого магазину. Я був впевнений, винаймаючи цю квартиру, що тут камер немає. Але зараз це неважливо. Я приїхав і припаркувався, з костюмом пішов за Анною. Машина стоїть і нічого не відбувається.
Відео саме прискорюється до потрібного моменту. У огляд камери потрапляє чоловік. Він, озираючись на всі боки, швидко йде у бік машини. Його обличчя не можна роздивитися під капюшоном. Він лише на секунду нахиляється і пропорює колесо.
Я знав, що це не випадковий збіг обставин. Пальці мимоволі стискаються в кулаки, і я чую їх хрускіт. Це він. Він стежив і полював, але не лише за Анною. Питання: чому? В який момент він вирішив, що вона може стати його жертвою? Чи на що він розраховував? Підібратися до брата, який міг пізнати його обличчя? Звір ховається з огляду камери, і відео закінчується. Наступний лист. Дата листа сьогоднішня, але відео датоване декількома місяцями назад.
Центральна вулиця, де щодня проїжджає величезна кількість автомобілів. Я не знаю, куди дивитися: машини, таксі, люди? Але я впевнений, що відео тут не просто так, і тут теж є підказка. Відео закінчується, а я так нічого і не побачив. Перемотую в початок, ну давай, Анна. Ти ж не просто так додала його. Але судячи з дати його приходу, вона ще не побачила. Нічого, ти подивишся його, якщо захочеш сама. Я знайду тебе. Чого б мені це не коштувало. Мою увагу привертає жінка з короткою стрижкою і яскравою сукнею.
Вона тільки що вийшла з будівлі, але на відео незрозуміла назва. Дивлюся в картах і знаходжу цю вулицю і будівлю. Медичний центр. Мене немов викинули з літака без парашута. Я забуваю, як дихати. На тарілці поруч димить сигарета, вона майже дотліла до середини. Одинадцята за останні пару годин. Анна знайшла те, про що я і не міг подумати. Вона знайшла Катерину, і це, судячи з дати на записи, той день, коли вона дізналася про те, що чоловік не є батьком дитини.
У її руках тека з документами, яку вона притискає до грудей, де швидше за все результати. Жінка махає рукою в надії зловити таксі, і їй це вдається. Жовтий автомобіль зупиняється поряд з узбіччям, вона відкриває задні двері і сідає в машину. Але навіщо Анна шукала цей момент? Наступне відео. Цей же день, але різниця майже в годину. Вагітна виходить з таксі з порожніми руками. Вона не тримає теку і не притискає її до грудей. Ось так просто. Поки поліцейські ловлять Звіра, та збирають оперативні групи, притягають учених і криптографів. Практикантка, в пом’ятій футболці, з олівцем замість шпильки, сидячи на дивані, знайшла його. Головного серійного вбивцю сучасності. Просто зіставивши деталі. Ось так просто. Хоч обличчя його все ще не видно, але я вже точно знаю, як він міг ховатися і бути непомітним. Як дізнавався таємниці. Як вивчав жертв. Хто буде на видноті і в тіні? На кого ми не звертаємо уваги? У чиїй присутності дозволяємо собі обговорювати особисті теми? Говорити по телефону?
Катерина стала ідеальним злочином, що порушує усі закони Звіра. Це було б так, якби вона не залишила документи про батьківство в машині незнайомця. Ось що вона почала говорити мені в ділянці перед приходом чоловіка. Ось що вона забула. Результати тесту ДНК. А чоловік скористався. Простежив за тим, що жінка не перервала вагітність, не розлучилася. Півроку він вистежував і спостерігав лише для того, щоб заплутати сліди. І доки поліція намагалася розібратися з мотивами, він не став чекати. А знайшов, вислідив і викрав. Мою практикантку.
Ольга з братом Анни теж користувалися послугами таксиста перед тим, як приїхати в готель. Як і ми. Швидкий помах руки Анни, і машина вже стоїть біля узбіччя. У місці, де інтенсивність руху майже дорівнює нулю. Чому я не звернув на це уваги? Відкриваю знову другий лист з картою. Якщо раніше це були неясні маршрути, то зараз розумію, що шукала Анна. Один автомобіль був в усіх цих місцях, вони відмічені на картах. По мірі яскравості ліній можна припустити як часто. Наводжу мишкою на свій дім. Точні дати і час.
Вчорашній день. В обід, коли я був в університеті, і ввечері перед благодійним заходом. Але чому він не спробував викрасти нас під час маршруту? «Ваша Роза хоче повернути вас сім’ю, вважаючи мене розлучницею». Останні слова Анни, і ми загальмували. Випадково кинута фраза, абсолютно з іншим підтекстом. І це привело до таких наслідків. Але все ще незрозуміло. Чому без мене, якщо я теж фігурую? Чому він напав раніше? Не чекаючи. Було б логічніше привезти Анну додому і дочекатися тут мене. Так, квартири – не його стиль. Він вважає за краще будинки або готелі. Все ще не розумію. Знаходжу на карті лікарню, де зараз знаходиться брат Анни. Звір навідувався туди щодня. Не даремно охорону його палати посилили. Будинок вагітної – він стежив за ним півроку. Вивчаю кожну ділянку на карті. Кожну деталь. Мою увагу притягає місце, куди Звір повертався кожен вечір протягом року. Спальний район на околиці. На карті це невеликий будинок в один поверх з невисокою білою огорожею. Здається, я знаю, куди мені треба їхати і якнайскоріше.
Відкриваю останній лист. У ньому я бачу досьє. Але часу на вивчення немає. Пересилаю лист на свій телефон. З шафи в коридорі забираю спортивну сумку.
– Пока, Батон. Не даремно мама говорила: «З ким поведешся, від того і наберешся». Почав розмовляти з котом.
– Няв.