Гординя.
Звідусіль віє запах болю. Він мені не чужий, ховаю в собі гріхи. Піддатися цій волі варто? Костюм приховував мої бажання. Якщо життя моє, бажаю я так жити, у всьому скрізь бачиться обман. Вогнем їх палити і різати, просто бити, забирати їхні життя так, немов я гурман. Я – бісов Робін Гуд без стріл, я хворий. Ні. Я живий. Ох, цей запах свіжих тіл. Повір, ні в якому разі я не гидливий. І думки перериває тихий звук дзвінка.
– Вільні. Геть всі з пари, – Наполегливо вирішив я розімкнути вуста.
Маючи належні знання, скласти портрет серійного вбивці не так вже і складно. Треба знати критерії для визначення типу. Всього, як не дивно, їх два. Всю множину можна розділити всього на два і отримати правильну відповідь. Уявляєте? Ось так просто. Організований несоціальний і дезорганізований асоціальний. Кожен з них унікальний і цікавий. Але як зрозуміти, який вид дістався мені?
Пані Анна перегортувала матеріали справи, і я впевнений, що вона не повела і бровою від виду крові і тіл, що погнили, вона змочувала вказівний пальчик язиком, щоб перегортати сторінки – я вже помітив цю особливість. Ще сидячи у бібліотеці і читаючи роман або наукову літературу, вона робила це. Змочувала вказівний палець кінчиком язика і повільно перегортала сторінки. У документах по справі є все необхідне. З міркувань безпеки, поліція не розсилає дані на пошту, і ознайомитися з ними можна було тільки тут, сидячи в кабінеті детектива. Але я в цьому кабінеті вже був. Так склалося, що я вже знаю усе необхідне. Єдине, я не знаю імені, але і для його визначення мені треба ще пару днів. Я не впевнений, що мені вдасться встигнути до того, як викрадені діти перестануть дихати. І тут я встаю перед моральною дилемою. Розповісти поліції все, що зможу, без привертання додаткової уваги до себе, або виконати свою роботу і вичислити вбивцю самостійно. Гординя.
Згідно з Хомою Аквінським, гординя визначається як «неврегульоване бажання переваги». Це і мій гріх теж, я хочу бути першим, хто подивиться в очі вбивці, я хочу бачити, як його руки почнуть тремтіти, я хочу відчувати аромат страху, який збуджуватиме мене. Гординя – це моя самовпевненість, віра в те, що я все зможу і всього доб’юся самостійно, а не за допомогою Бога або, в даному випадку, детектива, який не перестає поглинати сальні пампушки і злизувати з пальців цукрову пудру, прицмокуючи.
Огидно. Ви знаєте, який це гріх?
– Дезорганізований асоціальний тип серійного вбивці. – З роздумів мене виводить пані Анна. Непогано. Що далі, мила?
– Наш зразок має низький або нижче середнього інтелект. Можливо, розумово відсталий.
Перше вірно, друге – на жаль, ні, пані Анна. Вона переводить погляд своїх блакитних очей на мене і так безневинно дивиться. О, мила, не треба так намагатися бути янголом, тобі не до лиця це.
– «Наш» зразок – не розумово відсталий, але я згоден з пані Анною, рівень IQ не більше вісімдесяти трьох. – Вона так мило підтискає губки, ніби і справді янгол. Але я бачив, мила, я все бачив в твоїх очах.
– Психічно нездоровий, неадекватний. Зневажаємий або не прийнятий суспільством через видимі дивності у поведінці. Живе за рахунок рідних або держави, може перебувати на обліку в психіатричній клініці. Такий тип вбивць не може налагодити контакти з людьми, особливо з протилежною статтю. – Як за підручником, пані Анна.
Я лише киваю. Незначні помилки: він не перебував на обліку, інакше його б давно вже спіймали. Останнє її припущення примушує мене посміхнутися, хоч я і не показав цього. Звичайно, йому складно налагоджувати стосунки з жінками, мила, він віддає перевагу дітям.
– Неохайний, погано стежить за собою. Також не стежить за своїм житлом.
– Вірно.
– Злочини здійснює спонтанно.
– Так, пані Анна.
– Не продумує деталі вбивства, не намагається знищити докази.
– Дуже добре.
– Вбиває недалеко від місця проживання або роботи.
– І так, і ні. «Наш» об’єкт часто переїжджає, і він точно не працює. Швидше за все, знімає невеликий будинок з підвалом, переважно десь за містом. Знову ж таки, він обмежений в засобах, але в нього точно є машина. О, мила, ти знову підтискаєш губи, ніби образилася. Я не повірю, що ти випадково сказала про цей пункт. Ти ж знала, що наш вбивця точно не має постійного будинку.
– Може, і маркою автомобіля поділитеся, професор? – Мені подобається, коли ти така, Анна.
Зацікавлена і збуджена. Я знову бачу іскри в твоїх очах.
– Я думав, це очевидно. – Доводиться знизати плечима, але ж це правда очевидно, мила. Чи ти не бачиш цього?
– BMW Х7?
Ну,це означає пограємо.
– Думаєте, в серійного педофіла без роботи, без постійного місця проживання і незначного інтелекту може бути авто марки BMW? – Я зручніше влаштовуюся на незручному металевому стільці і посміхаюся, дивлячись на блондинку навпроти. Мені цікаві її мотиви.
Чого вона прагне добитися, а точніше, що я можу дати їй окрім очевидного?
– Ви мені скажіть, професор.
– Дев’ята сторінка, пані Анна, там вказана марка авто, яку бачили після нападу, пам’ятаєте, я запитував про Сатану? – Один-нуль, пані Анна. Знову ти підтискаєш губи, мила, але хто ж винен, що я вже знайомий з матеріалами справи.
Я би рекомендував шукати чоловіка років сорока, який вже відсидів строк. Через те, що в його справі видно «перерви» або, як їх називають в криміналістиці, «періоди охолодження». Через те, що «наш» вбивця дезорганізований асоціальний тип, ці перерви були викликані тюремним терміном. Але не шукайте позначки «педофіл», він засуджений був за інше: викрадення, напад або вживання наркотиків. І відомо точно: він виходив достроково. Вам необхідно порівняти «періоди охолодження» у засуджених в ці періоди.
Ми склали портрет. Пані Анна зробила чорновий нарис, я його довів до досконалості. Єдине, чого бракувало - імені. Але навіть зараз у руках служителів порядку були всі необхідні дані. Вони знали зразковий вік вбивці, статуру, навіть його подальші дії з можливими місцями, які він відвідує. Київ – дуже велике місто з населенням близько трьох мільйонів чоловік. І також це місто, де не легко буде відстежити здачу будинку в оренду.
Чим і зайнялися охоронці порядку, коли я викручував кермо автомобіля до парковки університету.
Пані Анна не сказала ні слова відколи ми сіли в машину, але поза її була розслаблена, руки вільно лежали на стегнах, а сама вона, здається, розглядала пейзаж за вікном, відвернувши голову від мене. Їй точно було комфортно, вона не відчувала загрози або небезпеки. Зазвичай жінки реагували на мене інакше, вони відводили очі, червоніли, грайливо прибирали волосся за вухо. Все те, що вона робила в першу зустріч на вулиці. Але не зараз. Можливо, вона зрозуміла, що мені не цікаві її ігри? Це було загадкою для мене. Яку я планував розгадати найближчим часом. Зараз же є важливіші справи.
Пан Грозний в холодильнику для риби, у багажнику машини сорочка, яку треба знищити через краплі крові на комірі, і Дарина, що зараз стоїть біля входу в університет. Але зараз мене більше цікавить пані Анна, яка не ворушиться до тих пір, поки я не глушу двигун автомобіля. Вона повільно повертає голову до мене, і я розумію, що вона спала і зараз намагається зробити вигляд, ніби цього не було.
– Дякую.
І голос її такий правдивий і трохи хрипкий від сну, і очі такі вдячні. Але чи можна довіряти цій награній позі? Безперечно ні. Довіра – не моя сильна сторона.
– Ви отримали задоволення, пані Анна?
– Я – безперечно так.
Навіть розповівши все про вбивцю, я все ще знаю, що перший знайду його, я знаю його звички, я вивчив його манеру поведінки і навіть смакові переваги із справи. Зараз справа за малим: вислідити, впевнитися і вколоти під шкіру тонкий шприц з транквілізатором.
Це я тебе ще не трахнув, мила.
– Рад був догодити, пані Анна. – Перший раз у моїй присутності заснула жінка, дивно, що вона змогла настільки розслабитися, що відключилася прямо на сидінні автомобіля. Я розблоковував центральний замок, натякаючи, що їй пора йти. Її час на сьогодні вичерпаний. Я спостерігаю, як вона відстібає ремінь безпеки і вже збирається вийти. Навіть не попрощаєшся, мила?
– Пані Анна, Ви нічого не забули? – О, нерозуміння в її очах мене п’янить. Про що ти думаєш зараз?
Що ти могла забути в моїй машині? Є припущення? Але твої очі так і дивляться з питанням, ти так судорожно оглядаєш салон машини, ніби залишила тут свої трусики. Я дам тобі підказку.
– Ваші завдання для практики у вас на пошті, чекаю їх завтра перед лекцією.
– Добре. Усього доброго. – Коротка відповідь і двері зачинилися. А ви думали, я вас поцілую на прощання? Я дивлюся, як Анна йде у бік Дарини. Якщо я все вірно передбачив, то зараз в моїй машині опиниться пасажир у вигляді блондинки в короткій спідниці.
А, як же мама, дозволяє тобі так непристойно одягатися? Я бачу, як у вікні на другому поверсі в кабінеті декана промайнула тінь. Мила Роза, цікаво, чи сильно ти засмучена зараз? Трапляється те, чого я чекаю: Дарина лише махає Анні рукою на прощання, та я впевнений, підводить свої акуратні брови. Я бачу, як Дарина йде до мене, обтягуючи спідницю і перекидаючи біляве волосся через одно плече. У всіх завжди є вибір, мила, свій ти зробила тільки що. Ну що ж, ласкаво просимо. Сьогодні похіть змішається з гординею.