Смуток в обжерливості.
Перед тим, як вколоти необхідну дозу транквілізатора для тварин, доводиться прорахувати пропорції. Якщо все буде в порядку і я не присплю Анну назавжди, то тривалість її сну складе близько п’яти годин. А після цього можливий сон. Все залежатиме від того, наскільки її тіло виснажилося і потребує відпочинку. Тонка металева голка входить в ніжну шкіру на шиї, як гарячий ніж в олію.
Анна ще скиглить, і її тіло трясе ніби в лихоманці, але мені здається, це найгуманніший спосіб заспокоєння. Не бити ж її по потилиці? Тіло повільно заспокоюється, транквілізатор починає діяти, змішуючись з кров’ю, і вона майже засинає, насправді я не знаю, що відчувають люди під дією препарату.
Але ось що мені в ньому особливо подобається: він продається у будь-якому спеціалізованому зоомагазині, але зберігання речовини для вживання без ліцензії Міністерства охорони здоров’я є незаконним і передбачає штраф, або сім років ув’язнення. Дивно, я можу приспати їм бика з належною ліцензією, але не можу знешкодити дівчину від нанесення тілесних ушкоджень самій собі.
Ну, раз Анна сьогодні мені більше не доставить проблем, то я можу прийняти душ і вже насолодитися гарячим чаєм, насичений день сьогодні видався. І я не знаю, що мені сподобалося більше: зустріч з детективом, поява Звіра, сперма, що стікала по кісточці Рози, або зламана практикантка, зламана давно і серйозно.
Це далеко не вперше, коли Анна заподіювала собі каліцтва, і мені дуже цікаво, що повинно було статися з нею в шістнадцять років, що після цієї події данні по ній усі були практично стерті, немає фотографій з дитинства на шкільних сайтах, немає фотографій з випуску. Але нічого, декілька годин – і я обов’язково запитаю у милої Анни про подію. І щось мені підказує, що їй доведеться розкрити свої невеликі таємниці, вона в занадто делікатному положенні. Заснути в кріслі за читанням книги – не найгірший результат.
У апартаментах, які я знімаю, на другому поверсі тільки спальня і душова. На першому – невелика вітальня, ванна, кухня і кабінет. І зараз я прокинувся від того, що впустив книгу. Ну що ж, Анна буде відпочивати ще близько двох годин, а на дивані я спати не маю наміру. Вже трохи шкодую, що не залишив її у бібліотеці, але з іншого боку, в усіх є минуле, і Анна просто ще не впоралася з ним. А може і не впорається ніколи, не всі здатні «жити далі» без наслідків, хтось ріже свою шкіру, хтось чужу.
Це усього лише вибір, який є у кожного. Цікаво, як склалася б моя історія, якщо б у минулому знайшлася людина, яка змогла роздивитися провали в дитячій душі? Став би я іншим? Любив би побутову сірість, мріяв про відпустку в липні, завів би коханку на стороні? Мені цікаво, як це, прокидатися в смутку, знати про те, що сьогодні і завтра нічого не станеться. Ніколи нічого не станеться. Жити тільки через те, що народився. Без вибору, без цілей. Існувати.
Пити пиво після роботи, лаяти уряд і дрочити на гей-порно, засуджуючи себе за це. У вас є мрія? Ви хочете відпочити? Поміняти квартиру або машину? А може, обжерливість ваш гріх? І ви мрієте схуднути до наступного літа вже не перший рік? Чи ви жадаєте визнання? Хочете, щоб вас впізнавали на вулиці? Вам треба чуже схвалення?
У мене немає мрії. Все, чого я бажаю, я досягаю. У мене є цілі, і я просто йду до них, не шукаючи виправдань для самого себе. Цікаво, яка мрія у Анни, треба буде обов’язково запитати. Ви спите в одязі? Я – завжди. Вважаю, це дуже негігієнічно – спати голим. Завжди приймаю душ після сексу, якщо це технічно можливо, міняю постільну білизну після кожної дівчини, для мене неприйнятно знаходити чуже волосся або тілесні рідини на простирадлах. Анна – перша дівчина, яка спить в моєму ліжку.
Вважаю за краще не прокидатися вранці з тими, хто тут тільки для задоволення потреб. Це зайве. Довге волосся на подушці, в сливі ванни або на милі – огидно. Ну що ж. Анна так і лежить, згорнувшись в позі ембріона, займаючи праву сторону ліжка. Мою. Може виселити гостю на диван? Але передумую. Я занадто вимотаний, щоб носити її туди-сюди. Я хочу спати і навіть наявність Анни зараз мене не зупинить.
Лягаю поверх покривала, все більше шкодуючи, що не залишив практикантку на підлозі бібліотеки. Зайві проблеми, які не входили в мій план. Сподіваюся, транквілізатор вирубив її грунтовно і вона не кидатиметься по ліжку. Будильник повинен мене розбудити, через сорок хвилин. Не знаю як, але прокинувся я на своєму місці. Один. Це однозначно плюс, якщо не враховувати той факт, що Анни поруч немає. І знаєте, що я знаходжу на подушці? Волос. Білий і довгий. Треба поміняти постільну білизну. Повністю. Перевіряю душ, теж нікого.
Я, здається, забув вам сказати, що з квартири просто так не втекти. Двері закриті на внутрішній замок, а ключ лежить на найвиднішому місці біля входу. Але як правило, приховане на самому виду ніколи не помічають. Ви колись шукали телефон, по якому розмовляєте? Чи окуляри, надіті на голову? Анна не могла втекти, хоч я впевнений, хотіла. Вже спускаючись по сходах, відчуваю запах кави. Не сказав би, що люблю її. Віддаю перевагу чаю або холодному віскі. Чистому і без льоду.
«За пристрасть до кофеїну і силу його дії на організм відповідають певні генетичні варіації», – стверджують дослідники. І якщо вірити вченим, пристрасть до кофеїну закладена глибоко всередині. Ну що ж, я здогадувався, що зі мною щось не так. Цікава картина. Моя практикантка у своїй спідниці, в моїй сорочці і на моєму барном стільці. Двома руками вона утримує мою чашку і не п’є свій гарячий напій, а тільки нюхає. Отже, мила, пора тобі відповісти на пару питань і піти.
– Анна. Вона так смішно здригається, і кава розливається на мою сорочку. Тепер ви повинні мені дві.
Анна швидко піднімає свій погляд на мене, і її блакитні очі здаються все ще порожніми, ніби в них немає життя, а лише порожня оболонка. - Професор Ніколас. Страх. Голос трохи тремтить, очі розширені, нижня повіка напружена, а верхня злегка підведена, рот трохи відкритий. Ну що ж ти, мила, я не кусаюся.
– Професор, пробачте за вчора, я не планувала. – Вона не закінчує фразу. Де та сила, пані Анна? Де той азарт, коли ви підбивали натовп вчинити правосуддя, де пітьма?
Чому ви як манекен без душі, зараз ви сіра миша, де ваш запал?
– Не планували ранити себе? – Не дивлюся на її реакцію на питання, а беру білий фарфоровий чайник з відкритої полиці і обдаю його крутим окропом, щоб зігріти холодні стінки. – Ви взяли мою чашку, пані Анна. – Чую, як чашка ставиться на барну стійку, ну що ж ти, я ж не віднімаю її у тебе.
– Пробачте, – шепіт прилітає мені в спину.
– За чашку, пані Анна, або за те, що різали себе у бібліотеці? – Знову тиша. Ну ж бо, Анна, не розчаровуйте мене.
– Я все пам’ятаю.
– Похвально, – насипаю чайне листя в чайник і заливаю крутим окропом.
– Ви мене мили.
– Ви були в крові, – дістаю іншу чашку з полиці і ставлю її на біле блюдце.
– Дякую, – знову шепіт доноситься з-за моєї спини.
– Це зайве, пані Анна, я не хотів споглядати ваш труп вранці у бібліотеці. І це чиста правда.
– Дякую, що не викликали 103. Це позбавило б мене можливості продовжити практику. – У цьому ти права, мила, і не лише практику, це позбавило б тебе всього.
– Можливо, треба було.
Розвертаюся і дивлюся в її блакитні очі. Вони стали трохи жвавіші, ніж були, в них є невелика іскра. Але лише трохи, давай же, мила, опритомній.
– Можливо.
– Ви повинні мені дві сорочки, одна у вашій крові, пані Анна, друга в каві. І послуги із заміни постільної білизни.
– Я вмію відпирати кров. – Так от звідки у вас ця навичка. Ви відпирали свою, я сподівався, що ви вбивали дів, брали участь в жертвопринесеннях. А ви усього лише різали себе. Сумно, мила. Я розраховував на більше.
– І давно ви вмієте її відпирати? – Ну ж бо, Анна, не примушуйте мене запитувати, говоріть самі. Вона відводить погляд, я бачу її сумнів, вона не впевнена, що готова поділитися зі мною, і це зрозуміло. Але я повинен знати, це занадто цікаво. Вона крутить чашку з кавою на столі, так і не доторкнувшись до напою, тільки вдихаючи аромат.
– Вчора було рівно вісім років. Вона так і не дивиться на мене, біле волосся її закручене в недбалий пучок, декілька пасм обрамляють обличчя, яке, здається, осунулося за добу.
Спати з мокрою головою, мила, жахлива ідея.
– Що послужило тригером для вас вчора? – Я не боюся запитувати прямо. Мені не страшно її скривдити. Смерть? Вбивство? Стан брата?
– У вас є віскі? – Несподівано, мила, а не чи занадто це для тебе? У шість ранку? Занадто міцний і чоловічий напій.
– Нижня полиця зліва від вас під стойкою. – І вона сплигує із стільця, притримуючись за стільницю, її трохи гойдає. Погана ідея – змішувати транквілізатори і алкоголь, мила. І ще швидше за все на порожній шлунок. А вона дістає пляшку 18-річного Macallan Whiskey по п’ятсот доларів за пляшку і наливає його в хайбол – широка склянка з товстого скла.
– У вас є лід?
– А у вас є совість? Хто розбавляє віскі водою? – Пийте чистим.
І вона перевертає келих ніби це горілка, яку не смакують і не вдихають нюанси букета, щоб розкрити характер напою.
Блюзнірство, пані Анна. Вона трохи морщиться і, здається, не дихає.
– Хороший, – вона погладжує сорочку на грудях долонею, я впевнений, зараз вона відчуває, як вогонь розливається по її стравоходу. Мізерна оцінка для цього напою.
– Кращий, пані Анна. – Вона наливає другий і повторює долю першого келиха. Хто так знищує напій? Це неприйнятно.
– Пані Анна, ви п’єте кращий напій, це не дешеве пійло, яке треба пити залпом і потім не дихати.
Його треба відчувати, характер напою повинен розкритися, а не померти у вашому шлунку. Треба відчути його ноти, давати розкритися на кінчику вашого язика, він повинен збуджувати кожен рецептор, ви повинні бажати його, хотіти торкнутися, скуштувати знову.
– Хочете мене навчити пити? – Здається, пари ковтків їй вистачило, ну, цього слід було чекати. Ти осміліла, мила?
– Не хочу, пані Анна. – Вона наливає третій і перевертає його.
Не витримую, під допитливий погляд блакитних і п’яних очей дістаю в’ялене м’ясо з холодильника і копчену червону рибу, гострим ножем нарізаю тонкі смуги і прямо на обробній дошці ставлю перед нею на стіл. А вона вже тягне свої руки до закуски.
– Ні, – обсмикую її, і вона покірно слухається. Наливаю одну третину від келиха, трохи покрутивши напій.
– Віскі п’ють невеликими порціями. Декілька секунд напій повинен залишатися у роті, чіпляючись за кінчик язика – це посилить післясмак букета. Потім можна зробити ковток. Після того, як напій зігріє груди, неспішно візьміть рибу або м’ясо. – Пані Анна слухняно наслідує інструкції і більше не знищує напій як варвар, робить невеликий ковток, смакуючи бурштинову рідину, потім повільно проковтує і закриває очі. Вона не морщиться, як в минулі рази, а лише трохи посміхається самими куточками губ.
– Вісім років тому мене з подругою викрали. – Інтригуючий початок, пані Анна.