Дампіри зазвичай прислуговують та оберігають своїх вампірів. Ось я, Дмитро Резонських, несподівано став захисником самого майбутнього короля нічних мешканців. І тут понеслось!
Різкий замах, перехоплення рукою, ухилення від срібного кола, що пролітає над головою… Досить цікава техніка бою. Я ухилявся, як тільки вмів, але все це фігня, якщо мій противник сам Стефан.
Наша бібліотека величезна частина третього поверху. Знаходилась в одній із веж академії. Єдине джерело світла – це кругла велика різнокольорова мозаїка, яка служить як вікно, що не пропускає ультрафіолетові промені.
Сьогодні в кімнаті Лізандра, на щастя, нічого не сталося. Зовсім нічого. Навіть двері зачинені, як і має бути. Прикро з одного боку, адже у кімнаті заховані камери. Що ж, зачекаємо трохи. Я сів на диван, закинувши голову.
Мене спіткало безсоння. Лежу та дивлюся на щільно зачинені шторами вікна. Сонячне світло в кімнату не проникає, зараз четверта ранку, якщо подивитись на освітлення. Я лежу на ліжку, а поряд – Лізандр. Він відібрав усю ковдру, обійняв порожню пляшку пива і тепер насолоджується снами.
Тренування було закінчено лише через півгодини. Плечі боліли, руки натерлися через срібні коли, ще й втома напала, наче божевільна фанатка Тома Круза. Так хотілося виспатися!
Дмитро те й робив, що повторював, який я розумний. Та він ні слова не зрозумів, про що я говорив Габріелю! Але все одно приємно. Сподіваюся, мені перепаде щось після відбою за блискучу відповідь!
Відгуки