Повернутись до головної сторінки фанфіку: Спасіння вампіра

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

       ***Дмитро Резонських***

 

Я не ідеальний «хлопець мрії». І сам це розумію. У мене надто нестримний характер, і водночас я ідіот у серцевих справах. Мені страшно виставити себе неймовірно дурним у цьому плані. Хоча я не незайманий! І досить часто розважався з королівськими вампірами, але через два роки мене це дістало, і я почав їх бити – по заслугам, звичайно.

Але суть навіть не в цьому. Раніше я міг просто зависати з ними, вибирати собі будь-кого, кого захочу, швидко переспати, а потім розривати стосунки. Тому що мені дозволяла зовнішність та нахабство. Та й самі королівські швидко стрибають на шию дампірам, не знаю чому. Але зараз… Коли я дивлюся на Ліззі, моя впевненість залазить у будку і тихо скиглить. Він – моє божество.

Лізандр ідеальний. Як зовні, так і всередині. Він відкритий, щирий, розумний і навіть проникливий. Мені подобається його посмішка; подобається його збентеження. Іноді мені здається, що він надто прекрасний для мене – простого дампіра, що прибув із провінції.

Одночасно проклинаю свою сутність. Якби я був вампіром, наші стосунки могли б зрозуміти у вищому світлі нічних жителів. А так… я той, чию расу називали рабами. Саме ними ми, дампіри, і служили. Пам’ятається, Стефан теж починав як добровільний слуга Бенедикта. Але в цих двох все інакше, вони ніби не бояться пліток за спинами. Я хочу так само.

Раніше, десь у середньовіччі, вампіри були найвищою расою, іноді до безглуздого нарцисизму. Але згодом вампіри почали усвідомлювати, що насправді не такі вони й величні – їхні слабкості завжди на очах. Та й далеко не всі були Вищими, і не всі могли бути такими сильними. Тоді в той переломний момент дампіри самі, добровільно, запропонували захист вампірам. Натомість вампіри дарували їм свободу, а не рабство. Саме так усе й почалося. Така мода набирала обертів кілька століть, і стала законною і правильною офіційно тільки в середині вісімнадцятого століття, завдяки Дракулі.

У старих книгах можна помітити, як вампіри писали про себе як «велика раса», «Вищі» (звідти і пішла назва для чистокровних вампірів), «найсильніші», «господарі»… ну, і все в тому дусі. А ось про дампірів писали рівно стільки, скільки люди про своїх слуг.

Я один із таких слуг, закохався у свого майбутнього короля. І навіть не знаю, що потрібно зробити, щоб вампірське суспільство колись допустило «рабів» до себе тісніше. Ні, безперечно, ніколи в житті…

– Ти так задумався, мені аж страшно, – пронизливо глянув на мене Лізандр, відклавши книгу. – Про що думаєш?

– Та так… – чорт, знову соромлюся.

– Я не телепат, але… – він притулився до мого плеча, ховаючи очі. – Все буде чудово. Нам ще заздрити будуть.

Не знаю, звідки він весь час знає… але я йому вірю більше, ніж собі. Сподіваюся, у нас все буде чудово.

*Моргенштерн та обушок -  різновиди холодної зброї ударно-роздроблюючої дії, складений із залізної кулі, спорядженої шипами і насадженої на держак.

    Ставлення автора до критики: Негативне