Кара

Сиджу за столиком сама. В руці - келих джин-тоніку, напій приємно гірчить у роті, кубики льоду мелодійно стукають об скляні стінки. Довкола гамір, сміх, розмови, поверх яких накладаються неритмічні баси музики. Кольорове світло спалахує й гасне, освітлюючи відвідувачів клубу. Жінки у чудовому вбранні, стильні, з прекрасним макіяжем і вкладеним волоссям. Богині. Їхні супутники нагадують волоцюг, вбраних у перше, що трапилося під руку, неголених, просмерділих потом і цигарковим димом. Кривлячись, роблю ковток холодного напою, особливо приємного в задушливому приміщенні. Уважно спостерігаю за парами, що танцюють та іноді цілуються, а ще - за самотніми дівчатами. За ними треба наглядати. Вони - легка здобич для волоцюг, котрі називають себе справжніми чоловіками. Отими, яких показують в рекламах - огидних перекачаних бороданів, для котрих жінка - лише прислуга. Звісно, такі чоловіки можуть виглядати по-іншому, та рівень інтелекту в них приблизно однаковий.

Джин-тонік закінчується. Ігнорую хтиві масні погляди, легкими жестами віднаджую потенційних залицяльників. Вони нецікаві, а їхній флірт огидний і вульгарний. Одні й ті ж фрази. Криві посмішки. Ніякого зацікавлення мною як особистістю, лише бажання потрахатися.

Врешті помічаю трійцю - двох хлопців і дівчину. Вони нагадують найкращих друзів, бо почуваються вільно одне з одним і невимушено сміються. У дівчини чарівливе овальне обличчя, обрамлене хвилястим світлим волоссям, і миле ластовиння на носі. Вона заправляє пасмо волосся за вухо. В мочці блищить масивна золота зірка. Прикраси у дівчини скрізь - персні на пальцях, пірсинг у носі, тонкий ланцюжок на шиї, браслети на руках. Це її єдиний недолік, бо в усьому іншому незнайомка прекрасна. Я б сама з такою познайомилася, та не маю чоловічого нахабства чіплятися до жінок.

Супутники білявки - невиразні, схожі на підлітків-переростків. Один у чорних штанях і на кілька розмірів більшій футболці. На голові шапка, яка робить і так дрібне обличчя ще більш непомітним. Інший хоч і вбраний більш- менш охайно, та довге волосся абияк зачесане і не вимите.

Хлопці замовляють пиво, дівчина - каву. Схоже, вони вмовляють її взяти алкоголь, та дівчина непохитна. Помічаю, як суворо вона дивиться на приятелів і напружуюсь, коли ті переглядаються. До останнього сподіваюся, що хлопці нічого не замислили. Можливо, це вже параноя? Я так часто підозрюю чоловіків у злих намірах, що бачу те, чого нема.

А втім, всі мої жертви виявлялися тими ще покидьками, як би не виглядали і ким би не були.

За якийсь час дівчина підводиться і йде в туалет. Супутники проводжають її поглядами. Тоді знову перезираються. Музика наче стала гучнішою, а запах цигарок - різкішим. З наростаючим відчуттям огиди я споглядала, як хлопці дістали з кишень якийсь порошок і всипали у каву своїй подрузі.

Лише тисячолітнє терпіння не дозволило мені вбити їх на місці.

Неквапом підводжуся і йду в туалет, оминаючи людей і столики. Заходжу в тісне приміщення, де вже смердить сечею й блювотою. Білявка чепуриться коло дзеркала. Підходжу до неї. Зблизька вона ще гарніша. Очі трохи примружені й лукаві. Буквально відчуваю її думки - радість, що друзі згодилися повеселитися з нею, бо сама вона не любила ходити туди, де багато людей.

- Твої друзі щойно підсипали тобі щось у каву, - я нахабно перериваю її думки.

Незнайомка дивиться на мене з нерозумінням. Наші відображення повернуті у профіль. Я вища за неї, похмура й серйозна.

- Я… ми знайомі? -питає вона. До чого тут це. - Може, ви щось наплутали? Може…

- Тікай звідси, дівчино, - терпляче кажу їй, - і більше ніколи не ходи гуляти з такими особами.

- Ні, це якась помилка, - вона хитає головою, хоча зерна сумніву вже посіяні у свідомості. - Я дванадцять років знайома з Сергієм і Ромою, думаєте, я б не помітила нічого?

Мені це набридло. Клацаю пальцями перед її обличчям. Дівчина завмирає.

- Зараз ти підеш додому. Зробиш це непомітно, щоб твої друзі ні про що не здогадалися, - неголосно кажу їй. - На ранок ти мене забудеш.

Незнайомка кивнула і побрела геть з туалету. Я зачекала кілька хвилин і теж вийшла. Білявки у клубі не було. Що ж, я недарма кілька років вивчала затуманення свідомості. Звісно, дівчину можна було вмовити, та я не мала на це часу.

Повертаюся за свій столик. Ті двоє - Сергій і Роман - явно занепокоєні зникненням подруги. Виглядають розчарованими і злими водночас. А поглядами шукають чергову жертву. Розумію, що такі особи не спиняться. Можливо, стануть серійними ґвалтівниками, ламатимуть життя жінкам і уникатимуть як покарання, так і осуду суспільства.

Роблю вигляд, що п’яна, підходжу до їхнього столика й падаю на вільний стілець. По-дурному хихочу і кажу:

- Сумуєте, хлопчики? Не відмовитеся від товариства? Мені стало так самотньо…

Вони спочатку мовчать, знизують плечима. Той, що в шапці, представляється Сергієм і пропонує каву, яку не випила їхня подруга.

- А міцнішого нічого нема? - підморгую йому й залпом випиваю каву. Ці покидьки явно не знають, що на відьом не діють ні алкоголь, ані наркотики. Ото буде несподіванка. - Я Христина.

Роман - той, в брудно-сірій шапці - таки замовляє мені джин-тонік.

- Все за наш рахунок, Христинко, - всміхається він, а в мене аж руки трясуться від люті.

Треба якомога швидше опинитися подалі звідси й завершити справу.

Сергій задає рандомні питання - не з цікавості, а щоб дочекатися моменту, коли гидота в каві почне діяти. Я відповідаю в’яло й сонно, удаючи, що от-от вирублюся. Допиваю коктейль і кладу голову на стіл. Заплющую очі й прислухаюся до розмови. У вухах неприємно барабанить музика - різка й нав’язлива. Крізь какофонію звуків чую голос Романа:

- Ну що, вона готова.

- Як вона вчасно підійшла, - хмикає Сергій, - не така вродлива, як Лілія, але на раз згодиться. На неї без алкоголю ніхто й не поведеться.

Хлопці виводять мене до свого авто. Кладуть на заднє сидіння. У тиші я чую, як Сергій квапить друга, бо вже не може терпіти. Тому Роман їде надто швидко, та, на жаль, не втрапляє в аварію. Через якийсь час спиняє авто. Сергій нетерпляче відчиняє двері до пасажирського сидіння. Навалюється на мене, наче якась свиня. Грубо мацає груди. Мене завжди нудить від цього. Різко розплющую очі й хапаю покидька за руку.

- Ти що?.. - питання змінюється криком, коли я стискаю кінцівку з усієї сили. З насолодою чую хрускіт кісток і відриваю долоню.

Сергій волає, викотившись із авто. Роман завмер і злякано дивиться, як я з кров’ю Сергія на обличчі й одязі, виходжу з салону.

- Що ви хотіли зробити зі своєю подругою, тварюки? - питаю у них. Сергій волає, тож я промовляю заклинання і його скручує у клубок кісток, шкіри й плоті. На всі боки бризкає кров. Я вдоволено всміхаюся, дивлячись на заціпенілого Романа. - Може, відповіси, зайчику?

Він теж кричить і тікає. Як передбачувано. Ліниво змахую рукою. Він завмирає. Я підходжу до нього. Роман не може рухатись і говорити. Лиш розширені від страху очі стежать за мною. А я кажу:

- Знаєш, якби ви мали хоч крихту емпатії, якою зазвичай природа наділяє людей, я б вас відпустила. Ваша подруга Лілія довіряла вам. До останнього не вірила, що друзі можуть виявитися шматками лайна. З нею все гаразд. А вас треба покарати. Можливо, побачивши ваші тіла, інші ґвалтівники замисляться, перш ніж коїти злочин. Ні, любий, - я, сміючись, погладила холодну щоку. Роман щось мичав крізь закритий рот. - Я не можу тебе відпустити, я ж казала. Якби не я, Лілія прокинулася б посеред дороги у брудному одязі з болем внизу живота. А ви, тупі створіння, показали б їй відео, як ґвалтуєте непритомне тіло, так? Лілія б порвала з вами всі зв’язки… Чи ви б шантажували її? Дівчина б не витримала й покінчила життя самогубством. Ви цього добивалися?! - я вже кричала. - Срані покидьки, допоки існують такі, як ви, суспільство буде гнилим і жорстоким. Та я готова це виправити.

Мені було гидко торкатися до хлопця, тож з допомогою магії я скрутила цьому шию. Бездиханне тіло впало до моїх ніг.

Лиш тепер я відчула похмуре задоволення. В світі на двох моральних виродків стало менше.

Голови хлопців я взяла з собою. Треба чимось погодувати фамільяра. Він обожнює людський мозок. А на тілах хлопців ритуальним ножем вирізала одне-єдине слово в якості нагадування, що ці двоє - не люди і сумувати за ними не варто.

«Ґвалтівники».