Сестра

Коли я був малим, то часто хворів. Мама казала, що багато часу я проводив у лікарні з підозрою на анемію. Але як мене вилікували, вона не розповідала. Останні результати мого обстеження в лікарні показали, що я абсолютно здоровий. Коли мама померла, я гадав, що таємниця мого одужання так і залишиться в таємниці. Втім, все розповіла Аліна, двоюрідна сестра, яка тоді часто приїздила до нас. Вона була допитливою, тож чула майже всі розмови батьків. А ще Аліна також бачила її.

Зі слів сестри, все почалося влітку. Я зненацька почав худнути й бліднути, мало їв і погано спав. Лікарі виявили в мене нестачу кров’яних тілець, хоч передумов для цього не було. Аліна чула, як мої батьки обдзвонюють лікарів і збирають гроші на лікування. Вона сама тоді була пригнічена і наглядала за мною. Коли одного разу ввечері сестра хотіла зачинити вікно, що його відчиняли для провітрювання кімнати, я сказав, що не треба, бо дівчинка з лісу не зможе прийти попити.

- Яка ще дівчинка? - Аліна хоч і була дитиною, та розуміла, що дівчата у лісі без дорослих не живуть.

- Маленька, - відказав я, - вона приходить ночами і п’є мою кров. Дівчинка хоче пити, бо в неї нема мами. Вона прийшла місяць тому і я впустив її. Хочеш, я вас познайомлю?

Аліна знайомитися не захотіла. Проте помітила парні ранки на моїй шиї — маленькі й округлі. Звісно, дівчина розповіла про все моїм батькам, хоч їй і не повірили. А я образився на Аліну, оскільки дівчинка просила нікому про неї не розказувати.

Добре, що сестра виявилася такою впертою й наполегливою. Інакше я б, напевно, не вижив.

Аліна вирішила зробити фото дівчинки, щоб довести дорослим правдивість власних слів. Вона взяла цифровий фотоапарат і коли я спав, зачаїлась у шафі. Нічник коло мого ліжка горів блідим світлом, тож Аліна добре мене бачила.

Після півночі, коли сестрі набридло сидіти у своєму сховку, вікно раптом широко розчинилося. На фоні нічної темряви білів силует дівчинки у білій сукні. Аліна заціпеніла, коли побачила, як дівчинка сміливо підходить до мене і схиляється. Її очі світилися червонуватим сяйвом, а рухи були досить незграбними. Коли мала відсторонилась, Аліна побачила, що її губи червоні від моєї крові.

Тоді вона й зробила фото.

Дівчинка кинула розлючений погляд на шафу. Аліна ледь не скрикнула, коли червоні очі вп’ялись у неї й машинально зробила ще один знімок. Спалах камери злякав незнайомку й вона хутко вистрибнула через вікно.

Аліна всю ніч провела у шафі, боячись навіть визирнути. Темрява її досі лякає, тож сестра завжди спить з увімкненим світлом. А на ранок дівчинка пішла до моїх батьків і віддала фотоапарат, сказавши, що зробила фото дівчинки. Скепсис батьків одразу зник, коли вони побачили ті фотографії. Аліні їх, звісно, не показали, хоч вона дуже просила. Мене одразу помістили в лікарню, а мама звернулася до прабабці Одарки, яка ще була жива на той час. Казали, що бабця була відьмою і могла вилікувати будь-яку хворобу. Аліна підслухала, як бабця, сказала батькам, що дівчинка — це моя сестра, яка померла в утробі матері. Виявляється, що після мене мама була вагітна вдруге, та на початку літа у неї стався викидень. Душа дівчинки, певно, не захотіла покидати цей світ, тож стала упирем, який випивав з мене життя. Добре, що Аліна тоді мало розуміла зі сказаного, бо її слова змусили мене похолонути. Сестра погано розуміла, що саме робила бабця Одарка. Лиш бачила, як старенька ховала пучки зілля в кутках моєї кімнати і промовляла дивні слова. Та відколи мене виписали з лікарні дівчинка більше ніколи не з’являлася.