Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Юля чекала.
В її кімнаті було спекотно, та дівчина не зважала. Від полум’яного сонця не рятували навіть важкі темні штори, які наче плавилися, коли Юля кидала на них швидкий погляд. Долоні пітніли, варто було їх куди-небудь покласти, футболка і шорти прилипли до тіла, а чай з льодом, зроблений ледь не хвилину тому, був теплий. Волосся на голові хотілося висмикнути разом зі скальпом. Убогий вентилятор мало рятував, розганяючи важке задушливе повітря.
Юля раз-у-раз клацала мишкою по іконці інтернет-браузера. Чомусь саме зараз, коли треба списатися з подругою, вирубили інтернет, хоча світло не вимикали. Якби ж Леся жила ближче… До її селища їде лиш один автобус, у якому в таку спеку Юля не витримала б і хвилини. Тож вони переписувалися в інтернеті.
Чому ж так спекотно? Ніби ж дощ мав бути. І перевірити ніяк. Інтернет відсутній.
Очікування ставало нестерпним. Юля ліниво роздивлялася кімнату, то переводила погляд на екран комп’ютера в надії, що вже можна написати Лесі.
Тут вона помітила ще дещо.
Годинник на моніторі показував 16:42. Як і півгодини тому. Спинилися всі годинники - на телефоні, ручний і настінний.
Юля стривожено роззирнулася. Стіни квартири - тісної й розжареної, наче духовка - тисли на неї. Дихати ставало важче через спеку та непояснений страх. Інтернет пропав, годинники спинилися. Що ще?..
Сторінка соцмережі, яку відкрила Юля, нарешті завантажилася. Дівчина полегшено зітхнула й витерла з лоба краплинки поту. Зайшла на сторінку переписки з Лесею. Написала: «Привіт. Як ти?»
Подруга хоч і була онлайн, та з відповіддю не квапилася.
«Лесю, ти тут?»
Ніякої реакції.
«Агов, я ж бачу, що ти онлайн. В мене інтернет тільки-но з’явився, а ти мене ігнориш.»
Три крапочки унизу означали, що Леся щось пише. Нарешті.
«Хто ти і як отримала доступ до сторінки Юлі?»
Дівчина насупилася.
«Що?» - не зрозуміла вона.
«Юля померла два тижні тому, тож припиняй ці жарти, ким би ти не була.»
Щось ніби обірвалося в душі дівчини. Як вона могла померти, коли вона жива, з плоті й крові? Дідько, вона ж удома, батьки скоро повернуться. Вона ж…
Юля схопилася з крісла і рвучко відгорнула важкі штори.
За вікном була чорнота, пустка і тиша.
- Я… Де ж я? Що зі мною сталося? - задихаючись, спитала Юля. Підбігла до комп’ютера. «Лесю, витягни мене звідси!!!» Довелося кілька разів редагувати повідомлення, бо руки трусились і натискали не ту клавішу. Леся не відповідала. Юля кинулася переглядати її сторінку і сторінки друзів. Усюди обличчя Юлі з чорною стрічкою. Як же так?..
Дівчина знесилено опустилась на підлогу. Згадала: вона померла біля свого комп’ютера рівно о 16:42. Коротке замикання, викликане несправністю в електромережі. Але де вона зараз? Можливо, в якійсь паралельній реальності? Чи душа Юлі переселилася по той бік екрану і тепер навіки замкнена у темних просторах інтернету, допоки хтось їй не допоможе?
Чорнота за вікнами, здавалося, от-от заповзе у кімнату. Похитуючись, Юля підвелась і зашторила вікна.
Інтернет знову не працював. Певно, в мережевому потойбіччі важко спіймати сигнал. Аби ж тільки вдалося переконати Лесю, щоб вона допомогла. Юля не знала, як саме подруга допоможе, але вдвох вони неодмінно щось придумають.
Дівчина трохи заспокоїлась. Сівши у крісло і відпивши огидно теплого чаю, Юля стала чекати.