Щасливого Нового року

Цей Новий рік мав стати незабутнім.

Ми зібралися нашою нерозлучною компанією: я, Ентоні, Керол, Том, Пітер, Енід і Стівен. Як же давно ми не бачилися! Після закінчення школи всі роз’їхалися хто куди. До останнього моменту я не знала, що Ентоні вирішить запросили нас у заздалегідь орендовану квартиру, щоб разом зустріти Новий рік. Він пояснив це бажанням зробити сюрприз. Коли він це розповів, я похвалила Тоні за ідею, бо сама до цього не додумалася б. Втім, його ініціатива здивувала ще й тому, що раніше Ентоні не відрізнявся товариським характером, будучи радше снобом і вискочкою.

За день до 31 грудня ми всі зібрались, аби прикрасити квартиру. Купили безліч гірлянд, щоб тільки вони освітлювали приміщення. Поставили невелику, проте ошатну ялинку. Том і Стівен закупили алкогольні напої та інші продукти. Це мала бути вечірка року.

Коли наступного вечора я збиралася до друзів, подзвонила Керол.

- Кетрін, ти як вчора виходила з квартири, нічого дивного не помітила? - голос у неї був схвильований. Зазвичай Керол ні про що не хвилюється. Вона багата і вродлива, а її батьки забезпечують доньку всім необхідним і оплачують її рахунки.

- Ні, нічого, - відповіла я, - та й квартиру замикав Стівен. Він ще мав принести шампанське. А що сталося.

- Ти маєш приїхати. Сама все побачиш, - мовила наостанок Керол.

Коли я прибула, Керол, Енід та Ентоні сиділи на дивані коло ялинки. Новорічний настрій геть не відчувався, всі були насуплені, а Енід палила, відчинивши вікно.

- Де решта? І що все-таки сталося? - запитала я.

- Вже в дорозі, проте до Стіва я не зміг додзвонитися, - озвався Ентоні. А у відповідь на друге питання простягнув фото. - Ось. Лежало біля дверей.

Побачивши обличчя Мішель, я впустила фото на підлогу. За мить підняла його й роздивилася. Вона була такою, якою ми запам’ятали її на новорічній вечірці п’ять років тому. Усміхнена, з пишним темним волоссям, в сукні смарагдового кольору. Очі сяють. Мішель посміхається і навіть не підозрює, що через кілька годин висітиме мертва у найближчому парку, а її знайдуть лише через тиждень, коли батьки зрозуміють, що з донькою щось сталося.

- Як воно тут опинилося? - я зблідла. - Це чийсь жарт? Зізнавайтеся.

- Кетрін, ніхто з нас не став би так жартувати, - боязко озвалась Енід, докуривши цигарку. - Ми всі поклялися не згадувати про той… інцидент.

- Тим паче, вона сама винна, - докинув Ентоні. Він явно боявся обвинувачень, бо в ту ніч трохи переборщив. Тому Мішель і повісилась.

А, можливо, ще й тому, що ми з Енід і Керол залякали її.

- Де, чорт забирай, Том, Пітер і Стів? - я починала дратуватись. Або ж ховала панічний страх за маскою роздратування. Тому й розірвала фото, щоб не бачили очей Мішель, які ніби дивилися з осудом. Я хотіла спитати хлопців, чи це не вони підкинули злощасне фото, хоч і розуміла, що ніхто з нас такого б не зробив.

Коли приїхали Том і Пітер, ми майже заспокоїлися, вирішивши, що якесь фото не варте хвилювань. Тож, діставши з холодильника випивку, почали святкувати.

Стівен досі не відповідав. І куди він міг зникнути?

Коли до Нового року лишилося десь сім хвилин, мій телефон задзвонив. Це був Стівен.

- Стіве, якого біса?.. - почала я.

- Пошукай Стівена у шафі, Кетрін, - пролунав незнайомий жіночий голос. - Гадаєте, що можете спокійно жити після всього, що зробили з Мішель? Я не дозволю вам цього забути.

- Хто ти?.. - питання задати я не встигла. Страх повернувся, а заодно промайнула думка: що ця божевільна зробила зі Стівеном?

- Щасливого Нового року в пеклі! - побажала незнайомка. Після її слів у слухавці пролунали гудки.

- Хто це був? - Керол помітила моє злякане обличчя. Я не могла нічого відповісти, лиш невпевнено піднялася й підійшла до великої шафи, де ми до вчорашнього дня зберігали ялинку і прикраси. Моя рука тремтіла, коли я торкнулася до дверцят.

- Господи, Кетрін, що сталося? - не витримала Енід. Вона підійшла і рвучко прочинила дверцята шафи.

Після цього ми обидві заверещали. Бо серед паперових гірлянд з виколотими очима і з зашморгом на шиї у шафі лежав Стівен.

Ентоні прожогом кинувся до нас і спинився, ніби налетів на невидиму стіну.

- Боже… - видушив він. Підійшли решта. Енід тремтячими руками дістали ще одну цигарку. - Треба… треба викликати поліцію, - врешті видихнув Ентоні. Побачивши, що ми всі заціпеніли, гаркнув: - Та викличте ви копів врешті-решт!

Здається, його почули Том і Пітер, які, певно, ще не осягнули всього, що відбувалося. У неприродній тиші я чула, як вони набирають поліцію.

- Зв’язку нема, - тихо видав Пітер. Мене пересмикнуло.

- Як нема зв’язку? Ми ж у центрі міста! - я знайшла свій телефон. Руки тремтіли, коли я намагалася подзвонити. Гудків не було. Але знову почувся жіночий голос — різкий і зверхній:

- Ви всі залишитеся у цій квартирі, допоки не помрете у таких же муках, як і моя сестра.

Тут я згадала, що у Мішель нібито була двоюрідна сестра. Ми ще насміхалися з неї, бо те дівчисько було чи то відьмою, чи то некромантесою. Здається, її звали Шерон. І на похороні Мішель я весь час відчувала її похмурий погляд на собі.

- Треба тікати звідси, - сказала я, розповівши друзям про Шерон, - не хочу тут лишатися.

Ми пішли до вхідних дверей, та помітили, що дверна ручка зникла. Скільки ми не стукали в надії, що нас хтось почує — все було марно. Сусіди, можливо, вже напились і сплять. Чи слухають музику на повній гучності. Тоді ми кинулися до вікон. Вони теж виявилися замкнені. Пітер спробував розбити скло, та йому це не вдалося. Ні щілинки, ні шпаринки, що допомогла би зв’язатись із зовнішнім світом, ми не знайшли.

- Це через Мішель? Це все відбувається через те, що ми з нею зробили? - тремтячим голосом запитала Керол.

- Облиш, вона сама це зробила, - гаркнув Том, - корчила із себе недоторкану, а насправді шукала, з ким би потрахатися. А після того, як ми з нею розважилися, Мішель стала корчити із себе жертву. В чому тут наша провина?

Це були його останні слова. Зненацька перед Томом виникла чорна постать — моторошна й безлика. Більш за все вона нагадувала тінь. Простягнувши викривлену кігтисту руку, істота вирвала хлопцю трахею.

Ми закричали, дивлячись, як Том зі здивованим виразом обличчя падає на підлогу. З горла фонтаном лилася кров, а тіло досі смикалося. Керол побігла до вікна і стала несамовито стукати у шибку.

- Рятуйте! - кричала вона. - Будь ласка, рятуйте нас! Допоможіть!

Керол була сама не своя. Наші вмовляння заспокоїтися вона ніби й не почула. Дівчина притислася до шибки й горланила, зриваючи голос. Аж тут скло зникло. За мить Керол із вереском випала з вікна.

Це сталося так несподівано, що ми не встигли зреагувати. А коли прийшло усвідомлення, Пітер підбіг до вікна і боязко простягнув руку.

- Шибка знову ціла, - тихо мовив він.

Ентоні безсило опустився на землю. Енід палила без упину. Я завмерла біля ялинки. Прийшло усвідомлення, що ця вечірка була підлаштована навмисне. Не Ентоні, а Шерон. Неважливо, як вона це зробила. Я відчувала, як щезає надія на щасливий кінець. Хотіла вибачитися перед Мішель, хоч і розуміла, що вже пізно. Нам нема пробачення. 

Ми з Керол і Енід споїли Мішель, а хлопці її зґвалтували. Коли вона стала погрожувати, що розповість поліції, ми залякали Мішель. Після опівночі дівчина зникла, а ми про неї забули. до моменту, коли її знайшли повішеною у парку.

Мішель померла через нас. І ми помремо теж.

Треба лиш молитися, щоб моя смерть була швидкою й безболісною.

***
Першого січня в одній з орендованих квартир поліцейські знайшли шість мертвих людей — дві жінки і чотири хлопці. Сусіди викликали поліцейських, бо відчули неприємний запах, а на стук ніхто не відчиняв. Тіла були жахливо понівечені, наче їх гризла і роздирала дика тварина. Проте молоді люди святкували на шостому поверсі, куди точно не могла забратися ніяка тварина. Трупи ідентифікували за документами, які знайшли у квартирі. Цінні речі не забрали, через що версію з пограбуванням відкинули. З цієї ж квартири вночі випала Керол Хант, яка, очевидно, святкувала Новий рік з рештою. У неї виявилися численні переломи, та жінка вижила. Її стан до ранку стабілізувався, проте о десятій годині Керол зненацька померла. Обставини її смерті і смерті шістьох людей лишаються невідомими.