Істота з озера

Я досі не можу усвідомити, що це сталося зі мною й моїми друзями. З тієї злощасної поїздки вижила лише я. Та моєї провини в цьому нема, бо я сама опинилася на волосину від смерті.

За офіційною версією, до нашого табору приблукала божевільна, котра втопила моїх друзів. Я втекла, бо не була п’яною й не могла заснути. 

Хочу зауважити - це лише частина правди.

Ми справді поїхали до мальовничого озера на Волині. Ми - це я, Левко, Марина, Олег та Ігор. Я до останнього не вірила, що вони візьмуть мене з собою. Ця компанія була доволі популярною в школі. Я ж відносилася до тих людей, які намагаються не привертати увагу до себе. Я навчалася з Мариною та Олегом. Ігор був хлопцем Марини, а Левко - негласним керівником їхньої компанії. А ще він мені подобався. Звісно, Марина про це знала. Ми хоч і не були хорошими подругами, але я іноді приходила до неї, даючи списувати домашку. Тож коли вона запропонувала поїхати на відпочинок, я зраділа і сподівалася, що за вихідні вдасться зблизитися з Левком.

Осінь видалася на диво теплою, тому ми поїхали до озера, що сховалося за майже безлюдним селищем. Довкруг на кілька десятків кілометрів не було ні душі. Мені не дуже сподобалося це забуте богом місце, та я не хотіла скиглити. Мене запросили явно не псувати настрій. Ігор якраз отримав права й відвіз нас до самого берега. 

Озеро виявилося мальовничим, ніби ми опинилися в картині. Дзеркальна гладь відбивала безхмарне небо. Біля берега безшумно пливли золоті листочки. Зліва над водою похилилася верба, потроху скидаючи листя. Десь вдалині співали пташки - голосно, ніби влітку. В повітрі срібними нитками пропливало бабине літо. Дивно, але ще було рано для бабиного літа. Втім, мене це хвилювало менше всього.

Хлопці розклали багаття. Олег допоміг нам з Мариною нанизати м’ясо на шашлики й розставити інші страви на розстеленому простирадлі. Не обійшлося й без алкоголю, але, як я казала, я відмовилась, хоч друзі наполягали. Особливо Левко. Я пообіцяла, що вип’ю з ним пізніше.

Після перекусу хлопцям захотілося плавати. Вони пострибали у воду і стали кликати нас, мовляв, вода не холодна. Марина приєдналася до них. У мене не було купальника, а купатися з Левком у своїй кумедній білизні я не стала, бо було соромно.

Друзі плавали ледь не до сутінків. Коли вода в озері стала прохолодною, почали виходити на берег. Левко ще з озера закричав, щоб Марина налила мені вина, бо я ж обіцяла. 

Це були його останні слова.

Левко зненацька закричав і різко зник під водою. Ми схопилися зі своїх місць. Левко випірнув, випльовуючи воду. 

- Рятуйте! - заволав хлопець, активно вдаряючи руками по воді. - Мене щось тягне…

Що його тягне, ми не дізналися. Левко знову зник. І більше не з’являвся.

Марина затулила долонею рота. Я завмерла. Олег та Ігор один за одним пірнули в озеро, сподіваючись знайти Левка. Вони не вірили, що приятель, котрий брав участь у змаганнях з плавання, просто потонув. Можливо, за щось зачепився. Ми з Мариною спостерігали, як хлопці обшукують озеро. Темніло, і вода ставала чорною. Не знайшовши Левка, Ігор та Олег попливли до берега.

Ігор не доплив. Він, як і Левко, скрикнув, і зник, лишивши за собою брижі на воді. Ми з Мариною закричали. Олег став панічно плисти до нас. Марина верещала, що треба знайти Олега. Я вся тремтіла від страху.

Тут ми з Мариною побачили її.

Так, я розповідала поліції, що дівчина випливла з озера. Можливо, нечутно зайшла у воду за вербою, тому ми її не побачили.

Та правда полягала в тому, що дівчина виявилася мертвою. 

Ми з Мариною ще голосніше заверещали й почали благати Олега швидше виходити з води. А самі не зводили погляду з дівчини, котра повільно показувалася над водою. У неї було сплутане чорне волосся, в якому проглядалися водорості й дрібні мушлі. Білі очі без зіниць ніби світилися в останніх променях призахідного сонця. Шкіра мала зеленуватий колір. Ніс і ліва сторона обличчя згнили й розклалися, оголивши пожовклі кістки. Такою ж зогнилою були шия, груди і ребра. Внутрішні органи випадали з мертвого тіла з гучним плескотом. 

Олег і сам побачив, що його переслідує. Він уже був майже коло берега, як його торс обплело чорне волосся. Воно наче заповнило все озеро. Хлопець марно намагався вирватись, а довгі слизькі пасма схопили його руки, обвилися довкола шиї, заповзли в рот, вичавили очі…

Його глухі передсмертні крики я чую й досі.

Марина якусь мить стояла, як укопана. Тоді чкурнула до машини. Я чимдуж побігла за нею, намагаючись не думати про істоту з озера.

В машині ми відчули себе у відносній безпеці. Руки Марини тремтіли, коли вона намагалася завести авто. У неї ніяк не виходило. Подруга плакала, бо досі не могла повірити, що втратила Ігора. 

Вікно з її боку раптом розбилося. Марина лиш встигла скрикнути. Напівзогнила смердюча долоня схопила її за горло. В салон протислася голова з моторошною безгубою посмішкою. Я наче заціпеніла, поки ця істота гризла шию моєї подруги. Кров фонтаном заливала обличчя цієї тварюки. Я чула огидне чавкання, а від запахів водоростей, розкладеної плоті й металу ледь не втратила свідомість. Неслухняними руками якось відчинила двері й буквально випала з машини. Я не знала, що робити. Я теж помру, як мої друзі. Я помру, ця істота зжере мене, перегризе горлянку…

На цьому офіційна версія закінчується. Хіба я ще додала поліцейським, що кинулася тікати і знепритомніла десь посеред підліску. А, опритомнівши, зателефонувала в поліцію.

Та я не розповіла, як істота, обігнувши машину, підповзла до мене. Так, саме підповзла. У неї був такий же гнилий риб’ячий хвіст - довгий і гнучкий. Від нього відвалювалися шматки м’яса, а в отворах повзали черв’яки і п’явки. Проте потвора рухалась, наче змія, а довге волосся волочилося за нею. Я приготувалася померти, та вона зненацька прибрала подобу прекрасної оголеної дівчини з білосніжною шкірою, пишним волоссям і ясною усмішкою. Я так і завмерла, коли дівчина сіла біля мене, доброзичливо всміхаючись.

- Вони не бажали тобі добра, Олено, - голос був лагідним і тихим, немовби долинав здалеку. - Збиралися напоїти тебе і зґвалтувати. Марина мала б запевняти тебе, що ти сама цього захотіла і що маєш бути вдячна, що тобі випав шанс переспати з Левком. Це було б жахливо, люба моя. Ти би втопилась, як це колись зробила я. Я не могла лишатися осторонь, - з її великих темних очей потекли сльози, - я не хотіла тебе лякати. Тільки допомогти.

Я ніби була в якомусь трансі. Розум намагався осягнути почуте. А руки вже витирали сльози з миловидного блідого обличчя. Шкіра дівчини була холодною, проте я не зважала.

- Дякую, - одними губами прошепотіла я.

І тоді дівчина поцілувала мене. Холодні вуста торкалися моїх, руки обхопили моє обличчя. Я відчувала, як пружні груди притискаються до мене. Здається, я її обійняла. Посадила собі на коліна, намагаючись зігріти. Ми сиділи так дуже довго. Її звали Ярослава. Колись давно коханий Ярослави жорстоко зґвалтував дівчину. Не маючи сили жити з такою ганьбою, Ярослава втопилася і стала русалкою-хранителькою цього озера. Пізніше дівчина помстилася підлому хлопцю. І всім чоловікам. Перед світанком Ярослава зайшла назад у воду. Я постояла, дивлячись, як на горизонті здіймається сонце. Я була абсолютно спокійна, коли проходила повз машину, де лежала Марина з перегризеним горлом, і повз озеро, в якому плавали тіла хлопців. 

Зараз я не шкодувала, що вони померли. Тільки співчувала бідолашній Ярославі, яку було нікому врятувати.