Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Гроза застала мене далеко в лісі.
Я покинув гриби, які з таким захватом збирав, і побіг до автівки. В сутінках, певно, повернув не туди і заблукав. Кишеньковий ліхтар давав мало світла, у хащах швидко темніло. Хто ж знав, що я так захоплюся? Крони дерев погано захищали від зливи, бо листя майже поопадало, лишивши голе колюче віття. Куртка намокла і ставала дедалі важчою. Хотілося кинути кошик з грибами, та я вперто його стискав. Не бажав повертатися додому з порожніми руками. Холод доймав дедалі більше. Куди йти, я не мав уявлення. Зв’язок був поганий, і прокласти маршрут за допомогою навігатора не було можливості.
Коли я втратив надію, то зненацька вгледів хатину. Стара, поросла мохом і похилена, вона ховалася за колючими кущами. Схоже, це покинута хатина лісника. Не маючи вибору, я зайшов усередину. Ліхтар осяяв запилене приміщення з потрісканою піччю, поїдені комахами стіл та лавку біля стіни. Димчаста павутина звисала зі стелі й кутків, нагадуючи попелястий балдахін. На стінах зліва і справа висіли безліч портретів незнайомих людей. І всі вони наче дивилися на мене похмурими, жадібними, а то й лютими поглядами. Придивлятися до портретів я не став, боячись побачити щось більш моторошне, аніж непривітний погляд. Якби не злива, я б нізащо не лишився в цій хатині, проте в мене не лишалося вибору. В хатині було холодно, зате дощ не доймав. Намагаючись не дивитися на картини і не думати, чому їх ніхто не забрав, я про всяк випадок замкнув двері на іржавий засув і сяк-так примостився біля печі. Я гадав, що не засну, але надто втомився, блукаючи хащами. Тож під звуки дощу я заснув. Останньою промайнула думка: чому в хатині немає вікон?
Мене розбудили яскраві промені сонця. Я примружився, протираючи очі. За ніч одяг майже висох, тож не змерзну, поки буду повертатися. Спав я міцно, незважаючи на тверду підлогу під собою. Дощу не було чутно. Я розплющив очі. Здивовано роззирнувся. А тоді відчув, як по шкірі пройшов мороз, а в роті пересохло. Забувши кошик з грибами, я поквапився покинути хатину. Ніколи більше я в цей ліс не повертався.
Всередині хатини не виявилося ні одного портрета. Це були вікна. І я не хочу навіть уявляти, що зі мною сталося б, якби я не замкнув двері.