Найщиріша любов

Високий келих повільно наповнювався вином. Рідина рубінового кольору мала приємний ягідний аромат і терпкий присмак. Підперши однією рукою щоку, Маргарита підняла келих і стукнула об гладеньку поверхню дзеркала. У ньому відображалося кругле обличчя - вродливе, ніжного бронзового кольору, з гострим підборіддям і м’якими лініями. Професійний макіяж підкреслював екзотичну зовнішність дівчини. Навіть розмазана по щоках туш не псувала образу Маргарити. Великі сірі очі були червоні від сліз.

- До біса, - хрипко кинула дівчина й залпом осушила келих. Налила ще і знову стукнула об дзеркало. - Хай він іде до біса! - вже заволала Маргарита, придушивши бажання кинути келих у дзеркало. Її переповнювали відчай і безвихідь. - Що я зробила не так? Що?!

Це ж яким шматком лайна треба бути, щоб кинути дівчину саме 14 лютого? Про це краще спитати у Богдана.

І хоча стосунки з ним було важко назвати здоровими, Маргарита його любила. Сприймала критику хлопця як належне і намагалася догодити йому. Відростила волосся, стала носити взуття на підборах і сукні, аби бути більш жіночною, постійно шукала рецепти страв, щоб дивувати Богдана, пішла з секції вільної боротьби. Та йому постійно щось не подобалося. Особливо останні два місяці. Хлопець міг почати сварку на рівному місці, але винною була Маргарита. Гонитва за неіснуючим ідеалом, невдоволення коханого, бажання йому сподобатися, постійний стрес - все це морально виснажувало дівчину, перетворюючи на стомлену знервовану особу, яка дедалі частіше сиділа вдома, де недовго була собою, знімаючи ненависну маску слухняної ляльки.

Але попри це, вона все одно любила Богдана.

- Що мені тепер робити? Як мені жити? - спитала захмеліла Маргарита у відображення, витираючи непрохані сльози. Вино невпинно закінчувалося. Доведеться шукати віскі.

- Наче ти до нього не жила, - зневажливо пирхнула інша Маргарита, та, що була у дзеркалі. На відміну від цієї Маргарити, вона виглядала невдоволеною й сердитою. - Глянь, на що ти стала схожа. Ти бліда тінь самої себе. Це огидно.

- Яка різниця? - діалог з дзеркалом Маргарита сприйняла на диво спокійно, вирішивши, що це гра її уяви. - Я хочу, щоб Богдан повернувся до мене.

- Він не повернеться, і ти це знаєш, - Маргарита у дзеркалі безтурботно витирала туш і поправляла макіяж. - Твій Богдан - бридкий брехун, боягуз і аб’юзер. Забудь його. Він тебе не вартий.

- Я люблю його, - вперто не здавалася Маргарита, - я хочу, щоб він був зі мною.

Маргарита у дзеркалі відрізала остогидле волосся, і Маргарита усвідомила, що робить те ж саме.

- Тоді лишається один вихід, - очі дзеркальної Маргарити зловісно зблиснули, коли вона наносила улюблену яскраву помаду, яку не схвалив би Богдан. - Зроби так, щоб він ніколи ні з ким не зміг зустрічатися.

***

Богдан ішов на вечірку, присвячену дню Святого Валентина. У барі “Максим” можна зустріти таких краль, від яких голова обертом. Марго була тимчасовим захопленням. Надто скромна, надто нудна, надто… заучка. Кому треба дівчина, яка вчиться на історика, читає детективи і ходить у секцію боротьби? Незважаючи на те, що Марго змінилася, вона все одно лишалася занудою, яка не вміє пити і не любить розваги. Це добре, що Богдан розлучився з нею. Правду кажучи, він просто написав їй повідомлення, а коли Марго почала щось писати, заблокував. Хай знайде собі такого ж заучку і вчить із ним історичні дати чи що вони там вишукують у старих книгах.

У густих сутінках хлопець помітив постать, що йшла назустріч. Богдан пройшов би повз, якби не почув знайомий голос:

- Богдане, я знала, що ти підеш на вечірку, - Маргарита у мішкуватому вбранні з нерівно обрізаним волоссям спинилася навпроти. - Маєш хвилину?

- Марго, я тобі все написав у повідомленні, тож не починай, - спохмурнів Богдан, - що це ти на себе надягла? Що це за огидний одяг? Ти постриглася? На кого ти схожа?..

Дівчина відвела руку і з усієї сили вліпила Богдану ляпаса. Довгі нігті подряпали щоку, і з неї потекла кров. Хлопець глухо скрикнув, заточився і впав. До болю від подряпин додався пульсуючий біль у потилиці.

- Марго, що ти?.. - Богдан захрипів, коли отримав удар у ніс. Тоді — у сонячне сплетіння і в шию. Богдан задихався від болю, кров із носа заливала обличчя. Дівчина знала, куди бити і не забула уроків із секції боротьби. Тоді вона схилилася над Богданом. Хлопець відчув різкий аромат її парфумів.

- Мене звати Маргарита, коханий, - дівчина посміхнулася, коли злизувала кров з обличчя Богдана. Хлопець задихався від страху і розпачу. Через удар у шию він не міг крикнути і щось стиха хрипів. - Не хвилюйся, Богдане, скоро ми підемо додому. Я приготую твій улюблений десерт. Ти ж не відмовишся від десерту?

- М-марго… - видихнув Богдан. Наступної миті закашлявся, бо дівчина увігнала в його шию ніж. Кров фонтаном бризнула на обличчя Магарити, коли вона різким рухом дістала зброю і перерізала хлопцю горлянку.

- Запам’ятай, коханий, я — Маргарита, - повторила дівчина і ніжно поцілувала розкриті губи Богдана.

***

Широко всміхаючись, Маргарита дістала з духовки тістечка. Виклала їх на тарілки і занесла у вітальню. На столі вже стояли свічки, келихи з вином і ваза з конваліями. Навпроти, широко розкривши невидячі очі, сидів Богдан. Маргарита тихцем принесла його до себе, вимила і перевдягла.

- Десерт готовий, любий, - весело промовила дівчина. Мимохіть глянула у дзеркало, де їй схвально посміхалася інша Маргарита. - Ти ще такого не куштував. Я знайшла чудовий рецепт.

Хлопець не сперечався. Він більше не кричав на неї, не критикував, не забороняв носити зручний одяг. Богдан нарешті став ідеальним хлопцем.

Маргарита поклала на тарілку Богдана тістечко. Тоді поцілувала його у щоку й сіла за стіл. Випила вина і повільно смакувала десерт. Нарешті Маргарита була щаслива.