Особлива страва

Ганнібал повернувся з роботи раніше. Тримаючи в руках букет хризантем, зайшов усередину просторого світлого особняка, що його придбав рік тому в Тарара на віа де ла Мар. Багато вікон, велика кухня, щоб час від часу готувати з Віллом удвох, широкі балкони з приголомшливим морським пейзажем. Вілл наполіг на цьому варіанті. Певно, йому досі не вистачало світла. Надто довго вони з Ганнібалом жили у темряві.

Простора вітальня зустріла доктора тишею. З кухні долинали аромати. Чоловік всміхнувся. Взяв вазу, поставив у неї квіти й пішов до коханого. Ганнібалу постійно не вистачало Вілла, хоч вони майже завжди були разом. За винятком тих моментів, коли доктор знаходився на роботі.

Сьогодні готував Вілл. Він був у білому фартуху поверх картатої сорочки з засуканими рукавами. Зосереджений, серйозний, він, схоже, готував свинину. Аромат м’яса, приготованого за кубинським рецептом, з прянощами і соусом мохо, дражнив рецептори Ганнібала вишуканими лимонними і винними нотками.

Нарешті Ґрем не боявся експериментувати на кухні. Лектер часто казав Віллу розкритися, припинити строго дотримуватися рецепту там, де можна імпровізувати. Колишньому профайлеру було важко припинити готувати так, ніби він виконує чергове завдання ФБР. Та коли Вілл нарешті зміг… Ганнібал мимоволі облизнув губи. Відтоді готувати з коханим було тим задоволенням, якого доктор прагнув ще з їхньої першої зустрічі. Іще одне єднання, яке навчило їх спільної праці.

І те, що Вілл не побоявся зайняти територію Ганнібала, означало, що нині він хоче задовольнити апетит Лектера. Незвично, проте інтригуюче й доволі інтимно.

Хоча Вілл вже має знати: він і є тією особливою стравою, яка здатна вгамувати голод Ганнібала.

- Не відмовишся від частування? - Ґрем підняв голову. Кучері трохи відросли, тож погляд вийшов загадковим і звабливим. З ножем у руці Вілл нагадував темного диригента, здатного полонити душу й приготувати людське серце в хрусткому паніруванні, з запеченими овочами — солодкуватими від карамелі й пікантними завдяки гострому перцю. Втім, чоловік Ганнібала вже це робив, і ту пам’ятну вечерю вони закінчили, кохаючись у басейні. - Я приготував класичну лечон азадо з арос конґрі і чорною квасолею під соусом мохо. Сідай.

Ганнібал поставив квіти на стіл і сів на вказане місце. За рік спільного життя він зрозумів, що часом любить коритися Віллу. Ґрем не зловживав цією владою, а сприймав, як належне. Вони нарешті були рівні.

- Я бачу, кубинська кухня припала тобі до душі, - озвався Лектер, спостерігаючи, як Ґрем викладає страву — впевнено і професійно, але не так, як зробив би Ганнібал. У Вілла було власне бачення дизайну страв.

- Вона не така гостра, як мексиканська, - зауважив Вілл, розрізаючи ніжне запечене м’ясо на тонкі слайси й викладаючи біля рису. - Проте по-своєму колоритна завдяки прянощам, овочам і фруктам. Фруктові соуси розкривають смак звичних продуктів з нового боку. Я знаю, що тобі більше подобаються італійські чи французькі страви…

- Це не має значення, коханий, - м’яко мовив Ганнібал, милуючись своїм чоловіком. Скільки разів за день він по-власницьки подумки називав Вілла своїм, іноді не вірячи, що це таки сталося? Вілл належить Ганнібалу, а Ганнібал належить Віллу. - Я б хотів, щоб ти готував частіше.

Ґрем всміхнувся. Тепер його усмішки були впевненими і щирими. Лектеру зненацька захотілося обійняти його зі спини, покласти долоні на широкі плечі, відчути тепло тіла. Але нехай Вілл закінчить свій шедевр.

Профайлер поставив тарілки зі стравами. Помітив хризантеми і замислено торкнувся червоних пелюсток.

- Ти не став би купувати квіти просто так, - сказав Вілл, - у нас є привід для свята.

Ганнібал вичікувально дивився на свого чоловіка, знаючи, що він здогадається.

- Рік тому ми приїхали сюди, - промовив Ґрем, злегка всміхнувшись. - Довго лікували рани і вчилися довіряти один одному. Це був довгий рік, Ганнібале. Пам’ятаю, одного разу ти розповідав про мову квітів. Хризантеми свідчать про бажання розвивати стосунки й перейти на інший рівень. Сподіваюся, з роками наш зв’язок ставатиме міцнішим.

- Я втішений, що ти навчився мене розуміти, - Ганнібал підвівся і підійшов до Вілла. Їхній поцілунок був на диво невинним і ніжним. Теплий дотик губ двох чоловіків, котрі вміли виражати почуття не лише словами.

- Сідай, коханий, - прошепотів Вілл Лектеру в губи, - чи я дарма все готував? Ти, певно, хочеш їсти.

- Я з’їв би тебе, Вілле, - промовив доктор, провівши губами до підборіддя Вілла. - Постійно тебе хочу.

- Ще не час для особливої страви, - всміхнувся Ґрем. Ганнібал повернувся на місце, а Вілл відкоркував вино, що його придбав кілька місяців тому. Легким жестом налив у келих Ганнібала рідину насиченого бордового кольору.

- Gran Reserva, Іспанія, - відповів Вілл на запитальний погляд свого чоловіка. Лектер надавав перевагу саме вину, хоч на Кубі популярнішим був ром. - 1998 рік, чудовий букет ароматів - прянощі, бальзамік, ноти кокоса, ванілі та цукатів. Збалансований смак і багатий посмак.

Обидва підняли келихи. В сяйві сонця вино набуло яскравого рубінового кольору. Вони мовчки пили, тоді взялися за страву. Про лечон азадо Віллу розповів Ганнібал, коли вони пішли до ресторану неподалік від їхнього дому.

- Навіть соус мохо у твоєму виконанні доволі м’який, - зауважив Лектер. - Перець майже не відчувається. Зате яскраво виражений смак помідорів.

Це були радше думки вголос, аніж осуд. Нехай Ґрем не додавав багато гострих спецій, зате соус добре пасував до гарніру і м’яса, відтіняючи пряний смак.

- Гострих відчуттів мені вистачило в минулому, - знизав плечима профайлер, дивлячись на Ганнібала — досі надто ділового у сорочці з краваткою й ідеально зачесаним волоссям. Сорочка ідеально обтягувала міцне тіло, даючи достатньо простору для фантазій. Тож Ґрем додав з невинним виразом обличчя: - Коли ми тільки приїхали сюди, то кохалися так часто, як нам дозволяла витривалість. Це було рік тому.

Ганнібал повільно кивнув, не зводячи хитрого погляду з коханого. Теж згадував, як вони засинали й прокидалися в обіймах один одного. Гарячі поцілунки під кубинським сонцем - пристрасні й жадані, нестримні, п’янкі; губи притискаються до губ; Ганнібал обіймає Вілла і вкладає у ліжко, сідаючи зверху; спітнілі тіла звабливо блищать; рухи то плавні, то різкі, то рвані; уривчасте дихання змінюють важкі стогони й слова, сказані в пориві пристрасті; довгі розуміючі погляди; долоні пестять шкіру, делікатно гладячи давні шрами; легкі укуси змінюються вологими поцілунками. Скільки це тривало — день чи вічність?

Вілл здогадався, про що думав коханий. Він підняв келих з вином і зробив ковток. Облизнув вологі губи й запитав:

- Зможеш повторити?